Постанова
Іменем України
30 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 461/3491/22
провадження № 61-9719св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - середня загальноосвітня школа № 62 м. Львова,
третя особа - відділ освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту розвитку Львівської міської ради
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова, третя особа - відділ освіти Галицького та Франківського районів управління освіти департаменту розвитку Львівської міської ради, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, зобов`язання надати невикористану відпустку з виплатою коштів на оздоровлення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року у складі судді Радченка В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати наказ в. о. директора середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова (далі - СЗШ № 62) від 24 травня 2022 року № 01-20/75; поновити його на посаді вчителя основ здоров`я СЗШ № 62, зобов`язати СЗШ № 62 надати йому невикористану відпустку з виплатою коштів на оздоровлення; стягнути із СЗШ № 62 середній заробіток за час вимушеного прогулу; судові витрати покласти на відповідача.
Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він працював у відповідача вчителем основ здоров`я. 23 травня 2022 року він подав заяву на ім`я в. о. директора школи про звільнення його з посади за власним бажанням. 24 травня 2022 року в. о. директора школи видала наказ № 01-20/75 про його звільнення з 25 травня 2022 року за угодою сторін.
ОСОБА_1 стверджує, що він подавав заяву про звільнення за власним бажанням, однак його звільнено за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, хоча такого волевиявлення в нього не було. Крім того, відповідач у день звільнення не видав йому трудової книжки.
05 червня 2022 року позивач на службову електронну пошту школи надіслав заяву про відкликання заяви про звільнення та висловив бажання отримати відпустку на підставі статті 3 Закону України «Про відпустки», що залишилося без реагування.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Галицький районний суд м. Львова рішенням від 25 січня 2023 року відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване дотриманням відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача за пунктом 1 статті 36 КЗпП України.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Львівський апеляційний суд постановою від 06 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги висновків районного суду не спростовують.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року і постанову Львівського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, та ухвалити нове судове рішення про направлення справи на новий розгляд.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 521/3555/14-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 756/13297/17 від 27 січня 2019 року у справі № 910/7054/18, від 12 лютого 2019 року у справі № 911/1694/18, від 15 липня 2020 року у справі № 733/498/17, від 26 квітня 2022 року у справі № 148/74/21, від 13 червня 2022 року у справі № 607/13078/20.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Суди не надали жодної оцінки його доводам і доказам про те, що 23 травня 2022 року в. о. директора школи Гурей О. в особистій з ним розмові усно категоричним тоном вимагала від нього написати заяву про звільнення, що не допускало жодних інших варіантів продовження трудових відносин; позивач у своїй заяві про звільнення не просив про звільнення за угодою сторін, такої згоди з його боку не було; упродовж усього 2022 навчального року згідно з вимогами школи позивач проводив уроки в онлайн-форматі, однак, починаючи з 25 травня 2022 року дирекція школи виключила його із шкільних чатів та не надавала доступу, який був необхідний для виконання ним своїх трудових обов`язків; відповідач надіслав йому вимогу про отримання трудової книжки не в день звільнення, а лише через 5 днів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 серпня 2023 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_2 справу розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.
15 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 червня 2021 року між СЗШ № 62 і ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір терміном з 01 липня 2021 року до 30 червня 2023 року, за умовами якого цей договір припиняється: після закінчення строку дії трудового договору (пункт 6.2.1); з ініціативи роботодавця до закінчення строку дії трудового договору у випадках, передбачених законодавством (статтями 40, 41 КЗпП України) та цим строковим трудовим договором (пункт 6.2.2); з ініціативи вчителя до закінчення строку дії трудового договору у випадках, передбачених законодавством (стаття 39 КЗпП України) та цим трудовим договором (пункт 6.2.3); з інших підстав, передбачених законодавством (пункт 6.2.4).
24 травня 2022 року СЗШ № 62 отримала заяву ОСОБА_1 , в якій він просив розірвати контракт про працевлаштування та звільнити його з роботи з 25 травня 2022 року.
Наказом ЗСШ № 62 від 24 травня 2022 року № 01-20/75 вчителя основ здоров`я ОСОБА_1 на підставі його заяви звільнено з роботи 25 травня 2022 року за угодою сторін, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізично особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
У випадку коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.
Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.
Схожий за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін до припинення договору за угодою сторін; і чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Суди встановили, що заява, яка 24 травня 2022 року була зареєстрована за № 03-02/06 та на підставі якої відповідач виніс оскаржуваний наказ, написана і підписана позивачем особисто.
Станом на час розгляду СЗШ № 62 заяви позивача інших заяв від нього не надходило. ОСОБА_1 повністю усвідомлював правові наслідки написання заяви про звільнення, адже у разі незгоди з її умовами він міг відмовитися від її написання.
Позивач з 25 травня 2022 року на роботу не приходив та не виконував трудових обов`язків.
Ураховуючи наведене правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що сторони 24 травня 2022 року досягли домовленості на припинення договору з 25 травня 2022 року. Звільнення за угодою сторін не тільки не порушує прав працівника, а й надає більше гарантій, зокрема звільнення в бажану дату та можливість отримання соціальних виплат.
Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише за взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19). Підстав відступити від цих висновків суд не встановив.
Суди встановили, що заяву про відкликання заяви про звільнення ОСОБА_1 надіслав відповідачу засобами електронного зв`язку лише 05 червня 2022 року, тобто після видачі оскаржуваного наказу.
Ураховуючи, що угода між сторонами про припинення трудового договору відбулася 24 травня 2022 року, що підтверджується заявою ОСОБА_1 , яку погодив відповідач, видавши оскаржуваний наказ, і суди не встановили наявність згоди відповідача на анулювання цієї домовленості, тому наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність угоди сторін про припинення трудових відносин.
Оскільки позивач власноручно написав заяву про звільнення з 25 травня 2022 року й не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок вчинення на нього тиску з боку відповідача, що виключало б його вільне волевиявлення, немає правових підстав вважати, що його звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, проведено з порушенням вимог трудового законодавства.
З огляду на викладене висновки судів про дотримання відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача із займаної посади є законними і обґрунтованими.
Доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують зводяться до незгоди з ними, намагання спростувати встановлені судами фактичні обставини справи, а також до необхідності здійснити їх переоцінку, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
З урахуванням встановлених обставин висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені в касаційній скарзі.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 30.08.2023 |
Оприлюднено | 04.09.2023 |
Номер документу | 113176225 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Зайцев Андрій Юрійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні