Постанова

від 15.06.2023 по справі 459/3514/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 459/3514/18 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.

Провадження № 22-ц/811/1055/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання - Зеліско-Чемерис К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 березня 2023 року (повний текст рішення складено 15 березня 2023 року), у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

в листопаді 2018 року ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом, в якому, з врахуванням остаточно уточнених позовних вимог, просила:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя будинок по АДРЕСА_1 , стаціонарну тимчасову споруду, яка знаходилася в АДРЕСА_2 , площею 0,0184 га., на земельній ділянці з кадастровим номером 4611800000:02:009:0038, та автомобіль марки SEAT TOLEDO, чорного кольору, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину спірних будинку, стаціонарної тимчасової споруди та автомобіля; та

- стягнути з відповідача в її користь грошову компенсацію вартості автомобіля та стаціонарної тимчасової споруди у розмірі 21204,00 грн, і судові витрати по справі.

Позов мотивована тим, що 26 квітня 2001 року вона зареєструвала шлюб із відповідачем. У них народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 народилося двоє синів-близнюків ОСОБА_6 . Під час спільного проживання у шлюбі, вони за спільні кошти придбали майно. А саме, житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності на спірний будинок 06 жовтня 2004 року зареєстрував на своє ім`я відповідач. Позивачка була зареєстрована в даному будинку як дружина відповідача. В січні 2006 року за спільні кошти придбали автомобіль марки SEAT TOLEDO 2005 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 . 16 липня 2013 року відповідач зняв з обліку вказаний автомобіль для реалізації. Також територіальною громадою в особі Червоноградської міської ради позивачу була надана в оренду земельна ділянка, площею 0,014 га по АДРЕСА_3 , кадастровий номер ділянки 4611800000:02:009:0055. На вказаній земельній ділянці вони за спільні кошти побудували площадку, на якій поставили пересувний літній кіоск. Крім того, під час спільного проживання за спільні кошти побудували павільйон по АДРЕСА_2 , на земельній ділянці, яка була надана територіальною громадою в особі Червоноградської міської ради в оренду відповідачу, як приватному підприємцю. Кадастровий номер ділянки 4611800000:02:009:0038. Заочним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 02 липня 2013 року шлюб між ними був розірваний.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 10 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя будинок по АДРЕСА_1 , стаціонарну тимчасову споруду, яка знаходилася в АДРЕСА_2 , площею 0,0184 га, на земельній ділянці з кадастровим номером 4611800000:02:009:0038, та автомобіль марки SEAT TOLEDO, чорного кольору, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_7 ( ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину: будинку по АДРЕСА_1 , стаціонарної тимчасової споруди яка знаходилася в АДРЕСА_2 , площею 0,0184 га, на земельній ділянці кадастровий номер 4611800000:02:009:0038, та автомобіль марки SEAT TOLEDO, чорного кольору, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 .

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості автомобіля SEAT TOLEDO, чорного кольору, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 76461,00 грн та вартості стаціонарної тимчасової споруди, яка знаходилася в АДРЕСА_2 , площею 0,0184 га, на земельній ділянці кадастровий номер 4611800000:02:009:0038 у розмірі 21204,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 704 грн 80 коп. сплаченого судового збору та в користь держави 2253 грн 82 коп. судового збору.

В березні 2023 року ОСОБА_1 оскаржив рішення суду, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 березня 2023 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що після розірвання шлюбу, діти сторін залишились проживати з відповідачем, перебувають на його утриманні, а у позивачки наявна заборгованість зі сплати аліментів на дітей. Окрім цього, позивачка будучи обізнаною з тим, що після розірвання шлюбу, відповідач заперечував її право на поділ майна, з вказаним позовом звернулася з пропуском строку позовної давності, а відповідач просив суд застосувати наслідки такого пропуску, що проігноровано судом першої інстанції. Стягуючи з відповідача компенсацію половини вартості автомобіля та стаціонарної тимчасової споруди, суд не звернув уваги, що матеріали справи не містять доказів вартості цих об`єктів, а наявні у справі висновки, з огляду на час їх виготовлення, не встановлюють дійсної вартості такого майна, на час розгляду справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності всіх сторін, у відповідності до приписів частини другої статті 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 квітня 2001 року, який розірвано рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 02 липня 2013 року.

Позивачка змінила прізвище та ім`я з ОСОБА_4 на ОСОБА_3 , про що 07 червня 2016 року складено запис про зміну імені № 118, що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені, виданого Нагатинським відділом ЗАГС Управління ЗАГС москви.

У шлюбі народилося троє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 05 жовтня 2004 року придбано будинок по АДРЕСА_1 , власником якого зазначено відповідача.

19 червня 2017 територіальною громадою в особі Червоноградської міської ради відповідачу надано в оренду земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , площею 0,0184 га, кадастровий номер вказаної земельної ділянки 4611800000:02:009:0038, де був побудований торговий павільйон.

26 квітня 2019 року строк дії договору оренди закінчився й у зв`язку з тим, що відповідач не уклав договір оренди землі на новий строк у встановлений термін, на виконання вимоги виконавчого комітету від 03 липня 2020 року, павільйон був демонтований.

В січні 2006 року відповідачем було придбано автомобіль марки SEAT TOLEDO 2005 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , який 16 липня 2013 року останній зняв з обліку для реалізації, а станом на 28 січня 2020 року вказаний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_10 .

Постановою Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі №459/5027/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 (яка в подальшому змінила прізвище та ім`я на ОСОБА_11 ), ОСОБА_12 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 08 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_13 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, залишено без змін.

Під час розгляду цієї справи судами встановлено, зокрема те, що спірний житловий будинок на АДРЕСА_1 , придбаний під час перебування ОСОБА_1 і ОСОБА_13 ( ОСОБА_4 ) у зареєстрованому шлюбі, є їх спільною сумісною власністю.

Згідно із частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За правилами статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав відійти від принципу рівності часток у майні колишнього подружжя, оскільки проживання із відповідачем трьох дітей не є безумовною обставиною для цього, а факт несплати аліментів позивачкою, без доведення цього відповідачем, як істотної обставини для наявності підстав застосувати положення статті 70 СК України, а також з огляду на те, що відповідачем не подано зустрічного позову про збільшення його частки у спірному майні, ухвалив обґрунтоване рішення, виходячи з принципу рівності часток.

Аналогічних за змістом висновків дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 16 травня 2018 року у справі № 756/15797/14-ц (провадження № 61-11307св18) та від 15 грудня 2021 року у справі № 756/15452/17 (провадження № 61-9794св21).

Відтак, відповідні доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Згідно з частинами першою та другою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Наведене дає підстави для висновку, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливостю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 61-9018сво18.

Встановивши, що спірний транспортний засіб та стаціонарна тимчасова споруда є спільним майном подружжя, при цьому останньої фізичної немає, у зв`язку з демонтажем, а транспортний засіб, на момент розгляду справи відчужено третій особі, суд першої інстанції, зробив обґрунтований висновок про стягнення із відповідача на користь позивачки компенсацію вартості таких об`єктів поділу.

Довід апеляційної скарги про те, що висновок щодо вартості цих об`єктів зроблено в червні 2020 року, тобто немає визначеної їх вартості на момент ухвалення оскаржуваного рішення, адже така вартість зменшувалась у процесі їх подальшого використання є необґрунтованим, оскільки належних та допустимих доказів на спростування визначеної станом на червень 2020 року вартості, на час розгляду справи та ухвалення рішення, відповідачем не надано.

Щодо застосування позовної давності.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Згідно із положеннями частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Саме такий висновок щодо застосування цієї норми права, викладено в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, від якого Велика Палата Верховного Суду на даний час не відступила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (наприклад, рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

До вимог,що випливаютьіз сімейнихвідносин,позовна давністьне застосовується,крім випадків,передбачених частиноюдругою статті72,частиною другоюстатті 129,частиною третьоюстатті 138,частиною третьоюстатті 139цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом (стаття 20 СК України).

Відповідно до частин другої, третьої статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності

Таким чином, визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, а також постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 576/2447/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 303/4265/18, від 08 грудня 2021 року у справі 753/18448/17.

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19) та від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19).

Встановивши, що спір між сторонами щодо поділу майна виник у 2018 році, оскільки позивачка про це (що її право спільної сумісної власності на таке майно заперечується відповідачем) дізналася після розгляду в суді справи про визнання її такою, що втратила право користування спірним будинком (справа № 459/5027/13-ц), і саме з цього часу слід відраховувати позовну давність на звернення позивача з позовом до суду за захистом порушеного права, а вказаний позов подано до суду у листопаді 2018 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відсутні підстави для застосування позовної давності.

При цьому, позивачкою доведено відсутність у неї можливості дізнатися про порушення свого цивільного права раніше.

Доводи апеляційної скарги, які є ідентичні доводам відповідача, наведеними в суді першої інстанції про те, що про порушення свого права позивач дізналась після розірвання шлюбу, коли у неї виникли перешкоди у користуванні та володінні цим майном, не підтверджено належними доказами.

Колегія суддів, у цьому зв`язку враховує, що доказування не може ґрунтуватися на припущення (частина шоста статті 81 ЦПК України), відтак відхиляє відповідні докази апеляційної скарги щодо початку перебігу позовної давності, після розірвання шлюбу між сторонами.

Отже, відповідні доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме те, що оскаржувані рішення залишено без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, а саме судового збору, за розгляд справи судами обох інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 червня 2023 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич