Постанова

від 14.06.2023 по справі 753/7563/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 753/7563/22 Головуючий у суді першої інстанції - Лужецька О.Р.

Номер провадження № 22-ц/824/4419/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» про визнання права та стягнення надмірно сплачених коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ТОВ «Партнер Фінанс», про визнання права та стягнення надмірно сплачених коштів, який мотивувала тим, що з 29 грудня 2018 року вона проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 та є військовослужбовцем ЗСУ.

15 січня 2019 року між нею та ТОВ «Партнер Фінанс» було укладено договір позики № 49/95818251, відповідно до умов якого вона отримала від ТОВ позику у розмірі 7 000 грн з терміном повернення до 28 січня 2019 року та зі сплатою 2% за кожен день користування позиченими коштами.

В подальшому, 28 січня 2019 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору позики № 49/95818251.

Таким чином, з моменту укладення вказаних договорів та на день звернення до суду вона є військовослужбовцем.

Позивачка зазначала, що з 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період, при цьому положенням п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

04 червня 2019 року вона направила на адресу відповідача листа, в якому повідомила про те, що вона є військовослужбовцем та надала підтверджуючі документи, а також зазначила про наявність відповідних пільг згідно з положеннями п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». Однак відповідач не надав відповіді на вказаний лист та продовжив нарахування штрафних санкцій, пені та відсотків за договором позики.

Згодом, 08 липня 2019 року та 14 липня 2020 року вона зверталась до відповідача з аналогічними листами, однак відповідач не відреагував.

У позові також вказувала на те, що сплатила на користь відповідача за договором позики 7 000 грн - суму позики та грошові кошти в розмірі 61 908 грн, які нараховувались за договором позики.

Посилаючись на наявність у неї пільг, передбачених п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» позивачка просила суд стягнути з відповідача сплачені нею грошові кошти в розмірі 61 908 грн.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій наголошує на невірному трактуванні судом першої інстанції норм п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки вважає, що норма щодо ненарахування штрафних санкцій, пені за невиконання зобов`язання та процентів за користування кредитом поширюється на всіх військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду. Вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин вона була військовослужбовцем та неодноразово повідомляла про цей факт відповідача.

Разом з тим, апелянтка вказує, що суд дійшов помилкового висновку, що вона не приймала безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях. На підтвердження такого факту до позову надано копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 та довідку ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20 грудня 2021 року №2/223-к про безпосередню участь особи в операції об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Наголошує, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Однак, відповідач не припинив нарахування відсотків, штрафних санкцій та пені.

Враховуючи викладене, апелянтка просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, а також стягнути з ТОВ «Партнер Фінанс» на її користь судовий збір у розмірі 992,40 грн та 1488,60 грн.

10 січня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ТОВ «Партнер Фінанс», відповідно до якого не погоджується із доводами апеляційної скарги та вказує, що посилання ОСОБА_1 на довідку ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20 грудня 2021 року №2/223-к про безпосередню участь особи в операції об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії не вартим уваги, оскільки у такій довідці вказано, що ОСОБА_1 дійсно в період з 26 липня 2021 року по 19 листопада 2021 року безпосередньо брала участь в операції. Однак, договір укладено 15 січня 2019 року, а відсотки нараховано за період з 29 січня 2019 року по 03 квітня 2020 року. Отже, наданий доказ не стосується оскаржуваного нею періоду нарахування штрафних санкцій.

Крім того, відповідач зазначає, що у період з 11 лютого 2022 року по 10 червня 2022 року апелянтом на рахунок товариства сплачено 62 188,80 грн без оплати тіла кредиту (7 000 грн), а не 68 908,80 грн як вона вказує в апеляційній скарзі,відтак стягнення з відповідача 61 908,80 грн призведе до порушення його прав.

У відзиві просить апеляційний суд залишити вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване нею рішення суду першої інстанції - без змін.

Сторони у справі, будучи належним чином повідомленими (а.с. 98,100,101) про дату, час та місце розгляду справи (зокрема відповідач у справі на електронну адресу, зазначену ним у відзиві на апеляційну скаргу - а.с. 72) до суду апеляційної інстанції не з`явилися, заяв про відкладення розгляду справи з поважних причин до суду не подали.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що відповідно до витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.12.2018 р. №3, солдата запасу ОСОБА_1 , призначено наказом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 28.12.2018 р. №1-РС на вакантну посаду оператора служби захисту інформації автоматизованого центру комплектування та соціальної підтримки оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ Збройних Сил України з 29 грудня 2018 року. Остання вважається такою, що справи і посаду прийняла та приступила до виконання обов`язків за посадою (а.с.8).

Згідно з довідкою № 41 виданою 06.07.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_4, старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

15.01.2019 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 49/95818251, відповідно до умов якого позивач отримала кредит у розмірі 7 000 грн (а.с.14).

Згідно п. 2.1 вказаного договору позичальник повинен сплатити позикодавцю плату за користування договором у розмірі 1960 грн, яка визначається з розрахунку 2 % від суми позики за кожен день користування в межах строку передбаченого п. 3. 5 договору.

Позичальник зобов`язаний повернути суму позики у повному обсязі та сплатити плату за договором у строк по 28 січня 2019 року (п. 3. 5 договору).

Відповідно до п. 3. 6 договору, сторони досягли згоди, що позикодавець має право вимагати від позичальника сплатити плату за фактичний час користування позикою понад строк встановлений у п. 3.5 цього договору. При цьому сторони досягли згоди, що у таких випадках розмір плати розраховується за ставкою п. 2.1 цього договору та становить 2% від суми позики за кожен день користування позикою понад строк встановлений у п. 3.5 цього договору.

Сторони досягли згоди щодо нарахування плати згідно п. 3. 6 цього договору відбувається виключно на розсуд позикодавця та позичальник зобов`язаний сплатити таку плату. При цьому позикодавець не має права в односторонньому порядку збільшувати розмір плати, зазначений у п. 3. 6 цього договору (п. 3.7 договору).

За змістом пункту 3.8 сторони на підставі ст. 534 ЦК України досягли згоди про такий порядок погашення заборгованості за цим договором: в першу чергу погашається нарахована пеня, в другу чергу погашається прострочена плата за користування позикою визначена у п. 2.1 цього договору, в третю чергу сплачується плата за користування позикою, в четвергу чергу сплачується сума позики.

28.01.2019 року між ТОВ «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору позики № 49/95818251 від 15 січня 2019 року. (а.с.15)

Згідно пункту 1 додаткової угоди сторони досягли згоди п. 3.6. Договору викласти з наступній редакції: «3.6. Сторони на підставі статті 534 Цивільного кодексу України досягли згоди про такий порядок погашення заборгованості за цим Договором: в першу чергу сплачується пеня; в другу чергу сплачуються проценти згідно п. 5.6. Договору; в третю чергу сплачується плата згідно п. 2.1, Договору; в четверту чергу сплачується сума Позики».

За змістом п. 4 додаткової угоди Сторони досягли згоди викласти пункти 5.2. та 5.3. Договору викласти в наступній редакції: «5.2. За порушення Позичальником строків погашення грошових зобов`язань за цим Договором Позикодавець має право вимагати від позичальника сплатити Позикодавцю пеню. 5.3. У випадку нарахування Позикодавцем пені, така пеня нараховується у розмірі 2% від суми простроченого грошового зобов`язання за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості.»

Відповідно до п. 5 договору сторони досягли згоди доповнити Розділ «5. Відповідальність» пунктами 5.6. та 5.7, в наступній редакції: «5.6. сторони на підставі статті 625 Цивільного кодексу України досягли згоди, що у випадку прострочення сплати Позичальником своїх грошових зобов`язань за цим Договором, Позичальник зобов`язується на вимогу Позикодавця сплатити 732 проценти річних від простроченої суми грошового зобов`язання. 5.7. Сторони досягли згоди, що нарахування процентів згідно п. 5.6. цього Договору є правом, а не обов`язком Позикодавця. При цьому Позикодавець може нарахувати менший розмір відсотків ніж передбачено п.5.6.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач, будучи військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_4, не була призвана на військову службу за мобілізацією підчас особливого періоду та не брала безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, підстави для звільнення її від сплати процентів, пені та штрафних санкцій за вказаним договором позики відсутні.

Зважаючи на викладене, доводи позивача про неправомірність дій ТОВ «Партнер Фінанс» щодо нарахування процентів, пені та штрафних санкцій суд відхилив як необґрунтовані та з цих підстав відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд не може погодитися із зазначеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Із матеріалів справи вбачається, що дійсно 15 січня 2019 року ТОВ «Партнер Фінанс» як позикодавцем на виконання умов договору позики №49/95818251 від 15 січня 2019 року було видано позичальнику ОСОБА_1 суму позики в розмірі 7000 грн, що підтверджується квитанцією від 15 січня 2019 року та не заперечується позивачем.

Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на виконання умов вказаного договору було сплачено 62 188,80 грн, що підтверджується наданими позивачкою фіскальними чеками на суму 40 108,80 грн (а.с.22-25), а також розрахунковим листом та меморіальним ордерами наданими ТОВ «Партнер фінанс» (а.с. 81-84).

Із наданого відповідачем відзиву вбачається, що вказані кошти у вище вказаній сумі 62 188,80 грн, відповідно до п.3.6 викладеного у редакції Додаткової угоди від 28 січня 2019 року до договору позики №49/95818251 від 15 січня 2019 року були зараховану на погашення нарахованої пені за прострочення виконання зобов`язання, на погашення заборгованості з нарахованих процентів за користування позиченими коштами, а також на здійснення плати за п.2.1 Договору позики, при цьому сума сума позики не була погашена.

Також із матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2019 року ОСОБА_1 направила відповідачу лист - повідомлення про те, що вона як на час отримання позики, так і на час виконання зобов`язань з її повернення являлася військовослужбовцем ЗСУ та на неї поширюються пільги та гарантії соціального захисту військовослужбовців визначених п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначений лист - повідомлення було отримано ТОВ «Партнер фінанс» 10 червня 2019 року (а.с.17).

Не дивлячись на вказані обставини та отримання відповідного повідомлення ТОВ «Партнер фінанс» продовжило нараховувати та отримувати від ОСОБА_1 грошові кошти за вище вказаним договором позики, в тому числі і в сумі, що перевищує суму позики, що підтверджується фіскальними чеками від 05 липня, 06 вересня, 07 листопада, 05 грудня 2019 року (а.с. 22-25). Аналогічне підтвердження міститься і в наданому відповідачем розрахунку сум погашення позики (а.с. 81-84)

Судом встановленою, що позивач у справі ОСОБА_1 з 29 грудня 2018 року року є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить службу на посаді оператора служби захисту інформації автоматизованого центру комплектування та соціальної підтримки оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ Збройних Сил України (а.с.8-10).

Згідно з довідкою (форма №5) № 41 виданою 06.07.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_4, старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У листі Міністерства оборони України від 09 жовтня 2020 року № 321/6192 наведено перелік документів, що підтверджують статус військовослужбовця, серед яких є довідка Форми № 5. Будь-який інший документ, який підтверджував би проходження служби в особливий період у Збройних Силах України, не передбачений нормативними документами.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 рокустаттю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації»дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 рокута триває по теперішній час.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).

З урахуванням викладених норм матеріального права колегія суддів доходить висновку про те, що на час виникнення та виконання зобов`язань за договором позики №49/95818251 від 15 січня 2019 року позивач у справі ОСОБА_1 являлася військовослужбовцем, а тому за час проходження військової служби їй, як військовослужбовцю Збройних Сил України, не повинні були нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за кредитним договором, оскільки на неї поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Посилання відповідача та суду першої інстанції на те, що Законом України від 30.03.2021 № 2011-XII законодавець усунув недоліки формулювання змісту пункту 15 статті 14 Закону №2011-XII та виклав цей пункт в іншій редакції: «Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються», не може впливати на права позичальника - ОСОБА_1 які були визначені зазначеним Законом станом на день отримання позики - 15 січня 2019 року та час виконання нею вказаних зобов`язань до дати ухвалення вказаних змін.

Більш того, із матеріалів справи вбачається, що позивачкою за період з 11 лютого 2019 року по 10 червня 2020 року було сплачено ТОВ «Партнер фінанс» крім суми позики 7 000 грн ще 55 188, 80 грн (62188,80 -7000), які фактично зараховані відповідачем в якості процентів, пені та плати за отримання позики, тому вказана суму коштів підлягає стягненню з ТОВ «Партнер фінанс» на користь позивачки.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права на пільгу, визначену п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», то колегія суддів вважає, що зазначене право закріплено самою нормою даного Закону і його визнання судом додатково не потребує.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду у вказаній справі підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка у справі при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн (мінімально визначений розмір), а також 1488,60 грн при подачі апеляційної скарги, тому вказані витрати в розмірі 2481,00 грн підлягають стягненню на її користь із відповідача у справі.

Керуючись п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» (02121 м. Київ, вул. Харківське шосе, 201-203, офіс 43 код ЄДРПОУ 38327699) на користь ОСОБА_1 55 188, 80 грн (п`ятдесят п`ять тисяч сто вісімдесят вісім гривень 80 копійок) зайво сплачених коштів за договором позики та 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня) сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 14 червня 2023 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв