Рішення

від 29.05.2023 по справі 940/1198/21

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29.05.2023 Провадження по справі № 2/940/18/23

Справа № 940/1198/21

РІШЕННЯ

Іменем України

29 травня 2023 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судових засідань Студінської Д.В.

представника позивачки адвоката Неживка І.В.

представника відповідачки адвоката Кузьменка Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та скасування його державної реєстрації,

встановив:

ОСОБА_1 в особі представника адвоката Неживка І.В. звернулася до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить визнати недійсним наказ № 10-7356/15-18-сг від 13.08.2018 року, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, у частині, що стосується передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3224681200:05:017:0032, та скасувати його державну реєстрацію.

В обґрунтування позову зазначено,що рішенням виконавчого комітету Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області від 03 листопада 2000 року № 44 «Про виділення земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства гр. ОСОБА_1 », затверджено список на додаткове збільшення розмірів земельних ділянок для працівників соціальної сфери. До цього списку входила ОСОБА_1 . Також, цим рішенням ініційовано питання перед Киїською обласною радою збільшити розмір земельних ділянок, що передаються.

Рішенням Київської обласної ради двадцять третього скликання «Про регулювання земельних відносин на території області» від 05 грудня 2001 року № 305-18-ХХІІІ погоджено збільшення до 2 гектарів розмірів земельних ділянок, які надаються громадянам для ведення особистого підсобного господарства. У відповідності до додатку 5 позивачці надано додатково в постійне користування 2,00 га.

Про виділення земельної ділянки до Земельної кадастрової книги внесений запис № 899, також до погосподарської книги за 2016-2023 роки внесений запис № 5.

Постійно користуючись вказаною земельною ділянкою, позивачка бажала отримати її у власність. З даного приводу ініціювала звернення до компетентних органів.

Розпорядженням № 22 від 12.01.2006 року Тетіївської районної державної адміністрації «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельних ділянок у власність на території Галайківської сільської ради за межами населеного пункту працівникам соціальної сфери» надано дозвіл Галайківській сільській раді на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Галайківської сільської ради за межами населеного пункту. У відповідності до додатку цього розпорядження позивачці виділено земельну ділянку площею 2,00 га.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 звернулась до ПП «Земля» для виготовлення проекту землеустрою.

Однак, доки виготовлявся проект землеустрою, право розпорядження земельною ділянкою було передано до Головного управління Держземагенства у Київській області.

Відтак, позивачка звернулась до Головного управління Держземагенства у Київській області із заявою від 11.03.2014 року про передачу їй у власність земельної ділянки. На вказане звернення отримала відмову, мотивовану необхідністю формування Державного земельного банку.

16.11.2018 року позивачка знову звернулась з клопотанням про виділення у власність вказаноi земельної ділянки до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та отримала відповідь від 14.12.2018 року про те, що вказана земельна ділянка перебуває у власності (користуванні) третіх осіб.

Для з`ясування вищезазначеної інформації, ОСОБА_1 звернулась до ПП «Земля», яке розробляло проект землеустрою та від якого 08.08.2019 року отримала лист, у якому повідомлено, що неможливо продовжити виготовлення проекту землеустрою, так як земельна ділянка, на яку вона претендувала, передана у власність інших громадян.

3публічної кадастровоїкарти позивачкадізналась,що спірназемельна ділянкапередана увласність ОСОБА_2 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, земельна ділянка ОСОБА_2 передана у власність на підставі наказу № 10-7356/15-18-сг, виданого 13.08.2018 року, право власності зареєстровано 26.09.2018 року.

Разом з тим, із 2001 року позивачка користується спірною земельною ділянкою та вчасно сплачує податки. Під час винесення Головним управлінням Держгеокадастру Київській області наказу № 10-7356/15-18-сг від 13.08.2018 року не враховано її право постійного користування, що призвело до порушення її прав.

За вказаних обставин, позивачка ОСОБА_1 звернулася за захистом своїх порушених прав до суду.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 19.10.2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого засідання.

15.11.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Держгеокадастру у Київській області просило відмовити позивачці у задоволенні позову, вказуючи, що оспорюваний позивачкою наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-7356/15-18-сг належить до актів, які передбачають конкретні приписи, є індивідуальними нормативно-правовими актами та застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а отже не можуть бути скасовані. Отже, позов, предметом якого є оспорюваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо передачі у власність земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки такий наказ вичерпав свою дію шляхом його виконання та не несе правових наслідків. Його скасування не породжує наслідків для користувачів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право користування земельною ділянкою і це право ґрунтується на відповідних документах.

Крім тогозазначено,що громадянкою ОСОБА_2 були поданіусі,передбачені чиннимзаконодавством,документи,а отжепідстав длявідмови унаданні увласність земельноїділянки,відповідно достатті 118Земельного кодексуУкраїни уГоловного управлінняне було.

Також зазначено, відповідно до Земельного кодексу України, розділом 10 Перехідних положень встановлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Пунктом 6 Перехідних положень встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Більш того, як заявляє сама позивачка у позові, до 2014 року виготовлення проекту із землеустрою та технічної документації по складанню державних актів на право приватної власності не було завершено. Тому, приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Отже, захист права власності та вимога про передачу бажаної земельної ділянки, про яке стверджує позивачка, без встановлення меж в натурі (на місцевості) її земельної ділянки та без правовстановлюючих документів є неможливим. Також зазначено, що додані позивачкою три квитанції нібито за сплату податку за землю в 2013р., 2020р. не можуть братись до уваги судом як доказ, оскільки не відповідають чинному на той момент законодавству про податок за землю, а також тому, що як зазначає позивачка, право у неї повинно було виникнути на підставі рiшення Київської обласної ради 23 скликання ще у грудні місяці 2001 року (а. с. 65-72).

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 14.02.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Неживок І.В. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Київській області у судове засідання не з`явився. У відзиві на позовну заяву просив відмовити позивачці у позові та здійснювати розгляд справи за відсутності представника Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Кузьменко Є.А. у судовому засіданні просив відмовити позивачці ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області від 03 листопада 2000 року № 44 «Про виділення земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства гр. ОСОБА_1 », затверджено список на додаткове збільшення розмірів земельних ділянок для працівників соціальної сфери села Софіполь згідно додатку, до якого внесено ОСОБА_1 . Також п. 2 цього рішення вирішено просити Київську обласну раду збільшити розмір земельної ділянки працівнику соціальної сфери села Софіполь відповідно до пункту 1 даного рішення (а. с. 10-11).

У пункті 5 рішення Київської обласної ради двадцять третього скликання «Про регулювання земельних відносин на території області» від 05 грудня 2001 року № 305-18-ХХІІІ, вирішено погодити збільшення до 2 гектарів розмірів земельних ділянок, які надаються громадянам для ведення особистого підсобного господарства, згідно з додатком 5 (а. с. 13-14).

Згідно архівного витягу додатку № 5 до рішення вісімнадцятої сесії обласної ради ХХІІІ скликання від 05.12.2001 № 305-18-ХХІІІ «Список громадян, яким погоджено збільшення до 2 га розмірів земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства», ОСОБА_1 надана додатково в постійне користування земельна ділянка площею 2,00 га (а. с. 15).

Розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 12 січня 2006 року № 22 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність на території Галайківської сільської ради за межами населеного пункту працівникам соціальної сфери», надано дозвіл Галайківській сільській раді на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Гайківської сільської ради за межами населеного пункту, зокрема ОСОБА_1 площею 2,00 га (а. с. 19).

Разом з тим, листом від 07.04.2014 року № 08-03/1828 Головне управління Держземагенства у Київській області повідомило позивачку, що розглянуто її звернення від 11.03.2014 року стосовно надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області, і зазначено, що розгляд питання щодо передачі земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, можливий після уточнення і формування остаточного переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про передачу цих ділянок до статутного капіталу ПАТ «Держзембанк» (а с. 20-21).

Також, листом від 14.12.2018 року № 20719/0-12074/0/17-18 Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило позивачку, що розглянуто її клопотання від 16.11.2018 року стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області, та відсутні підстави для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області оскільки бажана земельна ділянка перебуває у власності (користуванні) третіх осіб (а. с. 22).

Із листа приватного підприємства «Земля» від 08.08.2019 року № 32, адресованого ОСОБА_1 встановлено, що продовжити виготовлення проекту відведення земельної ділянки на території Галайківської сільської ради не має можливості по причині передачі вказаної ділянки у власність іншим громадянам (кадастрові номери: 3224681200:05:017:0031, 3224681200:05:017:0032) (а. с. 23).

Листом від 05.07.2021 року № ПІ-702/0-795/0/63-21 Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило ОСОБА_1 , що розглянуто її запит на отримання публічної інформації від 29.06.2021 року стосовно надання інформації про земельну ділянку орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Галайківської сільської ради за межами населеного пункту села Софіполь та зазначено, що згідно відомостей НКС ДЗК 3224681200:05:017:0031, 3224681200:05:017:0032 перебувають у приватній власності фізичних осіб. Земельна ділянка з кадастровим номером 3224681200:05:017:0031 перебуває у власності гр. ОСОБА_3 , дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно 26.09.2018, а земельна ділянка з кадастровим номером 3224681200:05:017:0032 перебуває у власності гр. ОСОБА_2 , дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно 26.09.2018 (а. с. 36).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 271759981 від 25.08.2021 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3224681200:05:017:0032 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі наказу № 10-7356/15-18-сг, виданого 13.08.2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (а. с. 40-41, 153).

Зрештою, згідно з довідкою, виданою 27.05.2021 року № 113 виконавчим комітетом Тетіївської міської ради с. Галайки, ОСОБА_1 було виділено 2,00 га земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, про що свідчить запис в земельно кадастровій книзі (запис № 899) та запис в погосподарській книзі № 5 за 2016-2023 роки. Земельною ділянкою ОСОБА_1 користується по даний час (а. с. 16).

Відповідно до частини першоїстаті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Порушенням уважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначаєтьсяз порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованістьпідстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справіза результатами розгляду позову.

У частині першійстатті 5 ЦПК Українипередбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першоїстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Судувід 25 січня 2023 року у справі № 570/2631/17.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положеньстатей55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що нормастатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінністатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободповинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернуласяза судовим захистом.

Так, звертаючись до суду з цим позовом, позивачка вказувала на те, що оспорюваним наказом № 10-7356/15-18-сг від 13.08.2018 року, виданим Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3224681200:05:017:0032, порушено її права на спірну земельну ділянку, яка перебуває у її постійному користуванні з 2001 року.

Між тим, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статей 152, 155 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У спорах про захист права на землю суд має встановити обставини незаконного вибуття майна користувача на підставі наданих сторонами належних й допустимих доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулося розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права.

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про захист цього права від цієї особи. А ухвалене судове рішення буде підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 450/4001/19.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачкою ОСОБА_2 , яка наразі є законним володільцем цього майна, тому позовні вимоги про визнання недійним наказу та скасування його державної реєстрації є неефективним способом захисту прав позивачки, як користувача спірної земельної ділянки, оскільки не дозволяє їй реалізувати свої права щодо спірної земельної ділянки.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобтозабезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Таким чином, задоволення вказаних позовних вимог не призведе до захисту прав позивачки, як постійного користувача земельної ділянки, а потягне за собою повторне звернення до суду з метою ефективного захисту її прав. Відтак, ці вимоги не є ефективним способом захисту прав у розумінністатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вони потребуватимуть вжиття додаткових засобів захисту.

Враховуючи вищевикладене, позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-7356/15-18-сг від 13.08.2018 року та скасування його державної реєстрації, а отже, обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки він не призводить до поновлення прав позивачки на спірне майно, що є самостійною правовою підставою для відмови у позові.

Крім цього, як встановлено судом, розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 12 січня 2006 року № 22 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність на території Галайківської сільської ради за межами населеного пункту працівникам соціальної сфери», надано дозвіл Галайківській сільській раді на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Гайківської сільської ради за межами населеного пункту, зокрема позивачці ОСОБА_1 площею 2,00 га.

Втім, як вбачається зі змісту позовної заяви, проєкт землеустрою на спірну земельну ділянку не був розроблений.

Разом з тим, суд вважає слушними твердження представника відповідача про те, що отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не гарантує позитивного рішення про надання її у власність.

Так, у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи визначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Натомість, надання дозволу на розробку проєкту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому, не суттєво за чиїм замовленням такий проєкт буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проєкти одночасно розробляються різними замовниками.

Водночас, враховуючи заявлені у цій справі вимоги, позивачка зобов`язана довести, що оспорюваним наказом Головного управління Держгеокадастру № 10-7356/15-сг від 13.08.2018 року в частині передачі у власність відповідачці ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3224681200:05:017:0032 порушено її права та інтереси, як користувача цієї земельної ділянки.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно достатті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно достатті 78 ЦПК Українисуд небере доуваги докази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно достатті 79ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно достатті 80ЦПК України достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно достатті 22Земельного кодексуУкраїни 1990року (вредакції,яка діялана часнадання земельноїділянки позивачці)право власності на землю або право користуваннянаданою земельноюділянкою виникаєпісля встановленняземлевпорядними організаціямимеж земельноїділянки в натурі (на місцевості) іодержання документа,що посвідчуєце право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Однак, позивачка, звертаючись до суду з цим позовом та вказуючи про порушення її прав, зазначила, що з 2001 року та до цього часу є користувачем спірної земельної ділянки площею 2,00 га. Втім, правовстановлюючих документів, з яких можна було б встановити, що вона є законним користувачем спірної земельної ділянки, не надала суду.

Разом з тим, у матеріалах справи міститься Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 271759981 від 25.08.2021 року, згідно якої земельна ділянка площею 2,00 га з кадастровим номером 3224681200:05:017:0032, яка належить на праві приватної власності відповідачці ОСОБА_2 , на підставі договору оренди передана в оренду ТОВ «Виробниче підприємство «Агро-Капітал» (а. с. 41), що сторонами під час судового розгляду справи не опорювалося.

За таких обставин, сумнівним є твердження позивачки та його представника про постійне користування спірною земельною ділянкою, тим більше за умови відсутності на момент початку користування земельною ділянкою визначених меж земельної ділянки та реєстрації права на це майно.

До того ж, позивачка не довела належними та допустимими доказами, що земельна ділянка, якою вона користується, є сформованим об`єктом цивільних прав, зокрема, що вона має визначені межі, кадастровий номер та інформація щодо неї внесена до Державного земельного кадастру.

Відтак, з огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, оцінюючи належність, допустимістькожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу та скасування його державної реєстрації необхідно відмовити.

Разом зтим,відповідно дост.264ЦПК Українисуд підчас ухваленнярішення вирішуєпитання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, тому понесені судові витрати у виді судового збору, відповідно до п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК України,залишає за позивачкою.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 41 Конституції України, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, статтями 78, 152, 155 Земельного кодексу України, статтями 2, 5, 10, 12, 13, 76-81, 133, 141, 263-268, 354 Цивільног о процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та скасування його державної реєстрації - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення: 07 червня 2023 року.

Суддя С.В.МАНДЗЮК