Ухвала

від 07.06.2023 по справі 917/664/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/664/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Салівонський С. П.,

розглядаючи касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М." на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 (колегія суддів: Слободін М. М., Шутенко І. А., Гребенюк Н. В.) у справі

за позовом першого заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Решетилівської міської ради Полтавської області до відповідачів: 1) Миргородської районної державної адміністрації; 2) Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М."; про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Підяш О. С.,

відповідача-2 - Стасовський М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року перший заступник прокурора Полтавської області звернувся із позовом в інтересах держави в особі Остап`ївської сільської ради Великобагачанського району (далі - Остап`ївська сільрада) до Великобагачанської районної державної адміністрації (далі - Великобагачанська РДА) та Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М." (далі - СФГ "С.Г.М."), в якому просив суд:

- визнати недійсним розпорядження голови Великобагачанської РДА від 09.11.2018 № 351 "Про передачу в оренду земельних ділянок Селянському (фермерському) господарству "С.Г.М.";

- визнати недійсним договір оренди землі від 09.11.2018, укладений між Великобагачанською РДА та СФГ "С.Г.М." щодо земельної ділянки кадастровий номер 5320283600:00:004:1607, площею 113 га, яка розташована в адміністративних межах Остап`ївської сільської ради (далі - спірна земельна ділянка);

- зобов`язати СФГ "С.Г.М." передати спірну земельну ділянку Остап`ївській сільраді.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що розпорядження Великобагачанської РДА від 09.11.2018 № 351 прийнято, а договір оренди землі укладено з порушенням вимог законодавства та перевищенням наданих повноважень (компетенції) розпорядником земель, а тому їх слід визнати недійсними.

Прокурор звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка площею 113 га з кадастровим номером 5320283600:00:004:1607 входила до складу земель колективної власності відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю КСП "Промінь Леніна" серії ПЛ, виданого 19.12.1995, як сінокоси та пасовища, та не підлягала паюванню, що підтверджується протоколом № 2 зборів співвласників, які мають право на земельну частку (пай) на ділянці приватизації колишнього КСП "Промінь Леніна" в адміністративних межах Остап`ївської сільради від 25.12.2002, яким було затверджено "Проект організації земельних ділянок в розмірі права на земельну частку (пай) громадян ділянці приватизації колишнього КСП "Промінь Леніна" в адміністративних межах Остап`ївської сільської ради".

За наведених обставин, розпоряджаючись спірною земельною ділянкою як такою, що безпідставно внесена до категорії нерозподілених (невитребуваних) паїв, Великобагачанська РДА діяла поза межами передбачених статтею Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" повноважень.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 29.03.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив із того, що спірна земельна ділянка належить до категорії нерозподілених (невитребуваних) паїв, а тому Великобагачанська РДА діяла в межах повноважень, передбачених Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Також суд констатував відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки. Оскільки відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними розпорядження та договору оренди землі, тому, за висновком суду, відсутні й підстави для повернення спірної земельної ділянки.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 скасовано рішення господарського суду від 29.03.2021, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Апеляційний господарський суд виходив із того, що спірна земельна ділянка входила до земель колективної власності відповідно до Державного акта на право колективної власності колишнього КСП "Промінь Леніна" як сінокоси та пасовища, що не підлягали паюванню, тому ця ділянка не відноситься до земель невитребуваних та/або нерозподілених часток (паїв) і не може передаватися у користування на підставі розпорядження голови Великобагачанської РДА. Ці обставини, за висновком суду, свідчать про те, що, розпоряджаючись спірною земельною ділянкою як такою, що безпідставно внесена до категорії нерозподілених (невитребуваних) паїв, Великобагачанська РДА діяла поза межами повноважень, передбачених положеннями Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Оскільки спірний договір оренди землі укладено на підставі розпорядження, яке є незаконним, апеляційний господарський суд визнав, що спірний договір суперечить положенням статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а тому цей договір необхідно визнати недійсним на підставі положень статей 203, 215 Цивільний кодекс України (далі - ЦК України). Щодо позовної вимоги про повернення земельної ділянки, суд констатував, що ця позовна вимога є похідною від решети позовних вимог, а тому, за висновком суду, її також слід задовольнити.

Постановою Верховного Суду від 21.12.2021 постанову апеляційного господарського суду від 06.09.2021 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний господарський суд, надаючи оцінку оспорюваним розпорядженню Великобагачанської РДА від 09.11.2018 № 351 та укладеному на підставі цього розпорядження договору, першочергово повинен був установити чи порушено право позивача оспорюваним розпорядженням та договором оренди та зазначити, яке саме право позивача порушується. Проте, апеляційний господарський суд, дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, не установив та не зазначив, чи порушуються права позивача оспорюваними розпорядженням та договором оренди.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 скасовано рішення господарського суду від 29.03.2021, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Короткий зміст касаційної скарги

СФГ "С.Г.М." у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Скарга з посиланням на пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також ухваленням судового рішення без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Решетилівська міська рада у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційної інстанції - без змін, наголошуючи на її законності і обґрунтованості.

Полтавська обласна прокуратура у відзиві просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та наголошує, що постанова Східного апеляційного господарського суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законною і обґрунтованою.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 та від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову про задоволення позову, виходив з того, що Розпорядження Великобагачанської РДА від 09.11.2018 № 351 прийнято з перевищенням повноважень, оскільки в порушення положень статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та статті 122 ЗК України Великобагачанська РДА розпорядилася земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які не були віднесені до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок.

Оскільки спірний договір оренди землі укладено на підставі розпорядження, яке винесено з порушенням вимог чинного законодавства, то договір є таким, що суперечить положенням статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та статті 122 ЗК України і підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

В контексті вказівок касаційної інстанції стосовно вирішення питання щодо наявності порушеного права позивача на момент прийняття оспорюваного розпорядження та укладання договору оренди землі суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлені обставини вказують на те, що спірна земельна ділянка не увійшла до складу земель державної та приватної власності, в свою чергу, розташована вона на території відповідної територіальної громади.

Таким чином, за висновками суду місцева територіальна громада була власником спірної земельної ділянки з часу ліквідації КСП "Промінь Леніна", тобто з 01.01.2019.

Решетилівська міська рада Полтавської області як правонаступник Остап`ївської сільради з 01.01.20019 є власником спірних земель, а відтак має право на звернення до суду з вимогами щодо визнання недійсними розпоряджень Великобагачанською РДА, договорів оренди землі, які прийнято та укладено із перевищенням наданих законом повноважень та які порушують інтереси держави.

Щодо процесуальної дієздатності прокурора на звернення до суду з даним позовом, апеляційна інстанція зазначила, що це питання вирішено постановою Східного апеляційного суду від 11.11.2019 у даній справі, яка набрала законної сили. Так, в цій постанові апеляційний суд дійшов висновку про те, що матеріали справи свідчать про дотримання прокурором вимог закону в частині повідомлення та з`ясування позиції позивача у справі до моменту звернення до суду з таким позовом (листи від 29.03.2019 року № 05/1 - 279вих19; від 19.04.2019 року № 05/1-428вих19). Крім того, прокурором надано Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження 42019170000000052), дата реєстрації 23.05.2019, за фактом зловживань службовим становищем посадовими особами Остап`ївської сільради шляхом невжиття цивільно-правових заходів до витребування із чужого незаконного користування земельних ділянок комунальної власності, що незаконно передано в оренду.

При цьому прокурором було зазначено, що пред`явлення даного позову обумовлено порушенням державних та громадських інтересів, конституційного принципу законності набуття та реалізації права на землю, в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України (стаття 19 Конституції України).

Обґрунтовуючи наявність підстав для звернення з даним позовом в інтересах держави в особі позивача прокурор вказував, що така необхідність зумовлена невжиттям Остап`ївською сільрадою заходів щодо усунення порушень, допущених відповідачами при передачі земельної ділянки.

Прокурор наголошував на тому, що його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності під час передачі в оренду земельної ділянки, яке здійснено з порушенням вимог чинного законодавства. Наполягав на порушенні інтересів держави, що полягають у протиправному набутті СФГ "С.Г.М." права оренди на земельну ділянку, всупереч вимогам законодавства, на зловживанні відповідачами положеннями земельного законодавства, що свідчить про наявність державного та суспільного інтересу, та є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Вказане вище, відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 56 ГПК України, є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, першим заступником прокурора Полтавської області зазначено підставою для звернення до суду - неналежне здійснення Остап`ївською сільрадою захисту порушених інтересів держави.

Так, листом вих.№ 05/1-279вих-19 від 29.03.2019, адресованим Остап`ївській сільраді, прокурором, з метою визначення підстав для представництва інтересів держави в суді, запропоновано, зокрема, вирішити питання щодо пред`явлення позовів про визнання недійсними розпоряджень голови районної державної адміністрації, договорів оренди землі та повернення земельних ділянок.

Остап`ївська сільрада (у відповідь) просила прокуратуру Полтавської області представляти в суді інтереси як власника земельної ділянки, у зв`язку з неможливістю самостійно звернутися до суду з відповідною позовною заявою (листи вих.№ 57 від 05.04.2019, вих.№ 67 від 16.04.2019, вих.№ 68 від 16.04.2019), в тому числі через відсутність коштів для сплати судового збору.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (на яку посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;

- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;

- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (на яку посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Про необхідність обґрунтування підстав для звернення прокурора до суду зазначено також і в постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 922/3219/20, від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, від 28.08.2020 у справі № 913/131/19.

Аналіз висновків щодо, викладених в постанові апеляційного господарського суду, у справі, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених вище постановах, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки такі висновки не є різними за змістом, а зроблені судами з урахуванням конкретних установлених фактичних обставин у справах і саме залежно від установлених обставин суди й застосували відповідні норми процесуального права.

У справі № 904/6044/21, на постанову Верховного Суду від 22.03.2023 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, щодо представництва прокурора касаційна інстанція погодилася з висновком суду апеляційної інстанції, що прокурором не підтверджено наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Держгеокадастру у суді відповідно до положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Суд касаційної інстанції зазначив, що орган, в інтересах якого прокурор подав апеляційну скаргу -Держгеокадастр є відповідачем у справі - юридичною особою, яка має самостійну процесуальну дієздатність, тобто здатна особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (частина 2 статті 44 ГПК України). Ця процесуальна дієздатність здійснювалась відповідачем у формі звернення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. Допущення уповноваженим органом процесуальних недоліків (помилок) при реалізації своїх процесуальних прав само по собі не свідчить про неналежне здійснення ним захисту інтересів держави, що в розумінні статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дало б прокурору право на представництво цього органу в суді, оскільки неналежне оформлення апеляційної скарги не позбавляє уповноважений орган процесуальної дієздатності. У цьому випадку, вступаючи у справу шляхом подання апеляційної скарги на боці державного органу, який здатен самостійно реалізувати свої процесуальні права учасника справи та активно реалізовує їх, прокурор фактично дублює цей орган, надаючи йому у такий спосіб додаткові переваги перед іншою стороною спору, яка натомість опиняється у гірших умовах порівняно з реалізацією процесуальних прав підтримуваним прокурором відповідачем.

Суд апеляційної інстанції встановив, що Держгеокадастр подавав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цій справі, яка була повернута апеляційним судом внаслідок не усунення скаржником її недоліків.

Отже відповідач, звернувшись з апеляційною скаргою до суду, не самоусувався від реалізації свого права на оскарження рішення суду першої інстанції та не був позбавлений права на повторне звернення до суду апеляційної інстанції з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Таке право Держгеокадастром не було втрачене (у разі звернення з повторною апеляційною скаргою) і на момент звернення прокурора з апеляційної скаргою.

У справі № 160/8411/20, на постанову Верховного Суду від 11.11.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов фізичної особи до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування припису. Не погоджуючись із задоволенням позову, прокурор звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні апеляційної скарги зазначивши, що судом не встановлено підстав, які перешкоджають захисту інтересів держави суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого законодавством віднесені повноваження щодо здійснення нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові та(або) габаритні параметри яких перевищують нормативні, - Державною службою України з безпеки на транспорті. Державний орган у цій справі не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду апеляційної інстанції з відповідною заявою про поновлення строків оскарження рішення суду першої інстанції, надавши при цьому докази сплати судового збору чи докази в підтвердження неможливості вчинення вказаної дії.

У справі № 160/5247/20, на постанову Верховного Суду від 04.08.2022 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, касаційна інстанція погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про відхилення апеляційної скарги прокурора з підстав невстановлення обставин, які перешкоджають захисту інтересів держави суб`єктом владних повноважень, - Державною службою України з безпеки на транспорті та/або Придніпровським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки.

У справі № 925/226/18, на постанову Верховного Суду від 19.02.2019 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсним договору та стягнення коштів.

Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про залишення позову прокурора без розгляду з тих підстав, що прокурором у зверненні з позовом до суду не зазначено причин неможливості здійснення позивачем, який є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку; не наведено доказів того, що рада не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з відповідним позовом.

Висновки у справі, яка розглядається, щодо необхідності обґрунтування підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді не протирічать висновкам, наведеним у зазначених вище справах.

У справі № 910/7164/19, на постанову Верховного Суду від 28.05.2020 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов товариства до банку про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору на комплексне банківське обслуговування суб`єктів господарювання.

Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що банком небезпідставно та без порушення встановлено позивачу високий ризик, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про необґрунтованість та неправомірність односторонньої відмови відповідача від договору, а отже, й підстави для задоволення позову відсутні.

У справі № 910/6393/20, на постанову Верховного Суду від 13.05.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку про непідтвердження скаржником підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, а щодо іншої зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України щодо незаконної, на думку скаржника, відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів Верховний Суд зазначив, що оскільки судами встановлено обставини, які свідчать про відсутність порушення оспорюваним договором прав та інтересів позивача, та у судів були відсутні підстави надавати оцінку доводам позивача щодо правової природи спірного договору, зокрема, перевіряти, чи є вказаний договір договором факторингу, то відмова у задоволенні клопотання про витребування додаткової угоди до договору про відступлення права вимоги не вплинула на встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У справі № 523/7609/17, на постанову Верховного Суду від 11.08.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію та обтяження. Позовна заява мотивована тим, що фізична особа (іпотекодержатель) під час укладення іпотечного договору не мала необхідного обсягу правомочностей власника спірного майна,

Верховний Суд у цій справі ухвалив нове рішення про відмову в позові з підстав того, що недобросовісності іпотекодержателя у цій справі не встановлено, оскільки на момент укладення договору іпотеки фізична особа була власником переданого в іпотеку нежитлового приміщення, договір купівлі-продажу про придбання нею спірного об`єкту нерухомості був правомірний, її право власності було зареєстроване в державному реєстрі речових прав.

У справі № 910/12787/17, на постанову об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсними окремих пунктів кредитних договорів, укладених упродовж 2005 - 2015 років між відповідачами у справі.

Касаційна інстанція погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на відсутність порушення прав і законних інтересів позивача спірними договорами в оспорюваній частині, оскілки у справі йдеться про оскарження дійсності окремих пунктів кредитних договорів, які було укладено до фактичного утворення позивача, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про порушення такими кредитними договорами прав позивача, позаяк юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов`язків. Крім того, на час внесення до статутного капіталу позивача майна, що є предметом іпотеки за іпотечними договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань за спірними кредитними договорами, такі кредитні договори вже містили умови стосовно сплати позичальниками винагороди за користування кредитом, вони були погоджені їх сторонами та виконувалися, а право власності на зазначене майно (предмет іпотеки) вже було обмежено у встановлений чинним законодавством спосіб (перебувало в іпотеці), про що позивач був обізнаний, останній таким чином взяв на себе, у тому числі, ризик настання відповідних наслідків у виді невиконання боржниками (позичальниками) своїх кредитних зобов`язань.

Таким чином, у справі, яка розглядається, та у зазначених вище справах різні предмети та підстави позовів, різна фактично-доказова база, а також норми права, якими регулюються правовідносини, тому посилання скаржника на подібність правовідносин у названих справах є помилковим.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження, тому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "С.Г.М." на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 у справі № 917/664/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя С. К. Могил

Суддя Л. І. Рогач