Рішення

від 09.06.2023 по справі 910/11897/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.06.2023Справа № 910/11897/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (02094, місто Київ, бульв. Праці, будинок 1/1)

до Приватного підприємства "ПОБУТРЕМБУД" (02192, місто Київ, вул. Миропільська, будинок 25)

третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (02002, місто Київ, вул. Челябінська, будинок 9-Г).

про визнання договору припиненим, виселення та зобов`язання вчинити дії

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дніпровська районна в місті Києві державної адміністрації звернулася до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Приватного підприємства «ПОБУТРЕМБУД» про визнання припиненим Договору оренди № 1665, виселення відповідача з нежитлового приміщення 241,04 кв.м за адресою: пр-т Ю.Гагаріна, 4 м. Київ та передачу приміщення Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» шляхом підписання між ним і відповідачем двостороннього акту приймання-передачі орендного майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на закінчення строку дії Договору оренди нерухомого майна № 1665 від 01.07.2010 року та наявність заперечень орендодавця щодо продовження орендних правовідносин, за наявності яких відповідачем було порушено умови Договору в частині повернення об`єкта оренди та підписання акту приймання - передачі орендного майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11897/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Окрім того, вказаною ухвалою суду зобов`язано позивача надати суду письмові пояснення щодо заявлених позивачем позовних вимог та обраного матеріально-правового способу захисту цивільного права чи інтересу, з посиланням на чинне законодавство та практику Верховного Суду; а також залучено за ініціативою суду до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва».

Так, на виконання вимог ухвали суду від 18.11.2022 року через відділ діловодства суду 28.11.2022 року від позивача надійшли пояснення від 28.11.2022 року, які судом долучено до матеріалів справи, за змістом яких останній повідомляє, що способами захисту прав позивача є визнання наявності права позивача вимагати припинення договору оренди через сплив строку договору оренди, а також обов`язок відповідача звільнити орендоване приміщення і передати його орендодавцю, припинення господарських правовідносин у вигляді двостороннього договору оренди, шляхом підписання акту прийому-передачі орендованого приміщення.

Крім того, до вказаних пояснень позивачем додано лист від 25.11.2022 року Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» за підписом директора третьої особи Івана Красного, відповідно до якого третя особа позовні вимоги у справі №910/11897/22 підтримує повністю та повідомляє суду про обізнаність свого представника адвоката Майданіка В.Ю. з матеріалами позовної заяви та доданими до неї документами. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 18.11.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 02192, місто Київ, вул. Миропільська, будинок 25, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/11897/22 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 01.12.2022 року поштового відправлення №0105493105791 відповідачу.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 18.11.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 16.12.2022 року.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу, 06.12.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи №910/11897/22, з якого вбачається, що адвокат ПП «ПОБУТРЕМБУД» Цибенко О.В. 06.12.2022 року був ознайомлений з матеріалами судової справи №910/11897/22, про що останнім був зроблений відповідний запис на обкладинці судової справи із зазначенням підпису, ініціалів та прізвища, дати ознайомлення.

Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Приватне підприємство «ПОБУТРЕМБУД» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяв, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Разом з цим, 07.12.2022 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява від 07.12.2022 року, у якій позивач просить суд вважати технічною опискою вписаний у поясненнях від 28.11.2022 року та у листі керівника третьої особи від 25.11.2022 року номер справи №910/5803/22 замість номера справи №910/11897/22, та вважати надані позивачем пояснення від 28.11.2022 року та лист третьої особи від 25.11.2022 року такими, що подані у справі №910/11897/22. Заяву судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01.07.2010 року між Комунальним підприємством «Фінансово-розрахунковий центр «Дніпровський» Дніпровської районної у м. Києві ради (орендодавець за договором) та Приватним підприємством «ПОБУТРЕМБУД» (відповідач у справі, орендар за договором) укладено Договір оренди нерухомого майна № 1665 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець на підставі рішення №129 від 25.06.2007 року Дніпровської районної у м. Києві ради та виданого у встановленому порядку Розпорядження №235-Р від 20.05.2010 року Дніпровської районної у м. Києві ради передає в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та окреме індивідуально визначене майно, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - об`єкт оренди), що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Ю. Гагаріна, буд. 4.

Крім того, в подальшому, 01 жовтня 2012 року між Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією (орендодавець за Договором, позивач у справі), Приватним підприємством «ПОБУТРЕМБУД» (орендар за Договором, відповідач у справі) та Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» (балансоутримувач за Договором) укладено Додаткову угоду №1665-пр про внесення змін до Договору оренди від 01.07.2010 року №1665, згідно якої на підставі пункту 2.1 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 34/6250, та пункту 4.5 розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.05.2012 року № 236 "Про організаційно-правові заходи з припинення комунального підприємства "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" Дніпровської районної в місті Києві ради", Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація приймає на себе права та обов`язки орендодавця і стає стороною за Договором оренди від 01 липня 2010 року № 1665, укладеним між Комунальним підприємством "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" Дніпровської районної в місті Києві ради та Приватним підприємством «ПОБУТРЕМБУД».

Відповідно до пункту 1.2 Договору цільове призначення об`єкту оренди: для розміщення складу.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що об`єктом оренди є: нерухоме майно (будівля, споруда) загальною площею 241,04 кв.м., в т. ч. підвальне приміщення - 241,04 кв.м., Устаткування, інвентар, інше майно (за наявності) згідно з переліком, що є невід`ємною частиною цього Договору (додаток №1).

Розділами 1-8 Договору сторони узгодили предмет договору, об`єкт оренди, умови передачі та повернення орендованого майна, орендна плата, права та обов`язки сторін, порядок відновлення об`єкту оренди та умови його повернення, відповідальність, строк дії договору тощо.

Як визначено пунктом 8.1 Договору цей Договір укладено строком на два роки та 364 днів, що діє з 01.07.2010 року по 29.06.2013 року включно.

Вказаний Договір та Додаткова угода підписані представниками орендаря та орендодавця та скріплені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Об`єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, передано до сфери управління Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації та закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» (пункт 2.3 Договору в редакції Додаткової угоди №1665-пр від 01.10.2012 року).

Зокрема, згідно розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» (п. 614 Додатку № 4 до вказаного розпорядження), будівля, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Ю. Гагаріна, 4, віднесена до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №61 від 13.02.2015 року спірне нерухоме майно закріплене на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва».

Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-XII (чинного на момент виникнення спірних відносин).

В свою чергу Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (№ 2269-ХІІ від 10 квітня 1992) втратив чинність 01 лютого 2020 року, у зв`язку з прийняттям Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03 жовтня 2019 року, який було введено в дію 01 лютого 2020 року.

Разом з тим, у пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 року зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Крім того, частиною 3 статті 5 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, при розгляді даної справи застосуванню підлягають положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року №2269-ХІІ.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (чинний на момент виникнення спірних відносин), який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 статті 1 регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За висновками суду, при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об`єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та відшкодування комунальних витрат, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні.

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди у строк, указаний в Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі нерухомого майна з урахуванням особливостей визначених у пункті 5.16 цього Договору.

За умовами пункту 5.16 Договору орендодавець зобов`язаний передати орендарю об`єкт оренди згідно з цим Договором по акту приймання-передачі, який підписується одночасно з цим Договором.

Згідно наявного в матеріалах справи Акту прийняття - передачі об`єкту оренди від 01.07.2010 року орендар прийняв у строкове платне користування, а орендодавець згідно з Договором оренди №1665 від 01.07.2010 року передав нерухоме майно загальною площею 241,04 кв.м., в тому числі підвальне приміщення - 241,04 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, просп. Ю. Гагаріна, буд. 4; крім того в приміщенні проходять трубопроводи ЦО, ХВП, ГВП, каналізація, що передані орендарю в задовільному стані.

Вказаний акт підписаний орендодавцем та орендарем, а також скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень, в тому числі щодо стану об`єкту оренди.

Факт отримання в оренду та подальше користування комунальним нерухомим майном відповідачем не заперечувався.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі в оренду ПП «ПОБУТРЕМБУД» нерухомого майна, загальною площею 241,04 кв.м., в тому числі підвальне приміщення - 241,04 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, просп. Ю. Гагаріна, буд. 4, на підставі Договору, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено обов`язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно частин 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до пункту 4.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1665-пр від 01.10.2012 року) за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку і використання орендної плати, затвердженої рішенням Дніпровської районної в м. Києві ради від 27.03.2008 року № 221, від 16.10.2008 року № 288, від 12.03.2009 року № 338 та від 22.12.2009 року № 412. Орендна плата за цим договором сплачується згідно розрахунку викладеному в додатку № 2 що є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно пункту 4.5 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2055-пр від 17.12.2012 року) орендна плата сплачується орендарем починаючи з 01.10.2012 року на рахунок балансоутримувача. Останнім днем нарахування орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві.

Поряд із цим з урахуванням змісту позовних вимог суд зауважує, що спір у даній справі не стосується питання дотримання орендарем умов Договору в частині сплати орендної плати, відтак питання наявності або відсутності такої заборгованості до предмета доказування у даній справі не ходить.

При цьому, між сторонами відсутній спір щодо неналежного виконання орендарем прийнятих на себе за умовами Договору зобов`язань зі сплати орендної плати за нежитлові приміщення за адресою: просп. Ю. Гагаріна, буд. 4, м. Київ.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яка кореспондується з частиною 4 статті 284 ГК України, встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Як зазначалось вище, за умовами п. 8.1 Договору цей договір діє до 29.06.2013 року включно.

Крім того, зі змісту статей 759, 763 та 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відповідно до п. 8.3 Договору після закінчення строку його дії у разі відсутності заперечень з боку орендодавця щодо продовження цього Договору на новий строк, орендар зобов`язаний звернутися до власника об`єкту оренди в порядку, визначеному Положенням про порядок надання об`єктів нерухомого майна, затвердженого рішенням Дніпровського районної в м. Києві ради, що діє на день звернення.

Згідно з частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення дії цього строку.

В свою чергу, як встановлено судом, позивач звертався до Приватного підприємства «ПОБУТРЕМБУД» з листом № 103/3418/45/1 від 21.07.2022 року, в якому висловив своє заперечення щодо продовження орендних відносин з відповідачем за Договором оренди №1665 та користування відповідачем майном після закінчення терміну дії договору.

За змістом вказаного листа позивач повідомив відповідача про припинення договірних відносин по Договору оренди №1665 станом на 30.06.2022 року, а також вимагав від ПП «ПОБУТРЕМБУТ» здійснити передачу об`єкту оренди за адресою: просп. Ю. Гагаріна, 4, м. Київ, балансоутримувачу протягом 10 днів з моменту отримання цього листа.

Факт надсилання вказаного листа на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах копіями опису вкладення у цінний лист №0505087493002 від 21.07.2022 року та фіскальним чеком від 21.07.2022 року.

Згідно наданого позивачами витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження відповідного поштового відправлення №0505087493002, а також копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0505087493002, лист вручений відповідачеві 03.08.2022 року.

Тобто, позивач висловив свої заперечення проти продовження дії Договору на новий строк шляхом вираження у його поведінці, вчиненій ним в активній однозначній формі, доведеній до орендаря шляхом надіслання вказаного листа від 21.07.2022 року про припинення договору оренди.

Окрім цього судом враховано факт невиконання відповідачем умов п. 8.3 Договору в частині звернення до власника після закінчення строку оренди та відсутність укладеного між сторонами у відповідності до п. 8.2 Договору, згідно якого усі зміни та доповнення оформлюються в письмовій формі та вступають в силу з моменту підписання їх сторонами, додаткової угоди про продовження строку дії Договору.

Відповідно до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

У зв`язку з викладеним та враховуючи відсутність доказів погодження правомірного користування орендованим майном, а також за відсутності згоди орендодавця щодо поновлення договору на новий термін, суд дійшов висновку про припинення дії спірного Договору у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Приписами частини 4 статті 291 ГК України визначено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно частиною 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); укладення концесійного договору з орендарем державного майна відповідно до Закону України "Про концесію"; банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Із зазначеними приписами Закону кореспондується пункт 8.4 Договору, згідно якого чинність цього договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Так, згідно зі статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

За приписами частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як визначено сторонами в пункті 3.4 Договору у разі припинення або розірвання цього Договору об`єкт оренди повертається орендарем орендодавцю та балансоутримувачу. Орендар повертає об`єкт оренди орендодавцю та балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі об`єкта оренди орендарю цим договором. Об`єкт вважається поверненим орендодавцю та балансоутримувачу з моменту підписання акту приймання -передачі.

Орендар після припинення дії Договору оренди та у разі відмови у продовженні Договору оренди з боку власника об`єкту оренди, останній зобов`язаний протягом 30 календарних днів передати об`єкт оренди по акту приймання-передачі орендодавцю (пункт 5.15 Договору).

Тобто, як зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки Договір припинив свою дію у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, та відмовою у продовженні Договору оренди з боку власника об`єкту оренди, у відповідача виник обов`язок з повернення переданого в оренду нежитлового приміщення у відповідності до пунктів 3.4, 5.15 Договору.

Судом встановлено, що позивач листом №103/3801/45/3 від 08.08.2022 року повторно звернувся до відповідача з вимогою звільнити орендоване нежитлове приміщення у зв`язку з припиненням договору оренди №1665 нерухомого майна та в установленому порядку передати об`єкт оренди спільній комісії орендодавця та балансоутримувача по акту приймання-передачі.

Факт надсилання вказаного листа на адресу відповідача та отримання його останнім підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення №0505091080936 від 08.08.2022 року та рекомендованого повідомлення про вручення 15.08.2022 року поштового відправлення №0505091080936 відповідачу.

Крім того, 25.08.2022 року балансоутримувачем - КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва було направлено на адресу відповідача для підписання акт приймання-передачі об`єкта оренди за адресою: просп. Ю. Гагаріна, буд. 4, який підписано та скріплено печаткою з боку балансоутримувача.

Факт надсилання вказаного листа на адресу відповідача та отримання його останнім підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису вкладення №0505094744053 від 25.08.2022 року та рекомендованого повідомлення про вручення 26.08.2022 року поштового відправлення №0505094744053 відповідачу.

Відповідно до пункту 6.5 Договору об`єкт оренди вважається фактично переданим орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі, після чого припиняються нарахування орендної плати та інших платежів, зазначених у цьому Договорі.

Натомість, як встановлено судом, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підписання, зокрема, відповідачем приймання-передачі орендованого майна з оренди в порядку статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пунктів 3.4, 5.15 Договору.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, станом на час звернення до суду орендоване майно продовжує використовуватись відповідачем, на підтвердження чого позивачем надано складені представниками КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва Акт обстеження приміщення за адресою: просп. Ю. Гагаріна, буд. 4, від 27.04.2020 року та від 12.07.2022 року, за змістом яких орендоване за Договором приміщення використовується Приватним підприємством «ПОБУТРЕМБУД» під кафетерій з реалізації товарів підакцизної групи.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач в порушення умов Договору свої зобов`язання в частині повернення орендованого майна у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства та умовам Договору належним чином не виконав та не передав майно за актом приймання - передачі, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовною заявою про виселення Приватного підприємства «ПОБУТРЕМБУД» (код ЄДРПОУ 16485057) з нежитлового підвального приміщення площею 241,04 кв.м. за адресою: просп. Ю. Гагаріна, буд. 4, м. Київ.

Поряд із цим, позивачем заявлено позовні вимоги про визнання припиненим Договору оренди №1665 станом на 29.06.2022 року, а також про передачу приміщення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» шляхом підписання між балансоутримувачем та відповідачем двостороннього акту приймання-передачі орендованого майна.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань в частині передачі орендованого майна балансоутримувачу, зокрема, Акту приймання-передачі об`єкту з оренди, або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи дострокового розірвання Договору оренди нерухомого майна № 1665 від 01.07.2010 та додаткової угоди до нього та/або окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Будь-яких доказів вживання відповідачем дій щодо повернення майна, переданого у найм та/або вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від відповідача-орендаря, сторонами суду не надано.

Таким чином, з огляду на фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що строк дії спірного Договору закінчився та пролонгованим у відповідності до статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умов Договору не був, отже відсутні правові підстави для продовження користування відповідачем комунальним майном згідно спірного договору оренди, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача в частині виселення Приватного підприємства «ПОБУТРЕМБУД» (код ЄДРПОУ 16485057) з нежитлового підвального приміщення площею 241,04 кв.м. за адресою: просп. Ю. Гагаріна, буд. 4, м. Київ з одночасною передачею вказаного майна балансоутримувачу, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, в частині заявлених позивачем вимог про визнання Договору оренди №1665 від 01.07.2010 року припиненим станом на 29.06.2022 року, а також вимоги про підписання між балансоутримувачем та відповідачем двостороннього акту приймання-передачі орендованого майна суд відзначає, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 16 даного Кодексу встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено також способи захисту суб`єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення.

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у статті 16 Цивільного кодексу України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить звернути вагу на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейським судом з прав людини зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім цього, судом вказано на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 передбачено, що норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" у законі та на практиці, зокрема, у тому сенсі, що його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним/ тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17.

У постанові Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19, зокрема, зазначено, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, у разі встановлення порушеного права, з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі № 910/4164/19.

Наразі, оскільки при розгляді даної справи суд дійшов висновку про те, що спірний Договір оренди №1665 від 01.07.2020 року в силу статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» станом на 30.06.2022 року є припиненим у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, та пролонгованим не був, звернення позивача з позовною вимогою про припинення договору оренди або про визнання договору оренди припиненим є неналежним способом захисту, оскільки не може бути за рішенням суду припинено договір оренди нерухомого майна, строк дії якого вже закінчений, а тому така вимога позивача задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2022 року у справі № 663/1355/21.

Суд наголошує, що звертаючись із позовом про визнання договору припиненим позивачем фактично ставиться питання про встановлення юридичного факту, зокрема, факту припинення спірного Договору оренди нерухомого майна № 1665 від 01.07.2010 року за наслідками закінчення строку його дії та нездійснення подальшої пролонгації, що виходить за межі компетенції господарського суду, оскільки в такому випадку суд не здійснює захисту порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання.

Згідно правового висновку, наведеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16, вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 2, ст. 20 ГПК Украйни до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі № 910/7631/18).

Натомість, позивачем належними та допустимими доказами під час розгляду даного спору у справі № 910/11897/22 не доведена необхідність та подальший шлях реалізації такої вимоги як визнання договору припиненим в порядку, визначеному чинним законодавством.

Звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендаря на користування предметом оренди. Водночас, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 27.11.2018 року у справі № 905/2260/17, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

Отже, суд доходить висновку про відмову в позові в частині визнання Договору припиненим станом на 29.06.2022 року з підстав, викладених у даному рішенні вище.

В частині позовних вимог позивача про передачу нежитлового приміщення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» саме шляхом підписання між ним та відповідачем двостороннього акту приймання-передачі орендованого нерухомого майна суд зазначає, що згідно висновку Верховного Суду у справі № 663/1355/21 від 24.02.2022 року такий спосіб захисту як вимога про зобов`язання підписати акт прийому-передачі не може бути предметом позову, оскільки такий акт, за його наявності, є доказом підтвердження наявності чи відсутності юридичних фактів, які мають значення для правильного вирішення спору, однак не є матеріально-правовою чи немайновою вимогою позивача, на підставі якої суд ухвалює рішення.

Предметом позову не може бути встановлення обставини, зокрема, обов`язок оформлення документів, які виступають доказами у справі. Так, зокрема, акти приймання-передачі товару підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16).

З урахуванням вище викладеного суд зазначає, що вимога позивача у цій справі про зобов`язання відповідача підписати з балансоутримувачем акт приймання-передачі орендованого майна не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, не приводить до поновлення порушеного права позивача, та у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення, позаяк ефективним способом захисту прав позивача у даному випадку є позовна вимога про виселення Приватного підприємства «ПОБУТРЕМБУД» з орендованого нежитлового приміщення, розташованого за адресою: просп. Ю. Гагаріна, буд. 4, м. Київ, яка також заявлена позивачем у даній справі та, як зазначено вище, за висновками суду підлягає задоволенню.

Додатково суд зазначає, що в будь - якому випадку момент фактичного виселення орендаря з отриманого в оренду нежитлового приміщення як в добровільному, так і в примусовому порядку за наслідками вжиття відповідних засобів примусу органами правопорядку/державним (приватним) виконавцем на виконання рішення суду має бути оформлений відповідним документом, актом, протоколом тощо.

Приймаючи до уваги вищенаведене, з урахуванням висновків суду щодо припинення діє спірного Договору оренди внаслідок закінчення строку його дії та відсутності пролонгації, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про припинення Договору оренди №1665 станом на 29.06.2022 року та про передачу приміщення Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» шляхом підписання між ним та відповідачем двостороннього акту приймання-передачі орендованого нерухомого майна позаяк позивачем обраний неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Виселити Приватне підприємство «ПОБУТРЕМБУД» (02192, місто Київ, вул. Миропільська, будинок 25, код ЄДРПОУ 16485057) з нежитлового підвального приміщення площею 241,04 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, просп. Ю. Гагаріна, будинок 4.

3. Стягнути з Приватного підприємства «ПОБУТРЕМБУД» (02192, місто Київ, вул. Миропільська, будинок 25, код ЄДРПОУ 16485057) на користь Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (02094, місто Київ, бульв. Праці, будинок 1/1, код ЄДРПОУ 37203257) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 09 червня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон