Постанова

від 22.11.2023 по справі 940/1198/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 940/1198/21 головуючий у суді І інстанції Мандзюк С.В.

провадження № 22-ц/824/12607/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року та на додаткове рішення Тетіївського районного суду Київської області від 20 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_3 , про визнання недійсним наказу та скасування його державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним наказ № 10-7356/15-18-сг від 13 серпня 2018 року, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, в частині, що стосується передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 3224681200:05:017:0032, та скасувати його державну реєстрацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області від 03 листопада 2000 року № 44 «Про виділення земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства гр. ОСОБА_1 », затверджено список на додаткове збільшення розмірів земельних ділянок для працівників соціальної сфери. До цього списку входила ОСОБА_1 . Також, цим рішенням ініційовано питання перед Київською обласною радою збільшити розмір земельних ділянок, що передаються. Рішенням Київської обласної ради двадцять третього скликання «Про регулювання земельних відносин на території області» від 05 грудня 2001 року № 305-18-ХХІІІ погоджено збільшення до 2 гектарів розмірів земельних ділянок, які надаються громадянам для ведення особистого підсобного господарства. Про виділення земельної ділянки до Земельної кадастрової книги внесений запис № 899, також до погосподарської книги за 2016-2023 роки внесений запис № 5. Постійно користуючись вказаною земельною ділянкою, позивач бажала отримати її у власність. З даного приводу ініціювала звернення до компетентних органів. Розпорядженням № 22 від 12 січня 2006 року Тетіївської РДА «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельних ділянок у власність на території Галайківської сільської ради за межами населеного пункту працівникам соціальної сфери» надано дозвіл Галайківській сільській раді на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Галайківської сільської ради за межами населеного пункту. У відповідності до додатку цього розпорядження позивачу виділено земельну ділянку площею 2,00 га. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 звернулась до ПП «Земля» для виготовлення проекту землеустрою. Однак, доки виготовлявся проект землеустрою, право розпорядження земельною ділянкою було передано до ГУ Держземагенства у Київській області. Відтак, позивач звернулась до ГУ Держземагенства у Київській області із заявою від 11 березня 2014 року про передачу їй у власність земельної ділянки. На вказане звернення позивач отримала відмову, мотивовану необхідністю формування Державного земельного банку. 16 листопада 2018 року позивач знову звернулась з клопотанням про виділення у власність спірної земельної ділянки до ГУ Держгеокадастру у Київській області та отримала відповідь від 14 грудня 2018 року про те, що вказана земельна ділянка перебуває у власності (користуванні) третіх осіб. Для з`ясування вищезазначеної інформації, ОСОБА_1 звернулась до ПП «Земля», яке розробляло проект землеустрою та від якого 08 серпня 2019 року отримала лист, у якому повідомлено, що неможливо продовжити виготовлення проекту землеустрою, так як земельна ділянка, на яку вона претендувала, передана у власність інших громадян. 3 публічної кадастрової карти позивач дізналась, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_3 . Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, земельна ділянка ОСОБА_3 передана у власність на підставі наказу № 10-7356/15-18-сг, виданого 13 серпня 2018 року, право власності зареєстровано 26 вересня 2018 року. Разом з тим, із 2001 року позивач користується спірною земельною ділянкою та вчасно сплачує податки. Під час винесення ГУ Держгеокадастру Київській області наказу № 10-7356/15-18-сг від 13 серпня 2018 року не враховано її право постійного користування, що призвело до порушення її прав. За вказаних обставин, ОСОБА_1 звернулася за захистом своїх порушених прав до суду.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 20 червня 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Кузьменка Є.А. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі позивач також просить скасувати додаткове рішення та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує про те, що з 2001 року безперешкодно користується спірною земельною ділянкою на підставі рішення Київської обласної ради третього скликання від 05 грудня 2001 року №305- 18-ХХІІІ «Про регулювання земельних відносин на території області», про що до Земельної кадастрової книги органу місцевого самоврядування внесений запис №899, також до по господарської книги за 2016-2023 роки внесений запис №5. Частина 1 ст. 155 ЗК України визначає чіткий механізм захисту в разі порушення права користування земельною ділянкою, а саме визнання акту недійсним. Тому визнання оскаржуваного наказу недійсним, та скасування його реєстрації, забезпечить належний захист прав позивача, на подальше вільне користування земельною ділянкою. Окрім цього, це дасть можливість все-таки реалізувати право на отримання даної ділянки у власність. Крім того, саме орган місцевого самоврядування - Галайківська сільська рада, повинна була розробити проект землеустрою. Тому, вини позивача, щодо не розробки проекту землеустрою немає. В силу своєї необізнаності, позивач не стимулювала органи місцевого самоврядування виготовити проект землеустрою та була переконана, що на законних підставах, а саме на підставі рішення Київської обласної ради користувалась виділеною їй земельною ділянкою, за що добросовісно сплачувала податки. При цьому, під час винесення оскаржуваного наказу допущено порушення вимог ч. 5 ст. 116 ЗК України, так як передача у власність земельної ділянки ОСОБА_3 відбулась без припинення права користування земельною ділянкою позивачем, яке вона набула на підставі рішенням Київської обласної ради третього скликання від 05 грудня 2001 №305-18-ХХІІІ «Про регулювання земельних відносин на території області». А оскільки оскаржуваний наказ є незаконним, відповідно підлягає до скасування його реєстрація. Щодо стягнення судом витрат на правову допомогу позивач вказує, що на підтвердження витрат на правничу допомогу відповідачем надано акт наданих послуг від 30 травня 2023 року, з якого вбачається, що була надана усна консультація, визначено стратегію захисту, вивчено судову практику, відбувалась участь в судових засіданнях. При цьому, даний акт не містить відомостей щодо затрат часу необхідного для надання правничої допомоги, з акту не можливо визначити обсяг виконаних робіт. Тому, задоволення заяви відбулось безпідставно. Крім того, 14 квітня 2023 року до справи відповідачем подано першу заяву з приводу спору, до якої не додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, тому, підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення не було.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області від 03 листопада 2000 року № 44 «Про виділення земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства гр. ОСОБА_1 », затверджено список на додаткове збільшення розмірів земельних ділянок для працівників соціальної сфери села Софіполь згідно додатку, до якого внесено ОСОБА_1 . Також п. 2 цього рішення вирішено просити Київську обласну раду збільшити розмір земельної ділянки працівнику соціальної сфери села Софіполь відповідно до пункту 1 даного рішення (а. с. 10-11, т.1).

У пункті 5 рішення Київської обласної ради двадцять третього скликання «Про регулювання земельних відносин на території області» від 05 грудня 2001 року № 305-18-ХХІІІ, вирішено погодити збільшення до 2 гектарів розмірів земельних ділянок, які надаються громадянам для ведення особистого підсобного господарства, згідно з додатком 5 (а. с. 13-14, т.1).

Згідно архівного витягу додатку № 5 до рішення вісімнадцятої сесії обласної ради ХХІІІ скликання від 05 грудня 2001 року № 305-18-ХХІІІ «Список громадян, яким погоджено збільшення до 2 га розмірів земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства», ОСОБА_1 надана додатково в постійне користування земельна ділянка площею 2,00 га (а. с. 15, т.1).

Розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 12 січня 2006 року № 22 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність на території Галайківської сільської ради за межами населеного пункту працівникам соціальної сфери», надано дозвіл Галайківській сільській раді на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Гайківської сільської ради за межами населеного пункту, зокрема ОСОБА_1 площею 2,00 га (а. с. 19, т.1).

Листом від 07 квітня 2014 року № 08-03/1828 Головне управління Держземагенства у Київській області повідомило позивача, що розглянуто її звернення від 11 березня 2014 року стосовно надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області, і зазначено, що розгляд питання щодо передачі земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, можливий після уточнення і формування остаточного переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про передачу цих ділянок до статутного капіталу ПАТ «Держзембанк» (а с. 20-21, т.1).

Листом від 14 грудня 2018 року № 20719/0-12074/0/17-18 Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило позивача, що розглянуто її клопотання від 16 листопада 2018 року стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області, та відсутні підстави для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області оскільки бажана земельна ділянка перебуває у власності (користуванні) третіх осіб (а. с. 22, т.1).

Із листа приватного підприємства «Земля» від 08 серпня 2019 року № 32, адресованого ОСОБА_1 встановлено, що продовжити виготовлення проекту відведення земельної ділянки на території Галайківської сільської ради немає можливості по причині передачі вказаної ділянки у власність іншим громадянам (кадастрові номери: 3224681200:05:017:0031, 3224681200:05:017:0032) (а. с. 23, т.1).

Листом від 05 липня 2021 року № ПІ-702/0-795/0/63-21 Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило ОСОБА_1 , що розглянуто її запит на отримання публічної інформації від 29 червня 2021 року стосовно надання інформації про земельну ділянку орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Галайківської сільської ради за межами населеного пункту села Софіполь та зазначено, що згідно відомостей НКС ДЗК 3224681200:05:017:0031, 3224681200:05:017:0032 перебувають у приватній власності фізичних осіб. Земельна ділянка з кадастровим номером 3224681200:05:017:0031 перебуває у власності гр. ОСОБА_4 , дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно - 26 вересня 2018 року, а земельна ділянка з кадастровим номером 3224681200:05:017:0032 перебуває у власності гр. ОСОБА_3 , дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно - 26 вересня 2018 року (а. с. 36, т.1).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 271759981 від 25 серпня 2021 року, земельна ділянка з кадастровим номером 3224681200:05:017:0032 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі наказу № 10-7356/15-18-сг, виданого 13 серпня 2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області (а. с. 40-41, 153, т.1).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними.

Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статей 152, 155 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У спорах про захист права на землю суд має встановити обставини незаконного вибуття майна користувача на підставі наданих сторонами належних й допустимих доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулося розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права.

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про захист цього права від цієї особи. А ухвалене судове рішення буде підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 450/4001/19.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що оспорюваним наказом № 10-7356/15-18-сг від 13 серпня 2018 року, виданим Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області у частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 3224681200:05:017:0032, порушено її права на спірну земельну ділянку, яка перебуває у її постійному користуванні з 2001 року.

Разом з тим, враховуючи, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем ОСОБА_3 , яка наразі є законним володільцем цього майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про визнання недійним наказу та скасування його державної реєстрації є неефективним способом захисту прав позивача, як користувача спірної земельної ділянки, оскільки не дозволяє їй реалізувати свої права щодо спірної земельної ділянки.

За змістом ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З матеріалів справи вбачається, що право користування на земельну ділянку, яку зареєстровано на праві власності за відповідачем, позивачу ніколи не належало, оскільки зазначена земельна ділянка позивачу у встановленому законом порядку не надавалась.

Вказуючи, що вона користувалась земельною ділянкою, яку надали у власність відповідачу, позивач не звернула уваги, що ні площа, ні конфігурація, ні межі земельної ділянки, якою вона фактично користувалась у встановленому порядку не визначались та не встановлювались.

Отже, відсутні підстави вважати, що відповідач отримала у власність земельну ділянку, право на користування якою належало позивачу.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Враховуючи викладене, позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-7356/15-18-сг від 13 серпня 2018 року та скасування його державної реєстрації, а, отже, обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки він не призводить до поновлення права позивача на земельну ділянку, право на яку у неї відсутнє.

Розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації Київської області від 12 січня 2006 року № 22 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність на території Галайківської сільської ради за межами населеного пункту працівникам соціальної сфери», надано дозвіл Галайківській сільській раді на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Гайківської сільської ради за межами населеного пункту, зокрема позивачу ОСОБА_1 площею 2,00 га.

Однак, як вбачається зі змісту позовної заяви, проект землеустрою на земельну ділянку не був розроблений.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи визначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Натомість, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому, не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції, яка діяла на час надання земельної ділянки позивачці) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Позивач не довела належними та допустимими доказами, що земельна ділянка, якою вона користується, є сформованим об`єктом цивільних прав, зокрема, що вона має визначені межі, кадастровий номер та інформація щодо неї внесена до Державного земельного кадастру.

Враховуючи зазначене, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав до задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходи з того, що надані представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Кузьменком Є.А. докази понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн., є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав до їх стягнення.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами. Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Так, судом встановлено, що під час судового засідання 29 травня 2023 року до закінчення судових дебатів представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Кузьменко Є.А. зробив заяву про надання ним протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду доказів на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн. представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Кузьменко Є.А. надав суду копії: договору № 7-К про надання правничої допомоги від 09 лютого 2023 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Кузьменко, Діденко та партнери» та ОСОБА_3 ; додатку № 1 до договору № 7-К про надання правничої допомоги від 09 лютого 2023 року; акту наданих послуг відповідно до договору № 7-К від 09 лютого 2023 року від 30 травня 2023 року; рахунку-фактури № 12 від 30 травня 2023 року; квитанції до прибуткового касового ордера № 48 від 30 травня 2023 року.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції, зокрема у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (п.95), в рішенні у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (п.268) (заява № 19336/04) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 4, 5 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В апеляційній скарзі позивач вказує про те, що на підтвердження витрат на правничу допомогу відповідачем надано акт наданих послуг від 30 травня 2023 року, з якого вбачається, що була надана усна консультація, визначено стратегію захисту, вивчено судову практику, відбувалась участь в судових засіданнях. При цьому, даний акт не містить відомостей щодо затрат часу необхідного для надання правничої допомоги, з акту не можна визначити обсяг виконаних робіт.

Разом з тим, такі доводи позивача є необґрунтованими з наступних підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22, викладено висновок, що: «Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат».

Відповідно до п.3.1 договору №7-К про надання правничої допомоги від 09 лютого 2023 року сторонами погоджено, що за виконання послуг, передбачених п.1.1 зазначеного договору, клієнт зобов`язується сплатити Адвокатському об`єднанню кошти в сумі та порядку визначеній додатком даного договору.

Відповідно до додатку №1 до договору №7-К про надання правової допомоги від 09 лютого 2023 року за виконання послуг, передбачених п.1.1 зазначеного договору, клієнт зобов`язується сплатити Адвокатському об`єднанню кошти в сумі 10 000 грн.

Таким чином, враховуючи фіксований розмір витрат на правову допомогу, встановлений договором про надання правової допомоги, адвокатське об`єднання надало, а відповідач прийняла та оплатила послуги з надання правової допомоги у розмірі 10 000 грн.

У статті 137 ЦПК України зазначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Про неспівмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг, та значенням справи для сторони ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення (а.с.38, т.2), не заявляла.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та ухвалення додаткового рішення відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду та додаткового рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року та додаткове рішення Тетіївського районного суду Київської області від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 27 листопада 2023 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.