Рішення

від 02.06.2023 по справі 463/1732/22

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/1732/22

Провадження № 2/463/273/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2023 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді - Жовніра Г.Б.,

з участю секретаря судового засідання - Косопуд М.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

позивач звернулася в суд з позовом до відповідача, просить ухвалити рішення яким:

?визнати незаконним та скасувати накази Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького № 21/кз/тр від 26.01.2022 року;

?поновити позивачку на посаді завідувачки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмоногогічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 02.02.2022 по день постановлення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що працювала на посаді завідувачки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Згідно оспорюваного наказу, її звільнено із займаної посади з 01.02.2022 року у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників університету, шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім.Данила Галицького.

Вважає такий наказ незаконним, оскільки фактичних змін в організації праці працівників Поліклініки не відбулось, а сам наказ про її ліквідацію прийнято відповідачем поза межами його повноважень, оскільки вирішення цих питань віднесено до компетенції Міністерства охорони здоров`я України. Крім того, відповідачем не запропоновано їй усіх вакантних посад при звільненні і зі слів працівників Університету їй відомо про наявність вакантних посад на кафедрі епідеміології (0,5 ставки асистента), на кафедрі біохімії (1 ставка лаборанта), на кафедрі педіатрії №2 (0,5 ставки лаборанта), на кафедрі акушерства та гінекології (0,5 ставки лаборанта), на кафедрі хірургії № 1 (1 ставка лаборанта), на кафедрі хірургії та ендоскопії (1 ставка лаборанта) та у відділі техобслуговування лабораторного і медобладнання (1 ставка інженера), які їй не пропонувались. Саме звільнення проведено без згоди профспілкового комітету, а також на момент звільнення існувало два колективних трудових спори з приводу незаконного переміщення ОСОБА_4 та її ліквідації.

Ухвало суду від 14.03.2022 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Крім того, за відповідним клопотанням представника позивача, суд зобов`язано Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького подати до суду у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали належним чином завірені копії документів.

08.04.2022 на адресу суду надійшов відзив на позову заяву. Представник відповідача щодо позовних вимог заперечує, зокрема, вказує, що ОСОБА_4 втратила свою медичну практику в процесі реалізації Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз та будучи структурним підрозділом Університету на підставі подання ректора Університету правомірно ліквідована відповідним рішенням Вченої ради Університету, введеним в дію наказом ректора Університету, що відповідає Статуту Університету і чим спростовуються доводи позивача про наявність повноважень на ліквідацію поліклініки виключно у МОЗ України. Крім того, під час процедури звільнення позивачу пропонувались усі наявні вакантні посади, а також скеровувався відповідний лист голові вільної профспілки ОСОБА_4 щодо надання згоди на звільнення працівників. Відмова від надання такої згоди не містила належної аргументації та обґрунтування, що давало ректору підстави для звільнення без цієї згоди. Що стосується існування двох колективних трудових спорів, то їх наявність не перешкоджає процедурі звільнення. У зв`язку з наведеним, просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 30.05.2022 року задоволено клопотання представника відповідача та зупинено провадження у справі. Направлено відповідне звернення до Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького про надання згоди (відмову у наданні згоди) з додержанням вимог ст. 43 КЗпП України на звільнення ОСОБА_3 з посади завідувача Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмоногогічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

17.06.2022 року на адресу суду надійшов лист профспілки про відмову в наданні згоди на звільнення позивача (т.2 а.с.140-156).

Ухвалою суду від 27.06.2022 відновлено провадження у справі.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, пояснила, що з 2002 року до моменту звільнення працювала на посаді завідувача Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Перед звільненням їй пропонували вакантні посади згідно переліку, який долучений до матеріалів справи, однак у такому не було таких посад, які б відповідали її кваліфікації. Звертає уваги, що їй не запропонували належної вакантної посади, при цьому не вказала, яку конкретну посаду має на увазі. На засіданні профспілки 16.06.2022р. вона була присутня. Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не були на засіданні. Голосували всі присутні, проект протоколу готувала вона особисто і надала для підпису ОСОБА_7 . Засідання відбувалось за столиками вуличного кафе, ніхто не ставав та окремо не виступав, всі спілкувалась. Протокол вона складала по пам`яті. З вересня 2022 р. працює асистентом кафедри епідеміології ЛН мед Університету ім.. Д Галицького.

Представник позивачав судовомузасіданні позовнівимоги підтримав.Просить позовзадоволити.Звертає увагусуду на відсутність згоди профспілкового органу та неналежне повідомлення про наявність вакантних посад в період ліквідації структурного підрозділу в якому працювала позивачка. Позивачу надавався перелік вакантних посад на день повідомлення про звільнення та на день фактичного звільнення, позивач цю обставину визнає. Однак вважає, що відповідач формально підійшов до цієї вимоги закону, оскільки на його думку, у відповідача були і інші вакантні посади, які не запропоновано позивачці, оскільки протягом періоду ліквідації структурного підрозділу штатний розпис відповідача змінювався неодноразово, а саме чотири рази. В той же час не може вказати якусь конкретну посаду, яка б влаштувала позивачку і не була їй запропонована.

Представник відповідач в судовому засіданні проти обґрунтованості позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Просить у задоволенні позову відмовити. Щодо аргументів про неповідомлення позивача про вакантні посади, такі не відповідають дійсності, про що вказано в додаткових письмових поясненнях. З приводу аргументів представника позивача про зміну штатних розписів зауважив, що зміна штатних одиниць та вакантна посада не тотожні поняття. Оскільки в межах однієї посади могло бути декілька штатних одиниць. Отже зміна штатної чисельності не свідчить про збільшення кількості вакантних посад, стверджує, що позивачу було запропоновано всі наявні у відповідача, в період ліквідації поліклініки, вільні вакантні посади, які відповідали її кваліфікації. Крім цього, відповідач являється закладом освіти, а не медичним закладом, відповідно після ліквідації поліклініки у відповідача відсутні посади лікарів, які б могли влаштувати позивачку. Однак, позивачу було запропоновано всі наявні вакантні посади в кількості 57 вакансій, однак жодна з таких не влаштувала ОСОБА_3 . Також зазначив, що лікувально-діагностичний цент було створено ще до ліквідації поліклініки та на базі існуючих лабораторій, жодних додаткових вакансій створено не було. Крім цього, всі існуючі вакансії, які були наявні у такому центрі були запропоновані позивачці. Також просить врахувати, що позивач в процесі судового розгляду прийнята на роботу до відповідача. Мотиви представника позивача з приводу відсутності згоди профспілки на звільнення позивачки вважає безпідставним, оскільки, як встановлено в судовому засіданні рішення профкому було фактично сфальсифіковано, та на вимогу суду надано завідомо підроблений документ.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Як вбачається з витягу з наказу Львівського інституту епідеміологій і гігієни від 03.10.1995, ОСОБА_3 прийнята на роботу на посаду лікаря-фтизіатра консультативної поліклініки.

Відповідно до запису в трудовій книжці ОСОБА_3 30.02.2018 була переведена на посаду завідувача Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

На підставі наказу № 26/кз/тр від 26.01.2022 року (том 1 а.с.22) звільнена з посади завідувача Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького з 01.02.2022 року у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників університету, шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім. Данила Галицького на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 800/538/17.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 287/264/18 (постанова від 21.03.2023) розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

На думку суду, встановлені в ході розгляду обставини свідчать про належне виконання відповідачем вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України і, як наслідок, безпідставність доводів сторони позивача про протилежне.

Так, положенням частин першої - третьої статті 64 ГК України передбачено, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов`язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 16.01.2018 у справі № 519/160/16-ц, від 06.02.2018 у справі № 696/985/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 297/868/18, від 28.04.2021 у справі № 373/2133/17, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Отже, питання щодо під ставності ліквідації Поліклініки знаходиться за межами предмету спору у цій справі і суд перевіряіє виключно наявність підстав для звільнення позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 32 Закону України «Про вищу освіту» діяльність закладу вищої освіти провадиться на принципах автономії та самоврядування; розмежування прав, повноважень і відповідальності засновника (засновників), державних органів та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких належить заклад вищої освіти, органів управління закладу вищої освіти та його структурних підрозділів.

При цьому, згідно пункту 14 частини другої цієї статті, заклади вищої освіти мають рівні права, що становлять зміст їх автономії та самоврядування, у тому числі мають право утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати свої структурні підрозділи.

За змістом пункту 6 частини другої статті 36 Закону України «Про вищу освіту» рішення про ліквідацію структурного підрозділу ухвалюється Вченою радою закладу вищої освіти за поданням керівника закладу вищої освіти. Аналогічне за змістом правило закріплене в підпункті 6 пункту 1 статті IV Статуту Університету (т.1 а.с.31-38).

Відповідно до пункту 33 пункту 14 розділу 1 «Загальна частина» Статуту Університету (т.1 а.с.31-38), науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького є структурним підрозділом Університету.

Згідно пункту 1.8 Положення про науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (т.1. а.с.42-46) в інституті функціонує спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю.

В свою чергу, пунктом 1.2 Положення про Спеціалізовану консультативну поліклініку фтизіопульмонологічного профілю Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (т.1 а.с.46-49) передбачено, що Поліклініка є складовою частиною Університету. Розділом 7 цього Положення передбачено, що поліклініка створюється, реорганізовується, перепрофільовується і ліквідовується відповідно до чинного законодавства та Статуту Університету.

Отже, Поліклініка, будучи структурним підрозділом Університету в силу вимог пункту 6 частини другої статті 36 Закону України «Про вищу освіту» та підпункті 6 пункту 1 статті IV Статуту Університету ліквідовується Вченою радою Університету за поданням ректора Університету.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом ректора Університету №3393-з від 07.10.2021 року створено тимчасову комісію для розгляду питання доцільності подальшого збереження в структурі НДІ епідеміології та гігієни Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю.

За результатами роботи комісія склала Звіт від 11.10.2021 року про недоцільність подальшого збереження в структурі НДІ епідеміології та гігієни Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю, оскільки Поліклініка не внесена у список медичних закладів Львівської області, які займаються діагностикою і лікуванням туберкульозу, не має доступу до реєстру хворих на туберкульоз, а отримання дозволу на медичну практику за місцем провадження на вул.Зелена,12 у м. Львові безперспективне у зв`язку з відсутністю в інституті приміщень.

Враховуючи такі висновки Комісії директор НДІ епідеміології та гігієни 18.10.2021 року подав на ім`я ректора Університету доповідну записку про доцільність вирішення питання щодо ліквідації Поліклініки, а ректор Університету 25.10.2021 року направив Вченій раді Університету подання щодо ухвалення рішення про ліквідацію Поліклініки.

Як вбачається з витягу з протоколу № 5-ВР від 27.10.2021, Вчена рада Університету ухвалила рішення про ліквідацію структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім. Д. Галицького.

Таким чином, встановлені обставини свідчать про те, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме ліквідацію структурного підрозділу, що є підставою для звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно наказу ректора Університету № 3627-з від 29.10.2021 року, на виконання рішення Вченої ради Університету від 27.10.2021, з 01.02.2022 року вносяться зміни в організації виробництва і праці Університету шляхом змін внутрішньої (організаційної структури) Університету шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім.Д.Галицького та скорочення чисельності і штату працівників структурного підрозділу.

При цьому, пунктом 4 цього наказу визначено перелік посад, які підлягають скороченню і серед яких посада завідувача, яку займала позивач.

Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України).

Тобто, застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Оскільки посада, яку займала позивач, у відповідача була єдиною й будь-яка перевага в цьому випадку не могла бути реалізована, тому у відповідача не було підстав для з`ясування наявності у позивача переважного права на залишення на роботі та застосування статті 42 КЗпП України.

Вказане відповідає правовому висновку, сформованому Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22.02.2023 року у справі № 463/3825/21.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.11.2021 року позивачу вручено повідомлення про майбутнє звільнення з 01.02.2022 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією ОСОБА_4 (т.1. а.с.62). Отже, визначений частиною першою статті 49-2 КЗпП України двомісячний строк попередження про майбутнє звільнення відповідачем дотримано.

Позивачу також надавався Перелік вакансій станом на 19.11.2021 року та станом на 01.02.2022 (т.1 а.с.114,115), позивач з переліком вакантних посад ознайомилась, з пропозиціями не згідна. Від підпису про відмову в працевлаштуванні відмовилась.

Загалом же позивачу було запропоновано більше 57 посад.

Відповідно до змісту позову, цих обставин позивач не оспорює, вказуючи при цьому, що такий перелік є неповним. При цьому слід зазначити, що позиція представника про те, що позивачу не було запропоновано всі вакантні посади зводиться до порівняння штатних розкладів підприємства на певний час виходячи із різної кількості працівників у певний період.

Відповідач натомість, заперечуючи проти цього надав суду копії штатних розписів за період з 01.01.2021 року по 30.11.2021 року, з 01.12.2021 року по 31.12.2021 року та з 01.01.2022 року по 30.09.2022 року, які були чинними з моменту попередження позивача про звільнення та на момент звільнення. При цьому дійсно кількісний склад вакансій у певний період є різним, однак як встановлено в судовому засіданні така різниця виникла через відкриття та зайняття вакантних посад професорсько-викладацького складу, однак такі посади позивач в силу своєї кваліфікації не може зайняти і вони їй не могли пропонуватися.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд вважає, що аргументи позову про те, що запропонований перелік вакантних посад є неповним не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовуються наданими відповідачем штатними розписами підприємства.

Відповідач, як уже зазначалось вище, запропонував позивачу на момент звільнення понад 57 посад, при тому що в період ліквідації Поліклініки загальна кількість штатних посад зменшилась на 15 одиниць, тоді як позивач не долучила до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував той факт, що кількість вакантних посад є більшою, а запропонований перелік - неповним.

Тому, вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України не порушені, що свідчить про дотримання відповідачем процедури звільнення та виключає можливість задоволення позову.

При цьому, таких висновків суду не спростовують аргументи позову про відсутність згоди первинної профспілкової організації на звільнення позивача.

Так, статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

В постанові від 13.03.2023, прийнятій за наслідками розгляду справи № 947/9470/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що за змістом зазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільнені працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу суд повинен оцінювати виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, стаття 2 ЦПК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів відмови.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 30.05.2022 року зупинено провадження у справі та направлено відповідне звернення до Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького щодо надання згоди на звільнення позивача або відмову у наданні цієї згоди.

17.06.2022 року на адресу суду надійшов лист про відмову в наданні згоди на звільнення позивача.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 суду пояснила, що на зборах Вільної профспілки 16.06.2022 р. вона не була, оскільки в липні 2021 р. вийшла із складу такої, про що написала відповідну заяву на ім`я голови профспілки, яку передала особисто ОСОБА_9 . Про проведення засідання профспілки 16.06.2022 р. її ніхто не повідомляв. Зазначила, що підпис в протоколі не її і вона такий не здійснювала.

Свідок ОСОБА_10 суду показали, що знайома з ОСОБА_3 , працювали разом була її підлеглою приблизно протягом року, вийшла із профспілки 26.10.2021 р. за власним бажанням про що написала письмову заяву, яку подала голові профспілки, ОСОБА_9 . Нічого про засідання профкому від 16.06.2022 р. не знала. В засіданні участі не брала та протокол не підписувала, ніхто про засідання профспілки її не повідомляв, хто поставив підпис від її імені їй не відомо.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_9 підтвердила, що члени профкому ОСОБА_8 , ОСОБА_10 дійсно подали заяви про вихід із Вільної профспілки спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім. Д.Галицького. 16.06.2022 року на засіданні профкому не були присутні. Пояснила, що ОСОБА_3 повідомила її, що для виконання ухвали суду необхідно провести засідання профкому. З членів профкому фізично була присутня лише вона, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не було , але оскільки не було обрано інших членів профспілкового комітету були вказані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Вона підписала протокол від свого імені особисто, хто підписував від ОСОБА_6 та ОСОБА_5 їй не відомо, засідання було проведено в приміщенні кафе на АДРЕСА_1 . Про потребу скликання повідомила саме позивач. Особисто вона ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не повідомляла про засідання комітету. Оскільки не було членів комітету голосували присутні члени профспілки вказані в протоколі. Голову та секретаря не обирали оскільки це було неналежне приміщення, фактично головувала вона. Проект протоколу для підпису їй надала позивач.

Аналізуючи зміст цієї відмови, суд знаходить її необґрунтованою і такою, яка не містить належних правових аргументів, оскільки мотиви відмови по факту зводяться до незгоди профспілкового органу з рішенням ректора щодо ліквідації ОСОБА_4 , хоча сам наказ про її ліквідацію у встановленому законом порядку не скасований Окрім цього, протокол зборів профкому працівників Вільної профспілки спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім. Д.Галицького від 16.06.2022 року є сфальсифікований, оскільки на час прийняття рішення членом профспілкового комітету залишалася лише ОСОБА_9 , а два інші члени профкому із профспілкової організації вийшли. Тому вказане рішення профкому є сфальсифікованим і неправомочним.

Тому, відмову профспілкового комітету у наданні згоди на звільнення позивача суд визнає необґрунтованою і такою, що не має юридичного значення, внаслідок чого відповідач вправі був приймати рішення про звільнення позивача.

Так само, не спростовують висновку суду аргументи сторони позивача про наявність на момент звільнення двох колективних трудових спорів.

Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин.

До таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 01.10.2019 року у справі № 916/2721/18.

Однак, в межах даної справи розглядається індивідуальний трудовий спір, вирішення якого жодним чином не поставлено в залежить від результатів вирішення колективного трудового спору.

Таким чином, після всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, проаналізувавши надані сторонами докази, суд не встановив фактів свавільного звільнення позивача із займаної посади, а викладені позивачем у позовній заяві аргументи не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду. Перед звільненням, відповідач вчинив всі необхідні дії для працевлаштування позивача та запропонував останній всі наявні вакантні посади.

Також, судом не встановлено інших порушень трудового законодавства під час процедури звільнення, внаслідок чого позов є безпідставним і в його задоволенні належить відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати в силу вимог пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати відповідач не подавав. Крім того, відповідач не наводив попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс або очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Відповідно, суд не вбачає підстав для відшкодування таких витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про визнання незаконними та скасування наказу Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького №26/кз/тр від 26.01.2022 та поновлення ОСОБА_3 на посаді завідувачки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмоногогічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 12 червня 2023 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, місцезнаходження: м. Львів, вул. Пекарська, 69, ЄДРПОУ 02010793.

Суддя Г.Б. Жовнір