Постанова

від 14.06.2023 по справі 686/26593/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 686/26593/22

Провадження № 22-ц/4820/1051/23

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання

з участю представника апелянта

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу за апеляційними скаргами Державного підприємства «Хмельницьке» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2023 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2023 року, суддя Карплюк О.І., у справі за позовом Державного підприємства «Хмельницьке» до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

встановив:

У грудні 2022 року ДП «Хмельницьке» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння земельної ділянки площею 5,4178 га, кадастровий номер 6825083600:03:010:0053.

В обґрунтування позову зазначило, що на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 30 квітня 2009 року підприємство є користувачем земельної ділянки площею 120,8644 га, кадастровий номер 6825083600:03:010:0026, розташованої на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області від 07 вересня 2012 року №1598/2012-р затверджено проект приватизації земель ДП «Хмельницьке», яким передбачена безоплатна передача земельних ділянок у власність працівникам і пенсіонерам указаного підприємства, а також працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради та пенсіонерам з їх числа.

За результатами розподілу земельної ділянки у натурі (на місцевості) між працівниками та пенсіонерами ДП «Хмельницьке» ОСОБА_1 отримала у власність земельну ділянку площею 5,4178 га, кадастровий номер 6825083600:03:010:0053 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області від 07 вересня 2012 року №1598/2012-р про розпаювання земель підприємства, на думку позивача, є незаконним і нікчемним з огляду на те, що ДП «Хмельницьке» не було перетворено у колективне сільськогосподарське підприємство та не отримувало державний акт на право колективної власності на землю, директор підприємства Бородатий М.І. не мав необхідного обсягу повноважень на підписання проекту приватизації земель ДП «Хмельницьке», а Фонд державного майна України не погодив цей проект.

Оскільки земельна ділянка площею 5,4178 га з кадастровим номером 6825083600:03:010:0053, вибула з державної власності неправомірно, то підприємство вправі витребувати цю ділянку з володіння відповідача.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку в порядку приватизації земель підприємства позивачем не оспорено, ДП «Хмельницьке» не довело порушення своїх прав у спірних правовідносинах.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2023 року стягнуто з ДП «Хмельницьке» на користь ОСОБА_1 10000 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд керувався тим, що у зв`язку з розглядом справи на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі на рішення суду від 13 березня 2023 року ДП «Хмельницьке» просило його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказав, що ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку внаслідок незаконного розпаювання земель ДП «Хмельницьке». Оскільки земельна ділянка вибула з власності держави та користування підприємства без відповідної правової підстави, то позивач вправі витребувати цю ділянку з чужого незаконного володіння.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду ДП «Хмельницьке» просило його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в стягненні витрат на правову допомогу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що розмір присуджених із позивача витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із наданими адвокатом послугами, складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, а також є необґрунтованим.

У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1 підтримала висновки суду першої інстанції, надала відповідне правове обґрунтування щодо безпідставності доводів апелянта, просила суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги на рішення суду, яким вирішено спір по суті та часткового задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що ДП «Хмельницьке» засноване на державній власності, є правонаступником майнових прав та обов`язків держгоспу «Хмельницький» та відносилося до сфери управління Міністерства аграрної політики України (а.с. 68-70).

У постійному користуванні ДП «Хмельницьке» перебувала земельна площею 120,8644 га згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №334674 від 30 квітня 2009 року, виданого Хмельницької районною державною адміністрацією Хмельницької області на підставі розпорядження від 02 квітня 2009 року №354/09-р. Акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №030974300007 (а.с. 19).

Наказом Фонду державного майна України від 21 липня 2009 року №1113, у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію ДП «Хмельницьке», прийнято рішення про припинення юридичної особи шляхом перетворення його у колективне сільськогосподарське підприємство (а.с. 120).

У зв`язку із прийняттям наказу Фонду державного майна України від 21 липня 2009 року №1113, наказом Фонду державного майна України від 11 грудня 2009 року №1954 затверджено план приватизації ДП «Хмельницьке», (а.с. 91-99).

28 грудня 2009 року Фонд державного майна України та Колективне сільськогосподарське підприємство «Ліктрави» (далі КСП «Ліктрави»), яке створили працівники ДП «Хмельницьке» та прирівняні до них особи, уклали договір №621 про безоплатну передачу майна ДП «Хмельницьке» у власність указаних осіб згідно з планом приватизації (а.с. 81, 100-104).

За актом приймання-передачі від 30 грудня 2009 року №765 Фонд державного майна України передав КСП «Ліктрави» цілісний майновий комплекс, ДП «Хмельницьке» (крім об`єктів, які передаються до комунальної власності згідно з планом приватизації) (а.с. 105 на звороті).

Згідно пункту 6.2 статуту КСП «Ліктрави», після реєстрації підприємства до його пайового фонду Фондом державного майна України внесено майно, яке складає цілісний майновий комплекс ДП «Хмельницьке» (в результаті приватизації) на загальну суму 92200 грн. Крім того, до складу земель КСП «Ліктрави» увійшли земельні ділянки, отримані в результаті правонаступництва ДП «Хмельницьке» (пункт 7.1 Статуту) (а.с. 112-118).

Розпорядженням Хмельницької РДА від 07 вересня 2012 року №1598/2012-р затверджено проект приватизації земель ДП «Хмельницьке», яким передбачено, що право на земельну частку (пай) мають 79 працівників підприємства та пенсіонерів, 65 працівників державних і комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради, а також пенсіонерів з їх числа (а.с. 11, 83).

Цим же розпорядженням Райдержадміністрація надала дозвіл ДП «Хмельницьке» на розробку технічної документації щодо передання земельних ділянок (паїв) у власність громадян згідно зі списками та визнала державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, які були видані підприємству (у тому числі державний акт серії ЯЯ №334674 від 30 квітня 2009 року), такими, що втратили чинність.

ОСОБА_1 , як працівник ДП «Хмельницьке» та учасник КСП «Ліктрави», була включена до списку працівників підприємства та пенсіонерів, які мають право на розпаювання землі (а.с. 124 на звороті, 150, 160-161).

У 2012 році ПП «Діоріт Плюс 1» розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель ДП «Хмельницьке» громадянам згідно із списками. За вказаною документацією здійснено поділ земельної ділянки площею 336,5454 га між 79 особами, серед яких була і ОСОБА_1 . У результаті поділу землі за ОСОБА_1 закріплено земельну ділянку площею 5,4178 га, встановлено та погоджено її зовнішні межі та визначено суміжних землекористувачів (а.с. 13-17, 143-149).

Наказом Головного управління Державного агентства земельних ресурсів України у Хмельницькій області від 04 березня 2014 року №ХМ/6825083600:03:010/00000999 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель ДП «Хмельницьке» та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,4178 га (кадастровий номер 6825083600:03:010:0053), яка розташована за межами населених пунктів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 12).

Статтею 1 Закону України від 10 липня 1996 року №290/96-ВР «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (далі Закон №290/96-ВР), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що приватизація майна в агропромисловому комплексі здійснюється відповідно до законодавства України з питань приватизації з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону №290/96-ВР приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).

За змістом статті 6 Закону №290/96-ВР працівникам підприємства (організації), що приватизується, та прирівняним до них відповідно до частини першої статті 3 цього Закону особам безоплатно надається частка державного майна (акції), розмір якої визначається як добуток вартості майна, що припадає на одного працівника недержавного сільськогосподарського підприємства області (Автономної Республіки Крим), на кількість працівників підприємства, що приватизується, та прирівняних до них осіб. Вартість майна, що припадає на одного працівника недержавного сільськогосподарського підприємства області (Автономної Республіки Крим), визначається один раз на рік на початку року на підставі статистичної звітності за попередній рік. Безоплатна передача частки державного майна (акцій) здійснюється в разі перетворення в процесі приватизації радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств у колективні сільськогосподарські підприємства або в акціонерні товариства на підставі договору безоплатної передачі, який укладається з урахуванням законодавства з питань оподаткування. Розподіл безоплатно переданого майна (акцій) між працівниками здійснюється відповідно до трудової участі за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).

В силу частин першої, другої, третьої, п`ятої, сьомої статті 25 ЗК України при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.

Як передбачено пунктом «а» частини першої статті 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «а» частиною третьою частини 122 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, у тому числі для сільськогосподарського використання.

Із положень статті 6 Закону України від 09 квітня 1999 року №586-ХІV «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) слідує, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що приватизація майна державних і комунальних сільськогосподарських підприємств здійснювалася шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства чи в акціонерні товариства.

При цьому працівникам підприємства, що приватизувалося, та прирівняним до них особам безоплатно надавалася частка державного чи комунального майна (акції), розмір якої визначався як добуток вартості майна, що припадає на одного працівника недержавного сільськогосподарського підприємства області, на кількість працівників підприємства, що приватизується, та прирівняних до них осіб. Розмір частки також визначався відповідно до трудової участі працівників підприємства та прирівняних до них осіб у роботі підприємства.

Одночасно з приватизацією майна державного та комунального сільськогосподарського підприємства органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції передавали працівникам цих підприємств, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа, визначену кожному з них земельну частку (пай) із земель державної або комунальної власності, які перебували у постійному користуванні приватизованих підприємств.

Землі державної власності, які розташовувалися за межами населених пунктів і призначалися для сільськогосподарського використання, передавалися у власність громадян у порядку приватизації за розпорядженням голови відповідної місцевої державної адміністрації.

Зібрані докази вказують на те, що приватизація майна ДП «Хмельницьке» здійснена шляхом перетворення його у КСП «Ліктрави» за відповідними рішеннями Фонду державного майна України. При цьому КСП «Ліктрави» набуло цілісний майновий комплекс ДП «Хмельницьке» (крім об`єктів, які передані до комунальної власності згідно з планом приватизації), а до складу його земель увійшли земельні ділянки, отримані в результаті правонаступництва підприємства.

У зв`язку з цим, в силу статті 25 ЗК України Райдержадміністрація своїм розпорядженням від 07 вересня 2012 року №1598/2012-р затвердила проект приватизації земель ДП «Хмельницьке», визнала право 79 працівників підприємства та пенсіонерів, 65 працівників державних і комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради, на земельну частку (пай) підприємства. Цим же розпорядженням Райдержадміністрація фактично припинила право ДП «Хмельницьке» на постійне користування земельними ділянками.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що приватизація земель ДП «Хмельницьке» відповідає нормам чинного законодавства.

Посилання ДП «Хмельницьке» на незаконність розпаювання земель підприємства, у тому числі на незаконність розпорядження Райдержадміністрації від 07 вересня 2012 року №1598/2012-р, є необґрунтованим. До того ж, ДП «Хмельницьке» не оспорювало це розпорядження, а правові підстави для визнання результатів паювання земель підприємства нікчемними відсутні.

Статтею 78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі : а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В силу части третьої, четвертої, п`ятої статті 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або Ради міністрів Автономної Республіки Крим, районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Як передбачено частиною дев`ятою статті 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Із норм частини четвертої статті 122 ЗК України слідує, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частиною першою статті 125, частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни та юридичні особи як суб`єкти права можуть набувати земельні ділянки державної або комунальної власності у приватну власність.

Громадяни набувають земельні ділянки у власність, зокрема, в порядку їх одержання внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. При цьому надання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється відповідними органами після затвердження в установленому порядку проекту приватизації земель і визначення меж цих ділянок в натурі на місцевості.

Приватизація земельних ділянок, у тому числі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, здійснюється за відповідним рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Право власності громадян на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 5,4178 га, кадастровий номер 6825083600:03:010:0053, у порядку приватизації земель державного підприємства. Передача цієї ділянки у власність ОСОБА_1 здійснена в установленому законом порядку та за відповідним рішенням органу державної влади. Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, на яку ДП «Хмельницьке» відповідного речового права не має.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для витребування ДП «Хмельницьке» у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та недоведеність підприємством порушення своїх прав у спірних правовідносинах.

Посилання ДП «Хмельницьке» на те, що земельна ділянка вибула з власності держави та користування підприємства без відповідної правової підстави, внаслідок чого воно вправі витребувати цю ділянку у відповідачки, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та чинних нормах закону.

Доводи апеляційної скарги зводяться до невірного тлумачення норм матеріального права, висновків суду не спростовують та на законність судового рішення не впливають.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування або зміни з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Разом з тим, додаткове рішення суду підлягає зміні з урахуванням наступних обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з договором про надання правової допомоги від 02 січня 2023 року, (далі - Договір), укладеним між адвокатом Керницькою О.В. та ОСОБА_1 , адвокат бере на себе зобов`язання усіма законними методами та способами, в тому числі шляхом представництва інтересів клієнта в іноземних, міжнародних судових органах та інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом, надавати необхідну правову допомогу клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням його порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів, а клієнт зобов`язується оплатити послуги адвоката (гонорар) та компенсувати фактичні витрати на надання правової допомоги в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.п. 3.2.-3.8. Договору, винагорода адвоката за надання правової допомоги (гонорар) обчислюється виходячи з витрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата). Вартість однієї години роботи адвоката встановлюється сторонами у додатку до цього Договору.

У будь-якому випадку гонорар адвоката не може бути меншим фіксованого розміру гонорару, який встановлюється сторонами у додатку до цього Договору.

У разі, якщо після розрахунку гонорару відповідно до п. 3.2 цього Договору (за погодинною оплатою), розмір гонорару буде більшим, ніж фіксований розмір гонорару, встановлений сторонами у відповідному додатку, оплаті підлягає гонорар, який розрахований відповідно до п. 3.2 цього Договору.

Вартість однієї години роботи адвоката та фіксований розмір гонорару можуть бути змінені за домовленістю сторін, що оформляється відповідною додатковою угодою.

Факт надання адвокатом правової допомоги клієнту підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), в якому має міститись опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат. У відповідному акті також може міститись посилання на конкретну судову справу (номер справи, назва суду), в межах якої адвокатом надавалася правова допомога клієнту.

Клієнт сплачує адвокату гонорар протягом 10-ти календарних днів з моменту підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). За домовленістю сторін гонорар може сплачуватись і в інші строки (в тому числі в момент підписання цього Договору).

Згідно з п.п. 2, 3 додатку №1 від 02 січня 2023 року до Договору, гонорар адвоката відповідно до п. 3.3 Договору про надання правової допомоги у межах представництва інтересів клієнта в суді в межах судової справи №686/26593/22, не може бути меншим фіксованого розміру гонорару, який становить 10000 грн.

У разі, якщо після розрахунку гонорару відповідно п. 1 цього Додатку (за погодинною оплатою), розмір гонорару буде більшим, ніж фіксований розмір гонорару, оплаті підлягає гонорар, який розрахований виходячи із вартості години роботи адвоката.

Відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 13 березня 2023 року до договору про надання правової допомоги від 02 січня 2023 року, адвокатом та клієнтом погоджено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги клієнту, а також час, витрачений адвокатом на надання правової допомоги у справі №686/26593/22.

Зокрема, на підготовку та подання відзиву на позовну заяву від 09 січня 2023 року адвокатом витрачено 6,5 год., загальною вартістю 8450 грн.

Таким чином, загальна вартість наданих послуг (виконаних робіт) адвокатом за погодинною оплатою складає 8450 грн.

Відповідно до пункту 4 акта сторони погодили, що розмір винагороди адвоката (гонорару) за надання правової допомоги клієнту, співмірний зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих виконаних адвокатом робіт та наданих послуг; значенням справи для клієнта, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію клієнта та публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, від 22.01.2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02.12.2020 року у справі №317/1209/19, від 12.02.2020 року у справі №648/1102/19, від 03.02.2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі №753/1203/18, від 15.06.2021 року у справі №159/5837/19, від 01.09.2021 року у справі №178/1522/18. Указана судова практика є незмінною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини третя, четверта статті 137 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Верховного Суду від 04.05.2022 року у справі №588/1149/20).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема пункту 3 акта №1 від 13 березня 2023 року, пункту 3.3. договору про надання правової допомоги, укладеного між сторонами та пункту 2.3 додатку №1 від 02 січня 2023 року, винагорода адвоката (гонорар) за надання правової допомоги клієнту у визначений у цьому акті період складає фіксований розмір, 10000 грн.

Так, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі №211/3113/16-ц).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Дослідивши додані до заяви про ухвалення додаткового рішення докази, колегія суддів дійшла висновку, що відшкодування понесених ОСОБА_1 адвокатських витрат у визначеній судом першої інстанції сумі не відповідає вищевказаним критеріям розумності та співмірності.

Зважаючи на складність справи, а саме предмет доказування, необхідність збору доказів, складність застосування норм права, обсягу заяв по суті справи та інших процесуальних документів, що були подані адвокатом у даній справі, колегія суддів вважає, що розмір правничої допомоги стягнутої судом до відшкодування у розмірі 10000 грн. є завищеним.

Так, незважаючи на те, що поданий адвокатом Керницькою О.В. відзив на позов є значним за обсягом (налічує 16 сторінок) та складним за своїм змістом, адвокат безпосередньо не приймав участі в судових засідання в суді першої інстанції.

Враховуючи встановлені обставини справи, з огляду на принципи розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації відповідачу за рахунок позивача, з 10000 грн. до 6000 грн.

Таким чином, додаткове судове рішення підлягає зміні в частині стягнення витрат на правову допомогу.

В той же час, посилання апелянта на відсутність доказів фактичного понесення витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу є безпідставним, оскільки витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17.01.2022 року у справі №756/8241/20 (провадження №61-9789св21).

Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Хмельницьке» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2023 року залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2023 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2023 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2023 року змінити.

Стягнути з Державного підприємства «Хмельницьке» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 6000 грн. В решті додаткове рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова