Ухвала

від 14.06.2023 по справі 536/1144/23

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/1144/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року м. Кременчук

Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді Реки А.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Говтва» про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,-

Встановив:

Кременчуцька окружна прокуратура Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області звернулися до Кременчуцького районного суду Полтавської області з позовом про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації та просять суд ухвалити рішення, яким конфіскувати у власність держави належну громадянці російської федерації ОСОБА_1 на праві приватної власності земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:08:000:0049, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4 га, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 травня 2018 року за номером 1552679653224 (індексний номер рішення про державну реєстрацію 41097072 від 15 травня 2018 року).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації та власником земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:08:000:0049, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4 га, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області на підставі рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2006 року. Відповідно до вимог Земельного Кодексу України землі сільськогосподарського призначення прийняті іноземцями та особами без громадянства протягом року підлягають відчуженню, проте ОСОБА_1 не дотримано процедуру відчуження земельної ділянки, яка отримана нею в порядку спадкування.

Одночасно з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій він просить накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:08:000:0049, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4 га, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, та заборонити ОСОБА_1 розпоряджатися, змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об`єднання належної їй земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:08:000:0049.

Необхідність забезпечення позову обґрунтовується тим, що спірна земельна ділянка, на думку позивача, незаконно перебуває у власності ОСОБА_1 , а тому існує можливість її відчуження третім особам, зміни конфігурації (об`єднання, поділу), вчинення інших дій, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду про конфіскацію у власність держави земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:08:000:0049.

Згідно з ч.1 ст.153 ЦПК України заява розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.149ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/8567/2014 від 14 червня 2021 року зазначив, що у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов`язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки вже потім вирішувати питання про забезпечення позову; у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.150ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, іншими заходами необхідними для забезпечення ефективного захисту. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 5 ст. 151 ЦПК України передбачено, що у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13 січня 2011 року у справі "Кюблер проти Німеччини", заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

Судом встановлено, що між сторонами наявний спір з приводу земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5322481700:08:000:0049, площею 4 га, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, у зв`язку з чим прокурором подано до суду позов про конфіскацію спірної земельної ділянки.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19 травня 2023 року вбачається, що спірна земельна ділянка належать на праві власності ОСОБА_1 , яка є іноземною громадянкою.

За вказаного існує достатньо обґрунтоване припущення, що власник спірного майна, може розпорядитися ним, зокрема відчужити його іншим особам, що у подальшому може утруднити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, виходячи з предмету спірних правовідносин, обраний вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку суд вважає обґрунтованим, так як накладення арешту на майно має на меті обмеження особи у праві розпоряджатися таким майном і його застосування не призведе до невиправданого обмеження майнових прав власника, оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.

Водночас накладення арешту на нерухоме майно забезпечить реальний захист прав позивача у випадку прийняття рішення на його користь.

Таким чином, подана заява про забезпечення позову шляхом накоплення арешту на земельну ділянку, підлягає задоволенню.

При цьому, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Застосування вказаного виду забезпечення позову вже має наслідком заборону права розпорядження майном будь-якою особою, в тому числі і власником майна, яким в даному спорі є ОСОБА_1 . Отже, вимога заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу розпоряджатися земельною ділянкою задоволенню не підлягає.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, співрозмірності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд дійшов висновку, що між сторонами є спір стосовно вищевказаної земельної ділянки, тому вказані вимоги про забезпечення позову є співрозмірними позовним вимогам, а невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, для відновлення прав позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а відтак й порушить права позивача на судовий захист, а забезпечення позову, навпаки, виступають запорукою виконання можливого рішення суду, у зв`язку з чим, суд вважає, що заява представника позивача про забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню шляхом накладення арешту та заборони відповідачці вчинення певних дій на земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:08:000:0049, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4 га, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Відповідно до вимог статті 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову.

Суд не вбачає підстав вимагати від позивача зустрічного забезпечення, оскільки обставини, за яких суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення у відповідності до положень ч. 3 ст. 154 ЦПК України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.157ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику направляється судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153,258-261 ЦПК України, -

Постановив:

Заяву керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на належну на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 5322481700:08:000:0049, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4 га, яка розташована на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об`єднання належної їй на праві приватної власності земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:08:000:0049.

В задоволенні інших вимог заяви відмовити.

Копії даної ухвали направити сторонам для відома та відповідним державним органам для виконання.

На підставі ч. 1 ст.157 ЦПК Україниухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя А. С. Река