Постанова

від 06.06.2023 по справі 461/3491/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/3491/22 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 22-ц/811/532/23 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретарка: Колич Х.Б.,

за участі в судовому засіданні в режимі відео-конференції представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в залі суду представниці відповідача Середньої загальноосвітньої школи №62 м. Львова - Рачкевич Н.В., представниці третьої особи Відділу освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту розвитку Львівської міської ради- Шморгун Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відео-конференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова в складі судді Радченка В.Є. від 25 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Середньої загальноосвітньої школи №62 м. Львова, третя особа Відділ освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту розвитку Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, зобов`язання надати невикористану відпустку з виплатою коштів на оздоровлення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до середньої загальноосвітньої школи №62 м.Львова, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділ освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту розвитку Львівської міської ради (79044, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 85, код 41321572), про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, зобов`язання надати невикористану відпустку з виплатою коштів на оздоровлення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у вказаній справі щодо позовних вимог ОСОБА_1 до середньої загальноосвітньої школи №62 м. Львова, третьої особи відділу освіти Галицького та Франківського районів Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вважає, що суд першої інстанції, при розгляді позовної заяви ОСОБА_1 неповно встановив обставини, які мають значення для справи, неправильно оцінив докази по даній справі, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що всупереч позиції Верховного суду України та Європейського суду з прав людини Галицький районний суд м. Львова у своєму рішенні не проаналізував, а проігнорував доводи і докази, на які посилався позивач, стверджуючи, що позивач подав роботодавцю заяву про звільнення під тиском. Наголошує, що він подав в.о. директора школи заяву про звільнення за власним бажанням, тобто відповідно до ст. 39 КЗпП України, однак його було звільнено за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України. Наголошує, що на звільнення за угодою сторін не давав такого волевиявлення. Крім того, відповідачем в день звільнення не було видано ОСОБА_1 трудову книжку. Звертає увагу на те, що 24 травня 2022 року позивач особисто подав в приймальню школи заяву про відкликання заяви про звільнення. 01 червня 2022 року позивач надіслав по мессенджеру «Вайбер» заяву про відкликання на адресу в.о. директора школи, 05 червня 2022 року позивач надіслав на службову електронну пошту школи ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заяву про відкликання. Таким чином, районний суд, приймаючи рішення по справі, оцінив лише один з трьох доказів відкликання позивачем заяви про звільнення, проігнорувавши докази

(копії заяв та повідомлень, надані позивачем). При цьому районний суд не звернув

уваги на ці доводи та докази позивача та не навів у своєму рішенні мотивів, з яких

відхилив ці докази позивача, не давши відповіді на них.

В судове засідання позивач не з`явився, однак суд вважав заможливе проводити розгляд справи у його відсутності, зважаючи на те, що такий повідомлявся про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та зважаючи на те що в судовому засіданні в режимі відео-конференції брав участь його представник.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, представниць відповідача та третьої особи - в заперечення скарги, дослідивши матеріали, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, апеляційної скарги, відзиву на неї - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 19 Конституції України, 205 ЦК України, 36, 38 КЗпП України, 3 Закону України «Про відпустки», 4,5,18,81,89,259,263,265,268 ЦПК України, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що 16 червня 2021 року між СЗШ № 62 та ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий Договір терміном з 01 липня 2021 року по 30 червня 2023 року. Укладання строкового трудового договору врегульовано ст.23 та 24 КЗпП України. Згідно укладеного між Сторонами Строкового трудового договору, а саме в пункті 6.2. передбачено, що цей строковий договір припиняється: 6.2.1. Після закінчення строку дії трудового договору; 6.2.2. З ініціативи Роботодавця до закінчення строку дії трудового договору у випадках, передбачених законодавством (статтями 40, 41 КЗпП України) та цим строковим трудовим договором; 6.2.3. З ініціативи Вчителя до закінчення строку дії трудового договору у випадках, передбачених законодавством (ст.39 КЗпП України) та цим трудовим договором; п.6.2.4 З інших підстав, передбачених законодавством. Основною підставою припинення трудового договору (контракту) за п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) є домовленість між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. 24 травня 2022 року Середньою загальноосвітньою школою № 62 м. Львова (вх. № 03-02/06 від 24.05.2022 року) отримано заяву ОСОБА_1 про звільнення з роботи із запропонованою датою звільнення - з 25.05.2022 року. 24.05.2022 року відповідно до отриманої заяви ОСОБА_1 про виявлене бажання на звільнення 25.05.2022 року, Середньою загальноосвітньою школою № 62 м. Львова видано наказ від 24.05.2022 року № 01-20/75, згідно якого ОСОБА_1 , вчителя основ здоров`я, звільнено з роботи 25.05.2022 року за угодою сторін, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. У позовній заяві позивач особисто стверджує, що заява, на підставі якої мало місце прийняття Відповідачем оскаржуваного наказу, і яка 24.05.2022 року була зареєстрована за № 03-02/06, написана, і підписана ним власноручно. Тобто, визнає обставину самостійного написання такої заяви. Таким чином у спірних правовідносинах волевиявлення позивача про звільнення є очевидним. ОСОБА_1 повністю усвідомлював правові наслідки написання заяви про звільнення, а тому у разі незгоди з її умовами останній міг вільно відмовитися від її написання. Водночас позивачем не вчинялись спроби скасувати подану 24.05.2022 заяву про звільнення, що свідчить про те, що намір відповідав дійсності. Заяву про відкликання заяви про звільнення ОСОБА_1 скерував через засоби електронного зв`язку лише 05.06.2022 року, отже після видачі оскаржуваного Наказу. Як вбачається із матеріалів справи, у поданій ОСОБА_1 24.05.2022 року заяві зазначено строк, у який останній просить звільнити його з роботи. Станом на час розгляду вказаної заяви Середньою загальноосвітньою школою № 62 м. Львова інших заяв від нього не надходило. Суд прийшов до висновку, що оскільки в судовому засіданні не встановлено порушення відповідачем прав позивача звільнення з роботи, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання надання щорічної відпустки та виплати коштів на оздоровлення. Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що відповідач, видаючи наказ від 24 травня 2022 року № 01-20/75 про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, не допустив порушення вимог трудового законодавства.

Колегія суддів вважає, що такі висновки вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення суду - немає.

11.07.2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Середньої загальноосвітньої школи №62 м. Львова, третя особа Відділ освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту розвитку Львівської міської ради у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. директора середньої загальноосвітньої школи №62 м.Львова №01-20/75 від 24 травня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи;

- поновити ОСОБА_1 на його посаді вчителя основ здоров`я середньої загальноосвітньої школи №62 м.Львова;

- зобов`язати середню загальноосвітню школу №62 м.Львова надати йому невикористану відпустку з виплатою коштів на оздоровлення;

- стягнути з середньої загальноосвітньої школи №62 м.Львова середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову покликався на те, що ОСОБА_1 працював вчителем основ здоров`я у Середній загальноосвітній школі № 62 м. Львова. 23 травня 2022 року ним подана заява в.о. директора школи про звільнення його з посади за власним бажанням. 24 травня 2022 року в.о. директора школи видала наказ №01-20/75 про звільнення позивача з 25 травня 2022 року. Позивач стверджує, що він подав в.о. директора школи заяву про звільнення за власним бажанням, тобто відповідно до ст. 39 КЗпП України, однак його було звільнено за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України. Вказує на те, що на звільнення за угодою сторін не давав такого волевиявлення. Крім того, Відповідачем в день звільнення не було видано ОСОБА_1 трудову книжку. Позивач стверджує, що 05 червня 2022 року на службову електронну пошту школи скерував заяву про відкликання заяви про звільнення та висловив бажання отримати відпустку на підставі ст. 3 Закону України «Про відпустки». Просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, - 16 червня 2021 року між СЗШ № 62 та ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий Договір терміном з 01 липня 2021 року по 30 червня 2023 року. Укладення строкового трудового договору врегульовано ст.23 та 24 КЗпП України.

Згідно укладеного між Сторонами Строкового трудового договору, а саме в пункті 6.2. передбачено, що цей строковий договір припиняється: 6.2.1. Після закінчення строку дії трудового договору; 6.2.2. З ініціативи Роботодавця до закінчення строку дії трудового договору у випадках, передбачених законодавством (статтями 40, 41 КЗпП України) та цим строковим трудовим договором; 6.2.3. З ініціативи Вчителя до закінчення строку дії трудового договору у випадках, передбачених законодавством (ст.39 КЗпП України) та цим трудовим договором; п.6.2.4 З інших підстав, передбачених законодавством.

24 травня 2022 року Середньою загальноосвітньою школою № 62 м. Львова (вх. № 03-02/06 від 24.05.2022 року) отримано заяву ОСОБА_1 про звільнення з роботи із запропонованою датою звільнення - з 25.05.2022 року.

24.05.2022 року відповідно до отриманої заяви ОСОБА_1 про виявлене бажання на звільнення 25.05.2022 року, Середньою загальноосвітньою школою № 62 м. Львова видано наказ від 24.05.2022 року № 01-20/75, згідно якого ОСОБА_1 , вчителя основ здоров`я, звільнено з роботи 25.05.2022 року за угодою сторін, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізично особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Схожий за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін до припинення договору за угодою сторін; і чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.10.2022 року у справі № 461/4315/18.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що у позовній заяві позивач особисто стверджує, що заява, на підставі якої мало місце прийняття Відповідачем оскаржуваного наказу, і яка 24.05.2022 року була зареєстрована за № 03-02/06, написана, і підписана ним власноручно. Тобто, визнає обставину самостійного написання такої заяви. Таким чином у спірних правовідносинах волевиявлення позивача про звільнення є очевидним.

Судом правильно вказано, що ОСОБА_1 повністю усвідомлював правові наслідки написання заяви про звільнення, а тому у разі незгоди з її умовами останній міг вільно відмовитися від її написання. Водночас позивачем не вчинялись спроби скасувати подану 24.05.2022 заяву про звільнення до її реалізації у формі наказу, що свідчить про те, що намір відповідав дійсності. Заяву про відкликання заяви про звільнення ОСОБА_1 скерував через засоби електронного зв`язку лише 05.06.2022 року, отже після видачі оскаржуваного Наказу.

Будь-яких належних допустимих, достовірних та достатніх доказів про те, що позивач 24.05.2022 року звертався до керівництва відповідача із заявою про відкликання своєї зави про звільнення, тобто до винесення оскаржуваного наказу та набрання ним чинності, матеріали справи не містять, клопотань про доручення, витребування таких не заявлено ні у суді першої, ані апеляційної інстанції, тому доводи апеляційної скарги про це слід вважати голослівними.

Аналогічно відсутні будь-які докази написання заяви про звільнення під тиском, клопотань про надання чи витребування таких знову ж у судах обох інстанцій не заявлено.

Як вбачається із матеріалів справи, у поданій ОСОБА_1 24.05.2022 року заяві зазначено конкретний строк, у який останній просить звільнити його з роботи. Станом на час розгляду вказаної заяви Середньою загальноосвітньою школою № 62 м. Львова інших заяв від нього не надходило.

Згідно ч.1 ст.38 КЗпП України Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Судом правильно встановлено, що оскільки у поданій заяві про звільнення від 24 травня 2022 року позивач не зазначив підставу звільнення відповідно до ст. 38 КЗпП України із визначенням поважних причин звільнення до закінчення 2-тижневого терміну, а висловив бажання припинити трудові відносини з 25.05.2022 року, відповідач обрав єдину в умовах, що склалися, можливу законну підставу для звільнення працівника - за угодою сторін.

Суд правильно звернув увагу на те, що позивач жодним чином зацікавленості у продовженні трудових відносин із відповідачем не виразив: 25 травня 2022 року та в подальші дні на роботу не приходив, не виконував трудових обов`язків. Його невихід на своє робоче місце підтверджує його волевиявлення припинити трудові відносини із роботодавцем.

Виходячи з вищенаведеного між працівником та роботодавцем було досягнуто домовленості про підставу та дату звільнення, що не суперечить чинному законодавству та відповідає п.6.2.4 Строкового трудового договору, укладеного між сторонами.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 невикористану щорічну відпустку з виплатою коштів на оздоровлення, суд правильно вважав, що така вимога не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 року з наступними змінами та доповненнями : «За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки».

Згідно ст. 57 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 р. № 2145-VIII держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам, зокрема, виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що оскільки, ОСОБА_1 при поданні заяви про звільнення 24.05.2022 року не висловив бажання отримати невикористану щорічну відпустку, то у відповідача відсутній обов`язок (правова підстава) її надати та виплатити кошти на оздоровлення, оскільки такі виплачуються лише при наданні щорічної відпустки. Висловлене Позивачем бажання в заяві від 05.06.2022 року відбулося після припинення трудових відносин між сторонами.

Також, судом правильно встановлено, що не підлягає до задоволення і вимога про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки звільнення позивача є правомірним.

Щодо посилань позивача щодо затримки видачі йому трудової книжки та виплати середнього заробітку за час затримки на підставі п.4.1 наказу Мінюсту, Міністерства праці України та Мінсоцзахисту «Про затвердження інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» від 29.07.1993 року, то суд правильно вважав, що затримка видачі трудової книжки відбулося не з вини роботодавця.

Позивач 25.05.2022 року був відсутній на своєму робочому місці, про що складено акт від 25.05.2022 року.

В подальшому роботодавець неодноразово скеровував вимогу до ОСОБА_1 про необхідність прийти та отримати трудову книжку, однак останній таку вимогу ігнорує.

Крім того питання стягнення середнього заробітку за час прострочення видачі трудової книжки з вини роботодавця виходить за межі позовних вимог ОСОБА_1 .

Зважаючи на вказане, судом правильно відмовлено в задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання надання щорічної відпустки та виплати коштів на оздоровлення, оскільки судом не встановлено порушення відповідачем прав позивача звільнення з роботи.

Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 13 червня 2023 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра