Постанова

від 14.06.2023 по справі 640/20370/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/20370/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробудком» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві визнання протиправним та скасування наказу, -

У С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпробудком» звернулося з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому просило суд визнати протиправним та скасувати наказ № 703 від 17.09.2019 щодо проведення документальної планової виїзної перевірки.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року позов задоволено повністю.

- визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Державної податкової служби у м. Києві № 703 від 17.09.2019 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Дніпробудком».

- стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробудком» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 коп.) та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 4 000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 коп.).

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Порядок формування плану-графіка передбачає можливість його коригування територіальними органами Державної податкової служби. Підставою для включення позивача до плану-графіка стала оперативна інформація про ухилення від оподаткування.

Також, апелянт зазначив, що стягнута судом першої інстанції сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ГУ ДПС у м.Києві 17.09.2019 прийнято наказ № 703 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Дніпробудком» (код 38991221)», яким визначено провести перевірку вказаного суб`єкта господарювання, з метою дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.06.2019, валютного - за період з 01.01.2016 по 30.06.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 26.11.2013 по 30.06.2019 та іншого законодавства за відповідний період, з 30.09.2019 по дату завершення перевірки, тривалістю 10 робочих днів.

Підставою включення у вересні 2019 року ТОВ «Дніпробудком» до плану-графіка на 2019 рік став лист Прокуратури міста Києва від 15.08.2019 № 04/5-115-18 стосовно можливого ухилення від оподаткування рядом суб`єктів господарювання, у тому числі за рахунок взаємовідносин із суб`єктами господарювання з ознаками «ризиковості», які використовуються для мінімізації податкових зобов`язань та обготівкування грошових коштів суб`єктам господарювання реального сектору економіки.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем під час розгляду адміністративної справи не доведено правомірність прийняття наказу № 703 від 17.09.2019 щодо проведення документальної планової виїзної перевірки.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.2 цього пункту документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Пунктом 77.1 статті 77 ПК України, на який є посилання в наказі №703 як на правову підставу проведення перевірки Товариства, передбачено, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 77.2 статті 77 ПК України).

Відповідно до статті 77 ПК України з метою удосконалення організації роботи з формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків Міністерством фінансів України наказом від 02 червня 2015 року №524, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 червня 2015 року за №751/27196 затверджено Порядок формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків (далі - Порядок №524).

Річний план-графік для документальних планових перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, складається відповідно до вимог статті 77 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі - Кодекс).

План-графік документальних планових перевірок щодо дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, складається з квартальних планів-графіків відповідно до вимог статті 346 Митного кодексу України.

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки. Оновлення річного плану-графіка здійснюється у разі його коригування.

Разом з тим, колегія звертає увагу, що нормами статті 77 ПК України не передбачено можливості коригування (оновлення) вже оприлюдненого плану-графіка, як і не передбачено можливості формування місячних, квартальних чи інших різновидів планів-графіків перевірок щодо дотримання податкового законодавства та не встановлено строки для їх оприлюднення, не закріплено право контролюючого органу на коригування (оновлення) оприлюдненого плану-графіка перевірок.

Як вже зазначено вище, згідно Порядку №524 план-графік для документальних планових перевірок щодо дотримання податкового законодавства має бути річним; формування квартального плану-графіка передбачено тільки для проведення перевірок з питань державної митної справи.

Отже, колегія суддів зауважує, що включення до затвердженого і оприлюдненого річного плану-графіка проведення перевірок у поточному році інших платників податків не відповідає нормам пункту 77.1 статті 77 ПК України.

Наразі, врегулювання порядку проведення податкових перевірок на рівні закону свідчить, що законодавцем це питання розуміється в контексті гарантій прав платників податків. Ці гарантії однорідні із загальними гарантіями захисту від необмеженого державного контролю. Так, відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» внесення змін до річних планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) не допускається, крім випадків зміни найменування суб`єкта господарювання та виправлення технічних помилок.

Саме як уточнення, виправлення помилки стосовно вже включених до оприлюдненого відповідно до пункту 77.1 статті 77 ПК України плану-графіка платників податків слід розуміти можливість оновлення річного плану-графіка у разі його коригування.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №826/11217/18, яка у подальшому знайшла своє відображення й у постановах, зокрема, від 22.07.2021 у справі № 1.380.2019.005730, від 18.08.2021 у справі № 520/12825/19, від 07.10.2021 у справі № 1.380.2019.005752,

У постанові від 05.11.2019 у справі №810/615/17 Верховний Суд підкреслив, що дотримання посадовими особами контролюючого органу законодавчо установлених обмежень щодо призначення податкової перевірки є обов`язковою передумовою реалізації податковим органом права на проведення перевірки. Передбачене пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України право платника не допустити посадових (службових) осіб до перевірки є лише додатковою гарантією захисту прав платника у сфері публічного права, яким платник вправі скористатися на власний розсуд.

У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Колегія суддів звертає увагу, що у розрізі спірних правовідносин та встановлених вище обставин безпідставності внесення контролюючим органом змін до плану-графіка перевірок на 2019 рік щодо ТОВ «Дніпробудком», яке станом на 25.12.2018 до такого плану включено не було, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є належним, оскільки у цьому випадку юридично значущим для платника податків є саме спірний наказ, адже оцінка дій податкового органу щодо здійснення коригування плану-графіка охоплюється вирішенням спору щодо правомірності наказу про проведення документальної планової перевірки, прийнятого на підставі змін, внесених до плану-графіка.

Зазначений висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 1.380.2019.005730.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що оскільки оскаржуваний у цій справі наказ від 17.09.2019 №703 винесено на підставі плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 2019 рік, до якого ТОВ «Дніпробудком» включено у вересні 2019 року внаслідок коригування та поза межами правового поля, то такий наказ підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Щодо доводів апелянта про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про розмір судових витрат на правову допомогу, колегія суддів їх відхиляє з огляду на наступне.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI ).

Колегія суддів зауважує, що у висновку ЄСПЛ, викладеному у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), у пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), у пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява №66561/01), суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, а у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Lavents v. Latvia» (Заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну ціну.

З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано договір про надання правової допомоги від 16.10.2019 № 199/19, Додаток № 1 від 16.10.2019, ордер від 16.10.2019 РН № 524220; акт-рахунок прийому-передачі послуг № 1 від 21.10.2019, платіжне доручення № 386 від 22.10.2019.

Відповідачем до суду першої інстанції було подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу з огляду на їх не співмірність.

Судом першої інстанції враховано, що предмет спору в цій справі не є складним - скасування наказу на перевірку, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, предмет спору має сталу судову практику, а тому суд вважав витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 8 450,00 гривень завищеними та дійшов висновку, що відшкодуванню підлягає сума 4000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати позивача на правничу допомогу є частково обґрунтованими, співмірними з обставинами справи та характером спору, а також підтвердженими належними доказами, у зв`язку з чим, наявні підстави для стягнення на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Разом з тим, апелянтом не надано доказів та необґрунтовано неспівмірність з розглядом справи витрат у визначеному судом розмірі.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: О.О. Беспалов

А.Б. Парінов

(повний текст постанови складено 14.06.2023р.)