Постанова

від 14.06.2023 по справі 705/3491/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Черкаси

Справа № 705/3491/22Провадження № 22-ц/821/558/23категорія: 304000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.

суддів: Василенко Л.І., Карпенко О.В.

секретаря: Винник І.М.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Пилипак Ярослав Сергійович

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Машрумс»

представник відповідача: адвокат Борисенко Євген Сергійович

розглянув у спрощеному позовному провадженні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ТОВ «Еко Машрумс» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Машрумс» про стягнення грошових коштів.

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

До Уманського міськрайонного суду Черкаської області звернувся адвокат Кіндрась Я.І., який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , з позовом про стягнення грошових коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО МАШРУМС».

Позовні вимоги мотивовані тим, що у жовтні-листопаді 2018 року позивач перерахував відповідачу на рахунок 385 000,00 гривень, із яких: 290 000,00 грн. - 25.10.2018 року та 95 000,00 грн. - 09.11.2018 року.

У графі «призначення платежу» позивачем при перерахуванні коштів зазначалося «Поворотна фінансова допомога згідно договору № ФП2 від 24 жовтня 2018 року, підписання якого планувалося між двома сторонами. Однак сторони так і не уклали в письмовій формі вищевказаний договір і протягом усього часу з моменту перерахування коштів позивачем в якості поворотної фінансової допомоги сторони не дійшли згоди щодо умов підписання такого договору, строку її надання, хоча кошти були вже перераховані. Увесь цей час позивач сподівався на повернення коштів в добровільному порядку, враховуючи дружні на той час відносини між позивачем та відповідачем, та не звертався до суду, чекаючи виконання обіцянки повернути гроші найближчим часом.

Оскільки, у відповідності до позиції Верховного Суду відсутність відповідного письмового договору позики виключає можливість вважати перераховану суму коштів на підставі договору позики, а отже, грошові кошти у сумі 385 000,00 грн. були отримані відповідачем без належних правових підстав.

У відповідності до вимог ст. 1212 ЦК України зазначені кошти підлягають поверненню позивачу, оскільки відповідачем ці кошти були набуті, оскільки були перераховані на рахунок підприємства, зберігалися та не поверталися позивачу, як йому належні, а тому є безпідставно набутими, оскільки відповідний договір так укладений і не був.

Тобто, у вказаному випадку, були відсутні правові підстави для набуття відповідачем таких коштів та їх збереження, а також їх неповернення позивачу. У зв`язку з неукладенням договору між сторонами, ці відносини є позадоговірними.

Позивач, фактично діючи як кредитор, 25.10.2021 року надіслав вимогу про повернення грошових коштів у сумі 385 000,00 грн., сплачених за квитанцією 0.0.1169284791.1 від 25.10.2018 року та за платіжним дорученням № 1943608290 від 09.11.2018 року. Згідно трекінгу Укрпошти ця вимога відповідачем була отримана 29.10.2021 року і строк повернення грошових коштів сплинув 01.11.2021 року, а тому з відповідача підлягають стягненню не тільки основна сума, а також інфляційні витрати в сумі 76 589,51 грн. та 3% річних в сумі 9 145,07 грн., які нараховані за період з 02.11.2021 року по 17.08.2022.

Просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО МАШРУМС» (ідентифікаційний код юридичної особи 41724764) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 385 000,00 гривень заборгованості, 76 589,51 грн. інфляційних витрат, 9 145,07 грн. 3 % річних, 4 707,34 грн. судового збору, витрати на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО МАШРУМС» про стягнення грошових коштів - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що хоча судом в ході розгляду справи була встановлена наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, але враховуючи, що станом на час звернення з вказаним позовом пройшло понад три роки з моменту виникнення у позивача права пред`явити вимогу про повернення безпідставно набутого майна, тобто від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, тому суд дійшов висновку що позивачем пропущено строк позовної давності та наявні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності, а отже у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду 1 інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Машрумс» подало апеляційну скаргу, в якій просить змінити мотивувальну частину судового рішення, а саме вилучити з мотивувальної частини рішення висновки про встановлення наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, доповнити мотивувальну частину рішення висновками про недоведеність позовних вимог, а в іншій частині залишити рішення без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що районним судом правомірно встановлено, що позовні вимоги є обґрунтованими та до таких правовідносин застосовуються положення статті 1212 ЦК України.

Однак, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, який позивач не отримав, тим самим був позбавлений подати свої заперечення, вказав на пропущення строку позовної давності у три роки.

Вказує, що суд 1 інстанції, посилаючись на ст. 257 ЦК України щодо застосування трирічного строку позовної давності повністю проігнорував і не врахував п.12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, які вступили в дію 30.03.2020 року і стосується саме загального строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, та передбачають продовження строків, визначених в тому числі ст. 257 ЦК України, на строк дії карантину. З березня 2020 року постановою КМУ №211 від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» на всій території України встановлено карантин. Згідно постанов КМУ №392 від 20.05.2020, №641 від 22.07.2020, №1236 від 09.12.2020 дію карантину продовжено до 31.12.2022. Тобто карантин діяв в період з 12.03.2020 року по 31.12.2022 року.

Стверджую, що з урахуванням вищевикладеного, на момент подання позову строк позовної давності не сплинув, а продовжував діяти. Подавати заяву про поновлення такого строку не було підстав, відповідно, не було підстав для застосування наслідків пропущення строку позовної давності у суду у вигляді відмови у задоволенні позову.

Апеляційна скарга ТОВ «Еко Машрумс» мотивована тим, що на підтвердження внесення коштів ТОВ «Еко Машрумс», позивачем не надано належних та допустимих доказів. Стверджує, що копія квитанції та копія платіжного доручення не можуть прийматися до уваги судом, оскільки не є достатніми доказами щодо належності ТОВ «Еко Машрумс» рахунку, на який було внесено кошти. Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази стосовно належності ТОВ «Еко Машрумс» рахунку, на який позивач нібито перерахував кошти, а також відсутні докази про зарахування таких коштів. Вказує, що вважає, що позовні вимоги є недоведеними, зважаючи на те, що апелянт заперечує отримання вказаних коштів, а позивачем не доведено їх зарахування на рахунок, належний ТОВ «Еко Машрумс». Зазначає, що договір поворотної фінансової допомоги №ФП2 від 24.10.2018 року у судовому порядку недійсним не визнавався, а отже, посилання позивача на застосування до таких правових правовідносин положень глави 83 ЦК України є помилковими.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У травні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Еко Машрумс», в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Вказує, що заявляючи нові обставини в апеляційній скарзі, які не досліджувались у суді першої інстанції у зв`язку з відсутністю заперечень відповідача проти отримання/зарахування коштів, відсутність заперечень відповідача щодо належності йому рахунку, відповідач не вказує причини, чому ці обставини не були заявлені в суді першої інстанції, чому відповідач у своєму відзиві на позов не заперечував щодо факту отримання грошових коштів та не оспорював належність рахунку, адже ці обставини були йому відомі з моменту отримання позовної заяви і він повинен був про них заявити відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України. Стверджує, що фактична відсутність заперечень відповідача в суді першої інстанції щодо факту отримання грошових коштів та належності йому рахунку вказує на визнання таких обставин )пасивне визнання обставин).

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

16 березня 2023 року до Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Машрумс» про стягнення грошових коштів.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 березня 2023 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Бородійчук В.Г., судді Василенко Л.І., Карпенко О.В.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 30 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про її розгляд та з викликом сторін в судове засідання.

01 травня 2023 року до Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Машрумс» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Машрумс» про стягнення грошових коштів.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 травня 2023 року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 17 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 29 травня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про її розгляд та з викликом сторін в судове засідання.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом 1 інстанції встановлено, що у відповідності до квитанції № 0.0.1169284791.1 від 25.10.2018 року ОСОБА_1 перевів 290 000,00 грн. на рахунок ТОВ «ЕКО МАШРУМС» із призначенням платежу: поворотна фінансова допомога, договір ФП2 від 24.10.2018 року.

Згідно платіжного доручення № 1943608290 від 09.11.2018 року ОСОБА_1 перевів 95 000,00 грн. на рахунок ТОВ «ЕКО МАШРУМС» із призначенням платежу: поворотна фінансова допомога, договір ФП2 від 24.10.2018 року.

25.10.2021 року позивач ОСОБА_1 направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО МАШРУМС» вимогу про повернення поворотної фінансової допомоги у розмірі 385 000,00 грн., які були перераховані у відповідності до квитанцій: № 0.0.1169284791.1 від 25.10.2018 року у розмірі 290 000,00 грн. та № 1943608290 від 09.11.2018 року у розмірі 95 000,00 грн.

На час розгляду справи судом, ні позивач, ні відповідач не вказали та не надали належних та допустимих доказів про існування чинного договору чи іншого правочину, що був би належною правовою підставою набуття відповідачем майна (отримання грошей від позивача) за встановлених судом обставин справи. Так само, поведінка відповідача, як набувача цих коштів, та інших осіб не утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, апеляційна скарга ТОВ «Еко Машрумс» не підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду 1 інстанції не відповідає в повній мірі.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно із частиною першою ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписами п.2 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, зокрема усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року № 6-88цс13, від 03 червня 2015 року № 6-100цс15, яка згідно зі ст. 263 ЦПК України є обов`язковою для судів.

Норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань. Такий правовий висновок був сформований у постанові ВС від 17.02.2022 р. у справі №365/388/20.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що у жовтні-листопаді 2018 року позивач перерахував відповідачу на рахунок 385 000,00 гривень, із яких: 290 000,00 грн. - 25.10.2018 року та 95 000,00 грн. - 09.11.2018 року. У графі «призначення платежу» позивачем при перерахуванні коштів зазначалося «Поворотна фінансова допомога згідно договору № ФП2 від 24 жовтня 2018 року, підписання якого планувалося між двома сторонами. Однак сторони так і не уклали в письмовій формі вищевказаний договір і протягом усього часу з моменту перерахування коштів позивачем в якості поворотної фінансової допомоги сторони не дійшли згоди щодо умов підписання такого договору, строку її надання, хоча кошти були вже перераховані.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 1 інстанції, що у відповідності до квитанції № 0.0.1169284791.1 від 25.10.2018 року ОСОБА_1 перевів 290 000,00 грн. на рахунок ТОВ «ЕКО МАШРУМС» із призначенням платежу: поворотна фінансова допомога, договір ФП2 від 24.10.2018 року.

Згідно платіжного доручення № 1943608290 від 09.11.2018 року ОСОБА_1 перевів 95 000,00 грн. на рахунок ТОВ «ЕКО МАШРУМС» із призначенням платежу: поворотна фінансова допомога, договір ФП2 від 24.10.2018 року.

25.10.2021 року позивач ОСОБА_1 направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО МАШРУМС» вимогу про повернення поворотної фінансової допомоги у розмірі 385 000,00 грн., які були перераховані у відповідності до квитанцій: № 0.0.1169284791.1 від 25.10.2018 року у розмірі 290 000,00 грн. та № 1943608290 від 09.11.2018 року у розмірі 95 000,00 грн.

На час розгляду справи судом 1 інстанції, ні позивач, ні відповідач не вказали та не надали належних та допустимих доказів про існування чинного договору чи іншого правочину, що був би належною правовою підставою набуття відповідачем майна (отримання грошей від позивача) за встановлених судом обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, суд 1 інстанції, вірно дійшов висновку, з якими погоджується і колегія суддів, що оскільки, як встановлено судом, грошові кошти були перераховані без достатньої правової підстави, то, з огляду на приписи ст. 1212 ЦК України, у відповідача виник обов`язок повернути потерпілому безпідставно набуте майно з моменту отримання вказаних коштів та відповідно у позивача з цього ж моменту виникло право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Однак, відмовляючи у задоволенні позову, суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строку позовної давності, оскільки позивач особисто перерахував кошти на рахунок відповідача 25 жовтня 2018 року та 09 листопада 2018 року, тобто саме з цього часу слід відраховувати строк позовної давності. При цьому, позивач і з вимогою про повернення коштів до відповідача звернувся 25.10.2021 року, тобто через три роки з того моменту, коли він перерахував такі кошти, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що договір між сторонами укладений не був, а тому кінцевий термін повернення цих коштів між сторонами не визначено, при цьому, перерахувавши кошти у жовтні та листопаді 2018 року, до суду звернувся лише у вересні 2022 року, тобто поза межами позовної давності та не ставив перед судом питання поновлення такого строку.

Колегія суддів з висновками суду 1 інстанції в вищевказаній частині погодитись не може, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у своєму відзиві ставить питання про відмову у задоволенні позову в зв`язку з тим, що позивач пропустив визначений законом строк позовної давності, оскільки кошти ним були переведені 25 жовтня 2018 року і 09 листопада 2018 року, а до суду про захист свого цивільного права позивач звернувся 02.09.2022 року, тобто більше ніж через 3 роки.

Так, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 по усій території України було встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 квітня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Законом України №540-ІХ від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020,

розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 12-14 такого змісту: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Таким чином, трирічний строк позовної давності за пред`явленими у даній справі вимогами про стягнення коштів не закінчився та з 26.10.2021 року (платіж від 25.10.2018 року) та з 10.11.2021 (платіж від 09.11.2018 року) відповідно є продовженим на період карантину. Позивач звернувся з позовом до суду 1 інстанції 02.09.2022 року. Таким чином, на момент набрання чинності Законом України №540-ІХ від 30.03.2020, трирічний строк позовної давності за пред`явленими у даній справі вимогами про стягнення коштів не закінчився та з 26.10.2021 року (платіж від 25.10.2018 року) та з 10.11.2021 (платіж від 09.11.2018 року) відповідно є продовженими на період карантину згідного наведеного Закону.

А тому, колегія суддів доходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в зв`язку з вищевикладеним наявні підстави задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на користь позивача 358000,00грн. заборгованості, 76589,51грн. інфляційних втрат та 9145,07грн. 3% річних.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , дають підстави для висновку, що оскаржуване рішення ухвалене без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржене судове рішення скасувати, а позов задовольнити.

Наведені у апеляційній скарзі ТОВ «Еко Машрумс» доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який обґрунтовано їх спростував.

Щодо клопотання ОСОБА_1 , викладеного у відзиві на апеляційну скаргу та клопотанні, які надійшли до суду апеляційної інстанції 31 травня 2023 року, про прийняття додаткових доказів, наявних у позивача, на підтвердження належності відповідачу платіжних реквізитів, вказаних у платіжному доручення №1943608290 від 09.11.2018 року та квитанції 0.0.1169284791.1 (код квитанції 1393-4111-2175-2859) від 25.10.2018, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вищевказані додаткові докази не можуть бути прийняті апеляційним судом в зв`язку з нижченаведеним.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 4 ст. 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 8 ст. 83 ЦПК України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 3статті 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 12 серпня 2020 року у справі N 704/192/18.

Так, у вищевказаному відзиві на апеляційну скаргу та клопотанні позивач зазначає, що, заявляючи нові обставини в апеляційній скарзі відповідачем, які не досліджувались у суді першої інстанції у зв`язку з відсутністю заперечень відповідача проти отримання/зарахування коштів, відсутність заперечень відповідача щодо належності йому рахунку, відповідач не вказує причини, чому ці обставини не були заявлені в суді першої інстанції, чому відповідач у своєму відзиві на позов не заперечував щодо факту отримання грошових коштів та не оспорював належність рахунку, адже ці обставини були йому відомі з моменту отримання позовної заяви і він повинен був про них заявити відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України. А тому, в зв`язку з принципом змагальності та правом спростовувати нові обставини справи і подавати відповідні докази, вважає за необхідне подати додаткові докази на підтвердження належності рахунку відповідачу, на який здійснювався переказ спірних коштів.

Однак, позивачем не вказано з яких причин вищевказані докази, які він просить прийняти, не могли бути подані до суду першої інстанції у строк, встановлений ЦПК України, також, позивач не наводить об`єктивних причин у відзиві на апеляційну скаргу та клопотанні, які перешкоджали надати зазначені докази до суду першої інстанції під час розгляду справи.

Враховуючи наведене, в зв`язку з тим, що позивачем не наведено поважних та об`єктивних причин неподання доказів в установлені строки, докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, суд апеляційної інстанції докази, долучені до відзиву на апеляційну скаргу та до клопотання, які надійшли на адресу апеляційного суду 31 травня 2023 року від позивача, не приймає.

13 квітня 2023 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Пилипака Ярослава Сергійовича надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з апеляційним переглядом рішення суду 1 інстанції, в якому просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25000,00грн., пов`язані з апеляційним переглядом рішення 1 інстанції та надає відповідні документи; витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25000,00грн., пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції (докази надання правничої допомоги в суді першої інстанції та докази понесених таких витрат були додані до апеляційної скарги); гонорар успіху в розмірі 10% від суми, зазначеної в рішенні суду до стягнення з відповідача (п. 4.2 договору від 11.08.2021р., п. 3.3 договору №06/03 від 06.03.2023), який буде сплачено протягом 5-ти днів з моменту набрання рішення суду законної сили.

За загальним правилом, встановленим приписами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про стягнення гонорару успіху в розмірі 10% від суми, зазначеної в рішенні суду до стягнення, з відповідача.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції стороною позивача було надано низку доказів. Так, з копії договору про надання правової допомоги № 06/03 від 06 березня 2023 року вбачається, що Адвокатське бюро «Ярослава Пилипака» взяло на себе зобов`язання в інтересах клієнта ОСОБА_1 надавати останньому правову допомогу по апеляційному перегляду рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області у цивільній справі №705/3491/22 в обсязі та на умовах, передбачених договором. Відповідно до п. 3.1 вищевказаного договору, вартість правової допомоги в апеляційній інстанції становить 25000,00грн. Відповідно до копії акту надання послуг від 06 квітня 2023 року до договору №06/03 від 06.03.2023 року про надання правової допомоги, бюро надало клієнту правову допомогу щодо перегляду в апеляційному порядку рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.02.2023 року відповідно до переліку, вартість наданої правової допомоги становить 25000,00грн., претензій щодо наданої правової допомоги сторони не мають. Відповідно до копії платіжної інструкції №@2PL107656 від 06.04.2023 ОСОБА_1 сплатив АБ «Ярослава Пилипака» грошові кошти за правову допомогу №06/04/23 від 06.04.2023 в сумі 25000,00грн. Таким чином, загальна вартість наданих правових послуг АБ «Ярослава Пилипака» склала 25000,00 грн.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В зв`язку з тим, що за результатами розгляду апеляційною інстанцією скасовано ухвалене в справі судове рішення та прийнято нову постанову про задоволення позову, то понесені позивачем судові витрати у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції покладаються на відповідача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмір 25000,00 грн. за надання правової допомоги адвокатом позивачу щодо перегляду в апеляційному порядку рішення суду 1 інстанції. Крім того, з відповідача підлягає стягнення судових витрат, понесені позивачем за розгляд справи в суді 1 інстанції в розмірі 4707,34грн. та в суді апеляційної інстанції в розмірі 7061,00грн.

Тому, з урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, з врахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що обгрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково доведеними і дають підстави для скасування судового рішення з постановленням нового висновку суду про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Машрумс» залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Машрумс» про стягнення грошових коштів, скасувати.

Постановити нову постанову, якою позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Машрумс» про стягнення грошових коштів, задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Машрумс» (код ЄДРПОУ 41724764) на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 385000 (триста вісімдесят п`ять тисяч) гривень 00коп., інфляційні втрати в розмірі 76589 (сімдесят шість тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень 51 копійка, 3% річних в розмірі 9145 (дев`ять тисяч сто сорок п`ять) гривень 07коп., а всього 470734 (чотириста сімдесят гривень сімсот тридцять чотири) гривні 58коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Машрумс» (код ЄДРПОУ 41724764) на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді 1 інстанції в розмірі 4707,34грн. та судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 7061,00грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Машрумс» (код ЄДРПОУ 41724764) на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 25000,00грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 14 червня 2023 року.

Головуючий: В.Г. Бородійчук

Судді : Л.І. Василенко

О.В. Карпенко