Рішення

від 15.06.2023 по справі 910/5067/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2023Справа № 910/5067/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС"

до Державного підприємства завод "АРСЕНАЛ"

про стягнення 177595,60 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства завод "АРСЕНАЛ" про стягнення 160773,08 грн заборгованості, а саме 72409,47 грн - інфляційних втрат, 88363,61 грн - 20% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, у зв`язку із неналежним виконанням грошового зобов`язання за договором поставки №305 від 06.06.2016, заборгованість за яким встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року в справі № 910/13210/20, яке набрало законної сили.

У редакції заяви про збільшення позовних вимог позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 80366,56 грн та 20% річних у сумі 97229,04 грн.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 05.04.2023 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/5067/23, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

01.05.2023 через відділ діловодства суду від Державного підприємства завод "АРСЕНАЛ" надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін та відзив на позов.

Ухвалою від 04.05.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства завод "АРСЕНАЛ" про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

05.05.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (дата направлення 01.05.2023).

У заяві про збільшення позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 80366,56 грн та 20% річних у сумі 97229,04 грн.

Судом враховано, що відповідач у заяві про збільшення вказав загальну суму до стягнення 177595,59 грн. Втім загальна сума заявлених вимог становить 177595,60 грн. За таких обставин, враховуючи, що позивачем у прохальній частині заяви про збільшення позовних вимог визначені заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 20% річних у сумі 97229,04 грн, суд визначає, що загальна сума позову становить 177595,60 грн.

У відповідності до ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд, розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог, встановив, що заява відповідає вимогам ст.46 Господарського процесуального кодексу України, та прийнята судом до розгляду.

09.05.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2023 виправлено описку, допущену у вступній та резолютивній частинах ухвали Господарського суду міста Києва від 04.05.2023 по справі №910/5067/23 та зазначено заявником клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін "Державне підприємство завод "АРСЕНАЛ".

У відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань не здійснив погашення заборгованості за договором поставки від 06.06.2016 року № 305 у сумі 265 236,16 грн, що встановлена рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/13210/20.

У зв`язку із простроченням відповідачем виконання зобов`язання за договором поставки №305 від 06.06.2016, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 в справі № 910/13210/20, позивачем заявлено до стягнення з відповідача, нараховані за період 01.07.2021 по 31.03.2023 інфляційні втрати у сумі 80366,56 грн та 20% річних у сумі 97229,04 грн, нараховані за період з 01.07.2021 по 30.04.2023 (у редакції заяви про збільшення позовних вимог).

Позиція відповідача

Відповідач у відзиві на позов просить суд звільнити відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання під час дії обставин непереборної сили та відмови позивачу в задоволенні інфляційних втрат та 20% річних, нарахованих з 24.02.2022 та частково задовольнити позовні вимоги позивача, зменшивши: розмір загальної суми інфляційних втрат в два рази (на 50%) та 20% річних до 3% річних.

Так, відповідач зазначає, що у зв`язку із запровадженням воєнного стану на підприємстві відповідача були зупинені виробничі процеси, контрагенти відповідача припинили здійснення виплат за укладеними договорами та такі обставини вплинули отримання доходу підприємства, у тому числі для погашення існуючої заборгованості перед позивачем. Відповідач наголошує, що з 24.02.2022 для відповідача діяли обставини непереборної сили, а тому відповідач не мав можливості погасити заборгованість за договором, а позивач безпідставно нараховує інфляційні втрати та 20% під час дії таких обставин.

Також відповідач заявляє про зменшення розміру загальної суми інфляційних втрат на 50% та 20% річних до 3% річних, посилаючись на наступне:

в результаті важкого фінансового стану підприємства, відповідач має станом на 21.04.2023 заборгованість з виплати заробітної плати перед працівниками в сумі більш як 8,77 мли. Грн та заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі більш як 2,39 млн. грн;

непокритий збиток відповідача згідно з даними фінансової звітності становив 128,214 млн. грн (баланс станом на 30.06.2021), а чистий збиток за І півріччя 2021 р. - 12,432 млн. грн (звіт про фінансові результати за І півріччя 2021 р.).

станом на останню звітну дату непокритий збиток відповідача згідно з даними останньої фінансової звітності становив 141,158 млн. грн (баланс станом на 31.12.2022), а чистий збиток за 2022 р. - 20,971 млн. грн (звіт про фінансові результати за 2022).

позивачем з позовною заявою не було подано жодного доказу (в тому числі не було обґрунтовано іншим чином) понесення останнім хоч якихось збитків в результаті несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань за договором;

законодавець у ст. 625 ЦК України визначив 3% річних достатніми для відновлення майнової сфери кредитора, а встановлені в договорі 20% річних є надмірними;

заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати та 20% річних суперечить визначеним ст. 2 ГПК України завданням та основним засадам господарського судочинства, зокрема, щодо справедливого вирішення судом спору та щодо диспозитивності господарського судочинства.

Враховуючи майновий стан відповідача, наявність війни в Україні, відсутність збитку позивача та надмірно великий розмір санкцій, нарахованих позивачем, відповідач вважає достатніми підстави для зменшити нараховані позивачем інфляційні втрати та 20% річних.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Згідно із матеріалів справи, 06.06.2016 між Державним підприємством "ЗАВОД АРСЕНАЛ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" було укладено договір поставки №305, за умовами якого позивач зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність відповідача товар (підшипники торгівельної марки "NMB-Minebea"), а покупець у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов`язується прийняти та оплатити визначений товар.

У подальшому між сторонами були підписані додаткові угоди від 22.12.2017 №1, від 16.11.2018 № 2 та від 16.11.2018 № 3 до договору.

Найменування, одиниці виміру, ціна, кількість товару, строки (періоди) поставки вказуються в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору поставки).

У специфікації (додаток № 6 до договору поставки) сторони визначили найменування, вартість товару та строки поставки. Відповідно до умов цієї специфікації позивач повинен був поставити відповідачу в жовтні 2019 року товар.

На виконання умов вищенаведеного договору позивач у жовтні 2019 року поставив відповідачу товар на суму 315 236,16 грн., що підтверджується видатковою накладною від 16.10.2019 року № 777.

Відповідно до пункту 3.2 договору поставки оплата товару відповідачем здійснюється протягом 120 календарних днів з дати поставки товару наступним чином:

40 % від суми поставленого товару протягом 30 днів з дати поставки товару;

30 % від суми поставленого товару протягом 60 днів з дати поставки товару;

30 % від суми поставленого товару протягом 120 днів з дати поставки товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 в справі № 910/13210/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" до Державного підприємства завод "АРСЕНАЛ" про стягнення 379824,02 грн заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 06.06.2016 року договору поставки № 305, задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства заводу "АРСЕНАЛ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" 295236,16 грн заборгованості з оплати поставленого відповідачу товару за договором поставки від 06.06.2016 року № 305, 30826,83 грн пені, 5400,35 грн інфляційних втрат, 41232,87 грн 20 % річних та 5590,25 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 в справі № 910/13210/20 встановлено факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо поставки узгодженого товару за договором поставки від 06.06.2016 року № 305 та факт неналежного виконання Державним підприємством заводом "АРСЕНАЛ" свого обов`язку за договором поставки №305 від 06.06.2016 щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, у зв`язку з чим у відповідача (враховуючи здійснену ним часткову оплату поставленого товару) виник борг за отриману продукцію в сумі 295 236,16 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 року в справі №910/13210/20 судом роз`яснено, що у рішенні господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року в справі № 910/13210/20 встановлено існування заборгованості відповідача за поставлений товар у сумі 295 236,16 грн. на дату звернення до суду - 01.09.2020 року. Також судом вказано, що 20 % річних та інфляційні втрати були стягнуті в межах заявленого позивачем періоду нарахування, а саме: 20 % річних за загальний період прострочення з 16.11.2019 року по 31.08.2020 року та інфляційні втрати за загальний період прострочення з 01.12.2019 року по 01.07.2020 року.

Згідно із матеріалів справи, що встановлену рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 в справі № 910/13210/20 суму заборгованості відповідачем було сплачено лише частково. Так, відповідно до наданої Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" копії платіжного доручення від 26.10.2020 №63 Державне підприємство завод "АРСЕНАЛ" перерахувало позивачу 30 000,00 грн, у зв`язку із чим залишок непогашеної суми заборгованості становить 265 236,16 грн.

У подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства заводу "АРСЕНАЛ" про стягнення 20 % річних у сумі 44 633,47 грн (з яких: 8735,75 грн - 20 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 295 236,16 грн (встановлену в рішенні Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року в справі № 910/13210/20) у період з 01.09.2020 по 25.10.2020; 35 897,72 грн - 20 % річних, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 265 236,16 грн (зменшену на суму часткової оплати відповідача в розмірі 30 000,00 грн) у період з 26.10.2020 року по 30.06.2021 року) та інфляційних втрат у сумі 26 708,38 грн (нараховані протягом вересня 2020 року - червня 2021 року, які не були стягнуті з Державного підприємства Заводу "АРСЕНАЛ" в рамках справи № 910/13210/20).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2021 у справі № 910/11942/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" до Державного підприємства Заводу "АРСЕНАЛ" про стягнення 71 341,85 грн задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства Заводу "АРСЕНАЛ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" 20 % річних у розмірі 44633,47 грн, інфляційні втрати в сумі 26708,38 грн та 2270,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов`язання за договором поставки №305 від 06.06.2016, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 в справі № 910/13210/20, позивачем заявлено до стягнення з відповідача, нараховані за період 01.07.2021 по 31.03.2023 інфляційні втрати у сумі 80366,56 грн та 20% річних у сумі 97229,04 грн, нараховані за період з 01.07.2021 по 30.04.2023.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, правові відносини між сторонами виникли на підставі договору поставки №305 від 06.06.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 в справі № 910/13210/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" до Державного підприємства завод "АРСЕНАЛ" про стягнення 379824,02 грн заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 06.06.2016 року договору поставки № 305, задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства заводу "АРСЕНАЛ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" 295236,16 грн заборгованості з оплати поставленого відповідачу товару за договором поставки від 06.06.2016 року № 305, 30826,83 грн пені, 5400,35 грн інфляційних втрат, 41232,87 грн 20 % річних та 5590,25 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача по сплаті позивачу вартості поставленого та не оплаченого товару в розмірі 295236,16 грн, яке виникло за договором поставки № 305 від 06.06.2016, підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 в справі № 910/13210/20 та повторного доведення не потребують.

При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.

Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відтак, у розумінні положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Як встановлено судом вище, відповідач здійснив часткове погашення заборгованості, встановленої рішенням суду по справі № 910/13210/20 у сумі 30 000,00 грн, у зв`язку із чим залишок непогашеної суми заборгованості, у тому числі станом на час розгляду цієї справи, становить 265 236,16 грн.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності правових підстав для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, у зв`язку із порушенням відповідачем грошового зобов`язання.

При цьому, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року по справі № 910/13071/19 роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Також частина друга статті 625 Цивільного Кодексу України встановлює право кредитора нарахувати на прострочену суму зобов`язання три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом пункту 5.6 договору сторона, яка прострочила виконання грошового зобов`язання, зобов`язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 20 % (двадцять відсотків) річних за весь час прострочення.

Сторони в порядку частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України в укладеному договорі погодили інший розмір процентів, що підлягають сплаті у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання, та встановили розмір таких процентів на рівні 20 %.

За розрахунком позивача нараховані за період з 01.07.2021 по 31.03.2023 інфляційні втрати становлять 80366,56 грн та 20% річних нараховані за період з 01.07.2021 по 30.04.2023 - 97229,04 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено сума інфляційних втрат становить 92636,42 грн, проте, оскільки, суд згідно із ч. 2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволення у сумі 80366,56 грн в межах заявлених вимог.

Розрахунок 20% річних у сумі 97229,04 грн є арифметично правильним та обґрунтованим.

Щодо доводів відповідача про звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання під час дії обставин непереборної сили та відмови позивачу в задоволенні інфляційних втрат та 20% річних, нарахованих з 24.02.2022, на підставі ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Нормами статей 614, 617 ЦК України, які кореспондуються із нормами статті 218 ГК України, встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем свого обов`язку зі сплати заборгованості в розмірі 265 236,16 грн, встановленої рішенням суду по справі № 910/13210/20.

Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.

З наданої відповідачем фінансової звітності за 2022 рік вбачається, що у 2022 році, незважаючи на збитковість діяльності, відповідач здійснював свою господарську діяльність та отримав дохід. При цьому, відсутність у відповідача необхідних коштів для погашення заборгованості, у відповідності до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, не є підставою для звільнення від виконання господарського зобов`язання.

Одночасно відповідачем не надано відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін.

Більш того, строк виконання зобов`язання та обов`язок здійснити оплату за поставлений товар в розмірі 265 236,16 грн у відповідача виник ще у 2020 році, тобто до обставин введення на території України воєнного стану, а відтак безпідставним є посилання відповідача на такі обставини та відповідно на п.8.1. договору, а також неможливість повідомити позивача про наявність форс-мажорних обставин.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.

Суд зауважує, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого товару, обов`язок зі сплати якого, як вже зазначено вище, виник за два роки до введення воєнного стану на території України.

Окрім того, суд зазначає, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Ураховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати інфляційних втрат та 20% річних, нарахованих з 24.02.2022.

Щодо доводів відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 20 % річних, то суд виходить з такого.

Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 як і в інших постановах Верховного Суду про можливість зменшення розміру інфляційних втрат не зазначено, а відтак суд відхиляє доводи відповідача щодо зменшення інфляційних втрат.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат на 50%.

У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

При цьому слід враховувати, що застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, Верховний Суд у низці постанов зазначав про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки [аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18.

Суд відзначає, що поряд із засадою цивільного законодавства свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

З огляду на положення статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України з урахуванням конкретних обставин справи суд зазначає, що відповідач є державним підприємством; інтереси позивача додатково захищено, нарахованою сумою інфляційних втрат; загальний розмір компенсаційних нарахувань (нарахованих з 01.07.2021) складає 67% від розміру основного боргу, що створює надмірний тягар для відповідача; нарахування процентів річних не може бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, приймаючи до уваги майновий стан державного підприємства, та з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для зменшення розміру 20% річних, що становить 97229,04 грн на 50%, тобто до 48614,52 грн. З урахуванням наведеного клопотання відповідача про зменшення процентів річних до 3% річних суд задовольняє частково.

ВИСНОВКИ СУДУ.

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" в частині стягнення з Державного підприємства завод "АРСЕНАЛ" інфляційних втрат у сумі 80366,56 грн та 20% річних у сумі 48614,52 грн. Також з огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшив розмір 20% річних до 48614,52 грн, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Підсумовуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у даній справі виник із неправильних дій відповідача, які призвели до порушення зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, судові витрати покладаються на відповідача. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 30.03.2023 у справі 904/392/22, від 20.04.2023 у справі 904/1754/22.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства завод "АРСЕНАЛ" (01010, місто Київ, вулиця Московська, будинок 8, ідентифікаційний код 14310520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛЕКС" (01015, місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 6-б, квартира 65, ідентифікаційний код 13665899) інфляційні втрати у сумі 80366,56 грн та 20% річних у сумі 48614,52 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2684,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 15.06.2023.

Суддя С.О. Турчин