Постанова

від 07.06.2023 по справі 140/304/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Димарчук Т.М.

07 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/304/23 пров. № А/857/8180/23Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання: Василюк В.Б.

представника апелянта: Савчука Ю.М.

представника позивача: Михальченко С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Городоцької міської ради Хмельницької області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року у справі № 140/304/23 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Універсам» до Городоцької міської ради Хмельницької області про визнання протиправним та нечинним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.2023р. позивач, Приватне підприємство «Універсам» (далі ПП «Універсам») звернувся з позовом до Городоцької міської ради Хмельницької області, у якому просив суд:

- визнати протиправним та нечинним рішення від 05.01.2021р. №33 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Городоцька міська рада Хмельницької області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.04.2023р. скасувати та прийняти нову постанову якою у задоволенні позову відмовити.

Представник апелянта, Савчука Ю.М. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав у ній зазначених.

Представник відповідача, Михальченко С.П., просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновків, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

05.01.2021р. Городоцька міська рада Хмельницької області прийняла рішення №33 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області".

Із змісту вказаного рішення видно, що суб`єкт владних повноважень затвердив технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області розроблену Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільський земельний центр".

Крім того, вказаним рішенням Городоцька міська рада Хмельницької області затвердила базову вартість одного квадратного метра міста Городок Хмельницького району Хмельницької області в розмірі 98, 48 грн; ввела в дію нормативну грошову оцінку земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області з 01.01.2021р.

Проект вищевказаного рішення опубліковано на офіційному сайті Городоцької міської ради у відповідному розділі, що знаходиться за посиланням https://gorodocka-gromada.gov.ua/docs/582156/.

ПП "Універсам" є землекористувачем земельних ділянок міста Городок і на підставі договору оренди землі орендує земельні ділянки загальною площею 144,6519 га.

Орендна плата визначена в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земель, тобто, прямо залежить від розміру нормативної грошової оцінки землі.

Позивач зазначив, що вказане рішення є регуляторним нормативно-правовим актом, оскільки змінює загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховане на невизначене коло осіб та на довгострокове (неодноразове) застосування і вводиться в дію з 01.01.2021р. (зворотня дія в часі).

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ст.1 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Згідно ч.5 ст.5 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

ч.1 ст.15 Закону України "Про оцінку земель", визначено, що підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про оцінку земель", технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Із змісту ч.1, ч2, ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" видно, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

ч.12 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі Закон №1160) регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Верховний Суд розглядав справи, в яких висловлював правові висновки щодо правової природи рішень про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Зокрема, у Постанові від 16.10.2018р. у справі №522/7868/13 Суд дійшов висновку, що рішення про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки мають ознаки нормативно-правового акту, оскільки прийняті уповноваженим органом суб`єкта владних повноважень, змінюють норми права, скасовують інший правовий акт, поширюються на невизначене коло осіб (платників орендної плати за землю, коло яких не є конкретно визначеним) та спрямовані на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб`єктами господарювання.

Аналогічні висновки неодноразово були наведені у постановах Верховного Суду від 25.09.2018р. у справі №428/7176/14-а, від 27.11.2018р. у справі №826/2507/18, від 06.03.2019р. у справі №803/417/18, від 17.12.2019р. у справі №1940/1662/18, від 10.04.2020р. у справі № 615|1182/15-a, від 29.04.2020р. у справі №161/6580/16-а, від 10.06.2021р. у справі №823/902/17, від 15.06.2021р. у справі №200/12944/19-а, від 16.12.2021р. у справі № 826/8114/17, від 01.02.2022р. у справі №160/1936/21, від 01.06.2022р. у справі №280/5928/19 , від 02.02.2023р. у справі №807/125/18 та від 14.02.2023р. у справі №695/2607/17.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018р. у справі № 461/8220/13-а. викладена правова позиція про те, що рішення органу місцевого самоврядування про затвердження нормативної грошової оцінки земель населеного пункту є нормативно-правовим регуляторним актом.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє покликання апелянта про те, що рішення Городоцької міської ради Хмельницької області «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області» №33 від 05.01.2021р. в частині затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області, яка розроблена Товариством з обмеженою відповідальності «Подільський Земельний Центр» не підпадає під дію Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» за безпідставністю.

ст.4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», визначено, що одним із принципів державної регуляторної політики є прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» громадяни, суб`єкти господарювання, їх об`єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб`єктів господарювання, мають право: подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду; у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів; подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю; бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів; самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду; одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.

ч.-ч. 1-4 ст.7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» чітко встановлено, що регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом. План діяльності з підготовки проектів регуляторних актів повинен містити визначення видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів, найменування органів та підрозділів, відповідальних за розроблення проектів регуляторних актів. Затверджені плани діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, а також зміни до них оприлюднюються у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніш як у десятиденний строк після їх затвердження. Якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.

Згідно ч.5 ст.9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта повинно містити: стислий виклад змісту проекту; поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розробника надсилаються зауваження та пропозиції; інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформації та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проект регуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спосіб оприлюднення, передбачений частиною п`ятою статті 13 цього Закону); інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань; інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями зауважень та пропозицій.

ч.ч.6-8 ст.9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» зазначено строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу. Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов`язковому розгляду розробником цього проекту. За результатами цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи частково враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє. Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань та будь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта.

ч.5 ст. 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Відповідно до ч.ч.2,5 ст.13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет. Якщо в межах адміністративно-територіальної одиниці чи в населеному пункті не розповсюджуються друковані засоби масової інформації, а місцеві органи виконавчої влади, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, органи та посадові особи місцевого самоврядування не мають своїх офіційних сторінок у мережі Інтернет, документи, зазначені у частинах першій - третій цієї статті, можуть оприлюднюватися у будь-який інший спосіб, який гарантує доведення інформації до мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи до відповідної територіальної громади.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що при прийнятті рішення від 05.01.2021р. №33 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області" Городоцька міська рада не дотримала вимог, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що порушення вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» щодо обов`язкового опублікування повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акту порушує такий принцип державної регуляторної політики, як прозорість та врахування громадської думки, позбавляє права фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань надати зауваження та пропозиції.

В ст.36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» видно, що врегульовані особливості прийняття регуляторних актів органами та посадовими особами місцевого самоврядування.

Зокрема, регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта про те, що ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018р. у справі № 461/8220/13-а, відповідно до якої порушення процедури прийняття регуляторного акту є підставою для визнання нечинним такого акту.

Отже, в даному випадку, судом першої інстанції вірно враховано правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018р. у справі № 461/8220/13-а.

Матеріали справи не містять доказів доведення до відома населення у визначені законодавством строки рішення про скликання сесії ради та опублікування до проведення пленарного засідання проекту спірного нормативно - правового акта в засобах масової інформації або в інший можливий спосіб, що позбавило позивача права на участь в процесі прийняття оскаржуваного рішення Городоцької міської ради Хмельницької області, надання зауважень і заперечень.

У свою чергу, Городоцькою міською радою Хмельницької області не спростовані наведені обставини щодо процедури прийняття оскаржуваного рішення.

При цьому, припускаючи можливість, що спірне рішення, на думку апелянта, не належить до регуляторних актів, суд апеляційної інстанції враховує, що на відносини, пов`язані з порядком і способом офіційного оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема з питань оподаткування місцевими податками та зборами, можливо поширити дію ч.5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою встановлено обов`язковість опублікування нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування на офіційному вебсайті (у разі наявності такого інформаційного ресурсу)».

При цьому, від висновків Об`єднаної палати КАС ВС, викладених у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 357/14346/17, про те, що «оприлюднення Городоцькою міською радою Хмельницької області на офіційному вебсайті Міської ради оскаржуваного рішення вважається офіційним оприлюдненням та пов`язується з моментом набрання ним чинності», Об`єднана палата КАС ВС у постанові від 10 грудня 2021 року у справі № 0940/2301/18 - не відступала.

Відповідно до ч.5 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Наведене зумовлює висновок, що законодавець пов`язує набрання чинності актом нормативно-правового характеру органу місцевого самоврядування з моментом його офіційного оприлюднення.

Так, відповідно до ст.21 Закону України від 23.09.1997р. №539/97-ВР «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» діяльність місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування висвітлюється в друкованих засобах масової інформації регіональної та місцевої сфери розповсюдження на умовах, визначених у договорах між цими органами і редакціями зазначених друкованих засобів масової інформації.

Приписам ст.21-1 вказаного Закону обумовлено, що доведення до відома населення законів України та інших нормативно-правових актів здійснюється шляхом їх офіційного опублікування відповідно до закону державними друкованими засобами масової інформації та офіційними друкованими виданнями (офіційними виданнями), висвітлення аудіовізуальними засобами масової інформації, оприлюднення на офіційних веб-сайтах органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також в інший спосіб, визначений законом.

Таким чином, оскаржуване рішення (проект рішення), підлягало обов`язковому оприлюдненню в друкованих засобах масової інформації, однак доказів здійснення оприлюднення відповідач не надав.

п.1 ч.2 ст. 245 КАС України зазначено, що, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

ч.9 ст. 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

В ст.265 КАС України передбачено, що резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його обуло офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, аналіз норм вказаних норм дає підстави для висновку, що такий спосіб захисту, як вимога про скасування акта, може стосуватися лише випадків оскарження індивідуального акта, тоді як у даній справі оскаржено нормативно-правовий акт, який може бути визнаний нечинним внаслідок визнання його протиправним. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є у даному випадку визнання протиправним та нечинним рішення від 05.01.2021р. №33 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Городок Хмельницького району Хмельницької області».

Покликання апелянта на постанову Верховного Суду, викладену у постанові у справі №540/421/21 від 18 серпня 2022 року колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У даному випадку, предметом розгляду вказаної справи Верховним Судом було рішення, яким не було вирішено питання щодо затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, та таке рішення не відносилось до регуляторного акту, з огляду на те, що спірне рішення не змінювало їх і не припиняло дію попередніх актів з цього питання, а тому не могло порушувати прав позивача й не вимагало застосування спеціальних регуляторних процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що не є релеватним до спірних правовідносин.

Доводи апелянта щодо відсутності впливу оспорюваного рішення на права та обов`язки позивача, як наслідок - відсутність підстав звернення до суду з даним позовом колегія суддів оцінює критично, з огляду на наступне.

ч.2 ст. 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право на судовий захист закріплено ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини першої якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але й вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, тому навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

До таких висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 288/1557/16-а.

Враховуючи, що Приватне підприємство «Універсам» як орендар земельної ділянки мало сплачувати плату за землю (земельний податок), виходячи з встановленої нормативно грошової оцінки, тому спірне рішення мало вплив на права та обов`язки позивача та вимагало застосування спеціальних регуляторних процедур, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

У даному випадку, питання стосовно проведення нормативної грошової оцінки, уведення її в дію (впровадження) на території адміністративно-територіальної одиниці та встановлення показника базової вартості одного квадратного метра землі і було остаточно і вирішено із прийнятим спірним рішення, а не якимсь іншим рішенням місцевого самоврядування.

Тобто, саме із прийняттям оскаржуваного рішення зазнали змін правовідносини, у яких виник спір, і саме такий акт органу місцевого самоврядування встановив для позивача відповідні обов`язки й мав безпосередній вплив на його права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Городоцької міської ради Хмельницької області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Городоцької міської ради Хмельницької області -залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року у справі № 140/304/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 15.06.2023р.