Ухвала

від 14.06.2023 по справі 910/13459/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 червня 2023 року

м. Київ

Справа № 910/13459/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.

розглянув матеріали касаційної скарги арбітражного керуючого Постоленка В. О.

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023

у складі колегії суддів: Пантелієнка В. О. (головуючого), Сотнікова С. В., Полякова Б. М.

та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.01.2023

у складі судді Яковенко А. В.

у справі за заявою Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Київ-Градобуд"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

На розгляді в Господарському суді міста Києва перебуває справа № 910/13459/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Київ-Градобуд" (далі - ТзОВ "БК "Київ-Градобуд"), провадження в якій порушено ухвалою від 09.07.2014.

Постановою Господарського суду міста Києва від 15.04.2015, зокрема припинено процедуру розпорядження майном боржника, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Постоленка В. О.

10.11.2022 до суду першої інстанції надійшло клопотання Міністерства оборони України про долучення документів до матеріалів справи, відсторонення арбітражного керуючого Постоленка В. О. від виконання повноважень ліквідатора у справі, визнання роботи арбітражного керуючого Постоленка В. О. незадовільною та відмову у виплаті йому грошової винагороди та призначення судового засідання.

16.11.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання ліквідатора про продовження строку ліквідаційної процедури на шість місяців.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 у справі № 910/13459/14 відмовлено ліквідатору арбітражному керуючому Постоленку В. О. у задоволенні клопотання про продовження строку ліквідаційної процедури; задоволено клопотання Міністерства оборони України про відсторонення арбітражного керуючого Постоленка В. О. від виконання повноважень ліквідатора ТзОВ "БК "Київ-Градобуд"; відсторонено арбітражного керуючого Постоленка В. О. від виконання повноважень ліквідатора ТзОВ "БК "Київ-Градобуд"; призначено ліквідатором ТзОВ "БК "Київ-Градобуд" арбітражного керуючого Ковалко Галину Іванівну; зобов`язано арбітражного керуючого Постоленка В. О. передати ліквідатору ТзОВ "БК "Київ-Градобуд" арбітражному керуючому Ковалко Г. І. печатки і штампи, бухгалтерську та іншу документацію банкрута, матеріальні та інші цінності боржника та вирішено інші процедурні питання.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, арбітражний керуючий Постоленко В. О. подав апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 у справі № 910/13459/14, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити в задоволенні клопотання Міністерства оборони України про визнання роботи арбітражного керуючого Постоленка В. О. незадовільною, відмовленні у виплаті грошової винагороди ліквідатору та відсторонення від виконання повноважень ліквідатора ТзОВ "БК "Київ-Градобуд" у справі № 910/13459/14; за зловживання процесуальними правами застосувати до учасника судового процесу - представника Міністерства оборони України Матвіюка М. А. заходи, визначені ГПК України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 апеляційну скаргу арбітражного керуючого Постоленка В. О. залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 у справі № 910/13459/14 залишено без змін.

27.05.2023 арбітражний керуючий Постоленко В. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 у справі № 910/13459/14, з проханням оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про визнання роботи арбітражного керуючого Постоленка В. О. незадовільною, відмовленні у виплаті грошової винагороди ліквідатору та відсторонення від виконання повноважень у справі № 910/13459/14 про банкрутство ТзОВ "БК "Київ-Градобуд".

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/13459/14 визначено колегію суддів Верховного Суду: Банасько О. О. (головуючий), Картере В. І., Погребняк В. Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2023.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, зміст оскаржених судових рішень з огляду на об`єкт касаційного оскарження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією із засад судочинства, яка застосовується з дотриманням принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено і в частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, про що роз`яснено Конституційним Судом України у рішенні від 25.04.2012 № 11-рп/2012.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах Levages Prestations Sevices v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

Як визначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" від 20.05.2010, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення ЄСПЛ у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" від 28.05.1985).

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення ЄСПЛ у справі "Беллє проти Франції" від 04.12.1995). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд.

Водночас право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому ГПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Водночас 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

З дня введення в дію КУзПБ визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ приводить до висновку, що законодавцем за темпоральним принципом визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.

У свою чергу, згідно з частиною першою статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Отже, реалізація права на касаційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главою 2 "Касаційне провадження" розділу IV "Перегляд судових рішень" ГПК України, з урахуванням особливостей оскарження судових рішень у справі про банкрутство, визначених КУзПБ.

Слід зазначити, що умови прийнятності касаційної скарги встановлені главою 2 "Касаційне провадження" розділу IV "Перегляд судових рішень" ГПК України (залишення без руху, повернення, відмова у відкритті чи відкриття касаційного провадження), які мають універсальний характер для будь-якої форми господарського судочинства, не зазнали змін у зв`язку з введенням в дію КУзПБ.

Натомість новелами КУзПБ є інше, ніж передбачене Законом про банкрутство, врегулювання особливостей оскарження судових рішень у процедурі банкрутства та розгляду спорів, у яких однією зі сторін є боржник.

Законодавцем у статті 9 КУзПБ встановлено особливості застосування правил оскарження судових рішень, що ухвалюються місцевими та апеляційними господарськими судами в процесі провадження у справі про банкрутство (основне провадження).

Відповідно до частини першої статті 9 КУзПБ ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 9 КУзПБ визначено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).

Зазначений в частині третій статті 9 КУзПБ перелік судових рішень, що підлягають самостійному касаційному оскарженню, є вичерпним і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення, які відсутні у зазначеному переліку, унеможливлює здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Із матеріалів касаційної скарги вбачається, що об`єктом касаційного оскарження у цій справі є постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 та ухвала Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 у справі № 910/13459/14, якою відмовлено ліквідатору арбітражному керуючому Постоленку В. О. у задоволенні клопотання про продовження строку ліквідаційної процедури; задоволено клопотання Міністерства оборони України про відсторонення арбітражного керуючого Постоленка В.О. від виконання повноважень ліквідатора ТзОВ "БК "Київ-Градобуд"; відсторонено арбітражного керуючого Постоленка В. О. від виконання повноважень ліквідатора ТзОВ "БК "Київ-Градобуд"; призначено ліквідатором ТзОВ "БК "Київ-Градобуд" арбітражного керуючого Ковалко Галину Іванівну; зобов`язано арбітражного керуючого Постоленка В. О. передати ліквідатору ТзОВ "БК "Київ-Градобуд" арбітражному керуючому Ковалко Г. І. печатки і штампи, бухгалтерську та іншу документацію банкрута, матеріальні та інші цінності боржника та вирішено інші процедурні питання, можливість оскарження якої в касаційному порядку не передбачено частиною третьою статті 9 КУзПБ.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя статті 3 ГПК України).

Слід зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У рішенні ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" вказано, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21.10.2010).

Суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення ЄСПЛ у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників господарського обороту в Україні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/13459/14 за касаційною скаргою арбітражного керуючого Постоленка В. О. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.01.2023.

Керуючись статтями 232, 234, 235, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою арбітражного керуючого Постоленка В. О. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 у справі № 910/13459/14.

2. Копію ухвали надіслати учасникам справи, скаржнику разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. І. Картере

В. Я. Погребняк