Постанова

від 06.06.2023 по справі 920/277/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 920/277/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б.- головуючої, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Денисюк І. Г.,

позивача - не з`явились,

відповідачів - 1 - ОСОБА_1 ,

- 2 - ОСОБА_2 ,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1 - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Суми-Агро"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 (судді: Тарасенко К. В.- головуючий, Разіна Т. І., Михальська Ю. Б.)

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.11.2022

(суддя - Стасюк С. В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Суми-Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Розсоші", Міністерства юстиції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - ОСОБА_3

про визнання незаконними та скасування рішень, припинення права оренди,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

1.1. У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Суми-Агро" (далі - ТОВ "Компанія "Суми-Агро", позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Розсоші" (далі - ТОВ "Розсоші", відповідач - 1), Міністерства юстиції України (далі - відповідач - 2, після зміни неналежного відповідача згідно з ухвали суду першої інстанції від 06.07.2022 (а.с. 156, т. 1) про визнання незаконними та скасування рішень індексний номер 8825868 від 23.02.2015 та індексний номер 8825685 від 23.02.2015, прийнятих Реєстраційною службою Великописарівського районного управління юстиції Сумської області про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,1393 га за кадастровим номером 5921281700:12:004:0048 та земельної ділянки площею 2,1393 га за кадастровим номером 5921281700:12:004:0049, на підставі договорів оренди землі, укладених між ТОВ "Розсоші" та ОСОБА_3 (спірні/оспорювані рішення).

Просив також припинити за ТОВ "Розсоші" право оренди земельних ділянок за кадастровим номером 5921281700:12:004:0048 площею 2,1393 га та кадастровим номером 5921281700:12:004:0049 площею 2,1393 га, розташованих на території Добрянської сільської ради Великописарівського районну Сумської області.

1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 23.02.2015 ТОВ "Розсоші" набуло право оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 5921281700:12:004:0048, 5921281700:12:004:0049 після прийняття державним реєстратором оскаржуваних рішень та під час дії договору оренди з ТОВ "Компанія "Суми-Агро", а одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну земельну ділянку суперечить чинному законодавству, засадам офіційного визнання і підтвердження державою факту виникнення права на нерухоме майно, порушує права та інтереси ТОВ "Компанія "Суми-Агро", за яким право оренди зареєстроване первинно та не припинялося.

1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 клопотання ТОВ "Розсоші" про закриття провадження у справі № 920/277/22 задоволено.

Провадження у справі № 920/277/22 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що як предмет спору у справі № 920/277/22, так і результат його вирішення безпосередньо стосується прав і обов`язків не тільки відповідача-1, а й фізичної особи - власника земельних ділянок (орендодавець), яка не має статусу підприємця; з огляду на характер спірних правовідносин та суб`єктний склад, дійшов висновку, що цей спір підлягає вирішенню в порядку цивільного, а не господарсько судочинства, як помилково вважає позивач.

1.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для розгляду цього спору господарським судом відповідно до вимог пункту 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

2. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

2.1. ТОВ "Компанія "Суми-Агро", не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2022, просить їх скасувати та направити справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

2.2. Підставою касаційного оскарження визначило неправильне застосування норм матеріального і процесуального права (серед іншого, статей 15, 236 Господарського процесуального кодексу України) без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.10.2019 у справі № 814/2030/17. Вважає, що суди дійшли помилкових висновків про наявність підстав для закриття провадження у цій справі. Посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

2.3. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство юстиції України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони є законними, обґрунтованими, прийнятими відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Компанія "Суми-Агро" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 у справі № 920/277/22.

31.05.2023 на запит Верховного Суду від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 920/277/22.

3.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та аргументи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

3.3. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин (аналогічний висновок міститься у пункті 5.10 постанови Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 920/336/22).

Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії").

Через визначення юрисдикційності спору забезпечується дотримання принципу правової визначеності, за яким необхідно не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами різних юрисдикцій. Тому потрібно визначати юрисдикційність відповідного спору так, щоб унеможливити повторне звернення особи до суду іншої юрисдикції після відповідного коригування позовних вимог та формування іншого складу учасників справи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Звертаючись до суду з позовом, позивач самостійно визначає склад сторін справи, вказуючи відповідачів у справі, визначає предмет та підстави позову. Однак правила розгляду юридичного конфлікту у суді необхідно встановлювати, виходячи з дійсного змісту спірних матеріальних правовідносин та складу сторін таких правовідносин, не обмежуючись сформованим позивачем складом сторін справи (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 920/40/19, у пункті 6.8 постанови Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, у пункті 23 постанови Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 920/225/22, у пункті 5.12 постанови від 24.05.2023 у справі № 920/336/22).

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 6); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13); інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункт 15).

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).

Водночас, за змістом частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на землю, реєстрації або обліку прав на землю, яка (права на яку) є предметом спору, сторонами яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства. Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких визначено в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є: - наявність у них спору про право цивільне та - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).

Разом із цим критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 920/343/22).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що позовні вимоги, спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права оренди земельної ділянки, яке підлягає державній реєстрації, є спором про право цивільне та має приватноправовий характер. Оскарження рішень про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею (цією особою) права на це майно. Отже, такий спір має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

У поданому до суду в порядку господарського судочинства позові у цій справі ТОВ "Компанія "Суми-Агро" просить припинити право оренди та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію цього права за ТОВ "Розсоші" щодо відповідних земельних ділянок.

Надавши оцінку предмету і підставам цього позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, встановив таке:

- на підставі договору оренди, укладеного між ОСОБА_3 як фізичною особою (власник земельної ділянки, орендодавець), який не має статусу підприємця, і ТОВ "Компанія "Суми-Агро", останнє отримало в оренду земельні ділянки;

- під час дії договору оренди, укладеного між ОСОБА_3 і ТОВ "Компанія "Суми-Агро", вказана фізична особа підписала з відповідачем -1 (ТОВ "Розсоші") договір про надання цих же земельних ділянок в оренду відповідачу -1;

- державним реєстратором за ТОВ "Розсоші" зареєстровано право користування вже орендованих позивачем земельних ділянок, тобто було допущено одночасне існування державної реєстрації декількох прав оренди на одні й ті ж самі земельні ділянки, чим порушено права позивача на орендовані земельні ділянки;

- позивач звернувся до суду за захистом свого права користування земельними ділянками, порушеного власником цих земельних ділянок (третя особа) та відповідачем-1 (ТОВ "Розсоші"), шляхом укладення ними договору про надання права користування земельними ділянками, які вже перебували у користуванні позивача.

Встановивши вищевикладене, а також те, що позивач оспорює рішення державного реєстратора, прийняте за наслідками укладення власником земельної ділянки договору оренди з ТОВ "Розсоші" та, що як предмет спору, так і результат його вирішення, безпосередньо стосується прав і обов`язків не тільки відповідача-1, а й фізичної особи - власника земельних ділянок, який немає статусу підприємця (тобто юридичний конфлікт виник у орендних правовідносинах, стороною яких є, зокрема, фізична особа-орендодавець, яка реалізувала своє право на земельну ділянку, розпорядившись нею), суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшли правильного висновку, що цей спір не підлягає розгляду у господарському суді відповідно до вимог пункту 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Не оспорювання позивачем дій третьої особи (власника земельних ділянок) не може бути підставою для розгляду цього спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків цієї фізичної особи і спір у позивача виник саме із власником земельних ділянок як орендодавцем (аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 657/33/19).

Інший підхід до визначення юрисдикції призводить до можливості ініціювати у межах єдиних спірних правовідносин справи, що будуть розглядатися судами різних юрисдикцій в залежності від сформованих позивачем вимог та складу відповідачів, що є недопустимим (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 920/343/22).

Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані у справі судові рішення прийняті відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України, адже їх висновки відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 920/225/22, від 10.05.2023 у справі № 920/8343/22, від 24.05.2023 у справі № 920/336/22, прийнятих у подібних правовідносинах.

Щодо посилань скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.10.2019 у справі № 814/2030/17, то необхідно зазначити таке.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Згідно з частини 2 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

У постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останній висновок Великої Палати Верховного Суду, яким у цьому випадку є висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19: "зазначені фізичні особи є власниками земельних ділянок та не мають статусу підприємців. Саме з цих підстав справа у цьому спорі не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до пунктів 6, 13 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, як про це помилково вказав суд апеляційної інстанції, та має розглядатись за правилами цивільного судочинства згідно зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України", якому відповідають оскаржувані у цій справі судові рішення.

Недоречними є аргументи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій статей 15, 236 Господарського процесуального кодексу України, адже оскаржувані судові рішення були прийняті відповідно до цих норм процесуального права, а доводи скаржника про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень.

Щодо посилання скаржника в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, то необхідно зазначити про відсутність підставі для викладення Верховним Судом такого висновку у цьому випадку, адже Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/7781/19 сформувала висновок щодо підвідомчості відповідного спору суду загальної юрисдикції і такі висновки є чіткими, однозначними і сприяють однаковому застосуванні норм права при розгляді відповідних спорів (вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 920/225/22).

4. Висновки Верховного Суду

4.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

4.2. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.3. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанції про необхідність розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства, а отже і наявності підстав для закриття провадження у справі, та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

4.4. За таких обставин, касаційну скаргу ТОВ "Компанія "Суми-Агро" необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 у справі № 920/277/22 - без змін.

Судові витрати

Судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Суми-Агро" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 у справі № 920/277/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак