Постанова

від 31.05.2023 по справі 369/9065/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2023 року м. Київ

Справа № 369/9065/20

Провадження: № 22-ц/824/2983/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,

секретарі Івасенко І. А., Сакалош Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Лошадкіної Валерії Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Дубас Т. В.,

у справі за позовом ОСОБА_3 до державного нотаріуса Вільногірської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Канюги Ольги Василівни, Головного управління Держгеокадастру в Київській області, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Леденьов Іван Сергійович, державний реєстратор Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко Олена Євгеніївна, приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Мурзак Світлана Олексіївна, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимир Борисович, служба у справах дітей виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_6 , про скасування рішення про державну реєстрацію, скасування реєстрації, припинення права власності, поновлення реєстрації, витребування земельної ділянки,

та за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 до державного нотаріуса Вільногірської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Канюги Ольги Василівни, Головного управління Держгеокадастру в Київській області, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Леденьов Іван Сергійович, державний реєстратор Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко Олена Євгеніївна, приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Мурзак Світлана Олексіївна, приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимир Борисович, служба у справах дітей виконавчого комітету Вінницької міської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію, скасування реєстрації, припинення права власності, поновлення реєстрації, витребування земельної ділянки,

у с т а н о в и в:

У липні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 05 липня 2018 року між нею та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484500:03:001:5004, розміром 0,25 га з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). 10 липня 2020 року з реєстру речових прав їй стало відомо, що 15 квітня 2020 року державним нотаріусом зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_4 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року у справі №757/60869/19-ц. Саме на підставі цього ж рішення приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Леденьовим І. С. 17 квітня 2020 року до реєстру було внесено запис про припинення її права власності на землю. При цьому, жодного судового рішення про припинення її, ОСОБА_3 , права власності на земельну ділянку, або щодо прав будь-яких третіх осіб не існує. У подальшому, належна їй земельна ділянка неодноразово відчужувалась, а саме 17 квітня 2020 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Леденьовим І. С., земельна ділянка була відчужена на користь ОСОБА_5 08 травня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко О. Є. внесено запис про об`єднання її земельної ділянки з іншими та присвоєння нового кадастрового номеру 3222484500:03:001:5078; 29 травня 2020 року новоутворена земельна ділянка (до складу увійшла і її ділянка) відчужена на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу; 19 червня 2020 року на підставі договору дарування право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 . Вказала, що жодної з підстав, передбачених ст. 140 ЗК України, щодо припинення права власності на землю, або для об`єднання належної їй земельної ділянки з іншою не існувало, а тому її право власності грубо порушено. За викладених обставин, просила суд:

- скасувати рішення державного нотаріуса Вільногірської державної нотаріальної контори Вільногірського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Канюги О. В. №51979312 від 15 квітня 2020 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5004, розміром 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, кадастровий номер 3222484500:03:001:5078, розміром 0,50 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , проведену відділом у Києво-Святошинському районі Міськрайонного управління та м. Ірпені Головного управління Дергеокадастру у Київській області 05 травня 2020 року;

- припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3222484500:03:001:5078, розміром 0,50 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та усіх зареєстрованих обтяжень;

- поновити державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, кадастровий номер 3222484500:03:001:5004, розміром 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати земельну ділянку, кадастровий номер 3222484500:03:001:5004, розміром 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ;

- скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5004, розміром 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5078, розміром 0,50 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У серпні 2021 року третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_6 також звернувся до суду з позовом до державного нотаріуса Канюги О.В., ГУ Держгеокадастру в Київській області, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , про скасування рішення про державну реєстрацію, скасування реєстрації, припинення права власності, поновлення реєстрації, витребування земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є власником земельних ділянок площею 0,1213 га, кадастровий номер 3222484500:03:001:5061, та площею 0,1287 га, кадастровий номер 3222484500:03:001:5062, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Йому стало відомо, що в кадастровій карті належні йому земельні ділянки відображаються не двома окремими ділянками, а однією із загальною площею 0,50 га. В подальшому він з`ясував, що право власності на його земельні ділянки перереєстроване за ОСОБА_4 на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва у справі №757/60869/19-ц. Однак, будь-якої справи щодо позбавлення його прав власності на вказані земельні ділянки в даному суді не розглядалось. Надалі земельні ділянки були відчужені за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 , а потім його земельні ділянки та ще одна земельна ділянка були об`єднані в одну земельну ділянку, загальною площею 0,50 га, та відчужені за договором купівлі-продажу ОСОБА_8 . Остання за договором дарування відчужила її на користь ОСОБА_2 . Наказом Міністерства юстиції рішення державного реєстратора ОСОБА_9 були скасовані, тобто, перереєстрацію права власності на ОСОБА_4 вже визнано незаконною та скасовано. У зв`язку з цим, усі подальші правочини щодо спірних земельних ділянок є неправомірними та порушують його права власності. Оскільки між ним та теперішнім власником землі - ОСОБА_2 не існує договірних відносин, земельні ділянки вибули з його володіння поза його волею, тому вони підлягають витребуванню у відповідача. За викладених обставин, просив суд:

- витребувати земельну ділянку, кадастровий номер 3222484500:03:001:5061, розміром 0,1213 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 ;

- витребувати земельну ділянку, кадастровий номер 3222484500:03:001:5062, розміром 0,1287 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 ;

- скасувати рішення про об`єднання об`єктів нерухомого майна, індексний номер 52179678 від 08 травня 2020 року, видавник ОСОБА_10 , державний реєстратор Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, та скасувати утворений цим рішенням розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна 2078212532224;

- поновити державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділ - інформацію про об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1728663832224, щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3222484500:03:001:5061, розміром 0,1213 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_6 ;

- поновити державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділ - інформацію про об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1728555432224, щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3222484500:03:001:5062, розміром 0,1287 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_6 ;

- скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, кадастровий номер 3222484500:03:001:5078, розміром 0,50 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , проведену відділом у Києво-Святошинському районі Міськрайонного управління та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області 06 травня 2020 року;

- поновити державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, кадастровий номер 3222484500:03:001:5061, розміром 0,1213 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_6 ;

- поновити державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, кадастровий номер 3222484500:03:001:5062, розміром 0,1287 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_6 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Скасовано рішення державного нотаріуса Вільногірської державної нотаріальної контори Вільногірського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Канюги О. В. №51979312 від 15 квітня 2020 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5004, розміром 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 3222484500:03:001:5004, розміром 0,50 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , проведену відділом у Києво-Святошинському районі Міськрайонного управління та м. Ірпені Головного управління Дергеокадастру у Київській області 05 травня 2020 року.

Витребувано земельну ділянку, кадастровий номер 3222484500:03:001:5004, розміром 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .

Стягнуто з державного нотаріуса Вільногірської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Канюги О. В. на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Київській області на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1816,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 задоволено частково.

Витребувано земельну ділянку, кадастровий номер 3222484500:03:001:5061, розміром 0,1213 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 .

Витребувано земельну ділянку, кадастровий номер 3222484500:03:001:5062, розміром 0,1287 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 .

Скасовано рішення про об`єднання об`єктів нерухомого майна, індексний номер 52179678 від 08 травня 2020 року, видавник ОСОБА_10 , державний реєстратор Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, та скасовано утворений цим рішенням розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна 2078212532224.

Скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, кадастровий номер 3222484500:03:001:5078, розміром 0,50 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , проведену відділом у Києво-Святошинському районі Міськрайонного управління та м. Ірпені Головного управління Дергеокадастру у Київській області 06 травня 2020 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 1816,00 грн.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Київській області на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 908,00 грн.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Лошадкіна В. О. в інтересах ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , направила апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що попередній власник земельної ділянки, кадастровий номер 3222484500:03:001:5004, вказаний в інформаційній довідці, є відмінним від власника, вказаного у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2018 року, за яким ОСОБА_3 придбала земельну ділянку. Вказані обставини ставлять під сумнів дійсне набуття ОСОБА_3 права власності на вище вказану земельну ділянку, що залишилось поза увагою суду першої інстанції. Також зазначила про те, що ОСОБА_6 не було доведено свого права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484500:03:001:5061 та 3222484500:03:001:5062, однак суд першої інстанції також не взяв до уваги такі заперечення відповідача. Вважала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не довели того факту, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222484500:03:001:5078, яка належить ОСОБА_2 , складається з належних їм земельних ділянок, які суд безпідставно витребував у ОСОБА_2 на їх користь. Окрім того, суд першої інстанції оскаржуваним рішенням витребував на користь ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 3222484500:03:001:5004, розміром 0,25 га, а на користь ОСОБА_6 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484500:03:001:5061 та 3222484500:03:001:5062, не зважаючи на те, що у власності ОСОБА_2 перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 3222484500:03:001:5078, площею 0,50 га, тобто, витребуване у нього майно не відповідає індивідуальним ознакам майна, про витребування якого заявили позивачі. Окрім того, суд скасував державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,50 га з кадастровим номером 3222484500:03:001:5004, не зважаючи на те, що позивачка просила скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222484500:03:001:5078, площею 0,50 га. Отже, суд вийшов за межі заявлених ОСОБА_3 позовних вимог, тим самим порушивши принцип диспозитивності, передбачений ст. 13 ЦПК України. Зазначила і про те, що рішення державного реєстратора Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко О. Є. від 06.05.2020 року про об`єднання земельних ділянок: площею 0,25 га (кадастровий номер 3222484500:03:001:5004), площею 0,1213 (кадастровий номер 3222484500:03:001:5061) та площею 0,1287 (кадастровий номер 3222484500:03:001:5062) а ні ОСОБА_6 , а ні ОСОБА_3 не оскаржувалось в судовому порядку та є не скасованим. Також відмітила, що в матеріалах справи відсутня копія судового рішення у справі №757/60869/19-ц, а суд першої інстанції здійснив огляд вказаного судового рішення в ЄДРСР з власної ініціативи попри відсутність відповідного клопотання позивача про такий огляд, що є порушенням норм ст. 81 ЦПК України.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року та 13 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Валенко А. С. в інтересах ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що позивачка набула право власності на земельну ділянку у спосіб, передбачений законом, а саме на підставі договору, який був нотаріально посвідчений, а її право власності на спірну земельну ділянку було зареєстроване у встановленому законом порядку. Вказаний договір є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку було припинено не у спосіб, передбачений законом, після чого земельна ділянка неодноразово відчужувалась на користь інших осіб. Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Також посилався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2021 року у справі №757/61314/18-ц, згідно якого власник з дотриманням ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Адвокат Щербатюк Н. В. в інтересах ОСОБА_6 у відзиві на апеляційну скаргу також заперечувала проти апеляційної скарги та зазначила, що земельна ділянка вибула із власності ОСОБА_6 поза його волею, а тому він, як власник, має право на її витребування від ОСОБА_2 . Зважаючи на протиправність переходу права власності на належні йому, ОСОБА_6 земельні ділянки, до ОСОБА_4 на підставі судового рішення у справі №757/60869/19 від 11.12.2019 року, усі наступні правочини щодо земельних ділянок не створювали жодних правових наслідків. Вважала, що вимога про скасування реєстрації земельної ділянки з кадастровими номером 3222484500:03:001:5078 та поновлення реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту його порушеного права. Також вказала, що незаконність рішень державного реєстратора встановлена та підтверджується Наказом Міністерства юстиції від 15.10.2020 року про задоволення скарги ОСОБА_6 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.200 №№ 51979833, 51979560, прийняті державним нотаріусом Канюгою О.В. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні адвокат Лошадкіна В. О. в інтересах ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до оголошення перерви у справі підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Адвокат Щербатюк Н. В. в інтересах ОСОБА_6 та адвокат Валенко А. С. в інтересах ОСОБА_3 заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а саме шляхом направлення судових повісток-повідомлень, а також оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вислухавши думку учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,25га, кадастровий номер 32224845600:03:001:5004, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 є власником земельних ділянок, утворених на підставі поділу земельної ділянки площею 0,25га на дві ділянки: площею 0,1213 га з кадастровим номером 3222484500:03:001:5061 та площею 0,1287 га з кадастровим номером 3222484500:03:001:5062, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

15 квітня 2020 року право власності на земельну ділянку площею 0,25га, кадастровий номер 32224845600:03:001:5004, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року по справі №757/60869/19-ц.

Також, за ОСОБА_4 на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року по справі №757/60869/19-ц 15 квітня 2020 року державним нотаріусом Канюгою О .В. було зареєстровано право власності на земельні ділянки площею 0,1213 га з кадастровим номером 3222484500:03:001:5061 та площею 0,1287 га з кадастровим номером 3222484500:03:001:5062, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відповідей Печерського районного суду м. Києва №2765/20 від 20 липня 2020 року та №2712/20 від 16 липня 2020 року, 11 грудня 2019 року районним судом було постановлено рішення у справі №757/60869/19-ц, яким зобов`язано банківську установу розкриту інформацію, яка містить банківську таємницю. Разом з тим, із змісту даного рішення вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не є стороною у даній справі та судом не вирішувалось питання щодо спірних земельних ділянок, прав, свобод, інтересів чи обов`язків ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

З Єдиного реєстру судових рішень та наявної копії судового рішення встановлено, що рішенням Печерського районного суду м.Києва від 11 грудня 2019 року зобов`язано АТ «Державний ощадний банк України» розкрити нотаріусу Белгородської обласної нотаріальної палати Шебекинського нотаріального округу Шаповаловій Ользі Володимирівні інформацію, яка містить банківську щодо клієнта банку: ОСОБА_11 , а саме: наявність грошових коштів на рахунках та вкладах на ім`я останньої, а також, за наявності, - заповідальне розпорядження клієнта банку ОСОБА_11 .

Наказом Міністерства юстиції України №3571/5 від 15 жовтня 2020 року скасовані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №51979833 та №51979560 від 15 квітня 2020 року державного нотаріуса Вільногірської державної нотаріальної контори Вільногірського міського нотаріального округу Канюги О.В.

17 квітня 2020 року ОСОБА_4 за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С., відчужила на користь ОСОБА_5 земельні ділянки, площею 0,25га з кадастровим номером 3222484500:03:001:5004, площею 0,1213 га з кадастровим номером 3222484500:03:001:5061, площею 0,1287га з кадастровим номером 3222484500:03:001:5062.

06 травня 2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі рішення державного реєстратора Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко О.Є. внесено запис про об`єднання земельних ділянок: площею 0,25 га (кадастровий номер 3222484500:03:001:5004), площею 0,1213 га (кадастровий номер 3222484500:03:001:5061), площею 0,1287га (кадастровий номер 3222484500:03:001:5062).

Об`єднану земельну ділянку площею 0,50 га створено та зареєстровано відділом Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області та присвоєно новий кадастровий номер 3222484500:03:001:5078. Право власності на вказану ділянку зареєстровано за ОСОБА_5

29 травня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,50 га, кадастровий номер 3222484500:03:001:5078, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Мурзак С.О.

19 червня 2020 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Лукашенко В.Б. Вінницького міського нотаріального округу, подарувала малолітньому ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,50 га з кадастровим номер 3222484500:03:001:5078.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 20169 року у справі №757/60869/19-ц не встановлює, не змінює, не припиняє речових прав на земельні ділянки позивачів. Отже,подані для проведення державної реєстрації прав документи не можуть бути підставою для державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за ОСОБА_12 , що є підставою для скасування рішень про державну реєстрацію. Відповідачі у справі не надали суду доказів того, що право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на належні їм земельні ділянки було припинено у встановленому законом порядку, а тому позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування об`єднання (зважаючи на зміну кадастрового номер земельних ділянок) є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції відмовив, оскільки позивачами обрано не ефективний спосіб захисту порушеного права.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в частині відмовлених позовних вимог судом апеляційної інстанції не переглядається.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності

є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону

за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії,

які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.

Однією з підстав витребування майна від добросовісного набувача є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у власність, не з їхньої волі іншим шляхом.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Установивши, що рішення суду у справі № 757/60869/19-ц, на підставі якого спірні земельні ділянки вибули із власності позивачів у власність ОСОБА_12 , а в подальшому були неодноразово відчужені, не встановлює, не змінює, не припиняє речових прав ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на вказані земельні ділянки, суд першої інстанції правильно вважав, що спірні земельні ділянки вибули з власності позивачів поза волею власників, а тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про витребування на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_6 належних їм земельних ділянок.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не вправі був з власної ініціативи досліджувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 11.12.2019 року у справі № 757/60869/19-ц за допомогою ЄДРСР є безпідставними, оскільки дослідження наданих сторонами доказів є процесуальним обов`язком суду.

ОСОБА_6 до матеріалів його позовної заяви було долучено копію першої сторінки рішення Печерського районного суду м. Києва від 11.12.2019 року у справі № 757/60869/19 та відповідь голови Печерського районного суду м. Києва Козлова Р.Ю. про те, що в провадженні суду, зокрема, судді Волкової С.Я., перебувала справа № 757/60869/19 за запитом іноземної держави про надання правової допомоги в отриманні інформації. 11.12.2019 року судом ухвалено рішення у даній справі про зобов`язання банківської установи розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю. Також вказано, що ОСОБА_6 не є стороною у вказаній справі та вищевказаним судовим рішенням питання стосовно земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а також щодо прав, свобод, інтересів чи обов`язків ОСОБА_6 не вирішувалось. Автоматизованою системою документообігу суду за 2019-2020 роки судових справ, де учасником є ОСОБА_6 , не виявлено.

Аналогічну відповідь було надано Печерським районним судом м. Києва і ОСОБА_3 на її запит.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про доступ до судових рішень» особи, які не беруть (не брали) участі у справі, мають право ознайомлення з судовим рішенням лише у разі, якщо воно безпосередньо стосується їхніх прав, свобод, інтересів чи обов`язків.

Відповідно, як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_6 були позбавлені права на ознайомлення з вказаним судовим рішенням, отримання його копії для надання до суду. Окрім того, не зважаючи на те, що інформація щодо ухвалених судових рішень в ЄДРСР є загальнодоступною, вказана інформація є не повною, оскільки для осіб, які не мають повного доступу до вказаного реєстру, учасники справ у судових рішеннях є знеособленими.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції обґрунтовано дослідив вказаний доказ, в тому числі, за допомогою даних ЄДРСР, тим самим виконав свій процесуальний обов`язок з дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, а не вдався до збирання доказів з власної ініціативи, як помилково вважає скаржник.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції адвокат Лошадкіна В. О . в інтересах ОСОБА_1 , ставила під сумнів законність набуття позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_6 права власності на спірні земельні ділянки.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів ураховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Як зазначено вище, процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_3 на підтвердження її права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222484500:03:001:5004 площею 0,25 га надала копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2018 року та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.07.2018 року (т. 1 а.с. 19-23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) наголошено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідачем не спростовано презумпцію правомірності договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2018 року, за яким ОСОБА_3 набула спірну земельну ділянку у власність, доказів визнання вказаного договору недійсним у встановленому законом порядку відповідачем не надано, а тому посилання в апеляційній скарзі на сумнівність набуття позивачкою права власності на вказану земельну ділянку є безпідставними.

ОСОБА_6 , звертаючись до суду із вказаним позовом, на підтвердження свого права власності на належні йому земельні ділянки кадастровий номер 3222484500:03:001:5061, площею 0,1213 га, та кадастровий номер 3222484500:03:001:5062, площею 0,1287 га, надав суду витяги з державного земельного кадастру від 05.12.2018 року.

Додатково, на підтвердження своєї позиції ОСОБА_6 надав суду на стадії апеляційного перегляду справи копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.12.2014 року, що укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_6 , витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, нотаріально посвідчену заяву від 26.11.2018 року (т. 4 а.с. 30-58).

Вирішуючи питання прийняття доказів, поданих в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин першої - третьої, шостої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним, зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зауважував, що обов`язок із доказування потрібно розуміти як врегульовану в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд акцентував, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Нові докази на підтвердження права власності ОСОБА_6 на спірні земельні ділянки були надані суду апеляційної інстанції на спростування доводів відповідача, висловлених у апеляційній скарзі та в судовому засіданні, щодо недоведеності ОСОБА_6 його суб`єктивного права на звернення до суду з цим позовом, тому ці докази мають важливе значення як для правильного вирішення спору, так і для перевірки відповідності обставинам цієї справи висновків суду першої інстанції про набуття ОСОБА_6 права власності на спірні земельні ділянки.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи із принципів змагальності сторін, та з метою забезпечення права учасників справи на справедливий судовий розгляд відповідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів приймає нові докази, надані позивачем ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.12.2014 року, ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_14 земельну ділянку площею 0,2500 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) кадастровий номер: 3222484500:03:001:5005. Відчужувана земельна ділянка належала ОСОБА_13 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 16.02.2013 року, індексний номер: 531771. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., зареєстрований в реєстрі за №3344.

Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_6 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 8213827 (т. 4 а.с.с 39).

За нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_6 від 26.11.2018 року належна йому земельна ділянка площею 0,2500 га кадастровий номер: 3222484500:03:001:5005, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була поділена на дві окремих земельних ділянки площами 0,1213 га кадастровий номер 3222484500:03:001:5061 та 0,1287 га кадастровий номер 3222484500:03:001:5062, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.12.2012 року, витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.12.2018 року, кадастровими планами земельних ділянок від 05.12.2018 року (т. 4 а.с. 37, 38, 42).

Надаючи оцінку вказаним доказам, колегія суддів доходить висновку про доведеність факту набуття ОСОБА_6 у власність спірних земельних ділянок площами 0,1213 га кадастровий номер 3222484500:03:001:5061 та 0,1287 га кадастровий номер 3222484500:03:001:5062.

Вказані докази відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку не спростовані.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, суд першої інстанції, задовольнивши вимоги про скасування рішення державного нотаріуса Канюги О. В. №51979312 від 15 квітня 2020 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5004, розміром 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 3222484500:03:001:5004, розміром 0,50 га; а також скасування рішення про об`єднання об`єктів нерухомого майна, індексний номер 52179678 від 08 травня 2020 року, та скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, кадастровий номер 3222484500:03:001:5078, розміром 0,50 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , вийшов за межі позовних вимог, колегія суддів ураховує наступне.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Аналогічні за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 та багатьох інших.

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (недоцільними до застосування) та зайвими.

Окрім цього, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду судове рішення про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, про що вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій висновок про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 зроблено висновок про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Подібні правові висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про скасування рішення державного нотаріуса Канюги О. В. №51979312 від 15 квітня 2020 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484500:03:001:5004, розміром 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 3222484500:03:001:5004, розміром 0,50 га; а також скасування рішення про об`єднання об`єктів нерухомого майна, індексний номер 52179678 від 08 травня 2020 року, та скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, кадастровий номер 3222484500:03:001:5078, розміром 0,50 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , не є ефективним способом захисту порушеного права власників земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Окрім того, незважаючи на факт об`єднання первинної земельної ділянки ОСОБА_3 та двох земельних ділянок ОСОБА_6 в одну земельну ділянку площею 0,50 га кадастровий номер: 3222484500:03:001:5078, ОСОБА_2 не є законним власником ні вказаної земельної ділянки площею 0,50 га, ні первинних земельних ділянок, які вибули з власності позивачів поза їх волею на підставі рішення суду, якого не існує. Тобто, у ОСОБА_2 відсутнє речове право як на первинні земельні ділянки, так і на земельну ділянку, яка утворилась внаслідок об`єднання первинних земельних ділянок.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані висновки Верховного Суду та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про задоволення позову в цій частині.

Незважаючи на те, що доводи апеляційної скарги щодо виходу судом першої інстанції за межі заявлених позовних вимог є безпідставними та такими, що спростовуються прохальними частинами позовних заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію не може вважатись законним та обґрунтованим.

В оцінці доводів апеляційної скарги про те, що задоволення позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна у малолітньої дитини ОСОБА_2 , який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки позбавить його права власності на спірне майно покладе на нього та на його матір індивідуальний та надмірний тягар, колегія суддів відмічає наступне.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правові норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма права, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма права, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми права, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у контексті загального принципу, закладеного першою нормою права.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Справедливого балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23 січня 2014 року у справі EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, заява № 19336/04).

Тобто, у своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Зважаючи на те, що під час розгляду справи суди встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивачів поза їх волею, на підставі неіснуючого судового рішення, жодних правочинів щодо розпорядження належним їм нерухомим майном позивачі не вчиняли, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про витребування спірного майна з володіння ОСОБА_2 .

Такий висновок ураховує інтереси позивачів як власників спірного нерухомого майна та баланс з правами й інтересами добросовісного набувача, оскільки за обставин, коли ОСОБА_3 та ОСОБА_6 втратили майно внаслідок протиправних дій та на підставі неіснуючого судового рішення, права та інтереси позивачів переважають інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно лише за умови, що згідно зі статтею 388 ЦК України воно не може бути витребуване у нього.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 335/10446/18.

Колегія суддів відмічає, що добросовісний набувач не позбавлений можливості відновити свої права у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірного нерухомого майна на підставі статті 661 ЦК України. Згідно з частиною першою цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Тобто, законодавство України надає ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 , певні ефективні засоби юридичного захисту.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, а також постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 335/10446/18.

Отже, витребування спірного нерухомого майна у ОСОБА_2 не порушуватиме принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині вимог нового судового рішення про відмову в позові. В решті рішення суду першої інстанції, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Лошадкіної Валерії Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про скасування рішень про державну реєстрацію скасувати та ухвалити в цій частині вимог нове судове рішення про відмову в позові.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 15 червня 2023 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді В. А. Нежура

В. В. Соколова