Постанова

від 12.06.2023 по справі 296/3895/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/3895/23 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О.С.

Категорія 58 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б, Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання Кравчук Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/3895/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації про скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Лук`янчук Юрій Віталійович

на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 03 травня 2023 року, яка постановлена під головуванням судді Рожкової О.С.

встановив:

У квітні 2023 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що 27 грудня 2022 року реєстратором управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації Корчевною А.А. проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - релігійну організацію «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ НА ЧЕСТЬ СВЯТОГО БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ ОЛЕКСАНДРА НЕВСЬКОГО ЖИТОМИРСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С.ЦАРІВКА КОРОСТИШІВСЬКОГО РАЙОНУ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ» (код ЄДРПОУ: 40002050), а саме: змінено найменування, змінено керівника, зареєстровано нову редакцію статуту.

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що для реєстрації нового статуту реєстратору не була подана належним чином засвідчена копія чинної редакції статуту релігійної організації, а також на оспорювану реєстраційну дію були подані документи представником, повноваження якого не оформлені належним чином. Вважає, що реєстратором управління Корчевною А.А. під час проведення державної реєстрації змін щодо відомостей про юридичну особу були допущені суттєві порушення. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду загальної юрисдикції із вказаним цивільним позовом та просив скасувати реєстраційну дію про внесення змін до відомостей про юридичну особу - Релігійну організацію «РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ПАРАФІЯ НА ЧЕСТЬ СВЯТОГО БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ ОЛЕКСАНДРА НЕВСЬКОГО ЖИТОМИРСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С.ЦАРІВКА КОРОСТИШІВСЬКОГО РАЙОНУ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ» (код ЄДРПОУ: 40002050), що проведена реєстратором управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації Корчевною А.А. від 27.12.2022 року за №1002881070002001129, а також відшкодувати понесені судові витрати.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира від 03 травня 2023 рокувідмовлено у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, оскільки спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що справа відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, так як між сторонами виник спір, який стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом незаконного рішення про зміну найменування релігійної організації, зміну керівника релігійної організації та реєстрацію нової редакції статуту, яка повинна здійснюватися відповідно до ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Також суд не звернув уваги, що позов у справі подано на захист релігійних прав позивача як учасника релігійної громади, яким є ОСОБА_1 .

Правом подати відзив на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що порушене право позивача щодо оскарження рішення державного реєстратора підлягає захисту в порядку адміністративного судочинства, як таке, що здійснене посадовою особою суб`єкта владних управлінських функцій, уповноваженим приймати рішення щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, яке має публічно-правову природу, в зв`язку з чим спір, який є публічно-правовим, належить до адміністративної юрисдикції.

Такий висновок суду є помилковим виходячи з наступного.

Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом України №987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійної організації», прийнятим 23 квітня 1991 року, що набув чинності 06 червня 1991 року (далі - Закон № 987-ХІІ).

Положеннями статті 14 вказаного Закону визначалося, що перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

На момент прийняття цього Закону не існувало господарських чи арбітражних судів, не було прийнято Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Натомість на час прийняття Закон № 987-ХІІ, ЦПК України містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах.

Відповідно до статті 248-1 ЦПК України (у редакції 1963 року), громадянин має право звернутися в суд із скаргою, якщо вважає, що діями службової особи ущемлено його права. У суді може бути оскаржено дії, одноособово здійснені службовими особами від свого імені або від імені органу, який вони представляють.

Отже, на час прийняття вказаного Закону існувало інше процесуальне законодавство, якому положення Закону № 987-ХІІ, у редакції 1991 року, кореспондували.

Надалі Верховною Радою України прийнято ГПК України, який згодом, зазнавши змін, викладений був у редакції від 16 серпня 2020 року.

Відповідними нормами цього процесуального закону визначалася юрисдикція спорів між юридичною особою та її учасником (засновником, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

У той же час відповідні зміни до Закону № 987-ХІІ внесені не були.

Водночас визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути предметом регулювання Закону № 987-ХІІ, положення якого, в цій частині, не відповідають чинному процесуальному законодавству.

Положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

Відповідно до статті 13 Закону № 987-ХІІ, у чинній редакції, релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно зі статтею 7 Закону № 987-ХІІ, у чинній редакції, релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Положеннями частин першої-п`ятої статті 8 Закону № 987-ХІІ, у чинній редакції, визначено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Наведене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 уточнила правову позицію, викладену в постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 916/2086/19, від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19, від 22 січня 2020 року у справі № 809/1025/17, зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

Зі змісту позовної зави та доводів апеляційної скарги вбачається, що незаконність внесення змін до відомостей про юридичну особу позивач, як учасник релігійної громади, обґрунтовує поданням реєстратору документів, правомірність яких він заперечує та фактично своєю незгодою з рішенням загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформлених протоколом №2 від 19.08.2022 року, яке, на думку ОСОБА_1 , прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.

Наведене дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 вбачає порушення своїх прав в першу чергу в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту, та відповідно, що спір у цій справі виник щодо управління юридичною особою (релігійною організацією) та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Оцінюючи вищенаведене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність публічно-правового спору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, однак помилився щодо юрисдикції даного спору, який повинен розглядатися у порядку господарського судочинства, а не адміністративного судочинства, оскільки спір у справі виник щодо управління юридичною особою (релігійною організацією).

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду як фізична особа не свідчить про необхідність розгляду цього спору у порядку цивільного судочинства, оскільки спір фактично виник між релігійною організацією та особою, яка є її учасником, стосовно управління юридичною особою, що відповідає критеріям господарського спору, визначеним положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України.

Отже суд зробив правильний висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, однак помилився щодо мотивів такої відмови, у зв`язку з чим оскаржене судове рішення підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Також суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену ухвалу змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови та змінивши абзац другий резолютивної частини ухвали.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Лук`янчук Юрій Віталійович - задовольнити частково.

Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 03 травня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвалу в редакції цієї постанови та абзац другий резолютивної частини ухвали в наступній редакції:

Роз`яснити ОСОБА_1 , що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 червня 2023 року.

Головуючий Судді