Постанова

від 13.06.2023 по справі 510/563/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2023 р. м. ОдесаСправа № 510/563/23Перша інстанція: суддя Дудник В.І.,

час і місце ухвалення: не зазначено,

м. Рені, Одеська область

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Семенюка Г.В.,

суддів - Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 21 квітня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, треті особи Ізмаїльський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

встановиВ:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, треті особи Ізмаїльський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови серії БАБ № 668668 від 28.03.2023 р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі щодо ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 126 КУпАП (штраф - 20 400 грн.), мотивуючи його тим, що його було притягнуто до адміністративної відповідальності безпідставно, він такого правопорушення не допускав, посилається на те, що взагалі він того дня не керував вищевказаним транспортним засобом, за кермом автомобіля був його син - ОСОБА_2 , а транспортний засіб був зупинений інспектором поліції у зв`язку із тим, що водій начебто не увімкнув ближнє світло фар. Чому працівник поліції вирішив, що саме ОСОБА_1 був за кермом він не знає, на розгляд справи про вчинення адміністративного правопорушення він не викликався та не брав участі в такому розгляді. Щодо суті самого правопорушення - то воно взагалі не мало місце, ОСОБА_1 керування ним транспортним засобом заперечує, а будь-які належні докази його керування відсутні (відео- та фотофіксація правопорушення працівником поліції не велась, будь-яких свідків, які б підтвердили цей факт не було). Будь-якого протоколу про вчинення адміністративного правопорушення у його присутності ніхто не складав, жодного документу він не підписував, на розгляд справи про адміністративне правопорушення його ніхто не викликав, а про наявність відносно нього постанови про накладення адміністративного стягнення за ч. 4 ст. 126 КУпАП він дізнався тільки тоді, коли отримав її поштою на домашню адресу. Будучи незгодним з прийнятою відносно нього постановою, позивач оскаржив її шляхом подачі позову до суду.

Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 21 квітня 2023 року позов задоволено. Постанову серії БАБ №668668 від 28.03.2023 р. заступника начальника ВРПП Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області Русєва Олександра Олександровича у справі про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн. 00 коп. на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, - визнано протиправною і скасовано. Провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ч.4 ст. 126 КУпАП - закрито. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Одеській області 536 (п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. в рахунок відшкодування судових витрат у вигляді витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Одеській області подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що своїм порушенням ПДР - ОСОБА_1 здійснив не просто адміністративне правопорушення, а створив небезпеку для оточуючих та піддав таким суспільно-небезпечним наслідкам себе, пасажирів свого транспортного засобу, які з нього виходили, а також інших учасників дорожнього руху.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 28.03.2023 р. відносно ОСОБА_1 було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП та постановлено накласти на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400 грн. в доход держави. Копію вищевказаної постанови позивач отримав за адресою свого мешкання 30.03.2023 р.

В якості підстав для скасування постанови, позивач вказав на те, що в його діях не було ані складу, ані події, що передбачені нормами ч. 4 ст. 126 КУпАП, адміністративного правопорушення 13.03.2023р. по а/д М-15 Одеса-Рені він особисто не вчиняв, адмінпротокол, постанова відносно нього та в його присутності не складалися.

Разом із тим позивач зазначив, що дійсно 13.03.2023 р. він разом із своїм сином проїжджали вищевказаною ділянкою дороги, за кермом транспорту був його син - ОСОБА_2 , вони дійсно були зупинені інспектором поліції на цій ділянці дороги, під час зупинки поліцейський пояснив водію законну підставу для зупинення транспорту (не увімкнене ближнє світло фар).

Позивач наполягає на тому, що під час зупинки до нього, як до пасажира, претензій не було, у його присутності відносно нього протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складався та не вручався, жодної відео- або фотофіксації інспектором не велося.

Дізнався позивач про те, що на нього накладено адміністративне стягнення тільки 30.03.2023 р., коли отримав копію постанови поштою. Про розгляд справи про адміністративне правопорушення позивач не повідомлявся, будь-яких пояснень він не надавав, клопотань не заявляв.

Будучи незгодним із постановою про накладення адміністративного стягнення, він звернувся до суду із адміністративним позовом, яким просив її скасувати.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що докази, що підтверджують керування позивачем вищевказаним транспортним засобом чи перебування його у статусі водія, який керує транспортним засобом, відповідачем та/або третьою особою до постанови не додані, хоча для притягнення до адміністративної відповідальності поліцейський мав зафіксувати саме факт керування мною відповідним транспортним засобом без наявності на те права.

П`ятий апеляційний адміністративний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року N 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року N 1306 (із змінами та доповненнями) (далі ПДР України).

Положеннями пунктів 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 2.1а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з п. 2.4 а ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1.

Згідно п. 1.10 ПДР України встановлено, що водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії.

Частиною 1 ст. 126 КУпАП визначено, що адміністративна відповідальність настає у разі керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Частиною 4 ст. 126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Із системного аналізу положень диспозиції частини 4 статті 126 КУпАП слідує висновок, що об`єктивна сторона правопорушень виражається у такій формі: - керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Отже, адміністративна відповідальність за порушення положень статті 126 КУпАП може бути застосована саме до водія транспортного засобу, тобто до особи, яка здійснює керування ним.

Таким чином, основною ознакою, за якою визначається об`єктивна сторона даного правопорушення та за якою особу можна притягнути до адміністративної відповідальності є саме факт керування такою особою транспортним засобом.

Як вбачається зі змісту постанови (суті адміністративного правопорушення), позивачу, як водієві транспортного засобу, поставлено у провину порушення вимог п. 2.1. а ПДР України, кваліфіковано дії позивача за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

З урахуванням наданих суду доказів, викладених позивачем доводів та встановлених обставин справи, суд не погоджується із тим, що позивач вчинив дане адмінправопорушення, спростовує його, вказує на те, що воно є таким, що не підтверджено належними та достатніми доказами.

Так, статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 251 КУпАП відзначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно норм ч. 2, ч. 4, ч. 5 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 р., у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП.

Таким чином, нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України N 14 від 23.12.2005 р. "Про практику застосування судами України законодавства у справах пре деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилав» правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівникам; органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Статтею 254 КУпАП визначено, що така фіксація відбувається шляхом складання протоколу про адміністративне правопорушення, у якому відповідно до ст. 256 КУпАП, крім іншого, зазначається місце час і суть адміністративного порушення, виявленого уповноваженою особою, прізвища адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Отже, системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.

Такі ж вимоги містяться у відомчому нормативному акті - в Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом МВС України N 1376 від 06.11.2015 р.

Зокрема, згідно п.3 розділу ІІ цієї Інструкції, якщо під час винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення й адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа органу поліції зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 256 КУпАП, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 КУпАП.

В іншому випадку застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

Така позиція суду ґрунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України в рішенні у справі N 23-рп/2010 від 22.12.2010 р.

Таким чином, докази, що підтверджують керування позивачем вищевказаним транспортним засобом чи перебування його у статусі водія, який керує транспортним засобом, відповідачем та/або третьою особою до постанови не додані, хоча для притягнення до адміністративної відповідальності поліцейський мав зафіксувати саме факт керування мною відповідним транспортним засобом без наявності на те права.

Крім того, оскаржувана постанова від 28.03.2023 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не відповідає вимогам частини 3 статті 283 КУпАП, адже не містить інформації про фіксацію правопорушення технічними засобами.

Поліцейський на обґрунтування правомірності оскаржуваної постанови не надав позивачу (на той час -особі, яка притягається до адмінвідповідальності) жодних доказів керування ним транспортним засобом та наявності у його діях складу правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Позивач вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, не визнає, факт керування позивачем транспортним засобом марки «Мерседес Бенц» із д/н НОМЕР_2 належними доказами не підтверджений, транспорт належить синові позивача і, як стверджує позивач, в той день саме його син був за кермом, будь-яким чином відповідач не спростував доводи позивача, фото і відеофіксація начебто вчиненого адмінправопорушення поліцейським не велась, свідки - відсутні.

При цьому, слід зауважити, що сама по собі постанова про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не може бути належним доказом вчинення особою адміністративного правопорушення.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо надання достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, викладеним у постанові від 23.10.2019 року у справі N 357/10134/17 (провадження N К/9901/32368/18).

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений обов`язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Крім цього, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden N 36985/97) суд визначив, що "...адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Згідно з п. 10 розділу III вказаної Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Всупереч даним вимогам, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується жодними доказами, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування вини, не доведено наявність в діях позивача подій, складу адміністративного правопорушення та правомірності винесеної постанови про накладення штрафу, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Крім того, суд також звертає увагу і на те, що поліцейським було допущено порушення процедури розгляду справ та винесення оскаржуваної постанови.

Як вже зазначалося вище, засобами поштового зв`язку за адресою проживання позивача 30.03.2023 року було доставлено конверт, у якому містилися: супровідний лист третьої особи від 28.03.2023р. №65/3-1931, копія оскаржуваної постанови від 28.03.2023 серії БАБ №668668 та повідомлення про запрошення до підрозділу поліції від 18.03.2023 року. До цього, повідомлення від 18.03.2023 року про запрошення до підрозділу поліції 28.03.2023р. об 11:00 годині позивачем не отримувалось та у інший спосіб йому не вручалося, про що свідчить відсутність відміток на ньому.

Таким чином, позивач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду адміністративної справи. Більше того, у повідомленні час розгляду вчиненого правопорушення вказано 11:00 год., однак саму постанову інспектором поліції складено та винесено о 09 годині 30 хвилин.

Отже, враховуючи вищевказані вимоги щодо винесення постанов про накладення адміністративного стягнення, поліцейським порушено вимоги щодо безпосереднього винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення на місті скоєння та виявлення ним адміністративного правопорушення.

Отже, при винесенні оскаржуваної постанови позивача було позбавлено права на захист, не надано можливість висловити свої пояснення, зауваження та заперечення, адже постанову поліцейським було винесено самостійно без його участі. Також, враховуючи, що оскаржувану постанову було винесено без участі ОСОБА_1 , записи в ній про його відмову від підпису викликають сумніви.

Забезпечення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, права на її участь у процесі прийняття рішення та права на захист передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Таким чином, слід вважати, що обмеження права особи на отримання правової допомоги для захисту своїх прав свідчить про порушення прав людини, що гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, поліцейський, як посадова особа суб`єкта владних повноважень, при винесенні рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності діяв поза межами вимог чинного законодавства, оскільки відсутні докази, які б доводили факт порушення позивачем Правил дорожнього руху, як і те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення проводився з суттєвими процесуальними порушеннями, що зазначені вище.

Враховуючи викладене, є всі підстави вважати, що зазначена постанова винесена незаконно, з порушенням норм законодавства, відомчих актів МВС України, порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та норм КУпАП, з порушенням законних прав ОСОБА_1 , що призвело до незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення.

Тому постанову від 28.03.2023 р. серії БАБ № 668668 слід визнати протиправною та скасувати, а провадження у вказаній справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області, - залишити без задоволення.

Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 21 квітня 2023 року по справі № 510/563/23, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький