Ухвала

від 06.06.2023 по справі 925/655/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 925/655/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Міщенко І.С.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: не з`явилися,

відповідача: не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023

та рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2021

у справі № 925/655/20

за позовом Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади

до ОСОБА_1

про розірвання договору,

В С Т А Н О В И В:

Шполянська міська рада об`єднаної територіальної громади (далі - Шполянська міська рада, позивач) звернулась до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Калафіцького Максима Сергійовича (далі - ФОП Калафіцький Максим Сергійович, відповідач) про припинення дії договору оренди землі, укладеного 24.09.2015 між Іскренською сільською радою та ФОП Калафіцьким Максимом Сергійовичем, який був зареєстрований 21.06.2019, шляхом його розірвання.

Позов обґрунтований невиконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди землі від 24.09.2015 щодо сплати орендної плати у період з 21.06.2019 до 31.10.2019.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.02.2021 (суддя Грачов В.М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 (колегія суддів: Коробенко Г.П. - головуючий, Козир Т.П., Кравчук Г.А.), позов задоволено повністю, розірвано договір оренди землі, укладений 24.09.2015 між Іскренською сільською радою та ФОП Калафіцьким Максимом Сергійовичем, державна реєстрація права оренди на підставі якого проведена 21.06.2019, номер запису 32088716.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 у даній справі задоволено заяву представника ОСОБА_1 про заміну відповідача правонаступником, замінено Калафіцького Максима Сергійовича на його правонаступника - ОСОБА_1.

Судові рішення мотивовані тим, що систематична несплата орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою за договором оренди землі від 24.09.2015 (далі - Договір оренди) за період оренди з 21.06.2019 до 31.12.2019 підтверджується матеріалами справи, відповідачем зазначеного належними доказами не спростовано, що є істотним порушенням умов договору та підставою для розірвання Договору оренди відповідно до його умов та вимог чинного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Іскренської сільської ради Шполянського району Черкаської області від 03.07.2015 № 51-3/VI "Про розгляд заяви гр. Калафіцького М.С. " вирішено, зокрема: затвердити технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) фізичній особі-підприємцю Калафіцькому Максиму Сергійовичу площею 121,1143 га для рибогосподарський потреб за адресою: АДРЕСА_1; передати Калафіцькому Максиму Сергійовичу в оренду ставка орієнтовною площею 121 га для потреб риборозведення і утворення фермерського господарства.

24.09.2015 між Іскренською сільською радою, як орендодавцем, та ФОП Калафіцьким Максимом Сергійовичем, як орендарем, був укладений Договір оренди, за умовами п. 1 якого орендодавець на підставі рішення сесії Іскренської сільської ради від 03.07.2015 № 51-3/VI надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для сільськогосподарських потреб і утворення фермерського господарства, яка знаходиться в межах АДРЕСА_1.

Сторони погодили усі істотні умови Договору оренди, і зокрема, домовилися про наступне:

п. 2 - в оренду передається земельна ділянка площею 121,1143 га (під ставками);

п. 5 - нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку в АДРЕСА_1., розробленим відділом Держземагенства в Шполянському районі Черкаської області від 18.09.2015 № 31-28-0.4-3360/2-15 з урахуванням діючих законодавчих актів;

п. 8 - договір укладено на 49 років (з дати проведення державної реєстрації цього договору). Після закінчення договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію;

п. 9 - орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі. Річна орендна плата за користування земельною ділянкою площею 121,1143 га встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки;

п. 11 - орендна плата вноситься орендарем щомісячно рівними частинами до 30 числа місяця наступного за звітним. Орендар бере на себе обов`язок уточнення зміни розмірів орендної плати та банківських реквізитів через фінансові та податкові органи на місцях;

п. 15 - земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб без зміни її цільового призначення;

п.п. "г" п. 27 - орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного і повного внесення орендної плати;

п. 34 - дія договору припиняється шляхом його розірвання зокрема і за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом;

п.п. "б" п. 36 - розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є зокрема систематичне порушення термінів внесення орендної плати;

п. - 39 сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 09.09.2019 № 800/0/19-19 відділу у Шполянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, виданого Шполянській міській ради, кадастровий номер земельної ділянки - № 7125782600:01:001:0053; місце розташування земельної ділянки - Черкаська обл., Шполянський район, с. Іскрене; категорія земель - землі водного фонду; цільове призначення земельної ділянки - 10.07. Для рибогосподарських потреб; площа земельної ділянки, кв.м - 12111431; середня вартість земельної ділянки, грн/кв.м - 14,20; номер економіко-планувальної зони - 2; коефіцієнт Км2 - 1,01; сукупний коефіцієнт, Км3 - 1,00; коефіцієнт Кф - 1,2; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки - 1,898; нормативна грошова оцінка кв.м земельної ділянки, грн - 297,23; площа земельної ділянки, кв.м - 6651,00; нормативна грошова оцінка земельної ділянки, грн - 39 562 396 грн 91 коп.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру праві власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 209463947 від 19.05.2020 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7125782600:01:001:0053 вбачається, що:

- в актуальній інформації про право власності наявний запис № 12011648 про належність Іскренській сільській раді на праві комунальної власності зазначеної земельної ділянки;

- в актуальній інформації про державну реєстрацію іншого речового права наявний запис про інше речове право № 32088716, вчинений 21.06.2019 державний реєстратором - виконавчого комітету Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області Цьопою Б.А., на підставі рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачу її та водного об`єкта в оренду на 49 років, № 51-3/VI виданого 03.07.2015 та договору оренди водних об`єктів, виданий 24.09.2015, посвідченого сторонами про реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, орендарем є - фізична особа-підприємець Калафіцький М.С.

Рішенням Іскренської сільської ради Шполянського району Черкаської області № 39-1/VI від 14.12.2018 "Про добровільне приєднання територіальної громади сіл Іскрене та Георгіївка до Шполянської міської об`єднаної територіальної громади" вирішено приєднати територіальну громаду сіл Іскрене та Георгіївка до Шполянської міської об`єднаної територіальної громади Шполянського району Черкаської області з центром у місті Шпола; визначено, що правонаступником всього майна, прав і обов`язків сільської ради є Шполянська міська рада об`єднаної територіальної громади; затверджено план організаційних заходів щодо добровільного приєднання територіальної громади - План організаційних заходів, що є додатком до рішення (п. п 1, 2, 3).

Рішенням Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади Черкаської області № 30-1/VIІІ від 14.12.2018 "Про добровільне приєднання територіальної громади сіл Іскрене та Георгіївка до Шполянської міської об`єднаної територіальної громади" вирішено приєднати територіальну громаду сіл Іскрене та Георгіївка до Шполянської міської об`єднаної територіальної громади Шполянського району Черкаської області з центром у місті Шпола; визначено, що правонаступником всього майна, прав і обов`язків сільської ради є Шполянська міська рада об`єднаної територіальної громади та 17.12.2018 внесено запис № 10201270009000268 про перебування Іскренської сільської ради в процесі припинення.

З урахуванням викладеного, на підставі ч. ч. 2, 3, 4 ст. 8 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" суди встановили, що з 14.12.2018 Шполянська міська рада об`єднаної територіальної громади є правонаступником прав і обов`язків Іскренської сільської ради.

Також судами встановлено, що у період з 21.06.2019 до 31.12.2019 відповідач не сплатив орендну плату у розмірі 428 140,96 грн, яка обрахована на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 800/0/19-19 від 09.09.2019 відділу у Шполянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, якою визначено нормативно грошову оцінку спірної земельної ділянки - 39 562 396,91 грн.

31.10.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією № 01-21/1609, у якій запропонував йому погасити заборгованість.

12.11.2019 відповідач у відповіді на претензію заперечив проти наявності заборгованості, стверджуючи, що йому перешкоджали у здійсненні підприємницької діяльності із риборозведення в с. Іскрене громадська організація рибалок-любителів "Джерело", тому земельною ділянкою не користувався. Крім того заперечив вартість земельної ділянки у сумі 39 562 396,91 грн.

Судами зазначено, що доказів сплати орендної плати у розмірі 428 140,96 грн за період оренди з 21.06.2019 до 31.12.2019 в процесі розгляду справи відповідач не надав, а платіжні доручення № 47 від 14.07.2020, № 35 від 30.04.2020, № 36 від 26.05.2020, № 45 від 16.06.2020, надані суду першої інстанції, підтверджують сплату відповідачем орендної плати земельної ділянки у 2020 році.

На підставі ст. ст. 12, 80, ч. 1 ст. 93, п. "д" ст. 141 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 13, ч. 1, ч. 2 ст. 21, ч. 1 ст. 32, ч. 1, ч. 2 ст. 31, ст. 35 Закону України "Про оренду землі", ч. 2 ст. 2, п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 204, ч. 2 ст. 651, ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що систематичне порушення відповідачем обов`язків за Договором оренди щодо сплати орендної плати є істотним порушенням умов договору, у зв`язку з чим наявні правові підстави для розірвання Договору оренди.

Суди не прийняли до уваги посилання позивача на неможливість користування спірною земельною ділянкою у період з 21.06.2019 до 31.12.2019, оскільки обов`язок сплати орендної плати виник у відповідача з моменту державної реєстрації Договору оренди, і крім того, матеріали справи не містять доказів вчинення перешкод саме позивачем щодо недопущення господарської діяльності відповідача на спірній земельній ділянці.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

За доводами скаржника судами апеляційної та першої інстанцій не враховано:

- висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 та Верховного Суду в постанові від 25.10.2022 у справі № 607/14378/21 щодо визначення належного позивача, оскільки, враховуючи постанову Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 2340/4969/18, територіальна громада Іскренської сільської ради не увійшла до складу об`єднаної територіальної громади Шполянської міської ради, і на момент подання позову у цій справі Іскренська сільська рада не була припинена як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто Шполянська міська рада не є належним позивачем у розумінні ст. ст. 4, 45 ГПК України, ст. 16 ЦК України;

- висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.09.2020 у справі № 920/418/19 про встановлений ст. 148-1 Земельного кодексу України обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору;

- висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та Верховного Суду в постанові від 31.03.2021 у справі № 923/875/19 щодо стандарту доказування, згідно з яким принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Разом з тим скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій вимог ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України щодо належності, допустимості та вірогідності доказів, зокрема прийнято до уваги витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який не відповідає вимогам чинного законодавства, у той час як згідно з наведеними висновками Верховного Суду суд не може, за наявності більш вагомих доказів, вважати доведеною чи встановленою обставиною, про яку сторона стверджує;

-- висновок Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 щодо відображення результатів оцінки доказів в мотивувальній частині судового рішення, а саме в порушення вимог ст. 86 ГПК України судами не були зазначені мотиви відхилення доказів відповідача;

- висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.05.2019 у справі № 910/7495/16, згідно з яким відсутність у ч. 6 ст. 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством;

- висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, що застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність;

- висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 щодо дотримання права на мирне володіння майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та пропорційності розірвання договору оренди земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.05.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 29.05.2023.

У зв`язку з відпусткою судді Случа О.В. 01.06.2023 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за наслідком якого вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К.- головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Міщенко І.С.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 29.05.2023 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, як законні та обґрунтовані.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування підстави відкриття касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 та постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 607/14378/21 щодо визначення належного позивача, однак у зазначених постановах не йдеться про подібні правовідносини, оскільки у справі № 910/10647/18 предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав та акта приймання-передачі майнових прав і скасування реєстраційного номера нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за результатами розгляду якого суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення корпоративних прав позивача та з цих підстав ухвалив нове рішення про відмову в позові, а у справі № 607/14378/21 предметом розгляду є цивільний спір про зняття з реєстрації місця проживання, в задоволенні позову за яким було відмовлено з підстав відсутності порушеного права позивачки, що не була власником спірної квартири.

Водночас у справі № 925/655/20 суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до положень ч. ч. 2, 3, 4 ст. 8 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад", позивач - Шполянська міська рада об`єднаної територіальної громади є правонаступником прав та обов`язків Іскренської сільської ради, орендодавця за Договором оренди, тобто правовідносини у справах № 910/10647/18, № 607/14378/21 та розглядуваній справі не є подібними за предметами позову, встановленими фактичними обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням спірних відносин.

Також скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.09.2020 у справі № 920/418/19 про встановлений ст. 148-1 Земельного кодексу України обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору. Разом з тим, у зазначеній постанові не йдеться про подібні правовідносини, оскільки у справі № 920/418/19 предметом розгляду є розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку відповідно до умов спірного договору оренди землі , згідно з якими перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для розірвання спірного договору, у той час як підставою розірвання Договору оренди у розглядуваній справі є систематична несплата орендної плати орендарем. Крім того, цитування норми права у зазначеній постанові не свідчить про наявність висновку щодо застосовування вказаної норма права у таких правовідносинах.

Щодо посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та Верховного Суду в постанові від 31.03.2021 у справі № 923/875/19 щодо стандарту доказування, у зв`язку з порушенням судами попередніх інстанцій вимог ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України щодо належності, допустимості та вірогідності доказів, то правовідносини у зазначених справах також не є подібними, оскільки у справі № 129/1033/13-ц предметом позову є визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників підприємства, а у справі № 923/875/19 спір стосується переведення прав покупця за договором купівлі-продажу корпоративних прав. Разом з тим, у розглядуваній справі предметом доказування є факт систематичної несплати орендарем у період з 21.06.2019 до 31.10.2019 орендної плати за Договором оренди, що було встановлено судами попередніх інстанцій і не заперечується відповідачем.

Також скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 щодо відображення результатів оцінки доказів в мотивувальній частині судового рішення, а саме в порушення вимог ст. 86 ГПК України судами не були зазначені мотиви відхилення доказів відповідача. Разом з тим, правовідносини у справі № 511/2303/19 та у розглядуваній справі не є подібними, оскільки предметом позову у справі № 511/2303/19 є визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності, поділ майна в натурі. Крім того, скаржником не зазначено, які саме докази були відхилені судами першої та апеляційної інстанцій без обґрунтування мотивів такого відхилення.

Щодо висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.05.2019 у справі № 910/7495/16, згідно з яким відсутність у ч. 6 ст. 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством, то предметом позову у зазначеній справі є стягнення заборгованості за договорами оренди (найму), виселення з нежитлового приміщення та зобов`язання вчинити дії, що свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/7495/16 та справі № 925/655/20. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій не встановили наявності обставин щодо перешкоджання позивачем господарській діяльності відповідача на спірній земельній ділянці.

Посилання скаржника на висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 щодо застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, також не може бути взято до уваги Судом, оскільки за результатами розгляду даного позову про розірвання договору оренди земельної ділянки було встановлено відсутність заборгованості з орендної плати за спірним договором станом на момент подання позову, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для розірвання спірного договору оренди земельної ділянки. Тобто правовідносини у справах № 912/1385/17 та № 925/655/20 не є подібними за встановленими фактичними обставинами справ.

Щодо посилання скаржника на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, то правовідносини у цій справі також не є подібними правовідносинам у розглядуваній справі. Предметом позову цієї справи є визнання незаконними і скасування окремих пунктів рішення ради, визнання недійсним державного акта, витребування земельної ділянки шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості. Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції і направляючи справу на новий розгляд в оскаржуваній частині, зазначила, що для дотримання вимоги пропорційності витребування спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном під час нового розгляду справи апеляційний суд має, зокрема, звернути увагу на те, чи була або могла бути кінцева набувачка на момент придбання спірної земельної ділянки обізнаною з її фактичним місцезнаходженням, природними властивостями, доступною для ознайомлення документацією тощо.

Отже, правовідносини у справах № 910/10647/18, № 607/14378/21, № 920/418/19, № 129/1033/13-ц, № 923/875/19, № 511/2303/19, № 910/7495/16, № 912/1385/17, № 488/2807/17 та розглядуваній справі не є подібними за предметами позову, встановленими фактичними обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням спірних відносин.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, оскільки правовідносини у справах № 910/10647/18, № 607/14378/21, № 920/418/19, № 129/1033/13-ц, № 923/875/19, № 511/2303/19, № 910/7495/16, № 912/1385/17, № 488/2807/17 та № 925/655/20 не є подібними.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 та рішення Господарського суду Черкаської області від 08.02.2021 у справі № 925/655/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Міщенко І.С.