Постанова

від 13.06.2023 по справі 914/1747/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2023 р. Справа№ 914/1747/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЛР»

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2023

у справі № 914/1747/22 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Комунального некомерційного підприємства «Новороздільська міська лікарня»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЛР»

про стягнення 13 250,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 13 250,00 грн., які є сумою податку на додану вартість, перераховану позивачем відповідачу на підставі договору поставки № 868/2220 від 01.04.2020 та договору поставки № 940/2020 від 08.04.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що так як відповідно до положень підпункту 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, згідно з яким тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України на всій території України, з метою запобігання поширенню на території України короновірусної хвороби (COVID -19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарській засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання) необхідних для виконання заходів спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів епідемій та пандемії короновірусної хвороби, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України, операції з товаром, купівля-продаж якого є предметом спірних договорів, звільняється від оподаткування податком на додану вартість. Вказане свідчить про те, що отримана відповідачем від позивача на виконання умов вказаних договорів сума ПДВ є безпідставно набутим майном та підлягає поверненню відповідно до положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що;

- як станом на дату укладення спірних договорів, так і станом на дату їх виконання був відсутній визначений Кабінетом Міністрів України перелік товарів операції з постачання на митній території України яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість, адже станом на дату укладення спірних договорів та їх виконання постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 затверджено лише перелік товарів, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України, а перелік товарів операції з постачання на митній території України яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість був відсутній, а такий перелік був затверджений лише 15.04.2020;

- при цьому, за змістом законодавства, яке діяло з 15.04.2020, до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, повинно бути: подано декларацію про відповідність та нанесено на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи, якщо такі документи передбачені відповідним технічним регламентом, знак відповідності технічним регламентам; або подано повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів (медичних виробів для діагностики in vitro, активних медичних виробів, які імплантують), стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів (п 3 приміток до Переліку, затвердженого Постановою № 224), проте в матеріалах справи відсутні декларації відповідності технічним регламентам або відповідні повідомлення, а тому відповідач правомірно включив суму ПДВ до вартості товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2023 у справі № 914/1747/22 позов задоволений повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 13 250,00 грн. боргу, 2 481,00 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що дія пункту 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 станом на момент укладення спірних договорів в частині звільнення від оподаткування ПДВ поширювались на спірні правовідносини, оскільки законом визначено дату - 17.03.2020, саме після якої операції (тобто, фактичні дії сторін стосовно виконання господарських операцій), звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо відсутності декларації відповідності технічним регламентам або відповідних повідомлень, з посиланням на те, що сторони погодили поставку товару, необхідного для запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ХЛР» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2023 у справі № 914/1747/22 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що, оскільки договори між позивачем та відповідачем було укладено і викопано (поставка товару та його оплата) в період до 15.04.2020 року, а підстави для звільнення від ПДВ операцій з постачання товарів за цими договорами па митній території України згідно пункту 71. розділу XX «Перехідні положення» ПК України та Постанови № 224 були відсутні, оскаржуване рішення є необгрунтованим та таким, що базується на припущеннях, а не на нормі закону.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж саме обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2023, справу № 914/1747/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 914/1747/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 914/1747/22.

05.04.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЛР» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2023 у справі № 914/1747/22, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Станом на 13.06.2023 відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

01.04.2020 позивач (покупець) та відповідач (постачальник) уклали договір поставки № 868/2220 (далі Договір 1), в п. 1.1 погодили, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити ДК 021:2015 35810000-5 респіратор Неон FFР2 з клапаном в асортименті, кількості, комплектності та по цінам згідно видаткових накладних та рахунків, які є невід`ємною частиною цього договору.

Ціна на продукції встановлюється в гривнях з урахуванням ПДВ та вказується в рахунках та накладних, Загальна сума Договору 1 становить 19 300,00 грн., у тому числі ПДВ 3 216,67 грн. (п. 2.5 Договору 1).

08.04.2020 позивач (покупець) та відповідач (постачальник) уклали договір поставки № 940/2220 (далі Договір 2), в п. 1.1 погодили, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити ДК 021:2015 35810000-5 респіратор «Мікрон К FFР2» з клапаном в асортименті, кількості, комплектності та по цінам згідно видаткових накладних та рахунків, які є невід`ємною частиною цього договору.

Ціна на продукції встановлюється в гривнях з урахуванням ПДВ та вказується в рахунках та накладних, Загальна сума Договору 1 становить 60 200,00 грн., у тому числі ПДВ 10 033,33 грн. (п. 2.5 Договору 2).

На виконання умов Договору 1 та Договору 2 позивач перерахував відповідачу оплату у повному обсязі, тобто 79 500,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 13 250,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 262 від 02.04.2020 та № 269 від 09.04.2020.

Позивач вважає, що відповідно до положень підпункту 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, згідно з яким тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України на всій території України, з метою запобігання поширенню на території України короновірусної хвороби (COVID -19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарській засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання) необхідних для виконання заходів спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів епідемій та пандемії короновірусної хвороби, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України, операції з товаром, купівля-продаж якого є предметом Договору 1 та Договору 2, звільняється від оподаткування податком на додану вартість. Вказане свідчить про те, що отримана відповідачем від позивача на виконання умов вказаних договорів сума ПДВ є безпідставно набутим майном та підлягає поверненню відповідно до положень ст. 1212 ЦК України.

18.02.2022 у позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення 13 250,00 грн ПДВ, яка відповідачем задоволено не була.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 13 250,00 грн., які є сумою податку на додану вартість, перераховану позивачем відповідачу на підставі Договору 1 та Договору 2.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на наступне.

Згідно з п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Порядок обчислення та сплати ПДВ регламентується розділом V Податкового кодексу України.

Згідно з п.п. «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем /замовником послуг/.

Слід зазначити, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справи № 916/2478/20 від якого Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 не знайшов підстав відступати.

17.03.2020 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким підрозділ 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 71 такого змісту: « 71. Тимчасово, для здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 пункт 71 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України викладено у такій редакції: « 71. Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року».

Тобто, в силу наведених норм законодавцем було встановлено, що операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість виключно щодо товарів, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації п. 71 розділу XX «Перехідні положення» ПК України 20.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість» № 224 (далі Постанова № 224), якою затверджено відповідний перелік товарів, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, товар, що підлягав поставці за Договором (респіратори 203 FFP2 (33150000-6), включений до Переліку, затвердженого Постановою № 224.

При цьому колегією суддів не приймаються до уваги посилання відповідача на те, що як станом на дату укладення спірних договорів, так і станом на дату їх виконання був відсутній визначений Кабінетом Міністрів України перелік товарів операції з постачання на митній території України яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість, адже станом на дату укладення спірних договорів та їх виконання постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 затверджено перелік товарів, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України, а перелік товарів операції з постачання на митній території України яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість був відсутній, а відповідні зміни були внесені лише 15.04.2020.

З вказаного приводу колегія суддів зазначає про те, що такі висновки не відповідають змісту постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 з урахуванням її системного взаємозв`язку з положеннями пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Близька за змістом правова позиція викидана у постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 916/707/21

При цьому, слід прийняти до уваги як те, що спірні договори передбачали поставку відповідачем позивачу товару саме необхідного для запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та якій 15.04.2020 було внесено до переліку товарів операції з постачання на митній території України яких звільняються від оподаткування податком на додану вартість, так і те, що положення п. 71 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17.03.2020 про що зазначено у вказаному пункті.

Колегія суддів відхиляє послання відповідача на те, що за змістом законодавства, яке діяло з 15.04.2020, до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, повинно бути: подано декларацію про відповідність та нанесено на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи, якщо такі документи передбачені відповідним технічним регламентом, знак відповідності технічним регламентам; або подано повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів (медичних виробів для діагностики in vitro, активних медичних виробів, які імплантують), стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів (п 3 приміток до Переліку, затвердженого Постановою № 224), проте в матеріалах справи відсутні декларації відповідності технічним регламентам або відповідні повідомлення, а тому відповідач правомірно включив суму ПДВ до вартості товару, у зв`язку з неможливістю застосування цих положень до спірних правовідносин, які виникли до дати набрання чинності (15.04.2020) постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 №271, згідно з якою до Переліку, затвердженого Постановою № 224, включено примітку 3.

З огляду на вказані обставини вірним є висновок суду першої інстанції про те, що станом 02.04.2020 та 09.04.2020 були відсутні підстави для перерахування відповідачеві податку на додану вартість на загальну суму 13 250,00 грн. у зв`язку з законодавчо запровадженою підставою для звільнення від оподаткування з 17.03.2020.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Зокрема, набуття відповідачами як однією зі сторін відповідних зобов`язань з позивачем коштів за рахунок позивача не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідачів понад вартість товару/робіт/послуг, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи те, що 02.04.2020 та 09.04.2020 були відсутні підстави для перерахування відповідачеві податку на додану вартість на загальну суму 13 250,00 грн. у зв`язку з законодавчо запровадженою підставою для звільнення від оподаткування з 17.03.2020, вказані кошти фактично є набутими відповідачем без відповідної правової підстави.

При цьому колегія суддів зауважує і на тому, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірна сума податку на додану вартість була ним віднесена до податкового зобов`язання та сплачена до державного бюджету України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 13 250,00 грн. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2023 у справі № 914/1747/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЛР» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЛР» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2023 у справі № 914/1747/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2023 у справі № 914/1747/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 914/1747/22 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

А.І. Тищенко