Ухвала

від 12.06.2023 по справі 916/1627/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/1627/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства ?Українська залізниця? в особі регіональної філії ?Південна залізниця?

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2023

за позовом Акціонерного товариства ?Українська залізниця? в особі регіональної філії ?Південна залізниця?

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства ?Нібулон?

про: стягнення 57 586, 08 грн,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року до Господарського суду Одеської області звернулося Акціонерне товариство ?Українська залізниця? в особі регіональної філії Південна залізниця (далі - позивач, АТ ?Українська залізниця?, скаржник) з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства ?Нібулон? (далі - відповідач, ТОВ СП ?Нібулон?) заборгованості в розмірі 57 586, 08 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на нарахування збору за затримку вагонів для накопичення власних вагонів з причин, що залежать від вантажовідправника.

З урахуванням того, що дана справа за критерієм ціни позову (до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) відноситься до малозначних справ, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, Господарський суд Одеської області ухвалою від 25.07.2022 відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 позов задоволено у повному обсязі.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено факт затримки вантажу саме з вини відповідача, а відповідачем, у свою чергу, не доведено суду, що затримка вантажу сталася не з його вини.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постанова мотивована тим, що позовні вимоги АТ ?Українська залізниця? про стягнення з ТОВ СП ?Нібулон? коштів є необґрунтованими, оскільки підстави для нарахування збору за зберігання вантажу відсутні.

Суд апеляційної інстанції встановив, що Акти загальної форми ГУ-23 підписані невстановленими особами, оскільки не зазначені прізвища підписантів в графі "Підпис", а комерційний агент Лазарева Ю. С., яка зазначена у спірних Актах, за твердженням відповідача, не є співробітником ТОВ СП "НІБУЛОН".

Також судом зазначено, що Правовідносини з "накопичення маршрутного поїзду з 48 вагонів з вантажем" мають невід`ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона Перевізником (п.п. 6, 7 Додатку №1-4 до Договору), що в своє чергу є предметом окремої послуги (Додаток №1-4 до Договору), а отже, вагони не могли бути відправлені не тому шо відсутні документи, а тому що не сформовано 48 вагонів (маршрут). Водночас позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що затримка вагонів на коліях загального користування сталася поза межами встановлених у Договорі строків та з порушенням порядку, визначеного у Додатку №1-4 до Договору "Умови накопичення вагонів". Таким чином, відсутня протиправна поведінка або вина когось із сторін оскільки виконувались умови Договору.

26.05.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Акціонерне товариство ?Українська залізниця? в особі регіональної філії ?Південна залізниця? звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2023, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржуваного судового рішення, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Ураховуючи, що положення статті 12 ГПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини п`ятої статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини п`ятої статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Так, предметом позову у даній справі є стягнення 57 586, 08 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 (2 481,00 грн х 100 = 248 100,00 грн), тому у розумінні положень ГПК України ця справа є малозначною.

В якості обґрунтування наявності підстави для відкриття касаційного провадження, передбаченою підпунктом ?а? пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду та велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів. Крім того, в якості обґрунтування скаржник зазначив підставу касаційного оскарження щодо неправильного застосування господарськими судами норм матеріального права за виключним випадком, який передбачений пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

З огляду на викладене, твердження заявника касаційної скарги не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.

Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, а суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає.

Суд звертає увагу, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Однак наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскарженого судового рішення у цій справі не дають підстав для висновку про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини 2 статті 287 ГПК України, проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини 3 зазначеної норми.

При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судом попередньої інстанції обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб можуть бути переглянуті в касаційному порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа №914/1570/20, провадження №2-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №916/1627/22 за касаційною скаргою Акціонерного товариства ?Українська залізниця? в особі регіональної філії ?Південна залізниця? на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.

Відповідно до положень частини 6 статті 293 ГПК України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/1627/22 за касаційною скаргою Акціонерного товариства ?Українська залізниця? в особі регіональної філії ?Південна залізниця? на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2023.

2. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику, а іншим учасникам справи - копію ухвали.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов