Постанова

від 13.06.2023 по справі 916/1556/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/1556/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕМЕНТ",

представник позивача - Закамська Г.І, адвокат (довіреність від 11.04.2023 № 12/23),

відповідач - спільне підприємство "Южтехсервіс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю,

представник відповідача - Коваленко С.В., адвокат (ордер від 25.01.2023 № 1313095),

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "ТК ФІДЕЛІС",

представник третьої особи - не з`явився,

третя особа - дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями "Сумітек Україна",

представник третьої особи - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕМЕНТ"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 (головуючий Савицький Я.Ф., судді: Колоколов С.І., Разюк Г.П.)

у справі № 916/1556/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕМЕНТ" (далі - Товариство)

до спільного підприємства "Южтехсервіс" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Підприємство)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "ТК ФІДЕЛІС" (далі - ТОВ "ТК ФІДЕЛІС"),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями "Сумітек Україна" (далі - ДП "Сумітек Україна"),

про стягнення 1 511 032,70 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду з позовом до Підприємства про стягнення 1 511 032,70 грн, з яких: 1 022 234,05 грн основного боргу, 217 248,48 грн інфляційних втрат, 185 766,53 грн штрафних санкцій та 85 783,64 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Підприємством своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу від 11.07.2018 № ТП-18-008 (далі - Договір) у частині поставки обумовленого Договором товару та неповернення ним суми попередньої оплати за Договором.

У процесі розгляду справи судом першої інстанції залучено ТОВ ?ТК ФІДЕЛІС" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; залучено ДП ?Сумітек Україна" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.11.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Підприємство виконало свої зобов`язання за Договором та поставило обумовлений Договором товар у визначений пункт призначення, виконавши при цьому вказівки самого Товариства по передачі товару обраному ним перевізнику, дані якого Товариство повідомило Підприємству для оформлення товарно-транспортної накладної (ТТН).

Судом апеляційної інстанції справа розглядалась неодноразово.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судом при прийнятті оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які ухвалені в інших справах у подібних правовідносинах, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 та від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 щодо застосуванням частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" у подібних правовідносинах;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 664, частини другої статті 930 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та норм розділів А1, А4, А8, Б4, Б5 умов поставки DDP Інкотермс-2010.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від ТОВ ?ТК ФІДЕЛІС" та ДП ?Сумітек Україна? відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.06.2023 № 29.3-02/1328 у зв`язку з запланованою відпусткою судді Селіваненка В.П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 916/1556/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкова Т.М.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Товариства та Підприємства, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що ухвалюючи оскаржувану постанову, апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 та від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 щодо застосуванням частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 922/2115/19 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення його резолютивної частини в новій редакції; позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 361 731,15 грн основного боргу та 43 610,39 грн пені; в іншій частині позову відмовлено, зазначив, що на виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Верховного Суду від 16.02.2021, які слугували підставою для направлення справи на новий розгляд, судом апеляційної інстанції досліджувались додатково подані позивачем докази на підтвердження отримання відповідачем спірних партій товару згідно з додатками №№ 10-15 до договору, наданий відповідачем висновок Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 29.01.2020 № 8/14СЕ-20, за змістом якого загальна поставка товару за договором підтверджується на суму 7 740 297,85 грн, а також лист Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області від 02.12.2019 № 6082/ФОП/20-40-53-04-15, який містить відомості щодо відображення відповідачем у податковій звітності господарських операцій за цей період, оформлення податкового кредиту за ними. За результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції з`ясовано, що надані позивачем додаткові докази, зокрема копії договорів на поставку мінеральних добрив: поставки від 07.02.2019 № BL190207-2п, укладеного ТОВ ?Азотфострейд? з ТОВ ?Белор Україна?; купівлі-продажу від 14.01.2019 № КП-0000015, укладеного ТОВ ?Азотфострейд? з ТОВ ?УТК Химальянс?; поставки від 25.02.2019 № Х-6/250219, укладеного ТОВ ?Азотфострейд? з ТОВ ?Інвест Агро Логістик?; поставки від 06.03.2019 № 18193, укладеного ТОВ ?Азотфострейд? з ТОВ ?Агромікстерра?; поставки від 17.04.2019 № 1704/2019/Б-1, укладеного ТОВ ?Азотфострейд? з ТОВ ?ВВМ Трейдінг?; поставки від 02.04.2019 № ВАС00000157, укладеного ТОВ ?Азотфострейд? з ПрАТ ?Украгро НПК?, на які посилається позивач в обґрунтування закупівлі ним мінеральних добрив саме для відповідача, не підтверджують поставки товару в квітні-травні 2019 року на виконання додатків №№ 10-15 до договору, оскільки з них неможливо встановити, що ці договори було укладено в межах угоди між позивачем та відповідачем, та крім того ці договори були підписані в період виконання додатків №№ 1-9 до договору щодо поставки товару у лютому-березні 2019 року, поставка за якими не заперечується відповідачем. Судом апеляційної інстанції відхилено висновок Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 29.01.2020 № 8/14СЕ-20 з підстав того, що на вирішення експертизи було поставлено некоректне питання: ?Чи підтверджується документально виконання договору поставки від 04.02.2019 № 04/02-2 та додатків до цього договору №№ 1-15 з боку ТОВ «Азотфострейд» на адресу ТОВ «Агрома» на загальну суму 7 740 297,85 грн. з урахуванням фактичного отримання ТОВ «Агрома» міндобрив??. При складанні цього висновку самим експертом підтверджено обставини відсутності підписів покупця на додатках №№ 10-15 до договору та відповідних видаткових накладних, а висновок щодо поставки товару за договором на загальну суму 7 740 297,85 грн здійснено виходячи із формулювання поставленого експерту питання про фактичне отримання такого товару покупцем, що останнім заперечується та не підтверджується іншими наявними у справі доказами. Апеляційним судом також відхилено лист Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області від 02.12.2019 № 6082/ФОП/20-40-53-04-15, наданий позивачем на підтвердження відображення відповідачем у своїй податковій звітності спірних господарських операцій, оформлення податкового кредиту за ними, з підстав того, що цей доказ одержано позивачем з порушенням вимоги підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу (ПК) України та частини другої статті 7 Закону України ?Про доступ до публічної інформації? в частині отримання конфіденційної інформації, що стосується інших осіб без їх попередньої згоди. Наведене порушення підтверджено листом Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області від 10.06.2020 № 6473/К/20-40-04-01-13, згідно з яким, при підготовці листа від 02.12.2019 № 6082/ФОП/20-40-53-04-15 були порушені вимоги норм ПК України та Закону України ?Про доступ до публічної інформації? в частині надання інформації, що стосується інших осіб. Таким чином, апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, діючи в межах доводів сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надав необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, навівши у оскаржуваному судовому рішенні необхідне мотивування, дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 361 731,15 грн основної заборгованості за договором та відсутності підстав для задоволення іншої частини цих позовних вимог за недоведеністю. З урахуванням доведеності існування у відповідача перед позивачем зазначеної суми заборгованості за поставлений товар, судом апеляційної інстанції обґрунтовано здійснено перерахунок заявленої до стягнення суми пені, нарахованої позивачем відповідачу на підставі пункту 6.3 договору, та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 43 610,39 грн. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження здійснення спірної поставки згідно з додатками №№ 10-15 до договору ТОВ ?Азотфострейд? долучено до матеріалів справи податкові декларації, складені ним за результатами проведення таких господарських операцій. Водночас наданий ТОВ ?Азотфострейд? на підтвердження відображення ТОВ ?Агрома? цих господарських операцій у своїй податковій звітності та вчинення останнім юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту за ними лист Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області від 02.12.2019 № 6082/ФОП/20-40-53-04-15, не є належним доказом з підстав його одержання позивачем з порушенням вимог чинного законодавства (підпункт 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 ПК України, частина друга статті 7 Закону України ?Про доступ до публічної інформації?). Отже, ТОВ ?Азотфострейд? не подав до суду допустимих доказів щодо вчинення відповідачем юридично значимих дій з оподаткування та не звертався до суду з клопотанням про витребування відповідних доказів (зокрема, матеріалів податкової звітності відповідача; статті 74, 81 ГПК України). За таких обставин апеляційний суд у постанові зі справи, що оскаржується, обґрунтовано відхилив через недоведеність посилання скаржника на те, що ТОВ ?Агрома? за результатами проведення спірної закупівлі відобразило відповідні господарські операції у своїй податковій звітності та вчинило юридично значимі дії по оформленню податкового кредиту за ними;

- № 910/14900/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення первісних позовних вимог про стягнення 368 124,70 грн боргу з урахуванням індексу інфляції, 27 631,52 грн пені, 14 459,08 грн штрафу та в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, і направляючи справу у цій частині на новий розгляд, зазначив, що суди при дослідженні обставин реальної поставки товару за спірними видатковими накладними надали оцінку лише документам податкового обліку обох сторін (продавця та покупця), залишивши при цьому поза увагою те, що самі лише податкові накладні та декларації сторін (за відсутності інших доказів реального руху товарів) не є самостійними доказами підтвердження вчинених господарських операцій, оскільки ці докази не пов`язані з фізичним переміщенням товару, не можуть свідчити про рух товару та виконання обов`язку постачальника з передачі товару покупцю, визначеного у статті 664 ЦК України, підтверджують лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції, який сам по собі не свідчить про вчинення такої господарської операції, про її реальність. Основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій. Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару). Сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що віднесення відповідачем за первісним позовом (покупцем) сум податків за отриманими від постачальника податковими накладними до податкового кредиту підтверджує обставини реальної поставки товару за спірними видатковими накладними. Отже, самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі. З огляду на викладене висновки судів про доведеність факту поставки товару за спірними видатковими накладними, зроблені лише на підставі податкових накладних та декларацій сторін, за відсутності дослідження та встановлення обставин та доказів реального руху товарів за спірними поставками, є передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору цій справі. У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не дослідили належним чином умови укладеного між сторонами договору № 313/17 від 28.07.2017, зокрема щодо умов поставки товару, визначені у розділі 4 договору. За змістом пунктів 4.1., 4.3., 4.6., 4.9., 4.11. договору поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця. Замовлення на поставку конкретної партії товару надсилається покупцем на адресу постачальника засобами факсимільного зв`язку або електронною поштою. Перед днем поставки постачальник оформлює специфікацію, підписану специфікацію направляє покупцю електронною поштою або факсимільним зв`язком для остаточного узгодження умов поставки з покупцем. Після отримання специфікації покупець зобов`язаний направити (повернути) електронною поштою або факсимільним зв`язком підписану уповноваженою особою та скріплену печаткою покупця зазначену специфікацію. Оригінал специфікації передається покупцю разом з відповідною партією товару. Покупець зобов`язаний підписати специфікацію та направити один екземпляр постачальнику в день підписання поштою або кур`єром. Зобов`язання постачальника з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної (товарно-транспортної накладної). Повноваження представників покупця на здійснення та оформлення здачі-прийняття товару в пункті поставки підтверджуються паспортом та відповідною довіреністю, яка оформлюється покупцем. Однак суди попередніх інстанцій при з`ясуванні обставин поставки товару за спірними накладними не дослідили обставини виконання та дотримання сторонами зазначених умов договору. Не дослідили, чи надсилав покупець постачальнику замовлення на поставку товару за спірними накладними, чи оформлювалася постачальником та направлялась покупцю специфікація у порядку, передбаченому пунктом 4.6. договору, зокрема засобами електронного або факсимільного зв`язку шляхом накладення уповноваженою особою електронного цифрового підпису та чи поверталася покупцем постачальнику специфікація, підписана також шляхом накладення уповноваженою особою покупця електронного цифрового підпису засобами електронного або факсимільного зв`язку, чи надавався постачальником оригінал специфікації разом з поставкою товару та чи повертався підписаний екземпляр покупцем постачальнику засобами поштового зв`язку або кур`єром. Поза увагою судів залишилися також обставини щодо того чи відбувалася реальна здача-прийняття товару за спірними видатковими накладними у пункті поставки та яким чином, якщо відбувалася, то у якому порядку, хто саме здійснював перевезення вантажу від постачальника до покупця та якими засобами, чи оформлювалися товарно-транспортні накладні на перевезення товару, які особи від імені покупця отримували товар та на підставі яких документів, не з`ясували, чи оформлювалася покупцем довіреність на ім`я такої особи на отримання товару за спірними поставками відповідно до умов договору. Без з`ясування зазначених обставин за відсутності належно оформлених первинних документів, що могли б підтвердити спірну поставку товару, неможливо дійти однозначного висновку про доведеність поставки товару за спірними видатковими накладними. З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій про доведеність факту поставки товару за спірними видатковими накладними, що ґрунтуються лише на підставі податкових накладних і декларацій сторін, за відсутності дослідження та встановлення обставин та доказів реального руху товарів за спірними поставками, є передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі. Крім того Верховний Суд зазначив, що акт звірки розрахунків, на який послався позивач за первісним позовом як на доказ поставки товару у 2018 році, є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі, не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Отже суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги (навіть в якості непрямого доказу) наданий позивачем за первісним позовом акт звірки розрахунків за 2018 рік за відсутності в матеріалах справи інших доказів реальної поставки товару, залишили поза увагою те, що підписаний між сторонами у справі акт звірки стосується виключно поставки товару у 2018 році та не має відношення до спірної поставки товару у 2019 році, за якою позивач за первісним позовом заявляє до стягнення заборгованість, про що обґрунтовано зазначив скаржник. Крім того суди попередніх інстанцій в порушення статей 86, 236 ГПК України не дослідили кожну окрему спірну поставку товару за кожною окремою видатковою накладною, на які послалися сторони, зробили лише узагальнюючі висновки про доведення факту постачання товару за договором у 2018, 2019 роках. Поза увагою судів залишилися три підписаних видаткові накладні на предмет їх відповідності вимогам закону щодо первинних документів. У порушення принципу повноти зазначені вище обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови. Господарські суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягають застосуванню, порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків у справі, а оскаржувані рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими.

При цьому у даній справі № 916/1556/21 судами встановлено, що матеріали справи свідчать та не оспорюється сторонами у даній справі, що 11.07.2018 Товариством (покупець, позивач) та Підприємством (продавець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу дизельного автонавантажувача TOYOTA, модель 62-8FD30 V3300+AA10+65F (специфікація відповідно до додатку № 1) у кількості 1 шт (Товар).

Відповідно до пунктів 2.1-2.3 Договору умови поставки Товару узгоджені як DDP склад Продавця за адресою: Київська обл., с. Проліски, вул. Броварська, 4, відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс 2010. Повідомлення "Про готовність товару до відвантаження на складі в Україні" буде направлено покупцю впродовж 21 (двадцяти одного) робочого дня від дати підписання Договору обома сторонами. Товар буде переданий у розпорядження покупця протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання продавцем загальної суми Договору відповідно до пункту 3 цього Договору.

Згідно з пунктом 2.4 Договору датою поставки Товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній, яка передається разом з Товаром і підписана уповноваженими представниками обох сторін Договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що загальна вартість Товару складає 988 687,39 грн, включаючи ПДВ - 164 781,21 грн, що є еквівалентом 37 693,00 доларів США, включаючи ПДВ - 6 282,17 долара США, за курсом продажу, встановленим на Міжбанківський валютній біржі (https://index.minfin.com.ua/ exchange/archive/mb/rate/2018-07-11) 26,23 грн за 1 долар США станом на 11.07.2018.

Відповідно до пункту 5.1 Договору прямий матеріальний збиток, заподіяний невиконанням та/або неналежним виконанням умов Договору, який одна його сторона завдала іншій його стороні, підлягає відшкодуванню в повному обсязі стороною, яка завдала такої шкоди згідно з чинним законодавством України. Непрямий збиток та упущена вигода відшкодуванню не підлягають.

Згідно з пунктом 5.2 Договору за порушення термінів поставки товару, передбачених пунктом 2 цього договору, продавець сплачує покупцю неустойку (штраф) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (НБУ), діючої в період, за який нараховується пеня, від суми передплати за кожен день прострочення.

Пунктами 8.1, 8.7 Договору передбачено, що він являє собою повну угоду між сторонами щодо предмету Договору. При цьому, всі попередні угоди, формулювання, заяви, переговори і взаємні зобов`язання, як в усному, так і в письмовому вигляді, припиняють свою дію. Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до моменту його повного виконання сторонами.

Судами встановлено, що матеріали справи містять повідомлення Підприємства про готовність Товару до відвантаження на складі України від 07.08.2018 № 05-08-128, в якому зазначено таке: ?Відповідно до умов Договору купівлі-продажу №ТП-18-008 від 11.07.2018 повідомляємо вам, що дизельний навантажувач ТОЙОТА Модель 62-8FD30 V3300+A410+65F знаходиться на нашому складі в Україні і готовий до відвантаження в комплектності і специфікації, передбаченої в додатку №1. Адреса складу: Київська обл., с. Проліски, вул. Броварська, 4?. У повідомленні зазначено про необхідність оплати згідно з доданим рахунком від 07.08.2018 № СА00000016.

Відповідно до рахунку від 07.08.2018 № СА00000016 на суму 1 022 234,05 грн з ПДВ, наявного у матеріалах справи, постачальником Товару є Підприємство, а покупцем є Товариство.

Товариство 07.08.2018 сплатило на користь Підприємства 1 022 234,05 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1500002337 з призначенням платежу: "Оплата за дизельний навантажувач ТОЙОТА згідно рах. №СА00000016 від 07.08.2018".

Судами встановлено, що Товариством видано Сироватко Юрію Вікторовичу довіреність від 07.08.2018 №163 на отримання від Підприємства цінностей за рахунком від 07.08.2018 № СА00000016, а саме: дизельний навантажувач ТОЙОТА Модель 62-8FD30.

У матеріалах справи наявне електронне листування сторін, з якого, зокрема, вбачається, що в процесі підготовки виконання договірних зобов`язань, сторони узгодили, що покупець з місця поставки, визначеного Договором, забирає Товар своїм транспортом, для чого Товариством було уточнено габарити навантажувача ТОЙОТА, модель 62-8FD30 V3300+A410+65F. У свою чергу, Підприємство повідомило, що ТТН буде виписано на місці завантаження Товару. Водночас, із вказаного електронного листування вбачається, що транспортуванням Товару будуть займатись перевізники (07.08.2018 Товариство направило лист на електронну адресу Підприємства наступного змісту: "Вікторе, спасибі. Уся інформація про габарити передана перевізникам. Гарного дня").

Крім того, покупець надав продавцю інформацію щодо перевізника та дані для ТТН, зокрема, 08.08.2018 о 10:16 Товариство направило лист на електронну адресу Підприємства наступного змісту: "Вікторе, нижче оновлена інформація по авто: (1) Марка та номер машини ДАФ НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; (2) Назва компанії-перевізника, адреса ТОВ "ТК ФІДЕЛІС", Дніпро, узвіз Калініна 10/5; (3) ПІБ водія ОСОБА_1 ; (4) Номер посвідчення водія НОМЕР_3 ".

Також з матеріалів справи судами встановлено, що 07.08.2018 ТОВ "ТК ФІДЕЛІС" (експедитор) та Товариством (клієнт) укладений договір транспортного експедирування № 0708/02, відповідно до умов пункту 1.1 якого експедитор зобов`язався від свого імені і за рахунок коштів клієнта здійснювати комплекс робіт по організації перевезень вантажів автомобілями в міських, міжміських і міжнародних сполученнях, залучаючи для цих цілей автотранспорт третьої сторони - перевізника, а клієнт оплачує ці послуги.

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору експедитор організовує перевезення вантажів клієнта відповідно до міжнародних Конвенцій, законодавчих та нормативних актів України, а так само з урахуванням правил і вимог країн, через території яких здійснюються перевезення.

Пунктом 1.3 договору транспортного експедирування № 0708/02 передбачено, що власником товару в період перевезення є клієнт.

Відповідно до пункту 2.1 договору транспортного експедирування № 0708/02 експедитор зобов`язується організовувати клієнту транспортно-експедиційні операції: розроблення маршруту перевезення; допомогти в оформленні документів; здійснити пошук перевізника; організовувати забезпечення відправлення та одержання вантажу без особистого супроводу.

Згідно з пунктом 3.1 договору транспортного експедирування № 0708/02 клієнт зобов`язаний своєчасно направляти експедитору Заявки на надання транспортних засобів, підписані відповідальними особами і завірені печаткою із зазначенням: адрес завантаження/розвантаження автомобіля, контактних телефонів відповідальних осіб на місцях завантаження/розвантаження, дати навантаження, найменування і ваги вантажу, типу рухомого складу і інших відомостей для організації конкретного перевезення.

Водночас, на клієнта покладається організація та забезпечення, зокрема, правильної компоновки, комплектації та маркування вантажу; пропуску на право проїзду до місця завантаження/розвантаження і право ввезення/вивезення вантажу; правильного заповнення ТТН та дорожнього листа, запевнивши їх печаткою і штампом; надання водієві усіх необхідних провізних документів і додаткової інформації про маршрут руху, особливі вимоги та інше. (пункт 3.5 договору транспортного експедирування).

У матеріалах справи наявна заявка з організації експедиційно-транспортних послуг від 07.08.2018 №00000000086 згідно з договором транспортного експедирування № 0708/02, замовником за якою є Товариство, а експедитором є ТОВ "ТК ФІДЕЛС".

У вказаній заявці передбачений штраф за непред`явлення вантажу.

Разом з цим, судами встановлено, що 01.06.2007 ДП "Сумітек Україна? (Продавець) та Підприємством (Покупець) укладено контракт № TF-033/07, відповідно до якого Продавець продає, а Покупець покупає Товар - навантажувачі Тойота на умовах поставки, які узгоджуються сторонами в кожному конкретному випадку шляхом укладання доповнень до дійсного контракту на кожну партію окремо.

У матеріалах справи наявні доповнення від 16.07.2018 № 272 до контракту № TF-033/07, за якими Покупець купив у Продавця автонавантажувач ТОЙОТА Модель 62-8FD30 V3300; видаткова накладна від 08.08.2018 № КВАВПТ010166 на суму 897 000,00 грн з ПДВ, за якою постачальником є ДП "Сумітек Україна", а отримувачем є Підприємство; товарно-транспортна накладна від 08.08.2018 про передачу на перевезення Товару - дизельного навантажувача ТОЙОТА Модель 62-8FD30 V3300+A410+65F, 1 шт, маса - 4,5 т, автомобільний перевізник - ТОВ "ТК ФІДЕЛІС", водій - ОСОБА_1 , замовник - Товариство, вантажовідправники: дистриб`ютор - ДП "Сумітек Україна", дилер - Підприємство, вантажоодержувач - Товариство.

Згідно з відмітками в товарно-транспортній накладній від 08.08.2018 № 81 Товар здав на перевезення - представник вантажовідправника - Горбенков Є.В., прийняв водій/експедитор - ОСОБА_1 .

В обумовлену сторонами дату - 08.08.2018 зазначений у довіреності представник позивача - Сироватко Ю.В. для участі у завантаженні Товару не з`явився, проте, водій/експедитор - ОСОБА_1 , який був обраний самим Товариством та зазначений в електронній переписці, а саме у наведеному електронному листі 08.08.2018, прибув для отримання Товару на авто - ДАФ НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , дані про якого також визначив представник Товариства.

Саме такі дані щодо перевізника, якому був переданий обумовлений Договором Товар, зазначені в наявній у справі ТТН.

ДП "Сумітек Україна" також вказувало те, що 08.08.2018 передало Товар у власність Підприємства, що підтверджується видатковою накладною № КВАВПТ010166; Підприємство доручило ДП "Сумітек Україна" відвантажити Товар кінцевому споживачу Товариству, що і було зроблено.

Однак, як зазначає Товариство, Товар не був доставлений покупцю, у зв`язку з чим в наступному видаткова накладна сторонами не складена, що, на думку Товариства, свідчать про невиконання Підприємством свого обов`язку з поставки оплаченого Товару та є підставою для задоволення заявлених позовних вимог про повернення суми попередньої оплати.

Судами встановлено, що з наявних у матеріалах справи електронного листування між сторонами та ухвали Малиновського районного суду міста Одеси від 12.06.2019 у справі № 521/8990/19 вбачається, що після передачі обумовленого Договором Товару в процесі перевезення останнього до Товариства відбулось викрадення дизельного навантажувача TОЙОТА Модель 62-8FD30 V3300+AA10+65F, у зв`язку з чим було відкрито кримінальне провадження №12018161470001657.

При цьому, у листі Товариства до ТОВ ?ТК ФІДЕЛІС" від 13.08.2018 № 166 Товариство просило експедитора дати пояснення по виконанню заявки з організації експедиційно-транспортних послуг від 07.08.2018 № 00000000086 та просило надати документи, які підтверджують отримання водієм товару 08.08.2018 за адресою, вказаною в заявці як адресу відвантаження товару.

На даний час доказів щодо закінчення відповідного кримінального провадження та результатів останнього у матеріалах справи не міститься.

Ухвалюючи оскаржувану постанову та враховуючи вказівки Верховного Суду апеляційним судом встановлено, що як вбачається з умов пункту 2 Договору сторони застосовують при виконанні останнього правила Інкотермс-2010 (Incoterms 2010), які є правилами по тлумаченню найбільш широко використовуваних торгових термінів у сфері зовнішньої торгівлі. Правила Інкотермс визначають переважно обов`язки, вартість і ризики, що виникають при доставці товару від продавців до покупців.

Так, пунктом 2.1 Договору сторонами узгоджено місце поставки Товару як DDP склад Продавця за адресою: Київська обл., с. Проліски, вул. Броварська, 4, відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс-2010

Апеляційний суд звернув увагу на те, що умови поставки DDP покладають на продавця нести всі ризики, пов`язані з транспортуванням товару до зазначеного пункту призначення, яким у даному випадку є склад Підприємства.

Враховуючи існуюче у матеріалах справи повідомлення Підприємства від 07.08.2018 № 05-08-128 про готовність Товару до відвантаження на складі України в комплектності і специфікації, передбаченої в додатку № 1 до Договору, за адресою складу: Київська обл., с. Проліски, вул. Броварська, 4, апеляційна суд дійшов висновку, що Підприємство виконало свій обов`язок щодо поставки Товару за наведеними правилами Інкотермс-2010.

З моменту прибуття Товару у місце поставки (с. Проліски, вул. Броварська, 4) та його готовності до передачі (відвантаження) Товариству, який настав 08.08.2018, Підприємство перестало нести відповідальність за Товар, оскільки усі ризики продавець ніс лише до наведеного пункту призначення, що узгоджено сторонами у Договорі.

Крім того, для транспортування Товару з місця поставки, яке визначено умовами пункту 2.1 Договору, а саме: Київська обл., с. Проліски, вул. Броварська, 4, до місця розташування покупця, Товариство скористалося послугами перевізника, що підтверджується наявними у матеріалах справи: договором транспортного експедирування від 07.08.2018 №0708/02, укладеним між ТОВ "ТК ФІДЕЛІС" (експедитор) та Товариством (клієнт) та наданою Підприємству інформацію щодо перевізника, направленою на електронну адресу останнього.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та частиною першою статті 929 ЦК України, яка унормовується із статтею 316 Господарського кодексу України, передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до частини третьої статті 929 ЦК України умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із статтею 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Аналогічні положення погоджено сторонами у договорі транспортного експедирування від 07.08.2018.

При цьому, пунктом 1.3 договору транспортного експедирування від 07.08.2018 передбачено, що власником Товару в період перевезення є клієнт (Товариство).

Отже, враховуючи умови пунктів 2.1, 3.1, 3.5 договору транспортного експедирування від 07.08.2018 та приписи частини другої статті 664 ЦК України, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що за вказаним договором транспортного експедирування TOB "ТК ФІДЕЛІС" є також уповноваженим представником Товариства на одержання, відправлення та перевезення Товару без особистого супроводу Товариства.

Також апеляційним судом встановлено, що 08.08.2018 Підприємством було передано Товар за товарно-транспортною накладною № 81 визначеному саме Товариством перевізнику ТОВ "ТК "ФІДЕЛІС" для подальшої доставки цього Товару Товариству, тому суд дійшов висновку, що виконавши вказівки самого Товариства по передачі Товару обраному Товариством перевізнику, дані якого Товариство особисто повідомило Підприємству для оформлення ТТН, зокрема: назва компанії-перевізника, адреса ТОВ "ТК ФІДЕЛІС", Дніпро, узвіз Калініна 10/5; особисті дані водія - ОСОБА_1 , Підприємство виконало свої зобов`язання перед Товариством за Договором.

Про те, що ТОВ "ТК ФІДЕЛІС" мав право одержувати Товар від імені Товариства додатково можуть свідчити не тільки умови договору транспортного експедирування від 07.08.2018 № 0708/02, а і передбачений у заявці з організації експедиційно-транспортних послуг від 07.08.2018 № 00000000086 штраф за непред`явлення вантажу (за логікою - непред`явлення вантажу перевізнику). Тобто, у разі неотримання ТОВ "ТК ФІДЕЛІС" вантажу, за яким перевізник приїхав у місце навантаження, клієнт (Товариство) повинен був сплатити перевізнику відповідний штраф.

Водночас, враховуючи умови договору транспортного експедирування від 07.08.2018, за якими власником Товару з моменту передачі останнього експедитору стало Товариство, та з огляду на приписи частини першої статті 664 ЦК України, визначені правилами Інкотермс-2010 умови поставки DDP, апеляційний суд дійшов висновку про існування факту поставки Товару з боку Підприємства покупцю (Товариству) та перехід ризиків втрати чи пошкодження Товару до Товариства, під час його транспортування до нього перевізником, якого найняло саме Товариство.

Також суд апеляційної інстанції погодився з тим, що застосовуючи концепцію вірогідності доказів, суд першої інстанції цілком правильно зазначив про надмірність покладення тягарю відповідальності у вигляді вартості Товару (дизельного навантажувача ТОЙОТА Модель 62-8FD30 V3300+A410+65F) на Підприємство, яке зі свого боку виконало умови Договору в частині поставки Товару відповідно до узгоджених сторонами умов та вказівок самого Товариства.

Разом з цим, аналізуючи наведені обставини та матеріали даної справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наразі Товариством штучно створено підстави позовних вимог до Підприємства у цій справі, оскільки з матеріалів справи вбачається, що кримінальне провадження № 12018161470001657 щодо незаконного заволодіння невстановленою особою дизельним навантажувачем " ТОЙОТА 62-8FD30", вартістю 1 022 234, 05 грн було відкрито за заявою Товариства, яке визнало себе, подаючи вказану заяву, власником дизельного навантажувача TOЙОТА 62-8FD30, а не зазначало, що власником залишилося Підприємство.

Крім того, матеріали справи свідчать, що з 2018 по червень 2021 (момент подання позову у даній справі № 916/1556/21) з боку Товариства до Підприємства не висувалось будь-яких претензій, зауважень чи вимог з приводу неотримання покупцем (Товариством) у власність відповідного Товару.

Водночас, результатів кримінального провадження №12018161470001657 з 2018 досі не має (щодо повернення викраденого Товару), тобто, Товариство вирішило відшкодувати свої втрати за рахунок продавця (Підприємства), незважаючи на те, що відповідальність за Товар у момент його викрадення Підприємство вже не несло.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що поведінка Товариства, за обставин, які склалися, не відповідає засадам добросовісності, послідовності та передбачуваності.

Враховуючи викладене та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Також як підставу для подання касаційної скарги Товариством визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 664, частини другої статті 930 ЦК України та норм розділів А1, А4, А8, Б4, Б5 умов поставки DDP Інкотермс-2010 у подібних правовідносинах.

При цьому, ухвалюючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції встановив обставини, які визначають індивідуальність правовідносин сторін у даній справі, а саме: у матеріалах справи наявні доповнення від 16.07.2018 № 272 до контракту № TF-033/07, за якими Покупець купив у Продавця автонавантажувач ТОЙОТА Модель 62-8FD30 V3300; видаткова накладна від 08.08.2018 № КВАВПТ010166 на суму 897 000,00 грн з ПДВ, за якою постачальником є ДП "Сумітек Україна", а отримувачем є Підприємство; товарно-транспортна накладна від 08.08.2018 про передачу на перевезення Товару - дизельного навантажувача ТОЙОТА Модель 62-8FD30 V3300+A410+65F, 1 шт, маса - 4,5 т, автомобільний перевізник - ТОВ "ТК ФІДЕЛІС", водій - ОСОБА_1 , замовник - Товариство, вантажовідправники: дистриб`ютор - ДП "Сумітек Україна", дилер - Підприємство, вантажоодержувач - Товариство; згідно з відмітками в товарно-транспортній накладній від 08.08.2018 № 81 Товар здав на перевезення - представник вантажовідправника - Горбенков Є.В., прийняв водій/експедитор - ОСОБА_1 ; в обумовлену сторонами дату - 08.08.2018 зазначений у довіреності представник позивача - Сироватко Ю.В. для участі у завантаженні Товару не з`явився, проте, водій/експедитор - ОСОБА_1 , який був обраний самим Товариством та зазначений в електронній переписці, а саме у наведеному електронному листі 08.08.2018, прибув для отримання Товару на авто - ДАФ НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , дані про якого також визначив представник Товариства; у матеріалах справи наявне електронне листування сторін, з якого, зокрема, вбачається, що в процесі підготовки виконання договірних зобов`язань, сторони узгодили, що покупець з місця поставки, визначеного Договором, забирає Товар своїм транспортом, для чого Товариством було уточнено габарити навантажувача ТОЙОТА, модель 62-8FD30 V3300+A410+65F; у свою чергу, Підприємство повідомило, що ТТН буде виписано на місці завантаження Товару; із електронного листування вбачається, що транспортуванням Товару будуть займатись перевізники (07.08.2018 Товариство направило лист на електронну адресу Підприємства наступного змісту: "Вікторе, спасибі. Уся інформація про габарити передана перевізникам. Гарного дня"); покупець надав продавцю інформацію щодо перевізника та дані для ТТН, зокрема, 08.08.2018 о 10:16 Товариство направило лист на електронну адресу Підприємства наступного змісту: "Вікторе, нижче оновлена інформація по авто: (1) Марка та номер машини ДАФ НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; (2) Назва компанії-перевізника, адреса ТОВ "ТК ФІДЕЛІС", Дніпро, узвіз Калініна 10/5; (3) ПІБ водія ОСОБА_1 ; (4) Номер посвідчення водія НОМЕР_3 "; з моменту прибуття Товару у місце поставки (с. Проліски, вул. Броварська, 4) та його готовності до передачі (відвантаження) Товариству, який настав 08.08.2018, Підприємство перестало нести відповідальність за Товар, оскільки усі ризики продавець ніс лише до наведеного пункту призначення, що узгоджено сторонами у Договорі; для транспортування Товару з місця поставки, яке визначено умовами пункту 2.1 Договору, а саме: Київська обл., с. Проліски, вул. Броварська, 4, до місця розташування покупця, Товариство скористався послугами перевізника, що підтверджується наявними у матеріалах справи: договором транспортного експедирування від 07.08.2018 №0708/02, укладеним між ТОВ "ТК ФІДЕЛІС" (експедитор) та Товариством (клієнт) та наданою Підприємству інформацію щодо перевізника, направленою на електронну адресу останнього; пунктом 1.3 договору транспортного експедирування від 07.08.2018 передбачено, що власником Товару в період перевезення є клієнт (Товариство); ураховуючи умови пунктів 2.1, 3.1, 3.5 договору транспортного експедирування від 07.08.2018 та приписі частини другої статті 664 ЦК України, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що за вказаним договором транспортного експедирування TOB "ТК ФІДЕЛІС" є також уповноваженим представником Товариства на одержання, відправлення та перевезення Товару без особистого супроводу Товариства; враховуючи умови договору транспортного експедирування від 07.08.2018, за якими власником Товару з моменту передачі останнього експедитору стало Товариство, та з огляду на приписи частини першої статті 664 ЦК України, визначені правилами Інкотермс-2010 умови поставки DDP, апеляційний суд дійшов висновку про існування факту поставки Товару з боку Підприємства покупцю (Товариству) та перехід ризиків втрати чи пошкодження Товару до Товариства, під час його транспортування до нього перевізником, якого найняло саме Товариство.

Водночас відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним норм процесуального права у спірних правовідносинах.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства, відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства в частині оскарження постанови апеляційного суду з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, та вважає за можливе залишити оскаржувану постанову без змін, з урахуванням мотивів викладених у даній постанові.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги Товариства та залишає оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕМЕНТ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 у справі № 916/1556/21, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу в частині оскарження товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕМЕНТ" постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 у справі № 916/1556/21 з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 у справі № 916/1556/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова