Рішення

від 13.06.2023 по справі 921/268/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 червня 2023 року м. ТернопільСправа № 921/268/23

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Охотницької Н.В.

за участі секретаря судового засідання Гуменної І.В.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембавуд Україна", 81400, Львівська область, м. Самбір, вул. В.Чорновола, буд 36

до відповідача ФОП Трофимович Тамари Петрівни, АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості в сумі 66 166, 84 грн

за участі представників:

позивача: адвоката Санжари А.А., ордер серія АЕ № 1048748 від 15.02.2023;

відповідача: адвоката Булави О.П., ордер серія ВО № 1053497 від 18.05.2023.

В порядку ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.

Встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ембавуд Україна" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою до ФОП Трофимович Тамари Петрівни про стягнення заборгованості в сумі 66 166, 84 грн.

Підставою позову визначено неналежний розрахунок відповідачки за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у заявленій до стягнення сумі.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 24 квітня 2023 року позовну заяву б/н та б/д (вх. № 290 від 19.04.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембавуд Україна" залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10-ти днів з дня одержання цієї ухвали.

03.05.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Ембавуд Україна" подано до суду заяву б/н від 02 травня 2023 року (вх. № 3783) разом із додатками, із якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви б/н та б/д (вх. № 290 від 19.04.2023).

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 05 травня 2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембавуд Україна" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 29 травня 2023 року.

29.05.2023, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави та надання сторонам, передбаченого ст. ст. 7, 13 ГПК України, рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, суд відклав судове засідання без постановлення окремого процесуального документа із зазначенням про відкладення судового засідання у протоколі судового засідання, відповідно до пункту 7 частини 2 статті 223 ГПК України, до 13 червня 2023 року о 09:30 год., про що присутні представники сторін у режимі відеоконференції повідомлені у судовому засіданні.

30.05.2023 на адресу суду відповідачем подано відзив на позов від 24.05.2023 (вх. № 4641 від 30.05.2023), відповідно до якого ФОП Трофимович Т.П. вважає, що ТОВ "Ембавуд Україна" звернулося із позовом до суду після спливу строку позовної давності, що є підставою відмови у позові.

Окрім того, відповідачем подано окреме клопотання від 24.05.2023 (вх. № 4682 від 31.05.2023) про застосування строків позовної давності.

07.06.2023 від ТОВ "Ембавуд Україна" на електронну адресу суду надійшла відповідь від 06.06.2023 на відзив (вх. № 4887), відповідно до якої позивач спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві на позов.

В судове засідання 13.06.2023 прибули представники сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Тоді як, повноважний представник відповідача проти позову заперечив.

Під час розгляду справи судом також досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

13 червня 2023 року справу розглянуто по суті та, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 233 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, господарський суд встановив наступне.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

З матеріалів справи вбачається, що 07 жовтня 2019 року між ТОВ ТОВ "Ембавуд Україна" та ФОП Трофимович Тамара Петрівна укладено Договір купівлі-продажу товару № 092/19-2/32.

Згідно п.6.1 договору купівлі-продажу товару № 092/19-2/32 він набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України) встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статей 525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Ембавуд Україна" поставило, а ФОП Трофимович Т.П. прийняла товар (меблеві вироби) на загальну суму 206 947,84 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме:

№ РН-0000895 від 07 жовтня 2019 року на суму 71 652,01 грн; № РН-0000944 від 24 жовтня 2019 року на суму 11 701,00 грн;

№ РН-0000959 від 01 листопада 2019 року на суму 10 203,83 грн;

№ РН-0001007 від 08 листопада 2019 року на суму 30 583,00 грн;

№ РН-0001785 від 31 серпня 2021 року на суму 14 406,00 грн;

№ РН-0002051 від 24 вересня 2021 року на суму 10 681,00 грн;

№ РН-0002179 від 13 жовтня 2021 року на суму 6 186,00 грн;

№ РН-0002289 від 22 жовтня 2021 року на суму 17 767,00 грн;

№ РН-0002474 від 08 листопада 2021 року на суму 26 558,00 грн;

№ РН-0002535 від 12 листопада 2021 року на суму 2590,00 грн;

№ РН-0002688 від 23 листопада 2021 року на суму 4 620,00 грн.

У свою чергу, ФОП Трофимович Т.П. частково оплатила позивачеві отриманий товар в сумі 140 781,00 грн, зокрема:

10 000,00 грн згідно платіжного доручення № 2 PL 949244 від 08.10.2019;

5 688,00 грн згідно платіжного доручення № 1 від 23.10.2019;

10 210,00 грн згідно платіжного доручення № 8 від 27.12.2019;

18 048,00 грн згідно платіжного доручення № 35 від 28.12.2020;

14 406,00 грн згідно платіжного доручення № 3 від 26.08.2021;

4 000,00 грн згідно платіжного доручення № 5 від 03.09.2021;

10 681,00 грн згідно платіжного доручення № 9 від 23.09.2021;

6 186,00 грн згідно платіжного доручення № ПН2737757 від 13.10.2021;

3 000,00 грн згідно платіжного доручення № 11229486SB від 20.10.2021;

17 767,00 грн згідно платіжного доручення № ПН2764221 від 22.10.2021; 29 585,00 грн згідно платіжного доручення № ПН2798583 від 05.11.2021;

2 590,00 грн згідно платіжного доручення № ПН2815972 від 12.11.2021;

4 620,00 грн згідно платіжного доручення № ПН2845880 від 23.11.2021;

4 000,00 грн згідно платіжного доручення № 33431243SB від 05.10.2022.

При цьому, як вбачається із вказаних вище платіжних доручень, відповідачка, здійснюючи оплату, вказувала призначення платежу як оплату за конкретним рахунком фактурою, за договором купівлі-продажу товару № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року, так і загальні формулювання: "Сплата за договором", "сплата за товар".

Разом з тим, у відповідності до п. 1.1. договору купівлі-продажу товару № 092/19-2/32, продавець ТОВ "Ембавуд Україна" зобов`язалося передати товар (меблі) згідно із Специфікацією, а покупець ФОП Трофимович Т.П. зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах, визначених договором.

Згідно з пунктом 2.1. договору купівлі-продажу товару № 092/19-2/32 загальна вартість товару за цим договором становить 85 496,00 грн, про що зазначено в специфікації, яка є додатком та невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.1. договору купівлі-продажу товару № 092/19-2/32 номенклатура та кількість товару зазначається в Специфікації (додаток № 1 до договору).

Специфікацією (додаток № 1) до договору купівлі-продажу товару № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року визначено асортимент та кількість товару (всього 21 товарна позиція) та загальну вартість, що становить 85 496,00 грн.

На сплату товару, передбаченого специфікацією до договору купівлі-продажу товару № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року, позивач виставив рахунок-фактуру № СФ-0000038 від 07 жовтня 2019 року на суму 85 496,00 грн.

Товар, передбачений специфікацією до договору купівлі-продажу № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року, позивач передав, а відповідачка прийняла згідно видаткових накладних:

№ РН-0000895 від 07 жовтня 2019 року - поставлено товар, передбачений пунктами 1-16, 20- 21 специфікації до договору, на суму 71 652,01 грн;

№ РН-0000944 від 24 жовтня 2019 року на суму - поставлено товар, передбачений пунктами 18-19 специфікації до договору, на суму 11 701,00 грн;

№ РН-0001007 від 08 листопада 2019 року (пункт 4 видаткової накладної) - поставлено товар, передбачений пунктом 17 специфікації до договору, на суму 2 142,99 грн. (в т.ч. 1 785,83 грн - ціна товару; 357,16 грн -ПДВ 20 %).

Загальна сума поставки, передбачена специфікацією до договору купівлі-продажу № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року за вище вказаними накладними становить 85 496,00 грн (71652,01+11701,00+2142,99=85 496,00).

Тоді як, решта поставок за видатковими накладними на суму 121 451,84 грн (206 947,84 грн - 85 496,00 = 121 451,84 грн) виходять за межі специфікації до договору купівлі-продажу № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року за асортиментом, кількістю та вартістю товару, однак ці видаткові накладні містять, в тому числі і посилання на договір купівлі-продажу товару № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року, як на підставу постачання, що можна розцінювати як угоду сторін про поширення загальних умов договору на правовідносини сторін за цими поставками.

Більше того, майже всі видаткові накладні, що виходять за межі специфікації до договору, сплачені відповідачкою повністю платежами із посиланням на конкретні партії товару.

Розрахунок та обґрунтування зарахування платежів на погашення заборгованості наведено у Розрахунку сум, що стягуються, який долучений позивачем до позовної заяви.

Таким чином, на час розгляду цієї справи, заборгованість відповідачки перед позивачем становить 66 166, 84 грн, згідно розрахунку: 206 947,84 грн (загальна вартість поставленого товару) - 140 781,00 грн (загальна сума оплат) = 66 166,84 грн (сума заборгованості).

В той же час, вимога про стягнення заборгованості у розмірі 66 166,84 грн позивачем пред`явлена за поставкою згідно видаткової накладної № РН-0000895 від 07 жовтня 2019 року.

Так, як вбачається із видаткової накладної № РН-0000895 від 07 жовтня 2019 року, позивачем відповідачу поставлено товар на суму 71 652,01 грн, що передбачений пунктами 1-16, 20-21 специфікації до договору купівлі-продажу № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року.

Із пункту 3 Розрахунку сум, що стягуються, який долучений до матеріалів справи, вбачається, що видаткова накладна № РН-0000895 від 07 жовтня 2019 року оплачена частково, а заборгованість по ній складає 66 166,84 грн.

Відповідно до пункту 2.2 договору купівлі-продажу товару № 092/19-2/32 оплата вартості товару здійснюється покупцем на таких умовах:

30 % вартості товару покупець оплачує не пізніше 3-х робочих днів від дня укладення договору;

70 % вартості товару покупець оплачує протягом шести місяців від дня укладення договору. Договір купівлі-продажу № 092/19-2/32 укладено 07 жовтня 2019 року, а останній день шестимісячного строку з дня його укладання є припадає на 08 квітня 2020 року.

Отже, за товар, передбачений специфікацією до договору купівлі-продажу № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року і поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000895 від 07 жовтня 2019 року, кінцевий розрахунок має бути проведений у строк не пізніше 08 квітня 2020 року.

Вказані обставини свідчать про те, що строк оплати за видатковою накладною № РН-0000895 від 07 жовтня 2019 року є таким, що настав.

Із матеріалів справи також вбачається, що позивач звертався до ФОП Трофимович Т.П. із вимогою № 1229 від 20.02.2023 про сплату заборгованості у розмірі 66 166,84 грн, яку відповідачка залишила без відповіді та задоволення.

Невиконання відповідачкою обов`язку щодо оплатити отриманого товару порушує право власності позивача на кошти та розпоряджання ними, а також порушує право позивача на мирне володіння майном.

Тоді як, повноважний представник ФОП Трофимочич Т.П. у судовому засіданні 13.06.2023 заперечив проти наявності у відповідачки заборгованості перед позивачем у сумі 66 166,84 грн, однак жодних доводів на спростування вказаних обставин не навів, доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості, відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України, не надав.

Водночас, усі заперечення відповідачки зводяться до пропуску позивачем строку позовної давності на звернення до суді із цим позовом.

Так, ФОП Трофимович Т.П. зазначає, що відповідно до пункту 1.1. договору купівлі-продажу товару №092/1від 07 жовтня 2019 року продавець зобов`язується передати товар згідно Специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язаний прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

Пунктом 2.2 договору купівлі-продажу товару №092/19-2/32 передбачено, що оплата вартості товару здійснюється покупцем на таких умовах: 30% вартості товару покупець оплачує не пізніше 3-х робочих днів від дня укладення договору; 70% вартості товару покупець оплачує протягом шести місяців з дня укладення договору.

Датою укладення вищевказаного договору купівлі-продажу є 7 жовтня 2019 року. Тобто, шестимісячний строк оплати вартості товару сплив 08 квітня 2020 року.

До того ж, вказану обставину підтверджує у своєму позові і ТОВ "Ембавуд Україна" зазначаючи, що "за товар, передбачений специфікацією до договору купівлі- продажу №092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року і поставлений згідно видаткової накладної №РН-0000895 від 07 жовтня 2019 року, остаточний розрахунок має бути проведений у строк не пізніше 08 квітня 2020 року".

За твердженням відповідачки, позивач дізнався про порушення свого права 08 квітня 2020 року. Тобто, трирічний строк позовної заяви сплив 08 квітня 2023 року.

Однак, ТОВ "Ембавуд Україна" звернулося з позовом до ФОП Трофимович Т.П. тільки 02 травня 2023 року, тобто після спливу строку позовної давності, що є підставою відмови у позові.

Разом з тим, суд не погоджується із такими запереченнями ФОП Трофимович Т.П. з огляду на наступне.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як уже зазначалось вище, пунктом 2.2 договору купівлі-продажу товару № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року встановлено, що строк оплати за поставлений товар - протягом шести місяців від дня укладення договору, тобто у строк до 08 квітня 2020 року.

Договір купівлі-продажу № 092/19-2/32 укладено 07 жовтня 2019 року, а останній день шестимісячного строку з дня його укладання припадає на 08 квітня 2020 року.

Таким чином, за товар, поставлений згідно специфікації до договору купівлі-продажу № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року, остаточний розрахунок мав бути проведений у строк не пізніше 08 квітня 2020 року.

Отже строк позовної давності розпочинає свій перебіг з 09 квітня 2020 року і мав тривати до 09 квітня 2023 року, за умови відсутності передбачених законом підстав для зупинення, продовження або переривання строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Згідно ч.3 ст.264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

В той же час, із матеріалів справи вбачається, що після 08 квітня 2020 року, відповідачка сплачувала позивачеві за товар, тобто вчиняла дії, що свідчать про визнання нею свого боргу, а саме:

18 048,00 грн згідно платіжного доручення № 35 від 28.12.2020;

14 406,00 грн згідно платіжного доручення № 3 від 26.08.2021;

4 000,00 грн згідно платіжного доручення № 5 від 03.09.2021;

10 681,00 грн згідно платіжного доручення № 9 від 23.09.2021;

6 186,00 грн згідно платіжного доручення № ПН2737757 від 13.10.2021;

3 000,00 грн згідно платіжного доручення № l l 229486SB від 20.10.2021;

17 767,00 грн згідно платіжного доручення № ПН2764221 від 22.10.2021;

29 585,00 грн згідно платіжного доручення № ПН2798583 від 05.11.2021;

2 590,00 грн згідно платіжного доручення № ПН28 І 5972 від 12.11.2021;

4 620,00 грн згідно платіжного доручення № ПН2845880 від 23.11.2021;

4 000,00 грн згідно платіжного доручення № 33431243SB від 05.10.2022.

Отже, після настання строку оплати за договором купівлі-продажу № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року, перебіг позовної давності неодноразово переривався діями відповідачки з оплати товару, і починав свій відлік спочатку, зокрема, останньою у часі дією відповідачки, яка свідчить про визнання нею свого боргу, є оплата за товар згідно платіжного доручення № 33431243SB від 05.10.2022 на суму 4 000,00 грн, відтак, строк позовної давності щодо оплати товару, поставленого за договором купівлі-продажу, 05 жовтня 2022 року було перервано та відповідно до ч.3 ст.264 ЦК України, останній розпочався заново і триватиме до 05 жовтня 2025 року, за умови відсутності передбачених законом підстав для зупинення або переривання строку позовної давності.

Окрім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Воєнного стан введено Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року.

Таким чином, встановлений ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності є продовженим до завершення воєнного стану.

Строк позовної давності за договором купівлі-продажу № 092/19-2/32 від 07 жовтня 2019 року розпочав свій перебіг 09 квітня 2020 року, і не закінчився на дату введення воєнного стану, а отже був продовжений відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Позовну заяву ТОВ "Ембавуд Україна" до ФОП Трофимович Тамари Петрівни про стягнення заборгованості надіслано до суду поштою 12 квітня 2023 року, про що свідчить відбиток поштового штемпеля на поштовому конверті.

Тобто, позовну заяву подано в межах строку позовної давності як з огляду на його продовження відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, так і з огляду на його переривання оплатами за товар відповідно до ст.264 ЦК України.

Враховуючи вище викладене, є безпідставними доводи відповідача про подання позову із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст.75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 66 166, 84 грн заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 66 166, 84 грн, то розмір судового збору в сумі 2 684,00 грн, який сплачено позивачем згідно з платіжним дорученням № 355 від 20.03.2023 - покладається на відповідача.

Окрім того, звертаючись з позовом до суду, позивач просив суд стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 500, 00 грн.

В той же час, відповідач заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу, при цьому, останній посилається на те, що витрати є значно завищеними і неспівмірними позовним вимогам.

При розподілі визначених судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.

Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення зазначено, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Також, суд зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, про те, що суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони.

Проте, поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат" є різними. Розділяючи ці поняття, слід відзначити таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд відзначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

В підтвердження надання адвокатом Санжарою A.A. послуг з професійної правничої допомоги в суді вартістю 12 500,00 грн під час розгляду цієї справи позивачем надано ордер серії АE № 1048748 від 15.02.2023, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 20.05.2004 № 1274, договір про надання правової (правничої) допомоги від 10.01.2023, рахунок №1 від 16.03.2023 на суму 12 500,00 грн, акт № 1 здачі-приймання наданих послуг від 31.03.2023, платіжну інструкцію № 3329 від 21.03.2023 на суму 12 500 грн 00 коп., виписку від 15.08.2019 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних-осіб підприємців та громадських формувань стосовно фізичної особи-підприємця підприємця Санжари А.А.

Дослідивши надані докази, суд приймає до уваги, що 10.01.2023 між ТОВ "Ембавуд Україна" (Замовник) та Адвокатом Санжарою А.А. (виконавець) було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, згідно умов п.п. 1.1. котрого, виконавець надає замовникові послуги, правової (правничої) допомоги з питань стягнення у судовому порядку заборгованості з ФОП Трофимович Тамари Петрівни, а замовник оплачуватиме вартість наданих адвокатом послуг із надання правничої допомоги.

Згідно п. 2.1., 2.5 договору від 10.01.2023 виконавець повинен надавати послуги належної якості та у погоджений сторонами строк. Для виконання повноважень за цим договором замовник наділяє виконавця усіма правами, наданими законодавством України позивачу, скаржнику, заявнику, стягувачу, у тому числі (але не виключно) правом подання позовів, скарг, заяв, клопотань, правом брати участь у судових засіданнях, у виконавчому провадженні тощо, правом укладення мирової угоди, правом відмовитися від позовних вимог, апеляційної, касаційної скарги, повністю або частково, правом зміни предмета підстав позову, правом оскарження рішень (ухвал, постанов) суду (судді), інших органів і посадових осіб, правом знайомитися із документами та матеріалами, робити з них копії та виписки, подавати та одержувати документи і матеріали з усіх питань здійснення повноважень за цим договором, правом одержання та пред`явлення виконавчого документа до виконання, правом подавати від іменні замовника заяв, скарги, клопотання та інші документи, підписувати та посвідчувати документи від імені замовника, виконувати інші дії та формальності, пов`язані із цим договором.

Згідно п.п. 3.1.-3.4. договору від 10.01.2023 обсяг правничої допомоги та вартість послуг виконавця з питань стягнення у судовому порядку заборгованості з ФОП Трофимович Тамари Петрівни, сторони узгодили згідно наступного:

- аналіз договору та документів щодо його виконання, перевірка розрахунків 5 500,00 грн;

- складання позовної заяви 4 500,00 грн;

- формування доказової бази, групування доказів, додатків до позовної заяви, посвідчення копій документів, що додаються до позовної заяви - 2 500,00 грн;

- участь у судових засіданнях - 1 500,00 грн за одне судове засідання;

- складання документів процесуального характеру - від 2 000,00 грн до 3 500,00 грн.

Вартість послуг за цим договором підлягає оплаті замовником на підставі рахунку виконавця. Оплата за даним договором здійснюється в безготівковій формі. За результатами надання послуг сторони підписують акт про надані послуги.

Згідно з акту здачі-приймання наданих послуг № 1 від 31.03.2023, підписаного договірними сторонами, загальна вартість наданих послуг складає 12 500,00 грн, в тому числі:

- аналіз первинних документів, перевірка розрахунків - 5 500 грн 00 коп.;

- складання позовної заяви 4 500 грн 00 коп.;

- формування доказової бази, групування доказів, додатків до позовної заяви, посвідчення копій документів, що додаються до позовної заяви - 2 500 грн 00 коп.

Сторони не мають одна до одної претензій.

16.03.2023 року адвокатом було виставлено ТОВ "Ембавуд Україна" рахунок на оплату №1 на суму 12 500,00 грн.

Згідно з платіжною інструкцією № 3329 від 21.03.2023 з призначенням платежу: "оплата за юридичні послуги згідно рахунку №1 від 16.03.2023" товариство-позивач здійснило оплату адвокату наданих послуг на суму 12 500,00 грн.

Враховуючи вказане, судом констатується, що позивачем згідно ст. 74 ГПК України доведено понесення витрат в розмірі 12 500, 00 грн по оплаті наданих послуг з професійної правничої допомоги.

Однак, на переконання суду, надання таких послуг як складання позовної заяви, формування доказової бази, групування доказів, додатків до позовної заяви, посвідчення копій документів, що додаються до позовної заяви, в обох випадках включають в себе складання позовної заяви, хоча й виділені адвокатом як окремі послуги.

З огляду на вищенаведене, можна зробити висновок, що надані Адвокатом Клієнту послуги полягали в складанні позовної заяви, чому передував аналіз первинних документів, перевірка розрахунків, формування доказової бази, групування доказів, додатків до позовної заяви, посвідчення копій документів, що додаються до позовної заяви.

Отже, визначений Адвокатом розмір винагороди щодо оплати його послуг за формування доказової бази, групування доказів, додатків до позовної заяви, посвідчення копій документів, що додаються до позовної заяви не є співмірним із складністю справи та виконаними Адвокатом роботами (надання послуг).

Такі витрати (в заявленому до стягнення обсязі) не є неминучими та не відповідають критерію розумності та реальності у встановлених судом обставинах щодо надання правової допомоги адвокатом Санжарою A.A. у цій справі.

З огляду на викладене, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність заявником у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання ТОВ "Ембавуд Україна" адвокатом Санжарою A.A. правової допомоги, дійшов висновку, що заявлені витрати на правовому допомогу у розмірі 12 500, 00 грн допомогу не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України).

Відтак, у суду наявні підстави для часткового задоволення вимог позивача про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з Фізичної особи-підприємця Трофимович Тамари Петрівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембавуд Україна" витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги в сумі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. за договором про надання правової (правничої) допомоги від 10.01.2023, зокрема за послуги, які полягали у аналізі первинних документів, перевірці розрахунків та складанні позовної заяви.

Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 123, 124, 126, 129, 222, 233, 236-238, 240, 241, 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Трофимович Тамари Петрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ембавуд Україна" (81400, Львівська область, м. Самбір, вул. В.Чорновола, буд.36, код ЄДРПОУ 36676494) - 66 166 (шістдесят шість тисяч сто шістдесят шість) грн 84 коп. основного боргу, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 коп. судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги.

3. В частині стягнення 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп. витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги - відмовити.

4. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення:

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Ембавуд Україна", 81400, Львіська область, м. Самбір, вул. В.Чорновола, буд 36;

- ФОП Трофимович Тамарі Петрівні, АДРЕСА_1 .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст.ст. 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано 16.06.2023.

Суддя Н.В. Охотницька