Постанова

від 07.06.2023 по справі 380/14382/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/14382/21 пров. № А/857/2484/23Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Ніколіна В. В., Пліша М. А.,

з участю секретаря судового засідання Гриньків І. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року у справі №380/14382/21 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48)" про стягнення коштів за податковим боргом з рахунків у банках,-

суддя в 1-й інстанції Гулик А. Г.,

час ухвалення рішення 09.01.2023 року,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 16.01.2023 року,

в с т а н о в и в:

Позивач Головне управління ДПС у Львівській області звернулося в суд з позовом до відповідача- державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48)", в якому просило стягнути з відповідача грошові кошти до бюджету в розмірі 1115520,96 грн, які знаходяться на рахунках в банках та інших фінансових установах, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з рахунків у банках, що обслуговують державне підприємство Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48) код ЄДРПОУ 08680477 до бюджету податковий борг у розмірі 1032744 (один мільйон тридцять дві тисячі сімсот сорок чотири) грн 78 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на адресу відповідача надіслано податкову вимогу від 11 лютого 2021 року №20375-13, зі змісту якої вбачається, що у відповідача наявний борг перед бюджетом на загальну суму 1115520,96 грн. Вказує, що податковий борг складається з податку на доходи фізичних осіб у сумі 409840,29 грн, податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у сумі 111300,10 грн, податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 268552,51 грн, земельного податку з юридичних осіб у сумі 82776,18 грн, частини чистого прибутку у сумі 243037,57 грн та військового збору у сумі 14,31 грн. Звертає увагу, що земельний податок з юридичних осіб у сумі 82776,18 грн складається з земельного податку №9025548906 від 20 лютого 2018 року в сумі 4906,36 грн (по термінах сплати 30.08.2018, 30.09.2018, 30.10.2018, 30.12.2018, 30.01.2019); пені в сумі 77869,82 грн (у зв`язку з несплатою податкового зобов`язання). Зазначає, що несплата та ненадходження коштів до бюджету України великої суми податкового боргу 82776,18 грн призведе до дефіциту бюджету України. Банкрут ухиляється від сплати податків узгоджених зобов`язань, а відтак не виконує конституційного обов`язку платника сплачувати податки. З врахуванням наведеного вище, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідач регулярно та вчасно сплачувало до бюджету всі поточні нарахування по податках, однак податкових орган зарахував сплату поточних нарахувань податків підприємства 2018-2021 роки, як погашення пені нарахованої на заборгованість по податках несплачених до 2018 року. Вказує, що податки не сплачувались через відсутність коштів на рахунку підприємства. Звертає увагу, що державна установа Львівська виправна колонія №48 код ЄДРПОУ 08681175 та державне підприємство Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48) код ЄДРПОУ 08680477 є різними юридичними особами, а тому відповідач не може сплачувати земельний податок за іншого платника. Зазначає, що підприємство неодноразово зверталося із заявами до ДПС про списання безнадійного податкового боргу, однак отримувало відмову. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представник позивача (апелянта) Нога Н.А. у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача Моряк І. Й. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідкою про податкову заборгованість №8406/5/13-01-13-02 від 16 липня 2021 року за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 4091099,71 грн. Заборгованість у розмірі 2975578,75 грн охоплена раніше поданим позовом. Відтак позивач заявив вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 1115520,96 грн, яка складається з:

- податку на доходи фізичних осіб у сумі 409840,29 грн (підстава виникнення: податкове повідомлення-рішення форми Д №0022670716 від 31 грудня 2020 року);

- податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у сумі 111300,10 грн (пеня);

- податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 268552,51 грн (підстава виникнення: декларації №9254198996 від 30 жовтня 2019 року, №9241259859 від 16 жовтня 2019 року, №9079444535 від 14 квітня 2020 року, №9107589498 від 15 травня 2020 року, №9135384293 від 15 червня 2020 року, №167973872 від 15 липня 2020 року, №9203258476 від 17 серпня 2020 року, №9233075815 від 15 вересня 2020 року, №9266333065 від 15 жовтня 2020 року, №9299449098 від 13 листопада 2020 року, №9334158156 від 15 грудня 2020 року, №9367252414 від 15 січня 2021 року, №9027022193 від 16 лютого 2021 року, №9054550755 від 17 березня 2021 року, №9087081485 від 15 квітня 2021 року, №9128911175 від 17 травня 2021 року, №9160076185 від 15 червня 2021 року, податкові повідомлення-рішення №0086365104 від 28 листопада 2019 року, №0017396104 від 05 травня 2020 року, №0026365104 від 08 липня 2020 року, №387 від 12 листопада 2020 року);

- земельного податку з юридичних осіб у сумі 82776,18 грн (підстава виникнення: податковий розрахунок №9025548906 від 20 лютого 2018 року у розмірі 4906,36 грн та пеня у сумі 77869,82 грн);

- частини чистого прибутку у сумі 243037,57 грн (підстава виникнення: розрахунок №9271862637 від 04 лютого 2019 року);

- військового збору у сумі 14,31 грн (пеня).

Позивач направив відповідачу податкові вимоги №1/57 від 29 жовтня 2001 року та №2/353 від 04 грудня 2001 року.

У зв`язку із наявністю у відповідача податкового боргу, позивач звернувся з цим позовом у суд.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має заборгованість перед бюджетом на загальну суму 1032744,78 грн (з податку на доходи фізичних осіб у сумі 409840,29 грн, податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у сумі 111300,10 грн, податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 268552,51 грн, частини чистого прибутку у сумі 243037,57 грн та військового збору у сумі 14,31грн); станом на день розгляду справи відповідач не надав доказів сплати податкового боргу, а тому наявні підстави для стягнення з рахунків у банках, що обслуговують відповідача податкового боргу у розмірі 1032744,78 грн. Разом з тим, відповідач не є платником земельного податку за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4610136800:08:001:0071, 4610136800:08:002:0012 та 4610136800:08:002:0013, а тому підстави для стягнення з нього земельного податку у сумі 82776,18 грн за користування вказаними земельними ділянками відсутні.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Ч.2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних

Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За змістом ст.8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені вказаним Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених вказаним Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених вказаним Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Пункт 9.1 ст.9 ПК України передбачає, що до загальнодержавних податків належать: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; екологічний податок; рентна плата; мито.

Згідно зі ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з вказаним Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з вказаним Кодексом.

За змістом пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпункт 14.1.152. п.14.1 ст.14 ПК України передбачає, що погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений вказаним Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені вказаним Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

За змістом п.57.3 ст.57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 вказаного Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Пункт 110.1 ст.110 ПК України передбачає, що платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.59.1 ст.59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п.59.5 ст.59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Як вбачається з матеріалів справи, за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 4091099,71 грн, що підтверджується довідкою про податкову заборгованість №8406/5/13-01-13-02 від 16 липня 2021 року. Заборгованість у розмірі 2975578,75 грн охоплена раніше поданим позовом. Тому позивач заявив вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 1115520,96 грн, яка складається з:

- податку на доходи фізичних осіб у сумі 409840,29 грн (підстава виникнення: податкове повідомлення-рішення форми Д №0022670716 від 31 грудня 2020 року);

- податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у сумі 111300,10 грн (пеня);

- податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 268552,51 грн (підстава виникнення: декларації №9254198996 від 30 жовтня 2019 року, №9241259859 від 16 жовтня 2019 року, №9079444535 від 14 квітня 2020 року, №9107589498 від 15 травня 2020 року, №9135384293 від 15 червня 2020 року, №167973872 від 15 липня 2020 року, №9203258476 від 17 серпня 2020 року, №9233075815 від 15 вересня 2020 року, №9266333065 від 15 жовтня 2020 року, №9299449098 від 13 листопада 2020 року, №9334158156 від 15 грудня 2020 року, №9367252414 від 15 січня 2021 року, №9027022193 від 16 лютого 2021 року, №9054550755 від 17 березня 2021 року, №9087081485 від 15 квітня 2021 року, №9128911175 від 17 травня 2021 року, №9160076185 від 15 червня 2021 року, податкові повідомлення-рішення №0086365104 від 28 листопада 2019 року, №0017396104 від 05 травня 2020 року, №0026365104 від 08 липня 2020 року, №387 від 12 листопада 2020 року);

- земельного податку з юридичних осіб у сумі 82776,18 грн (підстава виникнення: податковий розрахунок №9025548906 від 20 лютого 2018 року у розмірі 4906,36 грн та пеня у сумі 77869,82 грн);

- частини чистого прибутку у сумі 243037,57 грн (підстава виникнення: розрахунок №9271862637 від 04 лютого 2019 року);

- військового збору у сумі 14,31 грн (пеня).

Позивач направив відповідачу податкові вимоги №1/57 від 29 жовтня 2001 року та №2/353 від 04 грудня 2001 року.

За змістом п.13.1.2 ст.131 ПК України при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов`язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.

Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

З аналізу даних зворотного боку інтегрованої картки платника податку відповідача вбачається, що кошти, сплачені ним відповідно до платіжних доручень зараховані на погашення наявної суми податкового боргу в порядку черговості.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач має заборгованість перед бюджетом на загальну суму 1032744,78 грн (з податку на доходи фізичних осіб у сумі 409840,29 грн, податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у сумі 111300,10 грн, податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 268552,51 грн, частини чистого прибутку у сумі 243037,57 грн та військового збору у сумі 14,31 грн).

При цьому, станом на день розгляду справи відповідач не надав доказів сплати податкового боргу.

Відповідно до пп.20.1.34 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Згідно з п.95.3 ст.95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Пункт 95.4 ст.95 ПК України передбачає, що контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач має заборгованість перед бюджетом на загальну суму 1032744,78 грн (з податку на доходи фізичних осіб у сумі 409840,29 грн, податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності у сумі 111300,10 грн, податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 268552,51 грн, частини чистого прибутку у сумі 243037,57 грн та військового збору у сумі 14,31 грн); станом на день розгляду справи відповідач не надав доказів сплати податкового боргу, а тому наявні підстави для стягнення з рахунків у банках, що обслуговують відповідача податкового боргу у розмірі 1032744,78 грн.

Разом з тим, матеріалами справи стверджується, що відповідач не погоджується з розрахованою позивачем сумою податкового боргу із земельного податку та зазначає, що він не має у власності чи користуванні жодної земельної ділянки, тому нарахування позивачем відповідачу земельного податку є протиправним.

Відповідно до ст.270 ПК України об`єктами оподаткування платою за землю є: об`єкти оподаткування земельним податком; земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування;

Згідно з п.286.1. ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї).

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що платником земельного податку є юридична особа, яка є власником земельної ділянки або орендує земельну ділянку.

Як вбачається з матеріалів справи, актом Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №48 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01 січня 2017 року по 02 грудня 2020 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період з 01 липня 2012 року по 02 грудня 2020 року №2762/13-01-07-01/08680477 від 18 грудня 2020 року встановлено, що державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №48 не має у власності земельних ділянок (сторінка 23 Акту).

Право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4610136800:08:001:0071, 4610136800:08:002:0012 та 4610136800:08:002:0013 надано іншій юридичній особі Львівській виправній колонії №48, що підтверджується актами на право постійного користування земельною ділянкою від 04 травня 2006 року серії ЯЯ №179409, №179410, №179411.

Крім того, зі змісту інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 грудня 2022 року №316838275 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:08:002:0012 її власником з 04 червня 2019 року є Львівська обласна державна адміністрація, а орендарем ТзОВ Ринок сільськогосподарської продукції Шувар на підставі договору оренди землі від 30 червня 2022 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 грудня 2022 року №316895808 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610136800:08:001:00071 право користувачем вказаної земельної ділянки була державна установа Львівська виправна колонія №48 код ЄДРПОУ 08681175 на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №179409 від 04 травня 2006 року. У подальшому вказана земельна ділянка зазнала поділу на підставі розпорядження «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки №941/0/5-21 від 30 вересня 2021 року».

Як правильно зазначив суд першої інстанції, державна установа Львівська виправна колонія №48 код ЄДРПОУ 08681175 та державне підприємство Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№48) код ЄДРПОУ 08680477 є різними юридичними особами, а тому відповідач не може сплачувати земельний податок за іншого платника.

Доказів на спростування цих обставин позивачем не подано, а судом таких не здобуто.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не є платником земельного податку за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4610136800:08:001:0071, 4610136800:08:002:0012 та 4610136800:08:002:00013, а тому підстави для стягнення з нього земельного податку у сумі 82776,18 грн за користування вказаними земельними ділянками відсутні.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року у справі № 380/14382/21 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді В. В. Ніколін М. А. Пліш Повне судове рішення складено 12 червня 2023 року.