Рішення

від 25.05.2023 по справі 915/634/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року Справа № 915/634/22

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Дюльгер І.М.

за участю сторін:

від позивача - Дзюба А.В.,

від відповідача - Філевський Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофуд Юа", 07415, Київська область, Броварський р-н, с.Зазим`є, вул.Радгоспна, буд.3; адреса для листування: 02132, м.Київ, вул.Центральна, 21-Б, оф.64, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промагротрейд", 54018, м.Миколаїв,вул.Старофортечна, буд.1-В, електронна пошта: promagrotrade.buh@gmail.com; електронна пошта представника: ІНФОРМАЦІЯ_2

про: стягнення 784 011,25 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврофуд Юа" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №б/н від 30.11.2022 в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промагротрейд" заборгованості у розмірі 784 011,25 грн. з яких:

- 556 925,47 грн. - сума основного боргу;

- 96 570,88 грн. - пеня;

- 118 659,25 грн. - інфляція;

- 11 855,65 грн. - 3% річних та судові витрати.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №01/10/21 від 01.10.2021 в частині своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Разом з позовною заявою позивачем надано заяву про забезпечення позову в якій просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти у розмірі ціни позову - 784 011,25 грн. та витрат на правову допомогу - 40 000,00 грн., які обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Промагротрейд", а саме: - IBAN НОМЕР_1 в АТ "Укрексімбанк", МФО 322313; - IBAN НОМЕР_2 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805; - IBAN НОМЕР_3 в АТ "ПУМБ", МФО 326126.

Ухвалою суду від 14.12.2022 у задоволенні заяви №б/н від 30.11.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофуд Юа" відмовлено повністю.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12 січня 2023 року року об 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 12.01.2023 занесену до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 08 лютого 2023 року о 10 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 08.02.2023 занесену до протоколу судового засідання, у відповідності до ст.177 ГПК України продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 01 березня 2023 року о 10 год. 00 хв.

23 лютого 2023 року від позивача до суду надійшли пояснення по справі в яких зазначає, що поставки і оплата товару за Договором №01/10/21 від 01.10.2021 мали постійний і циклічний характер та відповідач при оплаті за товар не зазначав, по якій конкретно видатковій накладній він здійснює оплату, а лише зазначав реквізити договору поставки, тому не видається можливим вирахувати наявність чи відсутність заборгованості зі сторони відповідача по кожній видатковій накладній. Крім того Договором передбачена можливість оплати вартості поставки партії товару не пізніше 21 календарних днів з моменту отримання товару. Вказує, що позивач у період з 04.10.2021 по 22.02.2022 поставив відповідачу товар на загальну суму 4 187 841,00 грн. Відповідач у період з 25.10.2021 по 22.02.2022 здійснив оплату товару на загальну суму 3 495 879,62 грн. Між сторонами було підписано акти взаємозаліку зустрічних однорідних вимог на загальну суму 135 035,92 грн. Вказує, що станом на 16.03.2022 у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 556 925,47 грн. Позивач зазначає, що в матеріалах справи містяться видаткові накладні, які підписані лише зі сторони позивача, а саме видаткова накладна №4040 від 04.10.2021, №4044 від 04.10.2021, №4201 від 12.10.2021, №4202 від 12.10.2021, №624 від 14.02.2022, №762 від 22.02.2022. Вказує, що дані поставки оплачувались та не заперечуються з боку відповідача, в підтвердження чого посилається на підписаний між сторонами акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.11.2021 - 09.12.2021, акти заліку зустрічних однорідних вимог та банківські виписки.

Ухвалою суду від 01.03.2023 занесену до протоколу судового засідання, у відповідності до ст.177, 182, 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 березня 2023 року о 12 год. 00 хв.

У зв`язку з перебуванням судді Семенчук Н.О. у відпустці, судове засідання у справі №915/364/22 призначене на 30 березня 2023 року о 12 год. 00 хв. - не відбулось.

Ухвалою суду від 03.04.2023 судове засідання призначено на 27 квітня 2023 року об 11 год. 00 хв.

26 квітня 2023 року відповідач через систему «Електронний суд» надав до суду відзив на позовну заяву в якому просить суд поновити відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, надуманими, побудованими виключно на спробі маніпулювання позивачем фактичними обставинами справи. Вказує, що 01 жовтня 2021 року між ТОВ «Промагротрейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білоруські Молочні Продукти» було укладено договір поставки № 01/10/21. Договір підписано з боку Покупця (ТОВ «Промагротрейд») директором Гайченко Любов`ю Іванівною, з боку Постачальника (ТОВ «Білоруські Молочні Продукти») - директором Кузиком Ігорем Володимировичем. Надалі Постачальник здійснив певні поставки, а Покупець в повному обсязі оплатив всі прийняті поставки (з урахуванням заліку зустрічних однорідних вимог) і не мав та не має жодної заборгованості перед Постачальником. Відповідач вказує, що приєднані до матеріалів справи позивачем накладні та товарно-транспортні накладні не підписано з боку ТОВ «Промагротрейд» єдиною повноважною особою Гайченко Л.І. (інших представників на підписання документів від імені ТОВ «Промагротрейд» не уповноважувалось, жодних довіреностей не видавалось), а відтак вони не можуть підтверджувати обставини, в них наведені (поставку та прийняття товару у визначені дати, у визначених обсягах та кількості і за визначеними в них цінах). Вказує, що твердження позивача про наявність заборгованості є надуманим та жодним чином не обґрунтованим і не доведеним.

Ухвалою суду від 27.04.2023, занесену до протоколу судового засідання, судом було відмовлено у поновленні процесуального строку, оскільки відповідно до приписів ст.113, 119 ГПК України відповідач помилково просив поновити, а не продовжити процесуальний строк, встановлений судом. Однак, для повного та всебічного розгляду справи, забезпечення принципу змагальності та рівності прав учасників процесу, а також з огляду на викладені заявником обставини, оскільки неможливість подання відповідачем у встановлений судом строк відзиву зумовлена поважними причинами, суд продовжив відповідачу строк для надання відзиву до 26.04.2023 та відклав розгляд справи на 15.05.2023 об 11 год. 00 хв.

11 травня 2023 року позивач засобами електронного зв`язку надав до суду заяву про забезпечення позову в якій просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти у розмірі ціни позову - 784 011,25 грн., судового збору в розмірі 11 760,18 грн. та витрат на правову допомогу - 78 000,00 грн., які обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Промагротрейд", а саме: - IBAN НОМЕР_1 в АТ "Укрексімбанк", МФО 322313; - IBAN НОМЕР_2 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805; - IBAN НОМЕР_3 в АТ "ПУМБ", МФО 326126.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 15.05.2023 у задоволенні заяви від 09.05.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофуд Юа" про забезпечення позову відмовлено повністю.

У судовому засіданні 15.05.2023 було оголошено перерву до 25 травня 2023 року о 09 год. 30 хв.

03 травня 2023 року позивач засобами електронного зв`язку надав до суду відповідь на відзив в якому вважає твердження відповідача викладені у відзиві необґрунтованими та не підтвердженими документально.

У судовому засіданні 25.05.2023 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

01 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білоруські Молочні Продукції» (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврофуд Юа") (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промагротрейд» (далі - відповідач, покупець), було укладено Договір поставки №01/10/21 (далі - Договір), у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві певний товар, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно оплачувати в порядку та на умовах, передбачених даним договором (п.1.1 Договору).

Згідно п.1.2 Договору, предметом поставки є товар (партія товару), вказаних в накладних, що додаються до даного договору і є його невід`ємною частиною. Під партією товару сторони розуміють товар, вказаний у кожній окремій накладній. Загальну вартість даного договору становить сума всіх накладних по яких здійснюється поставка на умовах даного Договору (п.1.4 Договору).

У відповідності до п.2.1 Договору, зобов`язання сторін по поставці товару виникають на підставі погодженого сторонами замовлення покупця. Покупець передає постачальнику замовлення, в якому зазначає кількість, асортимент товару та строк поставки. Після перших двох місяців поставок товару, замовлення його не може бути меншим, ніж 50 000,00 грн. Після підписання представниками обох сторін товарної\видаткової накладної про здачу -приймання товару замовлення втрачає чинність (п.2.3 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору, асортимент, кількість товару погоджується в замовленні і зазначаються в товарних/видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється зі складу постачальника в пункт доставки транспортом та за рахунок постачальника.

Згідно п.4.3 Договору, перехід права власності на товар відбувається в момент фактичної передачі товару її покупцю шляхом підписання сторонами відповідних накладних або актів приймання - передачі товару. Сторони здійснюють обмін первинними документами шляхом застосування системи програмного забезпечення «М.E.Doc». В цьому разі постачальник під час відвантаження товару надає покупцю видаткову на отримання товару накладну, яку покупець протягом двох днів після отримання товару повинен підтвердити або відхилити засобами електронного програмування «М.E.Doc» із зазначенням відповідних зауважень. В разі отримання зауважень постачальник протягом одного дня формує нову видаткову накладну з урахуванням зауважень покупця і направляє її покупцю для підтвердження. В разі повернення товару покупець надсилає накладну на повернення товару засобами електронного програмування «М.E.Doc» в день повернення товару.

У відповідності до п.4.7 Договору, приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється за участю представників сторін. Сторони підтверджують, що особи, які здійснюють доставку, передачу і приймання товару, що поставляється за Договором, мають повноваження на представництво інтересів відповідної сторони при виявленні розбіжностей по кількості та якості товару, що поставляється, та на складання підписання відповідних документів (накладних, акту розбіжностей тощо).

Відповідно до п.6.1 Договору, розрахунки по даному договору здійснюються у безготівковій формі, шляхом перерахування вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 21 календарних днів з моменту отримання товару. Дата отримання товару рахується з дати підписання відповідної накладної представником покупця (п.6.2 Договору).

Пунктом 6.4 Договору визначено, що постачальник щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, надає покупцеві у двох екземплярах підписаний акт звірки взаємних розрахунків. Покупець протягом 10 календарних днів зобов`язаний підписати та повернути один з екземплярів постачальнику або направити мотивовані зауваження з приводу акту. Якщо протягом вказаного строку покупець не підписує акт та не направляє зауважень, акт звірки взаємних розрахунків вважається вірним у редакції постачальника.

Згідно п.9.2.1 Договору, покупець зобов`язаний приймати товар за кількістю та якістю в порядку і термін, встановлені даним договором та оформити при цьому відповідні документи ( в тому числі надати постачальнику генеральну довіреність на отримання товару уповноваженою особою, яка буде приймати та ставити свій підпис на супровідних документах про отримання товару. Наявність підпису уповноваженої особи покупця на супровідних документах підтверджує факт отримання покупцем товару). Покупець зобов`язаний здійснювати оплату за поставлений товар в терміни, передбачені п.6.1 даного Договору (п.9.2.3 Договору).

У відповідності до п.11.1 Договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до проведення повних взаєморозрахунків між сторонами. Якщо одна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії Договору не заявить про його припинення, дія договору вважається продовженою на наступний календарний рік на тих самих умовах. Кількість таких подовжень є необмеженою.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Позивач у позовній заяві зазначає, що на виконання умов Договору поставив відповідачу товар, у період з 04.10.2021 по 22.02.2022 на загальну суму 4 187 841,01 грн., в підтвердження чого посилається на видаткові накладні, а саме:

- видаткова накладна №4040 від 04.10.2021 на загальну суму 121044,30 грн. (т.1 а.с.8);

- видаткова накладна №4044 від 04.10.2021 на загальну суму 38 356,80 грн. (т.1 а.с.9);

- видаткова накладна №4201 від 12.10.2021 на загальну суму 46 897,20 грн. (т.1 а.с.10);

- видаткова накладна №4202 від 12.10.2021 на загальну суму 87 538,80 грн. (т.1 а.с.11);

- видаткова накладна №4314 від 19.10.2021 на загальну суму 155 653,60 грн. (т.1 а.с.12);

- видаткова накладна №4404 від 25.10,2021 на загальну суму 90 444,00 грн. (а.с.16);

- видаткова накладна №4443 від 26.10.2021 на загальну суму 183 871,20 грн. (т.1 а.с.20);

- видаткова накладна №4535 від 01.11.2021 на загальну суму 90 688,00 грн. (т.1 а.с.24);

- видаткова накладна №4562 від 02.11.2021 на загальну суму 70 404,00 грн. (т.1 а.с.27);

- видаткова накладна №4647 від 08.11.2021 на загальну суму 73 604,00 грн. (т.1 а.с.31);

- видаткова накладна №4673 від 09.11.2021 на загальну суму 161 883,60 грн. (т.1 а.с.38);

- видаткова накладна №4773 від 15.11.2021 на загальну суму 124 618,00 грн. (т.1 а.с.34);

- видаткова накладна №4811 від 16.11.2021 на загальну суму 127 028,40 грн. (т.1 а.с.39);

- видаткова накладна №4903 від 22.11.2021 на загальну суму 91 317,00 грн. (т.1 а.с.43);

- видаткова накладна №4933 від 23.11.2021 на загальну суму 149 633,40 грн. (т.1 а.с.47);

- видаткова накладна №5012 від 29.11.2021 на загальну суму 79 534,80 грн. (т.1 а.с.48);

- видаткова накладна №5043 від 30.11.2021 на загальну суму 61 060,80 грн. (т.1 а.с.49);

- видаткова накладна №5141 від 06.12.2021 на загальну суму 27 207,60 грн. (т.1 а.с.50);

- видаткова накладна №5172 від 07.12.2021 на загальну суму 123 426,80 грн(т.1 а.с.53);

- видаткова накладна №5269 від 13.12.2021 на загальну суму 123 735,60 грн. (т.1 а.с.57);

- видаткова накладна №5302 від 14.12.2021 на загальну суму 84 498,60 грн. (т.1 а.с.59);

- видаткова накладна №5389 від 20.12.2021 на загальну суму 71 630,22 грн. (т.1 а.с.60);

- видаткова накладна №5414 від 21.12.2021 на загальну суму 99 474,84 грн. (т.1 а.с.64);

- видаткова накладна №5506 від 25.12.2021 на загальну суму 261 883,08 грн. (т.1 а.с.68);

- видаткова накладна №5523 від 28.12.2021 на загальну суму 162 916,56 грн. (т.1 а.с.69);

- видаткова накладна №8 від 04.01.2022 на загальну суму 212 236,38 грн. (т.1 а.с.70);

- видаткова накладна №94 від 11.01.2022 на загальну суму 32 563,08 грн. (т.1 а.с.75);

- видаткова накладна №207 від 18.01.2022 на загальну суму 68807,88 грн. (т.1 а.с.79);

- видаткова накладна №291 від 24.01.2022 на загальну суму 80 009,28 грн. (т.1 а.с.82);

- видаткова накладна №316 від 25.01.2022 на загальну суму 121 176,00 грн. (т.1 а.с.85);

- видаткова накладна №403 від 31.01.2022 на загальну суму 190 560,00 грн. (т.1 а.с.88);

- видаткова накладна №431 від 01.02.2022 на загальну суму 150 845,40 грн. (т.1 а.с.89);

- видаткова накладна №515 від 07.02.2022 на загальну суму 121 360,14 грн. (т.1 а.с.90);

- видаткова накладна №573 від 08.02.2022 р. на загальну суму 127 863,00 грн. (т.1 а.с.91);

- видаткова накладна №624 від 14.02.2022 на загальну суму 116829,60 грн. (до суду не надано);

- видаткова накладна №652 від 15.02.2022 р. на загальну суму 120 118,20 грн. (т.1 а.с.92);

- видаткова накладна №725 від 21.02.2022 на загальну суму 78161,85 грн. (т.1 а.с.93);

- видаткова накладна №762 від 22.02.2022 на загальну суму 58 959,00 грн. (т.1 а.с.94)

та товарно - транспортні накладні (т.1 а.с.13-15, 17-19, 21-23, 25-26, 28-30, 32-33, 35-37, 40-42, 44-46, 51-52, 54-56, 58, 61-63, 65-67, 71-74, 76-78, 80-81, 83-84, 86-87).

Позивач у позовній заяві вказує, що відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар в сумі 3 495 879,62 грн., що підтверджується наданими позивачем банківськими виписками (т.2 а.с.4 - 48), платіжними дорученнями (т.1 а.с.98 - 143) та підтверджено представником відповідача в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження заборгованості відповідача надано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.11.2021-09.12.2021 в якому узгоджене початкове сальдо 564 404,50 грн. та заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар в розмірі 532 180,40 грн. станом на 09.12.2021 (т.2 а.с.49).

Відповідач у наданому до суду відзиві та судових засіданнях заперечує проти підписання акту звірки взаємних розрахунків станом на 09.12.2021.

Разом з тим, згідно матеріалів справи між сторонами було підписано акт заліку зустрічних однорідних вимог від 16.11.2021, акт заліку зустрічних однорідних вимог від 09.12.2021 та акт заліку зустрічних однорідних вимог від 10.01.2022 на загальну суму 135 035,92 грн. (т.1 а.с. 95-97). Відповідач в судових засіданнях підтверджує підписання актів зустрічних однорідних вимог.

Згідно акту заліку зустрічних однорідних вимог від 09.12.2021 ТОВ «Промагротрейд» підтвердило об`єм та реальність вимог по зобов`язанням за Договором №Д-01/10/21 від 01.10.2021 та існування непогашеної заборгованості перед позивачем згідно Договору поставки №Д-01/10/21 від 01.10.2021 в сумі 532 180,00 грн., що є аналогічним сумі боргу яка зазначена в Акті звірки взаємних розрахунків станом на 09.12.2021.

Таким чином, позивач вважає, що у відповідача виникла заборгованість за поставлений товар у розмірі 556 925,47 грн. (4 187 841,01 грн. - 3 495 879,62 грн. - 135 035,92 грн.), яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

Згідно вимог ст. 712 Цивільного Кодексу України, - за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар (Товари), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до п.1 ст.193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного Кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

В порушення вказаних приписів позивач не надав до суду належних доказів в підтвердження обставин поставки 14.02.2022 відповідачу товару на суму 116 829,60 грн. згідно видаткової накладної №624, яка позивачем до суду не надано.

Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У даному випадку суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості поставленого товару / наданих послуг.

Як вже було зазначено вище, на підтвердження поставки товару відповідачу, позивач посилається, зокрема на видаткову накладну №725 від 21.02.2022 на загальну суму 78 161,85 грн., та №762 від 22.02.2022 на загальну суму 58 959,00 грн., які не містять підпису отримувача та печатки підприємства. Відповідач заперечує заборгованість за вказаними видатковими накладними.

Суд, дослідивши видаткові накладні №725 від 21.02.2022, №762 від 22.02.2022, копії яких надані позивачем до матеріалів справи, вважає, що вони не відповідають вимогам первинних документів, визначених у статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", оскільки не містять підпису ані відповідача, ані уповноваженої особи покупця, яка брала участь в господарських операціях. Тому вказані видаткові накладні не можуть підтверджувати факт поставки товару відповідачу.

Щодо посилань відповідача на те, що всі накладні мали були підписані його директором, суд зазначає, що Договір поставки не містить умови, що саме директор має право приймати товар та підписувати накладні, а тому даний товар міг бути отриманий будь-якою уповноваженою відповідачем особою. При цьому докази того, що вказані у накладних особи не мали повноважень на отримання товару від імені відповідача, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є змагальність сторін.

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В той же час, доводи відповідача зводяться до заперечення факту підписання вищевказаних документів без надання будь-яких доказів, які б підтверджували відсутність господарських операцій за Договором поставки.

Зокрема, відповідачем не надано документи бухгалтерської та/або податкової звітності, які б підтверджували відсутність відображення господарських операцій за доданими до позову первинними бухгалтерськими документами. Не надав відповідач і банківські виписки щодо руху коштів по своїх рахунках, з яких суду можливо було б встановити відсутність відповідних оплат за видатковими накладними, які позивач вважає оплаченими.

Також, суд зазначає, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

В даному випадку в матеріалах справи відсутні докази того, що печатка відповідача була використана особою, неповноважною на її використання, зокрема звернення підприємства до правоохоронних органів з відповідною заявою про викрадення чи втрату печатки. Водночас, неправильно зазначене у документах бухгалтерського обліку та фінансової звітності посадове положення осіб відповідача або не зазначення їх взагалі не тягне за собою припинення зобов`язань.

Суд також не приймає до уваги доводи відповідача стосовно відсутності доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей, з огляду на те, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що стягненню з відповідача підлягає заборгованість у розмірі 302 975,02 грн. (556 925,47 грн. - 58 959,00 грн. - 78 161,85 грн. - 116 829,60 грн.).

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 253 950,45 грн. (556 925,02 грн. - 302 975,02 грн.) задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Законодавством передбачено, що порушення зобов?язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч.2 ст.193 ГК України). Господарськими санкціями визнаються штрафні санкції у вигляді грошової суми, зокрема, штраф, пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов?язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов?язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов?язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

У відповідності до п.10.2 Договору, за порушення термінів розрахунків, передбачених п.6.1 даного Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період виникнення зобов`язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Так, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 96 570,88 грн. нараховану за період з 16.03.2022 по 13.09.2022 на суму заборгованості 556 925,47 грн.

Судом за допомогою програми «IpLex» перевірений розрахунок пені за період з

16.03.2022 по 13.09.2022 та з урахуванням вірного визначення суми заборгованості, а саме 302 975,02 грн. встановлено, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 55 863,61 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 40 707,27 грн. (96 570,88 грн. - 55 863,61 грн.) задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного Кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Згідно наданого до позовної заяви розрахунку позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні в загальному розмірі 118 659,25 грн. нараховані за період з березня 2022 року по жовтень 2022 року.

Судом за допомогою програми «IpLex» перевірений розрахунок інфляційних втрат за період з березня 2022 року по жовтень 2022 року, з урахуванням вірного визначення суми заборгованості, а саме 302 975,02 грн. та встановлено, що розмір інфляційних який підлягає стягненню з відповідача становить 64 552,25 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 54 107,00 грн. (118 659,25 грн. - 64 552,25 грн.) задоволенню не підлягає

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов`язання перед кредитором. 3 % річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у загальному розмірі 11 855,65 грн. нараховані за період з 16.03.2022 по 30.11.2022.

Судом за допомогою програми «IpLex» перевірений розрахунок 3% річних за період з

16.03.2022 по 30.11.2022 з урахуванням вірного визначення суми заборгованості, а саме 302 975,02 грн. та встановлено, що розмір 3% річних які підлягають стягненню з відповідача становлять 6 474,53 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 5 381,12 грн. (11 855,65 грн. - 6 474,53 грн.) задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому

задоволенню.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Щодо заяви позивача про розподіл судових витрат, господарський суд зазначає наступне.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 78 000,00 грн. яка складається із наданої правової допомоги у розмірі 40 000,00 грн., «гонорару успіху» в розмірі 30 000,00 грн. та участі у підготовчих та судових засіданнях - 8 000,00 грн.

Згідно з п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У ч.ч. 2, 3, 4 ст.126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 листопад 2022 року між ТОВ «Єврофуд Юа» (далі - замовник) та адвокатським об`єднанням «Адвокатська фірма «Бізнес і право» (далі - виконавець) було укладено Договір №30/11/22 про надання правової допомоги адвокатом (представництво) (далі - Договір №30/11/22), у відповідності до умов якого виконавець зобов`язується надавати Замовнику (клієнту) професійну правову допомогу адвоката на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Замовник зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати Виконавця, необхідні для виконання Договору (п.1.1 Договору №30/11/22).

Згідно п.1.2 Договору №30/11/22, правова допомога за цим Договором полягає в забезпеченні Виконавцем реалізації прав і обов`язків Замовника у формі складення та подання до Господарського суду Миколаївської області позову про стягнення заборгованості та подальшого представництва інтересів Замовника у суді першої інстанції.

У відповідності до п.1.3 Договору №30/11/22, конкретний обсяг та форма надання правової допомоги визначається Виконавцем виходячи із принципу пріоритетності законних прав та інтересів Замовника та з урахуванням його вказівок, і зокрема полягає в представництві Замовника у господарському суді Миколаївської області та під час розгляду справи, наданні Замовнику іншої професійної правничої допомоги, пов`язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, підготовці, направленні, поданні процесуальних документів, передбачених чинним процесуальним законодавством, отриманні процесуальних документів, тощо, з наданням Виконавцю прав та обов`язків належних Замовнику відповідно до предмету Договору, вказаному в п. 1.2. Договору.

Відповідно до п.3.1 Договору №30/11/22, вартість професійної правової допомоги адвоката, що надається Виконавцем за цим Договором, узгоджена сторонами та складає 40 000,00 грн. (сорок тисяч) гривень 00 коп. Гонорар Виконавця (гонорар успіху) складає 30 000,00 грн. (тридцять тисяч) гривень 00 коп. та оплачується у випадку задоволення позову протягом п`яти календарних днів з моменту винесення судом першої інстанції рішення по справі. Вартість участі адвоката у судовому засіданні господарського суду Миколаївської області складає 2 000,00 грн. (дві тисячі) гривень 00 коп. за кожне судове засідання.

Вартість участі в судовому засіданні, передбачена п.3.1.2. цього Договору підлягає оплаті і в тому випадку, якщо адвокат Замовника прибув у зазначену дату та час в судове засідання (підключився до судового засідання в режимі відеоконференції), а таке засідання фактично не відбулося не з вини адвоката Замовника (клопотання про відкладення іншої сторони по справі чи інших учасників справи, процесуальні рішення судді про зняття справи з розгляду, зміна дати та часу судового засідання, відпустка, відрядження, лікарняний судді тощо).

Вартість гонорару успіху та участі адвоката у судових засіданнях господарського суду Миколаївської області входить в узгоджену Сторонами вартість правової допомоги та повинна бути включена Виконавцем до складу судових витрат, що заявляються до відшкодування. Сторони погодили, що в залежності від обсягу фактично наданої правової допомоги розмір витрат, пов`язаних із розглядом справи судом першої інстанції, може бути змінений, про що Сторони укладають додаткову угоду до даного Договору.

Згідно п.3.2 Договору №30/11/22, оплата наданої правової допомоги здійснюється Замовником протягом десяти банківських днів з дня укладання Договору на підставі рахунку Виконавця шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Виконавця. Оплата правової допомоги вважається належно здійсненою в день фактичного зарахування коштів на рахунок Виконавця (п.3.3 Договору №30/11/22).

У відповідності до п.4.1 Договору №30/11/22, не пізніше трьох банківських днів з дня завершення надання послуг за Договором та винесення рішення суду відповідної інстанції, Виконавець зобов`язаний надати Замовникові два примірники акту приймання - передачі наданої правової допомоги, Звіт про понесені витрати адвоката, що підлягають компенсації. Замовник протягом двох банківських днів з моменту отримання актів приймання-передач і наданої правової допомоги зобов`язаний підписати вказані акти та повернути один примірник Виконавцеві або протягом цього ж строку надати у письмовій формі вмотивовані зауваження до змісту акту (п.4.2 Договору №30/11/22).

Як вбачається з матеріалів справи, адвокатським об`єднанням було виставлено рахунок - фактурну №СФ-0000037 ВІД 30.11.2022 на оплату правової допомоги адвокатом на суму 40 000,00 грн. (т.1 а.с.156).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврофуд ЮА» сплатило грошові кошти за надання правової допомоги адвокатом в сумі 40 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1260273503911 (т.2 а.с.486).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Крім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначила, що в рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху".

Велика Палата Верховного Суду у названій постанові дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Суд зазначає, що "гонорар успіху" не залежить від обсягу та складності правової допомоги, тривалості часу, необхідного для її виконання, строків, тощо, а залежить від результатів вирішення відповідного спору - тобто є умовною угодою та не може встановлюватися в акті приймання-передачі виконаної правової допомоги.

Аналогічних правових висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 11.11.2021 у справі № 873/137/21 та від 18.08.2022 у справі № 873/33/22.

Суд зазначає про те, що Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Правила адвокатської етики надають визначення поняття "гонорар" без поділу цього поняття на види. Зокрема норми зазначених закону та Правил не передбачають такі різновиди винагороди (гонорару) як основний, додатковий чи "гонорар успіху", що свідчить про те, що поняття "гонорар", яке міститься у зазначених нормативно-правових актах, є загальним, під яким розуміється як основна, так і додаткова винагороди.

З огляду на викладене, суд зазначає про те, що погоджений сторонами розмір гонорару успіху є за своєю суттю погодженою сторонами ціною договору в розумінні статей 632, 903 Цивільного кодексу України, статті 189 Господарського кодексу України, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства гонорар безвідносно до його виду (основний, додатковий (гонорар успіху)) є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, тобто є платою за виконану роботу/надані послуги.

У даному випадку, "гонорар успіху", погоджений у Договорі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, погодженого сторонами у договорі. Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 5.46. постанови від 12.05.2020 р. у справі №904/4507/18, відповідно до якого відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою (прим.: гонорар успіху), є складовою частиною гонорару адвоката.

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, за наслідками розгляду спору в справі №915/634/22 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофуд Юа" задоволено частково, тому витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягненню з відповідача підлягє 42 900,00 грн. (78 000,00 грн. Х 0,55% (відсоток задоволених позовних вимог) = 42 900,00 грн.).

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того що, згідно ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промагротрейд" (54018, м.Миколаїв,вул.Старофортечна, буд.1-В, електронна пошта: promagrotrade.buh@gmail.com; електронна пошта представника: ІНФОРМАЦІЯ_2, код ЄДРПОУ 24789564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврофуд Юа" (07415, Київська область, Броварський р-н, с.Зазим`є, вул.Радгоспна, буд.3; адреса для листування: 02132, м.Київ, вул.Центральна, 21-Б, оф.64, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1, код ЄДРПОУ 43317463) заборгованості за Договором поставки №01/10/21 від 01.10.2021 в сумі 302 975,02 грн., пені у розмірі 55 863,61 грн., 3% річних у розмірі 6 474,53 грн., інфляційних втрат у розмірі 64 552,25 грн., судовий збір у розмірі 6 468,09 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 42 900,00 грн.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 12.06.2023 (після відпустки та відрядження судді).

Суддя Н.О. Семенчук