Постанова

від 14.06.2023 по справі 910/9702/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2023 р. Справа№ 910/9702/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023

у справі № 910/9702/22 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України

до Дочірнього підприємства «Самміт - Книга»

про стягнення 144 430,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача:

- заборгованості по сплаті орендної плати у розмірі 64 037,85 грн. нарахованої за період з січня по грудень 2020 року включно за умовами договору оренди нерухомого майна № 64 від 10.02.2016, а також нарахованих за її несвоєчасну сплату пені в сумі 26 815,75 грн., інфляційних втрат в сумі 22 351,66 грн. (період нарахування з лютого 2021 року по 09.09.2022 - примітка суду) та штрафу в сумі 4 482,65 грн.;

- заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг в сумі 17 817,32 грн. нарахованих за період з січня 2020 року по грудень 2021 року включно за умовами договору про відшкодування орендарем витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послу № 113 від 02.06.2020, а також нарахованої за їх несвоєчасну сплату пені в сумі 6 133,96 грн. (період нарахування з лютого 2021 року по 09.09.2022 - примітка суду);

- заборгованості по відшкодуванню земельного податку в сумі 558,15 грн. нарахованого за період з січня по грудень 2020 року включно за договором щодо плати за користування земельною ділянкою № 62 від 02.04.2020, а також нарахованої за його несвоєчасну сплату пені в сумі 233,60 грн. (період нарахування з лютого 2021 року по 09.09.2022 - примітка суду);

- витрат на проведення незалежної експертизи майна в сумі 2 000,00 грн.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22 позов задоволений частково. До стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість з орендної плати у розмірі 64 037,85 грн., заборгованість зі сплати за користування земельною ділянкою у розмірі 558,15 грн., інфляційні втрати у розмірі 22 351,66 грн., пеню у розмірі 4 198,66 грн., 7% штраф у розмірі 4 482,65 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 642,69 грн., в іншій частині позову відмовлено.

При цьому, як слідує зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22, судом першої інстанції допущено описку у резолютивній частині вказаного рішення та невірно зазначену суму заборгованості зі сплати за користування земельною ділянкою, яка присуджена до стягнення і замість суми: « 558,15 грн.», зазначено: « 17 817,32 грн.».

Стаття 243 ГПК України встановлює, що:

- суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки (ч. 1);

- питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень (ч. 2);

- ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки (ч. 4).

Колегія суддів зазначає про те, що сторони не позбавлені права звернутися до суду першої інстанції із заявою про виправлення помилки, а суд першої інстанції - права виправити вказану помилку з власної ініціативи.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті орендної плати та земельного податку за відповідними договорами, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як вказаних сум, так і пені, штрафу та інфляційних втрат, проте позивачем при розрахунку пені не враховано положень ч. 6 ст. 232 ГК України (щодо обмеження строку нарахування пені шістьма місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано). З огляду вказані обставини позовні вимоги про стягнення основного боргу зі сплати орендної плати та земельного податку, а також позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та штрафу підлягають задоволенню за розрахунками позивача, а позовні вимоги про стягнення пені - за розрахунками суду згідно з якими сума пені за прострочення виконання зобов`язання зі сплати орендної плати становить 4 162,18 грн., а пені за прострочення виконання зобов`язання зі сплати плати за користування земельною ділянкою - 36,48 грн..

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг в сумі 17 817,32 грн. та нарахованої за їх несвоєчасну сплату пені в сумі 6 133,96 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено як факту здійснення витрат на утримання майна та надання відповідачу комунальних послуг на заявлену до стягнення суму, так і факту понесення таких витрат позивачем.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на проведення незалежної експертизи майна в сумі 2 000,00 грн. суд першої інстанції послався на те, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували сплату позивачем послуг з оцінки вартості майна, так само, як відсутній і акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ан Константа-Груп» договором на проведення незалежної оцінки майна №308 від 17.12.2019.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22 в частині незадоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити частину незадоволених вимог та стягнути з відповідача 2 598,48 грн.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що зі змісту апеляційної скарги фактично вбачається, що рішення апелянтом оскаржується в частинах:

- відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг в сумі 17 817,32 грн. та нарахованої за їх несвоєчасну сплату пені, проте у апеляційній скарзі позивачем наведено уточнений розрахунок пені згідно з яким пені становить 1 448,73 грн.;

- позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати за користування земельною ділянкою у розмірі 558,15 грн. та нарахованої за її несвоєчасну сплату пені, проте у апеляційній скарзі позивачем наведено уточнений розрахунок пені згідно з яким пені становить 40,33 грн. (при цьому позовні вимоги про стягнення заборгованості зі сплати за користування земельною ділянкою у розмірі 558,15 грн. судом першої інстанції задоволені у повному обсязі, а позовні вимоги про стягнення пені задоволені частково в сумі 36,48 грн. - примітка суду);

- відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на проведення незалежної експертизи майна в сумі 2 000,00 грн..

Отже, загальна сума майнових вимог, які фактично оскаржує позивач становить 21 269,90 грн., а вказані вимоги складаються з:

-17 817,32 грн. витрат на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг та нарахованої за їх несвоєчасну сплату пені в сумі 1 448,73 грн.;

- 3,85 грн. різниці між сумою пені нарахованої за несвоєчасну сплату плати за користування земельною ділянкою у апеляційній скарзі (40,33 грн.) та сумою пені, які була присуджена до стягнення судом першої інстанції (36,48 грн.);

- витрат на проведення незалежної експертизи майна в сумі 2 000,00 грн.

Також до апеляційної скарги апелянтом додані додаткові докази на 374 аркушах, які є доказами на підтвердження понесення позивачем заявлених до стягнення витрат на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг в сумі 17 817,32 грн. та доказами на підтвердження понесення позивачем витрат на проведення незалежної експертизи майна в сумі 2 000,00 грн. (тобто докази на підтвердження обґрунтованості тих позовних вимог у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено через відсутність таких доказів - примітка суду).

У апеляційній скарзі апелянт фактично не зазначає про наявність будь-яких підстав для скасування судового рішення, які визначені ст. 277 ГПК України, проте вказує, що ним на виконання вказівок оскаржуваного рішення надаються докази на підтвердження понесення заявлених до стягнення витрат на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг та на підтвердження понесення позивачем витрат на проведення незалежної експертизи майна.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2023, справу № 910/9702/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9702/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/9702/22.

08.03.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали вказаної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 апеляційну скаргу Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22 залишено без руху, а також надано Управлінню адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження та доказів сплати судового збору у розмірі 3 721,50 грн.

30.03.2023 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання, в якому той просить поновити строк на апеляційне оскарження вищезазначеного рішення та до якого докази сплати судового збору у розмірі 3 721 50 грн.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2023 задоволено клопотання Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Щодо доданих апелянтом до апеляційної скарги додаткових доказів на 374 аркушах, колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи, що апелянт додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

У апеляційній скарзі апелянт не наводить жодних обґрунтувань щодо неможливості подати вказані докази до суду першої інстанції, в той час як, з огляду дату виникнення таких доказів та дату поставлення оскаржуваного рішення, всі надані апелянтом докази він мав можливість подати до суду першої інстанції, проте вказаних дій не вчинив, а суду апеляційної інстанції доказів об`єктивної неможливості вчинення таких дій не надав.

Таким, чином апелянт не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки додатковим доказам.

Колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.

При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).

За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

За таких обставин, всі додані апелянтом під час апеляційного перегляду докази як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне окремо зауважити апелянтові на тому, що метою апеляційного перегляду є виправлення помилок суду першої інстанції, які ним було допущено при розгляду спору сторін по суті, а не надання учаснику судового процесу можливості обґрунтувати власну правову позицію з урахуванням висновків суду першої інстанції.

Станом на 13.06.2023 відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

10.02.2016 позивач (орендодавець) та відповідач (орендар) уклали договір оренди нерухомого майна №64 (далі Договір №64), в п. 1.1 якого, в редакції додаткової угоди №2 від 29.01.2020, сторони погодили, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 9,0 м.кв., розміщене за адресою: місто Київ, вул. Михайла Грушевського, 5, під`їзд №3, на першому поверсі будинку, що перебуває на балансі орендодавця, вартість якого визначена відповідно до висновку про вартість майна на 30.11.2019 і становить 526 700,00 грн. без ПДВ (далі Майно).

В п. 1.2 Договору №64 сторони погодили, що Майно передається в оренду для розміщення торгівельного об`єкту з продажу друкованих видань (книги, газети, журнали) виданих іноземними мовами.

Додатковими угодами №1 від 12.12.2018 та №2 від 29.01.2020 до Договору вносилися зміни щодо терміну його дії, вартості орендованого майна та розміру орендної плати.

Згідно п.3.1. Договору №64, в редакції додаткової угоди №2 від 29.01.2020, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (далі Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2019 року - 4 389,17 грн.

Відповідно до п.п.3.2, 3.3 Договору №64 нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Розмір орендної плати за січень 2016 року визначається шляхом коригування розміру орендної плати за грудень 2015 року на індекс інфляції за січень 2016. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Орендна плата перераховується Орендодавцю не пізніше 25 числа наступного за звітним місяцем. А у грудні до 20 грудня поточного року. (п.3.7. Договору №64).

Пунктом 3.13 Договору №64 визначено, що орендар зобов`язується сплатити кошти за проведення незалежної оцінки вартості орендованого Майна згідно рахунку наданого орендодавцем.

Відповідно до п.3.8. Договору №64 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується орендодавцю з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менш ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Цей Договір укладено строком на 2 роки та 326 днів, що діє з 10.02.2016 до 31.12.2018 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Додатковою угодою №2 від 29.01.2020 до Договору №64 термін дії Договору №64 було продовжено на 1 рік до 31.12.2020 включно.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв у орендне користування Майно, про що сторонами 10.02.2016 підписано акт приймання-передачі орендованого майна.

У п. 3.13 Договору № 64 сторонами погоджено, що орендар зобов`язується сплатити кошти за проведення незалежної оцінки вартості орендованого Майна згідно рахунку наданого орендодавцем.

Позивач зазначає про те, що для проведення незалежної оцінки вартості Майна ним 17.12.2019 року ним (замовником) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ан Константа-Груп» (виконавцем) укладено договір на проведення незалежної оцінки майна №308 (далі Договір №308), відповідно до умов якого виконавець зобов`язався за завданням замовника виконати, а замовник прийняти та оплатити послуги з проведення незалежної оцінки державного нерухомого майна - частини нежитлового приміщення, загальною площею 9,0 кв.м., яке розташоване за адресою: місто Київ, вул. М. Грушевського, 5, перший поверх, під`їзд №3.

Мета проведення оцінки: визначення ринкової вартості об`єкта оцінки для розрахунку орендної плати (п. 1.3 Договору № 308).

Згідно з п. 2.1Договору № 308 загальна вартість послуг із проведення незалежної оцінки згідно Калькуляції (додаток №1) складає 2 000,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 2.2 Договору №308 оплата вартості наданих послуг здійснюється протягом 3 днів з дати підписання Акту приймання-передачі наданих послуг, шляхом перерахування відповідної суми замовника на поточний рахунок виконавця.

Також, 02.04.2020 позивач (орендодавець) та відповідач (орендар) уклали договір щодо плати за користування земельною ділянкою №62 (далі Договір №62), у п. 1.1 якого погодили, що предметом договору є плата за користування земельною ділянкою, на якій розташоване орендоване приміщення загальною площею 9,0 м.кв., в адміністративному будинку по вул. Михайла Грушевського, 5 у м. Києві, під`їзд №3, на першому поверсі; майно використовується орендарем під розміщення торгівельного об`єкту з продажу друкованих видань (книги, газети, журнали) виданих іноземними мовами та перебуває у користуванні орендаря на підставі Договору № 64.

Згідно з п.2.1 Договору №62 орієнтована вартість договору становить 596,31 грн. без ПДВ. Розрахунок плати за користування земельною ділянкою наведений в Додатку №1, що є невід`ємною частиною даного договору. Розрахунки за Договором здійснюються орендарем у безготівковому порядку на реєстраційний рахунок орендодавця.

Сторонами підписано Додаток № 1 до Договору № 64 у якому сторонами погоджено, що щомісячний розмір плати за користування земельною ділянку у період з січня по листопад 2020 року становить 49,64 грн., а у грудні - 49,72 грн.

Розрахунок плати за користування земельною ділянкою, здійснюється пропорційно до орендованої площі та на підставі довідки про грошову оцінку земельних ділянок (їх частини, що відповідають орендованій площі), наданих Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації. (п.2.2. Договору № 62).

Згідно з п. 2.4 Договору № 62 плата за користування земельною ділянкою перераховується Орендодавцю не пізніше 25 числа наступного за звітним місяцем на рахунок Орендодавця Майна вказаний в цьому Договорі. (п.2.4. Договору)

Відповідно до п.3.3. Договору №62 орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати плату за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 3.4 Договору № 62 при несвоєчасному внесені плати, орендар зобов`язується сплачувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

У п. 6.2 Договору № 64 сторони погодили, що відповідно до ст. 631 ЦК України сторони домовились про те, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2020.

Також 02.06.2020 позивач (орендодавець) та відповідач (орендар) уклали договір про відшкодування орендарем витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг №113 (далі Договір №113), в п. 1.1 якого погодили, що орендодавець забезпечує обслуговування, експлуатацію адміністративного будинку, що знаходиться за адресою: вул. М. Грушевського, 5 у м. Києві, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах орендодавця щодо комунальних та експлуатаційних послуг відповідно до фактичних витрат. Орендар користується приміщенням загальною площею 9,0 кв.м., під`їзд №3, на першому поверсі адміністративного будинку по вул. Михайла Грушевського, 5 у м. Києві, що використовується під розміщення торгівельного об`єкту з продажу друкованих видань (книги, газети, журнали) виданих іноземними мовами та перебуває у користуванні орендаря на підставі Договору № 64.

Орієнтовна вартість договору 7 197,19 грн. без ПДВ. Розрахунок відшкодування комунальних витрат та інших послуг наведений у Додатку №1, що є невід`ємною частиною Договору. Розрахунки за Договором здійснюються Орендарем у безготівковому порядку на реєстраційний рахунок Орендодавця, за фактично отримані послуги. (п.2.1. Договору №113).

Відповідно до п.2.2 Договору №113 відшкодування Орендарем витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг перераховується Орендодавцю не пізніше 25 числа наступного за звітним місяцем, а у грудні - до 25 грудня поточного року.

Згідно з п.3.2.3 Договору №113 орендар зобов`язується при несвоєчасного внесенні плати, сплачувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

У п. 6.1 Договору № 113 сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.12.2020 включно, а в частині розрахунків, до повного їх виконання. Відповідно до ст. 631 ЦК України сторони домовились про те, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2020.

Додатком №1 до Договору №113 сторони встановили орієнтовний розрахунок відшкодування комунальних витрат та інших послуг.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №64, Договору № 62 та Договору № 113 в частині виконання обов`язків по оплаті наданих за вказаними договору послуг та послуг із проведення незалежної оцінки та просить стягнути з відповідача:

- заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 64 037,85 грн. яка нарахована за період з січня по грудень 2020 року включно за умовами Договору № 64, а також нарахованих за її несвоєчасну сплату пені в сумі 26 815,75 грн., інфляційних втрат в сумі 22 351,66 грн. (період нарахування з лютого 2021 року по 09.09.2022 - примітка суду) та штрафу в сумі 4 482,65 грн.;

- заборгованість по відшкодуванню витрат на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг в сумі 17 817,32 грн., які нараховані за період з січня 2020 року по грудень 2021 року включно за умовами Договору № 113, а також нарахованої за їх несвоєчасну сплату пені в сумі 6 133,96 грн. (період нарахування з лютого 2021 року по 09.09.2022 - примітка суду);

- заборгованість по відшкодуванню земельного податку в сумі 558,15 грн., якій нарахований за період з січня по грудень 2020 року включно за умовами Договору № 62, а також нарахованої за його несвоєчасну сплату пені в сумі 233,60 грн. (період нарахування з лютого 2021 року по 09.09.2022 - примітка суду);

- витрати на проведення незалежної експертизи майна в сумі 2 000,00 грн.

Суд першої інстанції при розгляді спору сторін по суті:

- встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті орендної плати за Договором № 64 та земельного податку за Договором № 62, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і пені, штрафу та інфляційних втрат;

- дійшов висновку про те, що позивачем при розрахунку пені не враховано положень ч. 6 ст. 232 ГК України (щодо обмеження строку нарахування пені шістьма місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано). За розрахунком суду пеня за прострочення виконання зобов`язання зі сплати орендної плати становить 4 162,18 грн., а за прострочення виконання зобов`язання зі сплати плати за користування земельною ділянкою - 36,48 грн. ;

- встановив, що позивачем належними та допустимим доказами не доведено як факту здійснення витрат на утримання майна та надання відповідачу комунальних послуг на суму 17817,32 грн., так і факту понесення таких витрат позивачем, а також не надано доказів понесення витрат на оплату послуг з оцінки вартості майна;

- позовні вимоги задовольнив частково, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати у розмірі 64 037,85 грн., заборгованість зі сплати за користування земельною ділянкою у розмірі 558,15 грн., інфляційні втрати у розмірі 22 351,66 грн., пеню у розмірі 4 198,66 грн. (4 162,18+36,48), 7% штрафу у розмірі 4 482,65 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 642,69 грн., відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг в сумі 17 817,32 грн. та нарахованої за їх несвоєчасну сплату пені в сумі 6 133,96 грн., про стягнення витрат на проведення незалежної експертизи майна в сумі 2 000,00 грн., а також про стягнення пені за Договором № 64 в сумі 22 653,57 грн. (26 815,75-4 162,18) та за Договором № 62 в сумі 197,12 грн. (233,60-36,48).

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що, як вбачається з апеляційної скарги у цій справі, рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується в частинах:

- відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг в сумі 17 817,32 грн. та нарахованої за їх несвоєчасну сплату пені, проте у апеляційній скарзі позивачем наведено уточнений розрахунок пені згідно з яким пені становить 1 448,73 грн.;

- позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати за користування земельною ділянкою у розмірі 558,15 грн. та нарахованої за їх несвоєчасну сплату пені, проте у апеляційній скарзі позивачем наведено уточнений розрахунок пені згідно з яким пені становить 40,33 грн. (при цьому колегія суддів зазначає про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості зі сплати за користування земельною ділянкою у розмірі 558,15 грн. судом першої інстанції задоволені у повному обсязі, а позовні вимоги про стягнення пені - частково в сумі 36,48 грн.);

- відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на проведення незалежної експертизи майна в сумі 2 000,00 грн..

Тобто, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 64 037,85 грн., інфляційних втрат у розмірі 22 351,66 грн., пені у розмірі 4 162,18 грн. та 7% штрафу у розмірі 4 482,65 грн. не оскаржується, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 269 ГПК України свідчить про відсутність підстав для його перегляду в апеляційному порядку.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що за змістом положень ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, у випадку встановлення судом апеляційної інстанції, визначених ч. 4 ст. 269 ГПК України, правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в тому числі і у частині, яка апелянтом не оскаржується, будуть наявні правові підстави для зміни рішення і у вказаних вище частинах, тобто в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 64 037,85 грн., інфляційних втрат у розмірі 22 351,66 грн., пені у розмірі 4 162,18 грн. та 7% штрафу у розмірі 4 482,65 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг в сумі 17 817,32 грн., нарахованої за їх несвоєчасну сплату пені, а також витрат на проведення незалежної експертизи майна в сумі 2 000,00 грн., слід зазначити таке.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів вважає вірним висновки суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами не було доведено факту здійснення витрат на утримання майна та надання відповідачу комунальних послуг на суму 17817,32 грн., а також понесення таких витрат позивачем, з огляду на що суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг в сумі 17 817,32 грн. та нарахованої за їх несвоєчасну сплату пені в сумі 6 133,96 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Також суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на проведення незалежної експертизи майна в сумі 2 000,00 грн. з посиланням на те, що за умовами Договору № 308 оплата вартості наданих послуг здійснюється протягом 3 днів з дати підписання акту приймання-передачі наданих послуг, проте позивачем не надано як відповідного акту приймання-передачі наданих послуг, так і доказів які підтверджували сплату позивачем послуг з оцінки вартості майна. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Колегія суддів зазначає про те, що, незважаючи на те, що позивачем рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати за користування земельною ділянкою у розмірі 558,15 грн. оскаржується, проте, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем прийнятого за Договором № 62 зобов`язання щодо відшкодування земельного податку в сумі 558,15 грн. нарахованого за період з січня по грудень 2020 року, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив вказані позовні вимоги за розрахунком позивача в сумі 558,15 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Також колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 64 037,85 грн., інфляційних втрат у розмірі 22 351,66 грн. та 7% штрафу у розмірі 4 482,65 грн.

Водночас щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 26 815,75 грн., нарахованої за порушення строку виконання зобов`язань по сплаті орендної плати за Договором № 64 та пені в сумі 233,60 грн., нарахованої за порушення зобов`язань по відшкодуванню земельного податку за Договором № 62, колегія суддів зазначає таке.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п.3.8. Договору №64 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується орендодавцю з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з п. 3.4 Договору № 62 при несвоєчасному внесені плати, орендар зобов`язується сплачувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати орендної плати за Договором № 64 та обов`язку по відшкодуванню земельного податку за Договором № 62, позивач, відповідно до положень чинного законодавства та умов вказаних договором, має право на стягнення пені.

З розрахунку позивача слідує, що він розраховує пеню щодо кожного місячного платежу окремо починаючи з 26 числа місяця наступного за розрахунковим (початок нарахування щодо першого платежу 26.02.2020 - примітка суду) по 09.09.2022.

Відповідно до ч. 6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом першої інстанції встановлено, що розрахунки пені позивачем здійснено без урахування ч. 6 ст. 232 ГК України, тобто за період більший ніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Вказаний висновок відповідає розрахунку позивача.

Водночас колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача пені за Договором № 62 та Договором № 64 у меншій сумі, ніж заявлено позивачем та вважає, що рішення в цій частині прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак, відповідно до положень ч. 4 ст. 269 ГПК України, у вказаній частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з огляду на наступне.

Положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день затримки оплати, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

Водночас судом першої інстанції не було враховано те, що за змістом положень п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтею 232 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.

За таких обставин нарахування позивачем пені за період з 26.02.2020 по 09.09.2022 не суперечить положенням чинного законодавства.

При цьому, перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені колегія суддів встановила, що такий розрахунок є арифметично вірним.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені за Договором № 64 та Договором № 62 підлягає зміні, вказані позовні вимоги задовольняються у повному обсязі за розрахунками позивача в сумі 26 815,75 грн. та в сумі 233,60 грн. відповідно.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22 підлягає зміні в частині частково задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені за Договором № 64 та Договором № 62, вказані позовні вимоги задовольняються у повному обсязі за розрахунками позивача в сумі 26 815,75 грн. та в сумі 233,60 грн. відповідно (загальна сума пені становить 27 049,35 грн. - примітка суду), в решті рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22 залишається без змін.

Враховуючи вимоги та доводи, які викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України задовольняється частково.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за звернення з позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 2 035,22 грн.

Враховуючи, що з загальної суми оскаржених позивачем у апеляційній скарзі позовних вимог 21 269,90 грн. задоволено було позовні вимоги в сумі 3,85 грн., які становлять різницю між сумою пені нарахованої за несвоєчасну сплату плати за користування земельною ділянкою у апеляційній скарзі (40,33 грн.) та сумою пені, які була присуджені рішення суду першої інстанції (36,48 грн.), що становить 0,02 % від загальної суми оскаржених позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 0,59 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22 змінити в частині частково задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені за договором оренди нерухомого майна № 64 від 10.02.2016 та договором щодо плати за користування земельною ділянкою № 62 від 02.04.2020 та ухвалити в цій частині рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити у повному обсязі в сумі 27 049,35 грн.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22 залишити без змін.

4. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22 в такій редакції:

« Стягнути з Дочірнього підприємства «Самміт - Книга» (01010, м. Київ, вул. І.Мазепи, 26; ідентифікаційний код 35760108) на користь Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України (01009, м. Київ, вул. Банкова, 6-8; ідентифікаційний код 26252302) заборгованість з орендної плати у розмірі 64 037 (шістдесят чотири тисячі тридцять сім) грн. 85 коп., заборгованість зі сплати за користування земельною ділянкою у розмірі 558 (п`ятсот п`ятдесят вісім) грн. 15 коп., , інфляційні втрати у розмірі 22 351 (двадцять дві тисячі триста п`ятдесят одна) грн. 66 коп., пеню у розмірі 27 049 (двадцять сім тисяч сорок дев`ять) грн. 35 коп., 7% штрафу у розмірі 4 482 (чотири тисячі чотириста вісімдесят дві) грн. 65 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 035 (дві тисячі тридцять п`ять) грн. 22 коп.».

5. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі № 910/9702/22 в частині, які не була змінена цією постановою.

6. Стягнути з Дочірнього підприємства «Самміт - Книга» (01010, м. Київ, вул. І.Мазепи, 26; ідентифікаційний код 35760108) на користь Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України (01009, м. Київ, вул. Банкова, 6-8; ідентифікаційний код 26252302) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 0 (нуль) грн. 59 коп.

7. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріли справи № 910/9702/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала