Рішення

від 13.06.2023 по справі 300/1885/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2023 р. справа № 300/1885/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стефайно Фекторі» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 16.02.2023 №349582, -

В С Т А Н О В И В:

Денисюк Олег Іванович, який діє в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Стефайно Фекторі» (надалі позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 16.02.2023 №349582.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірною постановою ТОВ «Стефайно Фекторі» притягнуто до відповідальності, яка передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. за відсутність на момент проведення перевірки документів, передбачених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема індивідуальної контрольної книги водія та товарно-транспортної накладної.

На думку позивача, постанова від 16.02.2023 №349582 винесена відповідачем без з`ясування усіх обставин справи, оскільки на момент проведення перевірки транспортний засіб Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 було передано у тимчасове безоплатне користування ТОВ «ВОСКРЕСІНЕЦЬКІ КОВБАСИ». Окрім того, за кермом транспортного засобу знаходився саме співробітник користувача, що виключає можливість притягнення ТОВ «Стефайно Фекторі» до відповідальності.

Зауважує, що товарно-транспортна накладна була відсутня у водія, у зв`язку із тим, що ним не перевозився вантаж. Також вказує, що індивідуальна контрольна книжка не є виключним документом, що підтверджує облік робочого часу водія. Зокрема, початок та кінець робочої зміни водія, час відпочинку можуть бути відображені й у графіку змінності водіїв. При цьому, на момент проведення перевірки водій мав копію такого графіку, однак цей документ не вимагався представниками відповідача, а тому не був їм пред`явлений. У зв`язку із викладеним, вважає спірну постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.04.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 01.05.2023. У відзиві представник Управління Державної служби України з безпеки на транспорті із посиланням на абз. 2 ч. 2 ст. 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» зазначив, що на перевізника покладено обов`язок забезпечення водія усіма необхідними документами для здійснення перевезень, а на водія обов`язок пред`явлення їх для перевірки. Відсутність усіх необхідних документів на момент проведення рейдової перевірки становить собою склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», що й відображено в акті від 25.01.2023 №348620, а у подальшому у постанові від 16.02.2023 №349582. Підкреслює, що відсутність індивідуальної контрольної книжки та товарно-транспортної накладної під час перевірки не заперечував і сам водій транспортного засобу. Також звертає увагу суду, що під час проведення рейдової перевірки посадовою особою Укртрансбезпеки було зафіксовано перевезення вантажу ковбасних виробів, що свідчить про необхідність пред`явлення товарно-транспортної накладної.

Окрім того, відповідач ставить під сумнів перебування транспортного засобу Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 у користуванні іншої юридичної особи, оскільки на момент проведення перевірки жодного договору позички у водія не було, як і тимчасового реєстраційного талону на період дії документа, що підтверджує право користування/ розпорядження транспортним засобом, оформлення якого є обов`язковим.

11.05.2023 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, який вважає, що надані відповідачем фотографія та відеозапис не є належними та допустими доказами перевезення водієм ТОВ «ВОСКРЕСІНЕЦЬКІ КОВБАСИ» вантажу. Стверджує, що ТОВ «ВОСКРЕСІНЕЦЬКІ КОВБАСИ» та ТОВ «Стефайно Фекторі» є різними юридичними особами, кожна з яких має самостійно нести відповідальність за вчинені правопорушення.

24.05.2023 відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив. Так, на думку представника Державної служби України з безпеки на транспорті позивач не довів належними і допустимими доказами, що транспортний засіб був переданий у безоплатне користування ТОВ «ВОСКРЕСІНЕЦЬКІ КОВБАСИ», оскільки ТОВ «Стефайно Фекторі» ані під час перевірки, ані разом із позовною заявою не пред`явлено оформленого тимчасового реєстраційного талону. Із посиланням на правову позицію Верховного Суду від 30.10.2019 №683/2694/16-ц зазначає, що право власності на транспортний засіб виникає з моменту його державної реєстрації, а не з моменту підписання акту приймання транспортних засобів.

09.06.2023 позивачем заявлено вимогу про розподіл понесених ним судових витрат судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановив наступне.

На підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Укртрансбезпеки від 23.01.2023 №3691/4.3/27-23 старших державних інспекторів Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Вітоняка М.Д. і Яковійчука С.Ю., а також старшого державного інспектора Відділу державного нагляду (контролю) в Луганській області Білошицького Є.О. було направлено для проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) з 23.01.2023 до 27.01.2023, що підтверджується копіями відповідного щотижневого графіка і направлення (а.с. 62-63).

За результатами проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом складено акт від 25.01.2023 №348620, у якому зафіксовано порушення вимог ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: під час здійснення вантажних перевезень перевізник не забезпечив водія товарно-транспортною накладною чи іншим документом на вантаж, індивідуальною контрольною книжкою водія, чим порушив вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с. 64).

Відповідач листом від 30.01.2023 №5794/28/24-23 повідомив ТОВ «Стефайно Фекторі» про те, що 16.02.2023 (з 10 год. по 12 год.) відбудеться розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт (а.с. 65).

Повідомлення, направлене позивачу на адресу: АДРЕСА_1 , було отримано 22.02.2023, що підтверджується розпискою про отримання га рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 65).

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, Відділом державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 16.02.2023 №349582 (а.с. 67).

Зазначеною постановою ТОВ «Стефайно Фекторі» притягнуто до відповідальності відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв`язку із чим застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн. (а.с. 67).

Не погоджуючись із зазначеною постановою відповідача, вважаючи її такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства та без наявності на те обґрунтованих підстав, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» (надалі Закон України №2344).

Відповідно до ч. 10 ст. 6 Закону України №2344, на території України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю.

Згідно із ст. 1 Закону України №2344, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до ст. 33 Закону України №2344, автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

За текстом ч. 1 ст. 34 Закону України №2344, автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 48 Закону України №2344, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

За ч. 2 ст. 49 Закону України №2344, водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Актом від 25.01.2023 №348620 підтверджується, що під час здійснення вантажних перевезень перевізник не забезпечив водія транспортного засобу Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 товарно-транспортною накладною чи іншим документом на вантаж, індивідуальною контрольною книжкою (а.с. 64).

Частиною першою статті 60 Закону України №2344 встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до п. 25 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (надалі Порядок №1885), справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

16.02.2023 відповідачем розглянуто справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт ТОВ «Стефайно Фекторі», у зв`язку із чим позивача притягнуто до відповідальності за порушення вимог абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв`язку із чим застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн. (а.с. 67).

При цьому, ТОВ «Стефайно Фекторі» вважає, що не є суб`єктом даного правопорушення. Так, позивач визнає, що транспортний засіб Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 належить йому, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 29.12.2022 (а.с. 16).

Однак 25.01.2023 належний позивачу транспортний засіб Mercedes-Benz, реєстраційний номер НОМЕР_1 перебував у користуванні іншої юридичної особи ТОВ «ВОСКРЕСІНЕЦЬКІ КОВБАСИ», що підтверджується договором позички від 16.12.2022 та актом приймання-передачі автомобілів від 16.12.2022 (а.с. 17-19).

Крім того, як встановлено судом з акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 25.01.2023 №348620, за кермом вказаного вище транспортного засобу перебував ОСОБА_1 (а.с. 64).

Проте на момент проведення перевірки ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах не з ТОВ «Стефайно Фекторі», а з ТОВ «ВОСКРЕСІНЕЦЬКІ КОВБАСИ», що підтверджується записами №5-6 у його трудовій книжці від 01.07.2014 серії НОМЕР_2 (а.с. 14-15).

Отже, спірним у цій справі є питання правомірності стягнення саме з власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника перевізником.

Судом встановлено, що відповідач визначив ТОВ «Стефайно Фекторі» як автомобільного перевізника вантажу на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 29.12.2022. Така інформація (про автомобільного перевізника) зазначена в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 25.01.2023 №348620 (а.с. 64).

Більше того, саме ТОВ «Стефайно Фекторі» відповідач запрошував на розгляд справи про порушення і щодо нього потім виніс спірну постанову (а.с. 65-66).

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України №2344, суб`єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.

У розумінні вимог ст. 1 Закону України №2344 автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Водій особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Послуга з перевезення пасажирів чи вантажів перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Згідно із ст. 34 Закону України №2344, автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Відповідно до ст. 48 Закону України №2344, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Одночасно, суд звертає увагу, що перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки ст. 48 цього Закону визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.

Аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, суд виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників/ користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Стефайно Фекторі» та ТОВ «ВОСКРЕСІНЕЦЬКІ КОВБАСИ» укладено договір позички від 16.12.2022, відповідно до якого позивач передав у безоплатне користування ТОВ «ВОСКРЕСІНЕЦЬКІ КОВБАСИ» спеціалізований вантажний фургон-рефрижератор, 2017 року випуску, колір білий, марки «Mercedes-Benz», модель «SPRINTER 516 CDI», номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 (а.с. 17-18).

Актом приймання-передачі автомобілів від 16.12.2022 підтверджується, що ТОВ «Стефайно Фекторі» передало, а ТОВ «ВОСКРЕСІНЕЦЬКІ КОВБАСИ» прийняло у тимчасове безоплатне користування спеціалізований вантажний фургон-рефрижератор, 2017 року випуску, колір білий, марки «Mercedes-Benz», модель «SPRINTER 516 CDI», номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 (а.с. 19).

Відповідно до ч. 1 ст. 827 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Згідно із ч. 3 ст. 827 ЦК України, до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Главою 58 ЦК України врегульовано цивільно-правові відносини, що виникають з приводу найму (оренди).

Відповідно до ст. 800 ЦК України, наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

Отже, оскільки транспортний засіб передано позивачем у тимчасове безоплатне користування, договір позички є чинним і недійсним не визнавався, то саме користувач ТОВ «ВОСКРЕСІНЕЦЬКІ КОВБАСИ» є автомобільним перевізником у розумінні Закону України №2344 у межах спірних правовідносин, а не позивач.

Щодо сумнівів відповідача про достовірність договору позички, суд зазначає наступне. Так, транспортний засіб марки «Mercedes-Benz», модель «SPRINTER 516 CDI», номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 дійсно був зареєстрований за позивачем 29.12.2022 (а.с. 16).

Водночас, у матеріалах справи наявний акт приймання-передачі транспортних засобів до статутного капіталу ТОВ «Стефайно Фекторі» від 16.12.2022, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Антонюк О.В., який зареєстровано в реєстрі за №3050-3081 (а.с. 91-92).

Відповідно до п. 1.4 зазначеного акту ТОВ «Стефайно Фекторі» прийняло як вклад до статутного капіталу транспортний засіб марки «Mercedes-Benz», модель «SPRINTER 516 CDI», номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 з усіма правами та обмеженнями (а.с. 91-92).

Щодо тверджень відповідача, що право власності на транспортний засіб виникає з моменту його державної реєстрації, а не з моменту підписання акту приймання транспортних засобів, судом вказується наступне.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти або правовідносини. Традиційно підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника). Розглядаючи спори про захист права власності, набутого у похідний спосіб, судам необхідно враховувати імовірність наявності прав на відповідне майно в інших осіб.

Згідно із ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

На відміну від нерухомого майна, ЦК України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації переходу права на підставі правочину, навіть якщо реєстрація рухомого майна є обов`язковою виходячи з нормативного регулювання (частина 4 статті 334 ЦК України).

Водночас, суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно форм власності та господарювання урегульовано Законом України «Про дорожній рух».

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Порядок здійснення відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України. Для ведення відомчого обліку зареєстрованих транспортних засобів відповідними органами, якими вони зареєстровані, створюються уніфіковані автоматизовані електронно-облікові системи. Відомості відомчого обліку щодо зазначених транспортних засобів є складовою частиною Єдиного державного реєстру. У разі наявності будь-яких обтяжень, реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів здійснюється виключно за умови надання згоди на це обтяжувачем (обтяжувачами).

На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають встановленим вимогам. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов`язок щодо їх реєстрації.

Відповідно до п. 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою КМУ від 07.09.1998 №1388, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев`яноста днів.

Отже, правове регулювання відносин, пов`язаних із набуттям права власності на транспортні засоби, здійснюється на підставі загальних положень ЦК України про перехід права власності за договором, спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух» та прийнятих на його виконання нормативних актів відповідних органів, що регламентують порядок державної реєстрації окремих видів транспортних засобів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №911/1278/20 та Верховний Суд у постанові від 23.05.2023 у справі №904/7222/21 виклали наступний правовий висновок, який враховано судом при розгляді обставин даної справи.

Як положеннями ч. 1 ст. 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Змістом акту приймання-передачі транспортних засобів до статутного капіталу ТОВ «Стефайно Фекторі» від 16.12.2022, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Антонюк О.В., який зареєстровано в реєстрі з №3050-3081 підтверджується відсутність особливостей переходу права власності (а.с. 91-92).

Таким чином, судом зроблено висновок, що ТОВ «Стефайно Фекторі» набуло права власності на спірний транспортний засіб 16.12.2022, а тому позивач як власник майна мав право укласти договір позички 16.12.2022.

Суд також вважає помилковими посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц, адже правовідносини у наведеній справі та справі №300/1885/23 не є подібними з огляду на суб`єктний склад спору та відповідно і на форму укладеного договору купівлі-продажу, об`єкт, щодо якого виникли правовідносини.

У постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц аналізується договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений двома фізичними особами в простій письмовій формі, де згідно з прямою вказівкою закону, Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (далі - Порядок № 1388), вимагається «кваліфіковане» укладання договору, в той час, коли в даній справі стороною правочину вступає юридична особа.

Доводи відповідача про відсутність факту видачі тимчасового реєстраційного документа, який підтверджує право користування транспортним засобом ТОВ «ВОСКРЕСІНЕЦЬКІ КОВБАСИ», правового значення для вирішення спору не мають, оскільки не спростовують юридичного факту передання позивачем транспортного засобу в оренду зазначеному вище товариству.

Крім того, аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи суд виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Водночас, суд погоджується із доводами відповідача про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (ст. 33, 50 Закону України №2344), а не власник/користувач транспортного засобу.

Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує відповідач.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 01.06.2023 у справі №640/39442/21, від 22.02.2023 у справі №240/22448/20 та від 22.12.2021 у справі №420/3371/21.

У даній справі суд в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в коментованих постановах Верховного Суду.

Отже, за наведених обставин, судом встановлено, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 16.02.2023 №349582 винесена щодо неналежного суб`єкта, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог. З огляду на задоволення позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить відшкодувати позивачу судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 2684 гривні, сплаченого згідно платіжної інструкції від 15.03.2023 (а.с. 1).

Окрім цього в заяві про розподіл судових витрат адвокат Денисюк О.І. ставить питання про стягнення в його користь із відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень.

Стаття 132 КАС України визначає види судових витрат, відповідно до частини 1 якої, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 132 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат надано:

- довіреність ТОВ «Стефайно Фекторі» від 15.03.2023 (а.с. 30);

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 18.09.2020 серії КС №9466/10 (а.с. 28);

- копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с. 29);

- платіжну інструкцію від 11.04.2023 на суму 10 000,00 грн (а.с. 123);

- акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 10.04.2023 з деталізацією (а.с. 119-120):

усні консультації щодо застосування податкового, трудового та господарського законодавства України;

підготовка проектів документів правового характеру (заяви, листи, накази, протоколи, договори, угоди);

правова експертиза проектів документів правового характеру (договорів, угод, протоколів, рішень);

правовий аналіз матеріалів, дослідження судової практики та надання усного правового висновку щодо обставин застосування адміністративно-господарського штрафу Державною службою України з безпеки на транспорті за подією, яка мала місце 25.01.2023;

складання, оформлення та направлення позову про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 16.02.2023 №349582, прийнятої Державною службою України з безпеки на транспорті;

- акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 01.06.2023 з деталізацією (а.с. 121-122):

усні консультації щодо застосування податкового, трудового та господарського законодавства України;

підготовка проектів документів правового характеру (заяви, листи, накази, протоколи, договори, угоди);

правова експертиза проектів документів правового характеру (договорів, угод, протоколів, рішень);

складання, оформлення та направлення відповіді на відзив на позов про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 16.02.2023 №349582, прийнятої Державною службою України з безпеки на транспорті;

складання, оформлення та направлення заяви про розподіл судових витрат в адміністративні справі про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 16.02.2023 №349582, прийнятої Державною службою України з безпеки на транспорті;

- платіжну інструкцію від 05.06.2023 на суму 10 000,00 грн (а.с. 124).

Водночас, розмір витрат на оплату послуг адвоката як визначено частиною 5 статті 134 КАС України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорію складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Оцінюючи характер наданої адвокатом Денисюком О.І. правничої допомоги відповідно до довіреності та актів приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), слід виходити із наступного.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що розгляд цієї справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки дана справа є справою незначної складності. Підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності, або ж могли бути ним безперешкодно отримані, а предмет спору в даній справі не є складним та не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних.

Окрім того зважаючи те, що для фахівця у галузі права, який отримав право на здійснення адвокатської діяльності: вивчення питання, документів, правової позиції з урахуванням змін у законодавстві і можливості судового та позасудового вирішення і складання позовної заяви по суті справи, не може становити значного робочого часу.

В даному випадку, суд враховує висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.12.2021 у справі №520/11348/2020, за змістом яких суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків:

« 74. Водночас колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

75. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

76. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним».

Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд вважає, що покладені на відповідача судові витрати за правничу допомогу мають бути співмірними з сумою коштів, що підлягають сплаті як судовий збір за розгляд цього спору професійним суддею

Підсумовуючи свої міркування, суд не зменшуючи значення і роль професійного фахівця у галузі права, кваліфікованого адвоката та не зменшуючи його право на самостійне визначення і оцінку вартості власних знань, здобутого досвіду і авторитету як представника у даній справі, надання в інтересах позивача правничої консультації, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи і судової практики щодо регулювання спірних відносин та з огляду на судові рішення Верховного Суду, які в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковими для суду першої інстанції, на переконання суду, потребує певної затрати часу та зусилля, втім суд вважає заявлену суму витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень неспівмірною із обсягом наданих послуг щодо підготовки, формування матеріалів та консультації клієнта.

За таких обставин, слід стягнути на користь позивача з відповідача, як суб`єкта владних повноважень, за рахунок його бюджетних асигнувань 2 000,00 гривень,.

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Стефайно Фекторі» (вул. Стрільців Січових, 2В/1, с. Воскресинці, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78213, код ЄДРПОУ 44948603) до Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 16.02.2023 №349582 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 16.02.2023 №349582, якою ТОВ «Стефайно Фекторі» притягнуто до відповідальності, яка передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39816845) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Стефайно Фекторі» (вул. Стрільців Січових, 2В/1, с. Воскресинці, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78213, код ЄДРПОУ 44948603) сплачений ним судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, 14, м Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39816845) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Стефайно Фекторі» (вул. Стрільців Січових, 2В/1, с. Воскресинці, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78213, код ЄДРПОУ 44948603) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.

Рішення складене в повному обсязі 13 червня 2023 р.