Рішення

від 01.06.2023 по справі 922/4025/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2023м. ХарківСправа № 922/4025/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом В.О. керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області (м. Ізюм) в інтересах держави в особі Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області, м. Барвінковt до про про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди і суборенди земельних ділянок та повернення земельних ділянок за участю представників:

прокурор Харківської обласної прокуратури - Клейн Людмила Вікторівна;

позивача - не з`явився;

відповідача (ГУ Держгеокадастру) - не з`явився;

відповідач (ФГ "Гаврилівське") - не з`явився;

відповідача (ФГ "Подолянка") - не з`явився;

відповідача ( ОСОБА_1 ) - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

В.О. керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області (м. Ізюм) в інтересах держави в особі Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області (м. Барвінкове) до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (м. Харків) 2) Фермерського господарства "Гаврилівське" (м. Барвінкове), 3) Фермерського господарства "Подолянка" (м. Барвінкове), 4) ФО ОСОБА_1 (м. Барвінкове) було подано до суду позовну заяву про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди і суборенди земельних ділянок та повернення земельних ділянок.

Ухвалою суду від 15.11.21р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання: відзиву на позовну заяву, який має відповідати вимогам ст. 165 ГПК України.

01.12.2023 від ФГ "Гаврилівське" надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в позові із застосуванням строку позовної давності.

02.12.2021 від відповідача ( ОСОБА_1 ) надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в позові із застосуванням строку позовної давності.

02.12.2021 від відповідача (ФГ "Гаврилівське") надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в позові із застосуванням строку позовної давності.

02.12.2021 від відповідача (ФГ "Подолянка") надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в позові із застосуванням строку позовної давності.

17.12.2021 від прокурора надійшла відповідь на відзив ФГ "Гаврилівське".

29.12.2021 від ФГ "Гаврилівське" надійшли заперечення.

30.12.2021 надійшли заперечення на відповідь на відзив ФГ "Гаврилівське".

06.01.2022 від ГУ Держгеокадастру у Х/о надійшла заява про застосування строку позовної давності.

06.01.2022 від ГУ Держгеокадастру у Х/о надійшов відзив на позовну заяву.

12.01.2022 від прокурора надійшли письмові пояснення по справі (Вхідний № 597/22).

12.01.2022 від прокурора надійшли письмові пояснення по справі (Вхідний № 598/22).

26.01.2022 від прокурора надійшла відповідь на відзив.

29.11.2022 від відповідача (ФГ "Подолянка") надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи угод від 10.02.2022 про дострокове розірвання договорів суборенди.

20.12.2022 від відповідача (ФГ "Подолянка") надійшла заява про застосування строку позовної давності.

Прокурор Харківської обласної прокуратури в судовому засіданні 01.06.2023 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник позивача в судове засідання 01.06.2023 не з`явився.

Представник відповідача (ГУ Держгеокадастру) в судове засідання 01.06.2023 не з`явився.

Представник відповідач (ФГ "Гаврилівське") в судове засідання 01.06.2023 не з`явився.

Представник відповідача (ФГ "Подолянка") в судове засідання 01.06.2023 не з`явився.

Представник відповідача (Селіхов С.О.) в судове засідання 01.06.2023 не з`явився.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Барвінківським відділом Ізюмської окружної прокуратури в ході вивчення стану законності відведення земельних ділянок для ведення фермерських господарств встановлено, що 22.04.2014 громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області із клопотаннями про надання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства загальною площею 366,3981 га із кадастровими номерами 6320481500:03:000:0931, 6320481500:03:000:0932, 6320481500:03:000:0933, 6320481500:03:000:0934, 6320481500:03:000:0935, 6320481500:03:000:0936, 6320481500:03:000:0937, 6320481500:03:000:0938 та 6320481500:03:000:0939, що розташовані за межами населених пунктів на території Гаврилівської сільської ради Барвінківського району Харківської області (на теперішній час Барвінківська міська територіальна громада Ізюмського району Харківської області). До вказаних клопотань додано копії документів, що підтверджують отримання необхідної сільськогосподарської кваліфікації та графічні матеріали.

Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № 241-СГ від 28.04.2014 "Про передачу в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 надано в оренду на 49 років земельні ділянки для ведення фермерського господарства, що розташовані за межами населених пунктів на території Гаврилівської сільської ради Барвінківського району Харківської області, загальною площею 366,3981 га (із кадастровими номерами 6320481500:03:000:0931 площею 52,9 га, 6320481500:03:000:0932 площею 45,3415 га, 6320481500:03:000:0933 площею 60,6566 га, 6320481500:03:000:0934 площею 34,8 га, 6320481500:03:000:0935 площею 19,9 га, 6320481500:03:000:0936 площею 28,6 га, 6320481500:03:000:0937 площею 45,5 га, 6320481500:03:000:0938 площею 27,5 га та 6320481500:03:000:0939 площею 51,2 га).

Пунктом 3.3. наказу встановлено, земельні ділянки використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням вимог статей 96, 103 Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство" та інших нормативно-правових актів.

У подальшому 06.05.2014 на підставі зазначеного наказу між Управлінням Держземагентства у Харківській області та громадянином ОСОБА_1 укладено договори оренди зазначених земельних ділянок, строком на 49 років. Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок загалом становить 7508965,4 грн орендна плата встановлена в розмірі 4% від нормативно-грошової оцінки, яка вноситься рівними частками щомісячно.

Вказані договори оренди зареєстрокані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №№ 5928381 від 03.09.2014, 5899156 від 02.06.2014, 5926024 від 03.06.2014, 5925553 від 03.06.2014, 5935398 від 04.06.2014, 5937707 від 04.06.2014, 5905201 від 02.06.2014, 5936477 від 04.06.2014 та 5888766 від 02.06.2014.

26.06.14 ОСОБА_1 створено ФГ "Гаврилівське" (код ЄДРПОУ 39273462).

В подальшому ОСОБА_1 з ФГ "Подолянка" 01.07.2014 укладено договори суборенди земельних ділянок з кадастровими номерами 6320481500:03:000:0931 площею 52,9 га, 6320481500:03:000:0932 площею 45,3415 га, 6320481500:03:000:0933 площею 60,6566 га, 6320481500:03:000:0934 площею 34,8 га, 6320481500:03:000:0935 площею 19,9 га, 6320481500:03:000:0936 площею 28,6 га, 6320481500:03:000:0937 площею 45,5 га, 6320481500:03:000:0938 площею 27,5 га та 6320481500:03:000:0939 площею 51,2 га, що розташовані за межами населених пунктів на території колишньої Гаврилівської сільської ради Барвінківського району Харківської області.

Договори суборенди зареєстровано за №№ 6262503 від 03.07.2014, 6294881 від 08.07.2014, 6293836 від 08.07.2014,6277860 від 07.07.2014, 6315833 від 09.07.2014, 6304829 від 09.07.2014,6305178 від 09.07.2014, 6260307 від та 6276694 від 07.07.2014 зі строком дії 48 років.

За твердженнями прокурора, вказаний акт органу виконавчої влади прийнятий, а договори оренди та суборенди укладені з порушенням вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим підлягають скасуванню та визнанню недійсними.

У позові прокурор стверджує, що у ході вивчення встановлено, що при зверненні ОСОБА_1 із заявою про надання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства не підтверджено наявності в нього необхідної сільськогосподарської техніки для обробітку такої площі землі та вказує, що відсутність зареєстрованої за громадянином ОСОБА_1 власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 23.03.2018 № 7.0/3471.

Окрім цього, за твердженнями прокурора, в заявах про надання в оренду земельних ділянок всупереч вимог ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" ОСОБА_1 не обґрунтовано необхідності одержання землі такої площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказано перспектив діяльності фермерського господарства, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників та оренди сільськогосподарської техніки.

Також, як вказує прокурор, ОСОБА_1 не зазначено дані щодо членів сім`ї, з числа яких останній начебто планував в подальшому створити фермерське господарство, та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Прокурор стверджує, що Головним управлінням Держземагенства в Харківській області під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих робітників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав громадянин ОСОБА_1 потенційних контрагентів, ресурси яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

В позовній заяві прокурор зазначає, що заяви ОСОБА_1 розглядалися по суті впродовж декількох днів, що свідчить про формальний підхід органу державної влади, що і призвело до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання орендарем у користування земель державної власності без проведення земельних торгів.

Отже, на переконання прокурора, Головне управління Держземагенства в Харківській області не пересвідчилося в дійсності волевиявлення громадянина ОСОБА_1 на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, не перевірено, чи матиме можливість фермерське господарство, створене заявником, обробляти орендовані землі, чи буде досягнула законна мета оренди земельних ділянок, тобто чи насправді виникли та існують законні сподівання на здійснення майнового права - оренду землі, чи є такі сподівання практичними в своїй реалізації.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань громадянин ОСОБА_1 являється засновником фермерського господарства "Гаврилівське" (код ЄДРПОУ 39273462); вказана юридична особа зареєстрована 26.06.2014.

Юридична адреса ФГ "Гаврилівське": 64701, Харківська обл., Барвінківський район, м. Барвінкове, вул. Скрипника, 6А. За вказаною адресою зареєстрований і суборендар - ФГ "Подолянка", якому ОСОБА_1 через чотири дні після створення та державної реєстрації власного господарства передав спірні земельні ділянки в суборенду.

До того ж, прокурор зазначив, що засновником та керівником ФГ "Подолянка" с Купріянов Олександр Прокопович, який є засновником, керівником та підписантом ще декількох сільськогосподарських підприємств, які зареєстровані за вказаною вище адресою (ФГ "АГРОМЛИН" (код ЄДРПОУ 37596609), ФГ "ВІДРОДЖЕННЯ АГРО" (код ЄДРПОУ 38248757), ТОВ АФ "БАРВІНОК" (код ЄДРПОУ 35598274)).

Відтак, прокурор стверджує, що наведені обставини також підтверджують відсутність намірів у ОСОБА_1 особисто займатися фермерським господарством на орендованих земельних ділянках.

Також, прокурор зазначає, що ОСОБА_1 , в порушення положень Закону України "Про фермерське господарство" в частині особистої участі засновників фермерського господарства (голови) та членів у веденні фермерського господарства, через два місяці після укладення та реєстрації догорів оренди спірних земельних ділянок із ГУ Держземагенства у Харківській області передав осанні в суборенду ФГ "Подолянка".

При цьому, як вказує прокурор, дії з передачі земельних ділянок в суборенду були здійснені ним як фізичною особою, що є порушенням вимог ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки лише фермерське господарство, як юридична особа, може передавати земельні ділянки в суборенду.

Як вказує прокурор в позовній заяві, оспорюванні земельні ділянки не межують між собою та не мають необхідної сукупності ознак для визнання їх єдиним масивом. Після отримання земель ані ОСОБА_1 , ані ФГ "Гаврилівське" фактично жодну господарську діяльність не здійснювали.

Також вивченням установчих документів ФГ "Гаврилівське" прокурором встановлено, що до статуту та до рішення засновників про створення ФГ інформація про земельні ділянки, отримані з метою ведення фермерського господарства, не внесені.

Про формальне створення ФГ "Гаврилівське", як стверджує прокурор, свідчить також зміст рішення засновників від 23.06.2014. Так, згідно п.4 вказаного рішення обов`язки голови фермерського господарства "Відродження Агро" прийнято на себе Селіховим С.О. Згідно відомостей ЄДРПОУ засновником, керівником та підписантом ФГ "Відродження Агро" є ОСОБА_2 , який є одночасно засновником, керівником та підписантом ФГ "Подолянка" (суборендар оспорюваних земельних ділянок).

Таким чином, прокурор вказує, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на отримання земельних ділянок загальною площею 366,3981 га за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст. ст. 124, 134 ЗК України, для розширення "земельного банку" ФГ "Подолянка".

Вказані порушення, на переконання прокурора, призвели до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання орендарем у користування земель державної власності без проведення земельних торгів та всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство".

У зв`язку з вищевикладеним, Головне управління Держземагентства у Харківській області без проведення належної перевірки, всупереч вимог ст. ст. 116, 118,122-124, 134 Земельного кодексу України та ст. ст. 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на той час) прийняло наказ № 241-СГ від 28.04.2014, яким незаконно надала ОСОБА_1 у користування (оренду), а в подальшому - ФГ "Подолянка" в суборенду, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 366,3981 га, без проведення земельних торгів (аукціону), що і стало підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Також, прокурор вказує, що з огляду на те, що про вказані правопорушення йому стало відомо у грудні 2017 року, після опрацювання листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 08.12.2017 № 10- 20-14-16689/0/19-17, а позивачу - Барвінківській міській раді про факти порушення державних інтересів стало відомо з листа Ізюмської окружної прокуратури № 58/2-3214вих-21 від 23.07.2021 то строки позовної давності пропущено з поважних причин та просить суд визнати поважними причини його пропуску та поновити строк позовної давності.

У відзиві на позовну заяву ФГ "Гаврилівське" повністю заперечує проти позовних вимоги та зазначає наступне.

Щодо відсутності у власності та користуванні відповідача (ФГ "Гаврилівське") належної сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок, що може свідчити про відсутність можливості ведення фермерського господарства, то за твердженнями відповідача (ФГ "Гаврилівське") такі доводи позивача грунтуються на припущеннях, адже відсутність у власності сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок не позбавляє можливості їх використання на інших передбачених законом підставах. Спірні земельні ділянки обробляються та використовуються за цільовим призначенням, сплачується відповідна орендна плата та податки.

За твердженнями відповідача (ФГ "Гаврилівське"), прокурором не надано до позову доказів невиконання відповідачем вимог ст.15 Законну Про фермерські господарства щодо нецільового використання земельної ділянки або несплати орендної плати.

Відповідач (ФГ "Гаврилівське") вказує на помилковість тверджень прокурора про те, що оспорюванні земельні ділянки не межують між собою та не мають необхідної сукупності ознак для визнання їх єдиним масивом.

Також, відповідач (ФГ "Гаврилівське") у відзиві зазначає про невідповідність дійсності посилань прокурора на те, що відповідач не мав намірів займатися фермерським господарством особисто, а, також, припущення відповідача на відсутність даних на членів сім`ї суперечить діючому на той час закону.

Крім того, відповідач (ФГ "Гаврилівське") просить суд відмовити прокурору в задоволенні позовних вимог, з підстав спливу строку позовної давності.

У відзиві на позовну заяву відповідач ( ОСОБА_1 ) повністю заперечує проти позовних вимоги та зазначає наступне.

Щодо відсутності у власності та користуванні відповідача (ФГ "Гаврилівське") належної сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок, що може свідчити про відсутність можливості ведення фермерського господарства, то за твердженнями відповідача ( ОСОБА_1 ) такі доводи позивача гуртуються на припущеннях, адже відсутність у власності сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок не позбавляє можливості їх використання на інших передбачених законом підставах. Спірні земельні ділянки обробляються та використовуються за цільовим призначенням, сплачується відповідна орендна плата та податки.

Також, за твердженнями відповідача ( ОСОБА_1 ), прокурором не надано до позову доказів невиконання відповідачем вимог ст.15 Законну Про фермерські господарства щодо нецільового використання земельної ділянки або несплати орендної плати.

Відповідач ( ОСОБА_1 ) вказує на помилковість тверджень прокурора про те, що оспорюванні земельні ділянки не межують між собою та не мають необхідної сукупності ознак для визнання їх єдиним масивом.

Крім того, відповідач ( ОСОБА_1 ) у відзиві зазначає про невідповідність дійсності посилань прокурора на те, що відповідач не мав намірів займатися фермерським господарством особисто, а, також, припущення відповідача на відсутність даних на членів сім`ї суперечить діючому на той час закону.

Разом з тим, відповідач ( ОСОБА_1 ) просить суд відмовити прокурору в задоволенні позовних вимог посилаючись на сплив строку позовної давності.

У відзиві на позовну заяву відповідач (ФГ "Подолянка") повністю заперечує проти позовних вимоги та зазначає наступне.

Щодо відсутності у власності та користуванні відповідача (ФГ "Гаврилівське") належної сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок, що може свідчити про відсутність можливості ведення фермерського господарства, то за твердженнями відповідача (ФГ "Подолянка") такі доводи позивача гуртуються на припущеннях, адже відсутність у власності сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок не позбавляє можливості їх використання на інших передбачених законом підставах. Спірні земельні ділянки обробляються та використовуються за цільовим призначенням, сплачується відповідна орендна плата та податки.

На думку відповідача (ФГ "Подолянка"), прокурором не надано до позову доказів невиконання відповідачем вимог ст.15 Законну Про фермерські господарства щодо нецільового використання земельної ділянки або несплати орендної плати.

Відповідач (ФГ "Подолянка") вказує на помилковість тверджень прокурора про те, що оспорюванні земельні ділянки не межують між собою та не мають необхідної сукупності ознак для визнання їх єдиним масивом.

Також, відповідач (ФГ "Подолянка") у відзиві зазначає про невідповідність дійсності посилань прокурора, зокрема, на те, що відповідач не мав намірів займатися фермерським господарством особисто, а, також, припущення відповідача на відсутність даних на членів сім`ї суперечить діючому на той час закону.

Щодо вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 241-СГ від 28.04.2014 "Про передачу в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 , то відповідач (ФГ "Подолянка") вказує про те, що даний наказ вичерпав свою дію фактом його виконання.

В своєму відзиві відповідач (ФГ "Подолянка") вказує, що на час укладення ОСОБА_1 договорів оренди земельних ділянок 06.05.2014 підстави недійсності оспорюваних правочинів відсутні; подальше оспорення укладених договорів суборенди від 01.07.2014 не спричиняє недійсність чи незаконність наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 241-СГ від 28.04.2014 та недійсність оспорюваних договорів оренди.

Крім того, відповідач (ФГ "Подолянка") просить відмовити прокурору в задоволенні позовних вимог також і з підстав спливу строку позовної давності.

Головне управління Держгеокадастру у відзиві на позовну заяву вказує, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, поверхнево зазначаючи про необхідність охорони землі, не вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави або ж в чому саме полягає інтерес держави в "охороні землі, як національного багатства".

В даному випадку, за твердженнями відповідача (ГУ Держгеокадастру), прокурором не доведено в чому саме вбачаються порушення інтересів держави оспорюваними наказами Головного управління, не подано належних та допустимих доказів, які б своїй сукупності давали б підстави вважати, що наявне порушення інтересів держави або є реальна загроза такого порушення, що Головним управлінням було порушено вимоги чинного законодавства при передачі спірних земельних ділянок в користування на умовах оренди ОСОБА_1 .

Окрім зазначеного, як вказує відповідач (ГУ Держгеокадастру) прокурором не доведено, що оспорюваний наказ та правочин суперечать вимогам актів цивільного законодавства, прийняті Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області з порушенням компетенції та поза межами повноважень.

У відзиві відповідач (ГУ Держгеокадастру) вказує, що відсутність у власності особи сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок не позбавляє можливості її використання на інших, передбачених законом, підставах. Доказів нецільового використання спірної земельної ділянки або несплати орендної плати за її використання прокурором до позову не надано.

Відповідач зазначив, що при зверненні до Головного управління гр. ОСОБА_1 , серед іншого, були надані документи, які підтверджують наявність у нього освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, а саме диплом агронома Харківського сільськогосподарського інституту ім. В.В. Докучаєва.

Також, відповідач зазначає, що на виконання ст. 8 ЗУ "Про фермерське господарство" гр. ОСОБА_1 26.06.2014 року, тобто після укладення договорів оренди земельних ділянок, було створено та зареєстровано Фермерське господарство "Гаврилівське".

Крім цього, Головне управління Держгеокадастру зауважило, що наказ Головного управління № 241-СГ від 28.04.2014, яким надано земельні ділянки в оренду є актом індивідуальної дії стосовно конкретної особи та вичерпує свою дію у зв`язку із його виконанням.

На підставі вищевикладеного, Головне управління Держгеокадастру вважає, що наказ Головного управління № 241-СГ від 28.04.2014 прийнятий Головним управлінням відповідно до вимог діючого на той час земельного законодавства, а саме відповідно до положень Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство", у межах наданої компетенції та у спосіб, встановлений законом, а тому підстав для визнання його незаконним та скасування немає.

Як вказує відповідач (ГУ Держгеокадастр), договори оренди землі від 06.04.2014 року, укладені компетентним органом в межах наданих йому законодавством повноважень, у спосіб та з дотриманням вимог, передбачених чинним законодавством; укладення договорів суборенди від 01.07.2017 року не суперечить приписам ЗУ "Про оренду землі" та умовам договорів оренди від 06.05.2014 року, що свідчить про відсутність підстав для визнання їх недійсними.

Таким чином, за твердженнями відповідача (ГУ Держгеокадастру) враховуючи те, що позовні вимоги прокурора щодо порушення Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області при прийнятті оспорюваного наказу вимог Закону України "Про фермерське господарство" та Земельного Кодексу України є недоведеними та необґрунтованими, а строк позовної давності пропущений, та підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

У відповіді на відзив (ФГ "Гаврилівське") прокурор підтримав викладене в позовній заяві та вказує, що Головне управління Держземагентства у Харківській області без проведення належної перевірки, всупереч вимог ст. ст. 116, 118,122-124, 134 Земельного кодексу України та ст. ст. 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на той час) прийняло наказ № 241-СГ від 28.04.2014, яким незаконно надала ОСОБА_1 у користування (оренду), а в подальшому - ФГ "Подолянка" в суборенду, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 366,3981 га, без проведення земельних торгів (аукціону).

Також, прокурор вказує, що з огляду на те, що про вказані правопорушення йому стало відомо у грудні 2017 року, після опрацювання листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 08.12.2017 № 10-20-14-16689/0/19-17, а позивачу - Барвінківській міській раді про факти порушення державних інтересів стало відомо з листа Ізюмської окружної прокуратури № 58/2-3214вих-21 від 23.07.2021 то строки позовної давності пропущено з поважних причин та просить суд визнати поважними причини його пропуску та поновити.

В своїх письмових запереченнях відповідач (ФГ "Гаврилівське") стверджує, що прокурором не обґрунтовано поважність пропуску строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом у зв`язку з чим просить суд відмовити прокурору в його задоволенні.

В поясненнях прокурора на заперечення відповідачів (ФГ "Гаврилівське" та ОСОБА_1 ) вказує про те, що органам прокуратури про факти порушення земельного законодавства стало відомо у грудні 2017 року, після опрацювання листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 08.12.2017 № 10-20-14-16689/0/19-17, а позивачу - Барвінківській міській раді про факти порушення державних інтересів стало відомо з листа Ізюмської окружної прокуратури № 58/2-3214вих-21 від 23.07.2021.

Прокуратура вказує, що у випадку, якщо прокурором пред`явлено позов в інтересах держави у зв`язку із вчиненням порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, момент початку перебігу строку позовної давності повинен відліковуватися з моменту коли про порушення прав або про особу, яка їх порушила дізнався або мав можливість дізнатися відповідний орган державної влади. Разом з тим, прокурор має право, враховуючи конкретні обставини справи, у тому числі вчинення порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, просити суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними. Звернення прокурора із позовом до суду через 6-7 років після прийняття оскаржуваних наказів, враховуючи наявність активних дій покликаних на захист інтересів держави через подання позову, зумовлено дійсно поважними причинами, що в свою чергу не призводить до порушення принципу правової визначеності та основних цілей інституту позовної давності, а тому строку позовної давності пропущено з поважних причин, та підлягає поновленню.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані позивачем та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави суд зазначає наступне.

Так, згідно частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08 квітня 1999 року під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).

У Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі № 910/7813/18.

З матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 116, 123-126, 134, 137 Земельного кодексу України, статей 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України і статей 23, 24, 53 Закону України "Про прокуратуру" та аргументовані недотриманням Головним управління Держгеокадастру у Харківській області вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).

Звернення прокурора з даним позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

Суд також враховує, що дотримання належного економічного регулювання земельних відносин, забезпечення надходження платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх правильного правового (в тому числі договірного) врегулювання, безпосередньо належить до інтересів держави.

На підставі вищенаведеного та наявних в матеріалах справи доказів суд вважає обґрунтованим висновок про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області № 241-СГ від 28.04.2014 "Про передачу в оренду земельних ділянок" Селіхову С.О., суд зазначає наступне.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Так, відповідно до положень статей 22, 31, 93, 124 Земельного Кодексу України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 Земельного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами другою та третьою статті 134 Земельного Кодексу України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 123 Земельного Кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного Кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 Земельного Кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного Кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу. Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельних ділянок) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним нормативно - правовим актом - Законом України "Про фермерське господарство".

Так, згідно з абзацами 1 та 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельних ділянок), для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідно до статті 8 зазначеного Закону після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельних ділянок) заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону умов і обставин.

В свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 525/1225/15-ц від 24.04.2019р. Закон України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 з відповідною заявою про виділення земельних ділянок) передбачав, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому, норми даного Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про фермерське господарство", без проведення земельних торгів, діючим законодавством України, як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена.

Таким чином, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.

Вищенаведений висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.10.2019р. у справі № 365/65/16-ц та Верховним Судом у постановах від 14.11.2018р. у справі № 314/3881/15-ц, від 23.05.2018р. у справі № 389/29/17-ц, від 20.06.2018р. у справі № 378/766/15-ц та від 22.05.2019р. у справі № 366/2648/16-ц. Суд також враховує, що відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019р. у справі №525/1225/15-ц, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що при зверненні ОСОБА_1 із заявою про надання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства не підтверджено наявності в нього необхідної сільськогосподарської техніки для обробітку такої площі землі та вказує, що відсутність зареєстрованої за громадянином ОСОБА_1 власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 23.03.2018 № 7.0/3471.

Окрім цього, в заявах про надання в оренду земельних ділянок всупереч вимог ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" ОСОБА_1 не обґрунтовано необхідності одержання землі такої площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказано перспектив діяльності фермерського господарства, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників та оренди сільськогосподарської техніки.

Також, ОСОБА_1 не зазначено дані щодо членів сім`ї, з числа яких останній начебто планував в подальшому створити фермерське господарство, та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Також, суд погоджується з твердженнями прокурора про те, що Головним управлінням Держземагенства в Харківській області під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих робітників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав громадянин ОСОБА_1 потенційних контрагентів, ресурси, які він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.

В позовній заяві прокурор зазначає, що заяви ОСОБА_1 розглядалися по суті впродовж декількох днів, що свідчить про формальний підхід органу державної влади, що і призвело до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання орендарем у користування земель державної власності без проведення земельних торгів.

Відтак, суд доходить висновку про те, що Головне управління Держземагенства в Харківській області не пересвідчилося в дійсності волевиявлення громадянина ОСОБА_1 на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, не перевірено, чи матиме можливість фермерське господарство, створене заявником, обробляти орендовані землі, чи буде досягнула законна мета оренди земельних ділянок, тобто чи насправді виникли та існують законні сподівання на здійснення майнового права - оренду землі, чи є такі сподівання практичними в своїй реалізації.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань громадянин ОСОБА_1 являється засновником фермерського господарства "Гаврилівське" (код ЄДРПОУ 39273462); вказана юридична особа зареєстрована 26.06.2014.

Юридична адреса ФГ "Гаврилівське": 64701, Харківська обл., Барвінківський район, м. Барвінкове, вул. Скрипника, 6А. За вказаною адресою зареєстрований і суборендар - ФГ "Подолянка", якому ОСОБА_1 через чотири дні після створення та державної реєстрації власного господарства передав спірні земельні ділянки в суборенду.

До того ж, засновником та керівником ФГ "Подолянка" є ОСОБА_2 , який є засновником, керівником та підписантом ще декількох сільськогосподарських підприємств, які зареєстровані за вказаною вище адресою ФГ "АГРОМЛИН" (код ЄДРПОУ 37596609), ФГ "ВІДРОДЖЕННЯ АГРО" (код ЄДРПОУ 38248757), ТОВ АФ "БАРВІНОК" (код ЄДРПОУ 35598274)).

Отже, наведені обставини також підтверджують відсутність намірів у ОСОБА_1 особисто займатися фермерським господарством на орендованих земельних ділянках.

Слід зазначити, що ОСОБА_1 , в порушення положень Закону України "Про фермерське господарство" в частині особистої участі засновників фермерського господарства (голови) та членів у веденні фермерського господарства, через два місяці після укладення та реєстрації догорів оренди спірних земельних ділянок із ГУ Держземагенства у Харківській області передав останні в суборенду ФГ "Подолянка".

При цьому, дії з передачі земельних ділянок в суборенду були здійснені ним як фізичною особою, що є порушенням вимог ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки лише фермерське господарство, як юридична особа, може передавати земельні ділянки в суборенду.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюванні земельні ділянки не межують між собою та не мають необхідної сукупності ознак для визнання їх єдиним масивом.

Після отримання земель ані ОСОБА_1 , ані ФГ "Гаврилівське" господарську діяльність не здійснювали.

Також, з установчих документів ФГ "Гаврилівське" вбачається, що до статуту та до рішення засновників про створення ФГ, інформація про земельні ділянки, отримані з метою ведення фермерського господарства, не внесена.

Про формальне створення ФГ "Гаврилівське", свідчить також зміст рішення засновників від 23.06.2014. Так, згідно п.4 вказаного рішення обов`язки голови фермерського господарства "Відродження Агро" прийнято на себе ОСОБА_1 . Згідно відомостей ЄДРПОУ засновником, керівником та підписантом ФГ "Відродження Агро" є ОСОБА_2 , який є одночасно засновником, керівником та підписантом ФГ "Подолянка" (суборендар оспорюваних земельних ділянок).

Відтак, дії ОСОБА_1 були спрямовані на отримання земельних ділянок загальною площею 366,3981 га за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст. ст. 124, 134 ЗК України, для розширення "земельного банку" ФГ "Подолянка".

Вказані порушення призвели до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання орендарем у користування земель державної власності без проведення земельних торгів та всупереч цілей, визначених Законом України "Про фермерське господарство".

У зв`язку з вищевикладеним, Головне управління Держземагентства у Харківській області без проведення належної перевірки, всупереч вимог ст. ст. 116, 118,122-124, 134 Земельного кодексу України та ст. ст. 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на той час) прийняло наказ № 241-СГ від 28.04.2014, яким незаконно надало ОСОБА_1 у користування (оренду), а в подальшому - ФГ "Подолянка" в суборенду, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 366,3981 га, без проведення земельних торгів (аукціону).

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019р. у справі №525/1225/15-ц, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У даній справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).

Такий висновок зроблено в Постанові Великої Палати Верховного суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначила, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Так, у відповідності до правового висновку сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, у пунктах 47 52 якої зазначено таке:

"Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Уманської міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Родниківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення Уманської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав".

Зважаючи на те, що наразі виданий Управлінням наказ № 241-СГ від 28.04.2014 вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання внаслідок укладення між ОСОБА_1 і ГУ Держгеокадастру у Харківської області оспорюваних договорів оренди, суд доходить висновку про те, що вимога прокурора про визнання незаконним оспорюваного наказу не підлягає задоволенню з тих підстав, що така вимога не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження нею зазначеним майном, а отже, не є ефективним способом захисту прав держави.

Аналогічний висновок зроблений Касаційним господарським судом в постанові від 14.03.2023 по справі №922/1796/21.

Правовий висновок Верховного Суду щодо неефективності такого способу захисту прав власника, як визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, який вже реалізований та вичерпав свою дію фактом виконання викладений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.

Також, суд враховує викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19 правові висновки про те, що договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору оренди. Цей момент не пов`язується з моментом видання наказу про передання в оренду земельної ділянки. Отже, такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №№ 5928381 від 03.09.2014, 5899156 від 02.06.2014, 5926024 від 03.06.2014, 5925553 від 03.06.2014, 5935398 від 04.06.2014, 5937707 від 04.06.2014, 5905201 від 02.06.2014, 5936477 від 04.06.2014 та 5888766 від 02.06.2014 укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів це визнання правочину недійсним та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Правовою підставою для виникнення права оренди у ОСОБА_1 на земельні ділянки загальною площею 366,3981 га (із кадастровими номерами 6320481500:03:000:0931 площею 52,9 га, 6320481500:03:000:0932 площею 45,3415 га, 6320481500:03:000:0933 площею 60,6566 га, 6320481500:03:000:0934 площею 34,8 га, 6320481500:03:000:0935 площею 19,9 га, 6320481500:03:000:0936 площею 28,6 га, 6320481500:03:000:0937 площею 45,5 га, 6320481500:03:000:0938 площею 27,5 га та 6320481500:03:000:0939 площею 51,2 га) є Наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 241-СГ від 28.04.2014 "Про передачу в оренду земельних ділянок" Селіхову С.О.

З урахуванням того, що договори оренди землі за №№ 5928381 від 03.09.2014, 5899156 від 02.06.2014, 5926024 від 03.06.2014, 5925553 від 03.06.2014, 5935398 від 04.06.2014, 5937707 від 04.06.2014, 5905201 від 02.06.2014, 5936477 від 04.06.2014 та 5888766 від 02.06.2014 є похідними від вимоги визнати незаконним наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 241-СГ від 28.04.2014, останні підлягають визнанню судом недійсними з моменту їх вчинення, оскільки наказ прийнято з порушення вимог статей 7 та 8 Закону України "Про фермерське господарство", статті 123, частини 2 статті 124, статті 134 Земельного кодексу України.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсними Договорів суборенди, суд зазначає, що в процесі розгляду справи дані договори було сторонами розірвано, а саме як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2023 сторонами укладеного договори про дострокове розірвання спірних Договорів суборенди.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Отже, провадження у даній справі в частині вимоги прокурора про визнання недійсними Договорів суборенди підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов`язання Фермерське господарство Гаврилівське в особі голови Селіхова С.О та Фермерське господарство "Подолянка" повернути до комунальної власності Барвінківської міської ради Харківської області земельні ділянки загальною площею 366,3981 га (із кадастровими номерами 6320481500:03:000:0931 площею 52,9 га, 6320481500:03:000:0932 площею 45,3415 га, 6320481500:03:000:0933 площею 60,6566 га, 6320481500:03:000:0934 площею 34,8 га, 6320481500:03:000:0935 площею 19,9 га, 6320481500:03:000:0936 площею 28,6 га, 6320481500:03:000:0937 площею 45,5 га, 6320481500:03:000:0938 площею 27,5 га та 6320481500:03:000:0939 площею 51,2 га), суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Оскільки матеріалами справи підтверджено незаконність перебування у користуванні фермерського господарства "Гаврилівське" земельних ділянок загальною площею 366,3981 га (із кадастровими номерами 6320481500:03:000:0931 площею 52,9 га, 6320481500:03:000:0932 площею 45,3415 га, 6320481500:03:000:0933 площею 60,6566 га, 6320481500:03:000:0934 площею 34,8 га, 6320481500:03:000:0935 площею 19,9 га, 6320481500:03:000:0936 площею 28,6 га, 6320481500:03:000:0937 площею 45,5 га, 6320481500:03:000:0938 площею 27,5 га та 6320481500:03:000:0939 площею 51,2 га), вимога прокурора про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки є також обґрунтованою.

В частині вимоги прокурора про зобов`язання ФГ "Подолянка" повернути до комунальної власності Барвінківської міської ради Харківської області спірні земельні ділянки, суд відмовляє в цій частині, оскільки спірні договори суборенди були достроково розірвані.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачами було подано до господарського суду Харківської області заяви про застосування позовної давності, в яких вони просять суд відмовити в задоволенні позову прокурора у зв`язку з пропуском позовної давності .

В обґрунтування наявності підстав для застосування строків позовної давності відповідачі посилаються на те, що починаючи з квітня 2014 року прокурор, з урахуванням наданих законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про спірний наказ, у межах встановленого законом строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018р. у справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018р. у справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, на час видачі спірного наказу) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, Міністерствами та іншими Центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (частина 1 статті 6 Закону України "Про прокуратуру").

В свою чергу, відповідно частини 3 статті 9 Закону України "Про прокуратуру", прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися статтею 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Суд зазначає, що стаття 20 Закону України "Про прокуратуру" в редакції Закону до 14.10.2014р. була скасована та викладена в новій редакції лише 15.07.2015р., отже, на момент прийняття спірного наказу були чинними положення статті 20 Закону України "Про прокуратуру" в редакції Закону до 14.10.2014р., які надавали право прокурору витребувати від органів державної влади рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.

Отже, починаючи з 2014 року органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до статті 121 Конституції України та статті 20 Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про відповідні порушення, у межах встановленого законом строку позовної давності.

Жодних доводів щодо неможливості довідатися про вказане порушення прокурором не наведено.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про те, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.

Отже, у органів прокуратури, починаючи з 2014 року були всі правові підстави і можливості з`ясувати обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.

Оскільки, спірний наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області було видано 28 квітня 2014 року, а з позовом до Барвінківського районного суду Харківської області прокурор звернувся 18.04.2018, останнім пропущено строк позовної давності для звернення до суду.

Згідно частин 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до господарського суду Харківської області Керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області (м. Ізюм) надав заяву про поновлення пропущеного строку для звернення до суду.

При цьому, суд не вбачає законних підстав для відновлення пропущеного строку позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності. При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин (такий висновок сформульовано в пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.

Прокурор в обґрунтування причин пропуску строку позовної давності посилався на те, що про вказані правопорушення йому стало відомо у грудні 2017 року, після опрацювання листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 08.12.2017 № 10-20-14-16689/0/19-17, а позивачу - Барвінківській міській раді про факти порушення державних інтересів стало відомо з листа Ізюмської окружної прокуратури № 58/2-3214вих-21 від 23.07.2021.

Отже, за твердженням прокурора, строк позовної давності органами прокуратури пропущено з поважних причин, а тому останній підлягає поновленню.

В пунктах 2.1., 2.2, та 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року № 10 господарським судам роз`яснено, що частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Оскільки з боку прокуратури не зазначено жодних причин неможливості проведення перевірки законності передання у користуванні Фермерського господарства "Гаврилівське" спірних земельних ділянок починаючи з квітня 2014 року, суд не вважає зазначені прокурором у заяві підстави пропуску строку на звернення до суду поважними.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Враховуючи факт обізнаності органів прокуратури про наявність оскаржуваного наказу починаючи з 28 квітня 2014 року, та його звернення до суду з відповідним позовом після спливу позовної давності та без наведення поважних причин пропущення позовної давності, суд доходить висновку про часткове задоволення заяв відповідачів про застосування до вимог прокурора строку позовної давності, а саме в частині визнання недійсними спірних договорів оренди та повернення земельних ділянок.

В частині заяв відповідачів про застосування строку позовної давності до позовної вимоги про визнання незаконним та скасування Наказу № 241-СГ від 28.04.2014 слід відмовити, оскільки в задоволенні даної вимоги прокурору відмовлено по суті спору.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати покладаються на прокурора пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 6, 9, 20, 23 Закону України "Про прокуратуру"; ст.ст. 22, 31, 93, 122, 123, 124, 134 Земельного Кодексу України; ст.ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельних ділянок); 15, 16, 203, 215, 216, 256, 257, 261, 267, 1212 Цивільного Кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву відповідача (ФГ "Гаврилівське") про застосування строку позовної давності - задовольнити частково.

Заяву відповідача (Селіхов С.О.) про застосування строку позовної давності - задовольнити частково.

Заяву відповідача (ФГ "Подолянка") про застосування строку позовної давності - задовольнити частково.

Заяву відповідача (ГУ Держгеокадастру) про застосування строку позовної давності - задовольнити частково.

Закрити провадження по справі в частині позовних вимог про визнання недійсними договорів суборенди від 01.07.2014 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "12" червня 2023 р.

СуддяЛ.В. Шарко