Рішення

від 22.05.2023 по справі 204/6222/22

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/6222/22

Провадження № 2/204/427/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адіум»</a>, треті особи, що не заявляють самостійних вимог Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, про стягнення заборгованості по заробітній платі та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

18 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ТОВ «Адіум», визначивши третіми особами, що не заявляють самостійних вимог Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, із вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та зобов`язання вчинити певні дії (а. с. 1-7).

В обґрунтування своїх позовних вимог вказала те, що з грудня 2018 року й по теперішній час вона перебуває у трудових правовідносинах з відповідачем, де працює на посаді менеджера з адміністративної діяльності та, де до жовтня 2021 року отримувала мінімальну заробітну плату. Вказує, що як вбачається із довідки форми ОК-5 від 17 серпня 2022 року та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 18 серпня 2022 року, у період з жовтня 2021 року та станом на дату звернення з вказаним позовом до суду відповідачем взагалі не здійснювалося їй нарахування, виплата заробітної плати та відрахування до Пенсійного фонду України. Стверджує, що вона неодноразово зверталася до керівника та бухгалтера відповідача з вимогою допустити її до робочого місця та виплатити заробітну плату за минулий період, однак на вказане отримувала усну відмову й вимогу почекати поки закінчиться військовий стан в країні, не дивлячись на те, що фірма працює, фінансова діяльність ведеться. Також звертає увагу суду на те, що у зв`язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан на території України 24 лютого 2022 року, натомість виплата їй заробітної плати відповідачем припинена ще в жовтні 2021 року. За період з 01 жовтня 2021 року по 31 липень 2022 року сума невиплаченої їй заробітної плати становить 64000 гривень, зокрема (мінімальна заробітна плата у відповідний період): за жовтень 2021 року 6000 гривень; за листопад 2021 року 6000 гривень; за грудень 2021 року 6500 гривень; за січень 2022 року 6500 гривень; за лютий 2022 року 6500 гривень; за березень 2022 року 6500 гривень; за квітень 2022 року 6500 гривень; за травень 2022 року 6500 гривень; за червень 2022 року 6500 гривень; за липень 2022 року 6500 гривень. Також зазначає, що відповідач в період з 01 жовтня 2021 року по 31 липня 2022 року не подав даних про застраховану особу до системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України та не провів сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, що призвело до зменшення її страхового стажу і, що унеможливлює його підтвердження записами у трудовій книжці для призначення пенсії в майбутньому. Вважає, що за період з 01 жовтня 2021 року по 31 липня 2022 року на суму заборгованості по заробітній платі відповідачем має бути нараховано та сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування у сумі 14080 гривень. Тому прохає суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість з невиплаченої заробітної плати за період з 01 жовтня 2021 року по 31 липня 2022 року у сумі 64000 гривень та, зобов`язати останнього нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вказаний період часу у сумі 14080 гривень.

Ухвалою суду від 23 серпня 2022 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 24), копія якої надіслана учасникам справи 23 серпня 2022 року за вихідним № 14431/23-вих/2/204/1978/22 від 23 серпня 2022 року (а. с. 25), яка отримана відповідачем 09 вересня 2022 року, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області 07 серпня 2022 року та ГУ ДПС в Дніпропетровській області 05 вересня 2022 року, підтвердженням чого є відповідні рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а. с. 26-28).

13 жовтня 2022 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив директора ТОВ «Адіум» - Сухова Д., на позовну заяву (а. с. 29-31), в якому він позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує.

В обґрунтування відзиву зазначено, що з 01 жовтня 2021 року у зв`язку із скрутним фінансовим становищем через поширення короно вірусної інфекції в Україні ТОВ «Адіум» змушене було призупинити роботу підприємства та запропонувати працівникам відпустку без збереження заробітної плати. ОСОБА_1 , як і всі інші працівники підприємства, погодилась на вищенаведені умови та фактично перестала виконувати будь-які трудові обов`язки на підприємстві ТОВ «Адіум» у зв`язку із відпусткою без збереження заробітної плати та простоєм підприємства. Карантинні правила, в тому числі і обмеження в діяльності підприємств, передбачені постановою КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236. Про оголошення простою на підприємстві було складено відповідний наказ, який додається до матеріалів справи. Пізніше, 25 лютого 2022 року, підприємство ТОВ «Адіум» було змушене продовжити простій, у зв`язку із запровадженням військового стану на території України через бойові дії внаслідок військової агресії з боку російської федерації. Військовий стан оголошено Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року. Вказує, що законодавчо не врегульовано порядок попередження про простой, тобто попередження можливе як усне, так і письмове (службова записка) головне, щоб воно було своєчасним (лист Мінпраці від 23.10.2007 p. Ne 257/06/187-07). Натомість, заробітна плата працівникам (в тому числі за час щорічної, соціальних відпусток), виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків з дотримання встановленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи та за умови здійснення підприємством (установою, організацією) господарської діяльності. Стверджує, що ТОВ «Адіум» не здійснювало будь-якої господарської діяльності в період часу з 01 жовтня 2021 року, а працівник ОСОБА_1 , в цей час не виконувала будь-якої роботи, передбаченої трудовим договором. Вказує, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 113 КЗпП України працівнику оплачується час простою з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), а тому, заробітна плата, яка нараховувалась гр. ОСОБА_2 , за вказані періоди складає 4333 гривень 33 копійки за кожен місяць простою, що сумарно складає 43 334 гривень. При цьому, зазначає, що згідно з вимогами ст. 10 Закону № 2136, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язань щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій чи інших обставин непереборної сили. Виплатити кошти, що належать працівникам, у такій ситуації можна після відновлення діяльності підприємства, У зв`язку із запровадженням військового стану ТОВ «Адіум» фактично позбавлене можливості проводити господарську діяльність, всі підрядні роботи перебувають в стадії простою. Грошові кошти для своєчасної виплати грошових коштів на даний момент відсутні. Зазначає, що ТОВ «Адіум» жодним чином не заперечує факту наявності заборгованості, однак готове виплатити дані кошти після відновлення роботи. А тому вважає, звернення позивачки до суду передчасним. Разом з цим, зазначає про те, що вимоги про сплату та нарахування соціального внеску повинні вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, оскільки в даному випадку факт не нарахування та не сплати не встановлено компетентним органом, а саме податковою службою. В межах цивільного судочинства неможливо вирішити, адже це фактично рішення суб`єкта владних повноважень (бездіяльність), яке оскаржуються в рамках адміністративного судочинства, а відтак вимоги про нарахування ЄСВ вважає такими, що не підлягають розгляду в межах цивільного судочинства.

21 жовтня 2022 року на адресу суду надійшли письмові заперечення на відзив представника позивачки адвоката Потьомкіна С.М. (а. с. 51-52), в яких він зазначає про те, що вважає наданий відповідачем відзив на позовну заяву необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Так, зазначає про те, що в своєму відзиві відповідач не визнає позовні вимоги позивачки та просить відмовити в їх задоволенні, при цьому, одночасно не заперечуючи, того факту, що він має заборгованість перед позивачкою із сплати заробітної плати. Крім того, відповідач стверджує, що в період часу з 01 жовтня 2021 року не здійснює господарську діяльність та на підтвердження чого надає довідку банку «Південний» від 03 жовтня 2022 року № 168-168-22688-2022 БТ про залишок коштів на рахунку станом на 01 жовтня 2022 року в сумі 39688 гривень 79 копійок. Натомість довідок про рух коштів по його рахунках за період з 01 жовтня 2021 року по 01 жовтня 2022 року, не надає. Разом з цим, вказує на те, що відповідач навмисно приховав від суду те, що має інші відкриті рахунки в інших банках, зокрема: P/р НОМЕР_1 , Банк ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", МФО 305299 вул. Володимира Антоновича, буд. 36Б, кв. 45, Центральний р-н, м. Дніпро, 49000, Україна, тел.: 0567903200, код ЄДРПОУ 41349975, ІПН 413499704658, є платником податку на прибуток на загальних підставах; Р/р НОМЕР_2 в ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "БАНК ВОСТОК" ІІН 356099004668, номер свідоцтва НОМЕР_3 платник податку на загальних підставах. Стверджує, що за вказаний період часу по цим рахункам пройшло коштів більше ніж на 3000000 гривень. Також зазначає про те, що підтвердженням того, що підприємство весь цей час займалося господарською діяльністю є договір підряду укладений між відповідачем та АТ «ІНТЕРПАЙП ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ВТОРМЕТ» від 18.11.2021 року №21/1411. Згідно до п. 21 даного договору сума складає 2664 000 гривень. Строк даного договору відповідно до 3.1 складає 100 днів. Факт отримання коштів за проведені роботи підтверджуються рахунком фактура № СФ-029 від 27 червня 2022 року за виконання капітального ремонту будівельних конструкцій МНЛЗ відповідно до Договору ДГ-21/0709 від 07 жовтня 2021 року між відповідачем та ТОВ «МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД «ДНІПРОСТАЛЬ». Разом з цим, зазначає, що відповідачем не надано обгрунтовуючих доказів того, що зупинка підприємства відбулася внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, тому прохає позов задовольнити в повному обсязі.

15 листопада 2022 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшли письмові заперечення директора ТОВ «Адіум» - Сухова Д. на заперечення позивачки (а. с. 64-65), в якому він зазначає про те, що останні не повинні прийматись судом до уваги, оскільки такий документ не передбачений чинним процесуальним законодавством.

Разом з цим зазначає, що обставини, викладені в запереченнях позивачки, не відповідають дійсності та фактично вводять суд в оману. Вказує, що дійсно ТОВ «Адіум» має відкриті рахунки в банківських установах, однак відповідно до довідки від 24 жовтня 2022 року від АТ КБ «ПриватБанк» залишок на рахунку складає 16 гривень 25 копійок, а відповідно до довідки від 25 жовтня 2022 року від ПАТ «Банк Восток» залишок на рахунку складає 204 гривні 45 копійок. При цьому зазначає, що наявність підписаного договору жодним чином не підтверджує факт фактичного виконання умов даного договору, зокрема з боку контрагента АТ «Інтерпайп Дніпровтормет». До суду надавались листи, відповідно до яких підтверджується форс-мажорні обставини та неможливість виконання умов договору між ТОВ «Адіум» та АТ «Інтерпайп Дніпровтормет». Про даний факт складено відповідні претензії та станом на день подачі заперечення відбувається досудове врегулювання даного питання. При цьому, зазначає, що згідно з вимогами ст. 10 Закону № 2136, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язань щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій чи інших обставин непереборної сили. Виплатити кошти, що належать працівникам, у такій ситуації можна після відновлення діяльності підприємства, У зв`язку із запровадженням військового стану ТОВ «Адіум» фактично позбавлене можливості проводити господарську діяльність, всі підрядні роботи перебувають в стадії простою. Грошові кошти для своєчасної виплати грошових коштів на даний момент відсутні. Зазначає, що ТОВ «Адіум» жодним чином не заперечує факту наявності заборгованості, однак готове виплатити дані кошти після відновлення роботи. А тому вважає, звернення позивачки до суду передчасним. Разом з цим, зазначає про те, що вимоги про сплату та нарахування соціального внеску повинні вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, оскільки в даному випадку факт не нарахування та не сплати не встановлено компетентним органом, а саме податковою службою. В межах цивільного судочинства неможливо вирішити, адже це фактично рішення суб`єкта владних повноважень (бездіяльність), яке оскаржуються в рамках адміністративного судочинства, а відтак вимоги про нарахування ЄСВ вважає такими, що не підлягають розгляду в межах цивільного судочинства.

07 грудня 2022 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення представника позивачки адвоката Потьомкіна С.М. (а. с. 72-73), в яких він зазначає про те, що відповідач продовжує приховувати рух коштів за спірний період, надаючи лиш довідки про залишок коштів на рахунку станом на жовтень 2021 року, натомість приховує сотні тисяч гривень які пройшли через його рахунки за виконані роботи по договору підряду, що був укладений між відповідачем та АТ «ІНТЕРПАЙП ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ВТОРМЕТ» від 18 листопада 2021 року № 21/1411.

Так, зазначає, що згідно з п. 2.1 даного договору, його сума складає 2664000 гривень. Строк даного договору відповідно до п. 3.1 складає 100 днів. Факт отримання коштів за проведені роботи підтверджуються рахунком фактурою №СФ-029 від 27 червня 2022 року за виконання капітального ремонту будівельних конструкцій МНЛЗ відповідно до Договору ДГ-21/0709 від 07 жовтня 2021 року між відповідачем та ТОВ «МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД «ДНІПРОСТАЛЬ». Вважає, що посилання на листи про форс-мажорні обставини та не можливість виконання договору між відповідачем та іншими підприємствами на час розгляду справ втратили свою актуальність, оскільки згідно розрахунку фактури №СФ-029 від 27 червня 2022 року за виконання капітального ремонту будівельних конструкцій МНЛЗ, ТОВ «Адіум» отримало 116805 гривень 79 копійок, а згідно рахунку фактури №СФ-035 від 30 серпня 2022 року ТОВ «АГРО-ОВЕН» сплатив відповідачу 7161802 гривень 46 копійок. Вважає, що відповідачем не надано обгрунтовуючих доказів того, що зупинка підприємства відбулася внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, тому прохає позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, а сторонами не оспорено, що позивачка, з 2018 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Відповідно до відомостей з довідки форми ОК-5 ПФУ, відповідач з жовтня 2021 року та станом на дату формування довідки 17 серпня 2022 року не здійснює позивачці нарахування, виплату заробітної плати та ЄСВ (а. с. 15-16, 17-18).

Наказом директора ТОВ «Адіум» № 57 «Про простій» від 01 жовтня 2021 року, у зв`язку з розповсюдженням на території України коронавірусу COVID-19, з метою запобігання його поширення, необхідністю дотримання карантинних заходів, введених Урядом через розповсюдження корона вірусної інфекції, на підприємстві відповідача призупинено виконання робіт співробітниками ТОВ «Адіум» (а. с. 33).

Наказом директора ТОВ «Адіум» № 7 «Про простій» від 25 лютого 2022 року, у зв`язку з організацією трудових відносин в умовах воєнного стану на території України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України, діяльність підприємства відповідача тимчасово припинено, з дня введення воєнного стану та до завершення означених обставин (а. с. 34).

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст.76ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.

Звернувшись до суду, позивачка просила, зокрема, стягнути з відповідача заборгованість по невиплаченій заробітній платі за період з 01 жовтня 2021 року по 31 липня 2022 року у розмірі 64000 гривень.

За положеннями ст.43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

За положеннями ст.97КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Відповідно до вимог ст.34КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Так, зі змісту ч. 1 ст.34КЗпП України вбачається, що зупинення роботи (простій) може бути викликане невідворотною силою або іншими обставинами.

Однак, аналіз статті 34КЗпП України свідчить про те, що зупинення роботи (простій) - це наслідок дії невідворотної сили або інших обставин. Тобто мають існувати обставини, які стали причиною неможливості виконання працівниками роботи.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.113КЗпП України працівнику оплачується час простою з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Під час простою нарахування доплат і надбавок, передбачених колективним договором, не здійснюється, оскільки працівники під час простою не виконують встановлену їм норму праці (лист Мінсоцполітики від 19вересня 2013 року № 805/13/155-13). У той же час зберігаються ті виплати, які є обов`язковими та напряму прив`язані до окладу.

Доплата до мінімальної зарплати при повному місяці простою не здійснюється (роз`яснення Мінсоцполітики деяких питань оплати праці на виконання Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).

На відміну від інших варіантів (відпустка, дистанційна робота) згода працівника (навіть формальна) на простій при форс-мажорних обставинах (карантин) не потрібна. Роботодавець все оформляє лише своїм наказом.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України установлено карантин, який у подальшому було продовжено постановами Кабінету міністрів України: № 239 від 25 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року; № 291 від 22 квітня 2020 року до 11 травня 2020 року; № 343 від 04 травня 2020 року 22 травня 2020 року; № 392 від 20 травня 2020 року до 22 червня 2020 року; № 500 від 17 червня 2020 року до 31 липня 2020 року; № 641 від 22 липня 2020 року до 31 серпня 2020 року; № 760 від 26 серпня 2020 року до 31 жовтня 2020 року; № 956 від 13 жовтня 2020 року до 31 грудня 2020 року; № 1236 від 09 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року; № 104 від 17 лютого 2021 року до 30 квітня 2021 року; № 405 від 21 квітня 2021 року до 30 червня 2021 року; № 611 від 16 червня 2021 року до 31 серпня 2021 року; № 855 від 11 серпня 2021 року до 01 жовтня 2021 року; № 981 від 22 вересня 2021 року до 31 грудня 2021 року; № 1336 від 15 грудня 2021 року до 31 березня 2022 року; № 229 від 23 лютого 2022 року до 31 травня 2022 року; № 630 від 27 травня 2022 року до 31 серпня 2022 року; № 928 від 19 серпня 2022 року до 31 грудня 2022 року; № 1423 від 23 грудня 2022 року до 30 квітня 2023 року; № 383 від 25 квітня 2023 року до 30 червня 2023 року.

Законом України від 17 березня 2020 року № 9530 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину віднесено до форс-мажорних обставин, тобто обставин непереборної сили.

Запровадження карантину передбачає ряд заборон, у зв`язку з якими можливе повне або часткове призупинення роботи підприємства.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом Українивід 24лютого 2022року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, змінами внесеними Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом № 2212-IXвід 21квітня 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом №2263-IXвід 22травня 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом №2500-IXвід 15серпня 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 07 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом №2738-IXвід 16листопада 2022 року, змінами внесеними Указом Президента України від 06 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом №2915-IXвід 07 лютого 2023 року) з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року продовжено строком на 90 діб.

Пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, вказаним Указом встановлено можливість обмеження конституційного права на працю, але в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачем не оспорено, що останнім у період часу з 01 жовтня 2021 року по 31 липня 2022 року, включно не здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати позивачці, й відповідно не сплачувався на неї ЄСВ.

Також, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказами директора ТОВ «Адіум» № 57 від 01 жовтня 2021 року (у зв`язку з розповсюдженням на території України коронавірусу COVID-19) та № 7 від 25 лютого 2022 року (у зв`язку з введенням воєнного стану на території України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року) на підприємстві відповідача оголошено «Про простій».

Вказані накази відповідача «Про простій» позивачкою не оспорені, в судовому порядку не скасовані, а відтак є діючими, тому вимоги останньої щодо нарахування та виплати їй заробітної плати за період часу з 01 жовтня 2021 року по 31 липня 2022 року, виходячи із розрахунку повної тарифної ставки (мінімальної заробітної плати) є необґрунтованим та такими, що спростовані матеріалами справи.

Натомість, відповідно до вимог ст. 113 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був оплатити позивачці час простою з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), в даному випадку 2/3 від мінімальної заробітної плати, зокрема за: жовтень 2021року 4000гривень (2/3від 6000гривень);за листопад2021року 4000гривень (2/3від 6000гривень);за грудень2021року 4333гривні 33копійки (2/3від 6500гривень);за січень2022року 4333гривні 33копійки (2/3від 6500гривень);за лютий2022року 4333гривні 33копійки (2/3від 6500гривень);за березень2022року 4333гривні 33копійки (2/3від 6500гривень);за квітень2022року 4333гривні 33копійки (2/3від 6500гривень);за травень2022року 4333гривні 33копійки (2/3від 6500гривень);за червень2022року 4333гривні 33копійки (2/3від 6500гривень);за липень2022року 4333гривні 33копійки (2/3від 6500гривень),що сумарностановить 38333гривні 31копійка, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Водночас, суд зазначає, що не приймає до уваги доводи відповідача про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, оскільки останнім не надано жодних достатніх, допустимих та належних доказів такого.

При цьому, суд зазначає, що саме його посилання на введення карантинних обмежень у зв`яжу з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19 та запровадження воєнного стану в Україні через військову агресію рф проти України, без обґрунтування неможливості вчинити дії з виплатити заробітної плати за час простою не може вважатися поважною причиною для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці.

Більш того, суд зазначає про те, що приписами ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Як вбачається з наданих відповідачем довідок про залишок грошових коштів на його рахунках (а. с. 32, 66-67), зокрема: в банку «Південний» (станом на 01 жовтня 2022 року) залишок грошових коштів на рахунку відповідача в даному банку становить 39688 гривень 79 копійок; в ПАТ «Банк Восток» (станом на 03 жовтня 2022 року) 204 гривні 45 копійок; в АТ «КБ «Приватбанк» (станом на 24 жовтня 2022 року) 16 гривень 25 копійок, що свідчить на наявність у відповідача грошових коштів для виконання зобов`язань з нарахування та сплати відповідачці заробітної плати за час простою та відповідно сплати за неї ЄСВ.

Оцінюючи усукупності усіінші аргументисторін,наведені нимив обґрунтуваннясвоїх вимогабо заперечень,суд доуваги їхне бере,оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.

З огляду на викладене, суд доходить переконливого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ТОВ «Адіум» в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за час простою за період з 01 жовтня 2021 року по 31 липня 2022 року підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за час простою за вказаний період у сумі 38333гривні 31копійка, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, у зв`язку з чим вимога про зобов`язання нарахувати та сплати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні ОСОБА_1 до ТОВ «Адіум» підлягають частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позивачка при подачі позову була звільнена від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Держави судовий збір у розмірі 992 гривні 40 копійок.

З урахуванням того, що у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено, то з судові витрати в цій частині покладаються на позивачку.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ;РНОКПП НОМЕР_4 )до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Адіум»(49008,м.Дніпро,вул.Робоча,буд.164-а;ЄДРПОУ 35609909),»,треті особи,що незаявляють самостійнихвимог Головне управлінняПенсійного фондуУкраїни вДніпропетровській області(49064,м.Дніпро,вул.Набережна Перемоги,буд.26;ЄДРПОУ 21910427)та Головнеуправління Державноїподаткової службиу Дніпропетровськійобласті (49005,вул.Сімферопольська,буд.17-а;ЄДРПОУ 43145015),про стягненнязаборгованості позаробітній платіта зобов`язаннявчинити певнідії задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Адіум»</a> на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за час простою за період з 01 жовтня 2021 року по 31 липня 2022 року у сумі 38333 (тридцять вісім тисяч триста тридцять три) гривні 31 (тридцять одна) копійка, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Адіум»</a> на користь Держави судовий збір у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна