Рішення від 01.05.2023 по справі 354/602/15-ц

Справа № 354/602/15-ц

Провадження по справі № 2/354/4/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2023 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області у складі:

Головуючої судді: Остап`юк М.В.

при секретарі судового засідання: Солоджук Б.В.

з участю сторін:

прокурора: Верешка М.І.

представника відповідача: адвоката Госедла Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступникапрокурораІвано-Франківськоїобластівінтересах державивособі Державного агенства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради (Відповідач 1), ОСОБА_1 (Відповідач 2), ОСОБА_2 (Відповідач 3),ТОВ «БУКОВЕЛЬ» (Відповідач 4),третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянськелісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на сторонівідповідача ОСОБА_3 , про визнаннянедійсним державного акту та витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Зміст позовних вимог

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до Суду в інтересах держави в особі Державного агенства лісових ресурсів України із позовною заявою до Поляницької сільської ради (Відповідач 1), ОСОБА_1 (Відповідач 2), ОСОБА_2 (Відповідач 3), ТОВ «Буковель» (Відповідач 4), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки,

Позов обгрунтовано тим, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 37 від 11.09.2003, на підставі якого видано відповідачу ОСОБА_1 оспорюваний Державний акт серії ІФ № 091904 від 17.11.2003 року на право власності на спірну земельну ділянку, є підроблене, не приймалося у встановленому законом порядку, а самостійно було складено сільським головою. Вказаний факт встановлений за результатами розгляду кримінальної справи № 248436, порушеної відносно посадових осіб Поляницької сільської ради за ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст.366, ч. 3 ст. 28 ст. 364, ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Передана Відповідачу спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 8 виділ 30-31 Поляницького лісництва.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 (справа № 1-6/11, провадження 1/341/6/15) встановлено, що Поляницький сільський голова Соловчук Ю.В. та інженер-землевпорядник ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог законодавства, за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу загальною площею 40, 69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови».

В подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення № 37 від 11.09.2003 року в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду 105 фізичним особам, прізвища яких зазначені у постанові Галицького районного суду, у тому числі відповідачу ОСОБА_1 .

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 (справа № 1-6/11, провадження 1/341/6/15) посадових осіб Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності в зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрито. А цивільний позов Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків державі - залишено без розгляду із роз`ясненням про право на його пред`явлення в порядку цивільного судочинства.

Однак, станом на час подання позову, 02.09.2015 року, ні ДП «Ворохтянське лісове господарство», ні Державне агентство лісових ресурсів України не звернулося до Суду із відповідними позовами.

Пред`явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб`єктом владних повноважень необхідних заходів

Тому, прокурор, керуючись вимогами ЦПК України та Закону України «Про прокуратуру», звертається до суду із вказаним позовом з метою захисту інтересів держави.

У 2006 році земельна ділянка ОСОБА_1 була відчужена ОСОБА_3 ..

У свою чергу ОСОБА_3 у 2006 році продав земельну ділянку ОСОБА_2 .

22 березня 2019 року ОСОБА_2 на підставі договору міни передала у власність спірну земельну ділянку ТОВ «Буковель», яке на даний час є кінцевим власником.

З огляду на те, що фіктивність рішення, на підставі якого видано Відповідачці ОСОБА_1 . Державний акт про право власності встановлена судовим рішенням, а саме постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 за результатами розгляду кримінальної справи № 1-6/11, воно не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. А тому, Прокурор просить визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091904 від 17.11.2003, виданий Відповідачці ОСОБА_1 та витребувати від кінцевого власника ТОВ «Буковель» земельну ділянку у власність держави.

1.2. Процесуальний рух справи в Суді

02.09.2015 Прокурор звернувся до Суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» із позовною заявою до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Гребик Л.В. від 30.10.2015 відкрито провадження у справі (т.1 а.с. 29).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30.12.2015 року залучено у справі співвідповідача ОСОБА_2 та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 (т.1 а.с. 90)

Справа перебувала у провадженні Суду у складі судді Гребик Л.В. до 23.09.2016 року(т.2, а.с.2).

У зв`язку із закінченням повноважень судді Гребик Л.В. та повноважень всіх штатних суддів Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, процесуальних рух у справі не здійснювався до 22.08.2017 року (т.2, а.с. 1)

22.08.2017 року відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи. Справа передана для розгляду судді Іванову А.П.(т.2, а.с. 2), у провадженні якого перебувала до 07.02.2018 (т.2, а.с. 220).

У зв`язку із закінченням терміну відрядження судді Іванова А.П. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області та відсутністю у штаті суду суддів, процесуальних рух у справі не здійснювався до 01.04.2019 року.

01.04.2019 року відбувся повторний авторозподіл судової справи між суддями. Справа передана для розгляду судді Польській М.В.(т.2 а.с. 221)

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 06.06.2019 суддею Польською М.В. справа прийнята до провадження (т.1 а.с.223).

31.07.2020 відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у зв`язку із закінченням станом на 27.03.2020 терміну відрядження судді Польської М.В. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області для здійснення правосуддя. Справа передана на розгляд судді М.В. Остап`юк (т.3, а.с. 20-24).

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25.08.2020 року справа прийняття суддею Остап`юк М.В. до провадження (т.3 а.с.31).

20.04.2021 Прокурор, у порядку статті 49 ЦПК України, подав заяву про зміну позовних вимог. Просив поновити строки позовної давності; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091904 від 17.11.2003 площею 0, 2499 га; витребувати у ТОВ «Буковель» земельну ділянку, площею 0, 2499 га, яка розташована в урочищі «Вільшенець» с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» (т.3 а.с.207-209).

Ухвалами Суду від 04.08.2021 залучено до участі у справі правонаступника відповідача Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області Поляницьку сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області та співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ» (т.3 а.с.221-224).

Ухвалою Суду від 18.07.2022 позовні вимоги Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду, а у частині позовних вимог Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України відмовлено та продовжено розгляд (т.4 а.с.134-137).

Ухвалою Суду від 18.07.2022 витребувано від Галицького районного суду Івано-Франківської області та від Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області технічну документацію по складанню державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №091904 від 17.11.2003, виданого ОСОБА_1 (т.4, а.с. 130-137).

Ухвалою Яремчанськогоміського судуІвано-Франківськоїобласті від18.07.2022клопотання прокурорапро призначенняземельно-технічноїекспертизи залишенобез розглядуз заявоюПрокурора (т.4а.с. 130-137).

Ухвалою Суду від 18.07.2022 закрито підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду та залучено у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство» (т.4 а.с.139).

13.12.2022-01.05.2023 відбувся розгляд справи по суті.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ЇХ ПРОЦЕСУАЛЬНА ПОВЕДІНКА

2.1. Позиція Прокурора

У судовому засіданні Прокурор зазначив, що протягом 2002-2003 років посадовими особами виконавчого комітету Поляницької сільської ради прийнято фіктивні рішення щодо передачі у приватну власність земельних ділянок 105 громадянам, в тому числі і відповідачу ОСОБА_1 .. Відносно посадових осіб порушено кримінальне провадження № 248436.

Рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №37 від 11.09.2003, на підставі якого відповідачу ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Поляниця, площею 0,2499 га з кадастровим номером 2611092001220020091 є речовим доказом у вказаній вище кримінальній справі.

В ході розгляду кримінальної справи, встановлено, що Поляницький сільський голова Соловчук Ю.В. та інженер-землевпорядник ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149. 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с. Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, Правилам забудови населених пунктів області від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій», за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2022, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу (на даний час ДП «Ворохтянське лісове господарство») загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які сільський голова ОСОБА_5 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради.

В подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення № 37 від 11.09.2003 в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок 105 фізичним особам, серед яких відповідач ОСОБА_1 .

Встановлено, що земельна ділянка, передана ОСОБА_1 перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею ІФ № 091904 від 11.09.2003 та знаходиться у кварталі 8 виділ 30-31 Поляницького лісництва .

Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 вказане вище кримінальне провадження закрито, у зв`язку із звільненням посадових осіб Поляницької сільської ради, а саме голову сільської ради ОСОБА_5 , інженера-землевпорядника ОСОБА_4 , головного бухгалтера ОСОБА_6 та начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, в ході судового розгляду по даній кримінальній справі (справа № 1-6/2011) було встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0, 2499 га в с. Поляниця не приймалося, а було підроблене.

У 2006 році земельна ділянка ОСОБА_1 була відчужена ОСОБА_3 ..

У свою чергу ОСОБА_3 у 2006 році продав земельну ділянку ОСОБА_2 .

22 березня 2019 року ОСОБА_2 на підставі договору міни продала у власність спірну земельну ділянку ТОВ «Буковель», яке на даний час є кінцевим власником.

Прокурор вважає, що оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 37 від 11.09.2003 є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним в суді.

З огляду на те, що ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі фіктивного рішення, то земельна ділянка підлягає витребуванню у кінцевого власника ТОВ «Буковель» у власність держави, а державний акт визнанню недійсним.

Пояснив, що пред`явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб`єктом владних повноважень Державним агентством лісових ресурсів України необхідних заходів. Так, постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 було залишено без розгляду позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» із роз`ясненням вимог ч. 4 ст. 28 КПК України про право на його пред`явлення в порядку цивільного судочинства. Однак, ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Державне агентство лісових ресурсів України не звернулося з відповідними позовами до суду. Як наслідок, частина земельних ділянок буда відчужена третім особам.

Прокурор у позовній заяві просив поновити строки позовної давності. Оскільки остаточно факти порушення інтересів держави щодо передачі земельних ділянок лісового фонду з порушенням вимог законодавства, в тому числі відповідачці ОСОБА_1 , встановлені у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області 04.03.2015. Підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконкому сільської ради, на підставі якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку, а саме установлений факт підробки такого рішення у постанові суду. Позовні вимоги прокурора вмотивовані не просто неправомірними діями відповідних посадових осіб, а їх кримінально-караними діяннями, передбаченими статтями 364, 366 КК України, і лише встановлення вини обвинувачених в судовому рішенні є підставою для звернення прокурора із вказаним позовом.

Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі: визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091904 від 17.11.2003 та витребувати у ТОВ «Буковель»земельну ділянку, площею 0, 2499 га, з кадастровим номером №2611092001220020091, яка розташована в с. Поляниця, з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

2.2. Позиція позивача Державного агентства лісових ресурсів України та процесуальна поведінка

Представник Державного агентства лісових ресурсів України у судові засідання систематично не з`являвся, у зв`язку з чим, судові засідання відкладалися неодноразово.

У клопотаннях від 01.03.2022, від 13.05.2022, від 17.07.2022 представник Державного агентства лісових ресурсів України просив розгляд справи проводити без участі уповноваженого представника Агенства та про повне підтримання позовних вимог прокурора (т.4 а.с. 57, 99, 128).

2.3. Позиція Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» та процесуальна поведінка

Представник ДП «Ворохтянське лісове господарство» жодного разу не з`явився у судові засідання, що було теж причиною неодноразових відкладень розгляду справи.

До 18.07.2022 ДП «Ворохтянське лісове господарство» мало статус позивача у цій справі.

У зв`язку із залишення позовних вимог Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» без розгляду, ухвалою Суду від 18.07.2022 ДП «Ворохтянське лісове господарство» залучено у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (т.4 а.с.139).

Ухвала про залучення ДП «Ворохтянське лісове господарство» у якості третьої особи була доставлена на офіційну електронну адресу Підприємства 29.07.2022 о 15:44:47 год (т.4, а.с. 143).

Однак, і в якості третьої особи ДП «Ворохтянське лісове господарство» не з`являлося.

ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлялося судовими повістками, шляхом одночасного надіслання на поштову адресу, шляхом розміщення на сайті Судової влади та шляхом відправлення на офіційну електронну адресу Підприємства.

Проте, всі судові повістки та листи-повідомлення Підприємством були проігноровані.

Будь-які письмові пояснення Третьої особи у матеріалах справи відсутні.

2.4. Позиція відповідача 1 Поляницької сільської ради

Відповідач 1 Поляницька сільська рада як свого представника для участі у розгляді справи по суті не забезпечило.

У судові засідання 13.10.2020 і 20.04.2021 представник Поляницької сільської ради була присутня та була особисто повідомлена про дати наступних судових засідань, про що свідчать розписки (т. 3, а.с. 49, 187).

У всі інші судові засідання: 02.12.2020, 16.02.2021, 04.08.2021, 28.02.2022, 13.05.2022,18.07.2022,18.10.2022, 01.11.2022, 13.12.2022, 01.03.2023, 01.05.2023 відповідач 1 Поляницька сільська рада у судові засідання явку свого представника не забезпечила, однак повідомлялася про дату та час розгляду справи завчасно судовими повістками, надісланими на поштову та електронну адресу, а також шляхом опублікування судових повісток про виклик на сайті Судової влади України.

З огляду на тривалість перебування справи у провадженні Яремчанського міського суду з 2015 року, та вжиттям Судом всіх можливих заходів для повідомлення Відповідача 1 про розгляд справи, а також враховуючи обізнаність Поляницької сільської ради про те, що є учасником цієї справи та наявність у справі письмової позиції Відповідача на позовну заяву, Суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача 1 з урахуванням тих заяв Поляницької сільської ради, які містяться у матеріалах справи.

Так, у відзиві на позовну заяву Поляницька сільська рада заперечила позовні вимоги Прокурора. Вважає їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. У відзиві зазначається, що Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту вправі розпоряджатися ними. Постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 не може мати преюдиційного значення стосовно всіх обставин в даній справі. Із вказаної постанови вбачається, що предметом дослідження були абсолютно інші рішення виконкому Поляницької сільської ради, які приймались у період 2002-2003 років. У тексті вказаної постанови жодного разу не вказується рішення № 37 від 11.09.2003, на підставі якого Відповідачка ОСОБА_1 отримала у власність спірну земельну ділянку. При цьому рішення № 37 від 11.09.2003 року не визнавалось недійсним ні Галицьким районним судом, ні в жодній іншій справі, та є чинним. Твердження про підробку рішення № 37 від 11.09.2003 було припущено прокурором з посиланням виключно на сам факт існування постанови суду у кримінальній справі. А тому відсутні підстави стверджувати про незаконність набуття права власності на вказану земельну ділянку. Тому Відповідач ОСОБА_1 набула спірну земельну ділянку за рахунок земель Поляницької сільської ради на законних підставах.

Також Поляницька сільська рада просила застосувати строк позовної давності до позовних вимог прокурора. Оскільки Прокурор дізнався про існування порушеного права ДП «Ворохтянське лісове господарство» ще у 2004 році, при винесенні ряду постанов про порушення кримінальних справ. Вважає, що строк позовної давності слід рахувати з 23.03.2004 з дати винесення постанови про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину за ст. 364 ч. 2 КК України, прийнятття її до свого провадження та об`єднання справ (єдиний порядковий №248436), в якій вказано про незаконне вилучення у Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель.

Просила з цих підстав відмовити у задоволенні позову.

Крім того, у відзиві на позов представник відповідача просила позов прокурора залишити без розгляду, оскільки останній не має повноважень на ведення справи від імені Державного агентства лісових ресурсів України.

Вказана заявабула предметомсудового розгляду,Судом надаваласяоцінка твердженнямВідповідача 1у ційчастині,про щопостановлено ухвалусуду від18.07.2022 (т.4, а.с. 134-137).

2.5. Позиція та процесуальна поведінка відповідача 2 ОСОБА_1

Відповідачка ОСОБА_1 у судові засідання жодного разу не з`явилася.

У зв`язку з чим, судові засідання неодноразово відкладалися.

Слід зазначити, що справа перебуває у провадженні Яремчанського міського суду Івано-Франківської області з 02.09.2015, а у провадженні судді Остап`юк М.В. - з серпня 2020 року.

З часу прийняття справи суддею Остап`юк М.В. до свого провадження, у справі призначалося п`ятнадцять судових засідань: десять підготовчих судових засідань (13.10.2020, 02.12.2020, 16.02.2021, 20.04.2021, 04.08.2021, 19.10.2021, 10.12.2021, 28.02.2022,13.05.2022, 18.07.2022) та п`ять судових (18.10.2022, 01.11.2022,13.12.2022, 01.03.2023, 01.05.2023).

Про дату та час кожного судового засідання ОСОБА_1 повідомлялася завчасно, за всіма адресами, інформація про які наявна у матеріалах справи, а саме, за адресою місця проживання, вказаною у позовній заяві прокурором та згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Івано-Франківській області.

Однак, повідомлення поверталися не врученими з відмітками: «адресат відсутній за вказаною адресою» (зокрема т. 3 а.с. 156, 182, 248; т. 4 а.с. 21, 41, 101, 121, 190; т.5 а.с. 162) та «за закінченням терміну зберігання» (т.3 а.с. 36, 122; т.5 а.с.168, 186, 226).

За загальним правилом щодо вручення судових повісток учасникам справи, визначеним цивільним процесуальним законодавством України, судова повістка надсилається учаснику, зокрема, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (пункт 2 частини сьомої статті 128 ЦПК України).

У відповідності до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Оскільки матеріали справи свідчать про те, що судові повістки надсилалися за адресами місця реєстрації ОСОБА_1 і поверталися до суду за закінченням терміну зберігання та відсутності особи за адресою місцезнаходження, то в силу положень статті 128 ЦПК України, судові повістки вважаються врученими, а ОСОБА_1 такою, що повідомлена належним чином.

Також ОСОБА_1 кожен раз повідомлялася про дату та час судових засідань на сайті Судової влади України (т.3 а.с. 150, 179, 239; т.4 а.с. 6, 39, 107,175,178; т.5 а.с. 155, 185).

Суд звертає також увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони вживають заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У той же час у матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідачка у період з 25.08.2020, тобто з дати постановлення ухвали суду про прийняття справи до провадження судді Остап`юк М.В., і до 01.05.2023 (на час постановлення кінцевого рішення) цікавилася станом розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_1 також не подала жодних пояснень чи заперечень щодо позовних вимог прокурора.

З огляду на це, Суд вважає, що права відповідачки ОСОБА_1 не порушені внаслідок розгляду справи у її відсутності, оскільки Судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення останню про дату та час судових засідань у цій справі.

2.6. Позиція та процесуальна поведінка відповідача 3 ОСОБА_2

ОСОБА_2 у судові засідання жодного разу не з`явилася.

У зв`язку з чим, підготовчі та судові засідання неодноразово відкладалися.

З матеріалів справи вбачається, що її інтереси представляли адвокат Мушинський В.Т. і адвокат Гуменюк Б.С. на підставі довіреності від 13.05.2016 (т.1, а.с. 164).

У запереченнях представників відповідачки ОСОБА_2 проти позову, зареєстрованих у канцелярії суду 22.08.2016 та 04.04.2018 (т.1, а.с. 236-239, т.2, а.с. 131-141), зазначається, що земельна ділянка Відповідачкою 3 придбана у ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу. Жодних правовідносин остання не мала із відповідачкою ОСОБА_1 . Про рішення Поляницької сільської ради № 37 від 11.09.2003 в постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 у справі № 1-6/11 взагалі не згадується. Також не має висновків цього суду про те, що зазначене вище рішення взагалі не приймалось. Тому посилання прокурора на те, що факт підробки вказаного рішення встановлений у постанові Галицького районного суду від 04.03.2011 є надуманим. Відповідачка ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Вона реалізувала своє право на отримання земельної ділянки у власність у порядку безоплатної приватизації земель. Рішення, на підставі якого ОСОБА_2 отримала земельну ділянку не скасовані судом, і є чинними. Вона не повинна нести відповідальність за протиправні дії іншої Сторони. Постанова Галицького районного суду не має преюдиційної сили у цій справі, оскільки предметом розгляду кримінальної справи була службова недбалість посадових осіб Поляницької сільської ради, а не підробка документів, у тому числі рішень про надання у приватну власність земельних ділянок фізичним особам. Крім того, рішення №37 від 11.09.2003 не досліджувалося в межах даного кримінального провадження, тому всі посилання на фіктивність є надуманим та не відповідають об`єктивній дійсності. Відповідно, ОСОБА_1 була законним власником спірної ділянки, що в свою чергу зумовлює правомірність вчинених в подальшому правочинів з продажу даної земельної ділянки ОСОБА_3 та в подальшому ОСОБА_2 . Просили відмовити в позові. Разом з тим, якщо Суд дійде висновку про задоволення позовних вимог, то просили застосувати строки позовної давності, оскільки трирічний строк позовної давності давно минув. Вважають, що строк позовної давності слід рахувати з моменту порушення кримінальної справи, яка розглядалася Галицьким районним судом Івано-Франківської області, а саме з 23.03.2004 (заяви, зареєстровані у канцелярії суду 22.08.2016 (т.1, а.с. 210-213) та 04.04.2018 (т.2, а.с. 127130).

Разом з тим, такі заперечення подані до первісних позовних вимог прокурора.

У період з 25.08.2020, тобто з дати прийняття справи до провадження суддею Остап`юк М.В., і до 01.05.2023 (дня постановлення кінцевого рішення) ні ОСОБА_2 , ні її представники жодного разу у судові засідання не з`явилися.

Слід зазначити, що судові засіданні у справі, з моменту прийняття справи суддею Остап`юк М.В. до свого провадження, призначалися п`ятнадцять разів.

Про дату та час кожного судового засідання ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_8 повідомлялися завчасно. Зокрема, Відповідачка 3 повідомлялася за всіма адресами, інформація про які наявна у матеріалах справи, а саме, за адресою місця проживання, вказаною у позовній заяві прокурором та за адресою зареєстрованого місця проживання, згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Івано-Франківській області.

Однак, повідомлення поверталися не врученими з відмітками: «за закінченням терміну зберігання» або «адресат відсутній за вказаною адресою» (зокрема, т.3, а.с. 158, 245; т.4, а.с. 43, 122, 123, 127, 181, 182, 185, 187, 188; т.5, а.с. 163, 164, 171).

Також, Відповідачка ОСОБА_2 була двічі повідомлена за довіреністю, про що свідчать трекінги Укрпошти (т.3, а.с. 126; т. 5 а.с. 210).

За загальним правилом щодо вручення судових повісток учасникам справи, визначеним цивільним процесуальним законодавством України, судова повістка надсилається учаснику, зокрема, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України).

У відповідності до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Оскільки матеріали справи свідчать про те, що судові повістки надсилалися за адресами місця реєстрації ОСОБА_2 і поверталися до суду за закінченням терміну зберігання та відсутності особи за адресою місцезнаходження, то в силу положень статті 128 ЦПК України, судові повістки вважаються врученими, а ОСОБА_2 такою, що повідомлена належним чином.

Також ОСОБА_2 кожен раз повідомлялася про дату та час судових засідань на сайті Судової влади України (зокрема, т.3, а.с. 149, 180, 240; т.4, а.с. 9, 30, 67, 108, 115, 174, 177, т.5. а.с. 156, 184).

Суд звертає також увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони вживають заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У той же час у матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідачка у період з 25.08.2020, тобто з дати постановлення ухвали суду про прийняття справи до провадження судді Остап`юк М.В., і до 01.05.2023 (на час постановлення кінцевого рішення) цікавилася станом розгляду справи.

У вказаний період відповідачка ОСОБА_2 подала тільки клопотання про заміну неналежного відповідача, а саме остання повідомила, що власником спірної земельної ділянки уже не є вона, а ТОВ «БУКОВЕЛЬ» та просила залучити вказане Товариство у якості відповідача (т.3, а.с. 193-194).

З огляду на це, Суд вважає, що права відповідача ОСОБА_2 не порушені внаслідок розгляду справи у її відсутності, оскільки Судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення останню про дату та час судових засідань у цій справі.

2.7. Позиція та процесуальна поведінка відповідача 4 Товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ».

Представник відповідача 4 адвокат Госедло Р.В. заперечив позовні вимоги прокурора. Зазначив, що Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту вправі розпоряджатись ними. Відповідно до Рішення Поляницької сільської ради від 11.01.2001 № 3 Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству 10.11.2001 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701. Рішеннями Івано-Франківської обласної ради № 57-3/2002 від 27.08.2002 та № 493-18/2008 від 17.01.2008 збільшено площу населеного пункту с. Поляниця Яремчанської міської ради за рахунок земель ДП «Ворохтянського лісового господарства». Так, у 2002 році - до 1730 га, в тому числі 1077, 82 га за рахунок земель Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства, а у 2008 році до 2380 га. Оскільки в постійному користуванні лісгоспу перебували землі комунальної власності Поляницької сільської ради, то Поляницька сільська рада також вправі була вилучати землі у користувача та розпоряджатись ними. Постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015, на яку посилається прокурор, не може мати преюдиційного значення щодо обставин, які підлягають доказуванню в цій справі, оскільки встановлює наявність складу кримінальних правопорушень у діях посадових осіб Поляницької сільської ради, а не обставини отримання земельної ділянки відповідачами в даній справі, зокрема, ТОВ «БУКОВЕЛЬ». Крім того, у згаданій постанові жодного разу не вказується рішення № 37 від 11.09.2003, на підставі якого ОСОБА_1 отримала у власність спірну земельну ділянку. Вказане рішення не визнавалось недійсним ні даним судом, ні в жодній іншій справі, та є чинним. Тому відсутні підстави стверджувати про незаконність набуття права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Також представник просить звернути увагу суду на те, що прокурор звернувся з позовом у 2015 році, в той час, як стверджує про порушення прав ДП «Ворохтянське лісове господарство» у 2003 році. З плином часу відбулося збільшення меж населеного пункту та Поляницької сільської ради, а також була здійснена забудова значної частини села, в тому числі в районі спірної земельної ділянки, яка знаходиться в зоні рекреаційної забудови. При цьому в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки відповідач не міг дізнатись про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. Тому вимога про витребування у ТОВ «БУКОВЕЛЬ» земельної ділянки є безпідставною. Також, просить звернути увагу на принцип «належного урядування», зокрема, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Вважає, що прокурором не надано належних доказів, що саме спірна земельна ділянка є в переліку тих, що фігурують у наведеній ним кримінальній справі, та знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні Держлісгоспу. Відтак, вимоги прокурора є безпідставними, не грунтуються на нормах матеріального права, набуття відповідачем права на земельну ділянку відбулось на законних підставах, докази, які б вказували на неправомірність дій відповідача відсутні, тому в задоволенні позову прокурора слід відмовити. Крім того, звернув увагу суду, що позовні вимоги прокурора про витребування нерухомого майна подані до юридичної особи ТОВ «БУКОВЕЛЬ», що за суб`єктним складом підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Тому, вважає, що підстави про закриття провадження у справі в цій частині. Просив також, у разі якщо позов підлягатиме задоволенню, застосувати строки позовної давності, оскільки прокурору про існування порушеного права ДП «Ворохтянське лісове господарство» було відомо ще в 2003 році при винесенні ряду постанов про порушення кримінальних справ, зокрема, постанови від 23.03.2004 про порушення кримінальної справи, прийняття її до свого провадження та об`єднання справ в якій вказано про незаконне вилучення у Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель. Тому прокурором пропущено строк позовної давності, а намагання прокурора перенести початок перебігу строку позовної давності на 04.03.2015 є неправомірним. Просив відмовити у задоволенні позову.

2.5. Позиція та процесуальна поведінка третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30.12.2015 залучено у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , оскільки останній купив спірну земельну ділянку у відповідачки 2 ОСОБА_1 та продав її відповідачці 3 ОСОБА_2

ОСОБА_3 , у судові засідання, жодного разу не з`явився. Також не подав жодних пояснень чи заперечень щодо позовних вимог прокурора.

У зв`язку з чим, судові засідання неодноразово відкладалися.

Слід зазначити, що судові засіданні у справі, з моменту прийняття справи суддею Остап`юк М.В. до свого провадження, призначалися шістнадцять разів.

Згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернівецькій області, ОСОБА_3 не значиться за адресою, вказаною Прокурором в позовній заяві (т.3, а.с. 30).

Відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів.

Керуючись вказаними нормами процесуального законодавства, про дату та час кожного судового засідання ОСОБА_3 повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (т. 3, а.с. 38,148, 181; т. 4, а.с. 33, 66,109,176; т. 5, а.с. 157, 183).

Останній також повідомлявся і за адресою, вказаною у позовній заяві, однак, повідомлення поверталися не врученими з відмітками: «адресат відсутній за вказаною адресою» (зокрема, т. 3, а.с. 184; т. 4, а.с. 19, 45,103, 125,184,191-193; т. 5, а.с. 159,172,173, 230).

У відповідності до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик особа, місцезнаходження якої невідоме, вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

З огляду на зазначене, та враховуючи, що матеріали справи свідчать про те, що Відповідач про кожне судове засідання повідомлявся на веб-сайті Судової влади України, то в силу положень частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, є таким, що повідомлений належним чином.

Суд звертає також увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції. Така позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України».

З огляду на те, що справа перебуває у провадженні суду з 2015 року, а судовий розгляд справи має здійснюватися упродовж розумного терміну, та зважаючи, що Судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення ОСОБА_3 про дату та час судових засідань у цій справі, Суд вважає, що права третьої особи ОСОБА_3 не будуть порушені внаслідок розгляду справи у його відсутності.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 167, частиною першою статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом положень частин першої та четвертої статті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.

У вересні 2015 року прокурор звернувся в інтересах держави із даною позовною заявою до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, що розташована у с. Поляниця, Івано-Франківської області та повернення земельної ділянки у власність держави.

Ухвалами суду від 26.10.2015 та від 04.08.2021 залучено до участі у справі співвідповідачів ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ» (т.1, а.с. 90-91, т.3, а.с. 224).

08.07.2021 прокурор змінив позовні вимоги, просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку та витребувати земельну ділянки у власність держави (т.3, а.с. 208-209).

Підставами позову, передусім, прокурор зазначив незаконність передачі земель державного лісового фонду, в тому числі спірної земельної ділянки, органом місцевого самоврядування, шляхом зловживання службовими обов`язками посадовими особами Поляницької сільської ради, що встановлено у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду кримінальної справи, порушеної відносно них.

А також посилався на розташування спірної ділянки на території Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу, тобто віднесення цієї ділянки до земель лісового фонду, що перешкоджало передачі цієї ділянки у власність фізичних осіб для будівництва та обслуговування житлового будинку без дотримання визначеної законодавством процедури.

Пояснив, що пред`явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб`єктом владних повноважень Державним агентством лісових ресурсів України необхідних заходів.

Підставність звернення прокурора із вказаним позовом в інтересах держави було предметом судового розгляду 18.07.2022, про що постановлено ухвалу (т.4, а.с. 133-137).

Відповідно до частини першої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною третьою статті 1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 18 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Спірні відносини у даній справі виникли у 2002-2003 роках.

Судом встановлено, що у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства, площею 4358,5 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданого на підставі рішення Поляницької сільської ради № 3 від 11.01.2001 (т.1, а.с. 22-24).

Згідно наказу Державного комітету лісового господарства України № 87 від 03.04.2006 Ворохтянський держлісгосп був перейменований в 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».

За змістом Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у тій редакції, яка долучена до матеріалів справи та розміщена на сайті Підприємства станом на день постановлення рішення (остання державна реєстрація змін 13.07.2011), ДП «Ворохтянське лісове господарство» засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який реорганізовано шляхом утворення у 2010 році Державного агентства лісових ресурсів України (Указ Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади») (т.3, а.с.55-60).

За змістом Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. До основних завдань Держлісагентства відноситься, зокрема, здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Таким чином, Державне агентство лісових ресурсів України здійснює державне управління територіями в лісах підприємств, що належать до сфери його управління, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Відповідно до статтей 55, 56 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Чинне та той час земельне законодавством дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.

Так, у відповідності до частин першої, другої статті 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За змістом положень статті 20 ЗК України у діючій на той час редакції, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

У ході судового розгляду з`ясовано, що 23.03.2004 слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області Балитою Р.І. порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. У постанові йдеться, що службові особи Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб, всупереч Генерального плану забудови с. Поляниця, в порушення вимог законодавства, протягом 2002-2003 років без розгляду на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель лісового фонду, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків. Внаслідок вищевказаних дій незаконно вилучено 40, 69 га земельних угідь лісового фонду, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам (т.5, а.с.40).

З матеріалів оглянутої у ході судового розгляду, кримінальної справи № 1-6/11 (провадження 1/341/6/15) у шістнадцятьох томах, вбачається, що за результатами досудового розслідування уповноваженою особою складено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_5 за ст.ст. 365 ч. 3, 190 ч. 4, 364 ч. 2, 357 ч. 2, 366 ч. 2 КК України, інженера-землевпорядника ОСОБА_4 за ст.ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 КК України, начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_7 за ст.ст. 364 ч. 2, 366 ч. 2 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_6 за ст.ст. 190 ч. 4, 364 ч. 2, 366 ч.2 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча Мотрук Марії Степанівни за ст.ст. 190 ч. 4, 364 ч. 2 КК України, який затверджений 18.05.2005 року Прокурором Івано-Франківської області.

Кримінальна справа розглядалася Галицьким районним судом Івано-Франківської області.

Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, яка є кінцевим судовим рішенням, що набрало законної сили, було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, сільського голову с. Поляниця ОСОБА_5 , інженера-землевпорядника ОСОБА_4 , начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів Реміцьку О.М..

Зі змісту вказаної постанови Галицького районного суду вбачається, що сільський голова Соловчук Ю.В., інженер-землевпорядник ОСОБА_4 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради: незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5, 452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались; склали завідомо неправдиві офіційні документи: листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду; рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ» загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови; додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, прізвища та ініціали яких вказуються у постанові Суду.

Судовим розглядом також встановлено, що 17.11.2003 відповідачка ОСОБА_1 отримала Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091904, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010329800093 (т.1, а.с. 19-20).

Зі змісту Державного акту вбачається, що на підставі рішення № 37 виконавчого комітету Поляницької сільської Ради народних депутатів від 11.09.2003, ОСОБА_1 передано земельну ділянку, площею 0, 2499 га, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради; цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (т. 5, а.с. 214-219).

Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер № 2611092001220020091.

Згідно з листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 №464 (далі - Лист) земельна ділянки, площею 0, 2500 га, яка надана безоплатно у приватну власність відповідачці ОСОБА_1 , розташована у кв. АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 49-52).

Відповідно до Висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005, проведеної у рамках зазначеної вище кримінальної справи, який долучено як доказ і до матеріалів цієї справи, відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, у тому числі у кв. АДРЕСА_2 , де розташована земельна ділянка відповідачки ОСОБА_1 відсутні (т.1, а.с. 45-48).

Відповідно до частин першої-третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач 1 Поляницька сільська рада жодних доказів того, що спірна земельна ділянка вилучалася з лісового фонду у постійного землекористувача з дотриманням процедури, визначеної законодавством не надала. Зокрема, на спростування доводів прокурора не долучила рішення про вилучення земельної ділянки у кварталі 8, виділ 31, 30 з Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та віднесення її в землі запасу сільської ради у порядку, визначеному законодавством.

За результатами оглянутих у судовому засіданні матеріалів кримінальної справи №1-6/2011 (провадження № 1/341/4/16) у 16 (шістнадцятьох) томах та речових доказів, що зберігаються при справі: зокрема, протоколів засідань виконкому 01.01-31.12.2003, матеріалів виконкому з 01.08.-31.12.2003, рішення Поляницької сільської ради на підставі якого вилучалася у постійного землекористувача земельна ділянка лісового фонду у кварталі 8 виділ 30, 31 відсутнє.

Звідси, Суд приходить до висновку, що земельну ділянку у кварталі 8 виділ 31 вилучено з користування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, без прийняття рішення про вилучення її в останнього у встановленому законодавством порядку.

Наведені обставини не заперечені представником відповідача Поляницької сільської ради та відповідачкою ОСОБА_1 .

Стороною відповідача також не надано жодних інших, протилежних доказів, на спростовання факту відсутності відповідних рішень органу місцевого самоврядування про вилучення спірної земельної ділянки у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ згідно з порядком, визначеним законодавством.

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Керуючись зазначенимивище положеннямизаконодавства,проаналізувавши долученідо справидокази уїх сукупності,логічному взаємозв`язкута вконтексті принципу«достатності доказів»,а саме:лист Карпатськогодержавного підприємствагеодезії,картографії такадастру Державногокомітету природнихресурсів Українивід 01жовтня 2004року №464,відповідно доякого земельнаділянки,площею 0,2500га,яка наданабезоплатно уприватну власністьвідповідачці ОСОБА_1 ,розташована укв.8діл 30,31території земельлісокористування Поляницькоголісництва ВорохтянськогоДЛГ;висновок комісійноїсудово-земельноїекспертизи від11.03.2005,проведеної урамках кримінальноїсправи №248436 проте,що рішеннявиконкому чисесії сільськоїради провилучення земельноїділянки лісовогофонду укв.8діл 31-відсутні;не наданняСтороною відповідачарішення Поляницькоїсільської радипро вилученняземельної ділянкилісового фондуу кварталі8виділ 30,31у постійногокористувача івідсутність такогорішення у протоколах засідань виконкому 01.01-31.12.2003, матеріалах виконкому з 01.08.-31.12.2003, які зберігаються при матеріалах кримінальної справи №1-6/2011, Суд приходить до висновку, що надання у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 здійснено з порушенням вимог законодавства.

Відтак, спірна земельна ділянка, у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а тому рішення Поляницької сільської ради №37 від 11.09.2003 та державний акт не відповідають положенням законодавства.

Звертаючись до Суду в інтересах держави з позовом, Прокурор просив визнати недійсним державний акт та витребувати земельну ділянку.

Така позиція Прокурора мотивована тим, що в ході судового розгляду по вказаній вище кримінальній справі, постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11.09.2003 № 37 було підроблено, і це не потребує доказуванню в суді.

Суд не погоджується з думкою прокурора, що рішення № 37 від 11.09.2003 є підробленим і такий факт встановлений у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015, ухваленої за результатами розгляду згаданої вище кримінальної справи №248436.

Ретельний аналіз змісту постанови Галицького районного суду свідчить, що факту підробки саме рішення № 37 від 11.09.2003, яке зазначене у Державному акті, як підстава набуття на праві власності ОСОБА_1 спірної земельної ділянки - не встановлено.

Зі змісту постанови Галицького районного суду, ухваленої за результатами розгляду кримінальної справи №1-6/2011, вбачається, що Судом встановлено факт складання та видачі посадовими особами Поляницької сільської ради завідомо неправдивих офіційних документів, а саме: рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови та додатків до них.

Тобто, про рішення № 37 від 11.09.2003, у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 не йдеться.

Відповідно, постанова Галицького районного суду від 04.03.2015 року, на яку посилається Прокурор не має доказового значення у цій справі в частині факту підробки рішення, що стало підставою для набуття відповідачкою ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Відтак, твердження Прокурора у позовній заяві про те, що рішення Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не приймалося, а було підроблене - не підтверджується встановленими по справі обставинами.

Таким чином, рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 37 від 11.09.2003, на підставі якого передано відповідачці ОСОБА_1 земельну ділянку не визнане у встановленому законом порядку підробленим, і не є скасованим. Тому Суд вважає аргументи представника відповідача Поляницької сільської ради та представника відповідача ТОВ «БУКОВЕЛЬ» адвоката Госедла Р.І. з приводу зазначеного слушними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що "рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.»

Враховуючи зазначене, Суд не вбачає підстав для відмови Прокурору у позові у зв`язку з тим, що останній не оспорює законність рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11.09.2003 № 37, на підставі якого передано відповідачці ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

Відтак, Суд, керуючись принципом jura novit curia - "суд знає закони", з огляду на встановлені у ході судового розгляду обставини, а саме, що передана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства, мала лісогосподарське призначення, у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, тому рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11.09.2003 № 37 було прийнято з порушенням чинного на той час законодавства.

Відповідно і спірний державний акт не відповідає вимогам законодавства, оскільки виданий на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке прийняте з порушенням Закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Аналізуючи обраний прокурором спосіб захисту в частині позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091904, Суд враховує висновки Верховного Суду.

Зокрема, у Постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що вимога про визнання недійсним та скасування державного акту не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. «[…] …Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення». Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Верховний Суд вказав: "визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94))".

Виходячи з викладеного, вимога щодо визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091904 не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 1 Першого протоколу містить три норми. Перша норма містить загальний характер та проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма передбачає випадки позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; третя норма визначає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети.

Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Порядок передачі земель лісового фонду та зміна цільового призначення земельних ділянок чітко визначений у законодавстві чинному на час надання відповідачці ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Так, за змістом положень статтей 20, 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати згода землекористувача на таке вилучення, рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Також у статті 118 ЗК України у редакції чинній на час виникнення правовідносин, визначено чіткий порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, за змістом частин шостої-десятої вказаної статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідного органу місцевого самоврядування.

Сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18.07.2022 витребувано від Галицького районного суду та Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області технічну документацію по складанню державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №091904 від 17.11.2003, виданого ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11 вересня 2003 №37 (т.4, а.с. 134-137).

Листом від 03.08.2022 №286/420-22 Головне управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області повідомило про відсутність витребуваної технічної документації по складанню оспорюваного Державного акту на первісного власника ОСОБА_1 (т.4, а.с. 161).

Галицький районний суду надіслав матеріали кримінальної справи №1-6/2011 (провадження № 1/341/4/16) у 16 (шістнадцятьох) томах та речові докази, що зберігаються при справі: технічну документацію у кількості 43 (сорок три) одиниці, протоколи засідань виконкому 01.01-31.12.2003, матеріали виконкому з 01.08.-31.12.2003.

Судом оглянуто вказані матеріали.

Серед технічної документації, яка зберігається при матеріалах кримінального провадження, Технічна документація по складанню державного акту на право власності на землю на ім`я громадянки ОСОБА_1 - відсутня.

Також, за результатами огляду протоколів засідань виконкому 01.01-31.12.2003, матеріалів виконкому з 01.08.-31.12.2003, Судом не виявлено документів, які б у своїй сукупності свідчили про дотримання вимог законодавства при передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність з дотриманням процедури, визначеної законодавством.

У статті 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалися наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. А саме, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Також статтями 154, 155 ЗК України передбачалася відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

Положення Земельного та Цивільного кодексів України були і є у вільному доступі, відтак, ні орган місцевого самоврядування, ні відповідачка ОСОБА_1 не мали перешкод бути обізнаними про порядок вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельну ділянку, у тому числі, із лісового фонду і наслідки не дотримання встановленого законодавством порядку.

Крім того, в силу видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_1 могла та повинна була знати про те, що ця ділянка належить до земель лісового фонду.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом положень статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Як уже зазначалося, у відповідності до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, одним із основних завдань якого є здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Ворохтянське державне лісогосподарське підприємство, яке у 2006 році переіменовано у ДП «Ворохтянське лісове господарство», на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, володіло землями для ведення лісового господарства, площею 4358,5 га, до складу якої входила і спірна земельна ділянка, розташована у кварталі 8 виділ 31.

Зазначене підприємство у відповідності до статті 1 Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» засноване на державній власності, належало до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, яке у 2010 році реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

Таким чином, оскільки вилучення спірної земельної ділянки з лісового фонду відбулися з грубим порушення вимог законодавства, то держава не розпорядилася спірною земельною ділянкою у передбачений законом спосіб.

Відтак, земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, а ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку у порядку безоплатної передачі громадянам у власність земельних ділянок. на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 11.09.2003 № 37, прийнятого з порушенням вимог законодавства.

Відтак, згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України є правові підстави витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та була набута у порядку безоплатної приватизації на підставі рішення Поляницької сільської ради, що не мала права відчужувати цю ділянку.

Судовим розглядом встановлено, що 20.07.2006 відповідачка ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3238 від 20.07.2006.

ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу № 3998 від 25.08.2006.

У свою чергу ОСОБА_2 обміняла землю Товариству з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ», на підставі договору міни земельних ділянок від 22.03.2019, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л.В. (т.3, а.с.167-168).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного суду у постанові від 23.11.2021 № 359/3373/16-ц, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі N 911/3681/17 (провадження N 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі N 910/1809/18 (провадження N 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі N 200/606/18 (провадження N 14-125цс20, пункт 74) та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата зробила висновок, що "вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності".

Відтак, згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України позовні вимоги в частині витребування спірної земельної ділянки від відповідача 4 ТОВ «БУКОВЕЛЬ», кінцевого власника спірної земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею - підлягають задоволенню.

Розглядаючи підставність закриття провадження у справі в частині зазначених вище позовних вимог прокурора до ТОВ «БУКОВЕЛЬ» про витребування земельної ділянки на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, як такої що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за суб`єктним складом учасників, який характерний для господарських судів, Суд виходить з такого.

Судом встановлено, що предметом позовних вимог прокурора є:

перша вимога: визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого Поляницькою сільською радою фізичній особі ОСОБА_1 ;

друга вимога: витребування земельної ділянки від ТОВ «БУКОВЕЛЬ» як кінцевого власника, якому була відчужена земельна ділянку внаслідок неодноразового її продажу попередніми власниками фізичними особами: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 .

Отже, спір у цій справі виник щодо недійсності Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого фізичній особі відповідачці 2 ОСОБА_1 первісному власнику, а саме надання останній Поляницькою сільською радою спірної земельної ділянки лісового фонду у порядку безоплатної приватизації.

У ході судового розгляду встановлено, що земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, а фізична особа ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку у порядку безоплатної передачі громадянам у власність земельних ділянок на підставі рішення, прийнятого з порушенням порядку встановленого законом.

Вподальшому відповідачка ОСОБА_1 продала земельну ділянку ОСОБА_3 , ОСОБА_3 ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 відчужила її відповідачу 4 ТОВ «БУКОВЕЛЬ».

Відтак, спір як у частині вимог про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого на ім`я відповідачки ОСОБА_1 , так і в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння від ТОВ «БУКОВЕЛЬ» - кінцевого власника - виник у зв`язку із реалізацією права фізичної особи ОСОБА_1 на набуття у власність земельної ділянки у порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, що визначався статтею 118 ЗК України.

Правовідносини, що лежать в основі цього спору не є господарськими відносинами у розумінні статті 3 ГК України, а цивільно-правовими.

Витребування земельної ділянки у кінцевого власника юридичної особи є наслідком незаконної передачі її первісному власнику фізичній особі.

Відтак, вимоги про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого первісному власнику ОСОБА_1 та витребування земельної ділянки від теперішнього власника ТОВ «БУКОВЕЛЬ», з огляду на правову природу спірних відносин, нерозривно пов`язані між собою. Від вирішення першої з них залежить вирішення другої вимоги, адже за своєю суттю встановлення факту незаконності набуття у власність первісним власником ОСОБА_1 спірної земельної ділянки лісового фонду є наслідком витребування її у кінцевого власника на підставі статті 388 ЦК України, незалежно від того, скільки разів земельна ділянка відчужувалася, і не потребує оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право (постанова Великої Палати Верховного суду від 23.11.2021 № 359/3373/16-ц).

Тому, судовий розгляд окремо вказаних позовних вимог за правилами різного судочинства, на думку суду, у цій справі порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

З огляду на все зазначене вище, Суд вважає, що у цій справі відсутні підстави для закриття провадження в частині вимоги про витребування від ТОВ «БУКОВЕЛЬ» спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння, на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки у цій справі, зважаючи на тривалість її розгляду з 2015 року, такий підхід не відповідатиме принципу повноти та всебічності з`ясування обставин справи.

Крім того, закриття провадження у справі в частині вимоги про витребування спірної земельної ділянки, з огляду на те, що справа перебуває у провадженні Яремчанського міського суду з 2015 року, не відповідатиме також ефективному способу захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 (у справі 910/14224/20) Верховний Суд звертає увагу, що спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Закриття провадження у справі в частині позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки призведе до повторного звернення Прокурора до суду за захистом інтересів держави.

Щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 зазначає, що для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Прокурор у цій справі заявив дві позовні вимоги: 1) визнати недійсним оскаржуваний Державний акт, виданий на ім`я відповідачки 2 ОСОБА_1 ; 2) витребувати у відповідача 4 ТОВ «БУКОВЕЛЬ» спірну земельну ділянку.

Аналіз вказаних позовних вимог свідчить, що перша вимога звернена до відповідачки ОСОБА_1 , а друга вимога до відповідача ТОВ «БУКОВЕЛЬ».

Представники відповідачки 3 ОСОБА_2 , адвокати Гуменюк Б.С. та ОСОБА_8 у заявах від 22.08.2016 та від 02.04.2018 (т.1, а.с. 210-213, т.2, а.с. 127-130), представник відповідача 1 Поляницької сільської ради у заявах від 30.05.2016, від 06.07.2016, від 05.07.2018, від 05.12.2019 (т.1, а.с. 165-166, а.с. 196-197, т.2 а.с. 202-204, т.3, а.с. 11-12) та представник відповідача 4 ТОВ «БУКОВЕЛЬ» у судовому засіданні та у заяві від 12.10.2022 (т.4, а.с. 207-208) заявили клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог прокурора.

Щодо заяви Сторони відповідачів 1 та 3 про застосування строку позовної давності відносно вимоги про визнання недійсним спірного державного акту, то відсутні підстави для розгляду цього питання, оскільки Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги, а у задоволенні вказаної вимоги відмовлено, крім того, такі заяви подані до первісних позовних вимог прокурора, які були змінені 20.04.2021.

Щодо застосування строку позовної давності до вимоги про витребування земельної ділянки від ТОВ «БУКОВЕЛЬ», то до цієї вимоги представник відповідача 1 Поляницької сільської ради та представника відповідача 3 Вишиванюк М.Д. заяви про сплив позовної давності не заявляли, крім того, вказана позовна вимога пред`явлена до ТОВ «БУКОВЕЛЬ».

У судовому засіданні та у заяві від 12.10.2022 представник ТОВ «БУКОВЕЛЬ», адвокат Госедло Р.І. заявив клопотання про сплив позовної давності щодо пред`явленої до ТОВ «БУКОВЕЛЬ» позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки, оскільки прокурору про існування порушеного права ДП «Ворохтянське лісове господарство» було відомо ще в 2003 році при винесенні ряду постанов про порушення кримінальних справ, зокрема, постанови від 23.03.2004 про порушення кримінальної справи, прийняття її до свого провадження та об`єднання справ в якій вказано про незаконне вилучення у Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель.

Вирішуючи питання про можливість застосування строків позовної давності до позовних вимог прокурора, заявлених до ТОВ «БУКОВЕЛЬ» на підставі заяви представника останнього, адвоката Госедла Р.І., Суд виходить з такого.

Як уже зазначалося вище, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

У постанові від 03 травня 2022 (справа № 352/469/18, провадження № 61-19360св21) Верховний Суд зазначає, що позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у разі звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): «позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Вирішуючи питання про те, коли прокурор міг довідатися про порушення інтересів держави у зв`язку із незаконним вилученням у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельної ділянки у кварталі 8 виділ 30, 31 в межах якого, була передана в подальшому, у порядку безоплатної передачі, земельна ділянка Відповідачці ОСОБА_1 та про відсутність рішення про надання останній у власність земельну ділянку, і чи міг прокурор довідатися про це раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Суд виходить з такого.

Судовим розглядом встановлено, що 23.03.2004 слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області Балитою Р.І. порушено кримінальну справу № 248436 за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, де зокрема йдеться про незаконне, протягом 2002-2003 років, вилучення із власності Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель лісового фонду, незаконну зміну їх цільового призначення, та безоплатну передачу цих земель у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків (т.1, а.с.172).

З матеріалів оглянутої вказаної кримінальної справи, копії яких учасниками долучені до цієї справи, вбачається, що в рамках досудового розслідування слідчим отримано ряд доказів. Зокрема, лист Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 №464, відповідно до якого слідчому повідомлено списки громадян, яким надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ із вказівкою по кожній особі окремо квартали та ділянки в яких надані земельні ділянки та їх площу. Серед цих осіб у пункті 15 вказано відповідачку ОСОБА_1 із чіткою вказівкою на те, що останній передано земельну ділянку у кв. АДРЕСА_1 (п.15 Додатку 1 до Листа, т.1 а.с. 50).

Також, вбачається, що у рамках вказаної кримінальної справи призначалася комісійна судово-земельна експертиза, за результатами якої складено висновок від 11.03.2005 про те, що землю у кварталі 8 діл. 31 вилучено у Поляницького лісництва Ворхтянського ДЛГ без прийняття відповідних рішень виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду (т.1, а.с. 45-48).

Відтак, Суд приходить до висновку, що про незаконне вилучення землі лісового фонду у кварталі 8 виділ 31 у Поляницького лісництва Ворхтянського ДЛГ, в межах якого розташована земельна ділянка Відповідачки 2, прокурор мав об`єктивну можливість довідатися раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме під час зазначеного вище кримінального провадження, зокрема, з 11.03.2005, з дати постановлення висновку комісійної судово-земельної експертизи.

Тому, у визначенні перебігу позовної давності у спірних правовідносинах суд застосовує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся з позовом до суду 02.09.2015, тобто поза межами загального строку позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У позовній заяві, а також у заяві про зміну позовних вимог в порядку статті 49 ЦПК України від 19.04.2021 прокурор просить поновити строки позовної давності (т.1, а.с. 1-7, т.3, а.с. 207-209).

Вирішуючи питання про поновлення строків позовної давності, Суд керується нормами ЦПК України, практикою ЄСПЛ та висновками Верховного Суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц Верховний Суд стосовно застосування приписів частини п`ятої статті 267 ЦК України зауважив, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункти 23.6., 23.7. постанови).

У цій справі прокурор в інтересах держави звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним Державного акту та витребування з чужого незаконного володіння у власність держави земельну ділянку лісового фонду у кварталі 8 виділ 30, 31 яка була незаконно вилучена у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» та передана відповідачу ОСОБА_1 внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради.

Суд звертає увагу, що мова йде конкретно про спірну земельну ділянку, яка розташована саме у кварталі 8, виділ 30, 31. Предметом спору цієї справи є саме ця земельна ділянка.

Як уже зазначалося вище, в ході розгляду справи з`ясовано, що 23.03.2004 було порушено кримінальну справу № 248436 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України по факту зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради у зв`язку із незаконним вилученням із власності Ворохтянського держлісгоспу земель лісового фонду та безоплатною передачею цих земель у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків протягом 2002-2003 років (т.1, а.с.172).

Представник відповідача 4 адвокат Госедло Р.І. стверджує, що прокурору було відомо про факти порушення інтересів держави ще задового до подання у 2015 році позову, а саме з матеріалів вказаної вище кримінальної справи, яка була порушена 23.03.2004, та пропонує, як один із альтернативних варіантів, рахувати строк позовної давності саме з цього часу.

Прокурор у свою чергу має неоднозначну позицію. У позовній заяві та у заяві про зміну позовних вимог просить поновити строки позовної давності, а у судовому засіданні стверджує, що строк позовної давності не пропущений, оскільки остаточно факти порушення інтересів держави щодо передачі земельних ділянок лісового фонду з порушенням вимог законодавства, в тому числі відповідачці ОСОБА_1 , встановлені у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області 04.03.2015. Підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконкому сільської ради, на підставі якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку, а саме установлений факт підробки такого рішення у постанові суду.

Однак, як уже зазначалося вище у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 не встановлено факту підробки рішення № 37 від 11.09.2003, яке вказане у Державному акті, як підстава набуття відповідачкою ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Аналіз постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 свідчить, що за результатами розгляду кримінальної справи №1-6/2011 судом встановлено факт складання та видачі посадовими особами Поляницької сільської ради завідомо неправдивих рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та надання у приватну власність громадянам, а також додатків до цих рішень. І наведено перелік громадян, яким надано на підставі вказаних рішень земельні ділянки, де зазначено, серед інших, ОСОБА_1 .

Проте, ці обставини не мають доказового значення у цій справі, бо ОСОБА_1 земельна ділянка передана у приватну власність на підставі рішення № 37 від 11.09.2003.

Не мають доказового значення у цій справі і встановлені у постанові Галицького районного суду факти незаконного надання громадянам впродовж 2002-2003 років земель державного лісового фонду, рішення про вилучення яких у Ворохтянського ДЛГ не приймалися, оскільки до переліку громадян, яким надані земельні ділянки у такий спосіб, та які зазначені у Постанові суду - відповідачка ОСОБА_1 не включена.

Як вбачається, Сторона обвинувачення не оскаржувала постанову Галицького районного суду від 04.03.2015, рішення суду є кінцевим, і таким, що набрало законної сили.

А відтак, постанова Галицького районного суду не встановлює факти та обставини, які підлягають доказуванню у цій справі, та які встановлені в ході судового розгляду в рамках цієї цивільного справи, де предметом спору є саме земельна ділянка, розташована в межах кварталу 8 виділу 31, 30 Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ.

А тому дата ухвалення постанови Суду, не може бути початком відліку строку позовної давності звернення Позивачем до суду з цим позовом, оскільки не встановлює тих обставин на які посилається Прокурор як підставу звернення до суду, а саме встановлення підробки рішення виконкому сільської ради, на підставі якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку.

Звідси, і цивільний позов Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків внаслідок незаконного вилучення земель лісового фонду, який розглядався разом з кримінальною справою Галицьким районним судом, не є достатнім обгрунтуванням поважності пропуску строку позовної давності, оскільки постанова Галицького районного суду від 04.03.2015 не встановлює тих фактів та обставин, які мають доказове значення щодо незаконності набуття саме відповідачкою ОСОБА_1 земельної ділянки у кварталі 8 виділ 31, 30 Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ.

Інших причин поважності пропуску строку позовної давності Прокурор не навів.

Відтак, Суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску прокурором строку звернення до суду саме з цими позовними вимогами - поважними.

У постанові ві 03 травня 2022 року (справа № 352/469/18, провадження № 61-19360св21) Верховний Суд наголосив, що дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Згідно з частиною четвертою статті 367 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи все зазначене вище, Суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Керуючись статтями 167, 170, 387, 388 ЦК України, статтями 1, 3, 18, 20, 21, 57, 118, 149, 154, 155 ЗК України, статтями 4, 5, 12, 56, 76, 81, 80,128, 259 ЦПК України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Першого заступникапрокурораІвано-Франківськоїобластівінтересах державивособі Державного агенства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради (Відповідач 1), ОСОБА_1 (Відповідач 2), ОСОБА_2 (Відповідач 3),ТОВ «БУКОВЕЛЬ» (Відповідач 4),третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянськелісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на сторонівідповідача ОСОБА_3 , про визнаннянедійсним державного акту та витребування земельної ділянки - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин.

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області: 76015, м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11, Івано-Франківської області.

Позивач: Державне агентство лісових ресурсів України, ідентифікаційний код юридичної особи: 37507901, місцезнаходження юридичної особи: вулиця Шота Руставелі, 9-А, м. Київ, 01601.

Відповідач 1: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ідентифікаційний код юридичної особи 25596005, місцезнаходження юридичної особи: вулиця Карпатська, 1 А, с. Поляниця, 78593.

Відповідач 2: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач 3: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків Суду не надано.

Відповідач 4: Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель», місце реєстрації юридичної особи: 78593 с. Поляниця урочище Щивки,2, Надвірнянського району, Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 40628724.

Третя особабезсамостійнихвимог на стороні позивача: Державне підприємство "Ворохтянське лісове господарство", ідентифікаційний кодюридичноїособи 205624209181, місцезнаходження юридичної особи: вулиця Д. Галицького, 118, смт.Ворохта, 78595.

Третя особабез самостійнихвимог настороні відповідача: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків Суду не надано.

Повний текст рішення складено 07.06.2023.

Суддя: М. В. Остап`юк