Рішення

від 09.06.2023 по справі 910/539/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.06.2023Справа № 910/539/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грід" (Куренівський пров.15, м. Київ, 04073)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИЛЬ Д" (провул. Радищева 18, м. Київ, 03680)

про стягнення 906 795,14 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грід" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" про стягнення 906 795,14 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 864 від 14.05.2020 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, а також здійснення повної оплати поставленого згідно видаткових накладних після закінчення строку дії вказаного договору товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 01.02.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 23.01.2023 року надійшла заява б/н від 29.01.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, за результатами розгляду якої суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/539/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/539/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 06.02.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: провул. Радищева 18, м. Київ, 03680.

Проте, ухвала суду від 06.02.2023 року повернута відділенням поштового зв`язку 14.03.2023 року неврученою відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача ТОВ «СТИЛЬ Д» зазначеній на конверті, що повернувся.

Поряд із цим, за результатами надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: stlspr22@protonmail.com, копії ухвали суду від 06.02.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/539/23, документ було повернуто (не доставлено) з повідомленням про помилку, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про помилку доставки електронного листа.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/539/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 06.02.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ Д» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 14.05.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ГРІД» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ Д» (відповідач у справі, покупець за договором) було укладено Договір поставки № 864 (далі - Договір) в редакції протоколу розбіжностей від 14.05.2020 року, за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується протягом строку дії цього Договору поставити та передати у власність Покупцеві товар, а Покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах цього Договору.

Розділами 1 - 11 Договору сторони узгодили предмет договору, умови обміну документами та використання системи EDI, строки, порядок та умови поставки, якість та упаковка товару, умови приймання та повернення товару, ціна товару та порядок розрахунків, обставини непереборної сили, відповідальність сторін, строк дії договору тощо.

Як визначено пунктом 10.1 Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Термін дії Договору зазначається сторонами в Додатку №2 «Суттєві умови до договору» до Договору (пункт 10.2 Договору).

Так, згідно з зазначеним Додатком №2 до Договору «Суттєві умови» сторони погодили термін дії договору - до 31.12.2020 року.

Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору асортимент і ціна товару, що поставляється за цим Договором, відображаються Сторонами в Специфікації. Специфікація є невід`ємною частиною Договору - Додаток №1.

Право власності на товар переходить до Покупця в момент передачі товару та всіх товаросуп ровідних документів на товар. Зобов`язання Постачальника з поставки товару вважаються виконаними з моменту підписання уповноваженою особою Покупця товарно-транспортної накладної або товарної (при буткової) накладної.

Згідно з пунктом 3.1 Договору Постачальник зобов`язаний здійснювати постачання своєчасно та в повному обсязі згідно із За мовленням Покупця, на умовах DDP згідно Інкотермс-2010, а також із урахуванням особливостей що ви пливають із умов цього Договору.

При цьому, в розділі 2 Договору сторони погодили умови обміну документами та використання системи EDI (electronic data interchange, електронний обмін даними) - система електронного документообігу, що використовується сторонами при виконанні Договору, за посередництва сертифікованих EDI-провайдерів (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до пункту 2.5 Договору сторони домовилися, що система EDI застосовуватиметься відносно наступних видів EDI- документів: Замовлення (ORDERS), Підтвердження замовлення (ORDERSP), Повідомлення про відванта ження (DESADV), Товарна (прибуткова) накладна (COMDOC), Акт про виявлені недоліки (COMDOC), "Спе цифікація/Запит на погодження цін (AGREEM), Повідомлення про повернення (COMDOC), Накладна на по вернення (COMDOC). Покупець має право у будь-який час активувати новий вид документу або припинити використання якого-небудь виду документу в односторонньому порядку, письмово повідомивши Постача льника.

Правовий статус електронного цифрового підпису врегульований Законом України "Про електронний цифровий підпис", основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів - Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувала; накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Одним із елементів обов`язкового реквізиту є електронний підпис, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник з електронним цифровим підписом автора.

Накладання електронного цифрового підпису завершує утворення електронного документа, надаючи йому юридичної сили. Юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними електронними цифровими підписами та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно статті 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

За умови дотримання вимог, визначених статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис", електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки).

За матеріалами справи судом встановлено, що у період з 14.05.2020 року по 30.12.2020 року на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений Договором товар на загальну суму 1 382 170,92 грн., про що сторонами були складені відповідні видаткові накладні в електронній формі, перелік яких наведений у додатку №А до позовної заяви.

Окрім цього суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

У відповідності до положень ст. 651, 654 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін та вчиняється в такій самій формі, що й договір.

Так, згідно пункту 10.3 Договору після закінчення строку дії договору сторони мають право продовжити строк дії договору шляхом підписання відповідної Додаткової угоди до Договору.

Разом з тим, зважаючи на визначений сторонами термін дії спірного Договору до 31.12.2020 року та відсутність в матеріалах справи доказів укладення між сторонами відповідної Додаткової угоди до Договору про продовження строку його дії згідно умов пункту 10.3, суд дійшов висновку, що Договір поставки №864 від 14.05.2020 року припинив свою дію 31.12.2020 року у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, та за відсутності волевиявлення сторін на продовження строку його дії.

Поряд з цим, як зазначає позивач у позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, після закінчення строку дії Договору поставки № 864 від 14.05.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «ГРІД» у період з 01.01.2021 року по 18.02.2022 року продовжило здійснювати поставки товару на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ Д», а ТОВ «СТИЛЬ Д» - здійснювати приймання такого товару та його оплату.

Наразі, у період з 01.01.2021 року по 18.02.2022 року ТОВ «Компанія «ГРІД» здійснено 51 поставку товару ТОВ «СТИЛЬ Д» на загальну суму 1 039 861,68 грн., про що сторонами були складені відповідні видаткові накладні в електронній формі, перелік яких наведений у додатку №Б до позовної заяви.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Таким чином, виходячи із приписів статті 202 Цивільного кодексу України суд приходить до висновку, що після припинення дії Договору від 14.05.2020 року сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків. Так, зміст зобов`язальних відносин сторін полягає в тому, що відповідач зобов`язався поставити позивачу товар (побутову техніку фірми «Аврора»), а позивач зобов`язався оплатити товар, який зазначений у видаткових накладних.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами у період з 01.01.2021 року по 18.02.2022 року свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір поставки у спрощений спосіб, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

При цьому, згідно висновку суду щодо зобов`язальних відносин сторін у період з 01.01.2021 року по 18.02.2022 року договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Відтак, оскільки строк дії Договору сплив 31.12.2020 року, суд дійшов висновку, що поставка позивачем товару у період 01.01.2021 року по 18.02.2022 року в спірному випадку відбулась поза межами строку дії Договору поставки № 864 від 14.05.2020 року, тобто не на виконання умов Договору, а на підставі видаткових накладних як окремих правочинів.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем у загальний період з 14.05.2020 року по 18.02.2022 року підтверджується електронними підписами на видаткових накладних представників постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ГРІД» та покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ Д».

Також суд зазначає, що згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в статті 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставок на адресу ТОВ «СТИЛЬ Д» у період з 14.05.2020 року по 30.12.2020 року на виконання умов Договору, а також у період з 01.01.2021 року по 18.02.2022 року після закінчення строку дії спірного Договору, позивачем надані копії Товарно-транспортних накладних та Експрес-накладних ТОВ «Нова Пошта», список яких наведений у Додатку №А та у Додатку №Б до позовної заяви, копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому факт отримання ТОВ «СТИЛЬ Д» як вантажоодержувачем товару, переданого для перевезення за товарно - транспортними накладними, засвідчено печаткою та підписом представника ТОВ «СТИЛЬ Д» на вказаних ТТН.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до пункту 4.1 Договору товар, що постачається на умовах цього Договору, має відповідати всім санітарним, гігієніч ним, технічним та іншим нормам, стандартам, встановленим чинним законодавством України для товарів даного виду. Якість товару повинна бути підтверджена сертифікатом та іншими документами, які необхідні для продажу товарів даного виду згідно чинних правил торгівлі, санітарно-епідеміологічного законодавст ва України та законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими накладними, відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору та домовленостей сторін, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ГРІД» як умов укладеного в письмовій формі Договору поставки № 864 від 14.05.2020 року, так і окремих укладених у спрощений спосіб правочинів поставки, з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору від 14.05.2020 року, а також згідно досягнутих у спрощений спосіб домовленостей сторін щодо поставки товару у період з 01.01.2021 року по 18.02.2022 року, позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ Д», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень на загальну суму 2 422 032,60 грн.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.

Разом з цим, відповідно до умов пункту 5.20 Договору (в редакції протоколу розбіжностей від 14.05.2020 року) передбачено право покупця повернути товар постачальнику, у випадках: узгодження повернення товару між сторонами; до закінчення строку придатності товару залишилось менш 20% від вказаного строку придатності на відповідний товар; повернення споживачами (клієнтами) Покупця товару (за наявності чеку); кінець сезону продажу для сезонних товарів; залишки акційного товару за цінами згідно Додатку №5 «Погодження умов акцій»; залишки товарів з додаткових місць продажу товару, після закінчення строку дії договорів на надання послуг, укладених між сторонами, відповідно до яких погоджувались про продаж товарів з додат кових місць продажу; товар не має попиту (низькій обіг товару) більш ніж 2 (два) календарних місяці; зняття товару з виробництва; змінах в планограмі; припинення робота Постачальника з торговою маркою; на підставі умов передбачених цим Договором.

Судом встановлено за матеріалами справи, що відповідачем було здійснено повернення частини поставленого позивачем товару на підставі пункту 5.20 Договору на загальну суму 924,30 грн., що підтверджується накладною на повернення товару постачальнику №Я-00000262 від 18.12.2020 року, копія якої наявна в матеріалах справи.

Судом також встановлено, що відповідачем було здійснено повернення частини поставленого позивачем товару у період з 01.01.2021 - 18.02.2022 року на загальну суму 2 871,30 грн., що підтверджується накладними на повернення товару постачальнику №Я-00000222 від 29.07.2021 року та №Я-00000413 від 21.12.2021 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 6.1, 6.2 Договору ціна на товар встановлюється в гривнях та базується (визначається) на підставі Специфікації (Додаток №1). Сторони визнають, що ціна та Товар, яка встановлюється за цим Договором, є звичайною ці ною. До ціни товару включається вартість тари, упаковки та доставки, вантажно-розвантажувальні роботи в момент передачі товару Покупцеві. У погоджену сторонами ціну товару входять усі витрати, що несе Постачальник при поставці товару.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з пунктом 6.7 Договору оплата за товар здійснюється Покупцем в національній грошовій одиниці України - гривні, в строки, узгоджені сторонами в Додатку №2 «Суттєві умови договору» до Договору.

Відповідно до Додатку №2 «Суттєві умови договору» умови оплати - реалізація 30 календарних днів.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Крім того, за відсутності погодженого між сторонами у справі строку та порядку оплати поставленого у період з 01.01.2021 року по 18.02.2022 року товару та з урахуванням приписів частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, за висновком суду, відповідач мав здійснити оплату поставленого товару у день його поставки.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абз. 8 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є складена в електронній формі видаткова накладна.

Разом з цим, документом, який підтверджує факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві у період з 01.01.2021 - 18.02.2022 року є видаткова накладна, яка має бути сторонами належним чином оформлена та підписана. Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції між сторонами у період з 01.01.2021 - 18.02.2022 року і містить інформацію про вартість переданого товару.

Таким чином, підписання покупцем (ТОВ «СТИЛЬ Д») за допомогою ЕЦП вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідними експрес-накладними та товарно-транспортними накладними, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідач за фактом поставки йому товару у загальний період з 14.05.2020 - 18.02.2022 року свої зобов`язання щодо повної оплати вартості товару не виконав, здійснивши лише часткову оплату товару у загальній сумі 1 392 069,15 грн., а саме за поставлений згідно Договору товар у період з 14.05.2020 - 31.12.2020 року в сумі 428 069,15 грн. та на суму 964 000,00 грн. за товар, поставлений після закінчення строку дії Договору згідно укладених у спрощений спосіб правочинів у період з 01.01.2021 - 18.02.2022 року, що підтверджується платіжними дорученнями на загальну суму 1 392 069,15 грн., копії яких наявні в матеріалах справи згідно переліку, наведеному у Додатках №А та №Б до позовної заяви.

Поряд з цим, відповідно до умов пункту 6.5 Договору при здійсненні оплати поставленого товару, Покупець вправі зменшити (притримати) оплату товарів за цим договором на суму поверненого товару (або товару, що підлягає поверненню відповідно до Повідомлення про повернення).

Як зазначає позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, сума заборгованості відповідача за Договором була зменшена за домовленістю сторін на підставі пункту 6.5 Договору на суму 924,30 грн., тобто на суму вартості повернутого покупцем продавцю товару за накладною про повернення товару.

Також, з матеріалів справи вбачається, що за домовленістю сторін сума заборгованості відповідача за поставлений товар у період з 01.01.2021 - 18.02.2022 року була зменшена на суму вартості повернутого покупцем продавцю товару за накладними про повернення товару у розмірі 2 871,30 грн.

Таким чином, внаслідок часткової оплати поставленого товару на загальну суму 1 392 069,15 грн. та часткового повернення поставленого товару постачальнику на загальну суму 3 795,60 грн., у відповідача виникла заборгованість в сумі 1 026 167,85 грн.

Окрім того, як свідчать матеріали справи, зобов`язання відповідача щодо оплати поставленого позивачем за Договором товару на суму 64 511,41 грн. та зобов`язання відповідача щодо оплати поставленого позивачем у період з 01.01.2021 - 18.02.2022 року товару на суму 54 861,30 грн. були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що статтею 203 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов`язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частини 5 статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до статті 202 та статті 601 Цивільного кодексу України заява особи про зарахування зустрічних однорідних вимог, надіслана іншій стороні, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливо часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь - якими іншими способами.

Згідно з наявними в матеріалах справи заявами відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ Д» про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на загальну суму 64 511,41 грн., позивач у період з 14.05.2020 по 31.12.2020 року мав заборгованість перед відповідачем на загальну суму 64 511,41 грн. за Договором №865 від 14.05.2020 року, про зарахування якої в рахунок погашення наявної заборгованості відповідача перед позивачем за Договором №864 від 14.05.2020 року заявив відповідач.

При цьому, з матеріалів справи також вбачається, що між позивачем та відповідачем були підписані за допомогою ЕЦП відповідні акти про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 64 511,41 грн. за період з 14.05.2020 року по 31.12.2020 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом також встановлено, що згідно з наявними в матеріалах справи заявами відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ Д» про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на загальну суму 54 861,30 грн., позивач у період з 01.01.2021 року по 18.02.2022 року мав заборгованість перед відповідачем на загальну суму 54 861,30 грн. за Договором №865 від 14.05.2020 року, про зарахування якої в рахунок погашення наявної заборгованості відповідача перед позивачем за Договором №864 від 14.05.2020 року заявив відповідач.

При цьому, з матеріалів справи також вбачається, що між позивачем та відповідачем були підписані за допомогою ЕЦП відповідні акти про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 54 861,30 грн. за період з 01.01.2021 року по 18.02.2022 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Разом з цим суд відзначає, що з урахуванням дати складання наведених актів про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 54 861,30 грн. у період з 15.01.2021 року по 14.01.2022 року, а також встановлений судом факт продовження господарських взаємовідносин сторін у справі після закінчення строку дії Договору №864 від 14.05.2020 року, за висновком суду, визначену сторонами у вказаних актах заборгованість відповідача за Договором №864 від 14.05.2020 року у загальній сумі 54 861,30 грн. слід вважати заборгованістю відповідача у наведеній сумі за поставлений позивачем товару у період з 01.01.2021 року по 18.02.2022 року, тобто у період після припинення дії Договору №864 від 14.05.2020 року.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно зі статтею 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Наразі, випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за даних обставин відсутні.

Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

Таким чином, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 22.01.2021 року у справі № 910/11116/19 та від 2 квітня 2019 року у справі № 918/539/18, господарський суд дійшов висновку про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог у загальній сумі 119 372,71 грн. за наявності умов, встановлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, як встановлено судом та зазначено позивачем, враховуючи часткову оплату відповідачем поставленого товару у сумі 1 392 069,15 грн, здійснене повернення товару на суму 3 795,60 грн. та проведене сторонами зарахування однорідних зустрічних вимог на суму 119 372,71 грн., залишок заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений за весь час господарських взаємовідносин сторін товар у період з 14.05.2020 року по 18.02.2022 року становить 906 795,14 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ Д» листом №98-п/22 від 17.11.2022 року з претензією про сплату заборгованості за поставлений товар, в якій вимагав від відповідача сплатити у семиденний строк від дня одержання вказаної претензії суму заборгованості у розмірі 906 795,14 грн. за поставлений позивачем товар у період з 14.05.2020 року по 18.02.2022 року.

Факт надсилання позивачем на адресу відповідача вказаної претензії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення від 18.11.2022 року та накладною №0306709358067 від 18.11.2022 року.

Проте, вказана претензія позивача за даними відстеження поштового відправлення №0306709358067 на сайті АТ «Укрпошта» не була вручена відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений у період з 14.05.2020 року по 18.02.2022 року товар, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ Д» утворилась заборгованість перед позивачем на суму 906 795,14 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за поставлений у період з 14.05.2020 по 18.02.2022 року товар, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки №864 від 14.05.2020 року, а також окремих укладених у спрощений спосіб правочинів поставки товару суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання, а також окремих укладених у спрощений спосіб договорів поставки, в тому числі на протязі їх виконання, з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за поставлений товар на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Крім того, як встановлено судом за матеріалами справи, 31.05.2022 року між постачальником та покупцем було складено Акт звірки взаємних розрахунків за період січень 2022 року по травень 2022 року, копія якого надана позивачем, відповідно до якого відповідач підтвердив, що станом на 31.05.2022 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ Д» рахується заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ГРІД» за поставлений товар у сумі 906 795,14 грн.

З боку відповідача вказаний акт звірки підписано головним бухгалтером ТОВ «СТИЛЬ Д» Кирюшина Л.С. та скріплений печаткою відповідача.

Господарський суд відзначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Проте, підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, позаяк акт звірки фактично є дією у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання покупцем товару боргу.

Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі № 905/1198/17, від 24.10.2018 року у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 року у справі № 916/1727/17.

Таким чином суд зазначає, що наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків, за умови відсутності заперечень щодо повноважень осіб, якими він підписаний, зокрема, з боку відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи розцінюються судом як обставина, що свідчить про визнання відповідачем заборгованості за Договором від 14.05.2020 року та за період після припинення строку дії вказаного договору у загальній сумі 906 795,14 грн. (з урахуванням її часткової оплати, а також з урахуванням її часткового погашення шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог та часткового повернення товару постачальну) та останнім не заперечується.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині оплати поставленого згідно видаткових накладних у період з 14.05.2020 року по 18.02.2022 року товару, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу підлягають задоволенню в загальній сумі 906 795,14 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в загальній сумі 69 067,95 грн., у тому числі 60 000,00 грн. - вартість наданих юридичних послуг та 9 067,95 грн. - гонорар успіху, суд зазначає, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої, другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Наразі, як встановлено судом, у позовній заяві позивачем відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу в сумі 80000,00 грн., а також зазначено про подання доказів понесених витрат на правничу допомогу та остаточного розрахунку на протязі п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

Окрім цього, у поданій суду 27.03.2023 року заяві про ухвалення додаткового рішення позивачем зазначено про понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 69067,95 грн., які останній просить стягнути з відповідача.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських об`єднань та бюро, з надання правничої допомоги щодо ведення справи в суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених статтями 129, 130 Господарського процесуального кодексу України.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, відповідачем суду не надано.

Суд наголошує, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Окрім цього чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити реальність їх оплати. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

Водночас, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (статті 16, 126 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За приписами пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За приписами частиною 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Як встановлено судом за результатами розгляду позовної заяви та вимоги позивача про розподіл судових витрат, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу.

Так, як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «ГРІД» (позивач у справі, клієнт) та адвокатом Старовойт Віталій Петровичем (адвокат) укладено Договір №6 про надання професійної правової допомоги від 23.06.2022 року, згідно з умовами пункту 1.1 якого адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правничу допомогу щодо: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання звернень (адвокатських запитів, заяв, скарг, пропозицій) та інших документі правового характеру; складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно, до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, перед фізичними-особами підприємцями, а також у судах всіх рівнів під час здійснення цивільного господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах Державної виконавчої служби, Національної поліції України, Державної прикордонної служби України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Служби безпеки України, Прокуратури, Державної податкової служби України, Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України, Пенсійного фонду України тощо з будь-яких питань.

Також в матеріалах справи наявні копії Порядку обчислення та строки виплати гонорару від 03.01.2023 року, який є Додатком №1 до Договору про надання правничої допомоги №6 від 23.06.2022 року, акту приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2023 року на суму 60 000,00 грн.

Окрім цього до матеріалів справи позивачем додано копію ордеру серії АІ №1329524 від 04.01.2023 на представництво інтересів ТОВ «Компанія «Грід» адвокатом Старовойт Віталієм Петровичем у Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді та Верховному Суді, та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю КС №7353/10 від 01.03.2019 року на ім`я адвоката Старовойт Віталій Петрович.

Наразі, як підтверджується матеріалами справи, представництво інтересів ТОВ Компанія «Грід» під час розгляду справи № 910/539/23 здійснювалось адвокатом Старовойт В.П., яким було підготовано, підписано і подано від імені позивача позовну заяву б/н від 05.01.2023 року, заяву про усунення недоліків б/н від 29.01.2023 року, заяву про ухвалення додаткового рішення б/н від 27.03.2023 року.

За твердженням позивача, загальна сума заявлених останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/539/23, склала 69067,95 грн.

Таким чином, позивач згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України довів надання йому послуг професійної правничої допомоги адвокатом Старовойт Віталієм Петровичем під час розгляду даної справи.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

В свою чергу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Так, відповідно до умов пункту 4.3 Договору від 23.06.2022 року порядок та строки виплата гонорару за надану правничу допомогу визначаються сторонами у додатках до договору для кожної справи.

Згідно з пунктом 2.1 Додатку №1 від 03.01.2023 року до Договору (Порядок обчислення та строки виплати гонорару) упродовж 20 днів від дня ухвалення рішення судом першої інстанції, незалежно від його оскарження в суді апеляційної інстанції клієнт сплачує адвокатові суму в розмірі 60 000,00 грн.

Відповідно до пункту 2.2 Додатку №1 від 03.01.2023 року до Договору у разі якщо буде досягнуто мети представництва клієнта - ухвалено позитивне для клієнта судове рішення, а саме: про задоволення позову (повне або часткове) або про затвердження мирової угоди, клієнт додатково сплачує адвокатові гонорар у розмірі 1% від суми коштів, присуджених судом на його користь.

Частина гонорару, погоджена сторонами пунктом 2.2. цього додатку, є складовою частиною гонорару адвоката під відкладальною умовою та сплачується клієнтом упродовж 20 днів від дня ухвалення рішення судом першої інстанції незалежно від його апеляційного оскарження (пункт 2.3 Додатку №1 від 03.01.2023 року до Договору).

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2023 року адвокат надав, а клієнт прийняв послуги з професійної правничої допомоги по представництву клієнта у Господарському суді міста Києва у справі за позовом до ТОВ «СТИЛЬ Д» про стягнення заборгованості за поставлені товари у розмірі 905 795,14 грн. у справі № 910/539/23, а саме:

- первинна правова консультація клієнта: вивчення та аналіз наданих документів, роз`яснення можливих шляхів захисту порушених прав, оцінка судової перспективи справи - 1 год.;

- розробка тактики ведення судового процесу та погодження її з клієнтом - 0,5 год.;

- пошук, підбір та аналіз нормативної бази та судової практики національних судів - 1 год.;

- сканування та підготовка копій документів для подачі до суду - 6 год.;

- надсилання поштою процесуальних документів відповідачу - 2 год.;

- підготовка та подання до суду позовної заяви (з доказами) - 4 год.;

- підготовка та подання до суду заяви про усунення недоліків - 2 год.;

- періодичне інформування клієнта про хід виконання доручення та стан розгляду справи - 1 год.;

- підготовка та подання до суду заяви про ухвалення додаткового рішення (з доказами) - 2 год..

За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів, в тому числі акту приймання-передачі наданих послуг від 27.03.2023 року за Договором №6 від 23.06.2022 року на суму 60 000,00 грн. суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Так, суд зазначає про включення до складу наданих адвокатом за актом приймання-передачі наданих послуг послуги із вивчення та аналізу наданих клієнтом документів, роз`яснення можливих шляхів захисту порушених прав, оцінка судової перспективи справи, пошук, підбір та аналіз нормативної бази та судової практики національних судів, які, на переконання суду, не можуть бути виділені в окремий вид послуг, позаяк є обов`язковою передумовою здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у справі, а відтак поглинаються послугами підготовки та подання до суду позовної заяви у даній справі.

Поряд з цим, суд констатує про включення позивачем до складу наданих адвокатом за вказаним актом послуг зі сканування та підготовки копій документів для подачі до суду, надсилання поштою процесуальних документів відповідачу, а також послуги з періодичного інформування клієнта про хід виконання доручення та стан розгляду справи, які, на переконання суду, не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в статті 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», позаяк є виключно організаційно-технічними роботами, пов`язаними з використанням відповідних програмних та технічних засобів, а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.

У той же час, зі змісту наданого акта вбачається, що деякі зазначені в ньому послуги є тотожними та дублюють одна одну, що призводить до необґрунтованого завищення обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, зокрема, послуги щодо роз`яснення можливих шляхів захисту порушених прав, оцінка судової перспективи справи, розробка тактики ведення судового процесу та погодження її з клієнтом, інформування клієнта про хід виконання доручення - фактично є одною послугою щодо консультації клієнта з юридичних питань.

Тобто, враховуючи нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, зважаючи на те, що розгляд справи № 910/539/23 здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, а також зважаючи на те, що позивачем не зазначено, як проведений адвокатом аналіз судової практики вплинув на результат вирішення справи та захист інтересів клієнта, суд доходить висновку, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу значно завищено, та відповідно, завищено вартість таких послуг правничої допомоги.

Окремо суд вважає за необхідне зауважити про залишення позовної заяви без руху ухвалою від 23.01.2023 року у зв`язку з наявністю її недоліків, в тому числі ненаданням розрахунку боргу, оскільки позивач обмежився посиланням на акти звіряння взаємних розрахунків та зазначенням загальної кількості видаткових накладних, товарно - транспортних накладних та платіжних доручень, не навівши детального опису здійснених поставок з посиланням на первісні бухгалтерські документи та сум проведених відповідачем оплат, з урахуванням яких визначено розмір заборгованості, а також за умови зазначення про зарахування зустрічних однорідних позивачем в позовній заяві не вказано обставин та підстав виникнення заборгованості ТОВ "Компанія "Грід" перед відповідачем.

В контексті понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.

Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на відшкодування гонорару успіху у сумі 9 067,95 грн., який позивач має сплатити на користь адвоката у разі задоволення судом позовних вимог, суд зазначає, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18 зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що передбачена у пункті 2.2 Додатку №1 від 03.01.2023 року до Договору про надання професійної правничої допомоги сума додаткового гонорару, обумовлена сторонами до сплати у відсотковому відношенні у розмірі 1% від суми коштів, присуджених судом на користь клієнта (гонорар успіху), та під відкладальною умовою (задоволення позову), є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. При цьому загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, складає 69 067,95 грн., що не є співмірним з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також типовість даного спору, суд приходить до висновку, що зменшення розміру витрат позивача до 19 067,95 грн. від попередньо заявленої суми 69067,95 грн., яка є завищеною, відповідатиме критерію пропорційності і розумності. Аналогічну позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведених висновків суду про зменшення витрат, заява відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі 19 067,95 грн.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" (провул. Радищева 18, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 32014082) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грід" (Куренівський пров.15, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 35735684) 906 795 (дев`ятсот шість тисяч сімсот дев`яносто п`ять) грн. 14 коп. основного боргу, 19 067 (дев`ятнадцять тисяч шістдесят сім) грн. 95 коп. витрат на правову допомогу та 13 601 (тринадцять тисяч шістсот одну) грн. 94 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 09 червня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон