Постанова

від 13.06.2023 по справі 826/2935/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року

м. Київ

справа № 826/2935/16

адміністративне провадження № К/9901/36543/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 (суддя Іщук І.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2017 (головуючий суддя Бабенко К.А., судді: Кузьменко В.В., Собків Я.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат» (далі - позивач, Товариство, ТОВ «ПФК») звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.12.2015 №0000604010 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 223 603,00 грн та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 55 901,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2017, позов задоволено повністю.

Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини справи й наявні у ній докази, дійшли висновку, що операції між ТОВ «ПФК» та його контрагентом - Приватним підприємством «Фонд» фактично проведені та належним чином документально оформлені. При цьому, доводи податкового органу про непідтвердження руху товару по ланцюгу постачання суди відхилили, мотивуючи тим, що відповідач не надав доказів відсутності у безпосереднього контрагента позивача матеріальних ресурсів та кваліфікованого персоналу у достатній кількості для самостійного виконання договорів, укладених із Товариством.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильну оцінку судами попередніх інстанцій наявних у справі доказів та залишення поза увагою факту непідтвердження руху товарів по ланцюгу постачання. Просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження.

Товариство подало заперечення на касаційну скаргу, у якому просило залишити судові рішення без змін, оскільки такі прийняті за правильно встановлених обставин справи, з наданням їм належної правової оцінки.

В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ПФК» з питань правомірності включення до складу витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість з вартості товарів, придбаних у контрагентів ПП «Фонд» у квітні-грудні 2013 року, ПП «Авант» у квітні-листопаді 2014 року, ТОВ БК «Афіна» у лютому 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 25.11.2015 №116/28-10-40-10/31076956, відповідно до висновків якого ТОВ «ПФК» порушено приписи підпункту «а» пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту у сумі 245 219,57 грн.; пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму від`ємного значення у сумі 245219,57 грн; пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України шляхом завищення бюджетного відшкодування на суму 245 219,57 грн; підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 223 603 грн.

Податковий орган в акті перевірки поставив під сумнів реальність господарських операцій позивача із ПП «Фонд» за період квітень-грудень 2013 року; щодо контрагентів ПП «Авант» та ТОВ БК «Афіна» порушень не виявлено.

На підставі даного акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.12.2015 №0000594010 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 245 219,57 грн та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 122 609,79 грн; №0000604010, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, на загальну суму 279 504,00 грн, в тому числі основний платіж - 223 603,00 грн, штрафна (фінансова) санкція - 55 901,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 11.02.2016 №2847/6/99-99-10-01-04-25, яким податкові повідомлення-рішення від залишені без змін, а скарга без задоволення.

Податкове повідомлення-рішення від 08.12.2015 №0000594010 було предметом спору в адміністративний справі №826/2934/16 та скасоване постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2017. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15.06.2017 відмовив у відкритті касаційного провадження. Верховний Суд постановою від 26.03.2016 відмовив у задоволенні заяви податкового органу про перегляд вказаної ухвали касаційного суду.

Предметом спору у справі, що розглядається, є правомірність податкового повідомлення-рішення від 08.12.2015 №0000604010.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Положення пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

У відповідності до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витратами, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку є витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов`язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення;

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону №996-XIV встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з положеннями частин четвертої-шостої статті 9 Закону №996-XIV регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації Товариство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду та відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За відсутністю факту придбання товарів відповідні суми не можуть відноситися до складу валових витрат.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що між ПП «Фонд» (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір від 09.02.2012 №157/12, предметом якого є купівля-продаж запчастин.

Також між ПП «Фонд» (виконавець) та ТОВ «ПФК» (замовник) укладено договір від 16.01.2013 №74/13, за умовами якого виконавець приймає на себе обов`язок з ремонту запасних частин до тепловозів ТГМ-4, ТГМ-6 з використанням матеріалів виконавця і його силами, що має відображатися у специфікаціях, які являються невід`ємною частиною даного договору.

Товариство на підтвердження факту реального здійснення господарських операцій подало до суду первинні документи, зокрема специфікації, прибуткові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийому виконаних робіт (послуг), податкові накладні.

Розрахунки між позивачем та ПП «Фонд» відбувались у безготівковій формі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Придбані матеріали були використані на ремонтні та загальновиробничі потреби у залізничному цеху підприємства зі списанням на собівартість наданих послуг.

Відповідач наполягав на відсутності у Товариства права на відображення зазначених вище господарських операцій у бухгалтерській та податковій звітності, оскільки за даними Єдиного реєстру податкових накладних та декларацій по ланцюгам формування ПДВ в квітні-грудні 2013 року встановлено наступне: ТОВ «ПФК» сформувало податковий кредит на суму ПДВ 231 619,57 грн по взаємовідносинам із ПП «Фонд», яке сформувало податковий кредит в сумі ПДВ 487 896 грн по господарським операціям із ТОВ «Прогресс-СК», у якого, у свою чергу, відсутні зареєстровані податкові накладні в межах діяльності із контрагентами-постачальниками, що, за висновками податкового органу, свідчить про відсутність факту реального походження товару (руху активів) за документально оформленим ланцюгом постачання.

Суди попередніх інстанцій наведені доводи контролюючого органу визнали безпідставними, мотивуючи тим, що надані Товариством первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують обставини фактичного здійснення спірних операцій з ПП «Фонд».

Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що ПП «Фонд» не мало відповідних матеріальних ресурсів, кваліфікованого персоналу у достатній кількості для виконання вищевказаних договорів.

Також відповідачем не підтверджено невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

За встановлених у цій справі обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що долучені ТОВ «ПФК» документи підтверджують наявність спеціальної податкової правосуб`єктності ПП «Фонд», зв`язок між фактом виконання робіт і господарською діяльністю позивача, а відтак, обґрунтованість відображення їх результатів у бухгалтерській та податкові звітності.

Правовідносини ж контрагентів у ланцюгу постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій позивача.

При цьому, доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не спростовують вищезазначених висновків судів попередніх інстанцій, які, у свою чергу, не викликають розумних сумнівів, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

За приписами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналогічні положення закріплені і в статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017).

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва