Рішення

від 31.05.2023 по справі 182/1546/20

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/1546/20

Провадження № 2/0182/1080/2023

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31.05.2023 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Рунчевої О.В., секретаря Нагаєвої Н.О., за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нікополя цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровськоїобласті Дряблов Олександр Володимирович про визнання недійсним договору дарування,-

В С Т А Н О В И В:

13.03.2020 року ОСОБА_3 звернулася до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дряблов Олександр Володимирович про визнання недійсним договору дарування.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 27.02.2009 року ОСОБА_3 уклала договір купівлі-продажу житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

26.03.2009 року право власності на зазначений будинок нею було зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, про що було надано Витяг з вказаного реєстру КП «Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 22293312 від 26.03.2009 року.

В зазначеному будинку ОСОБА_3 проживала разом зі своєю донькою ОСОБА_4 . В березні 2019 року, Відповідач вигнала її з належного їй будинку, повідомивши, що цей будинок належить відповідачу, а ОСОБА_3 не є його власником.

ОСОБА_3 посилається на те, що відповідачу на підставі договору дарування № 1367, виданого 10.11.2016 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим Олександром Володимировичем належить 1/2 частина житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Інші 1/2 частини спірного житлового будинку належить відповідачу на підставі договору дарування № 1365, виданого 10.11.2016 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим Олександром Володимировичем..

Позивач стверджує, що вона нікому належний їй будинок за адресою: АДРЕСА_1 не дарувала, відповідно ніяких договорів дарування не укладала, 01.08.2019 року ОСОБА_3 звернулась з заявою про злочин до Нікопольського відділу поліції.

Таким чином, позивач зазначає, що укладення вищезазначених договорів нею не здійснювалося, а відповідно ніякого волевиявлення з дарування будинку з її боку не відбувалось, тому просить визнати вищезазначені договори недійсними.

На адресу суду від відповідача, ОСОБА_4 , надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_3 , згідно якого вона просить суд відмовити у задоволені позову ОСОБА_3 у повному обсязі, посилаючись на наступне.

Відповідач зазначає, що дійсно ОСОБА_3 не є власником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки згідно договорів дарування № 1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від 10.11.2016 року Позивач подарувала вказаний будинок Відповідачу. Тобто, єдиним і законним власником даного будинку є ОСОБА_4 .

Також відповідач стверджує, що Позивач надає недостовірні відомості про те, що її вигнали збудинку у 2019 році. Згідно акту про не проживання від 22.05.2020 року ОСОБА_3 булазареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 24.12.2004 року та знята зреєстрації 09.10.2015 року, з моменту зняття з реєстрації та по 22.05.2020 року непроживала по вказаній адресі.

Стосовно заперечень позивача щодо укладення договорів дарування Відповідач зазначає, що з договорів дарування № 1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від 10.11.2016 року вбачається, що Приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим О.В. виконано положення ст.43 Закону України «Про нотаріат», що свідчить про реальність укладання договорівдарування Позивачем.До того ж Позивачем не надано жодних допустимих доказів, які б свідчили провідсутність Позивача за адресою Приватного нотаріуса Нікопольського міськогонотаріального округу Дніпропетровської області Дряблова О.В. ( АДРЕСА_2 ) в момент укладання вищевказаних договорів.Таким чином договори дарування № 1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від 10.11.2016 року були укладені у відповідно до вимог чинного законодавства, вприсутності Позивача, з розумінням нею наслідків правочинів та вільним волевиявленнямі отриманням бажаного результату від укладання правочинів.

Відповідач також зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Стверджує, що наданий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєструправ власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборонвідчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 175592732 від 30.07.2019 року є нічим іншим як спробою ввести суд в оману про те, що Позивач дізналася про порушення її прав лише у 2019 році з метою поновлення пропущеного строку позовної давності.

Також відповідач вважає, що не можуть бути взяті до уваги суду надані Позивачем до позовної заяви документи, а саме: Копія договору купівлі-продажу від 27.02.2009 року з якого вбачається, що у 2009 році ОСОБА_3 придбала житловий будинок з надвірними будівлями,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; Копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.03.2009року; Копію технічного паспорту від 28.01.2009 року з якого вбачається, що у 2009 році власником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 була ОСОБА_3 . Свої доводи мотивує тим, що вище наведені докази, які надані Позивачем, у якості обгрунтування своїх позовних вимог, не містять жодної інформації, щодо предмета доказування та ніяким чином не підтверджують заявлені вимоги Позивача, а також не підтверджують й те, що договори дарування № 1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від 10.11.2016 року були укладені з порушення чинного законодавства. У зв`язку із вищевикладеним Відповідач просить суд не приймати до уваги надані докази та не надавати їм оцінку, так як докази не відповідають вимогам ЦПК України, оскільки не відносяться до предмету доказування, не встановлюють жодних обставин та не підтверджують вимоги Позивача.

В матеріалах справи наявна відповідь ОСОБА_3 на відзив ОСОБА_4 , згідно якої позивач зазначає, що факт проживання позивача у будинку разом з донькою підтверджується свідками, про допит яких ОСОБА_3 заявить у судовому засіданні. Стверджує, що до того як Позивач дізналася, що вона не є власником спірного будинку, а саме до червня 2016 року, вона ніколи не була у приватного нотаріуса Нікопольського нотаріального округу Дряблова О.В. А щодо строків позовної давності зазначає, що про своє порушене право вона дізналася після того, як відповідач вигнала її з її будинку, а саме у літку 2019 року.

Також у матеріалах справи наявні запереченняп озивача на відзив, які є ідентичними за змістом з відповіддю на відзив.

У судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги Позивача та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача - ОСОБА_2 зазначив, що Відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 57 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Судом встановлено, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належав позивачу ОСОБА_3 .

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

10 листопада 2016 року позивач ОСОБА_3 подарувала відповідачу ОСОБА_4 (безоплатно) 1/2 частинус пірного житлового будинку на підставі договору дарування 1367, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим Олександром Володимировичем за реєстровим номером 1367.

Крім цього, 10 листопада 2016 року позивач ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим Олександром Володимировичем за реєстровим номером 1365 подарувала відповідачу ОСОБА_4 іншу 1/2 частину спірного житлового будинку безоплатно.

Судом встановлено, що згідно акту про не проживання від 22.05.2020 року ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 24.12.2004 року та знята з реєстрації 09.10.2015 року, з моменту зняття з реєстрації та по 22.05.2020 року не проживала по вказаній адресі.

Таким чином, даним актом спростовується доводи позивача про те, що її вигнали з будинку у 2019 році.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, 2) Особа, яка вчиняє правочин,повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, 3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, 5) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, 6) Правочин,що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, для визнання недійсним правочину ключовим є встановлення обставин недодержання вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостою статті 203 ЦК України.

З вищевикладеного аналізу документів (доказів), які були надані Позивачем у якості обґрунтування своїх позовних вимог, вбачається, що під час укладання договорів дарування № 1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від 10.11.2016 року було дотримано вимог встановленою статтею 203 ЦК України.

Відповідно до положень статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов?язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

З аналізу договорів дарування № 1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від 10.11.2016року вбачається, що житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - переданий безоплатно.

Тобто вимоги ст. 717 ЦК України дотримано при укладанні договорів дарування №1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від 10.11.2016 року.

Згідно положень частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Законом України «Про нотаріат» встановлено порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами.

Так ст. 43 Закону України «Про нотаріат» зазначено, що не допускається вчиненнянотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників.

При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси, посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії.

З договорів дарування № 1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від 10.11.2016 року вбачається, що особу Дарувальника та Обдарованого встановлено за допомогою: паспортута реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

Зазначене вказує, що Приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим О.В. виконано положення ст.43 Закону України «Про нотаріат», що свідчить про реальність укладання договорів дарування Позивачем.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат» під час посвідченняп равочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону. Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін довчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановленнядійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення.

Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення,умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін направочині.

Як вбачається з договорів дарування № 1365 виданого 10.11.2016 року та № 1367виданого 10.11.2016 року Приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріальногоокругу Дніпропетровської області Дрябловим О.В. виконано вимоги ст. 44 Закону України «Про нотаріат», що виражено окремим абзацом у вказаних договорах дарування:«...попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючипри здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якогопримусу як фізичного, так і психічного, у приміщенні, до якого вони з`явилися добровільноі яке є робочим місцем приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ДРЯБЛОВА О.В. (Дніпропетровська область, м.Нікополь, вул. Каштанова, 60/13)...»

Пунктом 17 вказаних договорів дарування зазначається: «ДАРУВАЛЬНИК ТА ОБДАРОВУВАНА стверджують, що зміст цього договору, а також зміст зазначених в пункті 16 договору статей Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України,земельного кодексу України та Податкового кодексу України їм зрозумілий, питань, які залишилися б нез`ясованими для них, немає».

Отже нотаріусом було встановлено обсяг цивільної дієздатності Позивача, її дійсні наміри, та відсутність у неї заперечень щодо кожної з умов правочину.

Також нотаріусом було перевірено, що Позивач розуміє значення, умов правочину та його правових наслідків та відсутність стороннього впливу на її волевиявлення.

Після здійснення вказаних дій Приватним нотаріусом Нікопольського міськогонотаріального округу Дніпропетровської області Дрябловим О.В., сторони поставили свої особисті підписи на договорах дарування, що свідчить про вільне волевиявлення сторін в укладенні договорів дарування, а нотаріус здійснив їх нотаріальне посвідчення.

Таким чином договори дарування № 1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від10.11.2016 року укладені у відповідності до вимог Закону України «Про нотаріат».

До того ж Позивачем не надано жодних допустим доказів, які б свідчили про відсутність Позивача за адресою Приватного нотаріуса Нікопольського міськогонотаріального округу Дніпропетровської області Дряблова О.В. ( АДРЕСА_2 ) в момент укладання вищевказаних договорів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містятьінформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розглядус прави і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як зазначено Позивачем у позовній заяві: «30.07.2019 року через «Електронні реєстри» Міністерства юстиції отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 175592732, з якого їй стало відомо що Відповідач є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ...».

Таким чином позовні вимоги ґрунтуються на тому, що Позивач не укладала вказаних договорів, а отже за наслідком не була присутня в момент укладання договорів за адресою робочого місця Приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дряблова О.В.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять допредмета доказування.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано жодного допустимого, належного та достатнього доказу який би надав змогу дійти висновку, що ОСОБА_3 не була присутня за робочим місцем Приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дряблова О.В в момент укладання та підписання договорівдарування № 1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від 10.11.2016 року.

Надані копії договорів дарування № 1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від 10.11.2016 року навпаки свідчать про те, що ОСОБА_3 була присутня в момент укладання вищевказаних Договорів.

Таким чином договори дарування № 1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від 10.11.2016 року були укладені та підписані Позивачем у повному розумінні своїх дій та наслідків та у відповідності до вимог чинного законодавства.

У пункті 8 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинівнедійсними» зазначено, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всімаістотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; непередано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна йогопередача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову провизнання правочину недійсним.

Як вище зазначалося вимоги ст. 203, 717, 719 ЦК України та Закону України «Пронотаріат» при укладенні договорів дарування № 1365 від 10.11.2016 року та № 1367 від10.11.2016 були дотримані у повному обсязі.

Відсутність з боку Позивача доказів, які б у розумінні ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК Українидали змогу дійти висновків, що укладені договори дарування є недійсними, свідчить продійсність та реальність укладених договорів.

Стосовно строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особаможе звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюєтьсятривалістю у три роки.

Договори дарування № 1365 та № 1367 укладені 10.11.2016 року. Строк позовноїдавності відраховується з дати укладення вказаних договорів, таким чином строк позовноїдавності сплинув 11.11.2019 року.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд йогосправи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питаннятлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, щопозовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування абопритягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечуватиюридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів відпрострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо судибудуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому,спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу(пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі«Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться встатті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості таобов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через якийПозивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувсяза його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушеннясвого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковістьдоведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїхвимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушенняможна було отримати раніше.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний суд України у справі №6-17цс17 від 22 лютого 2017 року.

Як зазначалося Позивачем у заяві до поліції від 01.08.2019 року: «...Так, в моєму домі, який належить мені на праві власності по АДРЕСА_1 проживає та користується без моєї згоди ОСОБА_4 з 2015 року».

Тобто Позивачу стало відомо про нібито порушення її прав на мирне та законневолодіння будинком ще у 2015 році. Жодних заяв до поліції з 2015 року по день поданняпозовної заяви, окрім заяви від 01.08.2019 року, не додано. Із зазначеного випливає, що з 2015 року Позивач не здійснювала жодних дій щодо перевірки належності їй прававласності на будинок, хоча могла вчинити вказані дії.

Наданий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєструправ власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборонвідчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 175592732 від 30.07.2019 року єнічим іншим як спробою ввести суд в оману про те, що Позивач дізналася про порушенняїї прав лише у 2019 році з метою поновлення пропущеного строку позовної давності.

Зазначену інформацію можливо було отримати не тільки з Електронного реєстру Міністерства Юстиції України, а й через звернення до Комунального підприємства «Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» (код ЄДРПОУ 03341807), яке було засновано ще до створення Електронного реєстру Міністерства Юстиції України.

Також зазначену інформацію могли перевірити й працівники поліції за заявою Позивача, однак як вбачається з доданих до позовної заяви документів - такі дії не були вчинені.

Позивачем також не доведено, що іншим шляхом вона не могла дізнатися про те,що будинок було подаровано у власність Відповідачу на підставі договорів дарування №1365 та № 1367 від 10.11.2016 року

Таким чином, судом встановлено, що сплив строк позовної давності відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, про застосуванняя кої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.

Аналізуючи всі докази і доводи сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючисьс т.ст. 203, 215, 256, 257, 267, 717, 719 ЦКУкраїни, ст.ст. 43, 77, 79, 80, 191 ЦПК України,суд,-

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дряблов Олександр Володимирович про визнання недійсним договору дарування - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О. В. Рунчева