Постанова від 25.01.2024 по справі 354/602/15-ц

Справа № 354/602/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/34/24

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мальцевої Є.Є.,

суддів Луганської В.М., Фединяка В.Д.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Івано-Франківської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю «БУКОВЕЛЬ» на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 01 травня 2023 року у цивільній справі за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «БУКОВЕЛЬ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 , про визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України із позовною заявою до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «Буковель» про визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки,

Позов обгрунтовано тим, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 37 від 11.09.2003, на підставі якого видано відповідачу ОСОБА_1 оспорений Державний акт серії ІФ № 091904 від 17.11.2003 року на право власності на спірну земельну ділянку, є підроблене, не приймалося у встановленому законом порядку, а самостійно було складено сільським головою. Вказаний факт встановлений за результатами розгляду кримінальної справи № 248436, порушеної відносно посадових осіб Поляницької сільської ради за ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст.366, ч. 3 ст. 28 ст. 364, ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Передана їй спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 8 виділ 30-31 Поляницького лісництва.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 (справа № 1-6/11, провадження 1/341/6/15) встановлено, що Поляницький сільський голова Соловчук Ю.В. та інженер-землевпорядник ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог законодавства, за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, № 40 від 15.11.2002, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу загальною площею 40, 69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови».

В подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення № 37 від 11.09.2003 року в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду 105 фізичним особам, прізвища яких зазначені у постанові Галицького районного суду, у тому числі відповідачу ОСОБА_1 .

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 (справа № 1-6/11, провадження 1/341/6/15) посадових осіб Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності в зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрито. А цивільний позов Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків державі - залишено без розгляду із роз`ясненням про право на його пред`явлення в порядку цивільного судочинства.

Однак станом на час подання позову 02.09.2015 року ні ДП «Ворохтянське лісове господарство», ні Державне агентство лісових ресурсів України не звернулося до суду із відповідними позовами.

Пред`явлення позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави та невжиттям суб`єктом владних повноважень необхідних заходів.

Тому прокурор, керуючись вимогами ЦПК України та Закону України «Про прокуратуру», звернувся до суду із вказаним позовом з метою захисту інтересів держави.

У 2006 році земельна ділянка ОСОБА_1 була відчужена ОСОБА_3 .

У свою чергу ОСОБА_3 у 2006 році продав земельну ділянку ОСОБА_2 .

22 березня 2019 року ОСОБА_2 на підставі договору міни передала у власність спірну земельну ділянку ТОВ «Буковель», яке на даний час є кінцевим власником.

З огляду на те, що фіктивність рішення, на підставі якого видано ОСОБА_1 . Державний акт про право власності встановлена судовим рішенням, а саме постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 за результатами розгляду кримінальної справи № 1-6/11, воно не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. А тому прокурор просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091904 від 17.11.2003, виданий відповідачу ОСОБА_1 та витребувати від кінцевого власника ТОВ «Буковель» земельну ділянку у власність держави.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 01 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

На вказане рішення заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 01 травня 2023 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, судові витрати покласти на відповідачів.

В частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку посилається на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 29.06.2022 року у справі №466/3737/18, відповідно до якої повернення спірної земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, не є можливим без визнання незаконним рішенням органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача.

Вважає, що ефективність обраного прокурором способу захисту саме шляхом визнання недійсним державного акта на право власності підтверджується усталеною судовою практикою.

Щодо пропуску строку позовної давності скаржник з посиланням на ч.1 ст. 261 ЦК України зауважує, що підставою звернення до суду із відповідним позовом стала постанова Галицького районного суду від 04.03.2015, якою встановлено факт підроблення рішення виконкому сільської ради, на підставі якого ОСОБА_1 отримала земельну ділянку. Факт порушення відповідних кримінальних справ 23.03.2004 та 21.09.2004, на думку прокурора, свідчить лише про те, що на той момент були достатні приводи та підстави для початку досудового слідства по факту зловживання посадовим становищем службовцями Поляницької сільської та Яремчанської міської рад. Вказує, що затвердження 18.05.2005 прокурором області обвинувального висновку щодо ОСОБА_5 свідчило лише про те, що на той момент у прокурора були вагомі підстави вважати, що вказана особа вчинила інкримінований їй злочин, що по своїй суті вважається лише припущенням винуватості особи з огляду на презумпцію невинуватості.

Крім того, зазначає, що підставою внесених прокуратурою області 07.02.2005 протестів на рішення виконкому Поляницької сільської ради, які стали підставою для видання оспорюваного державного акта, стало порушення відповідачем виключної компетенції сесії сільської ради в частині прийняття рішень із земельних питань. Водночас, підставою позову у даній справі стала не незаконність рішень, а саме їх підроблення.

На думку скаржника, не заслуговують на увагу висновки суду про неможливість застосування у даних правовідносинах ч.6 ст. 82 ЦПК України, оскільки рішення №37 не зазначено у постанові Галицького районного суду, а тому факт його підробки не встановлено. Так, у відповідному переліку рішень виконкому Поляницької сільської ради не зазначено рішення № 37, однак прізвище ОСОБА_1 міститься у переліку осіб, яким надано земельні ділянки внаслідок протиправних дій посадових осіб Яремчанської міської та Поляницької сільської рад.

Вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що при зверненні до суду із даним позовом прокурором визначено позивачами ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Державне агентство лісових ресурсів.

Державне агентство лісових ресурсів вказало, що про порушення інтересів держави у даній ситуації стало відомо саме з постанови Галицького районного суду у кримінальній справі від 04.03.2015. Тому саме з цієї дати для нього і почався перебіг позовної давності.

У свою чергу представник ТОВ «Буковель», не погодившись із оскаржуваним рішенням в частині мотивів відмови у задоволенні позовної заяви, також подав апеляційну скаргу.

Зазначає, що ухвалою місцевого суду від 11 серпня 2022 року позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду, а лісгосп залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. В силу вимог ст. 52 та 53 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не користуються правами позивача та їм не належить право вимоги у справі. В той же час, позовні вимоги про витребування земельної ділянки на користь Державного агентства лісових ресурсів не було заявлено.

Крім того, позовні вимоги заявлено неналежним позивачем. Так, прокурор відповідно до положень ст. 56 ЦПК України при зверненні до суду з позовом в інтересах держави зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції Державне агентство лісових ресурсів України. Завдання та повноваження вказаного органу регламентовані Положенням про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженим постановою КМУ від 08 жовтня 2014 № 521. Згідно вказаного Положення до компетенції Держлісагенства не відноситься здійснення повноважень у сфері земельних відносин. Скаржник вважає, що Державне агентство лісових ресурсів України не наділено повноваженнями щодо розпоряджання спірною земельною ділянкою, відповідно, не є органом, який може бути належним відповідачем у спірних правовідносинах. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020, у справі №910/10647/18, від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, а також від 26.04.2023 у справі №369/3147/19 та від 16.11.2022 у справі №369/16312/18.

Скаржник вважає, що прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні держлісгоспу. Зазначає, що межі земельної ділянки ДП «Ворохтянське лісове господарство» в натурі не встановлювалися, а сама ділянка не внесена до Державного земельного кадастру. А тому державний акт на право постійного користування землею, виданий Поляницькою сільською радою ДП «Ворохтянське лісове господарство» ОСОБА_1 , не може бути достатнім та належним доказом в даній справі.

На думку скаржника, прокурором не доведено, що належна ТОВ «Буковель» земельна ділянка з відповідним кадастровим номером є однією із тих, про які іде мова у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015, а тому не може мати преюдиційного значення щодо обставин, які підлягають доказуванню в даній справі.

Крім того, рішення виконкому Поляницької сільської ради № 37 від 11.09.2003 у згаданій вище постанові не вказано. Відтак, інформація викладена в листі ДП «Карпатгеодезкартографія» від 01 жовтня 2004 року та постанові Галицького районного суду, не дозволяє встановити факт знаходження спірної земельної ділянки на землях лісгоспу (не вказано достатніх особових даних про фізичну особу, не наведено кадастрових номерів земельних ділянок, не зазначено на підставі чого проведено розбивку на квартали та ділянки).

Апелянт звертає увагу, що порушення прав позивача відбулося в 2003 році, позовна заява подана прокурором тільки в 2015 році. Спірна земельна ділянка знаходиться в зоні щільної забудови. Жодних правовідносин із первинним власником земельної ділянки чи ДП «Ворохтянськелісовегосподарство» в ТОВ «Буковель» не було. Відтак, на думку скаржника, спірна земельна ділянка не може бути витребувана у добросовісного набувача.

З посиланням на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12.06.2023 у справі №676/7428/19, вказує, що позовні вимоги, подані до юридичної особи ТОВ «Буковель», за суб`єктивним складом підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, а тому провадження в справі в частині позовної вимоги про витребування земельної ділянки у ТОВ «Буковель» підлягає закриттю. Апелянт зауважує, що позивач дізнався про існування порушеного права держави ще в 2004 році - з моменту порушення кримінальної справи. Прокурор звернувся цим позовом лише у вересні 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Зважаючи на викладене, просить змінити оскаржуване рішення шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення з врахуванням доводів апеляційної скарги. Судові витрати покласти на позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Буковель» зазначив, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку.

Вважає, що прокурором подано позов в інтересах Держлісагенства, яке на законодавчому рівні не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та повноваженнями щодо захисту прав держави на землі, тобто не є компетентним органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Вказує, що в апеляційній скарзі прокурор підтверджує свою обізнаність про існування порушеного права ще в 2004 році при винесенні постанов про порушення кримінальних справ, однак помилково вважає, що позовна давність почала свій перебіг з моменту набрання чинності постанови щодо підробки рішення виконкому.

У відзиві на апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури зазначено, що доводи апеляційної скарги є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Так, доводи апелянта щодо відсутності у прокурора правових підстав для звернення до суду із вказаним позовом в інтересах Державного агентства лісових ресурсів вважає надуманими. Зазначає, що спірна земельна ділянка перебуває на праві постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке перебуває у сфері управління Державного агентства лісових ресурсів України. Прокурором при зверненні до суду визначено двох позивачів: ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Державне агентство лісових ресурсів України.

Земельні ділянки с. Поляниця в натурі не встановлені, право власності Поляницької сільської ради на збільшену площу землі у встановленому статтею 125 ЗК України та статтею 14 зазначеного Закону не зареєстровано. Земельні ділянки, за рахунок яких у 2002 та 2008 роках збільшені межі населеного пункту с.Поляниця, по даний час перебувають у державній власності.

Не відповідають дійсності твердження апеляційної скарги про недоведення факту перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні Ворохтянського ДЛГ, оскільки він встановлений безпосередньо у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015, яка стала підставою для даного позову. Будь-яких випадків (фактів), визначених ст. 83 чинного ЗК України, передачі земель державної власності, які перебували у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» у комунальну власність Поляницької сільської ради не було.

Під час розгляду справи в суді апеляційноі інстанції представник ТОВ «Буковель» подав клопотання про закриття провадження в справі в частині позовних вимог про витребування у відповідача спірної земельної ділянки, оскільки вирішення таких вимог належить до господарської юрисдикції.

Прокурор заперечував проти задоволення такого клопотання, оскільки позивачем визначено суб`єктний склад учасників спору як фізичних осіб, у спорі немає ознак господарського характеру відносин, і підлягає вирішенню судом цивільної юрисдикції. Крім того, заявлені виоги є взаєпов`язаними, нерозривними, тому що вимога про витребування земельної ділянки відТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є похідною, задовлення якої залежить від задовленнґя вимог до сільської ради та фізичних осіб про визнання недійсним державного акту.

Позивач та відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник Поляницької сільської ради, а також треті особи, неодноразово, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судові засідання в апеляційному суді не являлися.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторони або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

При цьому в матеріалах справи достатньо доказів для проведення апеляційного розгляду справи, в той час як судом апеляційної інстанції участь сторін обов`язковою не визнавалася.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що розгляд справи за відсутності учасників справи, які диспозитивно розпоряджаються своїми процесуальними правами, не призводить до порушення права на справедливий суд.

В засіданні апеляційного суду прокурор та представник ТОВ «Буковель» доводи апеляційних скарг підтримали з викладених у них мотивів.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а тому рішення Поляницької сільської ради №37 від 11.09.2003 та державний акт не відповідають положенням законодавства. Разом з тим вимога про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині.

Земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, а фізична особа ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку у порядку безоплатної передачі громадянам у власність земельних ділянок на підставі рішення, прийнятого з порушенням порядку встановленого законом. В подальшому відповідач ОСОБА_1 продала земельну ділянку ОСОБА_3 , ОСОБА_3 ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 відчужила її відповідачу ТОВ «Буковель».

Суд прийшов до висновку, що про незаконне вилучення землі лісового фонду у кварталі 8 виділ 31 у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, в межах якого розташована спірна земельна ділянка, прокурор мав об`єктивну можливість довідатися раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме з 11.03.2005 - дати постановлення висновку комісійної судово-земельної експертизи у кримінальній справі. З цих підстав суд відмовив в задоволенні позову про витребування земельної ділянки у ТОВ «Буковель» через пропуск строку позовної давності, про який було заявлено відповідачем, оскільки не визнав причини пропуску такого строку поважними.

З вказаними висновками колегія суддів погоджується не повністю.

Судом встановлено, що у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства перебували землі для ведення лісового господарства, площею 4358,5 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданого на підставі рішення Поляницької сільської ради № 3 від 11.01.2001 (т.1, а.с. 22-24).

Згідно з наказом Державного комітету лісового господарства України № 87 від 03.04.2006 Ворохтянський держлісгосп був перейменований в 2006 році на ДП «Ворохтянське лісове господарство».

За змістом Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у тій редакції, яка долучена до матеріалів справи та розміщена на сайті Підприємства станом на день постановлення рішення (остання державна реєстрація змін 13.07.2011), ДП «Ворохтянське лісове господарство» засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який реорганізовано шляхом утворення у 2010 році Державного агентства лісових ресурсів України (Указ Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади») (т.3, а.с.55-60).

23.03.2004 слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області Балитою Р.І. порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. У постанові йдеться, що службові особи Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб, всупереч Генерального плану забудови с. Поляниця, в порушення вимог законодавства, протягом 2002-2003 років без розгляду на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40, 69 га земель лісового фонду, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків. Внаслідок вищевказаних дій незаконно вилучено 40, 69 га земельних угідь лісового фонду, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам (т.5, а.с.40).

З матеріалів кримінальної справи № 1-6/11 (провадження 1/341/6/15) вбачається, що за результатами досудового розслідування уповноваженою особою складено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_6 за ст.ст. 365 ч. 3, 190 ч. 4, 364 ч. 2, 357 ч. 2, 366 ч. 2 КК України, інженера-землевпорядника ОСОБА_4 за ст.ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 КК України, начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_7 за ст.ст. 364 ч. 2, 366 ч. 2 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_8 за ст.ст. 190 ч. 4, 364 ч. 2, 366 ч.2 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча Мотрук Марії Степанівни за ст.ст. 190 ч. 4, 364 ч. 2 КК України, який затверджений 18.05.2005 року Прокурором Івано-Франківської області.

Кримінальна справа розглядалася Галицьким районним судом Івано-Франківської області.

Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, яка є кінцевим судовим рішенням, що набрало законної сили, було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, сільського голову с. Поляниця ОСОБА_6 , інженера-землевпорядника ОСОБА_4 , начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів Реміцьку О.М.

Зі змісту вказаної постанови Галицького районного суду вбачається, що сільський голова Соловчук Ю.В., інженер-землевпорядник ОСОБА_4 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради: незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5, 452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались; склали завідомо неправдиві офіційні документи: листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду; рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ» загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови; додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, прізвища та ініціали яких вказуються у постанові Суду.

17.11.2003 відповідач ОСОБА_1 отримала Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091904, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010329800093 (т.1, а.с. 19-20).

Зі змісту Державного акту вбачається, що на підставі рішення № 37 виконавчого комітету Поляницької сільської Ради народних депутатів від 11.09.2003, ОСОБА_1 передано земельну ділянку, площею 0, 2499 га, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради; цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (т. 5, а.с. 214-219).

Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер № 2611092001220020091.

Згідно з листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01.10.2004 №464 (далі - Лист) земельна ділянки, площею 0, 2500 га, яка надана безоплатно у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 , розташована у кв. АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 49-52).

Отже, протягом 2002-2003 років посадовими особами виконавчого комітету Поляницької сільської ради прийнято фіктивні рішення щодо передачі у приватну власність земельних ділянок 105 громадянам, в тому числі і відповідачу ОСОБА_1 . Відносно посадових осіб порушено кримінальне провадження № 248436.

Рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №37 від 11.09.2003, на підставі якого відповідачу ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Поляниця, площею 0,2499 га з кадастровим номером 2611092001220020091 є речовим доказом у вказаній вище кримінальній справі.

В ході розгляду кримінальної справи, встановлено, що Поляницький сільський голова Соловчук Ю.В. та інженер-землевпорядник ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149. 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с. Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, Правилам забудови населених пунктів області від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій», за погодженням з начальником Яремчанського міського управління земельних ресурсів, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14.02.2002, № 32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2022, № 6 від 13.02.2003, № 27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» у Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу (на даний час ДП «Ворохтянське лісове господарство») загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які сільський голова ОСОБА_6 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради.

В подальшому були підроблені рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення № 37 від 11.09.2003 в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок 105 фізичним особам, серед яких відповідач ОСОБА_1 .

Встановлено, що земельна ділянка, передана ОСОБА_1 перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею ІФ № 091904 від 11.09.2003 та знаходиться у кварталі 8 виділ 30-31 Поляницького лісництва .

Постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 вказане вище кримінальне провадження закрито, у зв`язку із звільненням посадових осіб Поляницької сільської ради, а саме голову сільської ради ОСОБА_6 , інженера-землевпорядника ОСОБА_4 , головного бухгалтера ОСОБА_8 та начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, в ході судового розгляду по даній кримінальній справі (справа № 1-6/2011) було встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0, 2499 га в с. Поляниця не приймалося, а було підроблене.

У 2006 році земельна ділянка ОСОБА_1 була відчужена ОСОБА_3 ..

У свою чергу ОСОБА_3 у 2006 році продав земельну ділянку ОСОБА_2 .

22 березня 2019 року ОСОБА_2 на підставі договору міни передала у власність спірну земельну ділянку ТОВ «Буковель».

Відповідно до Висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005, проведеної у рамках зазначеної вище кримінальної справи, який долучено як доказ і до матеріалів цієї справи, відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, у тому числі у кв. АДРЕСА_2 , де розташована земельна ділянка відповідачки ОСОБА_1 відсутні (т.1, а.с. 45-48).

Дослідивши обставини справи і надані докази, суд першої інстанціїї прийшов до висновку, що надання у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 здійснено з порушенням вимог законодавства.

Такий висновок суду відповідачами в ході розгляду справи не спростований, в апеляційному порядку не оскаржений.

Разом з тим, суд вважав, що вимога щодо визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091904 не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме це рішення створює відповідну перешкоду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)). Інакше кажучи, перешкоду у користуванні та розпорядженні зазначеною ділянкою лісогосподарського призначення у вигляді відповідного рішення органу влади про її відчуження, на підставі якого державна реєстрація права власності не відбулася (якщо це рішення справді створює таку перешкоду), власник може усунути за негаторним позовом, зокрема про визнання незаконним скасування відповідного рішення.

Тоді як для витребування майна оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державних актів на право власності тощо не є необхідними й ефективними способами захисту прав власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 46-47), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.27),від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 34-35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 49), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(пункти 109, 148, 150, 151, 153, 167), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункти 11.7-11.8)).

З огляду на вказане, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, а тому доводи апеляційної скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в цій частині є безпідставними.

Переглядаючи рішення в частині вимог прокурора про витребування земельної ділянки у ТОВ «Буковель», колегія приходить до наступних висновків.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Положеннями частини другої статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також установленими ним передумовами для звернення до суду.

Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці;

справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Отже, розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за вимогою держави про витребування земельної ділянки з володіння набувача юрисдикція суду залежить від виду суб`єкта, з володіння якого держава хоче витребувати цю ділянку, а не від виду суб`єкта, що був її первісним набувачем на підставі відповідного рішення органу влади (див. постанови від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункти 48-52), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.27-6.29), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункти 35-37)).

У справі, яка переглядається, предметом позову є, зокрема, вимога Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави про витребування нерухомого майна із незаконного володіння юридичної особи ТОВ «Буковель.

Тобто учасниками спору є держава, від імені якої звернулась прокуратура, та юридична особа.

Як зазначено вище, вимога про визнання незаконним державного акту не призведе до відновлення володіння земельною ділянкою, тому така вимога не є вимогою, пов`язаною підставою виникнення або поданими доказами, як основна, з вимогою про витребування земельної ділянки з володіння добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, позаяк право власника на витребування від добросовісного набувача обмежується добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Тому позовні вимоги у цій справі є такими, які належить розглядати в порядку різного судочинства. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельних ділянок з чужого володіння на підставі статті 388 ЦК України вправі посилатися, зокрема, на незаконність державного акту про право власності на землю ОСОБА_9 без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що спір у цій справі в частині позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичних осіб, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно.

Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін, справа в частині вирішення вказаних позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Вказаний висновок узгоджується, зокрема, із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 12 червня 2023 року у справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22).

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (частина 1 статті 256 ЦПК).

Тому колегія приходить до висновку про закриття провадження у справі у вказаній частині, оскільки спір в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ «Буковель» про витребування майна, інші доводи апеляційних скарг, які стосуються цих позовних вимог, апеляційним судом не розглядаються.

Керуючись статтями 256, 367, 368, 375, 376, 377, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» задовольнити частково.

Рішення Яремчанськогоміського судувід 01травня 2023року вчастині відмовив задоволенніпозовних вимогпершого заступникапрокурора Івано-Франківськоїобласті вінтересах державив особіДержавного агентствалісових ресурсівУкраїни доПоляницької сільськоїради Надвірнянськогорайону Івано-Франківськоїобласті, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку залишити без змін.

Рішення Яремчанського міського суду від 01 травня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасувати.

Провадження у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння закрити, роз`яснивши прокурору, що розгляд цих вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Роз`яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст повтанови складений 08 лютого 2024 року.

Головуюча судя Є.Є. Мальцева

Судді: В.М. Луганська

В.Д.Фединяк