Постанова

від 31.05.2023 по справі 709/1187/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 709/1187/21

провадження № 61-5688св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Старий Коврай»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Іркліївська сільська рада Золотоніського району Черкаської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області, у складі судді Романової О. Г., від 08 квітня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Фетісової Т. Л., Сіренко Ю. В., Гончар Н. І., від 14 червня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Старий Коврай» (далі - СТОВ «Старий Коврай») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про тлумачення змісту договору оренди землі, визнання речового права оренди, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що 03 січня 2015 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Старий Коврай» було укладено два договори оренди землі щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7125188800:03:000:0409, площею 4,7056 га, та 7125188800:03:000:0411, площею 4,7054 га.

На підставі договорів оренди було проведено державну реєстрацію речового права - права оренди зазначених земельних ділянок за

СТОВ «Старий Коврай» терміном на 7 років.

Відповідно до пунктів 20, 31 договорів оренди від 03 січня 2015 року орендар приступає до використання земельних ділянок у строки, встановлені договорами оренди землі, зареєстрованими у встановленому законом порядку, а саме: у 3-х денний термін після державної реєстрації договорів, за актами приймання-передачі цих земельних ділянок в оренду.

Також сторони визначили, що договори землі набирають чинності після підписання сторонами та їх державної реєстрації.

Після проведення державної реєстрації права оренди земельних ділянок за актами прийому-передачі земельних ділянок від 11 листопада 2015 року СТОВ «Старий Коврай» розпочало володіння та користування земельними ділянками.

12 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до СТОВ «Старий Коврай» із заявами, в яких вказала на те, що договори, на її думку, набрали чинності з моменту укладення, тобто починаючи з 03 січня 2015 року. Натомість

СТОВ «Старий Коврай» вважало, що договори набрали чинності саме після державної реєстрації права оренди, тобто з 11 листопада 2015 року.

З метою врегулювання спору, позивач звертався до державного реєстратора Іркліївської сільської ради, проте йому було відмовлено у внесенні в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно обтяження у вигляді зазначення терміну (календарної дати) закінчення права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 7125188800:03:000:0409, площею 4,7056 га, та 7125188800:03:000:0411, площею 4,7054 га.

Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, СТОВ «Старий Коврай» просив суд:

- витлумачити пункти 8, 20, 31, 44 договору оренди землі з кадастровим номером 7125188800:03:000:0411, що був укладений 03 січня 2015 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Старий Коврай», таким чином, що строк дії цього договору почався після набрання ним чинності, а саме: 11 листопада

2015 року, відповідно, останнім днем дії цього договору є 11 листопада

2022 року;

- витлумачити пункти 8, 20, 31, 44 договору оренди землі з кадастровим номером 7125188800:03:000:0409, що був укладений 03 січня 2015 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Старий Коврай», таким чином, що строк дії цього договору почався після набрання ним чинності, а саме: 11 листопада

2015 року, відповідно, останнім днем дії цього договору є 11 листопада

2022 року;

- визнати протиправною відмову Іркліївської сільської ради Золотоніського району № 1137 від 13 жовтня 2021 року у внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про кінцевий строк дії права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 7125188800:03:000:0409, площею 4,7056 га, та 7125188800:03:000:0411, площею 4,7054 га, за договорами оренди землі від 03 січня 2015 року укладених між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СТОВ «Старий Коврай»;

- визнати за СТОВ «Старий Коврай» речове право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125188800:03:000:0409, з терміном дії -

11 листопада 2022 року;

- визнати за СТОВ «Старий Коврай» речове право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125188800:03:000:0411, з терміном дії -

11 листопада 2022 року;

- зобов`язати Іркліївську сільську раду Золотоніського району повторно розглянути по суті клопотання СТОВ «Старий Коврай» № 137 від 11 жовтня

2021 року про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про кінцевий строк дії права оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 7125188800:03:000:0409, площею 4,7056 га, та 7125188800:03:000:0411, площею 4,7054 га, за договорами оренди землі

від 03 січня 2015 року укладених між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СТОВ «Старий Коврай».

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області, від 08 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, позов СТОВ «Старий Коврай» задоволено частково. Визнано за СТОВ «Старий Коврай» речове право оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 7125188800:03:000:0409, 7125188800:03:000:0411, з терміном дії - до 11 листопада 2022 року. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що у розглядуваній справі строк оренди слід рахувати з моменту державної реєстрації відповідного права, тобто з 11 листопада 2015 року, а тому право оренди дійсне до 11 листопада 2022 року, що відповідає приписам укладених між сторонами договорів.

Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суди виходили з того, що пункти 8, 20, 31, 44 договорів оренди викладено зрозуміло та послідовно, а тому відсутні підстави для тлумачення правочинів. Також відсутні підстави для визнання протиправними та зобов`язання Іркліївської сільської ради повторно розглядати клопотання позивача про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про кінцевий строк дії права оренди земельних ділянок, оскільки такі відомості можливо внести лише при проведенні державної реєстрації нових договорів оренди або нових додаткових угод до договорів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині задоволених вимог, ухваливши нове рішення про відмову у їх задоволенні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23 червня 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 червня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що договори оренди землі є укладеними в день їх підписання та строк їх дії має обчислюватись від дати укладання, тобто від 03 січня

2015 року. При цьому звертає увагу на норми ЦК України та новели статті 19 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній з 16 січня 2020 року.

Наголошує, що момент набрання правочином чинності не завжди пов`язаний із моментом виникнення права оренди. Орендар отримав землю у фактичне володіння з моменту підписання договорів та сплачував орендну плату, проте не поспішав реєструвати своє право оренди, зробив це лише через 10 місяців після укладання правочинів.

Звертає увагу, що починаючи із 01 січня 2013 року не існує процедури державної реєстрації договору.

Вважає, що позивач не довів порушення свого права, а його позов направлений на збільшення строку оренди.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог СТОВ «Старий Коврай» в апеляційному порядку не переглядалося і в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року СТОВ «Старий Коврай» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та законність оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Звертає увагу на неможливість застосування до договорів оренди землі

від 03 січня 2015 року приписів статті 19 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній з 16 січня 2020 року.

Наголошує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій.

Вказує, що спірні земельні ділянки були передані в оренду товариству саме з 11 листопада 2015 року, після підписання актів прийому-передачі. Того ж дня, без зволікання, була здійснення державна реєстрації права оренди.

СТОВ «Старий Коврай» дійсно користувалось зазначеними земельними ділянками до 11 листопада 2015 року, а саме з 02 січня 2007 року по

11 листопада 2015 року, але це користування відбувалося на підставі іншого договору оренди землі, укладеного 02 січня 2007 року, який не є предметом судового розгляду в цій справі.

Фактичні обставини справи

03 січня 2015 року між СТОВ «Старий Коврай» (орендар) та ОСОБА_1 (орендодавець) були укладені два окремих договори оренди землі, за якими орендодавець передала в оренду належні їй земельні ділянки з кадастровими номерами 7125188800:03:000:0409, площею 4,7056 га, та 7125188800:03:000:0411, площею 4,7054 га строком на 7 років.

Відповідно до пунктів 20 вказаних правочинів передача земельних ділянок орендарю здійснюється у 3-х денний термін після державної реєстрації цих договорів за актом їх приймання-передачі.

Згідно положенням пунктів 31 орендар земельних ділянок зобов`язаний, зокрема, приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованими у встановленому законом порядку.

Пунктами 44 передбачено, що вказані договори набирають чинності після підписання сторонами та їх державної реєстрації.

Згідно актів прийому-передачі земельних ділянок від 11 листопада

2015 року складених на виконання договорів оренди від 03 січня 2015 року ОСОБА_1 передала, а СТОВ «Старий Коврай» прийняв в оренду земельні ділянки, площею 4, 7056 га та площею 4,7054 га.

11 листопада 2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Чорнобаївського РУЮ Черкаської області Пахар М. С. було зареєстровано право оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 7125188800:03:000:0409, 7125188800:03:000:0411 на 7 років за орендарем - СТОВ «Старий Коврай», номер записів про інше речове право: 12013525, 12013157, відповідно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі від 03 січня 2015 року) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792

ЦК України).

Спеціальним законом, яким врегульовані відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Водночас, за правилом частини п`ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться за змістовним наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі

№ 0426/14068/2012 та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц.

Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17.

Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до пунктів 44 договорів оренди землі від 03 січня 2015 року ці правочини набирають чинності після підписання сторонами та їх державної реєстрації.

Крім того, у пунктах 20 договорів оренди землі сторони узгодили, що передача земельних ділянок орендарю здійснюється у 3-х денний термін після державної реєстрації цих договорів за актом їх приймання-передачі.

Отже, час набрання чинності договорів оренди землі від 03 січня 2015 року сторони цих правочинів визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації, після якої земельні ділянки мали бути передані за актами приймання-передачі.

Умови правочинів не містять іншого визначення часу чи моменту набрання ними чинності.

На момент підписання договорів оренди землі від 03 січня 2015 року не передбачалась можливість їх (договорів) державної реєстрації, а лише державна реєстрація права оренди на підставі укладених договорів.

Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі

№ 447/2461/20 вказав, що у таких випадках поза очевидним та розумним сумнівом сторони договору мали на увазі, що він вважатиметься укладеним саме після внесення до відповідного державного реєстру запису про право оренди на підставі такого договору. При цьому Верховний Суд врахував, що сторони скористалися принципом свободи договору та врегулювали взаємні відносини на власний розсуд.

Це не суперечить чинному законодавству, зокрема пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України, згідно з яким до загальних засад цивільного законодавства віднесено свободу договору, та статтям 6, 627 ЦК України, в яких розкривається зміст цього принципу відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі №357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) зазначено, що «учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду у встановленій формі. Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України

від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, у частині того, що договір є укладеним з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору, право оренди виникає з моменту його державної реєстрації. Однак Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного у цій постанові Верховного Суду України від 13 червня

2016 року у справі № 6-643цс16 у частині того, що виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації. При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону № 161-XIV вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди та виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації».

У розглядуваній справі встановлено, що 03 січня 2015 року між

СТОВ «Старий Коврай» та ОСОБА_1 були укладені договори оренди землі.

11 листопада 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно із договорами від 03 січня 2015 року за позивачем зареєстроване право оренди земельних ділянок, належних ОСОБА_1 .

Відповідно до актів прийому-передачі земельних ділянок від 11 листопада

2015 року ОСОБА_1 передала, а СТОВ «Старий Коврай» прийняло в оренду земельні ділянки.

Зважаючи на встановлені у розглядуваній справі обставини та враховуючи вимоги законодавства чинного на момент підписання (укладення) сторонами договорів оренди, суди зробили правильний висновок, що право оренди у СТОВ «Старий Коврай» виникло з моменту його державної реєстрації, оскільки початок перебігу строку дії договору (набрання ним чинності) сторони визначили та пов`язали з моментом підписання та державної реєстрації, інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договір не містить, відповідно останнім днем його дії є

11 листопада 2022 року.

Встановивши, що право оренди СТОВ «Старий Коврай» на підставі договорів оренди від 03 січня 2015 року в частині строку їх дії, оспорюється та не визнається ОСОБА_1 , суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги в частині визнання за СТОВ «Старий Коврай» права оренди земельної ділянки з відповідним стоком його дії.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 травня

2023 року у подібній справі № 709/1186/21 за позовом СТОВ «Старий Коврай» до ОСОБА_2 , Іркліївської сільської ради про тлумачення змісту договору оренди землі, визнання речового права оренди земельної ділянки, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам заявника, яким судами попередніх інстанцій надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому, судом враховано практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Колегією суддів також не встановлено передбачених статтею 403 ЦПК України правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, про що просила заявник у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 червня

2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович