Рішення

від 06.11.2007 по справі 12/2259

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський

суд

Житомирської

області

10002, м. Житомир, майдан

Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "06" листопада 2007 р.                                                   

 Справа № 12/2259

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді 

судді Сікорська Н.А.

судді 

за участю представників сторін

від позивача Балан О.С. - дов. № 1571  від 08.10.07р.

від відповідача не з'явився.

розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою

відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "ХарчПак"

(м.Житомир) 

до Приватного підприємця 

ОСОБА_1 (м. Бердичів)

про стягнення 3973,73 грн.

У відповідності до ч.4 ст.69 ГПК України, спір вирішується у більш

тривалий строк, ніж передбачено ч. 1 цієї статті.

Подано позов про стягнення з 

відповідача на користь позивача 3973,73 грн., з яких 3640,00 грн.-

основний борг, 87,06 грн. - 3% річних; 246,67 грн. - процент за користування

чужими коштами та судових витрат.

Представник позивача в судовому засіданні подав заяву від

06.11.07р. (а.с.38), згідно якої відмовляється від позову в сумі 30,00 грн.

основного боргу.

Відмова від позову не суперечить законодавству та не порушує

чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, тому приймається

господарським судом.

За таких обставин провадження у справі щодо стягнення 30,00 грн.

заборгованості слід припинити за п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з

відмовою позивача від позову.

В решті  позовних вимог

представник позивача позов підтримав у заявлених розмірах.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про

причину неявки суд не повідомив, письмового відзиву на позов не надав.

Суд вважає, що вказана обставина не перешкоджає вирішенню спору,

оскільки про день та місце розгляду справи відповідач був належним чином

повідомлений.

Відповідно до ст.75 ГПК України, справа розглядається за наявними

в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали

справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі видаткової накладної №Ф1-0033743 від 03.08.06р. (а.с.

8-13) Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне

підприємство "ХарчПак" (позивач) поставило Приватному підприємцю

ОСОБА_1(відповідач) товар на суму 9722,78 грн. (а.с.7).

За ст. 692 Цивільного кодексу України, за договором

купівлі-продажу, покупець  зобов'язаний

оплатити товар після його прийняття або 

прийняття  товаророзпорядчих  документів  

на   нього,   якщо договором  або 

актами  цивільного  законодавства 

не встановлений інший строк оплати товару.

В порушення ст. 692 ЦК України розрахунки було здійснено частково,

сума боргу на день подачі позову до суду становила 3610,00 грн., що

підтверджується наданими позивачем розрахунками (а.с.34-35).

Відповідно до ст.625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив

виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити

суму боргу з урахуванням  встановленого

індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від

простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або

законом.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував до стягнення з

відповідача 87,06грн. 3% річних.

Вказані нарахування 3% річних 

здійснено правомірно, у відповідності до вимог норм чинного

законодавства.

Крім того, позивачем ставиться вимога про стягнення з відповідача

процентів за користування чужими коштами в розмірі 246,67 грн. з посиланням на

ч.3  ст.692 ЦК України, де вказано, що в

разі прострочення оплати товару продавець вправі вимагати оплату товару та

сплати процентів з користування чужими грошовими коштами. При цьому позивач

просить застосувати за аналогією норму ст. 1048 ч.1 ЦК України визначивши розмір

процентів на рівні облікової ставки НБУ.

Суд вважає таку правову позицію позивача хибною, оскільки

відповідно до ч.2 ст.536 ЦК України, розмір процентів за користуванням чужими

грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного

законодавства.

Договором розмір процентів за користування чужими коштами не

встановлено. Діюче законодавство також не містить вказівок про розмір процентів

за користування коштами  в результаті

несвоєчасно проведених розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не

врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або

договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів

цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини

(аналогія закону).

Правовідносини, які виникають з договору поставки  та правовідносини, що виникають з  договору позики не є подібними за змістом, а

тому застосування  за аналогією ст. 1048

ЦК України, суд вважає безпідставним.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 246,67 грн.

процентів за користування чужими коштами 

задоволенню не підлягають.

Відповідач позов щодо підстав пред'явлення та предмету не оспорив.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та

заперечень.

Враховуючи  викладене,

господарський суд приходить до висновку, що позов обгрунтований, заявлений у

відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджується матеріалами

справи і підлягають задоволенню частково в сумі 3697,06грн., з яких: 3610,00

грн. основного боргу та 87,06 грн. 3% річних.

В частині стягнення 30,00 грн. основного боргу суд припиняє

провадження у справі за п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відмовою

позивача від позову.

В стягненні 246,67 грн. нарахованих процентів за користування

чужими грошовими коштами суд відмовляє.

Витрати, пов'язані з оплатою державного мита та за

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача

пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні спору, господарський суд встановив, що позивач

звертаючись до суду з позовом помилково сплатив 141,74 грн. державного мита,

замість  102,00грн., оскільки згідно п.а

ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від

21.01.1993р. ставки державного мита  із

заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів встановлюються в

розмірі 1 відсоток ціни позову, але не 

менше 6 неоподатковуваних мінімумів 

доходів   громадян   і не 

більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України від

21.01.1993р. сплачене державне мито підлягає поверненню частково у випадках

внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

З врахуванням викладеного, позивачу слід повернути з Державного

бюджету   39,74 грн. надміру сплаченого

державного мита.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22,33,49,69,п.4ч.1

ст.80, ст.ст. 82 -85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.

Позов задовольнити частково.

2.Стягнути

з Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1

на

користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне

підприємство "Харч Пак", м.Житомир, вул.Ватутіна, 79, код  24705751

-

3610,00 грн. основного боргу;

-

87,06 грн. 3% річних;

-

94,90 грн. державного мита;

-

109,78 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 30,00 грн. основного боргу -

за п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України,

4.

Відмовити в частині стягнення 246,67 грн. процентів за користування чужими

грошовими коштами.

5.

Повернути з державного бюджету Товариству з обмеженою відповідальністю

"Виробничо-комерційне підприємство "Харч Пак" (, м.Житомир,

вул.Ватутіна, 79, код  24705751)  39,74 грн. 

надміру сплаченого державного мита.

Рішення

господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку

з дня підписання мотивованого рішення.

Суддя                              

                                        Сікорська

Н.А. 

  Дата підписання: 08

листопада 2007 року.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 -сторонам