Постанова

від 06.06.2023 по справі 905/197/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року м. Харків Справа № 905/197/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Подільський цемент" (вх. № 781 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 у справі № 905/197/22, ухвалене суддею Фурсовою С.М. у приміщенні Господарського суду Донецької області, повний текст складено 24.03.2023,

за позовом Акціонерного товариства "Подільський цемент", с.Гуменці, Кам`янець-Подільський район, Хмельницька область,

до 1) ОСОБА_1 , м.Полонне, Хмельницька область,

2) ОСОБА_2, м.Асака, Республіка Узбекистан,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Деруа Трейд", м.Маріуполь, Донецька область,

2) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левчука Ігоря Олеговича, м. Київ,

про визнання недійсним акту приймання-передачі частки в статутному капіталі,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Подільський цемент" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ЦЕМ-РЕСУРС" (теперішнє найменування ТОВ "Деруа Трейд") від 28.01.2021 (підписи на якому засвідчені на нотаріальному бланку 29.01.2021), укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 11.11.2022, зокрема, відкрито провадження у справі №905/197/22; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Деруа Трейд" (код ЄДРПОУ 40171079), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левчука Ігоря Олеговича.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 у справі №905/197/22 відмовлено у задоволені позовних вимог Акціонерного товариства "Подільський цемент".

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Подільський цемент" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 у справі № 905/197/22 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Крім того, разом з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції подане клопотання про витребування доказів, в якому заявник просить витребувати у Головного управління ДПС у Хмельницькій області, Головного управління статистики у Хмельницькій області , Головного управління ДПС у Донецькій області копії документів фінансової звітності, поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс" (нове найменування - ТОВ "Деруа Трейд") за період 2019 - 2020 роки (за наявності).

Вказане клопотання мотивовано тим, що позов обґрунтовано відсутністю сплати частки в статутному капіталі, що позбавляє учасника права на відчуження зазначеної частки, а отже з метою підтвердження/заперечення обставини сплати частки засновниками необхідно витребувати фінансову звітність ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД". Вказує на те, що відповідно до відповідей на запити зазначена фінансова звітність перебуває в розпорядження Головного управління ДПС у Хмельницькій області, Головного управління ДПС у Донецькій області (починаючи з 01.01.2022) та Головного управління статистики у Хмельницькій області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2023, для розгляду зазначеної апеляційної скарги визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 витребувано у Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/197/22; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Акціонерного товариства "Подільський цемент" (вх. № 781 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 у справі № 905/197/22 до надходження матеріалів справи до Східного апеляційного господарського суду.

08.05.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 905/197/22.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2023, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Подільський цемент" (вх. № 781 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 у справі №905/197/22; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 06 червня 2023 року об 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104; доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 31.05.2023, для подання заяв, клопотань, тощо - до 02.06.2023.

22.05.2023 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від представника Акціонерного товариства "Подільський цемент" адвоката Андрейко Олександра Олександровича надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку (вх. № 5745).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 відмовлено у задоволенні заяви представника Акціонерного товариства "Подільський цемент" адвоката Андрейко Олександра Олександровича про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, оскільки подана заява не відповідає вимогам частини другої статті 197 ГПК України, а саме не містить доказів направлення копії цієї заяви іншим учасникам справи.

Представники учасників справи в судове засідання суду апеляційної інстанції 06.06.2023 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом надсилання ухвали суду апеляційної інстанції від 15.05.2023 на адресу місцезнаходження позивача та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левчука Ігоря Олеговича, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення; довідкою про доставку електронного листа, сформованого в програмі Діловодство спеціалізованого суду, з якої вбачається, що ухвала Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 надіслана та доставлена 15.05.2023 до електронного кабінету Акціонерного товариства "Подільський цемент". Крім того, поштове відправлення (а саме ухвала суду про відкриття апеляційного провадження) було надіслано на зареєстровану адресу 1-го відповідача, проте не було вручено адресату під час доставки з підстав: "адресат відсутній за вказаною адресою".

У зв`язку із тим, що направлення поштової кореспонденції за поштовими адресами 2-го відповідача - ОСОБА_2, та третьої особи - ТОВ "Деруа Трейд" в особі керівника цієї юридичної особи ОСОБА_2 є неможливим, оскільки за даними сайту Укрпошта відділення поштового зв`язку у м. Маріуполі тимчасово не функціонує, що підтверджується відповідним актом, ухвала апеляційного господарського суду від 15.05.2023 була направлена судом на електронну адресу 2-го відповідача, повідомленою позивачем в позовній заяві та апеляційній скарзі. Також відповідне повідомлення щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою та призначення її до розгляду було розміщено на вебсайті Східного апеляційного господарського суду вебпорталу "Судова влада України".

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Колегія суддів враховує, що правову позицію представником апелянта викладено у позовній заяві та апеляційній скарзі, явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі доводи і вимоги учасники справи можуть викласти і подати суду письмово, матеріалами справи підтверджується обізнаність позивача про дане апеляційне провадження. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що згідно Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс", затвердженого рішенням єдиного учасника №7 позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Київ Цем-Ресурс" від 12.06.2019, учасниками товариства є громадянин України ОСОБА_1 (п. 2.1 Статуту) (т.1, а.с.20-37).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Статуту ТОВ "Київ Цем-Ресурс" статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капітулу складається з номінальної вартості часток його учасників. Для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал товариства у розмірі 10000 гривень, що розподіляється на частки наступним чином: ОСОБА_1 - 10000 гривень, що становить 100% від розміру статутного капіталу товариства.

Пунктами 8.1, 8.2, 8.3, 8.3.8, 8.4 Статуту ТОВ "Київ Цем-Ресурс" передбачено, що зміна складу учасників може відбуватися у зв`язку з вступом нового учасника до товариства, відчуженням учасником своєї частки у статутному капіталі, виходом з товариства, виключення з товариства, або внаслідок спадкування. Вступ до товариства нового учасника здійснюється в порядку передбаченому чинним законодавством України. Учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) іншим учасникам або третім особам. При передачі частки третій особі відбувається перехід до неї всіх прав та обов`язків учасника товариства. При передачі частини частки обсяг прав та обов`язків визначається пропорційно розміру частини частки. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

В подальшому, 28.01.2021 між ОСОБА_1 (сторона 1) та ОСОБА_2 (сторона 2) підписано акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс" (код ЄДРПОУ 40171079), відповідно до якого у зв`язку з відчуженням частки у статутному капіталі сторона 1 ( ОСОБА_1 ) передав частку у розмірі 10000,00 гривень, що становить 100 відсотків статутного капіталу товариства, а сторона 2 ( ОСОБА_2 ) прийняла частку у розмірі 10000,00 гривень, що становить 100 відсотків статутного капіталу товариства (т.1, а.с.64-65).

Згідно з пунктом 2 цього акта з дати його укладення сторона 1 не є власником частки у розмірі десять тисяч гривень, що становить 100% статутного капіталу та учасником товариства на зазначений розмір частки, а право власності щодо частки у статутному капіталі зазначеного товариства у зазначеному розмірі, з усіма правами та обов`язками учасника, визначеними статутом товариства та чинним законодавством України, переходять до сторони 2.

Пунктом 3 акта встановлено, що цей акт в повному обсязі засвідчує волю та волевиявлення сторін з передачі часток у статутному капіталі товариства від сторони 1 до сторони 2. Акт не є окремим та самостійним договором або угодою.

Цей акт є підставою для подання необхідних документів для державної реєстрації змін у складі учасників товариства (п.4 акта).

Відповідно до пункту 6 акта частка в статутному капіталі товариства відчужена на підставі договору купівлі-продажу часток в статутному капіталі товариства (далі-договір).

Після підписання цього акта від сторони 1 до сторони 2 перейшли всі корпоративні права, пов`язані з часткою у статутному капіталі товариства. Частка в статутному капіталі товариства, що відчужена за договором, не заставлена, у спорі не перебуває, обмежень, а також претензій третіх осіб щодо товариства немає (п.7, 8 акта).

Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі від 28.01.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс" (код ЄДРПОУ 40171079) підписаний сторонами, що засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчуком І.О., зареєстровано в реєстрі за №282,283.

Відповідно до рішення учасника №04/02/2021 Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс" (ідентифікаційний код 40171079) від 04.02.2021 за участі учасника товариства ОСОБА_2 вирішено змінити найменування товариства на Товариство з обмеженою відповідальністю "Деруа Трейд"; змінити місцезнаходження товариства на таке: АДРЕСА_1 ; затверджено нову редакцію Статуту товариства; звільнено з посади директора товариства ОСОБА_5 ; призначено на посаду директора ОСОБА_2 з 06.02.2021. Вказане рішення учасника засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчуком І.О., зареєстровано в реєстрі за №400 (т.1, а.с.72-73).

Матеріали справи містять Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Деруа Трейд" ідентифікаційний код 40171079 у редакції, затвердженій рішенням учасника ТОВ "Київ Цем-Ресурс" №04/02/2021 від 04.02.2021 (т.1, а.с.74-78), відповідно до якого ТОВ "Деруа Трейд" створене шляхом зміни повного найменування ТОВ "Київ Цем-Ресурс".

Відповідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи код ЄДРПОУ 40171079 найменування юридичної особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Деруа Трейд"; перелік засновників (учасників) юридичної особи: ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду 10000,00 грн; інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі відомості про юридичних осіб, через яких здійснюється опосередкований вплив на юридичну особу: ОСОБА_2 , прямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу в юридичній особі або відсоток права голосу в юридичній особі - 100; ОСОБА_2 - керівник.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 05.08.2021 щодо юридичної особи код ЄДРПОУ 40171079 внесено такі дані про хронологію реєстраційних дій, зокрема:

- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 03.02.2021 08:09:03, 1006731070005015007, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, ОСОБА_7 , Виконавчий комітет Хмельницької міської ради Хмельницької області;

- державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 10.02.2021 16:19:20, 1006731070006015007, зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) . Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна місцезнаходження юридичної особи. Зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_8 , Виконавчий комітет Хмельницької міської ради Хмельницької області (т.1, а.с.57-63).

Відтак, як зазначає позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Деруа Трейд" (код ЄДРПОУ 40171079) є юридичною особою зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, попереднє найменування якої - Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс".

На думку позивача, купівля-продаж частки в статутному капіталі ТОВ "Київ Цем-Ресурс" відбулась без фактичного внесення зазначеної частки до статутного капіталу товариства та з метою ухилення від погашення заборгованості перед кредиторами, до яких належить АТ "Подільський цемент".

Зокрема, після подання позовної заяви та відкриття провадження у справі №924/43/21 про стягнення з ТОВ "Київ Цем-Ресурс" (відповідач) на користь АТ "Подільський цемент" (позивач) заборгованості за договором поставки, відбулись зміни, з поміж іншого, щодо засновника юридичної особи - відповідача, найменування цієї юридичної особи (з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс" на Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕРУА ТРЕЙД") та її місцезнаходження (з - 29000, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, буд. 84, кв. 6, на - 87526, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 4), про що було зазначено в межах справи №924/43/21 та встановлено, що ТОВ "Деруа Трейд" є стороною спірних правовідносин (т.1, а.с.39-49).

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.03.2021 у справі №924/43/21 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕРУА ТРЕЙД" (87526, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 4, код ЄДРПОУ 40171079) на користь Акціонерного товариства "Подільський цемент" (32325, Хмельницька обл., Кав`янець-Подільський р-н, с. Гуменці, вул. Хмельницьке шосе, 1-А, код ЄДРПОУ 00293091) 2669075,32 грн основного боргу, 53381,50 грн штрафу, 106048,81 грн інфляційних втрат, 69007,12 грн 3% річних, 192113,96 грн пені та 46344,40 грн витрат зі сплати судового збору, на виконання якого Господарським судом Хмельницької області видано відповідний наказ від 28.04.2021 №924/23/21 (т.1, а.с. 52).

За результатами вжиття заходів щодо виявлення майна боржника 01.06.2021 старшим державним виконавцем Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бутузовою Катериною Вікторівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 65625652 з примусового виконання наказу Господарського суду Хмельницької області від 28.04.2021 №924/23/21 (т.1, а.с.50-51).

Згідно з актом державного виконавця від 04.06.2021 виїздом за адресою: вул. 130 Таганрозької дивізії, м. Маріуполь, встановлено, що дане підприємство (ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД") за вказаною адресою не розташоване та будинок АДРЕСА_2 дивізії не розташований (т.1, а.с.54).

27.07.2021 старшим державним виконавцем Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бутузовою Катериною Вікторівною винесено постанову у виконавчому провадженні ВП № 65625652 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 5 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (зокрема, неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи тощо) (т.1, а.с. 55-56).

У січні 2022 року позивач - Акціонерне товариство "Подільський цемент", звернувся до Господарського суду Донецької області з даним позовом про визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс" (наразі ТОВ "Деруа Трейд") від 28.01.2021 (підписи на якому засвідчені на нотаріальному бланку 29.01.2021), укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1, а.с. 1-7).

Позивач вважає, що продаж частки без внесення її до статутного капіталу не відповідає вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України, ч. 3 ст. 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статей 52, 53 Закону України "Про господарські товариства", а також вчинений правочин не відповідає ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (містить неправдиві дані щодо дати, місця складання тощо), п. 6 ч.1 ст.3 та ч. 3ст. 13 ЦК України. При цьому, наголошує, що акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства, який подається державному реєстратору для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства, є правочином з посиланням на висновки Верховного Суду у постановах від 16.07.2019 у справі №911/1936/18, від 25.02.2020 у справі №915/1299/18, а отже недотримання вимог закону під час його вчинення може бути підставою для визнання цього правочину недійсним в порядку статті 215 ЦК України.

Крім того, позивач вказує на те, що місцезнаходження підприємства змінилось на неіснуючу поштову адресу - АДРЕСА_3 , що підтверджується даними сайту Укрпошти та довідкою Укрпошти від 06.10.2021, актом державного виконавця від 04.06.2021; номер телефону, який зазначений в ЄДР, вказаний неправильно та не відповідає; за даними Єдиного порталу відкритих даних фінансову звітність за 2020 рік підприємство не подавало, у підприємства наявний податковий борг; за даними ЄДР ОСОБА_2 є засновником декількох юридичних осіб, які мають податковий борг або виконавчі провадження, зареєстровані за неіснуючою адресою.

Обґрунтовуючи своє порушене право вказує на те, що продаж частки без внесення її до статутного капіталу порушує право АТ "Подільський цемент" на отримання задоволення своїх кредиторських вимог в межах цього вкладу, яке повинно бути майном товариства у розумінні приписів статті 115 ЦК України, ч.1 ст. 3 Закону України Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"; дії відповідачів порушують право та законний інтерес позивача на задоволення своїх вимог з вартості статутного капіталу боржника.

За твердженням позивача, правочин з відчуження частки в статутному капіталі, в силу презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), легалізує існування юридичної особи (ТОВ "Деруа Трейд") з несплаченим статутним капіталом. Презумпція правомірності цього правочину юридично припиняє обов`язок учасника внести свій вклад у статутний капітал юридичної особи. При цьому обов`язок з внесення вкладу неправомірно припинився в попереднього учасника (відповідач 1), оскільки він після відчуження частки вже більше не пов`язаний в корпоративному відношенні з підприємством, якого був учасником. Так само, обов`язок з внесення вкладу протиправно припинився і в нового учасника (відповідач 2), оскільки в силу презумпції правомірності правочину, вважається, що він набув частку в статутному капіталі правомірно, тобто частка сплачена.

Тобто, внаслідок укладення оспорюваного правочину позивач втрачає свій законний інтерес розраховувати, що частка в статутному капіталі буде сплачена і спрямована на погашення кредиторської заборгованості.

Внаслідок існування презумпції правомірності оспорюваного правочину у виконавчого органу ТОВ "Деруа Трейд" припиняються обов`язки передбачені ст. 15 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо вжиття заходів для погашення заборгованості зі сплати простроченого вкладу. Відповідно, у позивача, як кредитора ТОВ "Деруа Трейд", припиняється право вимагати виконання цього обов`язку в виконавчого органу ТОВ "Деруа Трейд".

Отже, внаслідок укладення оспорюваного правочину позивача суттєво обмежено в реалізації своїх прав та законних інтересів з метою погашення заборгованості Товариством з обмеженою відповідальністю "Деруа Трейд".

Вважає, що про фраудаторність правочину з відчуження частки в статутному капіталі, та те що він був укладений лише з неправомірною метою задля порушення та суттєвого обмеження реалізації прав та законних інтересів кредиторів, свідчить те, що: 1) відповідач 1 відчужив частку в статутному капіталі відразу після пред`явлення позову до юридичної особи про стягнення заборгованості; 2) частка в статутному капіталі відчужена особі, на яку зареєстровано багато аналогічних підприємств, які мають заборгованість перед кредиторами; 3) новий власник частки в статутному капіталі (відповідач 2) набував право власності на корпоративні права підприємств неодноразово, віднайти ці підприємства неможливо, або ускладнено, по контактних телефонах та даних ніхто не відповідає, немає достатніх відомостей, що відповідач 2 дійсно перетинав кордон України; 4) частка до статутного капіталу не внесена, в зв`язку з чим кредитори не можуть отримати задоволення своїх вимог з неї.

Водночас, разом з позовною заявою до суду першої інстанції від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому заявник просив витребувати:

1) у Головного управління ДПС у Хмельницькій області, Головного управління статистики у Хмельницькій області, Головного управління ДПС у Донецькій області копії документів фінансової звітності поданої ТОВ "Київ Цем-Ресурс" (нове найменування - ТОВ "Деруа Трейд") за період 2019-2020 роки (за наявності). В цій частині заявник вказує про надіслання відповідних запитів, проте останньому було відмовлено в наданні такої інформації, тоді як вважає, що з метою підтвердження/заперечення обставин сплати частки засновниками необхідно витребувати вказану фінансову звітність;

2) у Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради реєстраційну справу ТОВ "Деруа Трейд". У цій частині посилається на відповідь Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради щодо можливості надання реєстраційної справи на підставі ухвали суду; вважає, що в реєстраційній справі зберігаються документи, які підтверджують відчуження корпоративних прав та оплату (у разі її здійснення) внеску в статутний капітал учасником ТОВ "Деруа Трейд";

3) у приватного нотаріуса Левчука І.О. копії документів нотаріальної справи щодо засвідчення справжності підписів на акті приймання передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Київ Цем-Ресурс", який викладений на нотаріальному бланку НМР 668276 та справжність підписів на якому засвідчена 29.01.2021 приватним нотаріусом І.О. Левчук. Заявник вказує про відмову нотаріуса в наданні запитуваних документів, тоді як у нотаріальній справі можуть зберігатись документи, які підтверджують перевірку осіб, які підписували акт приймання-передачі, та документи, на підставі яких складений оспорюваний акт;

4) у Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України громадянкою Республіки Узбекистан ОСОБА_2 у період з 01.01.2020 по 28.03.2021. У цій частині заявник посилається на відмову в наданні такої інформації, проте вважає, що запитувана інформація важлива при розгляді даної справи, оскільки за відсутності факту перетину кордону ОСОБА_2 вона не могла підписати оспорюваний акт, про ймовірність такої обставини на його думку свідчить велика кількість підприємств зареєстрованих на ім`я цієї особи;

5) у TOB "Деруа Трейд", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 копію договору купівлі продажу корпоративних прав (якщо такий існує), про який зазначено в акті приймання передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Київ Цем-Ресурс" від 28.01.2021 (підписи на якому засвідчені на нотаріальному бланку 29.01.2021). Заявник вказує на необхідність витребування зазначених документів для підтвердження/спростування факту чи дійсно був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі, про який зазначено в оспорюваному акті (т.1, а.с. 16-19).

До матеріалів справи додано відповідні запити представника позивача з метою отримання відповідних документів/інформації самостійно (т.1, а.с.167-201).

В ухвалі Господарського суду Донецької області від 16.01.2023, зокрема, зазначено про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про витребування доказів, оскільки наявних у матеріалах справи фактичних даних достатньо для вирішення спору по суті, а отже, у витребуванні доказів, зазначених в п.п.1, 3, 5 клопотання, відсутня необхідність; необхідність витребування доказів зазначених у п.п.2, 4 заявником не доведено з огляду на підстави заявленого позову (т.2, а.с.53-54).

14.03.2023 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову (т.2, а.с.69-75)

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено порушення його прав або законних інтересів оспорюваним актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс" (код ЄДРПОУ 40171079) від 28.01.2021, не обґрунтовано яким чином його право на задоволення грошових вимог за рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.03.2021 у справі №924/43/21 може бути поновлено внаслідок прийняття судового рішення про визнання недійсними оспорюваного правочину, за умови його фраудаторності, тоді як сама по собі не згода з прийнятими рішеннями нового учасника товариства, як-то зміна місцезнаходження юридичної особи, керівника, затвердження нової редакції Статуту тощо, не є підставою вважати укладений між сторонами правочин фраудаторним. З посиланням на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18 та від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, відповідно до якої відсутність порушення оспорюваним правочином прав та інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс" (код ЄДРПОУ 40171079) від 28.01.2021, оскільки позивачем не було доведено порушення його прав, щодо захисту яких було пред`явлено позов у цій справі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме: неправильно застосовано статті 3, 14 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України; не застосовано п. 6 ст. 3 та ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України; не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, зокрема, щодо відсутності доказів оплати частки в статутному капіталі ТОВ "Київ Цем-Ресурс", та необґрунтовано відхилено клопотання позивача про витребування доказів (документів фінансової звітності), які підтверджують відсутність такої оплати; не підписано оскаржуване рішення кваліфікованим електронним підписом.

Крім того, разом з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції подане клопотання про витребування доказів, у витребуванні яких було відмовлено судом першої інстанції під час розгляду справи, а отже наявність/відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання в суді апеляційної інстанції залежить від обґрунтованості висновків суду першої інстанції в цій частині.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога АТ "Подільський цемент" до ОСОБА_1 (відповідач 1) та ОСОБА_2 (відповідач 2) про визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Київ Цем-Ресурс" (наразі ТОВ "Деруа Трейд") від 28.01.2021 (підписи на якому засвідчені на нотаріальному бланку 29.01.2021), укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з положеннями частини шостої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України, за змістом пункту 4 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства (Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 922/88/20).

Те, що спір про недійсність правочину виник, зокрема, між двома фізичними особами, не змінює його правової природи як спору з правочину щодо частки в статутному капіталі товариства, розгляд якого віднесено до юрисдикції господарських судів відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Проте, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктного складу цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Колегія суддів з огляду на вище вказані міркування висновує, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Тому суд повинен установити, чи були порушені невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 906/521/20 ).

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину. Тобто, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Колегія суддів звертає увагу на те, що питання правової природи акта приймання-передачі частки має важливе значення з урахуванням положень пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) подається, зокрема, один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників у такому товаристві; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

З урахуванням наведеної норми права Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 у справі № 915/1299/18 дійшов висновку, що чинним законодавством передбачена можливість реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства. Надаючи належну оцінку акта приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що акт приймання-передачі майна є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на корпоративні права. Отже, такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України), в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України.

Правові висновки щодо визначення правової природи акта приймання-передачі як правочину також викладені у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18, від 10.09.2019 у справі № 918/370/18, від 28.09.2021 у справі № 910/17954/20, від 06.08.2020 у справі № 910/7790/19.

В ухвалі від 11.08.2022 у справі № 12-19гс22 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

З огляду на різні обставини справ суди доходять різних висновків щодо правової природи акта приймання-передачі. Такі висновки можуть відрізнятись один від одного, однак, зважаючи на різний контекст справ, у яких відповідні висновки зроблені, це не свідчить про їх суперечність один одному.

Здійснивши системний аналіз акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Київ Цем-Ресурс" (в якому, зокрема, у пунктах 1, 2, 3, 4 ,7 зазначено про те, що сторона 1 передає, а сторона 2 приймає частку, що становить 100% статутного капіталу товариства, з дати укладення цього акта права на частку у статутному капіталі з усіма правами переходять до іншої особи, цей акт в повному обсязі засвідчує волю та волевиявлення сторін з передачі часток у статутному капіталі, є підставою для подання необхідних документів для державної реєстрації змін у складі учасників товариства, після підписання цього акта від сторони 1 до сторони 2 перейшли корпоративні права) та за відсутності інших в матеріалах справи доказів на підтвердження вчинення іншого правочину, зокрема, укладення у письмовій формі договору щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства (в силу принципу змагальності повинно було доведено відповідачами), колегія суддів приходить до висновку про те, що двосторонній акт приймання-передачі частки у даних правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявленням обох сторін на набуття певних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою оскаржуваний акт приймання-передачі частки є правочином, який став підставою для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Згідно із частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в п. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Позивач визначає підставою для недійсності правочину порушення вимог ч.1 ст. 203 ЦК України, ч. 3 ст. 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статей 52, 53 Закону України "Про господарські товариства", п. 6 ч.1 ст.3 та ч. 3ст. 13 ЦК України, оскільки вважає, що купівля-продаж частки в статутному капіталі ТОВ "Київ Цем-Ресурс" відбулась без фактичного внесення зазначеної частки до статутного капіталу товариства та з метою ухилення від погашення заборгованості перед кредиторами, до яких належить АТ "Подільський цемент".

При цьому, позивач не є стороною за оспорюваним правочином, а сторони оспорюваного правочину не ставлять під сумнів його дійсність.

Обґрунтовуючи своє порушене право вказує на те, що продаж частки без внесення її до статутного капіталу порушує право АТ "Подільський цемент" на отримання задоволення своїх кредиторських вимог в межах цього вкладу, яке повинно бути майном товариства у розумінні приписів статті 115 ЦК України, ч.1 ст. 3 Закону України Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"; дії відповідачів порушують право та законний інтерес позивача на задоволення своїх вимог з вартості статутного капіталу боржника.

Судова колегія враховує, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

У постанові від 01.04.2020 у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом зроблено висновок, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.

Разом з вищезазначеним, відповідно до правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Критеріями, для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника (аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 754/2450/18).

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 747/306/19.

Проте сама по собі ця обставина не дає права кваліфікувати такий правочин як фраудаторний, оскільки обставини, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору мають перевірятися у сукупності, тому що кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло. Разом з тим, сам по собі факт пред`явлення позову не може свідчити про беззаперечну обґрунтованість позовних вимог, однозначне їх задоволення, а таке звернення з позовом не може зупинити господарську діяльність особи, до якої пред`явлено позов, зокрема можливість розпоряджатися майном (постанова Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 904/648/22).

Судова колегія зазначає, що в межах господарської справи №924/43/21 вирішувався спір щодо стягнення з ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД" на користь АТ "Подільський цемент" заборгованості за договором поставки, за наслідками розгляду якого ухвалено судове рішення про задоволення позову та стягнення з вказаної юридичної особи заборгованості, а також видано відповідний наказ на виконання цього рішення. Боржником визначено саме юридичну особу ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД".

Водночас, звертаючись з даним позовом до суду позивач оспорює укладений фізичною особою - попереднім учасником (засновником) товариства, правочин щодо розпорядження своєю часткою в статутному капіталі ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД". Тобто, заявлений позов не направлений на захист корпоративних прав позивача, а направлений на захист його прав як стягувача у виконавчому провадженні, боржником за яким є юридична особа ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД".

Так, відповідно до статі 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Юридична особа відповідає за зобов`язаннями її учасників (засновників), що пов`язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Статтею 3 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлено, що товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім належним йому майном. Товариство не відповідає за зобов`язаннями своїх учасників.

За змістом частин 1, 3 статті 5 зазначеного Закону учасники товариства мають такі права: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; 2) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; 3) брати участь у розподілі прибутку товариства; 4) отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість. Учасники товариства можуть мати інші права, передбачені законом та статутом товариства.

Учасники товариства зобов`язані: 1) дотримуватися статуту; 2) виконувати рішення загальних зборів учасників товариства. Учасники можуть мати обов`язки, встановлені законом та статутом товариства (стаття 6 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що цивільно-правова відповідальність ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД" (попередня назва - ТОВ "Київ Цем-Ресурс") у будь-яких майнових відносинах, зокрема і правовідносинах за спірним договором поставки, за яким в подальшому стягнуто заборгованість на підставі рішення суду та відкрито виконавче провадження, обмежується його майном та не залежить від обставин зміни складу його учасників (засновників) чи будь-яких інших обставин, що складають зміст корпоративних відносин.

Висновки щодо того, що цивільна-правова відповідальність юридичної особи у будь-яких майнових відносинах обмежується його майном та не залежить від обставин зміни складу його учасників (засновників) чи будь-яких інших обставин, що складають зміст корпоративних відносин, викладені у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №922/1562/19.

В свою чергу, часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.

При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового володільця частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий володілець частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частини прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частини майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру переданої йому частки.

Водночас з урахуванням положень статті 115 ЦК України та статті 12 Закону України "Про господарські товариства", за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на належне йому майно, у тому числі на внесені учасниками вклади.

Зазначене свідчить про певний правовий зв`язок між часткою в статутному капіталі, статутним капіталом та корпоративними правами, проте не можна ототожнювати право на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (щодо якої в даному випадку ініційовано спір позивачем) і номінальну вартість такої частки, з якої складається розмір статутного капіталу товариства.

Щодо посилання позивача на те, що внаслідок укладення оспорюваного правочину позивач втрачає свій законний інтерес розраховувати, що частка в статутному капіталі буде сплачена та спрямована на погашення кредиторської заборгованості, оскільки у виконавчого органу ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД" припиняються обов`язки передбачені ст. 15 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо вжиття заходів для погашення заборгованості зі сплати простроченого вкладу, а відповідно, у позивача, як кредитора ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД", припиняється право вимагати виконання цього обов`язку від виконавчого органу ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД".

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 117 ЦК України учасники господарського товариства зобов`язані виконувати свої зобов`язання перед товариством, у тому числі ті, що пов`язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" кожен учасник товариства повинен повністю внести свій вклад протягом шести місяців з дати державної реєстрації товариства, якщо інше не передбачено статутом.

Частиною другою статті 100 ЦК України передбачено, що учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених законом, може бути виключений з товариства.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" якщо учасник прострочив внесення вкладу чи його частини, виконавчий орган товариства має надіслати йому письмове попередження про прострочення. Попередження має містити інформацію про невнесений своєчасно вклад чи його частину та додатковий строк, наданий для погашення заборгованості. Додатковий строк, наданий для погашення заборгованості, встановлюється виконавчим органом товариства чи статутом товариства, але не може перевищувати 30 днів (ч. 1).

Якщо учасник товариства не вніс вклад для погашення заборгованості протягом наданого додаткового строку, виконавчий орган товариства має скликати загальні збори учасників, які можуть прийняти одне з таких рішень: 1) про виключення учасника товариства, який має заборгованість із внесення вкладу; 2) про зменшення статутного капіталу товариства на розмір неоплаченої частини частки учасника товариства; 3) про перерозподіл неоплаченої частки (частини частки) між іншими учасниками товариства без зміни розміру статутного капіталу товариства та сплату такої заборгованості відповідними учасниками; 4) про ліквідацію товариства (ч. 2).

Голоси, що припадають на частку учасника, який має заборгованість перед товариством, не враховуються при визначенні результатів голосування для прийняття рішення відповідно до частини другої цієї статті (ч. 3).

Отже, наведеними вище нормами чинного законодавства України передбачений певний алгоритм дій, які пов`язані з фактом невнесення учасником або внесення не в повному обсязі вкладу у статутний капітал товариства. Зокрема, визначено можливість виключення учасника товариства, що є передбаченою законом формою корпоративної відповідальності першого перед другим, спрямована на одностороннє припинення корпоративних правовідносин за рішенням товариства за порушення учасником обов`язків, є санкцією за невиконання корпоративних обов`язків перед товариством, зокрема обов`язків щодо внесення вкладу до статутного капіталу товариства у визначені законом строки.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що визначений статтею 15 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" правовий механізм може бути застосований виключно у випадку прострочення внесення вкладу чи його частини учасником, що взяв участь у створенні товариства.

Проте, досліджуючи дане питання крізь призму оцінки порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, колегія суддів зазначає, що цією нормою передбачено лише право виконавчого органу у зв`язку з невнесенням учасником товариства свого вкладу надіслати письмове попередження про таке прострочення та скликати загальні збори учасників, які можуть прийняти одне з передбачених частиною 2 статті 15 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" рішень, та які в даному випадку складались з єдиного учасника товариства (попереднього власника відчуженої частки у статутному капіталі), що фактично свідчить про формальний характер діяльності таких загальних зборів учасників.

Водночас, позивачем не наведено положень чинного законодавства, що передбачають право кредитора юридичної особи-боржника вимагати від виконавчого органу або учасника товариства внесення свого вкладу чи його частини до статутного капіталу та наслідки невиконання таких вимог. А відтак, колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що внаслідок укладення спірного правочину припинено його право вимагати виконання обов`язку від виконавчого органу ТОВ "ДЕРУА ТРЕЙД" щодо вжиття заходів для погашення учасником товариства заборгованості зі сплати простроченого вкладу (оскільки чинним законодавством не передбачено такого права), та як наслідок, обґрунтування цим його порушених прав оспорюваним правочином.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Статуту ТОВ "Київ Цем-Ресурс" статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капітулу складається з номінальної вартості часток його учасників. Для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал товариства у розмірі 10000 гривень, що розподіляється на частки наступним чином: ОСОБА_1 - 10000 гривень, що становить 100% від розмірі статутного капіталу товариства.

В подальшому, на підставі оспорюваного акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс" від 28.01.2021 ОСОБА_1 передав частку у розмірі 10000,00 гривень, що становить 100 відсотків статутного капіталу товариства, а ОСОБА_2 прийняла частку у розмірі 10000,00 гривень, що становить 100 відсотків статутного капіталу товариства.

Відповідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи код ЄДРПОУ 40171079 найменування юридичної особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Деруа Трейд"; перелік засновників (учасників) юридичної особи: ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду 10000,00 грн; інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи, у тому числі відомості про юридичних осіб, через яких здійснюється опосередкований вплив на юридичну особу: ОСОБА_2 , прямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу в юридичній особі або відсоток права голосу в юридичній особі - 100.

Статтями 16-19 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено порядок збільшення або зменшення статутного капіталу товариства. При цьому, за приписами частини 3 статті 19 цього Закону після прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства його виконавчий орган протягом 10 днів має письмово повідомити кожного кредитора, вимоги якого до товариства не забезпечені заставою, гарантією чи порукою, про таке рішення.

Доказів зміни розміру статутного капіталу новим учасником ( ОСОБА_2 ) матеріали справи не містять, зокрема, його зменшення за відсутності повідомлення кредитора, про вказані обставини також не зазначається позивачем, тоді як відомості з ЄДР свідчать про незмінність розміру статутного фонду (10000 грн) після вчинення оспорюваного правочину з відчуження частки у статутному капіталі та внесення відповідних змін до складу учасників товариства.

Відтак, оцінюючи обставини справи в їх сукупності, з урахуванням визначеного позивачем предмета та підстав позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем порушення його прав та/або законних інтересів внаслідок укладення акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ЦЕМ-РЕСУРС" (теперішнє найменування ТОВ "Деруа Трейд") від 28.01.2021. При цьому, сама по собі не згода позивача з прийнятими в подальшому рішеннями нового учасника товариства (до того ж, які не є предметом даного судового розгляду), як-то зміна місцезнаходження юридичної особи, керівника, затвердження нової редакції Статуту тощо, не є підставою вважати укладений між сторонами правочин фраудаторним. Крім того, такі дії мали місце після вчинення оспорюваного правочину, а отже не можуть братись до уваги під час дослідження наявності/відсутності підстав для визнання його недійсним на час вчинення.

До того ж, суд апеляційної інстанції зазначає, що частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Проте згідно з частиною 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначив, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Верховний Суд зазначив, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

Верховний Суд зробив висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України, відповідно до якого позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21.

При цьому, хоча ці висновки Верховного Суду викладені у наведеній вище постанові не в подібних правовідносинах, проте стосуються застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України, а тому на переконання суду апеляційної інстанції підлягають врахуванню під час вирішення даного спору, оскільки само по собі оскарження правочину щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства не призведе до відновлення правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, а відтак не забезпечить поновлення майнових прав позивача (за наявності доведення їх порушення).

Колегія суддів зауважує, що на сьогодні існує стала та послідовна судова практика Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що єдиний належний спосіб захисту у такій категорії справ міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Так, у пунктах 60 - 61 постанови Велика Палата Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) зробила висновок, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

У пункті 43 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №927/97/19 (провадження № 12-133гс19); від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19); від 03.11.2020 у справі №922/88/20 (провадження № 12-59гс20).

Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду мають загальний характер та мають враховуватись при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення її прав або інтересів.

З огляду на викладене, визнання недійсним правочину щодо купівлі-продажу майнових прав - частки у статутному (складеному) капіталі товариства з обмеженою відповідальністю не є належним та ефективним способом захисту порушених прав особи, яка прагне відновити склад засновників (учасників) товариства, що існував до стверджуваного порушення її прав чи інтересів.

Крім того, якщо особа фактично прагне відновити склад учасників товариства, відповідачами за такими позовами має бути не тільки учасник товариства, який внаслідок задоволення позову може бути позбавлений своєї частки у статутному капіталі або її частини у грошову виразі, а й саме товариство.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цього позову як з підстав не доведення порушення оспорюваним правочином прав та інтересів позивача, щодо захисту яких було пред`явлено позов у цій справі, так і з підстав недоведеності обставин ефективності обраного позивачем способу захисту про визнання правочину недійсним.

Щодо посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права через необґрунтовану відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів, слід зазначити таке.

Право учасників справи подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 ГПК України.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи.

Згідно з частинами другою, четвертою та восьмою статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма).

Питання витребування доказів врегульовано статтею 81 ГПК України, яка встановлює спеціальні вимоги до клопотання про витребування доказів.

За частиною першою статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій, третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина друга статті 81 ГПК України).

Разом з тим, суд першої інстанції розглянувши у судовому засіданні 16.01.2023 клопотання позивача про витребування доказів відмовив у його задоволенні з підстав його необґрунтованості, посилаючись на те, що наявних у матеріалах справи фактичних даних достатньо для вирішення спору по суті, а отже зазначив про відсутність необхідності у витребуванні доказів щодо фінансової звітності товариства, нотаріальної справи та копії договору купівлі-продажу корпоративних прав (за наявності такого), а щодо витребування реєстраційної справи ТОВ "Деруа Трейд" та інформації про перетин державного кордону України громадянкою Республіки Узбекистан ОСОБА_2 зазначив, що витребувані заявником докази не стосуються предмету доказування з огляду на підстави заявленого позову.

При цьому колегія суддів зазначає, що скаржник у поданій апеляційній скарзі не обґрунтовує, яким чином, перелічені ним у наведеному клопотанні докази, на витребуванні та дослідженні яких наполягав позивач в суді першої інстанції, впливають чи спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з недоведеністю порушеного права та/або інтересу позивача.

З огляду на наведене, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про витребування відповідних доказів, не дають підстав стверджувати, що наведені судом мотивування є необґрунтованим, оскільки правильність таких висновків напряму випливає із матеріалів цієї справи, обставин спору та норм процесуального законодавства.

Водночас, наявні в матеріалах справи докази, які були оцінені судами згідно зі статтею 86 ГПК України, були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі відповідно до вимог статті 236 ГПК України.

При цьому, як вже було зазначено апелянтом разом з апеляційної скаргою було також подане клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив витребувати у Головного управління ДПС у Хмельницькій області, Головного управління статистики у Хмельницькій області , Головного управління ДПС у Донецькій області копії документів фінансової звітності, поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Цем-Ресурс" (нове найменування - ТОВ "Деруа Трейд") за період 2019 - 2020 роки (за наявності).

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування, у тому числі вказаних доказів, з огляду на предмет і підстави позову, а також межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, зважаючи на необхідність наявності винятковості випадку для прийняття таких доказів на стадії апеляційного перегляду, що в даному випадку не було доведено заявником, суд не вбачає підстав для витребування додаткових доказів, оскільки зазначені документи не входять в предмет доказування та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Подільський цемент" без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 у справі № 905/197/22 - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Подільський цемент" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2023 у справі №905/197/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.06.2023.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель