Постанова

від 13.06.2023 по справі 494/276/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3280/23

Справа № 494/276/22

Головуючий у першій інстанції Панчишина А.Ю.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Пінькової К.Ю.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб», Товариство з обмеженою відповідальністю «Раліївка»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в м. Одеса в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Березівського районного суду Одеської області від 18 травня 2022 року, ухваленого Березівським районним судом Одеської області у складі: судді Панчишина А.Ю. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб», Товариства з обмеженою відповідальністю «Раліївка» про дострокове розірвання договору оренди та стягнення орендної плати, пені за несвоєчасну сплату орендної плати,

в с т а н о в и в:

У лютому 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , якій за життя належала земельна ділянка, площею 6,08 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 5121281200:01:001:0757 і щодо якого вона як орендодавець 31 грудня 2017 року уклала договір оренди землі з орендарем ТОВ «Березівський хлібороб». Державна реєстрація договору оренди від 31 грудня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права була проведена 24 вересня 2018 року.

Позивач зазначає, що 26 жовтня 2020 року оформила своє право на спадкове майно, що залишилось після смерті померлої ОСОБА_2 та цієї ж дати отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Спадкове майно складається з земельної ділянки площею 6,0813 га, що розташована за адресою: Одеська область, Березівський район, Гуляївська сільська рада, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , кадастровий номер 5121281200:01:001:0757.

Після отримання позивачем 26 жовтня 2020 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом з боку орендаря не виконувалась виплата орендної плати за вищевказаним договором, та починаючи з моменту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 орендар уникав контакту з нею. Загальна сума заборгованості по сплаті орендної плати з врахуванням пені складає 76303,11 грн.

Крім цього, орендар ТОВ «Березівський хлібороб» анулював свідоцтво платника ПДВ та передав земельнe ділянку у суборенду у межах строку дії договору оренди ТОВ «Раліївка», що виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за ст. 32 Закону України «Про оренду землі».

ОСОБА_1 вважає, що виплата орендної плати за договором з урахуванням індексів інфляції є основним обов`язком відповідачів, невиконання якого позивач вважає є істотним порушенням умов договору, оскільки орендна плата для орендодавця є його стабільним джерелом доходу і при передачі землі в оренду орендодавець розраховує на її виплату. Систематична несплата орендної плати є підставою для розірвання такого договору.

Враховуючи наведене, із посиланням як на правову підставу своїх вимог на ст. 1, 21, 22, 24, 25, 31, 32 Закону України «Про оренду землі», ст. 526, 626, 629, 651 ЦК України позивачка просила розірвати договір оренди землі б/н від 31 грудня 2017 року, укладений між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ТОВ «Березівський хлібороб», площею 6,0813 га, кадастровий номер 5121281200:01:001:0757; стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб», Товариства з обмеженою відповідальністю «Раліївка» на її користь 76303,11 грн заборгованості по сплаті орендної плати з врахуванням пені та судові витрати.

Від відповідача ТОВ «Березівський хлібороб» надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позов є безпідставним, оскільки відповідачем не вносилась орендна плата з огляду на неповідомлення його про зміну власника земельної ділянки, і про нового власника земельної ділянки ТОВ «Березівський хлібороб» стало відомо лише 03 травня 2022 року під час теперішнього судового провадження. Визнає, що відповідач ТОВ «Березівський хлібороб» має сплатити орендну плату за три роки (2019-2021 року) в розмірі 16397,52 грн відповідно до п. 9 Договору, однак просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач ТОВ «Раліївка» просив виключити їх з числа відповідачів, оскільки відсутні докази того, що між ТОВ «Раліївка» та ТОВ «Березівський хлібороб» та ОСОБА_1 існують взаємні права та обов`язки відносно спірної земельної ділянки.

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 18 травня 2022 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб», Товариства з обмеженою відповідальністю «Раліївка» про дострокове розірвання договору оренди та стягнення орендної плати, пені за несвоєчасну сплату орендної плати задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб», на користь ОСОБА_1 заборгованість по сплаті орендної плати за 2019, 2020 та 2021 роки в розмірі 16397,52 грн та судовий збір в розмірі 426,53 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено за безпідставністю таких.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення частково та ухвалити нове рішення, яким задовольнити незадоволені первісні позовні вимоги, а саме: розірвати договір оренди землі від 31 грудня 2017 року, укладений між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ТОВ «Березівський хлібороб» площею 6,0813 га, кадастровий номер 5121281200:01:001:0757; стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб», Товариства з обмеженою відповідальністю «Раліївка» на її користь пеню за несвоєчасну виплату орендної плати в розмірі 59905,59 грн та судові витрати, а саме - недоплачену суму судового збору у розмірі 1558,27 грн, а також за подачу апеляційної скарги 2977,50 грн.

Доводами апеляційної скарги є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, крім того, висновки суду не відповідають обставинам справи, хоча станом на час подання апеляційної скарги відповідачем на банківський рахунок позивачки сплачено заборгованість по сплаті орендних платежів за 2019, 2020, 2021 роки в розмірі 16397 грн, проте це не спростовує факту систематичної несплати таких; позивачка, посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 484/4708/18, від 17 червня 2020 року у справі № 615/1499/17, від 02 травня 2018 року у справі № 925/549/17, а також в постановах Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17, від 12 лютого 2014 року у справі № 6-161цс13, звертає увагу, що ТОВ «Березівський хлібороб» не довело, що воно, як господарюючий суб`єкт, безпосередньо використовувало у 2019-2021 роках, а також на час розгляду справи у суді за цільовим призначенням орендовану земельну ділянку, яка належить позивачці.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Недоведеність факту звернення позивачки в усному порядку про дострокове розірвання договору оренди землі не може бути підставою для відмови в судовому захисті (Постанова ВС від 20 лютого 2019 у справі № 583/9/17).

Справа перебувала у провадженні судді ОСОБА_3 , розгляд якої було призначено на 23 березня 2023 року о 09.50 год.

Рішенням від 21 лютого 2023 року Вища рада правосуддя звільнила ОСОБА_3 з посади судді Одеського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

У зв`язку з відставкою судді ОСОБА_3 , в провадженні якої як судді-доповідача перебувала вказана справа, справу передано до провадження судді Назарової М.В., судді учасники колегії: Вадовська Л.М., Сєвєрова Є.С. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2023 року у відповідності до п. 3.8 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді визначено суддів Кострицького В.В., Лозко Ю.П..

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31 березня 2023 року прийнявши справу до свого провадження, призначено справу до апеляційного розгляду на 13 червня 2023 року о 15-30.

В судове засідання сторони, повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися, від представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Волкова О.Л. надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Вимогою апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1 є скасування оскаржуваного рішення частково та ухвалення нового рішення, яким задовольнити незадоволені первісні позовні вимоги, а саме - щодо розірвання договору оренди землі від 31 грудня 2017 року, укладеного між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ТОВ «Березівський хлібороб», та стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб», Товариства з обмеженою відповідальністю «Раліївка» на користь позивачки пеню за несвоєчасну виплату орендної плати в розмірі 59905,59 грн.

Отже, межі перегляду оскаржуваного рішення визначаються висновками суду про відмову у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди землі та про стягнення пені за несвоєчасну виплату орендної плати.

В іншій частині рішення суду - про стягнення орендної плати за 2019, 2020, 2021 роки - не є предметом апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та ніким по справі не оспорюється, що 31 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Березівський хлібороб» було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5121281200:01:001:07575 площею 6,08 га, яка розташована на території Гуляївської сільської ради Березівського району Одеської області, зареєстрований 24 вересня 2018 року за № 979348951212 (далі - Договір), що вбачається з Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Пунктом 8 Договору передбачено, що він укладений на 10 років.

Згідно з п. 9 Договору орендна плата становить не менше 3% від нормативної грошової оцінки, що на дату підписання цього договору складає 5465,84 грн та вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі коштів через касу підприємства або перерахування на банківську картку/рахунок орендодавця .

Орендна плата вноситься у такі строки: щорічно з 01 серпня по 31 грудня поточного року, за який вноситься орендна плата (п. 11 Договору).

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожний день прострочення (пункт 14 Договору).

Розділом «Умови використання земельної ділянки» передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. 15), та має використовуватися з дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, забороняється, зокрема, зміна цільового призначенні чи меж земельної ділянки, передача в суборенду земельної ділянки без зміни цільового призначення та меж дозволяється без додаткових погоджень (п. 17 Договору).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається з свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 (а.с. 11).

Спадкоємцем ОСОБА_2 являється позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 жовтня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за №2-87. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 6,0813 га, в тому числі за земельними угіддями: ріллям 6,0816 га, що розташована з адресою: Одеська область, Березівський район, Гуляївська сільська рада, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , кадастровий номер 5121281200:01:001:0757, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, номер у спадковому реєстрі 66636517.

Відмовляючи у задоволенні позову в оскаржуваній частині, суд виходив із недоведеності позовних вимог протягом розгляду справи.

Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи з огляду на таке.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України щодо підстав дострокового розірвання такого договору.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Положення статті 143 Земельного кодексу України визначають підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Законом України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності 01 січня 2013 року, ЗК України було доповнено статтею 148-1.

Отже, станом на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 була чинною стаття 148-1 ЗК України.

Частинами першою, третьою статті 148-1 ЗК України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Частиною третьою статті 1223 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкодавцю від дня відкриття спадщини. Тобто датою оформлення спадщини, а саме отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не може обмежуватись можливість реалізації належних спадкоємцю прав власника від дня відкриття спадщини.

На виконання положень статті 148-1 ЗК України, спадкоємець (новий орендодавець) повинен повідомити орендаря про прийняття ним спадщини та про перехід до нього прав та обов`язків за договором оренди.

Дотримання вищевказаних дій для власника, до якого перейшло право власності на земельну ділянку, є важливим етапом, спрямованим для налагодження виплати орендної плати за укладеним до переходу права власності договором.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 146/350/20 (провадження № 61-10491св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 341/245/19 (провадження № 61-215св21).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивачка набула право власності в порядку спадкування за заповітом на спірну земельну ділянку після смерті ОСОБА_2 відповідно до Свідоцтва про право на спадщину 26 жовтня 2020 року.

Вказані обставини також підтверджені витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.10.2020.

Проте у матеріалах цієї справи відсутні докази, що ОСОБА_1 у порядку, визначеному частиною третьою статті 148-1 ЗК України, повідомила ТОВ «Березівський хлібороб» про набуття права власності на земельну ділянку у період з часу відкриття спадщини після смерті орендодавця ОСОБА_2 як з часу набуття нею права на спадщину, яким є 26 травня 2019 року - час смерті спадкодавця, так і з часу набуття нею права власності на спадщину - 26 жовтня 2020 року, відтак, відповідач з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати обов`язок щодо виплати орендної плати до відкриття провадження у цій справі.

Твердження вказаного відповідача про те, що до часу коли він дізнався про судове провадження щодо розірвання договору оренди землі спадкоємицею орендодавця, він не знав про набуття позивачкою прав орендодавця за спірним договором та, відповідно, про свій обов`язок щодо вказаної особи, ґрунтуються на матеріалах справи, з яких вбачається вперше ознайомлення з такою вимогою позивачки лише у травні 2022 року.

Тому посилання заявниці на сплату орендної плати вказаним відповідачем станом на час подання нею апеляційної скарги на рішення суду не має значення для правильного вирішення справи.

Позивачка не подала до суду належних та допустимих доказів звернення до відповідача до лютого 2022 року - часу звернення до суду із теперішнім позовом - з вимогою про сплату орендної плати та повідомлення про перехід до неї прав та обов`язків за договором оренди, доказів того, що ТОВ «Березівський хлібороб» знало про особу правонаступника орендодавця - ОСОБА_2 після її смерті.

Доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

У цій справі суд першої інстанції вірно встановив, що несплата орендної плати за період з 2019 року до пред`явлення позову мала місце у зв`язку з невиконанням орендодавцем обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 ЗК України.

При цьому, позивач не вказував на неналежне виконання орендарем своїх обов`язків, зокрема, і щодо сплати орендної плати первісному орендодавцю - ОСОБА_2 , з якою і було укладено договір оренди.

Установивши відсутність доказів, які підтверджували б факт виконання позивачем законодавчо визначеного обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 ЗК України, а відповідач заперечує факт повідомлення орендаря про зміну власника спірної земельної ділянки і надання ним даних щодо платіжних реквізитів, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог з цієї підстави, оскільки затримка зі сплати орендної плати зумовлена діями орендодавця, який створив перешкоди для належного виконання орендарем обов`язку зі сплати орендної плати.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 545/262/18 (провадження № 61-47367св18).

Доводи апеляційної скарги про систематичность несплати відповідачем ТОВ «Березівський хлібороб» оредної плати за 2019, 2020, 2021 роки не спростовують правильних висновків суду про необґрунтованість позову в цій частині, оскільки саме на позивачку як нового орендодавця покладено обов`язок доведення до позивача як орендаря інформації про перехід права власності із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Посилання на усне звернення позивачки до орендаря із відповідними заявами не ґрунтуються на вимогах частини першої, третьої статті 148-1 ЗК України, яким чітко врегульовано вимоги до такого повідомлення.

З урахуванням наведеного, звернення позивача до суду з позовом про розірвання договору оренди з підстави систематичної несплати орендної плати за відсутності доказів належного повідомлення орендаря до звернення до суду про такий перехід права власності, не узгоджується із засадами розумності, добросовісності та справедливості, визначеними статтею 3 ЦК України.

Що стосується доводів апеляційної скарги про неврахування судом як підстави для розірвання договору оренди землі передачу відповідачем ТОВ «Березівський хлібороб» як орендарем земельної ділянку у суборенду у межах строку дії договору оренди ТОВ «Раліївка», що виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, то таке також не доведено належними доказами.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

У постанові від 21.01.2015 у справі № 910/16306/13 Верховний Суд України дійшов висновку, що підставою розірвання договору є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена договором.

Поняття "невикористання земельної ділянки за призначенням" та "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25.03.2020 у справі № 715/214/17.

Суд вірно встановив, що позивачем не доведено належними доказами, що ТОВ "Березівський хлібороб" передало в суборенду спірну земельну ділянку ТОВ «Раліївка».

Посилання заявниці на невикористання безпосередньо орендарем ТОВ «Березівський хлібороб» спірної земельної ділянки за призначенням, оскільки тому анульовано свідоцтво платника ПДВ 08.05.2020, не є з точки зору закону, що регулює спірні правовідносини, підставою для розірвання договору оренди.

Крім того, статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Оскільки пеня, передбачена п. 14 Договору оренди є відповідальністю орендаря за невиконання або неналежне виконання обов`язку щодо сплати орендної плати, а по справі не встановлено такого, то висновок суду про вдмову у задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення пені також є правильним.

Посилання заявниці на неврахування судом судової практики є помилковим, не релевантним стосовно теперішньої справи, оскільки в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 484/4708/18 новий власник як спадкоємець повідомив орендаря про зміну власника, тобто мають місце інші фактичні обставини справи, встановлені судом; у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 615/1499/17 судом встановлена систематична несплата орендарем власникам земельних ділянок орендної плати у визначені договором строки; у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 925/549/17 прокурор звертався до суду в інтересах Ради та також була встановлена систематична несплата орендних платежів.

Як не підлягає застосуванню судом і зроблені Верховним Судом України від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17 висновки про те, що у справі, яка переглядається, при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, не встановивши систематичної несплати відповідачем орендної плати (сплатив орендну плату без врахування передбаченої договором оренди індексації) та істотності порушення СТОВ «Іскра» договору, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову на підставі зазначеної норми ЗК України.

Так само і в постанові від 12 лютого 2014 року (справа № 6-161цс13) Верховним Судом України було зазначено, що виходячи зі змісту статей 24 та 25 Закону України «Про оренду землі» припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача третім особам функцій з її обробітку й оплати орендної плати орендодавцю, виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за статтею 32 Закону України «Про оренду землі».

Натомість, по теперішній справі такого не встановлено.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 18 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 16 червня 2023 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький