Ухвала

від 13.06.2023 по справі 676/1644/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

13 червня 2023року

м. Київ

справа № 676/1644/22

провадження № 61-8325ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 грудня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у справі за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Жванецької сільської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2022 року керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 в комунальну власність Жванецької сільської ради земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6822486800:01:001:0120, розташовану в селі Руда Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Позов мотивовано тим, що 13 березня 2014 року до Державного земельного кадастру внесено відомості про державну реєстрацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2 га, кадастровий номер 6822486800:01:001:0120, розташованої в селі Руда Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Підставою для виготовлення документації із землеустрою стало рішення Рудської сільської ради від 14 лютого 2014 року. Згодом на підставі рішення Рудської сільської ради від 11 квітня 2014 року за ОСОБА_2 05 серпня 2014 року було зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку. Під час перевірки встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 6822486800:01:001:0120, у власність не виділялася, рішення, на підставі якого була здійснена реєстрація права власності ОСОБА_2 , приймалося стосовно іншої особи та іншої земельної ділянки. В протоколах сесій Рудської сільської ради відсутня інформація про надання у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. 15 лютого 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за фактом набуття права власності на спірну земельну ділянку з використанням завідомо підроблених документів. Не маючи права відчужувати спірну земельну ділянку, ОСОБА_2 19 вересня 2014 року подарував її ОСОБА_1 .

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, позов задоволено. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 в комунальну власність Жванецької сільської ради земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6822486800:01:001:0120, яка розташована за адресою: село Руда Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що оскільки факт відсутності рішення сільської ради про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_2 та набуття ним права власності на земельну ділянку без достатніх правових підстав був виявлений в лютому 2022 року, тобто з цього часу позивач дізнався про неправомірне вибуття спірної земельної ділянки з власності держави та порушення права територіальної громади і з цього моменту розпочався перебіг позовної давності, з огляду на те, що ОСОБА_2 без відповідної правової підстави подарував спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , то наявні підстави для задоволення позову і витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 в комунальну власність спірної земельної ділянки.

31 травня 2023 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 грудня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга мотивована тим, що на віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Апеляційним судом не враховано висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, щодо початку перебігу позовної давності за позовом прокурора в інтересах органу державної влади. Руданська сільська рада, яка припинила своє існування 17 січня 2018 року, довідалася про порушення своїх прав ще на етапі підписання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тобто 13 березня 2014 року. Крім цього, вона є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а добросовісний набувач не може бути позбавлений своєї власності у зв`язку з помилкою державного органу при виконанні своїх повноважень, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Судами встановлено, що 13 березня 2014 року до Державного земельного кадастру внесено відомості про державну реєстрацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, кадастровий номер 6822486800:01:001:0120, розташованої в селі Руда Кам`янець-Подільського району Хмельницької області на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Підставою для виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність було рішення Рудської сільської ради від 14 лютого 2014 року № 7 «Про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства».

05 серпня 2014 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6822486800:01:001:0120, розташовану в селі Руда Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

11 серпня 2014 року державний реєстратор Реєстраційної служби Кам`янець-Подільського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області видала свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6822486800:01:001:0120 , та прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на підставі рішення Рудської сільської ради від 11 липня 2014 року № 5, яким затверджено проєкт землеустрою та передано ОСОБА_2 спірну земельну ділянку у приватну власність.

19 вересня 2014 року право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6822486800:01:001:0120, було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 19 вересня 2014 року № 973.

Згідно з листом архівного відділу Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації від 05 січня 2022 року в протоколах сесій Рудської сільської ради за 2014 рік інформація про надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 6822486800:01:001:0120, відсутня.

15 лютого 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частинами першою, четвертою статті 358 Кримінального кодексу України, за № 42022242230000005 за фактом підробки рішень 23 та 27 сесії VI скликання Рудської сільської ради № 7 від 14 лютого 2014 року і № 5 від 11 липня 2014 року та набуття права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6822486800:01:001:0120, розташовану в межах населеного пункту села Руда Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, з використанням завідомо підроблених документів.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису від 11 серпня 2014 року про право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частинами першою, другою статті 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

В постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 зазначено, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

В постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 вказано, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

В постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц, вказано, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

В постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц зазначено, що законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Встановивши факт відсутності рішення сільської ради про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_2 та набуття ним права власності на земельну ділянку без достатніх правових підстав (тобто відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки), і подальше відчуження ним без відповідної правової підстави спірної земельної ділянки ОСОБА_1 за договором дарування (безвідплатним правочином), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову і витребування спірної земельної ділянки у комунальну власність Жванецької сільської ради.

Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, а також її доводи про неможливість витребування спірної земельної ділянки у комунальну власність у зв`язку з тим, що вона є добросовісним набувачем, не заслуговують на увагу, оскільки: 1) правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, є нерелевантними спірним правовідносинам, так як предметом позову у справі № 925/1351/19 було витребування майна з чужого незаконного володіння, яке вибуло з власності позивача поза його волею за результатами продажу на прилюдних торгах, що відбулися з порушенням порядку відчуження об`єктів державної власності, тоді як в цій справі предметом позову є витребування майна з чужого незаконного володіння, яке вибуло з комунальної власності без наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування на передачу земельної ділянки, тобто за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування; 2) за вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду у випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами; 3) якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Посилання заявника на постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, а також її аргументи про пропуск позивачем позовної давності при зверненні до суду з цим позовом є неспроможними, оскільки на віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (3 роки), що відповідає висновку, який заявник процитувала з постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17. В постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, на яку також послалася заявник, вказано, що у разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Судами попередніх інстанцій в цій справі встановлено, що факт відсутності рішення сільської ради про передачу спірної земельної ділянки відповідачу та набуття ним права власності на земельну ділянку без достатніх правових підстав був виявлений позивачем у січні-лютому 2022 року, у зв`язку з чим до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частинами першою, четвертою статті 358 Кримінального кодексу України. Позов у цій справі пред`явлено у квітні 2022 року, тобто в межах загальної позовної давності. Отже, висновки судів попередніх інстанцій в цій справі щодо відсутності підстав для відмови в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

В цілому аргументи касаційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності зводяться до незгоди заявника з установленими апеляційним судом обставинами справи і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 грудня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у справі за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Жванецької сільської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко