Постанова

від 25.04.2023 по справі 910/7558/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2023 р. Справа№ 910/7558/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 25.04.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Київського геріатричного пансіонату

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.12.2022

у справі № 910/7558/22 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Київського геріатричного пансіонату

до Приватного підприємства "Приватне науково-виробниче підприємство Стиль-Майстер"

про стягнення 324 171 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року Київський геріатричний пансіонат звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Приватне науково-виробниче підприємство Стиль-Майстер" про стягнення втрати фінансових ресурсів у розмірі 324171,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що аудиторським звітом Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виявлено завищення обсягів і вартості виконаних відповідачем робіт за договором № 92/20 від 26.12.2020, що внаслідок чого завдано втрат бюджету м. Києва.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 у справі №910/7558/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поданий позивачем аудиторській звіт не можна визнати належним, допустимим та достовірним, в розумінні статей 73, 76-79 ГПК України, доказом на підтвердження завищення вартості виконуваних робіт на заявлену суму 324171,00 грн, оскільки встановлені у звіті факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України. При цьому, як встановлено судом першої інстанції, позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність усіх елементів складу господарського правопорушення, а саме, протиправних дій відповідача, розміру збитків, а також наявності прямого причинного зв`язку між допущеним порушенням та наявністю збитків.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Окрім доводів, викладених у позові, в обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач зазначає, що в аудиторському звіті чітко зазначені порушення, які були допущені учасниками будівництва при визначенні вартості робіт по об`єкту капітального ремонту, внаслідок чого завдано втрат бюджету м. Києва на суму 324171,00 грн, які відповідач зобов`язаний повернути на рахунок позивача.

Крім того, у прохальній частині апеляційної скарги позивачем заявлено клопотання про призначення у справі комплексної судової будівельно-технічної експертизи, на виконання якої поставити наступні запитання:

- чи фактично виконані роботи на суму 4 160 000,00 грн?

- чи завищено вартість виконаних робіт за актами форми КБ-2в?

- чи відповідають виконані будівельні роботи по об`єкту проектно-кошторисній документації?

Виконання експертизи позивач просить доручити ТОВ «Український цент судових експертиз».

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Згідно з частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Системний аналіз частини першої статті 101 ГПК України та частини першої статті 99 ГІІК України дає підстави дійти висновку, що суд призначає експертизу у випадку коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та якщо жодною стороною не наданий висновок експерта з питань, вирішення яких має значення для справи.

Тобто, Господарським процесуальним кодексом України на учасників процесу покладається обов`язок спочатку самостійно вжити заходи для надання експертного висновку і лише у разі відсутності такої можливості, що також має бути підтверджено відповідними доказами, звертається з клопотанням про призначення експертизи до суду.

При цьому за змістом частини другої статті 99 ГПК України питання про задоволення клопотання про призначення експертизи не залежить від обґрунтованості підстав для проведення експертизи, якщо сторона не обґрунтовує та не доводить обставини, які перешкоджали самостійному наданню висновків експерта.

Аналогічний правовий висновком викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №910/1668/19.

Крім того, 07.03.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи належним чином завірену копію Висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 28.02.2023 №2-28/02.

10.04.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від позивача надійшло клопотання, у якому Київський геріатричний пансіонат просить врахувати Висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 28.02.2023 №2-28/02 при ухваленні рішення.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що у апеляційній скарзі заявником взагалі не обґрунтовано підстав для призначення судової експертизи у даній справі, тобто не наведено аргументів та доводів необхідності її призначення. До того ж, клопотань про призначення у справі судової експертизи до суду першої інстанції не заявлялось.

Що стосується поданого 07.03.2023 до суду апеляційної інстанції клопотання, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Водночас, заявником не обґрунтовано неможливості замовити і подати відповідну судову експертизу під час розгляду справи у суді першої інстанції.

У зв`язку з чим у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для задоволення клопотань позивача, а отже і призначення судової експертизи та прийняття поданого позивачем висновку експерта до уваги під час розгляду даної справи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

Представники сторін в судове засідання 25.04.2023 не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Разом з тим, 24.04.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що представник Київського геріатричного пансіонату - заступник директора Рудик Т.В. не може з`явитись у судове засідання з огляду на виконання нею своїх посадових обов`язків.

Розглянувши дане клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Частиною 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В той же час за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

Разом з тим, представником позивача не підтверджено належними доказами доводи стосовно неможливості її явки у судове засідання, а також не вказано неможливості направлення у судове засідання іншого, належним чином уповноваженого представника.

Від ПП «ПНВП «Стиль Майстер» 25.04.2023 через канцелярію суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, з якого вбачається неможливість явки представника в судове засідання.

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Клопотання, подані учасниками справи до суду апеляційної інстанції

Як зазначалось вище, 25.04.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду від ПП «ПНВП «Стиль Майстер» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/7558/22 на підставі положень пункту 3 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, мотивоване тим, що ОСОБА_1 , який є керівником підприємства, призваний для проходження військової служби у складі Збройних Сил України, діяльність підприємство не здійснює, інших представників, які б мали право представляти відповідача в судах немає.

Згідно довідки форми 5, виданої 19.04.2023 за №40/1645, старший лейтенант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 з 04.12.2022.

З урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, сторонами яких є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Згідно з частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Учасниками справи у справах позовного провадження є сторони та треті особи (частина перша статті 41 ГПК України). Сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 ГПК України (частина перша статті 45 ГПК України).

Згідно з частинною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З матеріалів справи вбачається, що особою, якій пред`явлено позовну вимогу, є юридична особа - Приватне підприємство "Приватне науково-виробниче підприємство Стиль-Майстер" (ідентифікаційний код 33595287).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Таким чином, передбачена зазначеною нормою процесуального закону обов`язковість зупинення провадження у справі пов`язана з перебуванням у складі Збройних Сил України саме сторони або третьої особи, а не учасника юридичної особи чи її засновника та/або керівника.

Проте, в даному випадку стороною спору є юридична особа, інтереси якої може представляти не тільки керівник та/або засновник. До того ж, у зв`язку з мобілізацією керівника та/або засновника юридична особа не припиняє, не зупиняє свою господарську діяльність та/або реєстрацію. Керівник наказом/розпорядженням на час свої відсутності призначає особу, що виконує його обов`язки.

Статтею 56 ГПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Таким чином, оскільки у даному випадку, ОСОБА_1 , який подав заяву про зупинення провадження у справі, є керівником ПП «ПНВП «Стиль Майстер», але не є стороною у цій справі № 910/7558/22, оскільки стороною у справі є саме ПП «ПНВП «Стиль Майстер», яке є юридичною особою, тому, зважаючи на наведені норми права, вказане виключає застосування пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України, яким чітко та безумовно визначено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 01.11.2022 у справі № 926/1794/21.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що доводи ОСОБА_1 , якими він обґрунтовував наявність підстав для застосування пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України (мобілізація керівника підприємства, відсутність інших уповноважених осіб на представництво інтересів підприємства у судах) не можуть бути підставою для застосування, в даному випадку, пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України.

Слід зазначити, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

З огляду на викладене клопотання ПП «ПНВП «Стиль Майстер» про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 26.06.2020 між Приватним підприємством "Приватне науково-виробниче підприємство Стиль-Майстер" (підрядник) та Київським геріатричним пансіонатом (замовник) було укладено договір № 92/20 щодо капітального ремонту асфальтового покриття під`їзних та пішохідних доріг на території пансіонату, заміна покриття (бетонних плит) на тротуарну плитку на пішохідній доріжці та до центрального входу (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, підрядник за завданням замовника зобов`язується на свій ризик виконати роботи, передбачені цим договором, а саме будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь -45230000-8- Капітальний ремонт асфальтового покриття під`їзних та пішохідних доріг на території пансіонату, заміна покриття (бетонних плит) на тротуарну плитку на пішохідній доріжці та до центрального входу пансіонату, а замовник зобов`язаний прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість згідно з умовами цього договору.

Умовами договору передбачено також наступне:

- ціна договору становить 4160000,00 грн (в тому числі ПДВ 693333,33 грн) чотири мільйони сто шістдесят тисяч гривень 00 копійок (з ПДВ шістсот дев`яносто три тисячі триста тридцять три гривні 33 копійки) та включає в себе вартість використання техніки, вартість матеріалів та безпосереднього виконання робіт. Фінансові зобов`язання на 2020 рік будуть взяті виключно при наявності відповідних бюджетних призначень, що затверджені належним чином (п. 3.1. договору);

- договірна ціна за цим договором визначається сторонами як динамічна та може коригуватися в процесі виконання робіт на умовах ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 шляхом внесення змін до цього договору в наступних випадках: зміни обсягів та складу робіт, а також зміни номенклатури та кількості, якщо такі зміни сталися не з вини підрядника та погоджені замовником; виникнення обставин непереборної сили (п. 3.2. договору);

- ціна цього договору підлягає зменшенню і сторони згодні на це, у разі зменшення обсягів фінансування, залежно від реального фінансування видатків, зміни законодавства з питань оподаткування (п. 3.3. договору);

- у разі зменшення асигнувань, сума цього договору та фінансування зобов`язання коригуються шляхом внесення змін до цього договору (п. 3.4. договору);

- підрядник зобов`язаний виконати передбачені цим договором роботи, якість яких повинна відповідати умовам ДСТУ та інших нормативно- правових актів в галузі будівництва, з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України (п. 4.1. договору);

- підрядник визначає обсяги та вартість виконання робіт, що підлягають оплаті, та готує відповідні документи (акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форма КБ-3) і подає їх для підписання замовнику. Замовник підписує подані підрядником документи, що підтверджують виконання робіт, або обґрунтовує причини відмови від їх підписання протягом 3 (трьох) робочих днів з дня їх одержання (п. 5.1. договору);

- при виявленні в розрахунках визначення вартості виконаних робіт (форма КБ-2в, форма КБ-3) помилок і порушень чинного порядку визначення вартості робіт, загальна вартість виконаних робіт підлягає уточненню з моменту виявлення зазначених помилок (п. 5.2. договору);

- згідно з п. 6.1. договору, замовник має право, зокрема: (6.1.2.) здійснювати у будь-який час, не втручаючись у господарську діяльність підрядника, технічний нагляд і контроль за ходом, якістю, вартістю та обсягом виконуваних робіт та/або призначити виконавця робіт з технічного нагляду; (6.1.4.) відмовитися від прийняття виконаних робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість їх (його) використання відповідно до мети, зазначеної у кошторисній документації та цьому договорі; (6.1.9.) вимагати безоплатного виправлення недоліків, що виникли внаслідок допущених підрядником порушень, або виправити їх своїми силами, але за рахунок підрядника;

- пунктом 6.2.6. договору встановлено обов`язок замовника негайно письмово повідомити підрядника про виявлені недоліки у роботах, які виконує підрядник.

- підрядник зобов`язаний повернути кошти замовнику у сумі виявленого контролюючими органами завищення обсягів та вартості виконаних робіт (п.6.4.23. договору);

- оплата за виконані роботи здійснюється в межах фактичних находжень відповідно до Бюджетного кодексу України. Бюджетні зобов`язання за договором виникають після надходження коштів за рахунок замовника (п. 10.1. договору);

- приймання - передача виконаних робіт проводиться у порядку, встановленому законодавчими, нормативними актами та цим договором ( п. 10.4. договору);

- після виконання робіт, або їх частини, виконавець передає замовнику фактично виконані роботи та акти виконаних робіт (ф. КБ-2в та ф. КБ-3). інші документи, передбачені пунктом 5.1. договору (п. 10.5. договору);

- у випадку виявлення недоліків або відступів від умов договору, яких замовник не мав можливості встановити при звичайному способі їх прийняття (приховані недоліки), у т. ч. ті, що були умисно приховані підрядником, під час гарантійного терміну замовник негайно інформує про це підрядника і представниками сторін складається дефектний акт (п. 10.8. договор);

- підрядник ліквідує виявлені недоліки, зазначені в дефектному акті, за свій рахунок у термін до 10 робочих днів. При ухиленні підрядника від цих обов`язків, замовник має право залучити до цієї роботи іншого виконавця за рахунок підрядника (п. 10.9. договору).

Крім того, 03.07.2020 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду, за змістом якої внесли зміни до п. 3.1. договору та встановили нову ціну договору, яка становить 4 159 999,39 грн.

29.12.2020 сторонами укладено додаткову угоду №2, відповідно до якої ціна договору становить 4 159 952,17 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що Департаментом внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено аудит діяльності позивача, як замовника щодо дотримання актів законодавства, планів, процедур, контрактів під час виконання робіт з капітального ремонту асфальтового покриття на території Київського геріатричного пансіонату за адресою: м. Київ, вул. Бударіна, 11 в Святошинському районі м. Києва у 2020-2021 роках, наслідки якого оформлено аудиторським звітом № 070-2-3-04/1 від 02.02.2022.

Вказаним звітом встановлено завищення вартості виконаних відповідачем робіт у розмірі 324831,00 грн або 7,81%, з яких завищення підрядником вартостей та обсягів будівельних робіт на суму 324171,00 грн або 7,79%, а також неефективного використання позивачем 660 грн або 0,02%.

За вказаних обставин позивач стверджує про порушення відповідачем умов договору, а саме завищено вартість робіт на загальну суму 324171,00 грн, що призвело до надмірно сплачених коштів, які позивач просить суд стягнути на його користь.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові (стаття 853 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір №92/20 від 26.06.2020, укладений позивачем як замовником та відповідачем як підрядником, за своєю природою вказані правочини є договорами будівельного підряду.

Підписавши спірні договори, сторони погодили всі істотні умови договорів та самі визначили і погодили взаємні зобов`язання.

Відповідно до частин 2, 3 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 845 Цивільного кодексу України, якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження зумовило погіршення якості роботи.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Звертаючись з даним позовом до суду, Київський геріатричний пансіонат посилається на завищення підрядником вартостей та обсягів будівельних робіт у розмірі 324171,00 грн, які відповідач повинен сплатити позивачу.

Разом з тим, кошти в сумі 324171,00 грн, які кваліфіковані за результатами перевірки як завищення вартості виконаних робіт, були перераховані позивачем відповідачу на підставі договору №92/20 від 26.06.2020 за виконані роботи.

Слід зазначити, що ціна визначена у договорі повністю відповідає вартості виконаних будівельних робіт відповідачем і прийнятих позивачем, а саме 4 159 952,17 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у повному обсязі виконав роботи, передбачені умовами договору підряду № 92/20 від 20.06.2020, а позивач такі роботи прийняв, що не заперечуються сторонами, а тому не підлягають доказуванню згідно положень частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Слід зауважити, що з правами замовника, передбаченими підпунктами 6.1.1-6.1.10 та пунктом 6.4.23 договору щодо права вимоги відшкодувати суми завищеної вартості, кореспондується обов`язок, визначений у п. 6.2.6. та п.10.8. договору, негайно інформувати підрядника про виявлені недоліки в роботах, які виконує останній.

Натомість, доказів на підтвердження того, що виконувані роботи не були прийняті позивачем, або прийняті із зауваженнями ним не надано.

Мотивована відмова від приймання виконаних робіт відповідачем з боку позивача в матеріалах справи також відсутня.

Водночас обсяг виконаних робіт погоджений сторонами та їх вартість повністю оплачена Київським геріатричним пансіонатом.

Фактично вимоги позивача щодо стягнення 324171,00 грн зводяться до оспорювання погодженої у договорах ціни робіт, та ґрунтуються на аудиторському звіті № 070-2-3-04/1 від 02.02.2022 Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

З огляду на Положення про Департамент внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради № 151/151 від 18.09.2014 (в редакції на час проведення перевірки), суд не може визнати такий звіт належним, допустимим та достовірним, в розумінні статей 73, 76-79 ГПК України, доказом на підтвердження завищення вартості виконуваних робіт на заявлену суму 324171,00 грн, з огляду на наступне.

В аудиторському звіті № 070-2-3-04/1 від 02.02.2022 Департаментом внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначено, що досліджуючи зміст первинних документів та фактичні обсяги виконаних робіт в ході аудиту, встановлені порушення допущені учасниками будівництва при визначенні вартості робіт по об`єкту капітального ремонту, внаслідок чого завдано втрат бюджету міста Києва на суму 324,171 тис. грн, а саме, підрядною організацією Приватним підприємством "Приватне науково-виробниче підприємство Стиль-Майстер" в актах форми № КБ-2в за вересень та грудень 2020 року по об`єкту капітального ремонту асфальтового покриття завищено обсяги і вартість виконаних робіт, що призвело до втрат фінансових ресурсів на загальну суму 324,171 тис. грн із яких: 153,460 тис. грн - завищення вартості, пов`язане з невірним застосуванням РЕКН, 128,880 тис. грн - завищення вартості через неправильне застосування коефіцієнтів, а саме: для урахування впливу умов виконання будівельних робіт (Н15), 25,581 тис. грн - завищення кількості матеріалів, 5,850 тис. грн - завищення вартості будівельних робіт, через віднесення до їх вартості витрат на експертизу проєктно-кошторисної документації, які не включаються у акти форми № КБ-2, 5,578 тис. грн - завищення середньо-місячної тривалості робочого часу, 4,822 тис. грн - завищення вартості обсягів робіт.

Втім, слід зазначити, що акт ревізії - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

При цьому акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.

Крім того, акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати, у тому числі змінювати, припиняти частково або повністю зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними первинними документами (актами виконаних робіт).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 в справі № 21-237а13.

До того ж акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 Господарського кожексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Тобто укладання сторонами у справі договору підряду, дії сторін по виконанню їх умов, у тому числі проведення відповідних робіт та їх оплата є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.

Таким чином, обсяг прав, обов`язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних будівельних робіт та договором.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договором підряду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2018 в справі № 922/2310/17.

Встановлені Департаментом внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) факти щодо господарської діяльності відповідачем підлягають доказуванню позивачем та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими ГПК України.

Отже, сам лише аудиторській звіт Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є підставою для стягнення з відповідача визначених у вказаному акті сум та не звільняє сторону від процесуального обов`язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами.

Відтак, встановлені у звіті факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою передбачено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарський кодекс України збитками визначає під збитками витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язань другою стороною.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд, перш за все, повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Водночас, господарському суду слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (стаття 623 Цивільного кодексу України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов`язання.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України).

Крім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування збитків необхідно виходити з того, що збитки підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка їх завдала та завданими збитками. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Визначаючи розмір заподіяних збитків внаслідок порушення господарських договорів, до уваги беруться вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства.

Відшкодуванню підлягають прямі збитки, що стали безпосереднім та невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором (частини 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України).

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Разом з тим, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявність усіх елементів складу господарського правопорушення, а саме, протиправних дій відповідача, розміру збитків, а також наявності прямого причинного зв`язку між допущеним порушенням та наявністю збитків.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 у справі №910/7558/22 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського геріатричного пансіонату на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 у справі №910/7558/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 у справі №910/7558/22 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/7558/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано: 13.06.2023 після виходу з відпустки колегії суддів.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка