Рішення

від 24.05.2023 по справі 201/7680/21

НЕ ВКАЗАНО

Справа № 201/7680/21

Провадження № 2/191/1057/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2023 року м. Синельникове Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючогосудді Прижигалінської Т.В.

за участю секретаряВехник С.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове в спрощеному порядку в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою Дніпровського державного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення коштів на навчання, -

В С Т А Н О В И В :

Представник Дніпровського державногомедичного університету звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення коштів на навчання, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на основіпротоколу засіданняприймальної комісіївід 04серпня 2008року наказомректора Державногозакладу «Дніпропетровськамедична академіяМіністерства охорониздоров`я України»(даліДЗ «ДМА»)№490-освід 04.08.2008року ОСОБА_1 зарахованона першийкурс ДЗ«ДМА».01вересня 2008року міжпозивачем тавідповідачем укладеноугоду пропідготовку фахівцівз вищоюосвітою б/н(даліугода).Відповідач бувзарахований на1-йкурс IIмедичний факультетза напрямомпідготовки -медико-профілактичнасправа. Згідно з умовами укладеної угоди відповідач зобов`язався прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. Зазначений правочин укладено зі згоди і за домовленістю з відповідачем та він відповідає вимогам Цивільного кодексу України щодо свободи договору (статті 3, 627 ЦК України). На виконання умов Угоди після завершення навчання згідно протоколу № 1 від 06.12.2013 року п. 66 засідання державної комісії по розподілу випускників ДЗ «ДМА» відповідач направлений Департамент охорониздоров`я ЗапорізькоїОДА КУ«Пологівський ЦПМСД»Семенівська АЗПСМ-лікар загальноїпрактики -сімейний лікар. Згідно наказуректора ДЗ«ДМА» №430ос від19червня 2014р.«Про випускспеціалістів».Відповідачу присудженоосвітньо-кваліфікаційнийрівень заспеціальністю,видало документпро вищуосвіту узв`язку іззавершенням навчання.Згідно листаДОЗ ЗапорізькоїОДА КУ«Пологівський ЦПМСД»від 27.03.2018р.№ 284/01-16відповідач 06.03.2018р.звільнився завласним бажаннямз посадилікаря. 30.10.2019р.на ім`явідповідача буланаправлена відДЗ «ДМА»претензія №3079/13від 30.1O.2O19р.,але відповідіна неїпозивач неотримав. Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язанні внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідач, закінчивши навчання на бюджетній формі у ДЗ «ДМА», за місцем направлення не відпрацювала 3 роки згідно умов угоди. Отже, відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та угоди про підготовку фахівців з вищою освітою, укладеної між Позивачем та Відповідачем в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу, тобто вона порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання. Згідно з частиною другою статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (яка була чинною з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 року №84), пунктом 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» (чинний на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 року № 84) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти; підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367. Зазначеними вище нормативними актами визначено, що випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати. Всього з державного бюджету витрачено на навчання відповідача кошти у сумі 129 895 гри. 28 коп.

Просить судстягнути з ОСОБА_1 (карткаплатника податків НОМЕР_1 )на користь Дніпровськогодержавного медичногоуніверситету (кодЄДРПОУ 02010681)витрати нанавчання урозмірі 129895гри.28коп. на розрахунковий рахунок UA498201720313241002201017931, Банк : ДКСУ м. Київ; стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 2 270.00 грн..

28.11.2022 року через систему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_2 надіслав відзив на позовну заяву в якій зазначив, що позовні вимоги не визнає. В обґрунтування зазначив, 01.09.2008 року між сторонами було укладено угоду про підготовку фахівця з вищою освітою. Клименко був зарахований на 1 курс ІІ медичний факультет за напрямом підготовки медико-профілактична справа. Проте протягом навчання позивачем без згоди відповідача було змінено умови угоди, а саме змінено його спеціальність, про що свідчить запис у дипломі спеціаліста, де зазначено спеціальність «Лікувальна справа». Жодних додаткових угод між сторонами не укладалося. Також зазначив, що в угоді зазначено, що відповідальність ОСОБА_1 настає лише за відмову їхати за призначенням, проте він не відмовлявся. А за не відпрацювання студентом трьох років угодою не передбачена. Крім того позивачем не вказано, яким порядком про нарахування відшкодування він керувався, жодних обґрунтувань не зазначено в позовній заяві, зокрема чи включена у вартість навчання стипендія. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та надав пояснення як зазначено у відзиві. Пояснив, що у 2013 році відповідач на підставі заяви змінив фах на «лікувальну справу» та відповідно був відрахований у зв`язку з закінченням навчання за напрямом підготовки «лікувальна справа». Тобто, змінюючи напрям підготовки, позивач не укладав з ОСОБА_1 додаткову угоду, як це передбачено угодою про підготовку від 01.09.2008 року у розділі «Інші положення». Крім того, позивачем не наведено детального розрахунку заборгованості на вказану суму, не зазначено розміру стипендії.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши докази по справі та оцінивши їх у сукупності, дійшов до наступних висновків.

Під час розгляду справи судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

За положеннямист. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1, ч.2ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно дост.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За загальним правилом ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 01 вересня 2008 року між Дніпропетровською державною медичною академією МОЗ України та ОСОБА_1 укладено угоду б/н про підготовку фахівців з вищою освітою.

З угоди вбачається, що ОСОБА_1 після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації забезпечується місцем працевлаштування в державному секторі народного господарства, де він зобов`язаний відпрацювати не менше трьох років.

Студент зобов`язується: володіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими кваліфікаційною характеристикою фахівця за напрямом підготовки медико профілактична справа; прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку.

Зміни та доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання додаткових угод.

Угода набирає чинності з моменту підписання і діє до 30.06.2014 року.

З наказу №490-ОС від 04.08.2008 року виданого ректором Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» вбачається, що згідно з умовами прийому у вищі навчальні заклади України і правил прийому до ДДМА на 2008 рік, та на основі протоколу засідання приймальної комісії від 04 серпня 2008 року ОСОБА_1 зарахований на перший курс Дніпропетровської державної медичної академії II медичний факультет за напрямом підготовки - медико-профілактична справа.

Згідно Витягу з протоколу засідання державної комісії по розподілу випускників ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» 2014 року, які навчалися за державним замовленням № протоколу 1 від 06 грудня 2013 року пункт 66 ОСОБА_1 направлений до ДОЗ Запорізької облдержадміністрації, КУ «Пологівський ЦПМСД№ Семенівська АЗСП на посаду лікаря загальної практики сімений лікар.

З наказу №430ос від 19 червня 2014 року ОСОБА_3 закінчив ДЗ №Дніпропетровська медична академія МОЗУ».

З повідомлення головного лікаря КУ «Полгівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Пологівської районної ради Запорізької області Дуб А.М. вбачається, що адміністрація КУ «Пологівський ПМСД», повідомляє, що ОСОБА_1 , випускника Дніпропетровської державної медичної академії 2014 року, який з 01.08.2014 року прийнятий на посаду лікаря-інтерна з загальної практики сімейної медицини для проходження інтернатури зі спеціальності «Загальна практика сімейна медицина» (Наказ Департаменту охорони здоров`я Запорізької обласної державної адміністрації від 25.06.2014 року №194-о), з 01.08.2016 року переведений на посаду завідувача (лікаря загальної практики сімейного лікаря) амбулаторії загальної практики сімейної медицини м. Поголи-5 після проходження інтернатури (направлений на роботу №66 виданого МОЗ України 17.03.2014 року) було звільнено з роботи 06.03.2018 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

Згідно розрахунку грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням, на навчання студента медичного факультету Дніпровського державного медичного університету ОСОБА_1 ( випуск 2014 року) за навчальні роки 2008-2014 становить 129 895, 28 грн. фінансування з держбюджету включає витрати на фонд оплати праці, витрати на комунальні послуги, стипендію.

30.10.2019 року на адресу ОСОБА_1 . Дніпропетровським державним медичним університетом була надіслана претензія про сплату заборгованості відповідно до угоди б/н від 01.09.2008 року про підготовку фахівців з вищою освітою, згідно якої останнього було повідомлено про наявність заборгованості по витратам на навчання у сумі 129895 грн. 28 коп., які було витрачено з державного бюджету за державним замовленням. Також повідомлено останнього, що у разі невиконання заявлених у цій претензії вимог до 29.11.2019 року у повному обсязі, вони змушені будуть звернутися до суду за примусовим задоволенням вимог.

Так, пункт 6 Порядку призначення і виплати стипендій передбачав, що соціальні стипендії призначаються студентам і курсантам, які потребують соціального захисту та яким за підсумками навчання не призначена академічна стипендія. Підставою для призначення соціальної стипендії є наявність в особи права на отримання державних пільг і гарантій, установлених законами для відповідних категорій громадян.

Пункт 1 Порядку призначення і виплати стипендій (в чинній редакції, далі-чинна редакція Порядку призначення і виплати стипендій) передбачає, що його дія поширюється на осіб, які навчаються у навчальних закладах або наукових установах (далі-навчальні заклади) за державним (регіональним) замовленням за рахунок коштів загального фонду державного (відповідного місцевого) бюджету, зокрема, студентів денної форми навчання вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації (наукових установ) (далі-студенти) (підпункт 2).

Відповідно до пункту 4 чинної редакції Порядку призначення і виплати стипендій особам, визначеним пунктом 1 цього Порядку, призначаються такі стипендії:

1) академічні, зокрема, особам, зазначеним у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку-за результатами навчання у закладах вищої освіти (наукових установах);

2) соціальні -на підставі законів, що встановлюють державні пільги і гарантії щодо призначення соціальних стипендій для окремих категорій громадян.

З наведених норм випливає, що студентам, які навчаються за державним замовленням у закладах вищої освіти державної або комунальної власності, призначається академічна стипендія за результатами навчання з урахуванням критеріїв, визначених Кабінетом Міністрів України, або соціальна стипендія - як частина державних пільг і гарантій.

Таким чином, витрати на виплату академічної стипендії включаються до витрат на підготовку за державним замовленням одного фахівця.

Отже, стипендія, надана фізичній особі як засіб до існування, належить до особистих майнових виплат, яка виплачується громадянинові і не підлягає поверненню.

Водночас академічна стипендія призначається студентам як засіб заохочення академічної успішності і не ставить на меті забезпечення студента засобами для існування, на відміну від соціальної стипендії, яка призначається студенту саме як частина державної допомоги, тобто надається саме як засіб до існування.

Отже, академічні стипендії, які сплачуються студентам закладів вищої освіти, належать до категорії витрат на навчання таких студентів, які за наявності на те підстав підлягають компенсації замовникові відповідного навчання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, було затверджено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі-Порядок працевлаштування випускників ВНЗ), підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, пунктом 3 якого передбачено, що цей Порядок поширюється на осіб, які навчаються за спеціальністю медичного профілю.

Згідно з пунктом 4 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком № 1.

Згідно зУказом Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів»(в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Указ Президента № 77/96) особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до Державного бюджету повну вартість навчання.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367затверджено Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі-Порядок працевлаштування № 367), пунктом 6 цього Порядку передбачено, що випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, зобов`язані відпрацювати за місцем призначення не менше ніж три роки.

Частиною першоюстатті 509 ЦК Українивизначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першоїстатті 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першоюстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першоюстатті 638 ЦК Українивизначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 610 ЦК Українивизначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістомстатті 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором абозаконом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором абозаконом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини другоїстатті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту»у редакції,чинній начас виникненняспірних правовідносин,випускники вищихнавчальних закладів,які здобулиосвіту закошти державногоабо місцевогобюджетів,направляються нароботу ізобов`язанівідпрацювати занаправленням ів порядку,встановленому КабінетомМіністрів України.

В своїй постанові від 26.01.2021 року №607/3693/17 Верховний суд виклав таку позицію: « … вирішуючи аналогічні спори, судам слід керуватись таким. Якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.».

Якщо частина друга статті 52 Закону України про освіту 1991 року була чинною на час вступу студента до вищого навчального закладу, та особа, яка претендує на отримання вищої освіти, добровільно підписала угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, навчалася за кошти державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість цього навчання, погодилася на працевлаштування її відповідним навчальним закладом на умовах зазначеної угоди та отримала направлення на роботу, то у разі відмови цієї особи відпрацювати відповідно до умов зазначеної угоди встановлений термін відпрацювання заклад освіти, який забезпечив відповідне навчання цієї особи, може в судовому порядку стягнути з неї кошти за навчання.

Як зазначається вРішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першоїстатті 58 Конституції України(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), до події, факту застосовується тойзаконабо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки частина друга статті 52 Закону України про освіту 1991 року у редакції, чинній на час виникнення правовідносин сторін цього спору щодо здобуття відповідачем зазначеної освіти,була чинною, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди від 01 вересня 2006 року, регулюються саме нею.

Положення частини першоїстатті 58 Конституції Українита частини другоїстатті 5 ЦК Українищодо зворотної дії в часізакону, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, в даному разі потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленоїзакономцивільної відповідальності, в тому разі коли така відповідальність закріплена лише скасованимзаконом, однак скасуваннязакону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, украденому цією особою.

Обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Слід врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. В протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно достатті 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини другоїстатті 52 Закону України «Про освіту»(в редакції, чинній з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення угоди від 01 вересня 2006 року), пункту 2Указу Президента № 77/96, пункту 14 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ (редакція чинна на час укладення угоди від 01 вересня 2006 року) та пункту 21 Порядку працевлаштування № 367 (редакція чинна на час укладення угоди від 01 вересня 2006 року) випускник має обов`язок відшкодувати у всатновленому порядку до Державного або місцевого бюджетів вартість його навчання та компенсувати замовникові його навчання всі витрати цього замовника на це навчання за наступних умов, погоджених між ним та відповідним навчальним закладом, який здійснив відповідне навчання за рахунок Державного бюджету, а саме: випускник після отримання вищої освіти повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні його на роботу, та відпрацювати обумовлений угодою на його навчання термін; цього випускника звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої. При цьому незгода цього випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за відповідним призначенням.

У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або його відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовниковівсі витрати(відповідно до пункту 14Порядку працевлаштування випускників ВНЗ).

Крім того, пунктом 21 чинного Порядку працевлаштування № 367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати на освіту, тобто і виплати академічної стипендії.

ОСОБА_1 добровільно підписуючи угоду від 01 вересня 2008 року, погодився на працевлаштування його навчальним закладом, отримав направлення на роботу та, навчаючись за кошти Державного бюджету, погодився відшкодувати вартість свого навчання у разі відмови відпрацювати не менше трьох років.

Вирішуючи цей спір, суд вважає, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та угоди від 01 вересня 2008 року в частині його зобов`язання відпрацювати після закінчення Медуніверситету три роки (відповідно до направлення на роботу) та необхідності ОСОБА_1 відшкодування вартості його навчання у Медуніверситеті.

Отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію слід вважати такою, що входить до складу витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом).

Зобов`язання випускника вищого навчального закладу щодо повернення здійснених на навчання витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі його неприбуття за направленням або відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (зокрема відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом) є мірою цивільно-правової відповідальності цього випускника і водночас, способом захисту майнових прав та інтересів замовника навчання.

До спірних правовідносин між випускником вищого навчального закладу та замовником його навчання щодо повернення здійснених витрат на це навчання підлягає застосуванню відповідна нормастатті 52 Закону України «Про освіту», чинна на момент виникнення між відповідними випускником та вищим навчальним закладом правовідносин щодо навчання випускника, якщо відповідна міра цивільно-правової відповідальності передбачена укладеним договором про надання освітніх послуг.

Згідност. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією Українита законами України.

Отже, судом встановлено, що відповідач, закінчивши навчання на бюджетній формі у ДЗ «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України», з 01.08.2014 року прийнятий на посаду лікаря-інтерна з загальної практики сімейної медицини для проходження інтернатури зі спеціальності «Загальна практика-сімейна медицина», з 01.08.2016 року переведений на посаду завідувача (лікаря загальної практики - сімейного лікаря) амбулаторії загальної практики - сімейної медицини м. Пологи-5 після проходження інтернатури, але останнього з 06.03.2018 року було звільнено з роботи за власним бажанням заст.38 КЗпП України. Отже, відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01.09.2008 року в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу, тобто він порушив добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання. Крім того, заборгованість відповідача за навчання складає 129 895,28 грн., правильність проведення позивачем розрахунку цієї заборгованості відповідачем не спростовано, нового розрахунку не надано, у зв`язку з чим, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити в повному обсязі як законно обґрунтовані та підтверджені документально.

Також суд вважає неспроможними доводи представника відповідача щодо відсутності обов`язку відповідача відшкодувати вартість навчання, так як Угодою не передбачена така відповідальність, як не відпрацювання трьох років, а також про зміну напрямку підготовки необхідно укладення додаткової угоди. Як зазначалося вище, відповідач добровільно взяв на себе обов`язок відпрацювати три роки після закінчення навчання та його обов`язок відшкодувати витрати позивачеві передбачений низькою нормативних актів, які наведені вище. Крім того, під час визначення спеціальності «Лікар загальної практики сімейний лікар», від сторін угоди не надходило заяв з приводу необхідності укладення додаткової угоди. Тому вказані доводи представника відповідача не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, відповідно до вимог ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : у разі задоволення позову - на відповідача. Оскільки позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою був сплачений судовий збір в розмірі 2270,00 грн., тому суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь Дніпровського державного медичного університету документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2270 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.,19,43,150 Конституції України,ст.ст.509,526,610,ст.611, ст.625, ст.629 ЦК України, ст.ст.2,4,12,13,141,263,264,265,280-282 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжя, ідентифікаційний номер : НОМЕР_1 , на користь Дніпровського державного медичного університету, код ЄДРПОУ : 02010681, р/р : UA498201720313241002201017931, Банк : ДКСУ м. Київ, витрати на навчання в розмірі 129895 ( сто двадцять дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто п`ять) гривень 28 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжя, ідентифікаційний номер : НОМЕР_1 , на користь Дніпровського державного медичного університету, код ЄДРПОУ : 02010681, р/р : UA178201720343131002200017931, Банк : ДКСУ м. Київ, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 29.05.2023 року.

Суддя Т. В. Прижигалінська