Рішення від 12.06.2023 по справі 911/607/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032,тел.(044)235-95-51,е-mail:inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2023 р. м. Київ Справа № 911/607/23

Суддя Господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергопостач»про стягнення 79877,85 грн.без повідомлення (виклику) сторін

суть спору:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергопостач» (далі відповідач) про стягнення 79877,85 грн., з яких 57035,24 грн. основний борг, 19759,74 грн. інфляційні втрати, 3082,87 грн. 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу від 22.09.2020 № 20/21-1037-БО-17 щодо здійснення розрахунку за переданий природний газ, згідно перелічених в позовній заяві актів приймання-передачі природного газу у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2023 у даній справі прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачу строк до 04.04.2023 для подачі відзиву на позовну заяву та інші документи, що підтверджують заперечення проти позову. Встановлено позивачу строк для подачі відповіді на відзив до 18.04.2023 та встановлено відповідачу строк до 28.04.2023 для подачі заперечення на відповідь на відзив. Запропоновано відповідачу надати суду у строк встановлений для подання відзиву докази належного виконання своїх зобов`язань за договором постачання природного газу від 22.09.2020 № 20/21-1037-БО-17 щодо здійснення розрахунку за переданий природний газ, згідно перелічених в позовній заяві актів приймання-передачі природного газу у встановлений договором строк; контррозрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3 % річних.

Відповідач повідомлений про відкриття провадження у даній справі у порядку встановленому ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України з додержанням вимог частин 3, 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення на адресу його місцезнаходження, належним чином завіреної копії ухвали, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву від 31.03.2023 № 21-03/23, в якому просить суд зменшити розмір загальних сум нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних на 90% та відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав, які зводяться до того, що весь отриманий газ за укладеним між сторонами договором використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям. Невиконання бюджетними споживачами обов`язку по своєчасній оплаті послуг з централізованого опалення та постачання (підігріву) води призводить до порушення права відповідача на своєчасне та повне отримання плати за надані послуги, та як наслідок, своєчасної оплати за використаний газ. Відповідач вказує, що порядком розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, який затверджено Постановою КМУ від 18.06.2014 № 217 в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником. Відповідач, зазначає, що по мірі надходження оплати від споживачів, погашалась заборгованість з основного боргу за газ, на виконання умов договору, з урахуванням вимог постанови КМУ № 217, але позивач погашав спочатку заборгованість по санкціях, а потім заборгованість по основному боргу. Відповідач зазначає, що він не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, надходження коштів на банківський рахунок відповідача та можливість погашення заборгованості за природний газ в цілому залежить від сплати кінцевими споживачами на користь відповідача відповідних платежів та просить суд врахувати загальновідомий факт затвердження місцевих тарифів на теплопостачання на рівні, нижчому від собівартості, що позбавляє відповідача не тільки отримувати прибуток від власної діяльності, але й не дає змоги покрити витрати на виробництво комунальних послуг, а також ту обставину, що відповідач немає змоги за власним рішенням змінювати тарифи на власні послуги, позаяк вказані повноваження належить органам місцевого самоврядування, а також не може припинити постачання теплової енергії незалежно від будь-яких зовнішніх факторів, у тому числі і при наявності заборгованості кінцевих споживачів за отримане тепло.

На електронну пошту суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 27.04.2023, скріплена ЕЦП представника позивача, в якій позивач наводить власні спростування на доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідач своїм правом на подачу заперечень на відповідь на відзиву не скористався, заперечення на відповідь на відзив до суду не надав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір постачання природного газу від 22.09.2020 № 20/21-1037-БО-17 (далі договір), відповідно до умов якого позивач постачальник зобов`язується поставити відповідачу споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Згідно з п. 1.3 договору за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України.

В п. 2.1 договору сторони визначили обсяг природного газу, який постачальник передає споживачу.

Положеннями п. 3.1 договору визначено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. 3.8 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п. 4.2 договору ціна за 1000 куб. м природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі прейскуранту.

Відповідно до п. 4.4 договору загальна вартості договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

У відповідності до п. 5.4 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконанням; 2) у другу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ, компенсація вартості послуг на відключення та відшкодування збитків.

Згідно з п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2021 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п. 12.1 договору в редакції додаткової угоди від 04.04.2018 № 2 до договору).

Між сторонами у справі були укладені наступні додаткові угоди до договору: від 26.10.2020 № 1, від 23.11.2020 № 2 до договору, від 22.12.2020 № 3, від 29.01.2021 № 4, від 26.02.2021 № 5, від 26.03.2021 № 6.

На виконання умов договору позивач у період з листопада 2020 року по березень 2021 року передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 57035,24 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу: від 30.11.2020 на суму 3557,09 грн., від 31.12.2020 на суму 6994,45 грн., від 31.01.2021 на суму 1243,51 грн., від 28.02.2021 на суму 42317,69 грн., від 31.03.2021 на суму 2922,50 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу підписані в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками позивача та відповідача, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Всупереч умов укладеного між сторонами договору відповідач не виконав належним чином взяті на себе договірні зобов`язання щодо здійснення розрахунку за переданий природний газ по переліченим актам приймання-передачі природного газу у строк визначений договором, в зв`язку з чим, за ним на час розгляду справи рахується борг в сумі 57035,24 грн. Доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строк визначений договором, в зв`язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 57035,24 грн. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення з відповідача 57035,24 грн. заборгованості за поставлений природний газ.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо здійснення розрахунку за переданий природний газ у строк визначений договором, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з прострочених сум грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з розрахунком позивача інфляційні втрати з прострочених сум за загальний період прострочення з 01.01.2021 по 31.12.2022 складають 19759,74 грн.

Згідно з розрахунком позивача 3% річних з прострочених сум за загальний період прострочення з 29.12.2020 по 31.12.2022 складають 3082,87 грн.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірним, відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині позову є доведеною та обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд зменшити розмір загальних сум нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних на 90%.

Розглянувши клопотання відповідача, яке міститься в прохальній частині відзиву на позовну заяву, щодо зменшення заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає таке.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Оскільки нараховані позивачем інфляційні втрати та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а тому їх стягнення з відповідача має компенсаційний характер, і у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача, яке міститься в прохальній частині відзиву на позовну заяву, щодо зменшення заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних.

Велика Палата Верховного суду України в постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18 вказала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки (пені та штрафу), так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного суду України в постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18.

Суд зазначає, що зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних нарахованих відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України не передбачено положеннями чинного законодавства, а можливість зменшення відсотків річних передбачено виключно судовою практикою Великої Палати Верховного суду України в постанові від 18.03.2020 по справі № 902/417/18, яку суд не застосовує в даному випадку з огляду на те, що в справі № 902/417/18, позивачем була заявлена до стягнення з відповідача сума річних у визначеному сторонами за договором розмірі від простроченої суми, який був значно більший 3% річних (договірний розмір річних), а у даній справі позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (розмір річних передбачений нормою права), у зв`язку з чим, спірні правовідносини у справах не є подібними.

Заперечення відповідача проти позову, які зводяться до того, що прострочення оплати вартості поставленого позивачем природного газу виникло у відповідача внаслідок невиконання бюджетними споживачами обов`язку по своєчасній оплаті послуг з централізованого опалення та постачання (підігріву) води, що призвело до порушення права відповідача на своєчасне та повне отримання плати за надані послуги, та як наслідок, своєчасної оплати за використаний газ позивачу та крім того відповідач враховуючи положення Постанови КМУ від 18.06.2014 № 217 в редакції чинній на момент виникнення правовідносин не впливає на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, оскільки він отримує грошовий ресурс для розрахунку з позивачем лише після надходження коштів від кінцевих споживачів природного газу, які в свою чергу вчасно не розраховуються, не приймаються судом до уваги при вирішенні спору та відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Положеннями ст. 617 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника.

Згідно ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання.

Умовами укладеного між сторонами договору визначено обов`язок відповідача здійснювати розрахунок за отриманий природний газ у встановлений договором строк та його виконання не стоїть в залежності від третіх осіб.

Враховуючи викладене, обставини, на які відповідач посилається в обґрунтування підстав, які на його думку є підставою для відмови в позову та звільняють його від відповідальності за допущене прострочення оплати вартості поставленого позивачем природного газу, не є підставою для відмови в позові та звільнення відповідача від відповідальності за порушення ним договірного грошового зобов`язання.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, а також враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строк визначений договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 57035,24 грн. основного боргу, 19759,74 грн. інфляційних втрат, 3082,87 грн. 3 % річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача.

Керуючись ст. 1291 Конституції України, ст. 13, 74, 123, 129, 232-233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергопостач» про стягнення 79877,85 грн., з яких 57035,24 грн. основний борг, 19759,74 грн. інфляційні втрати, 3082,87 грн. 3 % річних задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергопостач» (вул. Каштанова, 23Г, м. Обухів, Київська обл., 08704, ідентифікаційний код 40752790) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Богдана Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720) 57035 (п`ятдесят сім тисяч тридцять п`ять) грн. 24 коп. основного боргу, 19759 (дев`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять) грн. 74 коп. інфляційні втрати, 3082 (три тисячі вісімдесят дві) грн. 87 коп. 3 % річних, 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у строк визначений ст. 256 ГПК України, в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 12.06.2023.

Суддя Ю.В. Подоляк