Постанова

від 01.06.2023 по справі 910/12041/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2023 р. Справа№ 910/12041/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Ніконенко Є.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 01.06.2023:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контієро"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022

у справі №910/12041/19 (суддя - Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро"

до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інтар"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача - Приватне підприємство "Астрастарплюс"

про застосування наслідків нікчемного правочину

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро") (далі - позивач, скаржник, ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного підприємства "Виробничо-Комерційна фірма "Інтар" (далі - відповідач, ПП "Виробничо-Комерційна фірма "Інтар") про застосування наслідків нікчемного правочину.

Позовні вимоги обґрунтовані нікчемністю правочину з погашення заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитними договором № 70296-20/12-1 від 24.10.2012, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати за позивачем право іпотеки, яке виникло на підставі Договору іпотеки від 30.12.2009, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого призваним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 20336.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі № 910/12041/19 у задоволенні позову відмовлено повністю. Залишено за Публічним акціонерним Товариством "Банк "Київська Русь" судовий збір, сплачений до державного бюджету.

Ухвалюючи оскаржуване рішення ,суд першої інстанції керувався наступним:

- на момент укладення оспорюваного Банком правочину про розірвання договору іпотеки діяла попередня редакція Закону України ?Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? від 20.04.2014, яка не містила положень, які б вказували на нікчемність правочинів з підстав, зазначених Банком;

- позивач повинен довести обставини, які входять до предмета доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права Підприємством. Проте позивачем не надано суду належних та допустимих доказів вчинення посадовими особами Банку шахрайських дій та зловмисних намірів, що мали б на меті штучне виведення активів Банку;

- те, що директор Підприємства Устич Ігор Петрович, який підписав договір про розірвання договору іпотеки, був одночасно директором Департаменту по роботі з проблемними активами Банку, не є підтвердженням того, що директор Підприємства є пов`язаною особою Банку в розумінні статті 52 Закону України ?Про банки і банківську діяльність?, оскільки його посада не відноситься до посад керівників Банку відповідно до статті 42 вказаного Закону;

- та обставина, що ?тривалий час засновником Підприємства був голова правління Банку Братко В.І., а потім ОСОБА_1 , яка працювала в Банку на керівних посадах", не має значення для справи, оскільки ?підстава недійсності правочину має існувати на момент вчинення правочину";

- на момент отримання Банком у власність цінних паперів їхня ціна дорівнювала біржовому курсу станом на той момент, а визначеною відповідно до законодавства про цінні папери та фондовий ринок ринковою вартістю емісійних цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, є їх біржовий курс;

- Банк за правочином з погашення заборгованості отримав у власність цінні папери за ціною, що відповідала їх звичайним цінам (ринковій вартості) на момент укладення правочину;

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кантієро" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі №910/12041/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги ТОВ "ФК "Кантієро" до Приватного підприємства "ВКФ "Інтар", третя особа - Приватне підприємство "Астрастарплюс" про застосування наслідків нікчемного правочину.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник зазначив, що суд першої інстанції, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалась не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Крім того, скаржник зазначив, що оскільки на момент вчинення правочинів Устич І.П. займав керівну посаду у банку (директор Департаменту по роботі з проблемними активами), а договір про розірвання договору іпотеки та договір застави зі сторони іпотекодавця та заставодавця підписані Устичем І.П. , укладення таких правочинів підпадає під ознаки нікчемності, встановленої п. 5 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме підписання правочинів із пов`язаною особою банку.

Рух справи

Господарський суд міста Києва рішенням від 20.02.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у задоволенні позову про застосування наслідків нікчемного правочину відмовив повністю з посиланням на приписи ст. 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. ст. 564, 575, 626, 627 Цивільного кодексу України та у зв`язку із не доведенням позивачем обставин нікчемності спірного правочину, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 29.03.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі №910/12041/19 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В постанові Верховного Суду від 29.03.2021 по справі № 910/12041/19 зазначено наступне:

«Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься договір застави цінних паперів від 27.06.2014 № 75064-23/14-6, укладений банком та ПП "ВКФ "Інтар", в якому директором заставодавця значиться ОСОБА_2 , який згідно з наказом від 20.02.2014 №200-К призначений директором Департаменту по роботі з проблемними активами Банку та в подальшому звільнений з займаної посади наказом Голови правління Банку від 04.03.2015 № 245-К. Ці докази не досліджені судами попередніх інстанцій, що призвело до помилкових правових висновків про відсутність пов`язаності. Суди не застосували ст. 52 Закону "Про банки та банківську діяльність", яка визначає поняття пов`язаних осіб та містить вимоги до правочинів з ними.

В матеріалах справи наявні два кредитних договори, укладені між банком та Національним банком України:

- від 08.05.2013 № 03, яким передбачено надання кредиту для підтримки ліквідності у сумі 200 млн грн на строк з 08.05.2013 по 30.04.2014 включно;

- від 04.03.2014 № 09, яким передбачено надання кредиту для збереження ліквідності у сумі 385 млн грн на строк з 04.03.2014 до 26.02.2015.

Ці договори містять заборону набуття банком у власність цінних паперів (крім державних облігацій України, боргових цінних паперів, емітованих Національним банком України) протягом строку користування таким кредитом.

Відповідно до п. 1.7. Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327, Національний банк України з метою обмеження ризику ліквідності банку під час надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановлює обмеження та вимоги щодо його діяльності, які мають бути передбачені в кредитному договорі, зокрема щодо заборони придбання цінних паперів (крім державних облігацій України, боргових цінних паперів, емітованих Національним банком України), зупинення проведення банком активних операцій з пов`язаними особами банку.

У матеріалах справи, крім копій зазначених кредитних договорів, укладених з Національним банком України, міститься лист уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку Стрюкової І. О. від 29.08.2019 №1505/12, в якому зазначено, що загальна сума акцептованих та затверджених вимог Національного банку України (сьома черга) на поточну дату складає 456 156 615,64 грн, з яких банк не відшкодував Національному Банку України 152 134 048,45 грн.

Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зазначеним документам.

В матеріалах справи міститься лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.08.2017, в якому встановлено, що ПАТ "Сінтрон", ПАТ "Юридичні послуги", ПАТ "Сіам Капітал" мали низькі фінансові показники. Поточна ціна за акцію ПАТ "Сінтрон" склала 91,0144 грн при номінальній вартості акції 10 грн. Біржовий курс акції ПАТ "Юридичні послуги" формувався на рівні 20,0002 грн при номінальній вартості 1 грн. Поточна ціна за акцію ПАТ "Сіам Капітал" склала 25 грн при номінальній вартості 1 грн. Враховуючи низькі фінансово господарські показники, низький рівень прибутку, об`єктивних причин для зростання ціни на акції ПАТ "Сінтрон", ПАТ "Юридичні послуги", ПАТ "Сіам Капітал" від номінальної вартості не вбачалося. У зв`язку з цим рішеннями Комісії зупинено обіг цінних паперів цих емітентів. Тобто, емітенти акцій не мали заявленої капіталізації, що призвело до безпідставного зростання вартості емітованих цінних паперів на рівні цін, визначених на момент передачі акцій у власність банку. Викладене свідчить про те, що ціни на акції ПАТ "Сінтрон", ПАТ "Юридичні послуги", ПАТ "Сіам Капітал" були значно завищеними. Відповідні рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку ухвалені внаслідок аналізу публічної інформації за 2014 рік, оприлюдненої емітентами, тобто як раз за період, в якому вчинялися правочини банку, віднесені Фондом гарантування вкладів до категорії нікчемних. Зупинення обігу цінних паперів емітента означає, що регулятор на підставі інформації про емітентів за 2014 рік вважає такі інструменти небезпечними для інвесторів і забороняє їх обіг на регульованому фондовому ринку.

Суди попередніх інстанцій зазначений доказ не оцінили та не врахували.

Суди попередніх інстанцій відхили як неналежний доказ звіт про оцінку активів неплатоспроможного ПАТ "Банк "Київська Русь", оскільки висновок суб`єкта оціночної діяльності щодо вартості цінних паперів не стосується спірного періоду, а саме вартість цінних паперів визначалася станом на 20.03.2015, тоді як рішення про звернення стягнення прийнято банком 08.08.2014. При цьому суди не врахували, що згідно зі звітом про оцінку активів неплатоспроможного Банку станом на 20.03.2015 ринкова вартість пакету акцій ПАТ "Юридичні послуги" становить 1 грн, ринкова вартість пакету акцій ПАТ "Сіам-Капітал" становить 1 грн, ринкова вартість пакету акцій ПАТ "Сінтрон" становить 3 284 694 грн. Таким чином, різниця між вартістю Цінних паперів, за якою вони були зараховані у власність банку, та їх вартістю відповідно до звіту про оцінку більше 130 млн. Відповідач жодним чином не пояснив причини такого істотного зниження ціни Цінних паперів за вісім місяців з моменту переходу їх у власність банку.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до чинного законодавства банк мав можливість використати як судовий, так і позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави. При цьому банк вибрав найбільш шкідливий для інтересів вкладників та інших кредиторів банку спосіб - в позасудовому порядку звернув стягнення на Цінні папери вартістю 136 500 017 грн шляхом набуття права власності на них. Так, при зверненні стягнення на предмет застави в судовому порядку або при продажі предмету застави в позасудовому порядку борг підприємства був би покритий лише на ту суму, яку банк би отримав при продажу Цінних паперів. У разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов`язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі пред`являти боржнику інші вимоги у зв`язку з виконанням цього зобов`язання (ст. 29 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

Кредитор (обтяжувач) має право на вибір способу звернення стягнення на заставлене майно. Але таке право не може використовуватися на шкоду інтересам інших осіб. Таке використання права всупереч інтересам третіх осіб, у цій справі - інтересам вкладників та інших кредиторів Банку, є зловживанням правом.

Фактично, банк завдяки укладенню договору застави Цінних паперів і зверненню стягнення за кредитними зобов`язаннями підприємства на Цінні папери, а не на нерухоме майно, передане в іпотеку за договорами іпотеки 1, 2, 3, 4, 5, втратив більше 130 млн. грн.

Письмові пояснення учасників апеляційного провадження

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своїх письмових поясненнях, наданих до суду 16.02.2023, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а саме рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи письмових пояснень зводяться до того, що твердженням, доводам, міркуванням та позиції позивача вже було надано правову оцінку Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у змісті постанови від 30.08.2022 у справі №910/12044/19.

Також відповідач зазначив, що положення ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не можуть бути застосовані до оспорюваних позивачем правочинів оскільки імперативна норма цієї статті застосовується лише у разі укладення таких правочинів неплатоспроможним банком, а постанову Правління НБУ від 19.03.2015 №190 «Про віднесення ПАТ «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних» визнано протиправною та скасовано у справі №826/22323/15, а тому заявлена позивачем вимога є передчасною і обраний ним спосіб захисту є помилковим.

Відповідачем також зазначено, що обставина, що директор відповідача, який підписав договір застави та договір про розірвання був одночасно директором Департаменту по роботі з проблемними активами банку не є підтвердженням того, що відповідач є пов`язаною особою банку в розумінні статті 52 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», оскільки його посада не відноситься до керівників банку.

Також відповідач зазначає, що Положення про надання НБУ кредитів банкам для збереження їх ліквідності, затверджене Постановою НБУ №91 від 24.02.2014, відповідно до якого було укладено Кредитний договір, втратило чинність 31.05.2014, тобто до моменту оприбуткування на баланс банку цінних паперів (27.06.2014), а тому встановлені в ньому обмеження не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Водночас, відповідач зазначає, що на момент отримання у власність банком цінних паперів їхня ціна дорівнювала біржовому курсу на той момент, а тому банк за правочином з погашення заборгованості отримав у власність цінні папери за ціно, що відповідала їх звичайним цінам.

Відповідачем зазначено, що факт заподіяння збитків банку прийняттям цінних паперів у заставу відсутній. Відповідачем наголошено на тому, що заборгованість ПП «ВКФ «Інтар» погашена 08.08.2014, що підтверджується витягом з протокол правління ПАТ «Банк «Київська Русь» від 08.08.2014 №П-58/1 «Про врегулювання заборгованості ПАТ «В-КФ фірма «Інтар».

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та клопотання учасників апеляційного провадження

Згідно з витягом протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/12041/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2022 витребувано справу № 910/12041/19 у Господарського суду міста Києва.

12.12.2022 справа № 910/12041/19 надійшла на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі № 910/12041/19 та поновити зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кантієро" у справі № 910/12041/19. Зупинено дію Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі № 910/12041/19. Розгляд справи призначено на 26.01.2022.

26.01.2023 на через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2023 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контієро" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі №910/12041/19 відкладено на 23.02.2023.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2023, у зв`язку з перебуванням судді Cуліма В.В.. у відпустці, справу № 910/12041/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Гаврилюк О.М., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 прийнято справу № 910/12041/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контієро" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Пашкіна С.А., Гаврилюк О.М. Повідомлено учасників апеляційного провадження, що розгляд справи № 910/12041/19 відбудеться 23.02.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2023 розгляд апеляційної скарги Релігійної організації "Релігійна громада розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контієро" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі №910/12041/19 відкладено на 30.03.2023.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Ткаченко Б.О. з 21.03.2023 на лікарняному, 30.03.2023 судового засідання не відбулось.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи муж суддями від 03.04.2023, у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 28.02.2023, суддю Пашкіну С.А. звільнено у відставку, справу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контієро" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі №910/12041/19 призначено на 04.05.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2023 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контієро" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 відкладено на 01.06.2023.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 01.06.2023 з`явився представник позивача (скаржника), який підтримав апеляційну скаргу з викладених у апеляційній скарзі підстав, просив скасувати рішення та прийняти нове рішення яким задовольнити позов повністю.

У судове засідання 01.06.2023 з`явився представник відповідача, який проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив суд апеляційної інстанції залишити відповідне оскаржуване рішення без змін.

Третя особа у судове засідання 01.06.2023 представників не направила, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та справи повідомлялася належним чином, через канцелярію Північного апеляційного господарського суду позивача клопотань та заяв не надходило.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов`язковою не визнавалась, у зв`язку з чим неявка представників третьої особи не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких апеляційну скаргу не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ПП "ВКФ "Інтар" було укладено:

- Кредитний договір №70296-20/12-1 від 24.10.2012 (далі - Кредитний договір-1), відповідно до умов якого, ПП "ВКФ "Інтар" взяло на себе зобов`язання в строк по 23.10.2015 повернути кредит в сумі 24 500 000,00 грн, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному в договорі.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП "ВКФ "Інтар" за цим Кредитним договором, між ним та банком 09.11.2012 було укладено договір іпотеки від 09.11.2012, зареєстрований в реєстрі за №1353, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлову будівлю, загальною площею 1526,5 кв. м, яка розташована за адресою: Львівська область, місто Трускавець, вулиця Куліша П., будинок 6 (шість), заставною вартістю 27 309 962,00 грн та земельну ділянку загальною площею 0,0621 га, що розташована за адресою: Львівська область, місто Трускавець, вулиця Куліша П., будинок 6 (шість), заставною вартістю 908 391,00 грн;

- Кредитний договір №61901-20/9-1 від 24.12.2009 (далі - Кредитний договір-2), відповідно до умов якого ПП "ВКФ "Інтар" взяло на себе зобов`язання в строк по 28.02.2015 повернути кредит в сумі 11 000 000,00 грн, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному в цьому договорі.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП "ВКФ "Інтар" за цим договором, між ним та банком 30.12.2012 було укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №20336, відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлову будівлю (банк), загальною площею 692,9 кв. м, яка розташована за адресою: Одеська область, місто Іллічівськ, вулиця Леніна, будинок 28-Б/1 (двадцять вісім "Б" дріб один), заставною вартістю 13 685 000,00 грн;

- Кредитний договір №70330-20/12-1 від 24.10.2012 (далі - Кредитний договір-3) із змінами та доповненнями, відповідно до умов якого ПП "ВКФ "Інтар" взяло на себе зобов`язання в строк по 23.10.2015 повернути кредит в сумі 105 000 000,00 грн, сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі, зазначеному в цьому договорі.

В забезпечення виконання зобов`язань ПП "ВКФ "Інтар" за договором між ним та банком було укладено:

- Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №779, від 30.05.2014, відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення, А, загальною площею 205,2 кв. м., що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д, приміщення 380, заставною вартістю 1893 040,00 (один мільйон вісімсот дев`яносто три тисячі сорок) гривень 00 копійок.

- Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №781, від 30.05.2014 відповідно до якого в іпотеку було передано торгово-офісне приміщення, загальною площею 63,7 кв. м, що розташоване за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, проспект Шевченка Т., будинок 2-Д, приміщення 381, заставною вартістю 616 851,00 (шістсот шістнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят одна) гривень 00 копійок.

- Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №783, від 30.05.2014 відповідно до якого в іпотеку було передано нежитлове приміщення, загальною площею 101,6 кв. м., що розташоване за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вулиця Привокзальна, будинок 8, приміщення 2, заставною вартістю 642 376,00 (шістсот сорок дві тисячі триста сімдесят шість) гривень 00 копійок.

У подальшому, в забезпечення виконання зобов`язань ПП "ВКФ "Інтар" перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за вищевказаними кредитними договорами, 27.06.2014 між ПП "ВКФ "Інтар" та банком було укладено Договір застави №75064-23/14-б. Відповідно до умов цього договору, ПП "ВКФ "Інтар" передало в заставу ПАТ "Банк "Київська Русь" цінні папери загальною заставною вартістю 136 500 017,00 грн, а саме:

- акції ПАТ "Сінтрон" (код ЄДРПОУ 37175982, код ISIN UA4000084404) кількістю 301 700 шт. за ціною 27 457 717,00 грн,

- акції ПАТ "Юридичні послуги" (код ЄДРПОУ 37499765, код ISIN UA4000175947) кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 000 000,00 грн.,

- акції ПАТ "Сіам-Капітал" (код ЄДРПОУ 35723951, код ISIN UA4000149215) кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300,00 грн.

Станом на 08.08.2014 за зазначеними кредитними договорами обліковувалась наступна заборгованість:

1. Кредитний договір 70296-20/12-1 від 24.10.2012, заборгованість 24 578 328,76 грн., в тому числі основної заборгованості за кредитом - 24 500 000,00 грн., за процентами - 48 328,76 грн.

2. Кредитний договір 61901-20/9-1 від 24.12.2009, заборгованість 11 022 000,01 грн., в тому числі основної заборгованості за кредитом - 11 000 000,00 грн., за процентами - 22 000,01 грн.

3. Кредитний договір 70330-20/12-1 від 24.10.2012, заборгованість 100 933 839,93 грн., в тому числі основної заборгованості за кредитом - 100 771 643,27 грн., за процентами - 162 196,66 грн.

Всього - 136 504 168,7 грн.

08.08.2014 за рішенням Правління ПАТ "Банк "Київська Русь" (витяг з протоколу №П-58/1) було здійснено погашення заборгованості позивача перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за вищевказаними кредитними договорами в загальному розмірі 136 504 168,70 грн шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс ПАТ "Банк "Київська Русь" цінних паперів на суму 136 504 168,70 грн, а саме акцій ПАТ "Сінтрон" кількістю 301 700 шт. за ціною 27 458 018,70 грн, акцій ПАТ "Юридичні послуги" кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 003 850,00 грн, акцій ПАТ "Сіам-Капітал" кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300,00 грн.

Після оприбуткування на баланс ПАТ "Банк "Київська Русь" акцій ПАТ "Сінтрон", ПАТ "Юридичні послуги" і ПАТ "Сіам-Капітал" і погашення заборгованості ПП "ВКФ "Інтар" за рахунок прийняття на баланс Банку зазначених акцій було припинено дію попередньо укладених забезпечувальних договорів, а саме:

- Договору іпотеки від 09.11.2012, зареєстрованого в реєстрі за № 1353;

- Договору іпотеки від 30.12.2012, зареєстрованого в реєстрі за №20336, договір іпотеки №20336 від 30.12.2009;

- Договору іпотеки №779 від 30.05.2014;

- Договору іпотеки №781 від 30.05.2014;

- Договору іпотеки №783 від 30.05.2014.

Зазначене підтверджується меморіальними ордерами № 1238 від 27.06.2014, № 1270 від 27.06.2014, № 9507 від 27.06.2014, № 0332 від 27.06.2014, № 0379 від 27.06.2014, № 2834 від 27.06.2014 сформованими в системі електронного обліку Банку, копії яких є додатками до позовної заяви.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 №190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних", Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 19.03.2015 було прийнято рішення №61 про запровадження з 20.03.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Київська Русь".

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Київська Русь" призначено Волкова Олександра Юрійовича.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк "Київська Русь" запроваджено рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №61 від 19.03.2015 строком на 3 місяці з 20.03.2015 по 19.06.2015 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.06.2015 №116 строк тимчасової адміністрації продовжено до 19.07.2015 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.07.2015 №138 на підставі постанови Правління Національного банку України від 16.07.2015 №460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" з 17.07.2015. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" призначено Волкова Олександра Юрійовича строком на 1 рік з 17.07.2015 по 16.07.2016 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.08.2015 №155/44 делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк "Київська Русь", визначені статтями 37, 38, ч.1 та ч.2 статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Волкову Олександру Юрійовичу на час здійснення процедури ліквідації банку.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2015 № 1706 відсторонено уповноважену особу Фонду Волкова О.Ю. та призначено Білу І.В., якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк "Київська Русь", окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, а рішенням від 12.06.2017 № 2448 повноваження Білої І.В. були продовжені.

18.06.2018 ліквідаційну процедуру та повноваження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Білої І.В. строком до 16.07.2020.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.12.2018 №3382 "Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" та ПАТ "БАНК "КИЇВСЬКА РУСЬ" призначено Стрюкову Ірину Олександрівну.

19.04.2016 на адресу ПП "ВКФ "Інтар" був направлений лист за підписом Уповноваженої особи Волкова О.Ю. за вих. №2309/16, у якому відповідач, керуючись ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі - Закон), повідомив про те, що Правочин з погашення заборгованості та Правочини з припинення дії забезпечувальних договорів є нікчемними з підстав, визначених п.3 та п.8 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також у цьому листі позивач виклав вимогу до ПП "ВКФ "Інтар" погасити заборгованість перед ПАТ "Банк Київська Русь" за Кредитним договором №70296-20/12-1 від 24.10.2012, Кредитним договором №61901-20/9-1 від 24.12.2009 та Кредитним договором №70330-20/12-1 від 24.10.2012 в сумі 136 504 168,7 грн в строк до 30 квітня 2016 року.

Станом на дату звернення з позовною заявою, вимога Банку не виконана, заборгованість не погашена.

Так позивач стверджує, що правочини, вчинені з метою врегулювання заборгованості ПП "ВКФ "Інтар" перед ПАТ "БАНК "КИЇВСЬКА РУСЬ" за укладеними Кредитними договорами є нікчемними з підстав, визначених ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції чинній станом на дату перевірки, оскільки:

- Банк, прийнявши у власність цінні папери в рахунок заборгованості за Кредитними договорами фактично відмовився від права вимоги грошових коштів в сумі 136 504 156,87, яка є різницею між сумою заборгованості за Кредитними договорами та визначеною вартістю акцій.

- Банк придбав майно - за ціною, яка більше ніж на 20 відсотків відрізняється від реальної вартості майна. ПАТ "БАНК "КИЇВСЬКА РУСЬ" придбав у власність цінні папери вартістю 12 гривень за ціною 136 504 168,87 грн.

- Банк прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна - згідно оприлюдненої звітності на офіційному сайті Банку розмір зобов`язань Банку перед клієнтами становив 8 075 169 тис. грн., в той час, як Банк набув у власність майно вартістю 12 грн.

- звільнивши заставне майно від обтяжень ПАТ "БАНК "КИЇВСЬКА РУСЬ" уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

- звільнивши заставне майно від обтяжень ПАТ "БАНК "КИЇВСЬКА РУСЬ" уклав правочини (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку - ПП "ВКФ "Інтар", в супереч вимогам ст. 43 та ст. 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки тривалий час засновником ПП "ВКФ "Інтар" був Голова правління ПАТ "БАНК "КИЇВСЬКА РУСЬ" Братко В.І. , потім ОСОБА_1 яка працювала в Банку на керівних посадах, Директором ПП "Інтар" був Устіч І.П. , який теж працював в Банку на керівних посадах (станом на час укладання нікчемних правочинів).

Позивач звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності правочинів шляхом визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі Договору іпотеки від 30.12.2009, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого призваним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 20336 з підстав нікчемності правочину з погашення заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитними договором № 70296-20/12-1 від 24.10.2012.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на відповідність правочинів з погашення заборгованості та з припинення дії договору іпотеки вимогам законодавства, а також відсутність правових підстав для застосування до спірних правочинів положень ст. 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 564 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Обґрунтовуючи вимогу про застосування наслідків нікчемності правочинів шляхом визнання за позивачем права іпотеки, яке виникло на підставі Договору іпотеки від 30.12.2009, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Інтар", посвідченого призваним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 20336 позивач зазначає про нікчемність правочину з погашення заборгованості відповідача перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за кредитними договорами від 24.10.2012 № 70296-20/12-1 та №70330-20/12-1, від 24.12.2009 №61901-20/9-1 в силу Закону, наслідки чого зумовлюють чинність зазначеного Договору іпотеки.

Згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

У відповідності до ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції станом на момент розірвання договорів іпотеки) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку.

Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи ФГВФО, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту його укладення згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України і ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину, у тому числі обов`язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином), також настають для сторін у силу вимог закону.

Аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

При цьому наслідки недійсності нікчемного правочину відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України і ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" застосовуються саме до договорів неплатоспроможного банку.

Колегія суддів зазначає, що доведення наявності обставин з якими положення Закону передбачають віднесення відповідного правочину до нікчемних, в т.ч. задля застосування наслідків нікчемного правочину, за наявності відповідного спору покладається саме на зацікавлену особу, якою ініційовано пов`язаний з цим спір, позаяк за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Вказане узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Отже, колегія суддів констатує, що у даному випадку слід з`ясувати наявність або ж відсутність підстав недійсності правочину, встановлених законом (нікчемний правочин).

Так, нормою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено ряд критеріїв, за наявності яких правочин є нікчемним - зокрема у разі, укладення договорів про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; укладення договорів що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; укладення договорів з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; вчинення господарських операцій, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Як було встановлено вище та не заперечується скаржником у своїй апеляційній скарзі, розірвання Договору іпотеки відбулось 27.06.2014, що підтверджується відповідним договором про розірвання договору іпотеки, посвідченого 09.11.2012 Бочкарьовою Н.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 1353, тоді як рішення Правління Банку (витяг з протоколу №П-58/1) щодо здійснення погашення заборгованості позивача перед Банком за Кредитними договорами 1, 2, 3 шляхом звернення стягнення на предмет застави та оприбуткування на баланс Банку цінних паперів на суму 136 504 168,70 грн прийнято 08.08.2014, тобто після укладення договорів про розірвання договору іпотеки.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У відповідності зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, уклавши 27.06.2014 Договір про розірвання Договору іпотеки, сторони припинили взаємні права та обов`язки за Договором іпотеки.

При цьому, за приписами ст. 17 Закону України "Про іпотеку" відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, вид забезпечення зобов`язань відповідача за Кредитним договором - іпотека за Договором іпотеки був замінений сторонами на заставу за Договором застави №75064-23/14-6.

За ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису цієї статті правомірність правочину презюмується. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що на момент розірвання договорів іпотеки (27.06.2014), відповідач мав непогашені кредитні зобов`язання перед банком, а банк відмовився від власних майнових вимог за дійсними договорами забезпечення (прав на іпотеку), а саме від своїх прав звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості боржника, що підпадає під ознаки нікчемності, передбачені п. 3 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Проте, колегія суддів звертає увагу, що на дату укладення договору про розірвання іпотечного договору стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" мала іншу редакцію, і не містила положення, яке б вказувало на нікчемність договору, якщо банк протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації відмовився від власних майнових вимог.

Отже, норма ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 04.07.2014 № 1586-VII, яка набрала чинності 11.07.2014 не застосовується до спірних правовідносин і не може бути підставою для визнання нікчемним договору від 27.06.2014 (реєстр. № 603) про розірвання договору іпотеки від 09.11.2012 (реєстр. № 1353).

Цей висновок не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17.05.2017 у справі №910/22664/15, оскільки, як вірно вказано судом першої інстанції, в цій справі договори про внесення змін до договору іпотеки, що були визнані судом нікчемними були укладені після набрання чинності Законом від 04.07.2014 № 1586-VII.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до переконання, що оскільки позивачем не доведено нікчемності Договору про розірвання Договору іпотеки, внаслідок укладення якого, зобов`язання та права сторін за Договором іпотеки припинились, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку, що вимоги позивача про застосування наслідків недійсного правочину є необґрунтованими.

Водночас, скаржник у своїй апеляційній скарзі стверджує, що звільнивши заставне майно від обтяжень ПАТ "Банк "Київська Русь" уклав правочини з пов`язаною особою банку - ПП "ВКФ "Інтар", всупереч вимогам ст. 43 та ст. 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки тривалий час засновником ПП "ВКФ "Інтар" був Голова Правління ПАТ "Банк "Київська Русь" Братко В.І., потім ОСОБА_1 , яка працювала в банку на керівних посадах, директором ПП "ВКФ "Інтар" був Устіч І.П. , який теж працював в банку на керівних посадах (станом на час укладення нікчемних правочинів).

Відхиляючи дані твердження скаржника, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстави, коли банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до пунктів 1-9 частини другої статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в редакції, що діяла станом на 27.06.2014, для цілей цього Закону пов`язаними особами є 1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку; 3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку; 4) керівники та контролери споріднених осіб банку; 5) керівники та контролери афілійованих осіб банку; 6) афілійовані особи банку; 7) споріднені особи банку; 8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1 - 5 цієї частини; 9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами. Згідно з частиною 1 статті 42 цього Закону керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що та обставина, що директор відповідача Устич Ігор Петрович, який підписав договір про розірвання договору про іпотеки, був одночасно директором Департаменту по роботі з проблемними активами Банку, не є підтвердженням того, що ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" є пов`язаною особою Банку в розумні статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки його посада не відноситься до керівників банку відповідно до статті 42 Закону. Та обставина, що "тривалий час засновником ПП "ВКФ "Інтар" був голова правління Банку Братко В.І., а потім ОСОБА_1 , яка працювала в Банку на керівних посадах", не має значення для справи, оскільки, як вірно вказано судом першої інстанції, "підстава недійсності правочину має існувати в момент вчинення правочину".

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що скаржник також не обґрунтував та не надав доказів того, що правочин з припинення дії Договору іпотеки не відповідає вимогам законодавства України щодо укладення правочинів з пов`язаними особами. Статті 43 та 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на які посилається позивач, не регламентують вимог до правочинів банку з пов`язаними особами.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду перої інстанції, що позивач не довів наявності підстав для нікчемності правочину з припинення дії Договору іпотеки за п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Щодо нікчемності правочину з погашення заборгованості відповідача перед Банком за кредитними договорами 1, 2, 3, оформленого рішенням правління Банку від 08.08.2014, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач у позові та Верховний Суд у постанові від 29.03.2022 прямо не зазначив норму, відповідно до якої цей правочин слід визнати нікчемним відповідно до ст. 38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи" від 04.07.2014 № 1586-VII.

Як зазначалось вище, скасовуючи рішення попередніх інстанцій, Верховний Суду у постанові від 29.03.2022 у справі №910/12041/19 зазначив, що у матеріалах справи "наявні два кредитних договори, укладені між Банком та Національним банком України: від 08.05.2013 №03, яким передбачено надання кредиту для підтримки ліквідності у сумі 200 млн грн на строк з 08.05.2013 по 30.04.2014 включно; від 04.03.2014 №09, яким передбачено надання кредиту для збереження ліквідності у сумі 385 млн грн на строк з 04.03.2014 до 26.02.2015. Ці договори містять заборону набуття Банком у власність цінних паперів (крім державних облігацій України, боргових цінних паперів, емітованих Національним банком України) протягом строку користування таким кредитом".

Суд також послався, що "відповідно до п. 1.7. Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 13.07.2010 №327, Національний банк України з метою обмеження ризику ліквідності банку під час надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору встановлює обмеження та вимоги щодо його діяльності, які мають бути передбачені в кредитному договорі, зокрема щодо заборони придбання цінних паперів (крім державних облігацій України, боргових цінних паперів, емітованих Національним банком України), зупинення проведення банком активних операцій з пов`язаними особами банку".

Проте, колегія суддів звертає увагу, що тлумачення п. 1.7. Положення свідчить, що ця норма не містить імперативну заборону, а встановлює вимоги до змісту кредитного договору, тому у даному випадку наявне недодержання (невиконання, порушення) кредитного договору, укладеного з Національним Банком України щодо надання стабілізаційного кредиту Банку, що не є підставою для визнання нікчемним правочину з погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними між Банком та відповідачем у справі.

Крім того, судом першої інстанції доречно зазначено, що норма ст. 38 Закону № 4452-VI визначає підстави нікчемності, до переліку яких не віднесено недотримання банком умов договору про надання стабілізаційного кредиту та п. 1.7 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Національного банку України № 327 від 13.07.2010. Вимога про визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України не заявлена.

В свою чергу, як вбачається з рішення Правління ПАТ "Банк "Київська Русь" від 08.08.2014 про врегулювання заборгованості позивача (витяг з протоколу №П-58/1) оприбуткування цінних паперів на баланс ПАТ "Банк "Київська Русь" було здійснено на підставі останнього біржового курсу цінних паперів згідно з листами відповідних фондових бірж (лист "Української міжнародної фондової біржі" від 06.08.2014 за №06/08-1, лист "Київської міжнародної фондової біржі" від 07.08.2014 за № 14/08-07/01, лист Фондової біржі ПФТС від 07.08.2014 за №0624).

Біржовий курс отриманих ПАТ "Банк "Київська Русь" цінних паперів також підтверджується загальнодоступною інформацією, розміщеною на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України smida.gov.ua, відповідно до якої:

1) біржовий курс на одну акцію ПАТ "Сінтрон" станом на 06.08.2014 складав 91,011 грн. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 301 700 штук складала 27 458 018,70 грн.;

2) біржовий курс на одну акцію ПАТ "Юридичні послуги" станом на 06.08.2014 складав 20,0010 грн. за одну акцію. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 3 850 000 штук складала 77 003 850,00 грн.;

3) біржовий курс на одну акцію ПАТ "Сіам-Капітал" станом на 06.08.2014 складав 25 грн. за одну акцію. Таким чином, загальна ринкова вартість пакету акцій у кількості 1 281 692 штук складала 32 042 300,00 грн.

Таким чином, загальна ринкова вартість отриманих ПАТ "Банк "Київська Русь" цінних паперів становила 136 504 168,70 грн. На таку ж саму суму була погашена заборгованість позивача перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за кредитними договорами.

Позивач, в свою чергу, подав до суду клопотання про долучення доказів в порядку ст. 74 ГПК України до якого долучив звіт про оцінку майна (надалі - Звіт), виконаний оцінювачем ТОВ "Еверест Реал Естейт", код ЄДРПОУ 38148611 - Забашта В.Ф. (надалі - Оцінювач), складений 15.06.2021, в якому загальна ринкова вартість цінних паперів станом на 27.06.2014 визначена у розмірі 3 284 694,00 грн.

Однак, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції правомірно не прийнято означений Звіт у якості належного доказу, з огляду на таке.

Дослідивши даний звіт, колегія суддів констатує, що наданий суду першої інстанції позивачем та складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Еверест Реал Естейт" звіт без номеру та чітко визначеної дати складання не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, на титульній сторінці вказано, що дата оцінки - 27.06.2014, а повноваження оцінювача на останній сторінці звіту зазначені за 2021 рік - посвідчення про підвищення кваліфікації від 27.01.2021 та 12.02.2021.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються, у тому числі, висновками експертів.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 14 статті 92 Конституції України засади судової експертизи визначаються виключно Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 98 Господарського процесуального кодексу України у висновку експерта повинно бути зазначено:

- коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);

- на якій підставі була проведена експертиза;

- хто був присутній при проведенні експертизи;

- питання, що були поставлені експертові;

- які матеріали експерт використав.

Відповідно до пункту 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Невідповідність наданого Позивачем Звіту вимогам Закону України "Про судову експертизу".

Як зазначалось раніше, відповідно до пункту 14 статті 92 Конституції України засади судової експертизи визначаються виключно Законом.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про судову експертизу" Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

За статтею 9 Закону України "Про судову експертизу" атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.

Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено Законом.

За приписами статті 10 Закону України "Про судову експертизу" судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Судовому експерту забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки та пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

До фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення цього Закону щодо гарантій, прав, обов`язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III цього Закону.

Дані про наявність у 2021 році у фізичної особи з прізвищем Забашта В.Ф. права проведення будь-якого з видів експертиз у Державному реєстрі атестованих судових експертів відсутні (https://rase.minjust.gov.ua/).

Таким чином, у даному випадку мова йде про суб`єктивну оцінку майна фізичною особою без належних повноважень, яка виконана виключно в інтересах і (відповідно до титульного аркушу) для Позивача і не може бути об`єктивним доказом у судовій справі.

Невідповідність наданого позивачем документу вимогам частин 6 та 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України, статей 3, 7, 9 та 10 Закону України "Про судову експертизу" унеможливлює його визнання належним доказом у справі № 910/12041/19.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що наданий позивачем Звіт від 2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Еверест Реал Естейт" виконаний на замовлення позивача з використанням виключно наданих позивачем документів.

Крім того, в Звіті вказано, що оцінювач не несе відповідальності за достовірність, точність і адекватність всієї наданої позивачем інформації.

Отже, за висновком колегії суддів, Звіт наданий суду першої інстанції позивачем не є висновком експерта в розумінні Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу, як вбачається із матеріалів справи, відповідач надав суду копію Звіту про ринкову вартість цінних паперів ПАТ "Юридичні послуги" (код ЄДРПОУ 37499765), ПАТ "Сіам-Капітал" (код ЄДРПОУ 35723951) та ПАТ "Сінтрон" (код ЄДРПОУ 37175982) станом на 08.08.2014 року, виконаний ТОВ "Адаміл", код ЄДРПОУ 22956963, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи №826/7711/16 Окружного адміністративного суду міста Києва.

Згідно висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Сбитнєвої О.М. від 12.05.2017 року №19/13-2/24-СЕ/17, факт заподіяння збитків ПАТ "Банк "Київська Русь" прийняттям цінних паперів у заставу по договору №75064-23/14-6 від 27.06.2014 відсутній. Крім того, у п. 2 висновків зазначено, що друге питання не відносить до завдання судової експертизи. Ринкова вартість цінних паперів, оприбуткованих ПАТ "Банк "Київська Русь" на баланс 08.08.2014 у сумі 136 504 168,70 грн. (ПАТ "Сінтрон" кількістю 301 700 шт. за ціною 27 458 018,70 грн., ПАТ "Юридичні послуги" кількістю 3 850 000 шт. за ціною 77 003 850 грн., ПАТ "Сіам Капітал" кількістю 1 281 692 шт. за ціною 32 042 300 грн.) у рахунок погашення заборгованості ПП "Виробничо-комерційна фірма "Інтар" за кредитними договорами №70330-20/12-1 від 24.10.2012, №61901-20/9-1 від 24.12.2009, №70330-20/12-1 від 24.10.2012 станом на 08.08.2014, відображена у звіті про ринкову вартість.

Звіт про ринкову вартість згаданих цінних паперів станом на 08.08.2014 складений Українсько-Чеським спільним підприємством "Адаміл" становить 136 504 168, 70 грн., долучений до матеріалів справи № 910/12041/19 та правомірно прийнятий судом першої інстанції до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення по справі.

Також, скаржник стверджує, що ПАТ "Банк "Київська Русь", прийнявши у власність цінні папери в рахунок заборгованості за Кредитними договорами фактично відмовився від права вимоги грошових коштів в сумі 136 504 150,07 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстави, коли банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від Власних майнових вимог.

Як вже зазначалось колегією суддів вище, ПАТ "Банк "Київська Русь" отримав у власність цінні папери загальною ринковою вартістю 136 504 168,87 грн. На таку ж саму суму була погашена заборгованість ПП "ВКФ "Інтар" перед ПАТ "Банк "Київська Русь" за Кредитними договорами.

Отже, твердження скаржника про відмову ПАТ "Банк "Київська Русь" від права вимоги грошових коштів не відповідає матеріалам справи та не доведено скаржником належними та допустимими доказами.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстави, коли банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження наявності вказаної підстави.

Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі № 910/12041/19, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контієро" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі № 910/12041/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі № 910/12041/19 - залишити без змін.

3. Поновити дію Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 у справі № 910/12041/19.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Контієро".

5. Матеріали справи №910/12041/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 13.06.2023.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк