Постанова

від 31.05.2023 по справі 910/7855/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2023 р. Справа№ 910/7855/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремточпідшипник"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023

у справі № 910/7855/22 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремточпідшипник"

про стягнення 854 868,18 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремточпідшипник" (далі - Товариство) про стягнення 854 868,18 грн за використання земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:701:0008 площею 0,7909 га, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, 55-А, (далі - земельна ділянка), у період з 20.08.2019 по 06.12.2021, без укладання договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого на те права, не сплачуючи за користування нею коштів, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок власника - Київської міської ради, зберіг у себе кошти, які повинен був сплатити за користування нею в порядку статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського міста Києва від 02.02.2023 у справі №910//7855/22 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Товариства на користь Ради безпідставно збережені кошти за користування зазначеною земельною ділянкою у розмірі 854 868,18 грн, а на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 4 716,68 грн.

Рішення вмотивовано користуванням спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, внаслідок чого відповідач за рахунок власника земельної ділянки (Ради) зберіг у себе кошти, які мав сплатити за фактичне користування нею, відтак в силу приписів частини 1 статті 1212 ЦК України останній зобов`язаний повернути вказані кошти позивачеві.

Суд погодився з наведеним прокурором розрахунком суми безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 854 868,18 грн за період з 20.08.2019 по 06.12.2021, виходячи з вартості земельної ділянки згідно з її нормативною грошовою оцінкою у розмірі 12 886 994,64 грн та з урахуванням приписів пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремточпідшипник" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначив, що при ухваленні рішення судом не було враховано, що Рада, зловживаючи своїм правом владних повноважень понад три роки не приймала рішення щодо передачі в оренду земельної ділянки та укладення з відповідачем договору оренди; оскільки відповідач не користовувався ані земельною ділянкою, ані майном, яке на ній розташоване, а матеріали справи доказів протилежного не містять, суд дійшов невмотивованого висновку про наявність у скаржника зобов`язання щодо сплати коштів за користування такою земельною ділянкою; судом не було надано оцінки тому, що спірну земельну ділянку використовує Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" (далі - КП "Київтранспарксервіс") як єдиний оператор з паркування транспортних засобів у місті Києві, яким надано інформацію про використання спірної земельної ділянки під паркувальні місця третіми особами, зокрема Товариством з обмеженою відповідальністю "Столиця Автопаркінг", Товариством з обмеженою відповідальністю "Паркувальні системи", Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітфінанс", як сторонами договорів про надання права на експлуатацію фіксованих майданчиків для паркування; також суд не надав оцінки обставинам, встановленим ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2019 щодо експлуатації паркувальних місць ТОВ «Паркувальні системи» та рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі № 910/21998/21, а також рішення Київради від 23.06.2011 №242/5629, яким спірну земельну ділянку включено до переліку паркувальних майданчиків, що закріплені за КП "Київтранспарксервіс"; позивач не надавав суду акт обстеження земельної ділянки, послуговуючись яким суд мав би змогу встановити чи спростувати факт користування Товариством вказаною земельною ділянкою; судом не було враховано, що майно, розташоване на земельній ділянці, відповідачем було відчужене ТОВ "Причальна гавань" за договором купівлі-продажу від 22.09.2022.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7855/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі № 910/7855/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

19.04.2023 матеріали справи № 910/7855/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі № 910/7855/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15.05.2023. Встановлено сторонам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 15.05.2023.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Прокурор зауважив, що правова позиція щодо єдності земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, які розглядаються, за загальним правилом, як єдиний об`єкт права власності є сформованою Верховним Судом, зокрема у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, а тому відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки, на якій знаходиться належне йому нерухоме майно, відтак в силу положень статті 1212 ЦК України зобов`язаний сплатити безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за її використання; обов`язок такої сплати не перебуває у залежності від дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо прийняття рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду Товариству; матеріали справи не містять жодних документів, які б доводили факти укладення КП "Київтранспарксервіс" з третіми особами договорів щодо користування саме цією земельною ділянкою; відповідач не висловлював наміру отримати в оренду земельну ділянку меншої площі ніж та, яка сформована та на якій знаходиться його нерухоме майно, а також не звертався до позивача із заявою про надання згоди на розробку техдокументації щодо поділу земельної ділянки; необгрунтованим є посилання скаржника на справу № 640/792/19, яка по суті судом не вирішувалась, а також на рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/21998/21, в якій спір стосувався іншого періоду; факт відчуження нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці та перехід права власності у зв`язку з цим від відповідачем до іншої особи не звільняє його від обов`язку сплатити кошти за період користування земельною ділянкою, що передував такому відчуженню.

31.05.2023 через систему "Електронний суд" на адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшли додаткові письмові пояснення.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив вимоги апеляційної скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Прокурор та представник позивача заперечили проти вимог апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, просили відмовити у її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

31.05.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремточпідшипник" є власником нерухомого майна (гараж № 1), загальною площею 46,1 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта 667076880000), яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, 55-А, на підставі договору купівлі-продажу № 348 від 14.03.2017, укладеного між останнім та Гречком Олегом Миколайовичем, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №307554734 від 17.08.2022 (а.с. 16-19, т. 1)

Вказане нерухоме майно Товариства розташоване на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:62:701:0008, площею 0,7909 га.

Відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:701:0008 (реєстраційний номер об`єкта 1511567880000), площею 0,7909 га, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, земельна ділянка 55-А, внесені до Державного земельного кадастру 29.05.2017, а право комунальної власності на неї за територіальною громадою в особі Київської міської Ради зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.03.2018.

Рішенням Ради від 08.07.2021 № 2069/2110 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремточпідшипник" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 55-а у Деснянському районі м. Києва" передано відповідачеві в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,7909 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0008, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0001288912018) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 55-а у Деснянському районі м. Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.03.2017 № 82750462) (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ - 12.04, заява ДЦ від 12.04.2018 №50005-002820031-031-03, справа А-24952).

На виконання вказаного рішення 07.12.2021 Радою та Товариством був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим № 949, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування автостоянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Ради.

Отже, Товариство, набувши 14.03.2017 у власність нерухоме майно, право користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване, оформило лише 07.12.2021.

За даними Головного управління ДПС у місті Києві від 16.12.2021 відповідач податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017-2021 роки не подавав.

Оскільки порушення інтересів держави полягає у невиконанні Товариством вимог земельного законодавства, що призводить до безоплатного користування ТОВ «Ремточпідшипник» земельною ділянкою площею 0,7909 га за кадастровим номером 8000000000:62:701:0008 по вул. Оноре де Бальзака, 55-А, в місті Києві, яка перебуває у комунальній власності, остання в силу приписів ст.ст.123, 124 ЗК України має використовуватись лише на підставі та умовах договору оренди. Зважаючи на наведене, прокурор в інтересах територіальної громади міста Києва як власника даної земельної ділянки в особі Ради звернувся з даним позовом до суду про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання вказаної земельної ділянки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Виходячи з приписів статей 122, 123, 124 ЗК Кодексу, міські ради передають земельні діялнки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого саомврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду нормативно визначений статтею 120 ЗК України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Отже, як убачається із положень ст.120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При цьому, згідно зі статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Верховний Суд у постанові від 05.08.2022 при розгляді справи № 922/2060/20 з подібними правовідносинами, де серед інших встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.08.2022 № 307554734 право оренди земельної ділянки площею 0,7909 га, кадастровий номер 8000000000:62:701:0008, на вулиці Оноре де Бальзака, 55-А у місті Києві зареєстровано за ТОВ «Ремточпідшипник» лише з 07.12.2021 на підставі договору оренди землі від вказаної дати, за реєстровим № 949.

Отже Товариство до вказаної вище дати користувалось земельною ділянкою комунальної власності площею 0,7909 га, кадастровий номер 8000000000:62:701:0008, на вулиці Оноре де Бальзака, 55-А у місті Києві для експлуатації об`єкта нерухомого майна, власником якого він є, без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади в особі Київської міської ради, фактично зберегло в себе кошти, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень ст.1212 Цивільного кодексу України, повинно повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у звязку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.

Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Згідно із частинами 1- 5 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, Верховним Судом у постановах від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, на якій розташований належний відповідачеві об`єкт нерухомого майна, і за користування якою прокурор просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, сформована з 19.03.2018 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер 8000000000:62:701:0008, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.

Відтак, спір у справі стосується сформованої земельної ділянки, що має конкретну площу, грошову оцінку.

Судом установлено, що згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.08.2022 № 307554734 право власності на нежитлову будівлю гараж № 1 загальною площею 46,1 кв.м, на вулиці Оноре де Бальзака, 55-А у місті Києві із 14.03.2017 зареєстровано за Товариством на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2017 зареєстрованого в реєстрі за № 348. Зазначена нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,7909 га, кадастровий номер 8000000000:62:701:0008.

Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач, як власник вказаного майна, є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок здійснювати плату за користування земельною ділянкою, на якій це майно знаходиться.

Як вже зазаначалось вище та встанвлено судом, за інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.08.2022 № 307554734 право оренди земельної ділянки площею 0,7909 га, кадастровий номер 8000000000:62:701:0008, на вулиці Оноре де Бальзака, 55-А у місті Києві зареєстровано за ТОВ «Ремточпідшипник» лише з 07.12.2021 на підставі договору оренди землі від вказаної дати, за реєстровим № 949.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна у спірний період із 20.08.2019 по 06.12.2021 користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, оскільки матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) вказаною земельною ділянкою у зазначений вище період.

Як правильно зазначено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, протягом спірного періоду останній використовував вищезазначену земельну ділянку комунальної власності без достатніх правових підстав та за рахунок позивача - власника земельної ділянки, зберігши у себе кошти, які мав сплатити за користування нею.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Відтак, твердження скаржника про невикористання ним спірної змельної ділянки та об`єкта нерухомості, що на ній знаходиться, є необгрунтованими.

Варто також зауважити, що об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Набуте відповідачем право власності на нежитлову будівлю, тобто нерухоме майно (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення), є органічно і нерозривно пов`язаним з цією земельною ділянкою, а тому набуття відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття ним і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Отже, відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

В апеляційній скарзі Товариство наголошувало на недослідженні судом першої інстанції доказів щодо користування вказаною земельною ділянкою третіми особами, що виключає підстави вимагати стягнення з нього на користь позивача коштів за користування нею.

Водночас, в обгрунтування вищенаведеного, відповідач зазначив, що спірна земельна ділянка використовується КП "Київтранспарксервіс", яке рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 визначене єдиним оператором з паркування транспортних засобів у місті Києві, при цьому вказаний суб`єкт господарювання здійснює свою діяльність на паркувальних майданчиках, визначених та закріплених за ним таблицею 1 до Додатку № 5 до рішення Ради від 23.06.2011 № 242/5629 та наказом Департаменту транспортної інфраструктури від 25.03.2021 № Н-67.

З наданих відповідачем доказів вбачається, що між КП "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітфінанс" укладено договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2021-02/30 від 26.02.2021, а з Товариством з обмеженою відповідальністю "Паркувальні системи" - договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від № ДНП-2015-01/49 від 31.02.2014.

Зі змісту цих договорів (розділ 1) слідує, що одна сторона за плату передає іншій стороні для експлуатації, утримання та облаштування майданчика (право на організацію місць для паркування) для паркування транспортних засобів за адресою: місто Київ, Деснянський район, вулиця Бальзака, 55-А (вздовж лінії швидкісного трамвая), в межах ІІІ територіальної зони паркування в м. Києві.

Колегія суддів критично ставиться до таких заперечень, адже у листах та договорах, на які посилається скаржник, зазначена виключно адреса розташування паркувального майданчика - вулиця Оноре де Бальзака, 55-А, будь-яких інших ідентифікуючих ознак, таких як площа, кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований паркувальний майданчик, які б надавали можливість стверджувати, що саме на спірній земельній ділянці площею 0,7909 га з кадастровим номером 8000000000:62:701:0008, по вулиці Бальзака, 55-А використовувалась КП "Київтранспарксервіс" під паркувальний майданчик, матеріалами справи не підтверджується. Разом з тим, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірна земельна ділянка площею 0,7909 га з кадастровим номером 8000000000:62:701:0008 по вулиці Бальзака, 55-А як об`єкт цивільних прав у розумінні ст.79-1 ЗК України сформована у 2018 році, дана обставина спростовує апеляційні доводи скаржника стосовно того, що саме цю земельну ділянку, і саме в цих межах та саме площею 0,7909 га використовувало КП "Київтранспарксервіс".

Отже, доводи апелянта про виникнення у третіх осіб права на користування спірною земельною ділянкою є необґрунтованими, а кошти, сплачені КП "Київтранспарксервіс" до бюджету міста Києва, є результатом господарської діяльності останнього з надання послуг, а не платою за користустування земельною ділянкою.

Посилання відповідача на обставини відчуження ним 22.09.2022 Товариству з обмеженою відповідальністю "Причальна гавань" об`єкта нерухомості, що знаходився на спірній земельній ділянці судова колегія відхиляє як безпідставні з огляду на те, що продаж нерухомого майна мав місце поза межами періоду користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави. До того ж, новий власник об`єкта нерухомості не може нести відповідальність за безпідставне користування земельною ділянкою попереднім власником, на якій знаходиться придбане майно.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про недоведеність відповідачем факту користування земельною ділянкою іншими особами, окрім нього, а тому саме Товариство має нести обов`язок по сплаті позивачеві безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Суд апеляційної інстанції також відзначає, що посилання скаржника на тривалий процес оформлення договору оренди спірної земельної ділянки, зумовлений бездіяльністю позивача жодним чином не може слугувати обставиною, яка спростовує факт користування відповідачем земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому майно та не звільняє його від обов`язку сплатити на користь власника земельної ділянки кошти за її фактичне використання.

Таким чином, незважаючи на оформлення договірних відносин з оренди земельної ділянки лише 07.12.2021, Товариство зобов`язане було сплачувати кошти власнику за користування земельною ділянкою як об`єктом цивільних прав з моменту фактичного користування нею.

При цьому, судова колегія зазначає, що незалежно від наявності вини у поведінці відповідача, сам факт несплати ним за користування земельною ділянкою свідчить про реальну втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і у такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

Відповідно до частини 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Проте, як вже було встановлено судом, Товариство у заявлений позивачем період використовувало спірну земельну ділянку без укладення договору оренди землі, не сплачувало орендну плату у встановленому законом розмірі.

При цьому, збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін, з моменту набуття Товариством права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, Товариство (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а Рада (потерпілий) втратила належне їй майно (кошти від орендної плати).

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 ПК України відсутні обов`язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов`язань зі сплати земельного податку.

З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.

Разом з тим предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статей 1212, 1214 ЦК України в розмірі орендної плати, що належить до сфери приватноправових відносин, за суб`єктним складом спір також є приватноправовим, оскільки сторонами спору є суб`єкт господарювання та орган місцевого самоврядування, який діє як представник власника (територіальної громади міста Києва) земельної ділянки комунальної власності у приватноправових земельних відносинах, а не як суб`єкт владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20.

Розмір неотриманого доходу позивача Прокурором розрахований як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою комунальної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів) у вигляді орендної плати за землю в період з 20.08.2019 по 06.12.2021, що становить суму 854 868,18 грн.

Часовий період прокурором визначено з урахуванням приписів статті 257 ЦК України, а саме трирічний строк позовної давності з моменту подачі позову і до моменту оформлення орендних правовідносин.

Визначаючи розмір неотриманого Радою доходу, Прокурором були використані дані, викладені у листах Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київіської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02.02.2022 № 05708-2707 та Головного управління ДПС у м. Києві від 11.02.2022 № 9621-22, згідно з якими нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:62:701:0008 площею 0,7909 га за період з 01.01.2019 по 06.12.2021 становить 12 886 994,64 грн.

Перевіривши наданий Прокурором розрахунок, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно правильності проведеного нарахування розміру неотриманого позивачем доходу у розмірі 854 868,18 грн.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія цілком погоджується з судом першої інстанції, який, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів, які мав би сплатити у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про обгрунтованість позовних вимог, наявність підстав для задволення позову та стягнення з відповідача 854 868,18 грн безпідставно набутих грошових коштів на підставі статей 1212-1214 ЦК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, достовірними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі № 910/7855/22 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремточпідшипник" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі №910/7855/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі №910/7855/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/7855/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 16.06.2023.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз