Ухвала

від 09.06.2023 по справі 173/494/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2023 року

м. Київ

справа № 173/494/23

провадження № 61-7508ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Колос Наталія Вікторівна, державний нотаріус Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Заря Віта Вікторівна,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 травня 2023 року, прийняту за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про забезпечення позову, в якій просив:

- заборонити вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки площею 5,687 га, кадастровий номер 1221087000:01:007:0020, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мишуринрізьської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровській області, зокрема, вчиняти будь-які дії щодо відчуження, реєстрації права власності та права на спадщину, продавати, міняти, дарувати, заповідати вказаний об`єкт нерухомості;

- накласти арешт на земельну ділянку площею 5,687 га, кадастровий номер 1221087000:01:007:0020, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мишуринрізьської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровській області, яка належить ОСОБА_3 , заборонити відчуження майна та внести у відповідний реєстр відомості про накладення арешту.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2023 року заяву задоволено частково.

Заборонено вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки площею 5,687 га, кадастровий номер 1221087000:01:007:0020, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мишуринрізьської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровській області, зокрема, вчиняти будь-які дії щодо відчуження, реєстрації права власності та права на спадщину, продавати, міняти, дарувати, заповідати вказаний об`єкт нерухомості.

У іншій частині заяви відмовлено.

Роз`яснено ОСОБА_1 необхідність подати до суду позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що у випадку неподання позовної заяви протягом встановленого судом строку, заходи забезпечення позову будуть скасовані.

Не погоджуючись з ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2023 року, ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою на вказане судове рішення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 9 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Дніпровського апеляційного суду від 9 травня 2023 року, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення і залишити в силі ухвалу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2023 року.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 25 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 9 травня 2023 року заявник визначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зазначаючи, що правові підстави для відмови у задоволенні заяви відсутні.

В обґрунтування заявник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача за наявності рішення суду про задоволення позову. Зазначає, що ОСОБА_2 вказала про її намір відчужити земельну ділянку.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваної постанови вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Постановляючи ухвалу і частково задовольняючи заяву, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду. Суд першої інстанції вважав, що обраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими ним позовними вимогами.

Відмовляючи у задоволенні заяви в іншій частині, суд першої інстанції вказав, щонакладення арешту на майно можливо застосувати лише щодо позовів майнового характеру.

З висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового забезпечення позову суд апеляційної інстанції не погодився і встановив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Приймаючи постанову про відмову у задоволенні заяви, Дніпровський апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не врахував факт смерті власника спірної земельної ділянки ОСОБА_3 і відкриття спадщини, до складу якої, зокрема, входить земельна ділянка площею 5,687 га, кадастровий номер 1221087000:01:007:0020. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що застосування відповідного заходу забезпечення позову перешкоджає його доньці ОСОБА_2 , як спадкоємцю першої черги, реалізувати своє право на спадкування земельної ділянки.

Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи установлено, що

у березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про забезпечення позову, в якій просив:

- заборонити вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки площею 5,687 га, кадастровий номер 1221087000:01:007:0020, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мишуринрізьської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровській області, зокрема, вчиняти будь-які дії щодо відчуження, реєстрації права власності та права на спадщину, продавати, міняти, дарувати, заповідати вказаний об`єкт нерухомості;

- накласти арешт на земельну ділянку площею 5,687 га, кадастровий номер 1221087000:01:007:0020, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мишуринрізьської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровській області, яка належить ОСОБА_3 , заборонити відчуження майна та внести у відповідний реєстр відомості про накладення арешту.

В обґрунтування заяви вказав, що він має намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, скасування права власності та визнання права власності на земельну ділянку площею 5,687 га, кадастровий номер 1221087000:01:007:0020, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мишуринрізьської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровській області.

Вважає, що власник земельної ділянки може в будь-який момент передати або у інший спосіб відчужити спірну земельну ділянку іншій особі, що спричинить зміну власника майна, і матиме наслідком унеможливлення оформлення заявником прав власності на земельну ділянку.

Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем (заявником) на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Касаційний суд зазначає, що заява, в якій особа просить застосувати заходи забезпечення позову, має бути належним чином обґрунтована, а заявник має належним чином підтвердити свої вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року

у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року

у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі».

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20) та

від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21

(провадження № 61-18391св21).

Отже забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що власник земельної ділянки площею 5,687 га, кадастровий номер 1221087000:01:007:0020, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мишуринрізьської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровській області, ОСОБА_3 помер.

Київський апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 з огляду на заборону вчиняти будь-які дії щодо реєстрації права на спадщину позбавлена можливості реалізувати своє право на спадкування земельної ділянки, правильно скасував ухвалу суду першої інстанції та відмовив у задоволенні заяви.

Доводи касаційної скарги про те, що у подальшому заявник звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Колос Н. В., державний нотаріус Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Заря В. В., про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування права власності на земельну ділянку, відхиляються касаційним судом, оскільки, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення самого позову, заявник вказав власником земельної ділянки саме ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції правильно вважав, що заборона на вчинення

будь-яких дій відносно земельної ділянки площею 5,687 га, кадастровий номер 1221087000:01:007:0020, позбавляє можливості ОСОБА_2 , яка у заяві про забезпечення позову не вказана власником земельної ділянки, зареєструвати своє право власності в порядку спадкування та отримати правовстановлюючі документи на вказаний об`єкт.

Вказані висновки апеляційної інстанції не спростовані доводами касаційної скарги, мотиви якої в обґрунтованості вимог заяви про забезпечення позову не переконують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у

державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 травня 2023 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, прийнятою з додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 травня 2023 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 9 травня 2023 року, прийняту за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук