Постанова

від 14.06.2023 по справі 910/9326/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2023 р. Справа№ 910/9326/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Кологойда О.В.;

від відповідача: Михалевич М.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 року (повне рішення складено 10.04.2023 року)

у справі №910/9326/22 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВА САТЕЛІТ"

до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

про стягнення 30 877, 61 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОВА САТЕЛІТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік у розмірі 10 329, 80 грн та частини чистого прибутку за 2020 рік у сумі 20 547, 81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства не виконав належним чином зобов`язання з виплати позивачу, як акціонеру Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВА САТЕЛІТ" задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВА САТЕЛІТ" 10 329,80 грн - заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік, 20 547,81 грн.- частини чистого прибутку за 2020 рік, 2 481,00 грн - судового збору та 14 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 року у справі №910/9326/22 скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити повністю. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення зменшити розмір витрат на правничу допомогу присуджених з відповідача на користь позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, п. 6 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник вказав, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не застосував правову позицію викладену, зокрема, у рішеннях Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007, від 22.05.2008 року №10-рп/2008 та від 27.02.2020 року №3-р/2020 року.

Крім того, за твердженням скаржника у п. 5 розділу І Порядку виплати акціонерним товариством дивідендів чітко встановлено, що акціонерне товариство здійснює виплату дивідендів шляхом виплати всієї суми дивідендів у повному обсязі або частками, якщо це передбачено рішенням загальних зборів або наглядової ради товариства. У випадку прийняття акціонерним товариством рішення про виплату дивідендів частками, такі виплати здійснюються одночасно всім особам, які мають право на отримання дивідендів, пропорційно.

Разом з цим ані загальні збори акціонерів ПАТ «Укрнафта» від 18.05.2021 року, ані Наглядова рада Товариства від 27.05.2021 року, не приймали рішення про виплату дивідендів за 2018 року кількома частками, що свідчить про те, що виплата дивідендів за 2018 рік через депозитарну систему України має відбуватись шляхом всієї виплати всієї суми дивідендів, що належить особі, яка має право на їх отримання, без умови про одночасність такої виплати всім особам.

Водночас представник відповідача наголосив, що в структурі власності ПАТ «Укрнафта» є як господарське товариство ,частка держави в якому становить 100 відсотків, так і решта понад тридцять тисяч акціонерів, яким відповідно виплата дивідендів має бути здійснена через депозитарну систему України. Єдиноможливий спосіб виплати Товариством дивідендів - через депозитарну систему України є неефективним, оскільки не забезпечує реального отримання всіма акціонерами товариства дивідендів.

При цьому, скаржник вказав, що зі змісту ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 року» вбачається, що період за який потрібно здійснити виплату частини чистого прибутку встановлений, як «звітний рік».

Закон України «Про державний бюджет України» набрав законної сили з 01.01.2021 року, бюджетним роком для Закону України «Про державний бюджет України» у відповідності до вимог Бюджетного кодексу України є календарний рік, у даному випадку в проміжку з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, що відповідно буде і звітним роком для цілей даного закону, а тому виплата частини чистого прибутку за 2020 рік на підставі рішення Загальних зборів ПАТ «Укрнафта» від 18.05.2021 року учасникам господарського товариства, відмінних від держави, не тільки не узгоджується з вимогами профільного законодавства, а й суперечить положенням ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», зокрема і в частині періоду на який поширює свою дію вказана стаття.

Крім того, за твердженням скаржника останній не порушував та не оспорював права та законні інтереси своїх акціонерів, а вживав всіх можливих заходів для забезпечення виплати акціонерам дивідендів за 2018 рік. Так, відповідач зазначив, що на виконання рішення акціонерів Товариства від 18.05.2021 року та наглядової ради Товариства від 27.05.2021 року направляв 23.12.2021 року, 29.12.2021 року та 11.02.2022 року до ПАТ «Національний депозитарій України» розпорядження про виплату доходів/сум погашення за цінними паперами в розрізі депозитарних установ, в тому числі і АТ "Піреус Банк МКБ" з одночасним перерахуванням грошових коштів для здійснення виплати дивідендів, втім ПАТ «Національний депозитарій України» розпорядження не виконав та повернув грошові кошти на користь Товариства, обґрунтовуючи свої дії, зокрема тим, що надані документи містять суперечливі дані.

Разом з цим, за твердженням скаржника стягнута з відповідача сума витрат позивача на правничу допомогу є не спів мірною та необґрунтованою, оскільки загальна сума стягнутих з відповідача грошових сум дорівнює 30877,61 грн. Таким чином сума, стягнутих судом витрат на правничу допомогу становить більше 45% від суми задоволених позовних вимог, що в вочевидь не відповідає засадам господарського судочинства та таким поняттям як співмірність, розумність та пропорційність.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2023 року апеляційну скаргу у справі №910/9326/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Корсак В.А.

Північний апеляційний господарський відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 року у справі №910/9326/22 своєю ухвалою від 08.05.2023 року.

23.05.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що принцип рівності всіх акціонерів як суб`єктів права власності закріпленого в ст. 13, 21, 22, 24, 41 Конституції України, ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства», пп. 2, п. 3.2 Статуту ПАТ «Укрнафта», які визначають, що кожного простою акцією товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав. Права акціонера визначаються законом та статутом. ПВАТ «Укрнафта» привілейованих акцій не випускало (п. 6.2 Статуту). Отже, всі акціонери ПАТ «Укрнафта» мають рівні права.

Позивач має рівні права з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та іншими акціонерами на отримання дивідендів за 2018 рік з розрахунку 35,62 грн на одну акцію та частини чистого прибутку за 2020 рік з розрахунку 70,8545 грн на одну просту іменну акцію, належну їм станом на дату прийняття загальними зборами акціонерів рішення про розподіл чистого прибутку за 2020 рік.

При цьому, представник позивача вказав, що не релевантним є посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду в постанові від 25.01.2023 року №676/47/21 (справа про зобов`язання привести у попередній стан і повернути земельні ділянки водного фонду) ,яка до того ж стосується відносин, які не є подібними до спірних правовідносин у цій справі. Також посилання на правову позицію у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 року №910/18214/19 згідно якої рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих наслідків, на які вого спрямовано, яка не пов`язана з спірними правовідносинами.

Щодо прохання скаржника зменшити суму стягнутих витрат на професійну правничу допомогу представник позивача зазначив, що відповідна заява подавалася до суду 14.12.2002 року і розглянута судом на стадії розподілу судових витрат, яким було встановлена відсутність відповідних обставин щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Критерії співмірності, обґрунтованості, фактичності та неминучості, документальної підтвердженості при розподілі судових витрат у справі в оскаржуваному рішенні дотримано.

30.05.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній, зокрема зазначив, що закон України «Про державний бюджет України 2021 рік» набрав законної сили з 01.01.2021 року, бюджетним роком для Закону України «Про державний бюджет України 2021 рік» у відповідності до вимог Бюджетного кодексу України є календарний рік на який прийнятий цей закон, у даному випадку в проміжку з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, який відповідно буде і звітним роком для цілей даного закону, а тому виплата частини чистого прибутку за 2020 рік на підставі рішення Загальних зборів ПАТ «Укрнафта» від 18.05.2021 року учасникам господарського товариства, не тільки не узгоджується з вимогами профільного законодавства, а й суперечить положенням ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України 2021 рік», зокрема і в частині періоду на який поширює свою дію вказана стаття.

Послідовність і обґрунтованість таких доводів підтверджується положенням ст. 20 Закону України «Про державний бюджет України 2023 рік», яка практично аналогічна за змістом зі ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України 2021 рік», проте відмінність полягає в тому, що ст. 20 Закону України «Про державний бюджет України 2023 рік» встановлює обов`язок щодо сплати частини чистого прибутку до 01.087. року наступного за звітним періодом, а не звітним роком.

01.06.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від представника скаржника надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній, зокрема зазначив, що акціонери ПАТ «Укрнафта», розподіляючи чистий прибуток за 2020 рік, не могли на загальних зборах 18.05.2021 року (тобто після 1 травня) прийняти рішення про виплату дивідендів, оскільки таке рішення суперечило б Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», який має спеціальний характер в частині управління товариством і розподілу прибутку над нормами Закону України «Про акціонерні товариства».

Водночас, представник позивача наголосив, що вже сформувалась стала судова практика щодо стягнення з ПАТ «Укрнафта» дивідендів за 2018 рік в розмірі 35,62 грн на одну акцію та частини чистину чистого прибутку за 2020 рік в розмірі 70,8545 грн на одну просту іменну акцію відповідно до рішення річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрнафта» від 18.05.2021 року (протокол №361 від 18.05.2021 року), рішення Наглядової ради ПАТ «Укрнафта» від 27.05.2021 року (протокол №9/21), ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» та абз. 2 ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік».

Обставини виконання договору про обслуговування випусків цінних паперів від 15.11.2013 року №ОВ-1962 та зобов`язання виконати цей договір і прийти розпорядження про виплату/сум погашення за цінними паперами від 22.12.2021 року , 23.12.2021 року та 29.12.2021 року, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, були предметом спору між ПАТ «Укрнафта» та ПАТ «Національний депозитарій України» у справі №910/3376/22.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 року у справі №910/3376/22, яке було залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду в позові ПАТ «Укрнафта» до ПАТ «Національний депозитарій України» про визнання неналежним виконання договору та зобов`язання вчинення дій щодо належного виконання договору було відмовлено.

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/2103/23 від 13.06.2023 року, у зв`язку перебуванням судді Корсака В.А. у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/9326/22.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 року прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі №910/9326/22 у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта» засноване відповідно до наказу Державного Комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 року № 57 шляхом перетворення державного підприємства «Виробниче об`єднання «Укрнафта» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15 червня 1993 року № 210/93.

Товариство є правонаступником державного підприємства - Виробничого об`єднання «Укрнафта». Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 року змінено тип та назву Товариства з Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта», Організаційноправовою формою Товариства є акціонерне товариство. Товариство за типом є публічним акціонерним товариством.

Акціонерами Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень Статуту та вимог чинного законодавства України.

Статутний капітал Товариства становить 13 557 127,50 грн і поділений на 54 228 510 шт. простих іменних акцій.

Відповідно до загальнодоступних джерел, що не заперечується відповідачем, акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (частка держави у статутному капіталі якого становить 100%) належить 27 114 256 акцій відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», тобто 50% плюс 1 акція.

Тобто, відповідач входить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100%.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КІНТО Інвест» (перейменоване на ТОВ "СОВА САТЕЛІТ") є акціонером ПАТ «Укрнафта» та власником 290 простих іменних акцій ПАТ «Укрнафта», що підтверджується обмеженими виписками про стан рахунків в цінних паперах станом на 18.05.2021 року, на 11.06.2021 року та на 01.07.202 року (наявні в матеріалах справи).

18.05.2021 року відбулися загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", рішення яких оформлені протоколом № 31. До порядку денного яких, окрім інших, було винесено 17-те питання про розподіл прибутку Товариства за підсумками 2018 рік.

Так, згідно протоколу № 31 від 18.05.2021 року, зокрема, було прийнято рішення: «Затвердити такий розмір та порядок розподілу прибутку Товариства за 2018 рік: на виконання ч.5 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» направити на виплату дивідендів за простими акціями частину чистого прибутку в сумі 1 931 619 526, 20 грн, що складає 30% чистого прибутку Товариства за 2018 рік за даними річної фінансової звітності, підтвердженої аудиторським висновком. Решту чистого прибутку Товариства за 2018 рік в сумі 4 506 581 473, 80 грн, що скдадає 70% чистого прибутку, направити на покриття накопиченого збитку.

Затвердити загальний розмір дивідендів за простими акціями ПАТ «Укрнафта» за результатами 2018 року в сумі 1 931 619 526, 20 грн.

Нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію, затвердити у розмірі 35,62 грн».

27.05.2021 року відбулось засідання наглядової ради ПАТ «Укрнафта», рішення якої було оформлене протоколом №9/21 від 27.05.2021, згідно з Додатком № 1 до якого визначено дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів, особам, які мають право на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» у 2018 році.

Так, визначено дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за підсумками 2018 року - 11.06.2021 року.

Розмір нарахованих дивідендів (загальний розмір), що підлягають виплаті відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів Товариства від 18.05.2021 року - 1 931 619 526,20 грн (один мільярд дев`ятсот тридцять один мільйон шістсот дев`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять шість гривень 20 копійок).

Нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію - 35,62 грн.

Строк виплати дивідендів за підсумками 2018 року: дата початку строку виплати дивідендів - 15.06.2021; дата закінчення строку виплати дивідендів - 17.11.2021 року.

Спосіб виплати дивідендів - виплата дивідендів здійснюється через депозитарну систему України.

Порядок виплати дивідендів: виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу відбувається пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) однакові для всіх власників акцій одного типу та класу; - дивіденди виплачуються виключно грошовими коштами; виплата дивідендів здійснюється шляхом виплати всієї суми дивідендів у повному обсязі або кількома частками пропорційно всім особам, які мають право на отримання дивідендів, по мірі надходження коштів на рахунок ПАТ «Укрнафта» у межах встановленого строку виплати дивідендів; витрати, які виникають через необхідність перерахування дивідендів (сплата податків, зборів, тощо), проводяться за рахунок суми нарахованих дивідендів, призначених до виплати відповідній особі, яка має право на їх отримання; для отримання дивідендів кожний акціонер ПАТ «Укрнафта» повинен звернутись до своєї депозитарної установи, де він має рахунок у цінних паперах по акціях ПАТ «Укрнафта» станом на 11.06.2021 та заключити з цією депозитарною установою договір про обслуговування рахунка в цінних паперах (у разі відсутності договору); відповідальність за укладення договорів з депозитарною установою, своєчасність, достовірність та повноту наданих депозитарній установі банківських реквізитів, за вчинення необхідних дій для отримання дивідендів, передбачених відповідним договором та/або внутрішніми документами депозитарної установи, тощо, покладається на акціонера; дивіденди, нараховані на акції AT «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код 20077720), виплатити в порядку, встановленому Законом України «Про управління об`єктами державної власності».

Як правильно встановлено судом першої інстанції, до переліку осіб, що мають право на отримання дивідендів за результатами 2018 року, окрім інших акціонерів, що володіють акціями ПАТ «Укрнафта» включений позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КІНТО Інвест» (перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю "СОВА САТЕЛІТ"), кількість простих іменних акцій ПАТ «Укрнафта» - 290 шт.

Так, за твердженням позивача на день подання позову граничний строк для виплати дивідендів за 2018 рік (17.11.2021 року) та частини чистого прибутку за 2020 рік (01.07.2021 року) минув, але позивач не отримав дивіденди за 2018 рік та частину чистого прибутку за 2020 рік.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами щодо погашення заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік, та надання документів.

Відповідач у свою чергу надав запитувані позивачем документи та повідомив останнього листом від 27.01.2022 року за №01/01/08/03-02/04/135, що нарахував позивачу дивіденди за 2018 рік з розрахунку 35,62 грн за одну акцію, але недосконалість чинного законодавства не дозволила реалізувати йому виплату дивідендів за 2018 рік у встановлений строк, та зазначив про існування спору між ПАТ «Укрнафта» та ПАТ «Національний депозитарій України» з приводу реалізації процесу виплати акціонерам дивідендів за вказаний період. Щодо частини чистого прибутку відповідач зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не містить дійсного механізму практичної реалізації норми ст. 21 вказаного Закону, не врегульованим залишається питання складання переліку осіб, які мають право на отримання частини чистого прибутку та порядку проведення розрахунку належного розміру чистого прибутку. Також, відповідач вказав, що в нього відсутні документи та інформація щодо частини чистого прибутку.

Крім того, ПАТ «Національний депозитарій України» повідомив представника позивача листом № 53/09-2 від 28.01.2022, що через депозитарну систему України не здійснювалася виплата акціонерам ПАТ «Укрнафта» дивідендів за 2018 рік та за 2020 рік, як це передбачено п. 5 р. 1 Порядку виплати акціонерним товариством дивідендів, затвердженим рішенням НКЦПФР від 12.04.2016 року № 391.

Депозитарною установою позивача, з якою укладено договір про обслуговування рахунку в цінних паперах на якому обліковуються акції ПАТ «Укрнафта» є ТОВ «КІНТО, Лтд».

Листом № 24 від 15.09.2022 року позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «КІНТО, Лтд» із запитом про надання інформації про отримання розпоряджень про виплату дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік від Центрального депозитарія.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КІНТО, Лтд» листом № 31 від 15.09.2022 повідомило позивача, що станом на поточну дату Товариство з обмеженою відповідальністю «КІНТО, Лтд» не отримувало від Центрального депозитарію (Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України») розпоряджень про виплату дивідендів особам, які мають право на отримання дивідендів за 2018 рік та частини прибутку за 2020 рік за акціями Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та грошових коштів для здійснення виплати акціонерам Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» дивідендів за 2018 рік та частини прибутку за 2020 рік, в тому числі на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВА САТЕЛІТ».

Таким чином, за твердженням позивача, відповідач в порушення норм законодавства не виконав належним чином зобов`язання з виплати позивачу, як акціонеру Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 152 Цивільного кодексу України визначає, що акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства", кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на:

1) участь в управлінні акціонерним товариством;

2) отримання дивідендів;

3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства;

4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

З огляду на положення вище викладених норм законодавства, правовою підставою набуття корпоративних прав акціонера акціонерного товариства (у тому числі, права на отримання дивідендів) є набуття права власності на акції товариства.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «КІНТО Інвест» (перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю "СОВА САТЕЛІТ") є власником простих іменних акцій ПАТ «Укрнафта» у кількості 290 шт.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач, як акціонер акціонерного товариства відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" має право на отримання дивідендів.

Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства", виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Тобто, у разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов`язок виплатити акціонеру дивіденди у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття такого рішення, чи у строк, визначений загальними зборами.

Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Пунктами 12, 15, 27 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.

Пунктом 6.18 Статуту Товариства визначено, що дивіденди виплачуються за підсумками календарного року виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Рішення про виплату дивідендів приймається загальними зборами, якщо інше не встановлено законом. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватись пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.

Відповідно до п.6.20 статуту Товариства для кожної виплати дивідендів наглядова рада товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок і строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, визначається рішенням наглядової ради товариства, передбаченим першим реченням цього пункту, але не раніше ніж через 10 робочих днів після дня прийняття такого рішення наглядовою радою товариства.

Згідно п. 6.21 статуту Товариства, останнє в порядку, встановленому наглядовою радою товариства, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок і строк їх виплати

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» прийняло на себе грошове зобов`язання здійснити виплату акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2018 році у визначених наглядовою радою відповідача порядку та строки, тобто щодо виплати дивідендів за 2018 в розмірі 35,62 грн на 1 (одну) акцію у строк до 17.11.2021 року, що підтверджується рішенням засідання наглядової ради ПАТ «Укрнафта», яке було оформлене протоколом №9/21 від 27.05.2021 року з додатками (наявне в матеріалах справи) .

При цьому, з прийняттям товариством рішення про виплату дивідендів та встановленням у такому рішенні строків проведення розрахунків з учасником (акціонером) у товариства виникає обов`язок виплати дивідендів без будь-яких додаткових умов у встановлений у рішенні загальних зборів строк. Акціонер не зобов`язаний звертатись до товариства із заявою про виплату дивідендів, оскільки положеннями чинного законодавства такого обов`язку не встановлено.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі №910/15324/19 та від 17.01.2018 року у справі № 910/11316/17.

З огляду на викладене, колегія суддів приймає як належне твердження позивача, що останній як акціонер Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», виходячи з кількості належних йому акцій, має право на виплату дивідендів за 2018 рік у розмірі 10 329, 80 грн (290 акцій х 35,62 грн).

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що ані загальні збори акціонерів ПАТ «Укрнафта» від 18.05.2021 року, ані Наглядова рада Товариства від 27.05.2021 року, не приймали рішення про виплату дивідендів за 2018 року кількома частками, що свідчить про те, що виплата дивідендів за 2018 рік через депозитарну систему України має відбуватись шляхом всієї виплати всієї суми дивідендів, що належить особі, яка має право на їх отримання, без умови про одночасність такої виплати всім особам, з огляду на наступне.

Відповідно до розділу 2 рішення Наглядової ради Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 27.05.2021 року (протокол 9/21) виплата дивідендів здійснюється шляхом виплати всієї суми дивідендів у повному обсязі або кількома частинами пропорційно всім особам, які мають право на отримання дивідендів, по мірі надходження коштів на рахунок Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» у межах встановленого строку виплати дивідендів.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином

Сплата акціонеру дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає акціонеру, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів акціонеру прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166)).

Проте, у даному випадку, як встановлено судом, не зважаючи на наявний у відповідача обов`язок, згідно рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрнафта", оформленого протоколом № 31 від 18.05.2021 року, із виплати дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності у 2018 році у строк з 15.06.2021 року по 17.11.2021 року виконано не було, що не заперечується скаржником.

У той час, як невиконання відповідачем обов`язку з виплати акціонерам дивідендів за 2018 рік, у визначених рішенням загальних зборів акціонерів від 18.05.2021 року розмірі та ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» строк свідчить про порушення прав акціонерів ПАТ "Укрнафта" на отримання прибутку акціонерного товариства.

З огляду на встановлені вище обставини справи, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10 329, 80 грн дивідендів за 2018 рік.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 20 547, 81 грн частини чистого прибутку за 2020 рік, колегія суддів відзначає наступне.

Як встановлено вище, 18.05.2021 року відбулися загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021 року.

Прийняті загальними зборами акціонерів ПАТ «Укрнафта» рішення були оформлені протоколом № 31.

За результатами цих загальних зборів вирішено, зокрема, питання № 13 порядку денного: «Розподіл прибутку і збитків Товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів Товариства».

По питанню №13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення: «Оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 01.05.2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог ст.21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Таким чином, загальні збори акціонерів, до виключної компетенції яких належить розподіл прибутку товариства, вирішили розподілити прибуток товариства у спосіб, запропонований Наглядовою радою - відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що в силу вимоги абзацу 2 пункту 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у відповідача виник обов`язок перед акціонерами, у тому числі позивачем, сплатити частину чистого прибутку відповідно до кількості належних акціонерам акцій, зокрема позивачу 20 547, 81 грн.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції (ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

На суму несвоєчасно сплачених коштів (частини чистого прибутку) до державного бюджету контролюючими органами нараховується пеня, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу і по день сплати включно.

Таким чином, вказаним законом України передбачено, що господарські товариства, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку.

Відповідач не заперечував, що рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, не приймалося.

Таким чином, право вимагати сплати частини чистого прибутку мають акціонери (учасники) господарського товариства, які обліковуються в реєстрі акціонерів (учасників) станом на кінець робочого дня 1 липня.

Більш того, як було встановлене вище, рішенням загальних зборів ПАТ «Укрнафта», оформленого протоколом № 13 від 18.05.2021 року чітко вирішено по питанню № 13 порядку денного, що оскільки Товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 01.05.2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Згідно з п. 12 ч. 2 ст. 32 Закону України «Про акціонерні товариства» до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом.

Як визначено положеннями частини 1 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства», дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 наведеної статті виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

З наведених положень чинного законодавства України слідує, що прийняття рішення про виплату дивідендів віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства, які на власний розсуд мають право як здійснити таку виплату, так і відмовитись від її здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення загальних зборів ПАТ «Укрнафта» про нарахування дивідендів станом на 01.05.2021 року не було прийнято.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Реалізація конституційних прав та свобод фізичними та юридичними особами здійснюється в порядку, встановленому положеннями спеціального законодавства, яке регулює конкретну сферу правовідносин у суспільстві.

У даному випадку саме Закону України «Про акціонерні товариства» містить спеціальні норми, які встановлюють спосіб та порядок здійснення акціонерами на управління акціонерним товариством, розподіл прибутку, отримання дивідендів тощо.

Відповідно до положень вказаного Закону реалізація акціонерами права на отримання дивідендів за простими акціями можлива лише в разі прийняття рішення загальними зборами акціонерів про їх виплату. Прийняття такого рішення є виключною компетенцією загальних зборів.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, саме загальними зборами Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» прийнято рішення про розподілення прибутку відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

З огляду на вказане позивач, як акціонер Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», має право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних йому акцій, а саме на 20 547, 81 грн, виходячи із суми коштів в розмірі 1 921 167 072,00 грн, що розрахована відповідачем в рахунок погашення грошового зобов`язання по сплаті частини чистого прибутку за 2020 рік до державного бюджету на підставі абз. 2 ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» (1 921 167 072,00 грн / 27 114 256 акцій) * 290).

В рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2021 року, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022 року та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої палати Касаційного адміністративного суду від 19.10.2022 року у справі №640/18646/21 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, зокрема про визнання протиправною бездіяльність Центрального міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків щодо відмови в поверненні надміру сплачених грошових коштів по податку на прибуток підприємств за 2020 рік у розмірі 3 268 749 760, 86 грн. шляхом їх зарахування в рахунок сплати грошових зобов`язань з частини чистого прибутку за 2020 рік (1 921 167 072, 00 грн) та дивідендів за 2018 рік (965 730 186, 00 грн), щодо відмови в поверненні (381 852 502, 87 грн.) на рахунок ПАТ "Укрнафта" в установі банку, тобто скаржник сам наполягає на правильності розрахунку боргу перед Державою у розмірі, саме 1 921 167 072, 00 грн.

Водночас, колегія суддів відзначає, що скаржник у відзиві на позовну заяву не заперечував проти розрахунку позивача.

Відповідно до абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» частина чистого прибутку має бути сплачена до 1 липня року, що настає за звітним.

Доказів виплати позивачу частини чистого прибутку до 01 липня 2021 року матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на те, що питання виплати акціонерам частини чистого прибутку не врегульовано законодавством, не може бути підставою для невиконання вимог Закону України та порушення прав позивача.

Щодо посилання скаржника на звернення за роз`ясненнями до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) та Професійної асоціації корпоративного управляння (ПАКУ), колегія суддів відзначає наступне.

Так, у листі №26/07/16550 від 28.07.2021 року НКЦПФР, зокрема вказано «Таким чином, оскільки ПАТ «Укрнафта» не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди товариством не нараховуються, прибуток має розподілятися відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

В листі від 10.08.2021 року за № 03-10/08 ПАКУ , зокрема вказано «Звісно, доки норми абз. 1-3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» є чинними, вони є такими, що підлягають виконанню».

Тобто, як правильно зазначив представник позивача, даних листів не вбачається беззаперечний висновок, що невідомо, як здійснювати виплати, які передбачені «іншим акціонерам» в порядку виконання прямої норми абз. 2 п. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Відповідно до ч. 11 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно, ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

При цьому, як встановлено вище, обов`язок відповідача щодо сплати позивачу заявленої суми прямо витікає із акта законодавства, а саме - абз. 2 п. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Разом з цим, посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (щодо зупинення дії положень законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій окремим категоріям громадян, змінено або встановлено нові підстави й умови їх надання), від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (щодо внесення Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» змін в закони та зупинення дії та скасування окремих правових норм щодо гарантій незалежності та правової захищеності суддів, а також гарантій побутового забезпечення і рівня соціального захисту працівників апаратів судів) та від 27.02.2020 року №3-р/2020 року (щодо конституційності окремого положення п. 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення «Бюджетного кодексу України про медичні, транспортні, телекомунікаційні, житлово-комунальні пільги, пільги в освітній галузі, сферах трудових відносин, пенсійного забезпечення, забезпечення житлом, а також одноразові та періодичні (щорічні разові) виплати для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників війни тощо, як на підставу визнання неконституційним абз. 2 п. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», не спростовує висновків суду, зокрема, що абзац 2 ст. 21 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік» відповідає нормам Конституції України, оскільки гарантує рівне право всім акціонерам Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», як суб`єктам права власності на акцій на отримання пропорційного розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі товариства частини чистого прибутку Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» за 2020 рік в одному розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, ів один строк - до 1 липня 2021 року.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги твердження позивача викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» не вносились зміни до інших законів, зокрема, Цивільного кодексу України, Закону України «Про управління об`єктами державної власності», «Про акціонерні товариства», не звужувались конституційні права громадян, не скасовані і не обмежені пільги, передбачені законом, що спростовує відповідні посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України.

Водночас, колегія суддів відзначає, що рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 року по справі №3-313/2019 (7438/19), встановлено, що неконституційною є саме та ситуація, коли відповідна частина прибутку акціонерного товариства сплачується тільки державі, але не сплачується «іншим учасника товариства». Тобто неконституційність полягає саме у цій дискримінаційній практиці. Так, у цьому рішенні вказано «Вказане нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційними, оскільки визначаючи правові основи управління об`єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів».

Отже, Конституційний Суд України визнав неконституційним не перерозподіл частини чистого прибутку на користь Держави як такий, а дискримінаційний розподіл, коли не передбачається вимога спрямування частини чистого прибутку на користь інших учасників товариства.

Водночас, колегія суддів відзначає, що норма абз. 2 п. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» жодним чином не здійснює неконституційне втручання у права власності відповідача як акціонерного товариства.

За таких обставин порушене корпоративне право позивача підлягає захисту в порядку ст. 14 Європейської Конвенції з прав людини, яка була ратифікована Україною 17.07.1997 року.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції мав вирішити справу з урахуванням положень п. 6 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, адже підстав для її застосування під час розгляду справи - не встановлено.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь позивача частини чистого прибутку у розмірі 20 547, 81 грн.

Щодо покладення на відповідача витрат, пов`язаних із правовою допомогою у розмірі 14 000, 00 грн, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 123, 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом з тим, ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, надано: договір про надання правової допомоги №235-АО/2022 від 01.09.2022 року, ордер серія АІ №1213085, свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю щодо підтвердження повноважень адвоката Кологойди О.В., розрахунок розміру витрат на надання професійної правничої допомоги по першій інстанції по справі №910/9326/22 до договору про надання правової допомоги №235-АО/2021 від 01.09.2022 року.

Додатком № 1 до договору про надання правової допомоги № 235-АО/2022 від 01.09.2022 року сторони погодили Тарифи за послуги з надання правової допомоги, відповідно до якого: збір, аналіз та оцінка доказів та матеріалів по справі - 500,00 грн - 1 година; усна консультація замовника, визначення правової позиції по справі - 500,00 грн - 1 година; складання і подання претензій, позовної заяви, апеляційної скарги, касаційної скарги на ухвали або рішення суду - 5 000,00 грн - 1 документ; складання і подання процесуальних документів 3 000,00 грн - 1 документ; участь у судових засіданнях - 2000, 00 грн судодень.

Так, розрахунком розміру витрат на надання професійно правничу допомогу сторонами визначено розмір винагороди за надані послуги, а саме:

вид правової допомоги вартість одного документа кількість документів загальна сума

або одиниці часу або одиниць часу

Збір, аналіз та оцінка доказів 500,00 грн 2 години 1000,00 грн

Складання та подання позову 5000,00 грн 1 документ 5000,00 грн

Складання та подання відповіді

на відзив на позовну заяву 2000,00 грн 1 документ 2000,00 грн

Участь в судових засіданнях 2000,00 грн 3 судодні 6000,00 грн

Загалом 14000,00 грн

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 року у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 року у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 року у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 року у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 року у справі № 911/471/19.

Крім того, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Схожий за змістом висновок викладений в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду в від 03.10.2019 року у справі №922/445/19.

Заперечуючи проти розміру понесених позивачем витрат на професійну допомогу, відповідач, зокрема, посилався на те, що вони є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Однак, належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, відповідач не надав, а тому останнім не доведено неспівмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності даної справи.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі № 910/5410/19.

Разом з цим суд зазначає, що питання про відшкодування витрат на правничу допомогу вирішується судом виходячи із наданих у сукупності доказів, зокрема детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, з якого вбачається обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та вартість окремо кожної послуги.

Таким чином, здійснивши аналіз наданих адвокатом послуг, а також кількість витраченого на їх надання часу та вартість таких послуг, співставивши вказані обставини зі складністю справи та обсягом документів, що підлягали опрацюванню під час розгляду справи, а також враховуючи заперечення відповідача, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу відповідає принципам обґрунтованості, пропорційності таких витрат до предмета спору, його складності та підлягає задоволенню у розмірі 14000,00 грн.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що сума стягнутих судом витрат на правничу допомогу становить більше 45% від суми задоволених позовних вимог, що в вочевидь не відповідає засадам господарського судочинства та таким поняттям як співмірність, розумність та пропорційність, як безпідставне та таке що спростовано висновками суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 року у справі № 914/1680/18).

В силу положень ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі.

При цьому, посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, зокрема, викладену в постанові від 25.01.2023 року у справі № 676/47/21 (справа про зобов`язання привести у попередній стан і повернути земельні ділянки водного фонду) є неприйнятними з огляду на те, що остання не пов`язана з спірними правовідносинами.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що мотиви апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Водночас, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВА САТЕЛІТ" викладеного у відзиві на апеляційну скаргу про покладення на відповідача витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю "СОВА САТЕЛІТ" на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано копію розрахунку витрат на надання правової допомоги по апеляційній скарзі по справі №910/9326/22 до договору про надання правової допомоги №235-АО/2022 від 01.09.2022 року від 12.05.2023 року.

Згідно із розрахунком розміру витрат на надання правничої допомоги від 12.05.2023 року виконавець надав, а клієнт прийняв послуги правничої допомоги у справі № 910/9326/22, надані на стадії перегляду рішення суду першої інстанції у вказаній справі Північним апеляційним господарським судом, зокрема:

вид правової допомоги вартість одного документа кількість документів загальна сума

або одиниці часу або одиниць часу

складання та подання відзиву 3000,00 грн 1 документ 3000,00 грн

участь в судових засіданнях 2000,00 грн 1 судодень 2000,00 грн

Загалом 5000,00 грн

Зазначені докази щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу подані суду в межах строків, визначених ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Позивачем на підтвердження витрат про надання правової допомоги надані належні та допустимі докази, які судом досліджені вище, та які містять детальний опис наданих послуг, тому заява позивача про відшкодування цих витрат є обґрунтованою.

Скаржником не надано заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи характер спірних відносин, обсяг виконаних адвокатом послуг та їх вартісну оцінку, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлена сума стягнення витрат на професійну правничу допомогу 5000,00 грн є такою, що відповідає принципу співмірності та розумності судових витрат.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, суд прийшов до висновку, що заява позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 року у справі №910/9326/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 року у справі №910/9326/22 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (провулок Несторівський, буд.3-5, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код - 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОВА САТЕЛІТ" (вул. Сагайдачного Петра, буд. 25-Б, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код - 32915716) 5000,00 грн (п`ять тисяч гривен 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції.

4. Матеріали справи №910/9326/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 15.06.2023 року.