Ухвала

від 12.06.2023 по справі 904/609/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

12.06.2023 м. Дніпро Справа № 904/609/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач у справі)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Ліпинський О.В.) від 31.03.2023р. у справі № 904/609/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Експерт М", м. Дніпро

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро

про стягнення заборгованості в розмірі 2342,84 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2023р. у справі № 904/609/23 позовні вимоги задоволено в повному обсязі; стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" (49602, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 108, код ЄДРПОУ 40081237) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Експерт М" (49000, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, 93, кімната 320, код ЄДРПОУ 37988223) 2 342,84 грн. відсотків річних, 2 684,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2023р. у справі № 904/609/23 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Ознайомившись з матеріалами апеляційної скарги, Центральний апеляційний господарський суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно ч. 1 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається у письмовій формі.

За положеннями ч.ч. 5-8 ст. 42 ГПК України, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи надсилати копії документів іншим учасникам справи, такі документи можуть направлятися вказаним особам з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в електронній формі, крім випадків, коли інший учасник не має офіційної електронної адреси.

Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника).

Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).

Водночас відповідно до пункту 17.16. Перехідних положень ГПК України cтворення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи здійснюються поетапно.

Окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Про початок функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх необхідних для її повного функціонування підсистем (модулів) Вища рада правосуддя публікує оголошення у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади України.

Оголошення про створення та забезпечення функціонування окремої підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи має містити посилання на відповідний підпункт підпункту 17 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" цього Кодексу, який передбачає особливості вчинення тих процесуальних (або інших) дій, порядок вчинення яких зазнає змін після початку функціонування такої підсистеми (модуля).

При цьому, відповідно до пункту 17.1. Перехідних положень ГПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи такі дії вчиняються в такому порядку, зокрема, подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Водночас Закон України від 22 травня 2003 року № 852-IV «Про електронний цифровий підпис», який визначав статус електронного цифрового підпису, втратив чинність 7 листопада 2018 року на підставі Закону України від 5 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги» (далі - Закон № 2155-VIII).

Тобто на сьогодні порядок використання електронного цифрового підпису врегульований Законом № 2155-VIII.

Положенням частини другої статті 17 цього Закону встановлено, що електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг.

Саме тоді абзацом першим частини першої статті 18 Закону № 2155-VIII було передбачено, що кваліфікована електронна довірча послуга створення, перевірки та підтвердження кваліфікованого електронного підпису чи печатки надається кваліфікованим постачальником електронних довірчих послуг та включає надання користувачам електронних довірчих послуг засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки для генерації пар ключів та/або створення кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або перевірки кваліфікованих електронних підписів чи печаток, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Отже, надсилання процесуальних документів до Центрального апеляційного господарського суду в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд» відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису.

Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через «Електронний кабінет».

Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/335/20 (провадження № 11-361заі20).

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, представником Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" апеляційну скаргу надіслано на електронну адресу апеляційного господарського суду з використанням електронного підпису, що не відповідає вищенаведеним положенням ГПК України з дотримання відповідної форми для її подання, зокрема, апеляційну скаргу подано не у письмовій формі та без застосування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Отже, наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини другої статті 256 ГПК. Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 256 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. До клопотання чи заяви мають бути подані докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

При цьому Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Таким чином, у кожному випадку суд з врахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені в обгрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Слід зазначити, що суд може поновити строк на апеляційне оскарження лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Апеляційна скарга на вказане рішення подана згідно із вхідним штампом апеляційного суду про прийняття апеляційної скарги 02.05.2023р, тоді як останнім днем процесуального строку на апеляційне оскарження рішення у даній справі є 20.04.2023 року. Отже, апеляційна скарга подана з пропуском процесуального строку для її подання, встановленого ч. 1 ст. 256 ГПК України.

Скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги, згідно якого зазначає про отримання копії оскаржуваного рішення 05.04.2023р., а поважність пропуску строку обгрунтовує запровадженням воєнного стану на території України, введення якого обумовило переведення працівників підприємства в режим простою зі скороченим робочим часом, призвело до зменшення за цей час працівників підприємства у зв`язку із виїздом за межі країни, часткову мобілізацію деяких працівників підприємства, а продовження дії воєнного стану в Україні порушує нормальну роботу підприємства, у зв`язку з чим представники Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" позбавлені можливості повноцінно виконувати свої посадові обов`язки, що в свою чергу призводить до порушення процесуальних строків, в тому числі й строків оскарження судових рішень, у зв`язку з чим вважає за можливе клопотати про поновлення пропущеного строку на звернення з апеляційною скаргою.

Колегія суддів, розглянувши наведені обґрунтування причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі, дійшла висновку, що підстави, наведені скаржником у клопотанні, не можуть вважатися поважними з огляду на таке.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип правової визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

У пункті 41 рішення від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998р., Reports 1998 -VIII, с. 3255, §45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, №17160/06 та №35548/06, §34, ЄСПЛ, від 21.12.2010р.).

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, §47, ЄСПЛ, від 21.10.2010р.).

У справі "Устименко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28.10.2004р.).

Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018р. у справі №5/452/06).

Європейський суд з прав людини зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії, № 11681/85, § 35).

Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника.

Таким чином, вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, апеляційний суд враховує, що оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і, які не залежали від волі та поведінки особи, причин.

За приписами ч. 3 ст. 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Зі змісту наведеної правової норми убачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого строку (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022р. у справі №990/115/22).

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Приймаючи до уваги наведене, апеляційний суд зазначає, що неможливість своєчасного оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі у зв`язку із веденням на підприємстві режиму простою, не є беззаперечним та абсолютним свідченням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, внаслідок того, що відносяться до організаційних питань діяльності підприємства, мають суб`єктивний для нього характер і не свідчать про існування об`єктивно непереборних причин неподання належним чином оформленої апеляційної скарги у встановлений законом строк.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що на території міста Дніпра бойові дії не ведуться, тому вчинення відповідної дії не створює загрози життю, здоров`ю та безпеці людині, а суд не припиняє здійснення правосуддя навіть в умовах воєнного стану та ці умови є однаковими для усіх суб`єктів судових спорів.

Отже, апелянт, який є учасником справи, з урахуванням покладених на нього процесуальних прав та обов`язків передбачених ст. 42 ГПК України, якими він як сторона по справі повинен користуватися добросовісно на рівні з іншими сторонами, мав вчасно скористатися своїм правом на його оскарження в апеляційному порядку.

Тому, суд апеляційної інстанції вважає, що скаржником не наведено належного обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом двадцятиденного строку на подання апеляційної скарги з зазначеного апелянтом дня вручення йому оскаржуваного рішення, а наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі необгрунтованими, які пов`язані з обставинами суб`єктивного характеру, а не об`єктивними обставинами, у зв`язку з чим визнаються судом неповажними.

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).

Згідно ч. 3 ст. 260 ГПК України, апеляційна скарга залишається без руху, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст. 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно ч. 4 ст. 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про небхідність залишення апеляційної скарги бех руху та надання апелянту строку для можливості подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску цього строку та надання доказів.

Окрім того, згідно п. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо скарга подана представником і в справі немає підтвердження його повноважень; 2) докази сплати судового збору; 3) докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі; 4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Порядок та розмір справляння судового збору встановлений Законом України "Про судовий збір" № 3674-VІ від 08.07.2011р. (зі змінами та доповненнями).

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду,- у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01.01.2023р. розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлений у сумі 2 684,00 грн.

Відповідно підпункту 1 пункту 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно підпункту 4 пункту 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду встановлюється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, скаржником не додано до скарги доказів сплати судового збору в установленому законом порядку та розмірі, який за подання даної апеляційної скарги становить 4026,00 грн. (2 684 грн. х 150%).

За ст. 174 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ст. 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст.ст. 174, 235, 258, ч. 3 ст. 260 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2023р. у справі № 904/609/23 - залишити без руху.

Скаржнику у строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме подати до апеляційного суду:

- апеляційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог ГПК України з дотримання відповідної форми для її подання (у письмовій формі або із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи);

- заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску цього строку.

- належні докази сплати судового збору у сумі 4 026,00 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Головуючий суддя А.Є. Чередко