Постанова

від 14.06.2023 по справі 640/19642/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19642/21 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр ДОКТОРПРО КИЇВ» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ

Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ТОВ «Медичний центр ДОКТОРПРО КИЇВ» адміністративно-господарські санкції у розмірі 21287,50 грн та пені у розмірі 254,79 грн, що разом складає суму у розмірі 21524,29 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем у порушення статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не було дотримано нормативу кількості працевлаштування інвалідів, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2020 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та стягнути пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарський санкцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зауважує, що відповідачем не було працевлаштовано одну особу з інвалідністю у 2020 році, чим не виконано 4-х відсотковий норматив, у зв`язку із чим повинен нести відповідальність згідно чинного законодавства України.

Зауважує, що виконанням установленого законом нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю є працевлаштування такої особи, а подання звітності до центрів зайнятості передбачено законодавчо і не звільняє підприємство від обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю або сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 відсоткового нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 18 травня 2023 року.

Від відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Медичний центр ДОКТОРПРО КИЇВ» перебуває на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Позивачем 26.02.2021 року подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2020 рік за формою 10-ПОІ (Річна), затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 р. № 591, у якому відповідач зазначив такі показники: середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2020 році становила 12 осіб, відповідно до 4 % нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштована 1 особу з інвалідністю, але відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю.

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів вважає, що «Медичний центр ДОКТОРПРО КИЇВ» не виконано вимоги в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не працевлаштовано особу інвалідністю. Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 21287,50 грн та пені у розмірі 254,79 грн, що разом складає суму у розмірі 21524,29 грн.

Позивач, з метою стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону №875-XII, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Положеннями частини 3 статті 18 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ч.ч. 1-2 ст. 19 Закону №875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Нормами частини 5 статті 19 Закону №875-XII визначено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною 4 статті 20 Закону №875-XII встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI передбачено, що роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Так, пунктами 5 та 6 розділу І Порядку №316 встановлено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна.

Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).

Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;

- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство (фізичну особу) покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство (фізичну особу) здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 820/2132/17.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2020 року після збільшення чисельності штату відповідно до штатного розпису, відповідачем до Київського обласного центру зайнятості було подано звіти за формою 3-ПН від 26.02.2020 року (Інформація про попит на робочу силу (вакансії), з відповідними даними про вакансію, а саме посаду «лікаря - хірурга-проктолога» з коментарем до вакансії, що пріоритетним є пошук особи з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» та розміщені вакансії на сайтах: work.ua, rabota.ua.

23.09.2020 року ТОВ «Медичний центр ДОКТОРПРО КИЇВ» повторно до Київського обласного центру зайнятості подало звіт за формою 3-ПН від 23.09.2020 року, зважаючи на те, що вакансія «лікаря - хірурга-проктолога» до цього часу була актуальною на підприємстві, і відповідач готовий за умови достатньої кваліфікації прийняти будь - яку особу на дану посаду за наявності чи без інвалідності.

Крім того, відповідач здійснює пошук відповідних осіб своїми силами, протягом 2020 року центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для інвалідів на ТОВ «Медичний центр ДОКТОРПРО КИЇВ» та мав можливість у 2020 році направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.

Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є те, що відповідачем в 2020 році подавалася звітність форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", що підтверджується копіями відповідної звітності.

Доводи апелянта про те, що відповідач повинен здійснювати пошук працівників, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №2а-1391/12/0970.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Доводи апелянта про те, що подання звітності до центрів зайнятості передбачено законодавчо і не звільняє підприємство від обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю або сплатити адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 відсоткового нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, є необґрунтованими, виходячи із наступного.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 260/554/19, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Оскільки, ТОВ «Медичний центр ДОКТОРПРО» було створено робочі місця для осіб з інвалідністю, надавалася інформація про такі місця державній службі зайнятості та здійснювалося звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, надання копії звіту про попит на робочу силу, колегія суддів вважає, що відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для здійснення працевлаштування осіб з інвалідністю.

На противагу доводам апеляційної скарги, колегія суддів наголошує на тому, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого Законом нормативу, субсидіарно покладається, як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості, при цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт за формою.

Виходячи із зазначеного, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875, міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства

України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя О.М.Оксененко